Ім'я файлу: курсова труд.право.docx
Розширення: docx
Розмір: 69кб.
Дата: 04.06.2021
скачати
Пов'язані файли:
ІРЗ.docx
Розширення: docx
Розмір: 69кб.
Дата: 04.06.2021
скачати
Пов'язані файли:
ІРЗ.docx
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………...5
РОЗДІЛ 1. Поняття та особливості джерел трудового права…………………..7
РОЗДІЛ 2. Класифікація джерел трудового права……………..………………11
2.1. Міжнародні правові акти про працю………………………………........11
2.2. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України,що регулюють трудові відносини…………………………………………………...13
2.3. Підзаконні акти,що регулюють трудові відносини…………………….17
2.4. Акти соціального партнерства та локальні правові норми…………….21
РОЗДІЛ 3. Єдність і диференціація правового регулювання праці……………31
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..38
ВСТУП
Актуальність дослідження.
Трудове законодавство в останні роки перетерпіло значні зміни. Прийнято закони, що цілком обновили окремі правові інститути трудового законодавства, наприклад, закони, що визначають правовий статус нових організаційно-правових форм юридичних осіб – акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, що укладають із працівниками трудові договори; закони, які вирішують окремі, але дуже важливі питання – про відшкодування моральної шкоди, про осіб, які мають право на пільги при навчанні без відриву від роботи і т.д. Існують і інші нові положення, застосування на практиці яких відіграє важливу роль для захисту як працівників, так і роботодавців.
Таким чином, значне відновлення трудового законодавства спричинило за собою кількісні і якісні зміни джерел трудового права. Нові форми економічних і соціальних відносин зажадали перегляду і зміни багатьох інститутів трудового права як науки, перетворивши радянське трудове право в українське трудове право.
Тема джерел трудового права на сьогоднішній день дуже актуальна. Відбувається зміна всієї законодавчо-нормативної бази країни, приймаються нові закони, а, отже, змінюються і джерела.
Становлення ринкових відносин змушує переглянути українські нормотворчі органи своє ставлення до міжнародного трудового права і трудового права високорозвинених країн, які мають більший досвід правового регулювання в умовах капіталістичного суспільного ладу. У даний час із всією очевидністю зростає вплив міжнародного права не тільки на право міжнародного співтовариства, але і на внутрішнє право держав, що входять у дане співтовариство. Особливо велика роль міжнародного права в справі захисту прав людини, до числа яких відносяться і трудові права.
Категорія «джерела права» у науці звичайно тлумачиться в двох взаємозалежних аспектах. По-перше, до них відносять об’єктивні фактори, які породжують право як соціальне явище. Такими факторами виступають матеріальні умови життя суспільства, економічні, політичні і соціальні потреби пануючого класу й інших соціальних груп. Інакше кажучи, у даному випадку мова йде про джерело права в матеріальному змісті слова. По-друге, поняття джерела права пов’язують і з безпосередньою діяльністю уповноважених органів держави по формуванню права, наданню йому форми законів, указів, постанов і інших нормативно-юридичних документів. Тут ми маємо справу з поняттям джерел права у формальному чи юридичному змісті слова.
Необхідно відзначити, що з другим поняттям джерела права найчастіше приходиться зіштовхуватися не тільки в науці трудового права, але і на практиці, у повсякденному житті, тому що воно дає можливість пізнати трудове право з позицій нормативного змісту і його приналежності до конкретних суб’єктів — працівникам, роботодавцям, трудовому колективу.
Об’єктом роботи є законодавчі та підзаконні акти України у галузі трудового права.
Предметом доробку виступають джерела трудового права, які регулюють трудові відносини між працівниками і роботодавцями.
Метою курсової роботи є проаналізувати Конституцію України, законодавчі та підзаконні акти нашої держави в якості джерел трудового права.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. Поняття та особливості джерел трудового права
Суспільні відносини, що виникають при використанні праці, потребують правового регулювання, яке здійснюється прийняттям відповідних юридичних норм, що знаходять вираз у формі державних актів органів законодавчої влади, актів вищих органів державного управління, уповноважених видавати такі акти в межах їх компетенції, актів управління конкретних підприємств, установ, організацій за погодженням з трудовими колективами або їх представницькими органами, актів застосування чинного законодавства. Конкретні форми виразу права залежать від ступеня важливості суспільних відносин, що ними регулюються, галузевої незалежності, компетенції органу, що здійснює правотворчість. Це можуть бути закони, укази, постанови, інструкції, накази, інші нормативно-правові акти (такі, як положення, наприклад, про преміювання), правила (такі, як правила внутрішнього трудового розпорядку) тощо.
Отже, джерела права — це спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість [14, с.17].
Термін «джерело права» має двояке значення. По-перше, це ті матеріальні умови, що існують у суспільстві за наявних матеріальних і виробничих відносин. По-друге, це ті конкретні форми виразу правових приписів, що виходять від органів державної влади, які видають нормативні акти в межах своєї компетенції, на підставі і на виконання чинного законодавства, за допомогою яких тому чи іншому правилу поведінки надається обов’язкова сила.
Право — це діалектична сукупність суб’єктивних прав і об’єктивних правил поведінки людини в суспільстві, які історично склались і визначені соціальними та матеріальними умовами життя суспільства. Тому допустиме розуміння права як у широкому, так і у вузькому сенсі. Законодавство ж становить собою сукупність обов’язкових правил поведінки, що санкціонуються і забезпечуються державою або встановленими нею суб’єктами нормотворчості і одержують зовнішній вираз у формально-визначеному виді. Як і право, законодавство поділяється на відповідні галузі та інститути. Трудове право, що регулює суспільні трудові відносини, має соціальний характер. Як соціальне право воно є сукупністю правил суспільного захисту людей, що визначається матеріальними умовами життя даного суспільства. З врахуванням сказаного джерела трудового права України можна визначити як спосіб вираження норм права, що приймаються компетентними на те органами держави і призначені регулювати трудові відносини в процесі застосування праці і суспільного захисту людей праці.
Державно-правове регулювання трудових відносин в Україні було розпочато з розвалом Російської імперії. Спочатку це регулювання було підкорене завданню створення власного законодавства. Але вже на початку 20-х років, коли загрозу іноземної інтервенції в Росії було ліквідовано, а національно-визвольний рух придушено, правове регулювання в Україні було фактично поставлене в залежність від змісту нормативних актів Росії, хоч формально вони приймались органами державної влади України. Таке становище створилося внаслідок того, що, по-перше, Росія підкорила Україну шляхом «співробітництва» в галузі управління народним господарством, транспортом, зв’язком; фінансів, а також в галузі регулювання питань праці, соціального забезпечення і продовольства [5, с.45].
Система юридичних джерел побудована на принципах ієрархії. Вона являє собою порядок розміщення джерел права та законодавства в системі залежно від їх юридичної сили і зводиться до таких принципів: – відмінності конституційного і законодавчого регулювання; — пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та судової влади; — перевага актів вищих органів у порівнянні з нижчими органами; — наявність первинних і вторинних актів; — відповідність локальних актів державно-правовим актам; — можливість зупинення і скасування неправомірних актів. Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості органів, що приймають акти. Саме місце органу в ієрархії державних органів влади й управління визначає місце того чи іншою джерела в системі джерел права.
Трудове право як система юридичних норм, що регулюють суспільно-трудові відносини, складається з безлічі нормативних актів: законів, указів, постанов уряду, різних відомчих актів, а також локальних норм, що діють у конкретних виробничих і невиробничих структурах — підприємствах, об’єднаннях, інститутах, кооперативах, установах тощо. Усі вони повинні бути підлеглі єдиним конституційним принципам громадської організації праці, знаходитися між собою у визначеній субординаційній залежності.
З врахуванням сказаного можна рекомендувати наступне визначення джерела трудового права: під джерелами трудового права варто розуміти результати (продукти) правотворчої діяльності компетентних органів держави в сфері регулювання трудових і інших суспільних відносин, що складають предмет цієї галузі права [8, с.41].
Джерела трудового права, таким чином, можуть бути ототожнені з поняттям нормативно-правових актів, що регулюють ринок праці, відносини по організації і застосуванню праці найманих працівників.
Джерела — нормативні акти, що відносяться до трудового права України, складають визначену систему, що містить у собі різноманітні за своїм характером, юридичною чинністю і сферою дії нормативні акти. Таку систему звичайно іменують системою трудового законодавства, припускаючи, однак, в одних випадках сукупність усіх нормативних актів — джерел трудового права, в інших — тільки закони про працю. Інакше кажучи, розрізняють поняття трудового законодавства в широкому і вузькому змісті слова.
Джерела трудового права, що містять норми трудового законодавства, треба відрізняти від правових актів застосування трудового законодавства. Рішення суду по конкретній трудовій суперечці — це акт застосування норм трудового законодавства, а не джерело права.
У джерелах трудового права України відбиті матеріальні умови життя нашого суспільства і з їхньою зміною міняються і джерела трудового права. Нині це відбувається часто, у зв’язку, з чим трудове законодавство швидко обновляється. Зі зміною в дійсний період виробничих відносин, трансформацією форм власності, роздержавленням державних і муніципальних підприємств змінюються трудові відносини в них. Міняється і трудове законодавство, і його джерела в напрямку більшої їхньої відповідності виникаючим ринковим відносинам. Застарілі нормативні акти трудового права скасовуються чи виправляються, доповнюються, а нові з’являються.
В юридичній науці під нормативно – правовою базою розуміють джерела права тобто нормативні акти, встановлені або санкціоновані державою. Джерела права виражають собою зовнішню форму існування права. Трудове право як система юридичних норм і самостійна галузь права складається з численної кількості нормативних актів: законів, указів, декретів і постанов Кабінету Міністрів, різноманітних відомчих актів, а також локальних норм, що діють в межах конкретних підприємств [14, с.46].
Характеризуючи нормативну базу трудового права, слід відзначити особливості, що відрізняють його з-поміж нормативно-правових актів інших галузей права.
По-перше, в трудову дисципліну крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовуються локально-правові акти, які розробляються і приймаються безпосередньо на підприємствах. Такі акти забезпечують більшу ефективність дії трудового законодавства стосовно до конкретних умов регулювання трудової дисципліни [13, с.53].
По-друге, в переліку нормативної бази трудового права та й трудової дисципліни зокрема, останнім часом з’являються акти договірного характеру, які або в цілому, або в частині своїй носять нормативний характер і регулюють виробничі, трудові і соціально-економічні відносини. Такими є генеральна, галузеві та регіональні угоди.
По-третє, особливе місце в нормативно-правовій базі трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці України. Правила, положення та інструкції цього міністерства сприяють правильному і однаковому застосуванню трудового законодавства.
По-четверте, для нормативної бази трудового права характерна наявність нормативних актів, які носять так званий конститутивний характер. Ці акти самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а вимагають прийняття на їх основі локальних актів, котрі і здійснюють регулятивну функцію. Наприклад, є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, що містять відповідні норми, але безпосередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок регулюється не цими типовими, а прийнятими на їх основі правилами внутрішнього трудового розпорядку даного підприємства (ст. 142 КЗпП України) [13, с.18-22].
РОЗДІЛ 2. Класифікація джерел трудового права
Джерела трудового права класифікують за різними підставами. За характером прийняття джерела трудового права розподіляють на ті, які приймаються органами держави (закони, накази, постанови та ін.) , які приймаються за згодою між робітником та роботодавцем(колективні згоди, колективні договори та ін.), а також ті, які приймаються органами міжнародно-правого регулювання праці (пакти про права людини, конвенції та рекомендації МОП та ін.).
В залежності від юридичної сили джерела трудового права поділяються на Конституцію України, акти міжнародного регулювання праці (ратифіковані Україною), закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоуправління, локальні нормативно-правові акти.
За ступенем узагальненості розрізняють кодифіковані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джерела трудового права.
У теорії трудового права існує також точка зору про те, що джерела можна розподіляти на традиційні та нетрадиційні джерела трудового права. До перших відносять, наприклад, Кодекс законів про працю України, Закон України “Про оплату праці” та ін. Приналежність таких актів до джерел трудового права можна визначити вже з їх назви. Разом з тим окремі нормативні положення , які є джерелами трудового права, містяться у нормативно-правових актах, які відносяться до джерел інших галузей права. Наприклад, у Законі України “Про власність”, Законі “ Про приватизацію державного майна” містяться норми, які відносяться до трудового права.
2.1. Міжнародні правові акти про працю
Україна як самостійна держава проголосила про визнання загальнолюдських цінностей, тому зобов’язалась дотримуватись загальновизнаних принципів міжнародного права. Стаття 8 Кодексу законів про працю визначила співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України. У випадку, коли міжнародним договором або міжнародною угодою, в якій бере участь Україна, встановлено інші правила ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. До таких договорів в галузі праці в першу чергу відносяться належним чином ратифіковані або схвалені Конвенції та Рекомендації Міжнародної Організації Праці,офіційно опубліковані в Україні. На 1 січня 2000 р. Україною ратифіковано 51 Конвенцію МОП [7,с.89-90].
Самою важливою стороною діяльності Міжнародної Організації Праці є розробка і прийняття Конвенції і Рекомендацій. Саме можливість відкритого висування і обговорення вимог по створенню міжнародних правових актів,а потім і створення норм, котрі в якійсь мірі можуть послужити покращенню умов праці,життя працюючих, притягує до участі в МОП представників трудящих усіх країн. Ці Конвенції і Рекомендації про працю є тими основними формами, за допомогою яких Міжнародна Організація Праці здійснює міжнародно-правове регулювання праці. Мета Конвенції – створити для держави, що її ратифікувала, зобов’язання по внесенню певних змін в національне законодавство про працю. Конвенція – правовий акт,який набуває сили міжнародного зобов’язання тільки після ратифікації її не менше як двома країнами – членами Міжнародної Організації Праці. Норми Конвенції, що ратифіковані, мають обов’язкову силу по відношенню до тих членів МОП, які ратифікували цю Конвенцію [7,с.92]. Конвенції МОП, які ратифіковані Україною:
1.Конвенція МОП № 47 про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень, 1935 р. (ратифіковано 09.06.56)
2.Конвенція МОП № 100 про рівну опату чоловіків і жінок за рівноцінну працю, 1951 р. (ратифіковано 09.06.56)
3.Конвенція МОП № 52 про щорічні оплачувані відпустки,1936 р. (ратифіковано 11.08.56)
4.Конвенція МОП № 160 про статистику праці, 1985 р. (ратифіковано 03.05.90)
5.Конвенція МОП № 254 про сприяння колективним переговорам, 1981 р.(ратифіковано 04.02.94)
6.Конвенція МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємства, 1982 р. (ратифіковано 04.02.94)
7.Конвенція МОП № 156 про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків та жінок: трудящі із сімейними обов'язками, 1981 р. (ратифіковано 22.10.99) і ін. [1,с.116-119]
Рекомендація Міжнародної Організації Праці не покладає на держави будь-яких зобов’язань. Прийняттям Рекомендації МОП якби закликає держави, висловлює пропозицію державам, щоб національні норми трудового права були по можливості приведені у відповідність з нормами, що закріплені в Рекомендації. Аналогічний характер мають і Конвенції для держав, які її не ратифікували. Прийнято вважати, що в своїй сукупності Конвенції і рекомендації створюють Міжнародний кодекс праці,який охоплює такі питання, як тривалість робочого часу, соціальне забезпечення, нічна праця жінок, ліквідація примусової праці, безробіття тощо [7,с.93]
Джерелом трудового права міжнародного походження є також двосторонні і багатосторонні договори, що мають своєю метою урегулювання певних питань в галузі трудового права. Так, в 1994 році між країнами Співдружності Незалежних Держав з участю Країни була підписана Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, що пов’язане з виконанням ними трудових обов’язків. В цьому ж році в Москві за участю України було підписано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках СНД. 9 січня 1995 року в Тбілісі було підписано Угоду між урядом України і урядом Республіки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення [7,с.93-94].
Також велике значення має Угода між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян, Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист. Таких двосторонніх чи багатосторонніх угод Україною укладається багато. При цьому необхідно виходити з пріоритету норм міжнародного права перед нормами національного законодавства. Згідно із ст..8-1 КЗпП, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в якій бере участь Україна, встановлені інші правила, ні ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Це правильно є обов’язковим і при вирішенні трудових спорів [1,с.65-66].
До джерел трудового права також належать акти регіонального європейського рівня. Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, підписану 4 листопада 1950 року державами-членами Ради Європи. У цей час триває підготовчий процесс до ратифікації Європейської соціальної хартії підписаної державами-членами Ради Європи у Стразбурзі 3 травня 1996 р.
Важливе значення має послідовна політика Країни щодо зближення з Європейським союзом, набуття статусу асоційованого, а згодом повноправного члена ЄС. Для цього Кказом Президента України від 11 червня 1998 р. Затверджено Стратегію інтеграції України в Європейський Союз. Важливе місце у ЄС належить соціальній політиці, про посилення уваги до якої свідчить прийнятт 1998 р. Хартії основних соціальних прав трудящих. У цей час Хартія є основним документом, що визначає соціальну політику Співтовариста. Положення Хартії особливо важливі для України на сучасному етапі її розвитку. Оскільки в Преамбулі Хартії підкреслюється однакова важливість як економічних, так і соціальних аспектів, їх збалансованість, передбачено, що «соціальнпий консенсус сприяє укріпленню конкурентно-спроможності підприємств, усієї економіки в цілому та створенню робочих місць, і це - основна умова поступального економічного розвитку» [1,с.66-67].
1 2 3 4