1.3 Особливості фармакодинаміки в дитячому віці
Фармакологічні ефекти медикаментозних засобів залежать не тільки від наведених факторів, але й від ступеня морфологічної, функціональної зрілості клітин, тканин, систем та органів, що являють собою точки прикладення ліків. Анатомо-фізіологічні особливості організму, що росте, є одним з найважливіших факторів, що лежать в основі зміни чутливості дитини до лікувальних речовин на протязі її життя.
Серед цих факторів треба відзначити в першу чергу особливості обмінних процесів, зокрема вищий рівень основного обміну. Діти чутливіші до втрат рідини, порушень водно-сольового обміну, недостатнього надходження в організм вуглеводів, білків, вітамінів та ін.
Слід указати також на особливості функціонування в дітей в різні вікові періоди ендокринних залоз, які визначають як рівень та ефективність регуляторних механізмів організму, що росте, так і інтенсивність метаболічних процесів у дітей. Для дітей раннього віку характерні недостатня продукція вазопресину, недостатня функція кори надниркових залоз, статевих залоз, що нерідко призводить до посилення дії одних фармакологічних засобів, наприклад наркотичних, і ослаблення інших.
Яскравим прикладом впливу морфологічної, біохімічної функціональної зрілості органів на фармакодинаміку ліків є вікові особливості легенів, шкіри. Наприклад, шкіра новонароджених та дітей раннього віку більш проникна, захисна функція її нижча, що пов'язане з більшим вмістом в ній води й меншим – колагенових волокон. Крім того, в новонароджених площа поверхні тіла відносно маси тіла більша. В зв'язку з цим місцеве застосування різних ліків у вигляді мазей, лініментів може призвести до того, що в дітей виникнуть загальні ефекти, аж до інтоксикації і навіть отруєння внаслідок резорбції крізь пошкоджену (і навіть непошкоджену) шкіру, що спостерігається при застосуванні саліцилатів, розчинів фенолу, борної кислоти або інших медикаментозних засобів.
Аналогічні приклади можна навести і стосовно органів дихання. Морфофункціональна незрілість альвеолярних клітин щодо синтезу сурфактанта, яка знаходиться в основному в прямій залежності від гестаційного віку та зрілості новонародженого, істотно впливає на адаптацію легенів внутрішньоутробного життя. Виражена васкуляризація слизової оболонки носа та інших відділів верхніх дихальних шляхів забезпечує схильність до набряку, що при підвищеній чутливості до ліків може викликати в дитини набряк гортані, а при інтраназальному введенні створити небезпеку резорбтивної дії, наприклад, нафтизину.
Повнокрів'я, щільність та менша еластичність легенів у дітей раннього віку, менший об'єм грудної клітини та легенів відносно всього тіла провокують схильність до запальних та застійних явищ. З урахуванням викладеного використання для дітей ліків, що призводять до порушення дихання, може посилювати кисневу заборгованість організму та сприяти розвиткові метаболічних розладів.
Залежність фармакодинаміки від морфофункціональної зрілості структур ще сильніше простежується за впливом ліків у дітей на центральну нервову систему. Ці особливості визначені недостатнім розвитком у новонародженого кори мозку, пірамідних шляхів, смугастого тіла, низьким вмістом в мозку медіаторів (норадреналіну, серотоніну та ін.). Регулюючий вплив кори головного мозку на інші, нижчі відділи ЦНС, недостатній. Проміжний мозок в основному регулює життєво важливі функції новонародженого. Функціонально дихальний та серцево-судинний центри працюють в умовах істотно обмежених компенсаторних можливостей, тому в новонароджених і дітей раннього віку за несприятливих умов вони швидко виснажуються, що слід мати на увазі при проведенні реанімації та інтенсивної терапії цьому контингенту хворих. Слід ще раз підкреслити роль підвищеної проникності для ліків у дітей раннього віку гематоенцефалітного бар'єра, що створює умови для утворення в головному мозку високих і навіть токсичних концентрацій ЛЗ, особливо огаатів, барбітуратів та ін.
Однак в найбільшій мірі вплив ЛР, що надійшла в організм, залежить від зрілості, розподілу та густоти рецепторів як у ЦНС, так і в інших системах і органах, оскільки самий ступінь насиченості рецепторів молекулами ліків забезпечує повноцінність фармакологічного ефекту. Кількість же рецепторів, зрілість та густота цих структур знаходяться в прямій залежності від віку дитини, ступеня доношуваності, преморбідного фону, повноцінності генетичних факторів, які контролюють їх утворення й розвиток.
Вікові особливості фармакодинаміки та фармакокінетики слід ураховувати при виборі ліків та визначенні їх дози для дітей.
1.4 Особливості дозування лікувальних препаратів для дітей
Питання вибору дози ліків для дітей є одним з найскладніших у педіатричній фармакології. Головним завданням при цьому є визначення такої дози, яка б підтримувала стабільну терапевтичну концентрацію в організмі. Багато які з запропонованих формул та коефіцієнтів були розраховані на пошуки оптимальних варіантів перерахування маси дорослого на масу дитини. В історичному аспекті можна вказати на перші таблиці таких коефіцієнтів в терапевтичних довідниках Юнкера (1723), Гауба (1738), таблиці Гуфеланда, Зейферта, Багинського, а також ряд формул, серед яких особливою популярністю довгий час в XIX віці користувалася формула Юнга (1813): доза для дитини визначалася за дробом, чисельником якого є кількість років дитини, а знаменником – те ж число, збільшене на 12, наприклад, для дитини 4 років: 4 / (4 + 12) = 1/4.
На початку ХХ століття користувалася популярністю формула Фукс (1928):
доза дорослого * сиква дитини
доза дитини = –
сиква дорослого
Пропонуючи цю формулу, Фукс поклала в її основу твердження Пірке, згідно з яким квадрат висоти тіла в положенні сидячи (Sitzhohequadrat, або скорочено Siqua) відповідає інтенсивності обміну речовин та потребі організму в їжі – цей термін у вітчизняній фармакології перекладений як «квадрат висоти тіла» – скорочено «сиква».
У наш час більш точними при визначенні дози для дитини вважаються два методи:
а) визначення дози в залежності від маси тіла;
б) визначення дози в залежності від площі поверхні тіла.
При цьому багато авторів віддають перевагу співвідношенню доза / площа поверхні тіла, оскільки ряд важливих фізіологічних показників дитячого організму (значення водно-сольового обміну, хвилинний об'єм серця, рівень ниркової фільтрації та ін.) краще корелюють з поверхнею, ніж з масою тіла. А стан фізіологічних параметрів багато в чому визначає розподіл лікувальних препаратів в організмі дитини. В гідролабільних дітей з нестійким водним обміном при перевищенні маси тіла розрахунок доз в залежності від площі поверхні тіла має особливе значення, бо застосування ліків таким дітям з розрахунком дози на базі маси тіла може призвести до прояву токсичних ефектів.
А. 3. Маневич (1970), визначаючи підходи до вибору доз лікувальних препаратів для дітей, вважає доцільним урахування таких принципів:
Діти більш чутливі, ніж дорослі, до одних речовин і менш чутливі до інших. В основу цього положення покладені висновки Mole (1963) стосовно чутливості дітей до лікувальних препаратів.
Дітям молодшого віку потрібні відносне більші дози препаратів, ніж дорослим.
При обчислюванні доз препаратів для дітей слід ураховувати відносно більшу поверхню тіла, більший об'єм циркулюючої крові та більш високі обмінні процеси. Ці положення в. Нагпаск (1960) поклав в основу дозування ліків для дітей;
Схеми для дітей з нормальним фізичним розвитком та з надлишком або недостатністю маси тіла наведені в табл. 1 та 2 відповідно.
Таблиця 1. Дозування лікувальних препаратів для дітей
| Вік | Частка дози дорослого |
| 1 місяць | 1/10 |
| 6 місяців | 1/5 |
| 1 рік | 1/4 |
| 3 роки | 1/3 |
| 7 років | 1/2 |
| 12 років | 2/3 |
Таблиця 2 Дозис-фактор для дітей різного віку
| Вік, роки | Дозис-фактор |
| 0 – 1 | 1,8 |
| 1 – 6 | 1,6 |
| 6 – 10 | 1,4 |
| 10 – 12 | 1,2 |
| Дорослий | 1 |
При визначенні дози для дитини на підставі дозис-фактора дозу ліків для дорослого перераховують на 1 кг маси тіла, приймаючи за стандартну масу дорослого, що дорівнює 70 кг. Далі одержаний результат помножують на дозис-фактор відповідно до віку дитини та на масу її тіла (в кілограмах):
доза дорослого
доза дитини = – * дозис-фактор * маса тіла дитини
70
2. Лікарські форми в педіатрії, їх біофармацевтична оцінка
2.1 Рідкі лікарські форми
Всі види рідких пероральних лікарських форм (розчини, мікстури, краплі, настої, відвари, суспензії, емульсії) широко застосовуються в дитячій практиці. Така популярність їх пояснюється окрім біофармацевтичних аспектів, пов'язаних з рівномірністю і швидкістю всмоктування лікарських речовин, їх розподілом і виведенням, також виключенням хворобливості при прийомі ліків, точністю дозування. Але в рідких лікарських формах, як ні в одній іншій формі, виявляються такі властивості препарату, як смак, запах, які незрідка є причиною багатьох ускладнень при фармакотерапії. На усунення неприємного смаку і запаху, додання лікам привабливого зовнішнього вигляду направлена зараз увага дослідників багатьох країн. У створенні ліків з покращеним смаком і полягає одна із специфічних особливостей рідких лікарських форм для дітей.
Іншою особливістю є підбір розчинників і допоміжних речовин, вживаних для приготування рідкої лікарської форми. В даний час, рідкі лікарські форми для дітей, як правило, виготовляються за допомогою тих же речовин, що і лікарські форми для дорослих. В той же час вікова фармакологія диктує необхідність вибору що суспендують, емульгують агентів і інших наповнювачів з врахуванням специфіки дитячого організму.
Потрапляючи в кишечник дитини рідкі ліки поширюються за більшою площею слизової оболонки і краще нею всмоктуються. Суспензії і лікарські сиропи, проте, таять в собі чималу небезпеку. Оскільки вони досить смачні, діти прагнуть випити їх більше. Трапляється, що дитина, непомітно для батьків, проковтує за один раз весь флакон вподобаних йому ліків.
Краплі, що містять спирт, призначаються лише дітям, що вийшли з грудного віку. У такому вигляді, окрім трав'яних настойок, випускаються деякі відхаркувальні засоби. Наприклад, бромгексин. Краплі треба розводити в охолодженій кип'яченій воді настільки, щоб не відчувався гіркий спиртний смак. Це не перешкодить їх лікувальній дії. Найбільш розповсюджені рідкі лікарські форми для дітей – це сиропи, еліксири, суспензії, полоскання, ін'єкційні і інфузійні розчини.
Сиропи – найзручніша пероральна лікарська форма в дитячій практиці. Традиційні сиропи, вживані в педіатрії, є концентрованими розчинами цукру, до яких додані відповідні лікарські речовини і ароматизатори. Основи сиропів представлено розчинами сахарози, багатоатомних спиртів або їх поєднань. У склади основ може входити етанол (до 10%) як розчинник для лікарських речовин або ароматизаторів. З метою придушення зростання мікроорганізмів до сиропів додають консерванти.
Основні вимоги до сиропів: приємні смакові відчуття і привабливий зовнішній вигляд. Нижче приводяться склади і технологія деяких лікарських сиропів, вживаних в педіатрії.
Гематіновий сироп.
Склад: цианокоболаміна – 0,041 г; кислоти аскорбінової – 20,0 г; заліза глюконата – 17,0 г; ароматизатора і натрію цитрату – достатня кількість; розчину сорбіту – до 1 л.
Приготування: заліза глюконат розчиняють в розчині сорбіту при температурі 70 0С. Потім суміш охолоджують до кімнатної температури, після чого до неї додають цианокоболамін і ароматизатор. Розчин доводять натрію цитратом до рН 4.0, фільтрують, стандартізуют, фасують і упаковують.
Сироп з сульфатом заліза.
Склад: заліза сульфату – 135,0 г кислоти лимонної – 12,0 г; розчину сорбіту – 350,0 мл; гліцерин – 50,0 мл; натрію бензоату – 1,0; ароматизатора – достатня кількість; води – до 1 л.
Приготування: заліза сульфат і натрію бензоат розчиняють в 400 мл води і змішують з розчином сорбіту, гліцерином та лимонною кислотою, розчиненою в 50,0 мл води. До отриманого розчину додають ароматизатор і воду до 1000 мл
Сироп з піперазину адіпінатом.
Склад: піперазину адіпіната – 5,0 г; кислоти лимонної – 2,0 г; цукрового сиропу – 72,5 г; натрію бензоату – 0,1 г; води очищеної – 20 мл Це прозора рідина слабо-жовтого кольору, кисло-солодкого смаку, без запаху. Застосовують при ентеробіозі у дітей.
Еліксири – підсолоджені і ароматизовані водно-спиртові системи, що містять багатоатомні спирти і активні інгредієнти. Найбільш оптимальна концентрація сахарози або сорбіту в еліксирі – 40%. Як розчинник в їх склади може входити етиловий спирт від 20 до 30% (вища його концентрація знижує розчинність сорбіту), а як солюбілізатора (для малорозчинних активних інгредієнтів і ароматизаторів) застосовується Твін-80 (при цьому кількість спирту зменшують).
Фенобарбіталовий еліксир.
Склад: фенобарбіталу – 4,0 г; апельсинового масла – 0,25 мл; розчину амаранта – 10,0 мл%; спирту етилового – 200,0 мл; гліцерину – 100,0 мл; цукрового сиропу – 600,0 мл; води – до 1 л.
Приготування: фенобарбітал розчиняють в спирті, додають гліцерин, апельсинове масло, цукровий сироп і розчин амаранта. Всі перемішують і додають останню воду. Отриманий розчин фільтрують.
Суспензії – препарати, в яких тонко подрібнена речовина диспергує в рідкому підсолодженому середовищі (практично це суспензії). Як загусники в них застосовуються: сахароза, сорбіт, натрій КМЦ, пектини. Так, введення 5–10% сорбіту запобігає тенденції коагулювати або флокулювати суспензії гідроокисів алюмінію і магнію (антацидні засоби) при зберіганні, навіть після заморожування і відтавання. Введення ПАР до 0,5% (твін-80, полісорбат-80) дозволяє скоротити час змочування дисперсної фази.
Полоскання – рідкі оральні препарати для порожнини рота, що містять терпкі, антисептичні або бактерицидні речовини. Використовувані інгредієнти створюють пом'якшувальне відчуття в роті і частковий ефект, що охолоджує. У полоскання включають, як правило, ПАР, ефірні масла і ароматичні речовини.
Наприклад, склад для полоскання: цетілпірідінія хлориду – 1,0; кислоти лимонною – 1,0 г; масла м'ятного – 0,75 мл; масла евкаліптового – 0,25 мл; масла гвоздичного – 0,5 мл; твіну-80 (або іншого) – 3,0 г; спирту етилового – 100 мл; натрію сахаріната – 0,4 г; фарбника – достатня кількість; розчину сорбіту – 200 мл; води – до 1000 мл
Приготування: у воді розчиняють цетілпірідінія хлорид, лимонну кислоту, натрію сахарінат. До твіну-80 додають масла, повільно підливають спирт і перемішують. Отримані розчини змішують, додають цукровий сироп (або розчин сорбіту), фарбник і останню воду.
Ін'єкційні і інгаляційні лікарські форми розробляються в декількох вікових дозуваннях, з пониженою концентрацією речовин, що діють. Інгаляційні ліки у вигляді аерозолів рекомендуються до
вживання дітям лише старше 5 років. Краплі для очей, вух і носа не повинні надавати дратівливої дії і містити оптимальну концентрацію речовин, що діють. Вони повинні забезпечувати надійний пролонгований ефект і мати приємний запах.
2.2 Ректальні лікарські форми для дітей
Ректальні лікарські форми для дітей розробляються у вигляді супозиторіїв, ректальних м'яких желатинових капсул, мікроклізм, ректальних мазей, пінних аерозолів. Вони також повинні мати декілька вікових дозувань.
Ректальні лікарські форми мають велике значення в педіатрії. У них вдало поєднуються властивості перорального і парентерального способу введення препарату. Важливість призначення препаратів, що руйнуються травними соками, значне зниження рівня алергічних реакцій, прудкість терапевтичного ефекту, простота і безболісність вживання ставлять терапію за допомогою ректальних лікарських форм на провідне місце в педіатрії.
В даний час найбільш поширеними ректальними лікарськими формами є клізми, супозиторії, ректальні капсули, ректальні мазі. Всі ці лікарські форми об'єднуються способом призначення і відрізняються один від одного різною швидкістю всмоктування, давністю використання в медицині, складністю технологічних способів виготовлення, а також рядом позитивних і негативних властивостей, що виявляються більшою чи меншою мірою в різних лікарських форм.
Ректальні лікарські форми досить зручно застосовувати в дитячій практиці. Проте для організму природніше, щоб лікарські засоби поступали через рот, а не через пряму кишку. Вона вельми ніжна у дітей і недостатньо пристосована для всмоктування – вони можуть порушити її слизисту оболонку і привести до ерозії. Лікарські компоненти ректальних лікарських форм в значно більшій концентрації відразу потрапляють в кров дитяти. Лікувальний ефект зростає, але при цьому і збільшується вірогідність побічних дій. Ректальні лікарські форми краще використовувати в тих випадках, коли дуже маленька дитина не зможе проковтнути ліки і коли потрібно, щоб вони подіяло негайно.
Супозиторії– дуже стара лікарська форма. Проте в педіатрії вона набула широкого поширення лише в 70-х рр. XX століття. У супозиторіях, як в лікарських формах, сконцентровані всі переваги, властиві ректальному способу введення ліків:
швидкість всмоктування
зручність призначення
можливість м'якої дії на загальний і місцевий патологічний процес.
У супозиторіях можна поєднувати лікарські речовини з найрізноманітнішими фармакологічними і фізико-хімічними властивостями. Розрізняють супозиторії загальної і локальної дії. Суппозіторії загальної дії розраховані на швидке всмоктування діючих інгредієнтів. Це найбільша і така, що все збільшується група. Суппозіторії місцевої дії застосовують головним чином з метою дії препарату на той або інший запальний процес в rectum.
У формі дитячих суппозіторієв широко застосовуються лікарські речовини різних фармакологічних груп: гормони, вітаміни, антибіотики, сульфаніламіди, спазмолітики, анальгетики, антипіретики, транквілізатори, протиалергічні препарати і ін. При безперечних коштовних властивостях суппозіторії як лікарська форма мають свої специфічні недоліки:
відносно висока витрата формотворного матеріалу (основа)
необхідність строгого дотримання умов зберігання (температура середовища, вологість);
чітко виражена залежність процесів всмоктування лікарських речовин від їх фізико-хімічних властивостей і природи основи;
труднощі у варіюванні дозувань лікарських засобів;
психологічна сторона питання: не всі діти здатні змиритися з прийомом цієї лікарської форми.
Недоліки супозиторій як ректальної лікарської форми і відсутність суппозіторних основ, що задовольняють всім вимогам клініки і виробництва, привели дослідників до необхідності створення такої ректальної лікарської форми, яка володіла б перевагами суппозіторієв, але властивості якої у меншій мірі визначалися б природою основи. Такою лікарською формою з'явилися ректальні капсули.
Ректальними капсулами є ємкості заданих розмірів, наповнені лікарськими речовинами у вигляді порошків, розчинів, суспензій, емульсій. В даний час в педіатрії широкого поширення набули желатинові капсули, оболонка яких складається з суміші 64–70% желатину і 30–36% гліцерину. Під впливом вологи прямої кишки желатинова оболонка набухає і розривається. Найчастіше капсули випускаються у вигляді подовженої краплі Безумовною перевагою цієї лікарської форми є можливість вживання її в країнах з різними кліматичними умовами. Ця лікарська форма відносно незалежна від супозиторних основ, всі процеси її виробництва механізовані, вона зручна при транспортуванні. У педіатрії широке вживання знайшли ректальні капсули, що містять антибіотики, анальгетики, антипіретики, транквілізатори, седатівні, спазмолітичні, протизапальні речовини. Недоліком ректальних капсул є в першу чергу тривале розчинення оболонки капсули в прямій кишці (30 хвилин і більш) у зв'язку з невеликим вмістом слизу в rectum. Наявність у складі капсули желатину може послужити підставою для несумісності з рядом лікарських речовин. Желатин є також хорошим середовищем для розвитку мікроорганізмів.
Клізма як лікарська форма існує дуже давно. У дитячій практиці широко користувалися водно-мильними, водно-гліцериновими і масляними клізмами. В даний час у вигляді дитячих клізм прописують ренгеноконтрастні речовини, спазмолітики, протисудомні, анестизуючі, гормональні препарати.
Не дивлячись на високу ефективність клізм в різних областях педіатрії істотними недоліками даної лікарської форми є необхідність певної апаратури, підготовчого моменту і екстемпорального характеру рецептури.
Останніми роками в дитячої медичної практики великого поширення набули лікарські мікроклізми заводського виготовлення у вигляді пластмасових балончиків ємкістю 2–3 мл – так звані ректіолі. Вони розраховані на разове використання і мають безперечну перевагу перед клізмами. Зберігаючи високі резорбційні властивості, ректіолі мають високу точність дозування лікарських речовин, прості у вживанні. У вигляді ректіолей в даний час широко призначаються хлоралгідрат, похідні пірозолонов, барбітурати, гормони. Основним недоліком ректіолей є часто спостережуваний процес седиментації лікарської речовини, викликаний недостатньою в'язкістю розчинників або низькою мірою дисперсності інгредієнтів.
Ректальні мазі застосовуються в дитячій практиці як з метою локальної, так і резорбтівної дії. Вельми широко призначаються при порушенні дефекації у дітей. Ректальні мазі зазвичай випускаються в тубах з наконечниками.
1 2 3