ЗАВДАННЯ 5. ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ КОН’ЮКТУРИ РИНКУ ПРАЦІ
Політика зайнятості — сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Вона має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.
Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць.
Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття.
Ринкова система являє собою сукупність взаємозв’язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх. Складовими ринкової системи є: ринок товарів, ринок капіталу і ринок праці.
Ринок праці — це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Також, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Важливою характеристикою стану ринку праці є його кон’юнктура.
Кон’юнктура ринку праці — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.
Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення.
Виділяють три типи кон’юнктури на ринку праці:
o працедефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;
o праценадлишкова, коли надлишок пропозиції праці;
o рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.
Трудові ресурси - це частина населення, що досягла працездатного віку, за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційними рівнем здатна працювати.. За основу трудоресурного потенціалу береться віковий ценз, за яким все yнаселення країни поділяється на три групи: до працездатного віку (діти 16 років); працездатного віку (чоловіки у віці до 59років, жінки у віці до 54 років включно); після працездатного віку (пенсіонери).
У ринкових умовах господарювання урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвитком інформаційної ринкової інфраструктури. Однією із характерних рис сучасного ринку праці є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина може офіційно вважатись безробітною, в той же час брати активну участь у "тіньовій" економіці, отримувати там основні доходи. За останній час значних масштабів набули нелегальні трудові міграції за кордон .
Саме тому одним з найважливіших напрямів державної соціальної політики є політика зайнятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю. У державі є два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний .
Активна державна політика зайнятості – це дії, спрямовані на зниження безробіття. Сюди можна віднести заходи, що попереджають звільнення співробітників, а також підвищення кваліфікації, навчання, допомога в пошуку робочих місць, перепідготовку, створення нових робочих місць .
Пасивна державна політика зайнятості – це заходи, що допомагають знизити негативні наслідки такого явища, як безробіття. Сюди можна віднести виплати соціальних допомог, видачу малозабезпеченим людям товарів першої необхідності, організацію спеціальних їдалень для бездомних, а також інші види допомоги.
Таблиця 5
Попит і пропозиція робочої сили Волинської області України
| № п/з | Показники | Значення показників | ||||||||||
| 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2012 | 2013 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | ||
| 1 | Навантаження на 1 вільне робоче місце у Луганській області, осіб | 15 | 16 | 14 | 11 | 7 | 26 | 31 | 101 | 140 | 23 | 23 |
Продовження табл.5
| 2 | Навантаження на 1 вільне робоче місце в Україні, осіб | 4 | 10 | 8 | 9 | 8 | 11 | 10 | 14 | 19 | 19 | 11 |
| 3 | Співвідношення коефіцієнта навантаження на ринку праці відповідного регіону до України, % | 26,667 | 62,5 | 57,1 | 81,82 | 114,3 | 42,3 | 32,26 | 13,86 | 53,2 | 13,57 | 48,83 |
графік «Динаміки попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці відповідної області»
Аналітичний висновок: Аналізуючи динаміку навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) у Луганській області ми бачимо, що з 2011 по 2014 рр. крива має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що в даний період виробництво спадало, а безробіття зростало. Саме тому попит на одне робоче місце, а відповідно і конкуренція, зростали. У січні – листопаді 2015р. розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій (з кількістю працюючих 10 осіб і більше) по Луганській області становив 3347 грн. До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці відносилися фінансова та страхова діяльність, державне управління й оборона, професійна, наукова та технічна діяльність, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,3–1,6 рази. Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у наданні інших видів послуг, оптовій та роздрібній торгівлі, поштовій та кур'єрській діяльності, діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування і не перевищував 70% від середнього по економіці.
1 2 3 4 5 6 7 8 9