Реферат на тему :
Гепатолієнальний синдром:
Підготувала студентка 6 го курсу
4 медичного факультету
7418МС групи Гиндик Інна Петрівна
ГЛС – це захворювання, при якому спостерігається збільшення печінки та селезінки у розмірах. Поразка одночасно двох органів пояснюється їх анатомічною та фізіологічною схожістю. Обидва органи беруть участь у формуванні специфічного імунітету, лімфовідтоку, системної запальної реакції.
Дана патологія часто є наслідком порушення циркуляції крові у системі ворітної вени печінки та хронічних захворювань гепатобіліарної області. Класифікація патології Для цього захворювання у медичних колах немає загальноприйнятої класифікації. При постановці діагнозу спираються такі ознаки: Ступінь збільшення сльозенки та печінки у розмірах. При пальпації промацується консистенція: органи можуть бути м’якими чи щільними. Чутливість під час огляду. У здоровому стані пальпація безболісна для пацієнта, при розвитку патології вона може коливатися від хворобливої до сильно вираженої.
Оцінка поверхні печінки та селезінки. У нормі вона гладка, а при відхиленнях у роботі утворюється бугристість різного ступеня виразності.
Стадії розвитку ГЛЗ Має місце поділ патології на стадії з урахуванням деяких характеристик:
Перша стадія має тривалість 3-5 років. Стан пацієнта змінюється незначно, тому часто за медичною допомогою люди не звертаються.
Аналізи показують лейкопенію та анемію легкою мірою. Печінка має нормальні розміри, а ось збільшення селезінки є.
Друга стадія – тривалістю від 3 місяців до півроку. Спостерігається явне збільшення печінки, помітні порушення у роботі органу.
Один рік триває третя стадія. Печінка ущільнюється та трохи зменшується у розмірах. Можуть бути кровотечі, анемія наростає, діагностується розширення вен стравоходу.
На останній стадії з’являються набряклість, виснаження, розвивається гіперспленізм на тлі збільшення селезінки.
Чим раніше виявити відхилення у функціонуванні органів, тим ефективнішим буде лікування, і тим швидше можна буде впоратися з патологією.
Провокуючі фактори розвитку патології Якщо поставлений діагноз «гепатолієнальний синдром», патофізіологія така, що захворювання починає себе проявляти при хронічних відхиленнях у роботі печінки та жовчного міхура.
Виділяють ряд захворювань та станів, які також можуть супроводжуватись ГЛС. Їх можна поділити на кілька груп.
Захворювання серцево-судинної системи. Вони часто призводять до порушень кровообігу у ворітній вені печінки.
До таких можна віднести: кардіосклероз після інфаркту, перикардит, вади серцевого м’яза, гіпертонічну хворобу.
Патології печінки та селезінки. Вони у 90 % випадків винуватцями розвитку ГЛС. До цієї групи входять: цироз печінки, гепатит, ураження печінкових вен, тромбофлебіт ворітної вени, доброякісні новоутворення, ракові пухлини.
Захворювання органів кровотворення: лейкемія, анемія, лімфома Ходжікіна.
Гепатолієнальний синдром при інфекційних захворюваннях та паразитарних зустрічається часто. Винуватцями можуть бути: ураження глистами, сифіліс, стрептококи та інші бактеріальні клітини, туберкульоз абдомінальний, малярія, інфекційний мононуклеоз.
Патології, пов’язані з порушенням метаболізму: амілоїдна поразка внутрішніх органів, гемахроматоз, хвороба Гірке, захворювання Вільсона – Коновалова.
Тривале вживання алкогольних напоїв призводить до незворотних порушень у печінці, у результаті розвивається цироз, печінкова недостатність, жирова форма гепатозу. Вони провокують розвиток ГЛС.
Гепатолієнальний синдром: симптоми При даній патології відбувається одночасне збільшення у розмірах печінки та селезінки. На перших етапах розвитку недуги селезінка при пальпації не промацується, а печінка може виступати з-під ребра на 2 см. При прогресуванні захворювання печінка збільшується до 4 см, на 2 см виступає селезінка у нижнього лівого ребра.
Коли хвороба переходить у тяжку стадію, симптоми залежать від патології, що спровокувала гепатолієнальний синдром.
Якщо причиною є хронічні патології селезінки та печінки, то з’являються такі ознаки:
Сильна сверблячка шкірних покривів.
Диспепсичні розлади.
Шкірні покрови набувають жовтяничного відтінку.
Тяжкість і болючість у правому підребер’ї.
Абсцес жовчовивідних шляхів. Якщо провокуючим фактором стали глистні інвазії, то є ознаки інтоксикації організму.
Захворювання кровотворної системи призводять до появи слабкості, блідості шкірних покривів, збільшення лімфатичних вузлів.
При порушеному метаболізмі має місце недолік обміну білків, порушується робота органів ендокринної системи.
Діагностика захворювання
Якщо має місце гепатолієнальний синдром, диференціальна діагностика здійснюється на основі анамнезу, лабораторних досліджень та патогенезу.
Не повинен проігнорувати лікар таку важливу процедуру, як огляд пацієнта: шляхом перкусії визначається ступінь виразності захворювання та характер змін із зовнішнього боку органів.
Для уточнення діагнозу проводяться такі дослідження та аналізи:
Ультразвукове дослідження дозволяє виявити ступінь збільшення органів та їх внутрішню та зовнішню структуру.
Комп’ютерна томографія.
Біопсія печінки.
Лапароскопії.
Дослідження кісткового мозку та лімфатичних вузлів.
Гемограма крові.
Загальний аналіз крові та сечі.
За наявності ГЛС виявляється лейкопенія, еритроцитопенія, тромбоцитопенія.
Необхідно враховувати, що як такого лікування гепатолієнального синдрому не існує, необхідно позбутися патологій, що його спровокували.
Лікування ГЛС Неможливо назвати методи позбавлення від патології — терапія повністю залежатиме від захворювання, яке спровокувало збільшення печінки та селезінки.
У будь-якому разі доведеться серйозно підкоригувати харчування. Хворому рекомендується дотримуватися столу № 5.
Серед лікарських засобів, які допоможуть послабити прояви симптомів ГЛС, можна назвати:
Есенціалі Форте”. Приймати по 1-2 капсули 3 рази на добу або внутрішньовенно вводити по 5 мл раз на день. Тривалість терапії визначає лікар.
Флавоніди: Катерген, Легалон, Карсил. Лікарі можуть прописати «Гепабене» по 2 капсули тричі на день. Тривалість застосування – від місяця до трьох.
Фуросемід” відноситься до діуретиків, приймають його для усунення асциту.
Терапія основного захворювання проводиться, як правило, у стаціонарі. Успішність лікування певною мірою залежить від сестринської допомоги при гепатолієнальному синдромі.
Медсестра повинна суворо стежити за раціоном харчування пацієнта, дотриманням особистої гігієни, особливо якщо має місце свербіж шкіри. Якщо хворий не дотримується рекомендацій лікаря, то грамотна медична сестра може провести з ним розмову про можливі ускладнення захворювання.