Ім'я файлу: 03Кл.анатомія носа.Хвороби носа та приносових пазух.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 940кб.
Дата: 03.04.2021
скачати

ОЗЕНА (смердючий нежить)
Дана патологія являється різновидністю атрофічної форми хронічного риніту і є наслідком захворювання всього організму з вираженими нейротрофічними ураженнями тканини носової порожнини. Озена частіше спостерігається у молодих осіб жіночої статі. Захворювання зустрічається

дуже рідко. Етіологія і патогенез озени дотепер залишаються нез’ясованими.
Теорії виникнення захворювання
1.
Вроджена надзвичайна ширина носа.
2.
Недорозвиток навколоносових пазух.
3.
Запальні процеси в навколоносових пазухах (синусити).
4.
Метаплазія циліндричного епітелію слизової оболонки носа в багатошаровий плоский.
5.
Остеомаляція кісток лицевого скелету.
6.
Порушення симпатичної
інервації
(від gangl. sphenopalatinum).
7.
Інфекційна – при мікробіологічному дослідженні в виділеннях з носа часто виділяються паличкоподібні капсульні бактерії (Coccobacillus foetidus ozaene), що виділяють неприємний запах, як і при озені.
8.
Травматична.
9.
Ендокринна.
10.
Спадкова.
11.
Недостача заліза в організмі.
Патологоморфологічні зміни
Атрофія всіх тканин носової порожнини: слизова оболонка стончується, судини і залози в ній зникають.
1.
Миготливий циліндричний епітелій метаплазується в багатошаровий плоский.
2.
Кістковий скелет нижньої раковини і стінок носової порожнини стончується, замінюється сполучною тканиною.

Клініка
1.
Сухість в носі.
2.
Аносмія.
3.
Смердючий запах з носа.
Риноскопія
1. Велика кількість кірок жовто-зеленого кольору, які виповнюють усю носову порожнину.
2. Носові ходи різко розширені (після видалення кірок).
3. Слизова оболонка носової порожнини бліда, атрофічна із злущеним епітелієм.
Лікування озени симптоматичне.
1. Консервативне: а/ промивання носа слабкими лужними розчинами, 3% розчином перекису водню, розчином марганцевокислого калію, фізіологічним розчином натрію хлориду, б/ тампонада порожнини носа марлевими турундами, змоченими 1-2% розчином йод-гліцерину (турунди залишають в порожнині носа на 2-3 години), з наступним видаленням разом із масивними кірками. в/ змащують слизову оболонку порожнини носа 2-5% йод-гліцерином,
12% іхтіоловою маззю з риб’ячим жиром і персиковою олією, хлорофілокаротиновою пастою, г/ антибактерійна терапія (стрептоміцин внутрішньом’язово, а також місцево), д/ препарати заліза (ферум-Лек, феролек - плюс та ін.) е/ фізіотерапевтичні процедури (діатермія, електрофорез, вдихання
іонізованого повітря та ін.).

2. Хірургічне: а/ імплантація кістки, хряща, жирової тканини, алопластичного матеріалу під слизову оболонку з охрястям або окістям носової перегородки, з метою зменшення об’єму порожнини носа; б/ мобілізація латеральної стінки носової порожнини і зближення її з носовою перегородкою носа.
ГОСТРИЙ ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИЙ СИНУСИТ
(ГОСТРИЙ
ГАЙМОРИТ)
Гостре запалення верхньощелепної пазухи – досить часте захворювання. Розрізняють дві форми гострого верхньощелепного синуситу: катаральну і гнійну.
Збудниками синуситів переважно є віруси (грипу, адено-, риновіруси) та мікроби - стафілококи, стрептококи, диплококи тощо.
Фактори, що сприяють виникненню запалення
•
1. Хронічні захворювання слизової оболонки носа
(гіперпластичні й атрофічні риніти).
•
2. Викривлення перегородки носа.
•
3. Захворювання 4-7-го верхніх зубів (одонтогенний верхньощелепний синусит).
•
4. Пухлини порожнини носа.
Клініка
• Біль в ділянці верхньощелепної пазухи.
• Головний біль.
• Гнійні виділення з носа.
• Закладання носа.
• Зниження нюху.

• Суб’єктивне відчуття неприємного запаху в носі.
Риноскопія
• Гіперемія і набряк слизової оболонки середнього відділу носа.
• Наявна смужка гною під середньою носовою раковиною, що стікає по поверхні нижньої носової раковини.
Для
діагностики гострого верхньощелепного синуситу використовують:
•
1. Діафаноскопію.
•
2. Рентгенографію.
•
3. Комп’ютерну томографію.
•
4. Пункцію верхньощелепної пазухи.
Лікування
•
1. Ліжковий режим.
•
2. Антибіотики.
•
3. Сульфаніламідні препарати.
•
4. Саліцилати.
•
5. Антигістамінні препарати.
•
6. Судинозвужувальні краплі до носа.
•
7. Пункція і промивання пазухи.
•
8. Фізіотерапевтичні методи (УВЧ, діатермія, солюкс тощо).
9. При одонтогенному гаймориті – видалення хворого зуба.
•
10. Хірургічне лікування – розкриття гайморової пазухи
(гайморотомія) виконують при неефективності консервативних методів, а також при внутрішньочерепних чи орбітальних ускладненнях синуситу або при підозрі на них.
ГОСТРИЙ ФРОНТИТ
Причини

Ті ж самі, що і при гострому гаймориті, за винятком одонтогенних причин.
Клініка
•
1. Біль у ділянці лоба (переважно на боці ураженої пазухи).
•
2. Відчуття тиску в оці з боку запаленої пазухи.
•
3. Світлобоязнь.
•
4. Зниження нюху.
Передня риноскопія
• Гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього носового ходу;
• Смужка гною під середньою носовою раковиною.
На рентгенограмі або комп’ютерній томограмі спостерігають затемнення лобних пазух.
Лікування
•
1. Консервативні методи лікування такі ж, як і при гострому верхньощелепному синуситі.
•
2. Хірургічне розкриття лобної пазухи (фронтотомію) застосовують при внутрішньочерепних і орбітальних ускладненнях або при підозрі на них.
ГОСТРИЙ ЕТМОЇДИТ
Клініка
•
1. Біль в ділянці перенісся.
•
2. Головний біль.
•
3. Порушення нюху.
•
4. Закладання носа.
•
5. Слизові виділення з носа.
•
6. Затемнення клітин решітчастого лабіринту на рентгенограмі або на комп’ютерній томограмі.

Риноскопія
• Гній у верхньому і середньому носових ходах.
• Почервоніння та набряк слизової оболонки носа.
Лікування
•
1. Консервативне лікування таке ж, як і при гострому верхньощелепному синуситі.
•
2. За показаннями вдаються до оперативного лікування –
етмоїдотомії, при підозрі орбітальні ускладнення виконують ревізію періорбітальної ділянки.
ГОСТРИЙ СФЕНОЇДИТ
Клініка
•
1. Головний біль, який віддає в потилицю.
•
2. Нежить.
•
3. Зниження нюху.
•
4. Загальне нездужання.
Риноскопія
Гній у верхньому носовому ході й у носоглотці.
Для уточнення діагнозу роблять рентгенографію, рідко – зондування основної пазухи.
Лікування
1. Консервативне лікування таке ж як і при гострому верхньощелепному синуситі.
2. При підозрі на внутрішньочерепні або орбітальні ускладнення виконують операцію на основній пазусі.
Скорочення: ЛП- лобна пазуха; Орб –орбіта; РЛ – решітчастий лабіринт;
ЗРЛ – затемнення решітчастого лабіринта; ВЧП – верхньощелепна пазуха;
ЗПН – затемнення у порожнині носа; ОП- основна пазуха

ХРОНІЧНІ СИНУСИТИ
Хронічні синусити – хронічне запалення навколоносових пазух.
Причини
• Перехід гострого запалення пазухи у хронічну форму.
• Патологічні зміни в носі (хронічний гіпертрофічний риніт, поліпоз носа, викривлення перегородки носа тощо), які порушують вентиляцію пазухи та відтік її вмісту у порожнину носа.
• Зниження реактивності організму.
• Професійні фактори.
Виділяють основні форми хронічних синуситів:
1. Катаральна.
2. Гнійна.
3. Поліпозна.
4. Поліпозно-гнійна.
За ураженням тієї чи іншої пазухи розрізняють хронічні: верхньощелепний синусит, фронтит, етмоїдит та сфеноїдит.
ХРОНІЧНИЙ ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИЙ СИНУСИТ (ХРОНІЧНИЙ
ГАЙМОРИТ)
Фактори, що сприяють виникненню захворювання
1. Високе, по відношенні до дна пазухи, розміщення вічка пазухи, яке сполучає пазуху з порожниною носа, це утруднює відтік вмісту.
2. Низьке розміщення дна пазухи (нижче дна порожнини носа).
3. Розміщення коренів
4-7-го верхніх зубів недалеко від дна верхньощелепної пазухи (іноді і в самій пазусі), запальний процес в яких може розповсюдитись на слизову оболонку пазухи.

Клініка
1. Головний біль.
2. Біль або відчуття тиснення в ділянці верхньощелепної пазухи.
3. Однобічний нежить гнійного характеру.
4. Закладення носа.
5. Зниження або відсутність нюху з боку ураження.
6. Іноді неприємний запах в носі (переважно при одонтогенних гайморитах).
Передня риноскопія
• Гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього відділу носа.
• Слизові або гнійні виділення під середньою носовою раковиною.
• Поліпи в середньому носовому ході (при поліпозній та поліпозногнійній формах гаймориту).
Для діагностики хронічного верхньощелепного синуситу виконують оглядову та контрастну рентгенографію або комп’ютерну томографію та вдаються до діагностичної пункції.
Лікування
1. Повторні пункції пазухи з подальшим її промиванням та введенням антибактеріальних препаратів, кортикостероїдів, протеолітичних ферментів тощо.
2. Промивання пазухи через дренажну трубочку, яку вводять в пазуху при першій пункції та залишають до кінця лікування (на 5-8 діб).
3. Медикаментозні засоби у ніс (судинозвужувальні, протиалергічні краплі чи аерозолі тощо).
4. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо).

5. При загостренні процесу (погіршанні загального стану та підвищенні температури) застосовують внутрішнє чи парентеральне ведення антибіотиків та сульфаніламідів.
6. Хірургічне лікування – гайморотомію виконують при поліпозній та поліпозно-гнійній формах верхньощелепного синуситу або при неефективному лікуванні катаральної чи гнійної його форм; а також при підозрі чи виникненні ускладнень захворювання (внутрішньочерепних чи орбітальних). Мета цієї операції полягає у видаленні патологічного вмісту з пазухи та у створенні надійного сполучення (отвору) пазухи з порожниною носа.
ХРОНІЧНИЙ ФРОНТИТ
Клініка
1. Відчуття тиску в ділянці лобних пазух і перенісся.
2. Тупий біль в усій лобній ділянці, який посилюється при нахиленні голови донизу або при натужуванні хворого.
3. Слизово-гнійні виділення з носа.
4. Можливі нориці у медіальному куті ока.
Риноскопія
• Слизові або гнійні виділення в середньому носовому ході.
• Набряк слизової оболонки переднього кінця середньої носової раковини.
• Поліпи в середньому носовому ході (при поліпозній і поліпозно- гнійній формах фронтиту).
Для діагностики хронічного фронтиту вдаються до:
1. Рентгенографії.
2. Комп’ютерної томографії.
3. Пробного проколу лобної пазухи – трепанопункції, яку виконують спеціальним інструментом – трепаном.

Лікування
1. Забезпечення відтоку запального секрету з лобної пазухи
(судинозвужувальні краплі в ніс).
2. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо).
3. Ліквідація патології в носі (видалення поліпів, конхотомія, резекція викривленої носової перегородки тощо).
4. Операція на лобній пазусі – фронтотомія – виконується при хронічному поліпозному або при поліпозно-гнійному фронтиті, наявності нориці чи при підозрі на внутрішньочерепне або орбітальне ускладнення. Фронтотомію також виконують при відсутності ефекту консервативних методів лікування. Мета цієї операції – видалення патологічного вмісту з лобної пазухи та відновлення надійного сполучення пазухи з порожниною носа.
ХРОНІЧНИЙ ЕТМОЇДИТ
Клініка
•
1. Відчуття тиску в ділянці перенісся.
•
2. Утруднене носове дихання.
•
3. Гнійні або слизисто-гнійні виділення з носа.
•
4. Порушення нюху.
•
5. Можливе погіршення зору (при ураженні зорового нерва внаслідок переходу запалення із задніх комірок решітчастого лабіринту).
Риноскопія
• Набряк та почервоніння слизової оболонки середнього і верхнього носових ходів.
• Гнійні або слизисто-гнійні виділення в середньому і верхньому носових ходах.

• Множинні поліпи (при поліпозній і поліпозно-гнійній формах) в середніх і верхніх відділах носа.
• Наявність (іноді) нориці біля внутрішнього кута орбіти із слизистогнійним або гнійним виділенням.
Для діагностики етмоїдиту вдаються до рентгенографії і комп’ютерної томографії.
Лікування
1. Судинозвужувальні та протизапальні краплі в ніс.
2. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо).
3. Хірургічне розкриття комірок решітчастого лабіринту – етмоїдотомія з видаленням патологічно зміненої тканини та створення сполучення з носом.
ХРОНІЧНИЙ СФЕНОЇДИТ
Клініка
1. Головний біль з розповсюдженням на потиличну або тім’яну ділянку.
2. Слизисто-гнійні виділення з носа.
3. Слизисто-гнійні виділення можуть виділятися через носоглотку
– відхаркуватись, заковтуватись чи спльовуватись.
4. Можливе зниження зору.
Задня риноскопія
• Гній або кірки в носоглотці.
• Запалення слизової оболонки носоглотки внаслідок постійного подразнення гнійними виділеннями.

Для діагностики сфеноїдиту вдаються до рентгенографії, комп’ютерної томографії, зондування та промивання основної пазухи спеціальним катетером через вивідний отвір у верхньому носовому ході.
Лікування
1. Введення судинозвужувальних засобів на турунді у верхні відділи носа.
2. Зондування і промивання основної пазухи.
3. Хірургічне розкриття пазухи (при поліпозній і поліпозно-гнійній формах).
ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ
РИНОГЕННОГО ПОХОДЖЕННЯ
Орбітальні та внутрішньочерепні ускладнення риногенного походження частіше бувають при захворюваннях лобних, основних пазух та решітчастого лабіринту і значно рідше при верхньощелепних синуситах. Ці важкі ускладнення виникають через сусідство навколоносових пазух з орбітою та передньою черепною ямкою, оскільки мають спільну стінку.
Шляхи проникнення інфекції з навколоносових пазух в порожнину
черепа і в орбіту:
•
1. контактний,
•
2. гематогенний,
3. лімфогенний.
Найчастіші внутрішньоорбітальні ускладнення:
•
1. реактивний набряк клітковини орбіти та повік,
•
2. негнійний та гнійний остеопериостит орбіти,
•
3. абсцес повік,
•
4. субперіостальний абсцес,
5. ретробульбарний абсцес,
6. флегмона орбіти.
Клініка орбітальних ускладнень:
1/ набряк і гіперемія повік і кон’юнктиви,
2/ екзофтальм,

3/ погіршення зору (нерідко до повної втрати),
4/ біль в ділянці орбіти,
5/ двоїння в очах,
6/ поява гнійних нориць на місці найбільшого випинання м’яких тканин в ділянці орбіти,
7/ порушення рухомості очного яблока,
8/ підвищення температури тіла (при ретробульбарному абсцесі і флегмоні орбіти до гектичної).
Найчастіші внутрішньочерепні ускладнення:
•
1. гнійний менінгіт,
•
2. тромбоз венозних пазух твердої мозкової оболонки,
•
3. епідуральний абсцес,
•
4. субдуральний абсцес,
•
5. абсцес лобної частки мозку.
Клініка внутрішньочерепних ускладнень:
1/ головний біль,
2/ блювання,
3/ головокружіння,
4/ психічні розлади (порушення уваги, пам’яті, мови, сонливість тощо),
5/ ригідність потиличних м’язів (особливо при менінгіті),
6/ вимушене положення хворого в ліжку (лежить на боку з закинутою головою і притиснутими до живота колінами і зігнутими руками),
7/ симптоми ураження черепно-мозкових нервів (парези, паралічі, розлади чутливості і секреторні порушення),
8/ підвищення температури тіла (нерідко до гектичної),

9/ екзофтальм, набряк повік і кон’юнктиви (при сінустромбозі), 10/ зміни з боку спинно-мозкової рідини (витікає під тиском, набуває мутного забарвлення, підвищується кількість білка і формених елементів).
Діагностика
1/ анамнез,
2/ ЛОР-огляд,
3/ рентгенографія (оглядова, комп’ютерна),
4/ спинномозкова пункція.
Лікування
1/ Хірургічне – розкриття відповідної навколоносової пазухи з послідуючим накладанням широкого сполучення з носовою порожниною та дренуванням патологічного процесу з порожнини черепа чи з орбіти;
2/ Консервативне: антибактерійна терапія - антибіотики широкого спектру дії, краще внутрішньовенно, такими що проникають через гематоенцефалічний бар’єр, сульфаніламіди, кортикостероїди, сечогінні, антигістамінні тощо.
Прогноз при орбітальних та внутрішньочерепних ускладненнях риногенного походження залишається завжди досить серйозним. Лише при своєчасному радикальному хірургічному втручанні з метою ліквідації первинного інфекційного вогнища і масивній антибактерійній терапії можна надіятись на сприятливий результат.