Ім'я файлу: 03Кл.анатомія носа.Хвороби носа та приносових пазух.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 940кб.
Дата: 03.04.2021
скачати

ВИКРИВЛЕННЯ ПЕРЕГОРОДКИ НОСА
Дана патологія зустрічається досить часто і практично дуже рідко можна зустріти людину з рівною перегородкою носа. Деформація перегородки носа довгий час може залишатись не поміченою та не викликати скарг. Лише при порушенні носового дихання чи появі інших симптомів діагностується її викривлення.
Фактори, що сприяють виникненню захворювання
1. Травми носа.
•
2. Нерівномірність розвитку відділів носової порожнини, перегородки носа і кісток лицевого черепа. Кістки лицевого черепа відстають в своєму розвитку, а перегородка носа, яка нормально розвивається, не вміщається в поставлену, ніби, кісткову рамку.
•
3. Природне (вроджене) викривлення (рахіт).
•
4. Компенсаторне викривлення (від гіпертрофії носових раковин, пухлин носа).
Клініка
•
1. Утруднене носове дихання однією або обома половинами носа.
•
2. Ослаблення нюху.
•
3. Утруднене видалення носового слизу під час сякання.
4. Носові кровотечі.
•
5. Деформація зовнішнього носа.
Діагностика
1. Анамнез
(травма).
•
2. Передня і задня риноскопія – можна бачити викривлення перегородки носа в хрящовому, в кістковому або в обох її відділах.
•
3. Анемізація слизової оболонки носа для кращою візуалізації глибоких відділів порожнини;
4. Зондування носа.

•
При цьому виявляють: S-подібне, дугоподібне, кутоподібне викривлення перегородки носа, шип, гребінь перегородки .
•
5. Рентгенографія навколоносових пазух.
•
6. Ендоскопія порожнини носа.
Ускладнення – виникають через порушення носового дихання та через виникнення патологічних рефлексів:
· Гострі та хронічні риніти, вазомоторний риніт;
· Гострі та хронічні синусити (порушення відтоку з пазух));
· Гострі та хронічні середні отити;
· Гострі та хронічні фарингіти;
· Кон’юнктивіти;
· Гострі та хронічні ларингіти;
· Рефлекторні розлади зі сторони внутрішніх та інших органів
(бронхіальна астма, астматичний бронхіт, нічний енурез, головні болі
і ін.).
Лікування Викривлення перегородки носа лікують лише хірургічним способом. Показаннями до хірургічного втручання є порушення носового дихання, або наявність інших ускладнень, в тому числі і рефлекторного характеру (частіше вазомоторного риніту). Запропонована велика кількість варіантів і методик щодо хірургічної тактики при оперативному лікуванні викривлення перегородки носа. Найбільш прийнятими хірургічними способами є:
•
1. Радикальна підслизова резекція носової перегородки за Кіліаном,
•
2. Щадні (консервативні) операції за В.Г.Воячеком: а/ мобілізація; б/ редресація; в/ циркулярна резекція; г/ часткова резекція.
Суть радикальної підслизової резекції перегородки носа полягає в наступному. Підслизово в перегородку носа уводять 0,5-1,0 % розчин новокаїну або 1% розчин лідокаїну з адреналіном і проводять вертикальний

розріз слизової оболонки з охрястям (від спинки носа до дна носа), відступивши 0,5 см від переднього краю хряща. Розпатором слизову оболонку з охрястям відшаровують від хряща і леміша. Через цей же розріз распатором поза переднім краєм чотирикутного хряща заходять на протилежну сторону перегоролки носа і аналогічно відшаровують слизову з охрястям і окістям, відповідно, від хряща і кістки. Браншами кіліанівського носового дзеркала слизову оболонку з обох сторін розводять в сторони.
Викривлену частину перегородки носа видаляють, а листки слизової оболонки вкладають на місце і проводять передню тампонаду носа. Марлеві турунди видаляють з порожнини носа через 1-2 доби.
Щадні методи використовують при порівняно невеликих деформаціях перегородки. При мобілізації перегородки носа проводять з одного боку підслизові розрізи хряща під кутом один до одного. За допомогою бранш носового дзеркала зміщують рухомі ділянки хряща у потрібний бік, фіксуючи їх марлевими турундами (передня тампонада).
При редресації перегородки носа хрящ і кістку підслизово розрізають з однієї сторони (не відшаровуючи їх від охрястя і окістя з протилежного боку), викривлені частини зсувають до середини і фіксують з обох сторін марлевими турундами.
Циркулярна і часткова резекція перегородки носа проводиться при невеликих викривленнях.
Відшаровувати
слизову
оболонку
з
протилежної сторони від розрізу слід надзвичайно
обережно,щоб не зробити в ній перфорацію.
ФУРУНКУЛ НОСА
Фурункул носа – це запалення сальних залоз чи волосяних мішечків, розташованих в ділянці входу в ніс або на його зовнішній поверхні.
Збудниками причини запалення при фурункулі носа найчастіше є стафілококи та стрептококи.
Фактори, що сприяють виникненню запалення
•
1. Мікротравми шкіри входу в ніс.
•
2. Мацерація шкіри входу в ніс при гострому нежиті.

•
3. Фурункульоз.
•
3. Цукровий діабет чи порушення обміну речовин.
Клініка
•
1. Спонтанний біль в ділянці ураження.
•
2. Підвищення температури тіла.
При огляді виявляють
•
Конусоподібне підвищення на одній із стінок входу в ніс чи його зовнішній поверхні.
•
Набряклість навколишніх тканин носа: щоки, верхньої губи, перенісся, верхньої чи нижньої повіки.
•
Шкіра носа почервоніла, напружена і дуже чутлива.
Категорично забороняється видавлювати з фурункула носа гній, оскільки це може призвести до внутрішньочерепних ускладнень (тромбоз кавернозного винусу).
На 4-6 добу, а іноді й пізніше, фурункул розкривається, залишаючи кратероподібну заглибину, заповнену сірими некротичними масами
(стрижень).
Серйозним ускладненням при фурункулі носа є тромбоз печеристого синуса мозку. Він виникає внаслідок поширення запального тромбозу з вен м’яких тканин обличчя на мозкові венозні синуси (через анастомози, що
існують між гілками лицевої вени та очної вен).
Лікування
•
1. Змазують шкіру антисептичними мазями, або мазями, що містять антибіотики з глюкокортикоїдами.
•
2. Хірургічне розкриття фурункула при появі гнійної верхівки.
•
3. Знеболювальні середники.
•
4.
Антибактеріальна терапія
(антибіотики, сульфаніламіди).
•
5. Теплові процедури (наприкінці захворювання).
•
6.
Фізіотерапевтичні процедури
(фонофорез з гіоксизоновою маззю, солюкс, УВЧ, УФО).

Хворі з фурункулом носа повинні направлятись на лікування в стаціонар.
Догляд за хворим
Занепокоєння повинні викликати прогресуючий набряк м’яких тканин обличчя, зміни свідомості хворого та можливі прояви септичного стану: підвищення температури тіла з ознобами та рясним потовиділенням, посилення головного болю, поява менінгеальних знаків, запаморочення, блювання тощо. Поява таких патологічних проявів вказує на розвиток внутрішньочерепних ускладнень. Профілактика
•
1. Загартовування організму.
2. Лікування гострих ринітів.
•
3. Лікування ендокринних захворювань (цукровий діабет).
РИНІТИ (НЕЖИТІ)
Риніт (нежить) – запалення слизової оболонки носа. Розрізняють гострий і хронічний нежиті.
ГОСТРИЙ НЕЖИТЬ
Гострий нежить – найчастіше захворювання людини. Викликають його віруси, несприйнятливість до яких після одужання (імунітет) зберігається лише короткий час. Часто до вірусної інфекції приєднується бактеріальна суперінфекція (переважно кокова флора). Переохолодження має значення як чинник, що сприяє виникненню хвороби. Крім того, існують й інші чинники: перебування у приміщенні з надмірно нагрітим та сухим повітрям, низька загальна опірність організму, стреси тощо. Нежитю властива підвищена контагіозність (заражуваність). Шлях поширення переважно повітрянокрапельний, але можлива і контактна передача (через руки, посуд, предмети). Інкубаційний період триває 1-7 добу.
Клініка
Розрізняють три стадії хвороби:
„Суха” стадія. На початку захворювання спостерігається легке нездужання. Можуть відзначатися: субфебрильна температура тіла, сухість,

лоскотання в носі, чхання, легкий біль у глотці, відчуття стиснення голови.
Триває перша стадія від декількох годин до доби.
Для другої та третьої стадії характерне прогресуюче закладання носа.
Слизова оболонка порожнини носа набуває пурпурно-червоного кольору, різко набрякає.
Стадія серозних виділень характеризується рясними водянистими виділеннями з носа та значним закладенням носа, турбують головний біль та зниження нюху. Триває 2-3 доби.
Стадія слизисто-гнійних виділень. У цій стадії кількість виділень зменшується, вони стають слизовими, а при приєднанні бактеріальної суперінфекції – гнійними. Триває ця стадія 2-3 доби.
У наступні 6-12 діб (кінцева фаза) можуть з’явитися симптоми
“опускання” інфекції – поширення її на глотку та гортань, що проявляється болем у горлі, охриплістю голосу, кашлем тощо.
Якщо у запальний процес залучаються навколоносові пазухи, то з’являється біль в ділянці їх проекції (чолі, переніссі, щоках). Якщо запалення розповсюджується на слухову трубу, виникає відчуття тиснення у вусі, то відбувається зниження слуху.
Ускладнення
• Гострі синусити.
• Гострі середні отити.
• Гострі фарингіти.
• Гострі ларинготрахеїти.
• Ангіни.
• Пневмонії тощо.
• Фурункул носа.
• Можливий перехід у хронічний риніт.

Лікування
На початку захворювання його розвиток можна зупинити за допомогою потогінних та відволікальних засобів (гарячі гірчичні ванни для ніг, дітям показані парафінові “панчішки’). Призначають судинозвужувальні засоби для закапування в ніс (0,1 % розчини нафтизину, галазоліну, санорину, ринофугу). Ці лікарські засоби сприяють поліпшенню носового дихання, збереженню прохідності отворів навколоносових пазух носа, зменшенню набряку слизової оболонки слухової труби.
Термін застосування судинозвужувальних крапель не повинен перевищувати 1 тижня. Більш тривале вживання цих засобів може спричинити розвиток медикаментозного риніту.
При головному болю призначають знеболювальні препарати (пенталгін, аскофен тощо). Використовують препарати в аерозольних упаковках:
інгаліпт, каметон; а також вдихання гарячого повітря та зрошування порожнини носа відварами квіток і листя шавлії (10 г на 200 мл кип’яченої води). Застосовують фізіотерапевтичні процедури (ЛУЧ-2, УВЧ на ніс, УФО ендоназально або на підошви тощо).
Нежить у немовлят
Нежить у немовлят – завжди є тяжким захворюванням, оскільки в них ще недостатньо розвинені захисні механізми. Утруднення носового дихання немовлята переносять важче, ніж старші діти, оскільки, крім порушення дихання, нежить перешкоджає ще й грудному годуванню.
Клініка
Температура тіла часто висока. Можуть виникати менінгеальні симптоми, нерідко порушується функція системи травлення – блювання, проноси. При тяжкому перебігу хвороби глотковий мигдалик стає основним вогнищем інфекції (аденоїдит). Трапляються й інші ускладнення, зокрема запалення вуха, гортані, легень тощо.
Лікування
За допомогою судинозвужувальних крапель в ніс (0,05 % розчин адреналіну гідрохлориду) підтримують прохідність порожнини носа, насамперед, перед годуванням. Виділення з носової порожнини відсмоктують балончиком.

Профілактика
Полягає у недопущенні контакту немовляти з особами, хворими на нежить.
ХРОНІЧНИЙ РИНІТ (НЕЖИТЬ)
Хронічний риніт – хронічне неспецифічне запалення слизової оболонки носа.
Причини
• Тривала дія зовнішніх шкідливих чинників (пил, гази, перегріте повітря тощо).
• Розташовані поряд вогнища інфекції (аденоїди, синусит, каріозні зуби).
• Викривлення перегородки носа.
• Захворювання внутрішніх органів (серця, шлунка, нирок тощо).
• Глибокі ушкодження слизової оболонки при гострих
інфекційних хворобах (скарлатина, дифтерія тощо).
• Конституційна схильність.
Розрізняють три форми хронічного риніту: катаральну, гіпертрофічну, атрофічну.
Хронічний катаральний риніт. Спостерігаються рясні виділення з носа (від слизових до гнійних), хоча може бути і сухість, дифузний набряк слизової оболонки носа, порушення прохідності носових ходів для повітря, зниження нюху, головний біль, розлади сну. В разі появи сильного головного болю і виділення з носа рясного гнійного ексудату захворювання треба диференціювати від синуситу.
Хронічний гіпертрофічний риніт. Характеризується дифузною або обмеженою гіперплазією слизової оболонки (здебільшого нижніх носових раковин). Хворі скаржаться на виділення з носа, головний біль та зниження нюху. Виділення з носа переважно слизові, при зміні збудника виділення набувають гнійного характеру.

Для
діагностики використовують закапування в ніс судинозвужувальних розчинів (адреналіну, нафтизину тощо). При цьому у хворих на гіпертрофічний риніт носове дихання або зовсім не поліпшується, або поліпшуються лише незначною мірою, а у хворих на катаральний риніт ці засоби дають виразний ефект.
Перебіг хронічного гіпертрофічного нежитю може ускладнитись розвитком поліпів, тобто обмеженої набрякової гіперплазії слизової оболонки. Це зазвичай вказує на приєднання алергічного компоненту, для лікування якого потрібно виявити алерген та по можливості виключити контакт з ним.
Хронічний атрофічний риніт. Для цього захворювання характерні атрофія слизової оболонки порожнини носа, зменшення або відсутність секреції, незначне утворення кірочок у носі.
Лікування
Ліквідація вогнищ запалення, що можуть бути розташовані поряд
(лікування каріозних зубів, хронічного тонзиліту, аденоїдів, хронічного синуситу тощо). Хворим радять уникати шкідливих чинників зовнішнього середовища, виключити паління тютюну, споживання алкогольних напоїв.
Якщо необхідно, то проводять лікування внутрішніх захворювань (серця, шлунка тощо).
Хронічний катаральний риніт – призначають промивання носа розчином натрію хлориду (1 чайна ложка на 1 склянку води), який хворий втягує у ніс з носика чайника або із складеної долоні. Можуть виявитися корисними ендоназальний електрофорез кальцію хлориду (при набряку), міді або цинку сульфату (при підвищеній секреції), а також ультразвукова терапія, УВЧ, аплікації грязі.
Хронічний гіпертрофічний риніт. Певний ефект, як правило тимчасовий, має закапування в ніс розчинів глюкокортикоїдів або ін’єкції їх у носові раковини. Для зменшення об’єму носових раковин здійснюють хіміокаустику (припікання гіперплазованої ділянки трихлороцтовою кислотою чи ляпісом), кріодеструкцію, гальванокаустику або зрізування ділянок гіпертрофії хірургічними інструментами (конхотомом, ножицями) тощо.
Хронічний атрофічний риніт. З метою видалення гною та кірок призначають зрошення порожнини носа розчинами протеолітичних

ферментів (0,001 г трипсину на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду) або мінеральними водами (“Поляна квасова”, “Боржом” тощо. ). Після очищення проводять інстиляції рослинних олій з токоферолом і ретинолом; корисні олії обліпихи та шипшини. Призначають електрофорез нікотинової кислоти або калію йодиду на ділянку шиї або носа та навколоносових пазух.
Досить ефективним є бальнеогрязелікування в умовах теплого вологого клімату.
ВАЗОМОТОРНИЙ РИНІТ
Розрізняють дві форми вазомоторного риніту:
•
1. Алергійну,
•
2. Нейровегетативну.
Фактори, що сприяють виникненню захворювання
•
1. Часті гострі запальні процеси верхніх дихальних шляхів, що призводять до алергізації організму;
•
2. Порушення вегетативної нервової системи;
•
3. Викривлення перегородки носа;
•
4. Тривале стороннє тіло порожнини носа;
•
5. Тривале переохолодження організму;
•
6. Розлади функції шлунково-кишкового тракту.
Клініка
· Напади чхання з виділенням великої кількості слизововодянистого секрету (ринорея).
· Утруднене носове дихання.
· Головний біль.
· Загальна слабкість.
· Швидка втома.
Риноскопія
•
1. Набряк слизової оболонки носа.

•
2. Сизі та білуваті плями на слизовій оболонці носа (плями Воячека).
•
3. Слизово-водянисті виділення в великій кількості.
Діагностика
•
1. Анамнез.
•
2. Риноскопічні дані.
•
3.
Цитологічне дослідження носового секрету
(еозинофілія при алергічній формі).
•
4. Шкірні проби з різними алергенами (при алергічній формі).
•
5. Дослідження стану вегетативної нервової системи.
Лікування
Для лікування вазомоторного риніту застосовують консервативні і хірургічні методи.
1.
При алергійній формі вазомоторного риніту використовують консервативні засоби: антигістамінні та гормональні препарати, внутрішньоносові новокаїнові блокади, склерозувальна терапія
(уведення в товщу нижніх носових раковин спирту, гліцерину, саліцилату та хлориду натрію), фізіотерапевтичні методи
(ендоназальний електрофорез хлориду кальцію з димедролом, ультразвук та ін.).
2.
При нейровегетативній формі вазомоторного риніту перевагу віддають хірургічним методам лікування: щадні операції на викривленій перегородці носа, кріодеструкція носових раковин, підслизова вазотомія носових раковин, латеропозизія носових раковин та ін.

1   2   3   4   5

скачати