1.3.Естетичний смак як здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей.
У філософії та естетиці від І. Канта існує традиція, у межах якої естетичний смак означає здатність людини естетично оцінити дійсність і мистецтво.
З цього приводу доцільно згадати латинське висловлювання: «У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються, якщо він є». У Стародавньому Римі існував культ естетичного смаку навіть за часів правління кривавого Нерона.
Але в цілому протягом усієї історії людства про смак сперечаються, і досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість фізіологічного смаку: хтось віддає перевагу солодкій їжі, хтось — солоній, комусь подобається червоний колір, комусь — зелений тощо [20, с.17].
Однак усі ці аспекти життєдіяльності людини не мають суспільного значення у таких відношеннях: естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфери, тому що означає соціальну спроможність людини, яка формується як результат виховання та навчання; естетичний смак є важливою характеристикою особистіс-ного становлення та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому естетичний смак — не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості; естетичний смак — показник цілісності людської індивідуальності, оскільки сприяє формуванню особистості. Це здійснюється, коли людина досягає віку 13—20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не найголовнішим засобом об’єктивації особистості. Для молоді цілком природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який виразно та рельєфно стверджує її як самобутність. Це — зовнішній вигляд, переваги у музиці, літературі, мистецтві в цілому, поведінці. Часто це прагнення набуває спотворених форм [13, с.15].
Так виникає молодіжна субкультура, згідно з законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби і прийоми створення індивідуального стилю життя, здійснюють пошуки гармонійних відносин з собою та оточуючими. Але не завжди цей закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з культурою (хоча часто вона зветься контр- або антикультурою) хіпі, панків, рокерів, металістів тощо; відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка зв’язується з певним рівнем його розвитку, свідчить або про «усеїдність» людини, тобто про нездатність до особистісного відбору, або про «дурний» (поганий) смак, тобто в цьому випадку відбір ведеться за незначними, неістотними критеріями; естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається на основі естетичного у процесі спілкування з мистецтвом та рівень якого підвищується завдяки художній освіті та вихованню; дискусії з приводу того, які цінності найбільш важливі, якщо мається на увазі якість естетичного смаку — особистісно або суспільно значущі, в кожному окремому випадку зумовлені конкретним комплексом суспільних обставин, соціальною диференціацією суспільства, яка створює моделі естетичного смаку різних верств населення; естетичний смак не залишається незмінним[12, с.27].
Суспільні відносини та особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг щодо добору або характеру творів мистецтва (літературних чи музичних) тощо; все ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій або ні… Виходити при розв’язанні цієї проблеми слід з того, що являє собою оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку. Вона (естетична оцінка) засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів, особливостях інтелекту, його загальній культурі, рівні освіти, соціальній належності. Усе це визначає особистісну якість – естетичну інтуїцію. В свою чергу, якість естетичної інтуїції зумовлює якість творчого уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не передуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розуму, спроможності передбачати те, що вже є, але ще не здобуло відображення у вигляді поняття [19, с.32].
Таким чином, естетичний смак – здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей, яка визначає можливість особистості до саморозвитку.
Естетична свідомість в цілому, її будь-який елемент іманентно містять у собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка і є естетичним ідеалом. Слово «ідеал» — грецького походження. У перекладі — це гра, поняття, зразок, уявлення. Необхідність в ідеалі як особливій формі регулювання людської діяльності пов’язана з наявністю в природі людини, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, який в класичній філософії розглядається як момент розвитку духа. Цей момент має вираження в орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення.
На відміну від будь-якого соціального ідеалу естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно пов’язаний з емоційним, чуттєвим ставленням людини до світу. В цьому полягає перша особливість естетичного ідеалу.
Друга особливість визначається різними засобами співвідношення естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика виявляє відірваність естетичного ідеалу від сутності його природи і тому наполягає на незбагненності його усвідомлення та досягнення. У противагу цій точки зору В.Г. Бєлінський писав про те, що «ідеали — це не вільна гра фантазії, не вигадка, не мрія, але в той же час ідеали — не список з дійсності, а угадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи іншого явища».
Третя особливість естетичного ідеалу пов’язана з характером відображення дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її особливим чином, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням особистості або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне. Звідси випливає визначення естетичного ідеалу. Естетичний ідеал — відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно [25, с.34].
Наступна, четверта, особливість полягає у співвідношенні об’єктивних якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм — людина як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні, визначні суспільні відносини даного суспільства. Тому естетичний ідеал – це діалектична єдність об’єктивного та суб’єктивного.
Об’єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і реально існують у самій дійсності як тенденції суспільного розвитку незалежно від ступеня їх усвідомлення (ступінь усвідомлення виявляє зв’язок з конкретно-історичними обставинами).
Суб’єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями яких виступають певні суспільні сили, здатні побачити наявність таких тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.
Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний, наприклад соціально-політичний, ідеал) визначає перспективу розвитку суспільства, його інтереси та потреби, а також інтереси та потреби окремої людини. В.Г. Плеханов називав ідеал дійсністю наступного дня, коли здійснюється синтез сьогодні та завтра [14, с.29].
Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв’язках з суспільними та моральними ідеалами людини та суспільства, що відтворюється в історичному характері естетичного ідеалу. У свою чергу, естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя суспільства, умовами соціального суспільного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва.
Цей взаємозв’язок рельєфно виступає у порівнянні конкретно-історичних типів естетичного ідеалу, наприклад античного та середньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовнішнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності. Ідеал — Бог, що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти окрема людина, але при цьому кожен повинен прагнути до досягнення недосяжного ідеалу все життя.
Подальші зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежити, аналізуючи його відтворення в скульптурних зображеннях міфологічного Давида. Якщо «Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного способу осмислення людини, де акцент робиться на внутрішньому, духовному, то «Давид» Мікеланджело настільки красивий фізично , як і духовно. У Новий час віднайдена в добу Відродження гармонія між тілом і духом, подібна Богові людина губиться, «Давид» Берніні — втілення бентежної людини, яка опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що перекручують та спотворюють її [27, с.5].
Від аристократичного достоїнства та мужньої впевненості у своїх силах не залишається нічого, тому «Давида» Берніні часто називають «плебейським Давидом». Апофеоз відчаю невпевненості в собі і безнадійності буття людини у ХХ ст. символізує «Давид» Дж. Макку.
Естетичний ідеал за певних історичних обставин спрямований не у майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість естетичного ідеалу (наприклад ідеалізація вітчизняної історії ХVІ—ХІХ ст.). Завдяки своїй почуттєво переконливій формі естетичний ідеал сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і у такий спосіб неначе заступає цю дійсність. Наприклад, радянський кінематограф 30—50-х років (фільми «Свинарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях» тощо) створював подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося навкруги.
У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілізує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об’єктивним критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому світі, всього, що знаходиться у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі об’єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діалектично поєднувати у собі ідеальне та реальне людина оцінює дійсність та визначає її естетичну цінність [8, с.9].
Отже, естетична свідомість виникає не на суто природній та не на двох окремих — природній ті соціальній — підставах, а тільки у процесі суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за законами краси. Естетична свідомість відтворює творчу сутність суспільно-трудової діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у тому числі й у мистецтві.
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Роль вихователя у створенні особистісноорієнтованого виховного простору в роботі з учнями підліткового віку .
Виховательство в ліцеях,школах – це фактично друга спеціальність для учителя, оскільки вимагає певних навичок і додаткових видів діяльності окрім навчальної. У нашій країні саме вихователеві у взаємодії з батьками, відводиться провідна роль у формуванні та становленні дитячої, зокрема підліткової особистості. У своїй роботі класному керівнику, вихователю доводиться тривалий час спостерігати, як діти одного класу поступово проходять різні стадії розвитку, змінюються фізично, психологічно, розумово; фіксує особливості становлення кожного учня. Це означає, що педагогу слід так будувати відносини з вихованцями, щоб показати дітям резерви їхнього віку й допомогти їх реалізувати.
Під час переходу від одного вікового періоду до іншого утворюються так звані перехідні періоди, які породжують явище важковиховуваності дитини: виникають проблеми з навколишнім, спостерігається зниження темпу розвитку тощо. Це напряму стосується перехідного періоду від дитинства до дорослості, а саме підліткового періоду. Така робота накладає на класного керівника та вихователя додаткову відповідальність та вимагає спеціальних знан [10, с.5].
Вихователь та класний керівник має володіти знаннями з: психології, вікової психології, педагогіки, андрагогіки (оскільки працює й з дорослими), повинен бути фамілогічно компетентним (уміти працювати з родинами різного складу та типу), бути в курсі молодіжної субкультури, вміти грати на музичних інструментах, орієнтуватися в моді, музичних та танцювальних стилях, уміти проводити тренінгові заняття, організувати змістовне дозвілля відповідно до віку учнів, володіти психотерапевтичними техніками тощо. Можна порізному ставитися до подібних відповідей, адже кожний написав про те, чого власно йому не вистачає, але висновок один: класний керівник – не просто вчитель, і до виконання таких обов’язків необхідно готувати.
Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми сприймаються ними прозаїчно: ідентифікація з агресивними героями фільмів може викликати імітацію їхньої поведінки – напади та бійки, крадіжки, вживання та розповсюдження наркотичних речовин та навіть сліпе копіювання актів насильства. І. Бех справедливо зазначає, що підлітковий вік є «важким» насамперед для самого підлітка: фізіологічні зміни в організмі викликають незвичні почуття й переживання, несвідому тривогу, дискомфорт, що створює значне напруження [1, с. 134]. Діти цього віку переживають різні почуття, коли спостерігають за процесом власного розвитку. Це можуть бути почуття здивування, радості та розчарування. Вони постійно порівнюють себе з іншими та переглядають свій Я-образ. Як хлопці так і дівчата з тривогою слідкують за власним розвитком, його своєчасністю.
Підгрунтям для певних висновків стають як реальні знання та власні міркування так і перекручена інформація. Підлітки порівнюють себе з прийнятими у суспільстві нормами щодо своєї статі. Прагнення стерти межу між реальним та ідеальним фактично і є основною проблемою підлітків. Вони можуть бути надмірно нетерплячими до відхилень щодо конституції тіла або темпу його розвитку. ЗМІ роблять свій внесок у цю нетерплячість, коли малюють стереотипні образи привабливої комунікабельної молоді, яка вдало і весело існує в підлітковому періоді життя, в якої не виникає проблем зі шкірою, зайвою вагою та незграбністю.
Більшість підлітків надзвичайно вразливі щодо своєї зовнішності. Неспівпадання між недосконалими Я-образами та тими неперевершеними ідеалами, які пропонують ЗМІ, спричиняють тривогу та сумніви в собі. Зріст, вага та комплекція – це чи не головні джерела неспокою для школярів-підлітків незалежно від їхньої статі. Результати нашого опитування свідчать, що більшість з них (81 %) хотіла б дещо змінити свої фізичні дані. Більшість учених згодні з тим, що підлітки в процесі розвитку повинні зіткнутися з двома основними труднощами: досягнення автономії та незалежності від батьків; формування ідентичності, що означає творчу й незалежну Я-концепцію, яка гармонійно поєднує різні амплуа цієї особистості [4, с. 53]. Цікавим з психологічної точки зору є аналіз стосунків між хлопцями та дівчатами. Здебільшого ці стосунки загострюються та псуються у підлітковому віці. Розвитку нормальних міжособистісних стосунків, як правило, заважають помилки в сімейному вихованні: спрацьовують гендерні стереотипи, модель взаємин батька та матері переноситься у дитячі стосунки. Класний керівник повинен враховувати гендерні аспекти виховання підлітків, адже в сім’ях цим часто нехтують.
Вихователь та класний керівник спроможні налагодити стосунки, згуртувати класний колектив, покращити психологічний клімат у класі за умови розуміння вікових особливостей дітей підліткового віку (психологічних, фізіологічних тощо), і відповідно до цього будувати взаємини з вихованцями. Педагогу потрібно виробити власний стиль поведінки, спілкування, зовнішності; твердо і принципово транслювати загальнолюдські цінності.
2.2. Особистісно-орієнтований підхід до вихованців в процесі формування естетичної свідомості.
К. Крутій наголошує, що інновації - це зміни всередині системи. У педагогічній інтерпретації і в найзагальнішому сенсі інновації означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати освітнього процесу. Проте нововведення можуть і погіршити систему. Отож, узагальнює вчена, суть не в самих нововведеннях, а втім, що вони дають [3]. Науковці (І. Підласий, А. Підласий) доводять, що інновація означає таке нововведення, що здійснюється в системі за рахунок її власних ресурсів (резервів) [4].
Нововведення (інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду. Інноваційний процес у вихованні розпочинається з етапу вивчення об'єкта чи явища виховного процесу. Головною рушійною силою інноваційної виховної діяльності є вчитель, оскільки суб'єктивний чинник є вирішальним і під час впровадження і поширення нововведень. Педагог-новатор є носієм конкретних нововведень, їх творцем, модифікатором. Він має широкі можливості і необмежене поле діяльності, оскільки на практиці переконується в ефективності наявних технологій виховання і може коригувати їх, проводити докладну структуризацію досліджень виховного процесу, створювати нові форми та методи. Основна умова такої діяльності - інноваційний потенціал педагога, тому сьогодні школі потрібен вчитель з яскраво вираженими творчими здібностями, здатний до організації своєї професійної діяльності на інноваційному рівні.
Будь-яка творча діяльність вчителя може бути мистецтвом або технологією. Мистецтво засноване на інтуїції, технологія - на закономірностях науки. З мистецтва все починається, технологією - закінчується, щоб потім все почалося спочатку.
Педагог-інноватор усвідомлює свою педагогічну місію - змінити на краще якість життя своїх вихованців. Він дбає не тільки про навчання та виховання - він хоче відкрити дітям можливості творчого розвитку. Педагог-інноватор готовий до пошуку, прагне до вдосконалення, ініціативний, активний, креативний, компетентний. Серед особистісних показників виділяють також проектно-конструктивну свідомість [5]. Педагог-інноватор знаходиться в постійному пошуку нових ідей, здатний їх оцінити, творчо використовує те, що придатне, в своїй роботі, може створити свій творчий проект, свою освітню технологію.
К. Крутій визначає інноваційну діяльність як метод пізнання, за допомогою якого у природних або штучно створених умовах, що контролюються і керуються, досліджується освітнє явище, прогнозується новий спосіб розв`язання педагогічного завдання або проблеми. Цілеспрямування інноваційної діяльності, на думку дослідниці, обумовлюється: об`єктивними потребами суспільства в оновленні роботи закладу; соціальним замовленням, виявленим органами управління освіти в результаті наукового прогнозу; реальними умовами і можливостями в даний період її розвитку; інтересами керівників, педагогів - тих, хто буде організовувати і проводити інноваційну діяльність [3].
В інноваційній школі вчителю необхідно створити такі умови, щоб кожна дитина почувала себе там комфортно, незалежно від її індивідуальних психофізіологічних особливостей, здібностей і нахилів. У центр уваги необхідно поставити фізичне, психічне й моральне здоров'я учнів.
Використовуючи знання з психології необхідно створити умови для того, щоб у дитини виникло внутрішнє бажання творити себе, а це, як відомо, показник найвищого рівня виховання.
Важливою ознакою інноваційного виховного середовища є наявність системи використання перспективних педагогічних технологій для забезпечення якісної освіти школярів [6]. В арсеналі нинішніх педагогів є безліч нових форм методів, технологій виховання, але в їх основі особистісно-орієнтований підхід до вихованця. До найбільш розповсюджених належать такі: технологія виховання духовної культури школяра, педагогічне умовляння, технологія інтегрованого виховання, розвивальне виховання, технологія виховання успішної особистості, технологія роботи вчителя-вихователя з однією дитиною, технологія тьюторської підтримки та супроводу дитини, технологія нейролінгвістичного програмування, технологія «Педагогічна підтримка», технологія рефлексивного самовиховання, інтерактивні технології виховання, нові інформаційні технології та ін. Ігровими технологіями є казкотерапія, психокорекційне малювання, технологія «Виховувати, граючи - грати, виховуючи», технологія «Нова цивілізація», технологія виховання рольовими іграми тощо. Серед трудових виділяємо технологію «Трудові справи для школи і рідного міста (села)», серед природоохоронних «Школу природи», «Екологічну школу». Дозвіллевими технологіями вважаємо технологію «Школа, відкрита соціуму», « Школа життєтворчості», технологію міжвікового виховання та ін. До гуртків за інтересами, нахилами, здібностями належить технологія виховання та розвитку дітей за інтересами.
В основу сучасних технологій покладено особистісно-орієнтований підхід, який зумовлений пріоритетом особистості дитини, її гармонійного розвитку в умовах існуючої освітньої системи й передбачає трансформацію виховання у сферу самоствердження особистості. Особистісно-орієнтоване виховання - це виховання, метою якого є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні [7]. Дослідник І. Бех визначає інваріанти особистісного підходу до виховання, серед яких формування у суб'єкта здібностей й усвідомлення себе особистістю; культивування у вихованця цінності іншої особистості; утвердження педагогом позитивної особистісної сутності вихованця як альтернатива аналізу, що викриває його негативні риси; культивування у вихованця досвіду свободи приймати особистісні рішення; відповідність образу «Я» вихованця результатам своєї поведінки; ціннісно-смислова спрямованість предметної діяльності особистості; виховання у дитини готовності відстоювати себе як особистість; колектив як чинник унікальної ситуації виховання особистості тощо [7, с. 26].
В основі запропонованого підходу до розуміння та організації особистісно орієнтованого виховання лежить принцип індивідуалізації, реалізація якого здійснюється через індивідуальне виховання. За формулюванням Г. Селевка, це така організація педагогічного процесу, при якій: 1) вихователь взаємодіє тільки з однією дитиною (на рівні «особистість» - «особистість»); 2) дитина сприймає вплив тільки однієї особистості із всіх оточуючих її людей; 3) школяр самостійно взаємодіє тільки з педагогічним засобами (книжка, комп'ютер тощо). Вчений наголошує, що ці моделі можуть існувати як окремо, так і разом [8, с.9].
Кожна інновація проходить апробацію, тобто масову перевірку доцільності їх застосування в освіті. Однак інноваційна діяльність завжди пов'язана із ризиком, це діяльність зі заздалегідь невідомим результатом. К. Крутій називає такі причини невдач: частина задумів не здійснюється через несприятливі умови (кадрові, матеріальні, морально-психологічні тощо); деякі передбачення виявляються помилковими. Науковець окреслює такі шляхи забезпечення ефективності інноваційної діяльності, ретельна підготовка і добре науково-методичне забезпечення інноваційної діяльності: передбачення у програмі роботи резервного часу, щоб у випадку невдачі виправити ситуацію традиційними методами, тобто вивчення наслідків інноваційної діяльності доцільно здійснювати не наприкінці навчального року, а до його завершення, щоб мати можливість компенсувати недоліки у межах поточного навчального року [3, с.32].
Таким чином, використання інноваційних технології виховання забезпечить формування гармонійної особистості молодшого школяра. Однак це складний процес, який вимагає від педагога творчої, науково-пошукової діяльності. Дана проблема потребує подальшого дослідження, зокрема аналізу методики використання та систематизації інноваційних технологій виховної діяльності у практичній діяльності вчителя загальноосвітньої школи.
1 2 3