Об’єктом податкового контролю є переважно грошові відносини, що виникають при формуванні публічних грошових ресурсів. При цьому об’єкт фінансового контролю необхідно відрізняти від предмета. Предметом же фінансового контролю є фактично первинна документація (бухгалтерські звіти, кошториси, баланси і т. ін.), що свідчить про рух контрольованих грошових фондів, своєчасну й повну реалізацію податкового обов’язку. У широкому розумінні об’єкт податкового контролю не обмежується тільки коштами. Він передбачає й контроль за відповідністю матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів, оскільки саме вони лежать в основі визначення податкових обов’язків суб’єктів. Завданням податкового контролю в кінцевому підсумку є забезпечення економічної безпеки держави при формуванні централізованих державних грошових фондів за рахунок надходжень від податків і зборів.
Залежно від процедурного регулювання податкового контролю можна визначити певну послідовність в його здійсненні:
1) підготовка проведення податкового контролю передбачає: визначення контрольованих і контролюючих суб’єктів; визначення об’єкта контролю (об’єктом може виступати різновид податкового обов’язку або виконання обов’язку за окремим видом податку і т. ін.); визначення строків проведення податкового контролю; визначення цілей і завдань контролюючих заходів;
2) реалізація контролюючих дій;
3) оформлення матеріалів податкового контролю (проміжний – необхідність реагування в ході проведення податкової перевірки, коректування поведінки зобов’язаних осіб до завершення податкового контролю; підсумковий – оформлення результатів податкового контролю, складання довідок або актів після закінчення контролюючих дій);
4) реагування передбачає розмежування функцій контролюючого й контрольованого суб’єкта. У першому випадку щодо поведінки контролюючого суб’єкта мова може йти про трансформацію контролюючих відносин у відносини, що припускають настання відповідальності за порушення податкового законодавства (не виключається застосування додаткових заходів, передача матеріалів податкової перевірки органам, до компетенції яких безпосередньо не належать ці повноваження). У той же час поведінка контрольованого суб’єкта може передбачати як дії з виправлення недоліків, виявлених у ході перевірки, так і застосування до нього заходів відповідальності.
Суб'єктами податкових перевірок є учасники контрольних податкових правовідносин, які мають відповідні права та обов'язки. Як і в інших податкових правовідносинах, уповноважений суб'єкт (посадова особа податкового чи іншого контролюючого органу) наділений владними повноваженнями відносно підконтрольного суб'єкта (платника податків, податкового агента).
Способи (методи) здійснення податкового контролю врегульовано ст. 62 ПК України. Податковий контроль здійснюється шляхом:
• ведення обліку платників податків;
• інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів ДПС;
• перевірок та звірок відповідно до вимог ПК України, а також: перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Конструкція обліку в податкових відносинах є складною системною категорією. Під час аналізу сукупності облікових обов’язків у системі податкового обов’язку в цілому необхідно враховувати їх деяке роздвоєння і формування обов’язків з обліку платників податків та обов’язків щодо обліку об’єкта оподаткування. Характеризуючи порядок проведення податкового обліку, дуже часто звертають увагу на те, що він є встановленою податковим законодавством послідовністю дій податкових органів щодо здійснення реєстрації, перереєстрації або зняття з реєстрації осіб, які підлягають податковому обліку, а також діяльністю податкових органів із ведення Єдиного державного реєстру платників податків. Тобто податковий облік зводиться винятково до дій податкових органів. Однак у цьому випадку необхідно враховувати і дії самих зобов’язаних осіб – платників податків, які надають певні відомості для податкового обліку.
Особливості податкового обліку визначаються стадіями його здійснення:
а) постановка на облік платника податків. Фактично в цьому випадку здійснюється легалізація суб’єкта, наділеного податковими правами і обов’язками, який має їх реалізовувати;
б) уточнення, корегування відомостей про платника податків. Йдеться про певну факультативність дій платника на цьому етапі. Допускається ситуація, що ніякі відомості про платника податків не змінювалися в принципі. Однак насправді подібна ситуація тільки передбачається, а реально зміни даних про платника податків і зборів доволі мобільні. Саме тому йдеться про досить важливу стадію обліку платників податків. Подібні дії пов’язані з необхідністю зміни територіальності податкового обліку й реалізуються щодо зняття платника з обліку в одному територіальному податковому органі й постановці в іншому;
в) зняття з податкового обліку, що пов’язане або зі зміною місця обліку платника податків, або із припиненням його діяльності й оподаткування.
Податковий облік фізичних осіб – платників податків припускає реалізацію двох типів податкових режимів. Загальний тип податкового обліку передбачає здійснення облікових дій стосовно платників податків, які не відрізняються жодними особливостями, специфічними рисами статусу. Спеціальний тип податкового обліку реалізується щодо платників податків, які характеризуються спеціальним статусом (наприклад, суб’єкт підприємницької діяльності).
Податковий облік фізичних осіб – платників податків, як правило, здійснюється за їх місцем проживання. У деяких випадках можна говорити про реалізацію облікових дій за місцем перебування належних фізичним особам на праві власності нерухомого майна й транспортних засобів, що підлягають оподаткуванню. При цьому необхідно мати на увазі, що фактично йдеться про облік об’єкта оподаткування, тоді як облікові дії щодо самого платника податків мають опосередкований характер. Може скластися враження про існування самостійної форми обліку платників податків за місцем здійснення їх діяльності. Однак у цьому випадку йдеться про своєрідне переплетення попередніх різновидів податкового обліку, коли деталізується облік платника за місцем проживання, або облік об’єкта оподаткування за місцем його реалізації.
Прийнятий ЗУ «Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів»1 втратив чинність згідно з перехідними положеннями ПК України. Кожній особі в державному реєстрі привласнюється окремий ідентифікаційний номер, без якого з 1 січня 1998 р. неможливо відкрити розрахунковий рахунок у банку й одержати заробітну плату. Установи банків з цієї дати здійснюють операції за розрахунковими рахунками фізичних осіб (крім анонімних валютних рахунків і рахунків фізичних осіб – нерезидентів) тільки за наявності в них ідентифікаційних номерів державного реєстру фізичних осіб – платників податків. За такими правилами живе майже увесь світ.
Постанова КМ України «Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних номерів фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів»2 встановила обов’язок міністерств та інших центральних органів виконавчої влади до 1 січня 1998 р. внести реквізит «ідентифікаційний номер» в усі форми первинних і звітних документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або сплату податків і зборів (обов’язкових платежів). КМ України зобов’язав Державну митну службу внести у вантажні митні декларації, що заповнюються громадянами – підприємцями, які здійснюють діяльність без створення юридичної особи, ідентифікаційні номери. Постановою було встановлено обов’язок органам, що здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, провести до 1 лютого 1998 р. обов’язкову заміну ідентифікаційних кодів державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України у свідоцтвах про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих до 25 січня 1996 р., і тих, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, на ідентифікаційні номери державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів. Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття розрахункового, валютного й інших рахунків в установах банків і виготовлення печатки і штампів. На печатках і штампах повинен вказуватися ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності.
Податковий номер містить відомості про платника податків: дата народження, порядковий номер при реєстрації цього громадянина й стать. Остання, десята, цифра ідентифікаційного коду визначається за досить складним правилом і призначена для захисту від випадкових помилок. Статева належність «закодованого» громадянина визначається з податкового номера дуже просто. Якщо дев’ята цифра коду парна, то платник податку – жінка, якщо непарна – чоловік. Перші п’ять цифр ідентифікаційного номера містять відомості про дату народження. Це трохи незвично для людей, далеких від програмування, оскільки дорівнює кількості днів, що пройшли з 1 січня 1900 р. до дня народження платника податків. Це правило не може бути порушено, навіть якщо віруючий громадянин виявив у своєму номері три шістки і зажадав заміни. Цифри податкового коду можуть бути замінені тільки в тій його частині, що не стосується дати народження. Потрібно вирішити питання про механізм фіксації в паспорті відмови громадянина від одержання ідентифікаційного номера платника податків за релігійними переконаннями або з інших мотивів, бо фізичні особи можуть відкривати поточні або депозитні рахунки лише за наявності ідентифікаційного номера.
Із невеликим запізненням подібний механізм був уведений і для юридичних осіб. Положення, затверджене постановою КМ України «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України»3, як єдиний державний реєстр підприємств і організацій в Україні закріплює єдину автоматизовану систему обліку, накопичення й обробки даних про підприємства, організації всіх форм власності, а також їх окремі підрозділи (філії, відділення, представництва). Метою створення державного реєстру стало забезпечення єдиних принципів ідентифікації й обліку суб’єктів господарської діяльності, здійснення нагляду за структурними змінами в економіці, надання інформації. До реєстру включаються дані про юридичних осіб, які перебувають і здійснюють свою діяльність на території України або за її межами, але створених за участю юридичних осіб України. Реєстр створений як комплекс відомостей, куди ввійшли ідентифікаційні класифікаційні, довідкові реєстраційні й економічні дані.
Відповідно до чинного ПК України облік платників податків в органах ДПС ведеться за податковими номерами. Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом ДПС.
ПК України містить визначення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності ДПС.
Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності ДПС – комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами ДПС покладених на них функцій та завдань.
Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів ДПС є самостійним методом податкового контролю. Цей метод має загальні, притаманні всім методам податкового контролю, ознаки:
• використовується у процесі здійснення державної діяльності щодо контролю за дотриманням вимог податкового законодавства;
• здійснюється шляхом реалізації контролюючим суб’єктом контрольно-податкових повноважень;
• становить зовні виражений владний контрольний вплив суб’єкта податкового контролю на підконтрольний об’єкт з метою забезпечення його функціонування відповідно до запрограмованої законодавцем моделі діяльності;
• здійснюється у правовій формі;
• забезпечує вплив на підконтрольні об’єкти.
Одночасно цьому методу притаманні свої особливості.
1. Змістовна складова методу інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів ДПС проявляється у роботі суб’єкта податкового контролю зі специфічним видом інформації – податкової.
Податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на органи ДПС завдань і функцій.
Податкова інформація має ознаки, характерні для будь-якої інформації: є формою зв’язку між джерелом, яке передає повідомлення, та одержувачем (отримувачем); має спрямованість на зменшення невизначеності знань про певне явище, подію в їх користувача у відповідній сфері. Водночас податкова інформація має тільки їй притаманну сферу створення та використання – сферу оподаткування.
2. Специфіка суб’єктного складу учасників правовідносин, що виникають у зв’язку з реалізацією такого методу податкового контролю. У переважній більшості випадків інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів ДПС неможливе без участі необов’язкових (допоміжних) суб’єктів контрольно-податкових правовідносин осіб. Останні не мають юридичного інтересу щодо участі в контрольно-податкових правовідносинах, але сприяють їх виникненню й розвитку з огляду на виконання покладених на них державою обов’язків зі здійснення певних функцій та у зв’язку з цим володіють спеціальною інформацією чи знаннями. На відміну від обов’язкових учасників контрольно-податкових правовідносин (контролюючого та підконтрольного суб’єктів) зазначені особи не здатні прямо впливати на виникнення й розвиток цих відносин. До таких суб’єктів у першу чергу варто віднести банківські та інші фінансові установи. Інформація, що надходить від банківських та інших фінансових установ, дозволяє контролюючим суб’єктам оперативно реагувати на сумнівні банківські операції платників податків, правопорушення у сфері податкового законодавства, відстежувати зміни у фінансовій діяльності платників податків, стан проведених ними розрахунків із відповідними бюджетами. До необов’язкових учасників контрольно-податкових правовідносин потрібно віднести й інших суб’єктів, які сприяють реалізації цих відносин, а саме органи, уповноважені проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на проведення деяких видів підприємницької діяльності, органи державної статистики, митні органи тощо. Так, зміст інформації, яку мають у своєму розпорядженні такі суб’єкти, багато в чому визначає зміст і результати реалізації контрольно-податкових правовідносин. Зокрема, інформацію, що використовується в процесі здійснення зазначених правовідносин, контролюючі суб’єкти одержують з інших (крім звітів і первинних документів контрольованих суб’єктів) джерел. Названі суб’єкти виступають учасниками відповідних контрольно-податкових правовідносин, оскільки вони уповноважені законом здійснювати певні функції у конкретних сферах суспільної діяльності, у зв’язку з цим мають у своєму розпорядженні відповідні відомості, за допомогою яких можна визначити базу оподаткування. У цілому, від дій зазначених суб’єктів, якості й повноти інформації, наданої ними при реалізації відповідних контрольно-податкових правовідносин, залежить належне виконання повноважень, покладених на контролюючих суб’єктів.
3. Метод інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів ДПС має наскрізний характер та використовується податковими органами як для попередження порушень законодавства, чинного у сфері оподаткування, так і для їх виявлення та усунення. Використання цього методу податкового контролю сприяє вирішенню його превентивного завдання, дозволяє мати уявлення про дійсний стан виконання зобов’язаними особами податкового обов’язку в широкому його розумінні та є вирішальним для приведення діяльності підконтрольних суб’єктів у відповідність до законодавчо встановленої моделі.
Збір, опрацювання та використання податкової інформації здійснюються органами ДПС протягом всього процесу податкового контролю. Етапи руху інформації тісно пов’язані один з одним та можуть бути розмежовані тільки умовно. Проте на кожному етапі інформаційно-аналітичного забезпечення переважає певна сторона цього єдиного за своєю суттю інформаційного процесу. Так, на стадії збору податкової інформації відбувається головним чином виявлення відомостей та даних, їх передача, накопичення матеріалу, необхідного для встановлення істинного знання про стан виконання платником податків вимог чинного законодавства. Проте збір податкової інформації не може розглядатися як самоціль. Оскільки існує потреба у використанні такої інформації, необхідно вивчити, дослідити її зміст. Пізнання податковим органом змісту зібраної інформації, перевірка достовірності існування фактичних даних, що його становлять, встановлення узгодженості з іншими відомостями, визначення шляхів використання інформації – все це характеризує етап опрацювання податкової інформації. Використання податкової інформації – це задоволення податковим органом потреб в отриманні достовірного знання про стан законності у сфері оподаткування.
3. Види податкових перевірок
Основним способом податкового контролю є податкова перевірка. Об’єктивна передумова її реалізації пов’язана з повноваженнями органів, наділених правом на проведення контролюючих дій. У широкому розумінні подібними правами наділені всі органи, що контролюють надходження податків і зборів у бюджети. Однак спеціально для цієї мети створені органи ДПС України. Серед основних прав ДПС виділені права на здійснення перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податкових платежів.
Податкова перевірка являє собою діяльність податкових органів (або у деяких випадках аудиторських, громадських організацій) з аналізу й дослідження первинної облікової і звітної документації, пов’язаної зі сплатою податкових платежів, з метою перевірки своєчасної і повної сплати податків та зборів, правильного ведення податкового обліку, обчислення сум податкових платежів, здійснення податкової звітності.
Перевірка – це контрольна дія на певній ділянці діяльності контрольованого суб’єкта, здійснювана на місці з використанням облікових, звітних документів для виявлення порушень фінансової дисципліни у сфері оподаткування й усунення їх наслідків.
Податкова перевірка розглядається як сукупність спеціальних прийомів податкового контролю, які застосовуються податковими органами з метою встановлення вірогідності й законності, відображення об’єктів оподаткування й порядку сплати податків і зборів у документах, звітах, бухгалтерських балансах та інших носіях інформації. При цьому треба мати на увазі, що податкова перевірка поширюється на контроль не тільки за відображенням об’єкта оподаткування й порядком сплати податків і зборів, але й іншими діями зобов’язаних осіб, не пов’язаними з безпосередньою сплатою податків (наприклад, веденням податкового обліку, здійсненням податкової звітності).
Проведення податкових перевірок припускає послідовну реалізацію дій, пов’язаних зі здійсненням податкового контролю певними суб’єктами щодо діяльності конкретних осіб при реалізації ними обов’язків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів. Податкова перевірка передбачає певну підготовку до безпосередньо контролюючих дій, здійснення самої податкової перевірки і підбиття її підсумків. Безпосереднім об’єктом дослідження й контролю в ході податкової перевірки є грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації, товарно-касові книги, показники електронно-касових апаратів і комп’ютерних систем, які використовуються для розрахунків за наявні кошти зі споживачами.
Об’єктом податкового контролю можуть бути й інші документи, незалежно від способу надання інформації, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (наприклад, патенти, свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи на її здійснення і т. ін.). Характеризуючи досить складну й системну категорію об’єкта податкової перевірки, логічно розмежувати об’єкт як вираження найбільш фундаментальних, родових ознак, цілей проведення податкової перевірки та об’єкт як видовий прояв призначення податкової перевірки. Об’єкт податкової перевірки як родова конструкція передбачає поводження контрольованого суб’єкта стосовно виконання податкового обов’язку в цілому, його дії з реалізації податкового обліку (як виконання обов’язків щодо ведення реєстрів платників податків і зборів, так і обліку об’єктів оподаткування), сплати податків, зборів і ведення податкової звітності. Як видовий прояв об’єкт податкової перевірки практично орієнтований на документальні, речовинні й інші носії інформації про дії платників податків щодо реалізації податкового обов’язку (звіти, декларації, кошториси, платіжні документи).
Суб’єкти податкових перевірок охоплюють коло осіб, наділених як повноваженнями, так і правами й обов’язками у зв’язку із проведенням податкового контролю. Система суб’єктів відносин, що регулюють здійснення податкових перевірок, передбачає виділення декількох груп. Насамперед, мова йде про контролюючих суб’єктів, осіб, наділених повноваженнями на здійснення контролюючих дій. Вони фактично організують і здійснюють проведення податкової перевірки. Дії, пов’язані із проведенням податкових перевірок, орієнтовані на оцінку поведінки підконтрольних суб’єктів. Підконтрольними суб’єктами є підприємства, установи, організації будь-якої форми власності, спільні підприємства (як ті, що здійснюють підприємницьку діяльність, так і ті, що не здійснюють її), фізичні особи (громадяни України, іноземці й особи без громадянства). Цю групу суб’єктів становлять не тільки платники податків і зборів, але і податкові агенти, збирачі податків тощо, тобто особи, що представляють зобов’язану сторону в податкових правовідносинах. І, нарешті, до суб’єктів податкового контролю можна віднести осіб, наявність яких у відносинах податкового контролю характеризується деякою факультативністю. Якщо проведення податкової перевірки фактично неможливо уявити без підконтрольного й контролюючого суб’єкта, то наявність експертів, свідків, фахівців не є безумовною вимогою проведення контролюючих дій. Зазвичай, у деяких випадках без них неможливо об’єктивно оцінити дії підконтрольної та контролюючої особи.
Відповідно до ст. 75 ПК України органи ДПС мають право проводити такі види податкових перевірок:
• камеральні;
• документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні);
• фактичні.
Камеральна – перевірка, яка проводиться у приміщенні органу ДПС виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Проведення камеральної перевірки завжди пов'язано з поданням податкової декларації до контролюючого органу. Прийняття податкової декларації е обов'язком контролюючого органу. Податкову декларацію приймають без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється і розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.
Камеральна перевірка проводиться за місцем знаходження податкового органу. Метою проведення камеральної перевірки є виявлення арифметичних або методологічних помилок у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
Документальна – перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, а також отриманих в установленому законодавством порядку.
Про проведення документальної планової перевірки оформлюється наказ керівником органу державної податкової служби.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу ДПС і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених законодавством.
Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Документальною виїзною вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Виїзна податкова перевірка є антиподом камеральної з точки зору місця її проведення. Така перевірка завжди проводиться за місцем знаходження платників податків або податкових агентів, На думку фахівців у галузі податкового контролю, виїзні перевірки є більш ефективними, оскільки дозволяють податковому органу використати різноманітні методи контрольної діяльності та відповідно отримати більше інформації про фінансово-господарську діяльність платника податків.
Документальною невиїзною вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу ДПС. Така перевірка здійснюється у разі прийняття керівником податкового органу рішення про її проведення та за наявності вищенаведених обставин для проведення документальної перевірки. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі документів та даних, наданих платником податків або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Фактична – перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється без попередження платника податків.
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;
2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;
4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального;
6. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).
1 2 3 4 5