1   2   3   4
Ім'я файлу: Етикет та культура ділового спілкування та відносин.docx
Розширення: docx
Розмір: 83кб.
Дата: 09.12.2021
скачати

Етикет та культура ділового спілкування та відносин.

Культуру ділового спілкування можна визначити як сукупність моральних норм та уявлень, що регулюють поведінку і взаємини людей у процесі їхньої виробничої діяльності. Деякі спеціалісти у діловій культурі виділяють два прошарки: ціннісний і ментальний. Ціннісний прошарок виступає як культурний феномен, який може передаватися як традиція й обумовлює етичну сторону ділових відносин, зовнішньо виявляється як стереотип, як звична посадова поведінка, як актуальні цінності і норми, що регулюють практичну діяльність. Ментальний прошарок ділової культури пов;язаний із ситуаціями, коли звичні норми і цінності стають неефективними і люди починають конструювати нові. У країнах з високим рівнем економічного розвитку ділова культура є добре сформованою, орієнтованою на творчість, незалежність і взаємодію. На етапі формування української ділової культури виникають проблеми її взаємодії з європейською і східними культурами, її залежністю від менталітету української нації.

Сам термін "культура спілкування" в Україні з;явився у 80-х роках минулого століття. Однією з перших в Україні цей термін у науку ввела психолог Т.К. Чмут. Під час опитування, проведеного нею у різних навчальних закладах, студенти відповідали, що це:

  • сукупність вмінь людини аналізувати вчинки інших людей;

  • складова мовлення;

  • вміння поводитися культурно;

  • вміння знайти правильний та делікатний підхід;

  • бажання бути культурним та приємним співрозмовником.

Видно, що опитувані не диференціювали культуру мовлення, мови, поведінки та спілкування. У науковій літературі культура спілкування трактується в єдності як культура поведінки, мовлення і мови.

Набутий останнім часом досвід дає можливість під культурою спілкування (за визначенням Т.К. Чмут) розуміти наявні в суспільстві і житті людини форми творіння спілкування, систематизацію та реалізацію його норм, способів та засобів відповідно до ієрархії цінностей та установок. У цьому феномені нормовід повід ні та творчі компоненти взаємопов;язані, взаємозалежні.

Спілкування та його культура — це творчість, яка веде до самовдосконалення, і водночас це цінність для кожної людини і для суспільства загалом. Від усвідомлення цього залежить успіх у взаємодії людей. Цінністю культура спілкування стає тоді, коли слугує задоволенню їх актуальних потреб у спільній діяльності та духовному розвитку. Таке поняття культури спілкування дає можливість розглядати її як володіння досконалими його нормами, які виступають у єдності з творчою та особистісною складовою. Нормами при цьому можуть бути знання, зокрема методологічні, вміння і теоретично обґрунтовані способи дій, а також норми-цілі, норми-ідеали, які впливають на особистість.

У буденному житті спілкування людей, як правило, є прагматичним, воно відбувається скоріше на ритуальному рівні. Ділове спілкування виникає на цьому рівні, а далі розгортається як маніпулятивне або гуманістичне. При маніпулятивному рівні спілкування суб;єкт ставиться до інших як до об;єктів, використовує їх, як правило, у власних цілях. На гуманістичному рівні спілкування відбувається як суб;єкт-суб;єктна взаємодія, в процесі якої реалізуються взаємні інтереси, поєднуються духовність, цінність і творчість. Ми говоримо про культуру спілкування суб;єктів, якщо вони спілкуються саме на цьому рівні.

Високий рівень культури спілкування забезпечують такі механізми:

  • комунікативні установки (тобто бажання спілкуватися на гуманістичному рівні) — я хочу це робити;

  • знання про засади, механізми, стратегії, форми спілкування (тобто знання про етичні норми спілкування, прийняті у певному суспільстві; знання про психологію спілкування — категорії, закономірності, механізми сприймання й розуміння один одного) — я знаю, як це робити;

  • вміння застосовувати набуті знання з урахуванням конкретної ситуації — я вмію це робити.

Набутий спеціалістами (Т.К. Чмут та ін.) досвід свідчить, що розгляд культури спілкування у контексті творчості та у співвідношенні з нормами є плідним саме для практичної підготовки менеджерів до ефективного ділового і передусім партнерського спілкування. За таких умов культура спілкування сприяє розвиткові їх особистості та професійній ідентифікації, що є головною метою вищої школи на сучасному етапі трансформації нашого суспільства.

Уміння продуктивно спілкуватися з діловими партнерами, реальними або потенційними, - важлива професійна якість ділової людини, необхідний елемент його розмовної та психологічної культури.

Важливим моментом ділового спілкування є вміння одного слухача вислухати співрозмовника.

Мистецтво слухати можна висловити трьома тезами:

Навіть досвідчені в тому чи іншому питанні слухачі, слухаючи відвідувача, можуть припуститися таких помилок:

  • лінивство мислення;

  • загострення уваги на “голих” фактах;

  • відхід від предмета розмови, що може призвести до втрати логічного стержня;

  • велика кількість вразливих місць у мові.

У спілкуванні з співрозмовником, який щось заперечує, опонент повинен уміти дуже тактовно нейтралізувати його зауваження, для чого використати такий інструмент:

  • локалізація, відокремлення зауважень на фоні прагнення зрозуміти;

  • не суперечити відкрито й грубо, оскільки в цьому випадку розмова може перетворитися на сварку;

  • до позиції співрозмовника потрібно виявити повагу, тому що зневажливе і зарозуміле ставлення робить спілкування неможливим;

  • визнання правоти слухача (якщо для цього є підстави);

  • стриманість у відповідях, тон яких має бути спокійним, ґрунтовним і дружнім, навіть якщо зауваження співрозмовника мають в;їдливий характер;

  • контролювати власні емоції (що можливо за допомогою німих або проміжних запитань на зразок: "А як би я вчинив на його місці?");

  • окремі види зауважень потрібно повністю ігнорувати.

Основними складовими професіоналізму ділового спілкування є чесність та порядність у ділових відносинах. Обман не гарантує нормального процесу, оскільки створює загрозу і для одного, і для другого співрозмовника. Адже розкритий обман в ділових справах спричиняє серйозні адміністративні й карні санкції.

В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір;я, розуміння й бути відвертим зі співрозмовником. Потрібно бути тактовним, особливо до жінок, старих, інвалідів, виявляти до них гуманність і благородство, уважність і запобігливість. Якщо перед вами іноземець, будьте дуже делікатні, бо вам, напевно, мало що відомо про етику ділового спілкування на його батьківщині.

Нелегко набути репутацію доброго співрозмовника, а ось втратити її можна через дрібницю: нагрубити, обдурити його, не виконати обіцяне.

Ділова людина у спілкуванні повинна:

  • поважати себе як особистість, з повагою ставитися до всіх відвідувачів;

  • усвідомлювати, що професійна репутація понад усе;

  • цінувати співпрацю;

  • пам;ятати, що розгубленість тільки компрометує ділову людину;

  • бути терпимим до недоліків відвідувача.

Професійний діловий співрозмовник повинен бути активним, що виявляється у різноманітності його прийомів. Його діяльність характеризується не тільки метою, але й мотивами, які спонукають до активності.

Безконфліктна поведінка ділових співрозмовників - це невід;ємна частина етики. Все це можна зарахувати до етичних норм спілкування.

Усім діловим людям доцільно мати візитні картки, надруковані двома-трьома мовами (державною, російською, англійською), де, крім імені та прізвища, можно зазначити місце роботи, службову адреса та телефон (факс або пошту).

Імідж

Зовнішня привабливість ділової людини впливає істотний чином на враження, яке виникає у людей внаслідок зорового сприйняття. Загальновідомо, що під час ділових зустрічей вельми важко вести серйозні переговори з представником фірми, який одягнутий недбало або з;явився в офіс в стоптаних черевиках. І хоч його одяг може бути далеко не дешевим, але неохайність підсвідомо надає негативний вплив на сприйняття такого підприємця.

Розглянемо зовнішню привабливість ділової людини більш детально, починаючи з характеристики її доданків, основними з яких є: уміння вибирати і носити одяг, зачіска, постановка елегантних манер, виразність міміки, жестів і постави.

Культура одягу ділової людини

Добре відомо вираження: «Зустрічають по вдяганці...» У ньому дуже точно помічена роль одягу в соціальному представленні людини. Сприятливий зовнішній вигляд і смак в одягу є важливою частиною того, як ми включаємо в ділову обстановку і впливаємо на настрій і почуття навколишніх. Одяг виступає як своєрідний інструмент спілкування, як засіб впливу на поведінку і відношення інших людей. Прагнення до різноманітності, змінні уявлення про красу, знайшли своє відображення в досить частій зміні крою одягу, її фасонів, кольору, і т. д. Пригадаємо опис простого, витонченого одягу древніх греків: вільні драпіровки тканини, що спадають з плечей, нічим що не утрудняють рухів; пишний одяг феодальної аристократії; одяг буржуазного суспільства минулого віку. Підприємницька діяльність також пред;являє особливі вимоги до одягу. Зовнішній вигляд її учасників - перший крок до успіху, оскільки для потенційного партнера і клієнта костюм бізнесмена служить своєрідним кодом, що свідчить про міру його солідності і надійності. Акуратний, зі смаком одягнутий, підтягнутий - такий зовнішній вигляд ділової людини, що доброзичливо сприймається навколишніми. І справа тут не в якійсь вишуканості смаку, а в тому, що зовнішність такої людини свідчить про його повагу до людей. Як і у всякої професійної групи людей, у підприємців склався певний стереотип відносно одягу. Відвідавши будь-який міжнародний ярмарок або виставку, ви помітите, що більшість стендистів виявляє дивну схожість поглядів у виборі кольору краватки, сорочки і костюма.

У цей час багато які підприємці вважаються з радами модельєрів. Основоположною ознакою при складанні гардероба, на їх думку, повинна стати універсальність одягу. Якщо в гардеробі є багато речей, якими рідко користуються, значить, гардероб складений не правильно. Спостереження за миром ділових людей показує, що в цей мир мода і витончений смак входять не так швидко, як в побут.

Мода в одягу характеризується переважанням певних форм, що утворюються довжиною, шириною одягу, її кольором або поєднанням кольорів, розташуванням лінії талії, формою рукавів і коміра, виглядом обробки, фактурою вживаних тканин

Мода в діловому світі не є щось обов;язкове для всіх. Однак якщо переважну більшість людей починають носити одяг нового стилю, ваш консерватизм ризикує виявитися смішним. Найбільшою популярністю у ділових людей користується костюм. У ньому можна з;являтися в будь-який час дня і в будь-якому суспільстві. У робочий час прийнято носити не дуже світлі костюми. Тони костюмів в літній час ясніше, ніж в зимове.

Культура одягу ділової жінки. Для, бажаючої досягти успіху, дуже важливо пам;ятати про свою зовнішність, більш того, поставити її на службу. Наші ділові жінки одягаються в дорогі речі, але це не відповідає їх посаді. У їх костюмі не видно значущості положення, по ньому неможливо визначити їх статус в фірмі, а це основне в їх діловому іміджі. У гардеробі ділової жінки повинні бути 2-3 спідниці, жакети, 2-3 блузки. Міняти туалети бажано часто, адже одна і та ж річ, що надівається кожний день, набридає і "гасить настрій". Діловий одяг відрізняє класичний крій і многофункціональність. Але, проте, і тут призначенням жіночого одягу було і залишається підкреслення особистої незаурядности і елегантності. Жінка завжди володіє правом на оригінальність свого одягу і на свій стиль в її носінні. У всьому ансамблі одягу краще мати не більше трьох кольорів, причому вони підбираються так, щоб підкреслити основний домінуючий колір або контрастувати з ним.

Вдалі, наприклад, такі поєднання:

  • чорний, сірий і фіолетовий кольори;

  • синій, сірий і блакитний;

  • бежовий, коричневий і зелений і т. п.

Легше підібрати два тони, наприклад, червоний з чорним, синій з білим, сірим, блакитним, жовтим або малиновим. Однак кращими кольорами ділового плаття вважаються темно-синій, рудувато-коричневий, бежевий, темно-коричневий, сірий, помірно-синій і ясно синій.

У іміджі ділової жінки є і інші обмеження. Зокрема, не треба першої з;являтися на роботі в гостро модному одягу, носити брюки, якщо працюєте серед чоловіків, і взагалі одягатися в чоловічому стилі. Найкраще надівайте костюм або блузку з спідницею. Причому понадміру вкорочувати спідницю, підкоряючись моді, неможна.

Володіння мистецтвом усної і писемної ділової мови.

Те, що ми говоримо і пишемо і як це робимо, багато в чому визначає успіх в досягненні поставленої мети. Конкретність, логічність і переконливість мови є обов;язковими умовами будь-якого ділового спілкування.

Мова - центральний елемент особистого іміджу, оскільки сприймається в сукупності з манерою одягатися та поводитись. Це дає основу укласти, що мова як найважливіший компонент особистості будь-якої людини є одним з основних складових ділового іміджу сучасної людини.

Індивідуальна манера говорити свідчить, передусім, про наявність у людини наступних двох якостей, що характеризують її як особистість. Перше з них - це міра її самоствердження, тобто наскільки упевнено вона себе відчуває, наскільки в ній сильно розвинене почуття власної правоти. Друге, навпаки, _ міра його невпевненості в собі. Критеріями оцінки служать певні вирази, а також частота їх повторення.

Так, слова, які слугують для вираження некої невизначеності ("певною мірою", "як-небудь", "я б сказав", "взагалі" і т. д.), видають невпевненість. Мова впевненої в собі людини рясніє словами: "зрозуміло", "саме так", "звісно", "прекрасно", "правильно" і т. п.

Існують і інші часто вживані слова, що роблять манеру вашої мови вашою відмінною особливістю. Звісно, підходити до аналізу манери мови треба у взаємозв;язку всіх її характеристик. Те, що ви говорите, повинне бути обґрунтоване і мати значення, тобто бути взаємопов;язаним і зрозумілим.

Отже, щоб мова була хорошою, треба використати наступні рекомендації:

  • акцентувати важливі слова і підпорядковувати їм не важливі;

  • міняти тон голосу - він повинен то підвищуватися, то знижуватися;

  • міняйте темп мови - це додає їй виразність;

  • робіть паузу до і після важливих думок.



Етичні норми у спілкуванні з іноземними партнерами.

Типи неетичної поведінки.

Необхідність положень щодо дій, норм, які забезпечують безпеку та підтримку при зустрічі з іноземними культурами, відображається у вигляді етичних правил та принципів міжкультурної комунікації. Етичні норми розглядаються як відносні і можуть бути виправдані лише у відповідній культурі.

Чотири принципи етичної міжкультурної комунікації (за категоричним імперативом І.Канта):

1. Взаємність у формі активного пошуку загального символічного рівня спілкування. Цей рівень не може бути виключно однією з двох задіяних культур.

2. Свобода оцінювання: Різні системи цінностей повинні взаємно визнаватися і при цьому має виникати взаємна довіра. Це було б основою для відкритої дискусії без забобонів.

3. Чесність: обов;язковою умовою є чіткий погляд на культурні та особисті неправильні судження. Це єдиний спосіб спілкуватися та діяти якнайкраще, наскільки ми знаємо та віримо.

4. Повага: На основі прав людини слід пізнавати та розуміти інші ціннісні системи. Щоб уникнути стереотипних оцінок, важливо придивитися до особистості іншої людини, перш ніж інтерпретувати дії та висловлювання на їх культурному тлі.

Незважаючи на те, що статус емпатії як здатності до навчання, риси характеру або контекстно-референтної змінної широко обговорюється, очевидно, що для підтримки міжкультурної комунікації необхідний достатній рівень співпереживання.

Міжкультурні конфліктні ситуації виникають в результаті зустрічі різних моделей поведінки та цінностей. Якщо людина не знає шаблонів іншої культури, вона поводиться відповідно до власних зразків та ідей. Людина з культури приймаючої сторони, з іншого боку, припускає, що гість знає місцеві звичаї. Таким чином, неправомірне поводження створює обурення та непорозуміння або навіть може бути зрозуміле як намір і, отже, як образа.

Тип вирішення конфлікту відрізняється від культури до культури і базується на ціннісних зразках відповідного суспільства. Погляд на те, що таке конфлікт, може бути дуже різним. Методи вирішення конфліктів відкрито та безпосередньо, а за потреби за участю посередника для врегулювання конфлікту не є універсальним.

Успішне управління міжкультурними конфліктними ситуаціями передбачає:

  • здатність розпізнавати конфлікти, диференціювати їх та визначати різні виміри конфлікту;

  • знати, як вирішити конфлікти в країні перебування;

  • чіткість щодо власного конфліктного стилю та вміння знаходити баланс між власним стилем конфлікту та стилем конфлікту у країні перебування.

Особливості ділового етикету в

різних країнах

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки їх дотримуються представники не тільки якогось конкретного суспільства, але й усіх соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої доповнення, зумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас