Дипломна робота індекс фізичного розвитку студентів 17-18 років за соматометричними показниками сторінка 3

1 2 3 4 5 6 7

Ім'я файлу: 09.01.17 Магіст-ка Безсм-ий Word.doc
Розширення: doc
Розмір: 1321кб.
Дата: 19.07.2021
скачати
Пов'язані файли:
7 (1) (1).docx
Техніка гри у наст. теніс РЕФЕРАТ.docx
Kruk Mykola Zhelizko Kateryna-thesis.docx

1.3 Особливості оцінки рівня фізичного розвитку.

Фізичний розвиток відображає формування структурних і функціональних особливостей організму в онтогенезі. Фенотипні ознаки організму формуються під впливом спадкової природи людини та навколишнього середовища. Частка впливу спадкових факторів і факторів середовища може зазнавати значних коливань. Розвиток людини закодовано у спадковому апараті. Розвиток кожної клітини, тканини, органів, процеси росту та диференціації, ступінь гетерохронності розвитку систем і всього організму є генетично запрограмованим. Проте генотип людини є тільки планом розвитку, ступінь його реалізації залежить від конкретної взаємодії організму з факторами середовища [19].

У широкому значенні розвитком називають процес якісних і кількісних змін, які відбуваються в організмі людини і зумовлюють підвищення рівня складності організації і взаємодії усіх його систем. Розвиток включає в себе три основних фактори: ріст, диференціацію органів і тканин, формотворення (набуття організмом характерних, властивих йому форм). Вони між собою тісно пов’язані і взаємодіють.

Фактор росту характеризують як кількісний процес безперервного збільшення кількості клітин або їх розмірів, що зумовлює збільшення маси організму. У процесі росту збільшується кількість клітин, маса тіла, антропометричні показники. У таких органах і тканинах, як кістки, легені ріст відбувається переважно за рахунок збільшення кількості клітин, у м’язах і нервовій тканині переважають процеси збільшення самих клітин. Таке визначення процесу росту виключає ті зміни маси і розмірів тіла , які можуть бути зумовлені відкладенням жиру чи затримкою води. Більш очний показник росту організму – це підвищення в ньому загальної кількості білка і збільшення розмірів кісток [14].

У теорії і методиці фізичного виховання термін “фізичний розвиток” трактують і як “стан”, і як “процес”. Фізичний розвиток – природній біологічний процес, який відбувається в організмі людини в ході вікового розвитку і під впливом факторів зовнішнього середовища; фізичний розвиток (як стан) – комплекс ознак, що характеризують морфофункціональний стан організму, рівень розвитку фізичних якостей і здібностей, необхідних для життєдіяльності організму [25].

Показники фізичного розвитку характеризуються соматометричними величинами – довжина, маса тіла, окружність грудної клітки; фізіометричними – фізична працездатність, рівень розвитку фізичних якостей; соматоскопічними – розвиток кістково-м’язової системи, насичення кров’ю, відкладення жиру, статевий розвиток, будова тіла, постава. Тільки враховуючи сукупність цих показників можна встановити рівень фізичного розвитку.

Соматоскопічні дослідження найчастіше включають визначення постави, форму грудної клітки, живота, верхніх і нижніх кінцівок, ступінь і характер жирових відкладень, особливості кісткової системи. Постава – це звичка, постійна, невимушена манера тримати своє тіло в просторі, якщо постава правильна, то голова і тулуб знаходяться на одній вертикальній лінії, плечі розгорнуті, злегка опущені і обидва перебувають на одному рівні, лопатки стиснуті, груди злегка випуклі, фізіологічні згини хребта виражені нормально, ноги випрямлені в колінах і тазових суглобах [5].

Оптимальна постава юнака і дівчини, на думку дослідників, є такою: голова і тулуб розміщені вертикально при випрямлених ногах. Плечі злегка опущені і перебувають на одному рівні. Лопатки прижаті до спини. Грудна клітка симетрична. Молочні залози у дівчат і навколососкові зони у юнаків симетричні та на одному рівні. Живіт плоский, втягнутий стосовно грудної клітки. Фізіологічні вигини хребта добре виражені, у дівчат підкреслений лордоз, у юнаків – кіфоз [22].

Порушення постави спостерігають як у сагітальній, так і фронтальній площині. У сагітальній (передньо-задній) площині розрізняють порушення постави зі збільшенням чи зменшенням кривизни (вигинів) хребта. Ознаками круглої спини (сутулості) є сильно виражений грудний кіфоз (який захоплює частину відділу попереку) і значне зменшення поперекового лордозу. З круглою спиною пов’язано зменшення кута нахилу тазу, із впалою грудною кліткою, передпліччя відвисають вперед, живіт випуклий, сідниці плоскі, коліна злегка зігнуті [1].

При кругло ввігнутій спині значно виражений грудний кіфоз і поперековий лордоз, грудна клітка плоска, живіт випуклий, сідниці випирають назад.

Для плоскої спини характерне вирівнювання фізичних вигинів хребта, або ж вони відсутні зовсім; кут нахилу тазу зменшений; грудна клітка плоска. Лопатки часто крилоподібні, внутрішні краї і нижні кути лопаток розходяться в сторони, відстають від грудної клітки.

Порушення постави у сагітальній площині такі як кругла і кругло ввігнута спина, як правило, супроводжується зниженням функції серцево-судинної і дихальної системи, травлення, ретардацією фізичного розвитку, а плоска спина – порушеннями ресорної функції хребта [10].

Порушеннями постави у фронтальній площині є асиметрична (сколіотична) постава, коли відсутня симетрія між правою і лівою частинами тулуба; стовп хребта утворює дугу вершина якої повернута вправо або вліво; трикутники талії асиметричні; плече та лопатка з одного боку опущені.

Вирізняють три ступені порушення постави: перша (початкова) – неправильна поза тіла зникає при вольовому зусиллі у положенні прямого стояння; друга фаза (перехідна) – стійке порушення, яке не зникає, якщо положення тіла змінити; третя (фіксована) – порушення пов’язане зі змінами в опорно-руховому апараті; для їх виправлення треба тривалі та систематичні заняття корекційною гімнастикою [30].

Порушення постави можна визначити візуально, а також вдаючись до деяких вимірювань. Здійснюючи зовнішній огляд і перевіряючи висоту розміщення плечових ліній, нижніх кутів лопаток та відставання їх від грудної клітки, форму просвітів, утворених внутрішньою поверхнею рук і тулуба. Асиметрію лопаток можна визначити, вимірявши сантиметровою стрічкою «трикутник». Досліджуваний має бути роздягненим і стояти у невимушеній позі, а експериментатор вимірює такі відстані: від VІІ шийного хребця (той що найбільш виступає) до нижнього кута лівої лопатки і від VІІ шийного хребця до нижнього кута правої лопатки, якщо постава фізіологічно нормальна, то ці відстані однакові. Ступінь кіфотичної постави вимірюють, обчислюючи плечовий індекс: ширина плечей, см / плечова дуга, см х 100% [45].

Ширину плечей вимірюють сантиметровою стрічкою спереду. Вона дорівнює відстані прямої між плечовими точками. Плечову дугу вимірюють ззаду, вона дорівнює відстані між цими точками. Якщо оцінка плечового індексу до 89,9 % – і нижча – сутулість; 90–100 % – нормальна постава. Оцінка відсутності сколіозу визначається за формулою: ВВХ=(ЛЛх100)/ПЛ, де ВВХ – вертикальне викривлення хребта, %; ЛЛ – відстань від 7-го шийного хребця до нижнього кута лівої лопатки, см; ПЛ – відстань від 7-го шийного хребця до нижнього кута правої лопатки, см. Якщо показник ВВХ дорівнює 100% – постава правильна, якщо ВВХ менше за 90% – наявність сколіозу [44].

Форма грудної клітки залежить від розташування і конфігурації ключиць, ребер, грудини, величини підгрудинного кута, співвідношення поперечного і повздовжнього діаметрів, вираження кривизни хребта. Нормою є три форми грудної клітки: конусоподібна, циліндрична і сплющена. Внаслідок захворювання виникають патологічні форми грудної клітки: плоска, вузька, «куряча», «лійкоподібна», рахітна (асиметрична).

Вимірювання довжини тіла, тулуба, ніг, рук, поперечних і обхватних розмірів тіла проводять за допомогою антропометричних методів. Залежно від поставлених завдань обирають або мінімальний, скорочений або повний об’єм вимірювання [2].

Повторні дослідження треба проводити в той самий період календарного року, бо існують сезонні і індивідуальні особливості темпу збільшення довжини і маси тіла. Інтенсивніше повздовжній ріст відбувається весною – з березня по травень. Це у два рази швидше, ніж із вересня по жовтень. Інтенсивний приріст маси тіла відбувається восени.

Антропометричні вимірювання проводять для кожного досліджуваного у положенні стоячи, на рівній дерев’яній підставці розміром 100 х 100 х 3 см, за винятком шкірно-жирової ікроножної складки, яку вимірюють у положенні сидячи.

Щоб виміряти довжину тіла досліджуваний повинен стояти строго вертикально, щоб одночасно торкатися вертикальної лінії п’ятами, сідницями і спиною. Голову треба зорієнтувати так, щоб верхній край вуха утворював горизонтальну лінію з верхнім краєм ока. П’яти повинні бути з’єднані. У момент вимірювання росту досліджуваний повинен вдихнути і затримати дихання. Довжину тіла вимірюють точно до міліметра. Масу реєструють з точністю до 100 г. Мінімально одягнений досліджуваний стає на центр площадки ваг [11].

Обхват розслабленої руки – це відстань по периметру правої руки, паралельна повздовжній осі плечової кістки, коли досліджуваний стоїть прямо і розслаблена рука опущена збоку. Рівень стрічки перебуває на виміряній і відзначеній середньо-акроміально-радіальній відстані.

Максимальна окружність правої руки підвищується у горизонтальному положенні в сагітальній площині з повністю супінованим передпліччям, зігнутим у лікті приблизно під кутом 45◦. Словесні вказівки досліджуваному забезпечують повне скорочення м’яза біцепса. Попередня спроба дає змогу пристосувати рулетку до максимального обхвату, якого досягають з другої спроби [45].

Обхват передпліччя – максимального обхвату правого передпліччя досягають, коли руку тримають розслабленою долонею вгору. Вимірювання проводять дистально не більше 6 см від радіальної точки. В досліджуваних, у яких виражений розвиток передпліччя, коли черевце м’яза більш дистальне, а ніж нормальне, «справжнє» – максимальне значення буде відрізнятися від умовного обхвату передпліччя, яке вимірюють на більш проксимальному рівні [17].

Обхват зап’ястя – периметр правого передпліччя, взятий дистально до стероїдних (шилоподібних) відростків.

Обхват грудної клітки – периметр на рівні мезостернальної точки. Досліджуваний злегка відводить руку так, щоб дати змогу антропометристові, який стоїть справа обличчям до нього, обвести стрічку навколо грудної клітки. Стрічка знаходиться у правій руці антропометриста, тоді як лівою він регулює стрічку на спині досліджуваного до горизонтального рівня відзначеної точки посередині грудей. Техніку перехресних рук використовують для суміщення шкали стрічки із нулем на її кінці. Показники краще отримати в кінці звичайного видиху [44].

Обхват талії – периметр на рівні помітного звуження талії, розміщеного приблизно посередині між границею ребер і повздовжнім гребінем. Якщо талії в досліджуваного не видно, то на цьому рівні роблять її довільне вимірювання.

Обхват сідниць (максимальний) периметр на рівні найбільшого заднього виступу приблизно на рівні лобкового симфізу спереду. Під час вимірювання обстежуваний стоїть у положенні ноги разом без мимовільного скорочення м’язів.

Обхват стегна – це периметр правого стегна, коли досліджуваний стоїть злегка розставивши ноги і рівномірно розподіляючи масу тіла на обидві ступні. Стрічку прикладають на 1–2 см нижче лінії сідниць або навпроти з’єднання виступу сідничного м’яза з стегном. Техніку перехресних рук використовують, щоб підняти стрічку до цього рівня по стегну і знімають показники, коли кінець стрічки співпадає з кінцем, що йде від корпусу. За допомогою середніх пальців антропометрист маніпулює стрічкою і переконується, що виміри зроблено перпендикулярно повздовжній осі стегна [8].

Обхват гомілки вимірюють коли досліджуваний знаходиться в тому ж положенні, що й при вимірюванні стегна. Маніпулювання стрічкою і проведення серії вимірювань на гомілці забезпечують можливість отримати максимальні значення. Цього досягають шляхом послаблення і напруження стрічки та маніпулювання нею на різних рівнях за допомогою середніх пальців.

Обхват щиколотки – це периметр найвужчої частини ноги над нижньо-берцовою точкою. Збоку це нижче візуального сприйняття найвужчої частини. Стрічкою маніпулюють розтягуючи і стягуючи її, щоб отримати мінімальні показники обхвату. У процесі вимірювання антропометрист використовує середні пальці, щоб зберегти перпендикулярне розміщення стрічки до повздовжньої осі великої гомілкової кістки [46].

Вимірювання шкірно-жирових складок проводять за допомогою великого і вказівного пальців захопивши складку шкіряно-жирової тканини, відтягують вгору на 1 см над пальцями і тримають під час вимірювання. Не має значення, якою рукою захопити складку. Важливо, щоб захват складок проводився однією і тією ж рукою. Під час вимірювання, особливо ікроножної складки, досліджуваний повинен розслабитись. Точність вимірювання повинна складати 0,1 мм.

Особливості вимірювання складок в різних частинах тіла, а саме: складка тріцепса – захоплюють на середній лінії руки з боку тріцепса. досліджуваний руку тримає вільно; складка біцепса – захоплюють з передньої поверхні руки на рівні найбільшого підвищення біцепсу; складка під лопаткою – захоплюють зразу під лопаткою під кутом 45◦ від вертикалі з кутом нахилу до латеральної сторони спини; складка під повздовжньою кісткою – захоплюють на 5–7 вище акроміального кінця повздовжньої кістки по діагоналі, під кутом 45◦ по вертикалі; внутрішня ікроножна складка – захоплюють вертикально на медіальній (внутрішній) стороні ноги на рівні максимального обхвату гомілки [44].

Для вимірювання зросту використовують гнучку стрічку довжиною 1,5–2 метри, що має назву антропометр; каліпер застосовують для вимірювання жирових складок на шкірі, що дає змогу постійно тиснути під час зжимання складок із силою 10г/мм^2-1. Може бути використаний як для експериментальної так і практичної роботи, потребує набуття практичних навичок вимірювання; ваги – для вимірювання маси тіла, повинні забезпечувати точність вимірювання до 100 гр.

Щоб диференційовано підібрати для занять фізичним вихованням висоту гімнастичних снарядів, здійснювати корекцію нормативів оцінки фізичної підготовленості за умови мінімального об’єму досліджень, беруть за основу три антропометричні показники – довжину тіла, масу тіла, обхват грудної клітки [22].

Оцінку фізичного розвитку здійснюють шляхом порівняння антропометричних показників досліджуваного із середніми показниками статево-вікової групи.

Одним із поширених методів є метод стандартів, суть якого полягає в порівнянні індивідуальних показників із таблицями антропометричних стандартів.

Визначення рівня фізичного розвитку проводять у такій послідовності: визначають вік на момент обстеження; антропометричні виміри; оцінку рівня кожного показника за результатом порівняння його фактичної величини з нормою відповідного стандарту; визначають загальний рівень фізичного розвитку (РФР); проводять констатацію гармонійності чи дисгармонії фізичного розвитку [5].

Оцінку «гармонійний розвиток» отримують діти з довжиною тіла нижчою за середню, середню і вищою за середню вагою тіла, обхват грудної клітки у межах Х – 0,67δ до Х + 0,67δ. Інші значення оцінюються як дисгармонійний розвиток: низький ріст, високий ріст, дефіцит маси тіла, надлишок маси тіла.

Для оцінки фізичного розвитку набуває широкого застосування перцентильний метод. Незалежно від характеру розподілу антропометричних і фізіометричних ознак, метод дає змогу виокремити осіб із середніми, високими і низькими показниками за допомогою таблиць центильного типу. Метод простий і зручний у практиці фізичного виховання. Колонки центильних таблиць показують частку або процент (центиль) дітей визначеного віку і статті, які беруть участь в обстеженні. За середні чи умовно нормальні величини приймають значення, властиві 50% здорових дітей певної статті і віку в інтервалі від 25-го до 75-центилю. Повною мірою центильна шкала представлена шістьма цифрами, що відображають значення показника, нижче якого він може трапитися тільки у 3, 10, 25, 75, 90 і 97% дітей статево-вікової групи. Простір між цифрами (коридори) відображають діапазон або різноманітність величин антропометричних ознак, властивих 3% дітей групи від 0-го до 3-го центилю або від 90 до 97 центилю; або від 15% здорових дітей групи від 10-го до 25-го вентилю, або від 75-го до 90-го центилю; або 50% усіх здорових дітей статево-вікової групи від 25-го до 75-го центилю. Кожна ознака (довжина, маса тіла, ОГК) може бути поміщена у свій коридор центильної шкали у відповідній таблиці (за С. Б. Тихвинським). Залежно від того, де знаходиться цей «коридор» можна сформулювати оцінку фізичного розвитку [44].

Визначення гармонійності розвитку проводять на підставі центильних оцінок. Якщо різниця номерів коридорів між будь-якими із трьох показників не перевищує одиниці, то розвиток гармонійний; якщо різниця 2 – розвиток дисгармонійний; якщо різниця 3 і більше – розвиток різко дисгармонійний.

Для оцінювання рівня фізичного розвитку використовують також індекс запропонований О. Дубогай: ІФР= Р – (ВТ+ПКГ), де Р – зріст стоячи, см; ВТ – вага тіла, кг; ПГК – периметр грудної клітки, см.

Ефективним є також метод індексів, бо використовуючи зв’язки антропометричних ознак, можна легко визначити рівень їх оцінки. Обчислення масо-зростового індексу Кетле проводять за формулою: ІК = МТ÷Р, де МТ – маса тіла; Р – ріст стоячи. Оцінка результатів: залежно від величини ІК досліджуваних їх відносять до одного із 5 рівнів: низький, нижче середнього, середній, вище середнього, високий. Наприклад, для юнаків віком 16-18 років низьким вважається показник ≤325,0, показник в межах 325,1-350,0 нижче середнього, в межах 351,0-375,0 – середній, 375,1-400,0 – вище середнього, ≥400 – високий [10].

Оптимальну масу тіла юнаків обчислюють за формулами (Р – ріст стоячи, см; В – вік, років): хлопці 16 років – 0,89Р-91,9; 17 років – 0,68Р-55,5; 18 років – 0,72Р-58,8; дівчата 16 років – 0,76Р-66,8; 17 років – 0,61Р-42,2; 18 років – 0,34Р-4,0

Якщо окружність зап’ястя у юнаків більше 18 см, а в дівчат більше 16,5 см, то обчислені за формулою величини треба збільшити на 4,5 кг. Якщо кістка вузька (окружність у хлопчиків 16 см і менше; у дівчат 14 см і менше) обчислені величини зменшують на 3 кг.

Визначивши оптимальну масу тіла, виражають фактичну масу у процентах від оптимальної. Перевищення у межах 1-14% є нормальним; у межах 15-29% – свідчить про ожиріння І ступеня; 30-49% – ожиріння ІІ ступеня; 50-99% – ожиріння ІІІ ступеня; 100 і більше – ожиріння ІV ступеня.

Об’єм жирової маси (у %) під час масових обстежень можна визначити за допомогою спеціальних ваг, які вимірюють не тільки загальну масу тіла, а й м’язову, кісткову і жирову масу (біоімпедантний аналіз). Орієнтовно % жирової маси можна визначити за рівнем індексу маси тіла і за сумою шкірно-жирових складок в області біцепса, тріцепса, під лопаткою, на стегні [8].

Для чоловіків допустима частка жиру в організмі становить 15–20% загальної маси тіла, для жінок 20–25%. Вищі показники є відхилення від норми.

Вміст жиру в організмі – реальний фактор, що впливає на стан здоров’я. Проте ризик для здоров’я пов’язаний не тільки з кількістю жиру, а й з його структурою та розподілом в організмі. Наприклад, людина, обриси тіла якої нагадують яблуко і в якої жир накопичується у середній частині тіла, має більший ризик розвитку захворювань серця, гіпертонії, інсульту, діабету, ніж людина, обриси тіла якої подібні до груші, а запаси жиру накопичені в сідницях та стегон [46].

Гармонійність будови тіла юнаків і дівчат визначають не раніше юнацького віку, коли завершується статеве дозрівання та з’являється можливість використання силових тренувань для корекції фігури. Прогнозовані моделі гармонійності фізичного розвитку хлопців 11-18 років: обхват плеча (розслабленого) =0,0598 х ДТ + 0,7133 х МТ – 0,0028 х МТ х ДТ ± 1,2 см; обхват стегна = 0,1453 х ДТ + 1,0155 х МТ – 0,0039 х ДТ х МТ ± 2 см; обхват талії = 0,0012 х ДТ2 + 2,5543 х МТ – 0,0112 х ДТ х МТ ± 3 см; сила кисті = 0,2115 х ДТ + 0,2602 х МТ – 0,1658 х ОТ ±3 кг; ОГК = 0,01 х ДТ + 84,7 ± 2,5 см, де: ДТ – довжина тіла, см; МТ – маса тіла, кг; ОТ – обхват талії, см; ОГК – обхват грудної клітки, см [44].

Прогнозовані моделі гармонійності фізичного розвитку дівчат 11-18 років: обхват плеча (розслабленого) =0,1749 х ДТ – 5,7073 ± 1,2 см; обхват стегна = 0,457 х ДТ – 24,81 ± 2,0 см; обхват талії = 0,3204 х ДТ + 12,09 ± 3,0 см; маса тіла = 0,8008 х ДТ – 78,509 ± 4,0 кг; сила кисті = 0,3158 х МТ + 4,5448 ± 3,0 кг; ОГК = 0,16 х ДТ + 62,0 ±2,5 см.

Гармонійність розвитку мускулатури для юнаків і чоловіків за даними обхватних розмірів різних частин тіла визначають шляхом зіставлення індивідуальних даних із нормативами. Для цього необхідно значення обхвату тазу помножити на відповідний коефіцієнт середнього чи високого стандарту [1]. Якщо значення індивідуальних величин нижчі за середній стандарт, то розвиток оцінюють як гармонійний нижчий середнього рівня, величинам середнього стандарту «відповідає» середній рівень гармонійного атлетичного розвитку, якщо індивідуальні значення перебувають у межах між середнім і вищим стандартами – «рівень гармонійності атлетичного розвитку вищий за середній», якщо величини вище стандартів – «високий рівень гармонійного атлетичного розвитку».

Індекси пропорційності розвитку мускулатури для дівчат та жінок є результатом поділу показників довжини тіла (см) на обхватні розміри окремих частин тіла.

Обчислення індексу Ерісмана та оцінка грудної клітки проводиться наступним чином. Індекс Ерісмана (ІЕ) обчислюють за формулою ІЕ=ОГК-0,5Р, де ОГК – обхват грудної клітки, см; Р – ріст, стоячи, см. Оцінка результату: позитивне значення індексу свідчить про нормальну ширину грудної клітки, від’ємне – про вузькогрудність.

Нормальну окружність грудної клітки (НОГК) обчислюють за формулою: для юнаків: НОГК = 0,01Р +84,7; для дівчат: НОГК = 0,16Р + 62,0, де Р – ріст, стоячи, см. Після визначення нормальної величини порівнюють з нею фактичну ОГК [11].

Життєвий індекс (ЖІ) визначають за формулою: ЖІ=ЖЄЛ/МТ, де ЖЄЛ – життєва ємність легень, мл; МТ – маса тіла, кг. Оцінювання результатів: триману величину ЖІ зіставляють з величинами відповідних таблиць і роблять висновки, чи відповідає вона статево-віковому показнику; більша чи менша за нього [30].

Сучасна система фізичного виховання нараховує досить велику кількість діагностичних систем оцінки рівня фізичного розвитку, які не дозволяють адекватно і швидко оцінити фізичний стан. Тести і методики мають ряд недоліків, а саме: різноманітну інформативність, досить часто різні показники характеризують одну функцію або декілька тестів характеризують однакові показники з однаковою інформативністю; можуть бути одержані тільки в результаті поглиблених методів функціональних досліджень за допомогою велоергометричних або степ-тестових навантажень з реєстрацією електрокардіограми і газоаналізу; вимагають для їх проведення певних умов і багато часу для оцінки фізичного стану; значна частина тестів характеризує фізичний стан дорослого населення або дітей, що є досить важким завданням для практичного їх застосування в навчальному процесі з фізичного виховання студентів; є досить складними і потребують спеціальної підготовки від викладацького складу та забезпечення кафедр фізичного виховання спеціальним обладнанням [2].

Виходячи з вищенаписаного, слід зазначити, що основними завданнями оцінки фізичного розвитку у процесі фізичного виховання юнаків є: оцінка умов і організації проведення навчальних занять; вивчення функціонального стану з метою оцінки фізичної підготовленості; вивчення впливу фізичного навантаження на організм у процесі навчального заняття; оцінка відповідності фізичного навантаження та використовуваних засобів фізичного виховання можливостям організму для позитивного впливу на подальшу навчальну діяльність; визначення засобів фізичного виховання для відновлення і поліпшення розумової та інтелектуальної діяльності.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Методи дослідження

Педагогічні дослідження у фізичному вихованні і спорті – складний процес науково-пізнавальної діяльності, спрямований на виявлення, перевірку і використання у педагогічній практиці нових способів, засобів прийомів удосконалення системи навчання, тренування, оздоровлення, виховання та розвитку людини. Це важкий шлях творчих пошуків, який передбачає ряд взаємопов’язаних етапів роботи, кожен з яких покликаний вирішувати конкретні завдання. Оптимальна послідовність цих етапів, що приводить до одержання обґрунтованих результатів, власне, методика – зумовлена задумом дослідження. Всі структурні елементи методики пов’язані задумом дослідження, його основною ідеєю, яка визначає організацію і порядок проведення дослідження, його етапи.

Основною метою досліджень у сфері фізичного виховання є розкриття закономірностей у формуванні всебічно розвиненої особистості, наукове обґрунтування оптимальних організаційних форм фізичної культури, спрямованих на зміцнення здоров’я, покращення фізичного розвитку, виховання моральних та вольових рис характеру, рухову підготовленість людини на різних етапах її життя. Дослідження можуть проводитися на різних рівнях.

Основна функція методу – внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичного перетворення дійсності. Отже, метод можна розглядати як сукупність певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Правильно підібрані методи систематизовує пошук істини, економить сили і час дослідника, допомагає уникнути помилок. Звідси і випливає поняття “метод”, у педагогічних дослідженнях використовується у широкому і вузькому розумінні цього слова. В широкому розумінні слова він показує пізнавальний процес, який містить декілька способів дії, наприклад, метод теоретичного аналізу передбачає, крім останнього, синтез абстрагування, узагальнення тощо. У вузькому розумінні метод означає спеціальні прийоми дослідження певної наукової галузі. Наприклад, у фізичному вихованні, як і в педагогіці загалом, це метод наукового спостереження, опитування, педагогічний експеримент. Потрібно зазначити, що методи дослідження постійно розвиваються й удосконалюються під впливом інших наук та різних галузей педагогічної науки, теорії і методики фізичного виховання та спорту. У педагогічних дослідженнях застосовуються переважно загальнонаукові методи. При цьому не один якийсь метод, а їх комплекс. Виконуючи системоутворюючу функцію, педагогіка інтегрує різні знання, враховуючи специфіку власного об’єкта наукового дослідження. Інтеграція знань різних наук і їх методів для розв’язання завдань фізичного виховання і спорту дає змогу перейти від суб’єктивних суджень про різні аспекти навчального, тренувального і виховного процесу до точних об’єктивних оцінок і відповідних висновків.

Методологічна база роботи ґрунтується на принципах науковості та об’єктивізму. У нашій дипломній роботі були використані наступні методи наукових досліджень: аналіз науково-методичної літератури, методи аналізу і синтезу, експериментальний метод, метод антропометричних стандартів, метод індексів, педагогічний експеримент, анкетування, метод порівняльного аналізу, а також методи математичної статистики.

Аналіз науково-методичної літератури відносять до методів одержання ретроспективної інформації, які дозволяють виявити, що зроблено з даної проблеми іншими авторами, і вияснити, що залишилося не дослідженим або малодослідженим,а також вивчення наукової і методичної літератури, рукописів, архівних матеріалів, які характеризують історію і сучасний стан об’єкта, що вивчається. Вони можуть бути різноманітні – від звичайного візуального аналізу та оцінки до використання сучасних засобів інформаційних технологій.

Методи одержання ретроспективної інформації, які полягають в аналізі літературних джерел, документальних матеріалів застосовувалися нами тоді, коли потрібно зробити узагальнення з великого досвіду минулого; вони дозволили виявити, що було зроблено з даної проблеми іншими авторами, і з'ясувати, що залишилось недослідженим або малодослідженим. Робота з літературою почалася зі складання бібліографії – списку праць, які необхідно вивчити, їх переліку, наукового опису. Бібліографія, зазвичай, включає книги, підручники, навчальні і навчально-методичні посібники, монографії, журнали, статті в збірниках наукових і методичних праць, тез доповідей на конференціях та інших наукових форумах, реферативні огляди, автореферати і дисертації тощо. Щоб охопити всю літературу з обраної проблеми дослідження, використувалися систематичний та алфавітний каталоги.

Методи аналізу і синтезу – взаємообумовлені методи пізнання. Аналіз є розкладанням цілого складного явища на його складові, більш прості елементарні частини і виділення окремих сторін, властивостей, зв’язків. Проте аналіз не є кінцевою метою наукового дослідження. Ця мета досягається таким методом дослідження, який полягає у поєднанні, відтворенні зв’язків окремих елементів, сторін, компонентів складного явища і тим самим у осяганні цілого в його єдності його компонентів. Аналітичний метод – інструмент пильного дослідження особливостей і специфіки внутрішньо-системної взаємодії, і він неодмінно містить у собі результати абстрагування, спрощення, формалізації. Просто все це не самоціль, сутнісне завдання аналітичного методу полягає тому, що він спрямований на виявлення внутрішніх тенденцій і можливостей розвитку об’єкта.

Синтез, навпаки, є з’єднання компонентів складного явища. Синтетичні знання розширюють попередній досвід, конструють щось нове. Відмітною властивістю синтезу є те, що цей метод реалізує себе виходячи за рамки наявної основи. Синтетичний підхід в процесі пізнання передбачає, вміння побудувати цілісний образ, модель досліджуваного предмета.

Головною умовою успішного застосування експериментального методу є принципова можливість активної, перетворюючої діяльності дослідника з досліджуваним об'єктом. Ідея експерименту, план його проведення й інтерпретація результатів у значній мірі залежать від розвитку педагогічної теорії, що повинна дати наукове пояснення явищ, що перевіряються у термінах і поняттях раніше вивчених процесів навчання і виховання. По відношенню до попереднього знання експеримент має подвійне значення: критеріальне (перевірочне) і евристичне (поповнює наявні знання за рахунок результатів перевірки гіпотези).

У роботі також використовувався метод індексів. Метод антропометричних показників (індексів) має відносне значення, тому що індекси виведено шляхом довільного співставлення різних антропометричних ознак і більшість цих індексів науково не обґрунтовано. Індекси можуть використовуватись лише для орієнтовної оцінки фізичного розвитку. До них належить індекс фізичного розвитку (ІФР), за О.Д. Дубогай.

У нашому випадку визначались соматометричні показники фізичного розвитку студентів І-го курсу фізико-математичного, історичного, природничого, соціально-психологічного факультетів, ННІ іноземної філології, ННІ педагогіки та ННІ філології та журналістики ЖДУ ім. І. Франка та оцінювався рівень фізичного розвитку цих студентів за індексом фізичного розвитку (ІФР), запропонованого О. Д. Дубогай.

Для визначення індексу фізичного розвитку, за О.Д. Дубогай, потрібно мати значення довжини тіла в положенні стоячи, масу тіла та окружність грудної клітини, які потрібні для обрахувань за формулою:

ІФР = ДТ – (МТ + ОГК),

де ІФР – індекс фізичного розвитку, ДТ – довжина тіла, МТ – маса тіла, ОГК – окружність грудної клітини.

Педагогічний експеримент – це комплексний метод дослідження, при якому відбувається активний вплив на досліджуване явище шляхом створення спеціальних умов (введення експериментальних факторів), що відповідають меті дослідника.

Одним, з методів був метод опитування це один з найбільш поширених методів отримання інформації про досліджувану проблему. Опитування полягало у формуванні спеціальних питань, відповіді на які дозволили нам отримати необхідні відомості в залежності від завдань дослідження. Характерною особливістю опитування була його масовість, тобто використання великої кількості респондентів.

Анкетування, то це вид опитування, який передбачав опосередкований збір первинної вербальної інформації за допомогою анкети, яку респондент заповнював самостійно. Залежно від способу розповсюдження анкет нами було вибрано роздатковий вид анкетування, коли респондент отримує анкету безпосередньо із рук дослідника. Воно може бути індивідуальним і груповим. Специфіка групового анкетування полягає в тому, що проводиться опитування великої (у нашому випадку 210 осіб) групи студентів. Це найкреативніший метод серед студентської молоді.

Що стосується методу антропометричних стандартів то для отримання об'єктивних даних про фізичний розвиток людини, рівні його фізичного здоров'я використовують антропометричні показники, тобто показники вимірів людського тіла. Різноманітні антропо-і фізіометричні показники дозволяють розраховувати індекси, що вказують на розвиток тих чи інших морфофункціональних якостей організму, що відіграють важливу роль в його пристосуванні до фізичних навантажень.

До антропометричних показників належать соматометричні, фізіометричні і соматоскопічні ознаки. Соматометрія - сукупність методів і прийомів вимірювань морфологічних особливостей людського тіла і його частин. Соматометрія включає визначення довжини тіла, діаметрів, окружностей і зважувань.

Найбільш часто використовувані соматометричні показники - зростання (довжина тіла) стоячи і сидячи, маса тіла, окружність грудної клітки. Довжина тіла - процес збільшення розмірів і маси організму або його частин за рахунок збільшення числа і розмірів клітин і неклітинних структур в результаті переважання процесів анаболізму в обміні речовин і енергії. Маса тіла - один з найважливіших показників фізичного розвитку людини, що залежить від віку, морфологічних і фізіологічних особливостей організму і дозволяє судити про стан її здоров'я. Окружність грудної клітки характеризує об'єм тулуба, розвиток грудних і спинних м'язів і функціональний стан органів грудної порожнини. Визначення рівня розвитку грудної клітини проводять за індексом пропорційності грудної клітини.

Метод порівняльного аналізу – це один із найважливіших методів, оскільки з нього фактично і розпочинається аналіз. Порівняння – це науковий метод пізнання, у процесі якого досліджуване явище, предмети зіставляли уже з досліджуваними раніше для вивчення загальних ознак або відмінностей між ними. В даному дослідженні порівнювалися результати комбінованого тесту Скибінського студентів II курсу соціально-психологічного факультету та факультету фізичного виховання і спорту.

Порівняльний метод – спеціально організоване дослідження кількості матеріалу, що служить для фіксації явищ, їх опису, виявлення рівноцінних зв’язків між досліджуваними явищами та процесами. Систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об'єкт. Завдяки цьому методу було виявлено та поділено студентів на дві рівноцінні групи експерименту та дало змогу використати наступний метод.

Математичні та статистичні методи застосовувались для опрацювання отриманих відомостей методом експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони допомогли оцінити результати експерименту, підвищили надійність висновків, дали підстави для теоретичних узагальнень.

За допомогою статистичних методів ми визначили середні величини отриманих даних. Для проведення цих підрахунків застосовували відповідні формули й довідкові таблиці. Результати, опрацьовані за допомогою цих методів, дали змогу показати кількісну залежність у вигляді діаграм та таблиці.

2.2. Організація дослідження

Дослідження проводилось з жовтня 2015р. по листопад 2016 року і поділялося на декілька етапів. На першому етапі було здійснено огляд та аналіз науково-методичної літератури з питань що стосувались фізичного розвитку студентів. На наступному етапі передбачалось проведення констатуючого експерименту. Метою його проведення було по-перше, визначити соматометричні показники фізичного розвитку студентів І-го курсу фізико-математичного, історичного, природничого, соціально-психологічного факультетів, ННІ іноземної філології, ННІ педагогіки та ННІ філології та журналістики ЖДУ ім. І. Франка, по-друге, оцінити рівень фізичного розвитку студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка за індексом фізичного розвитку (ІФР), запропонованого О. Д. Дубогай і по-трете, провести анкетування для вивчення обсягу рухової активності вищезазначених студентів.

У ньому взяло участь 210 студентів (по 30 чол. з кожного факультету), віком 17-18 років, жіночої статі, які навчаються на першому курсі всіх факультетів та інститутів Житомирського державного університету імені Івана Франка, окрім факультету фізичного виховання і спорту, оскільки ми вважаємо, що студенти, які там навчаються, мають вищий індекс фізичного розвитку, так як систематично займаються фізичною культурою і спортом. Кількість і стать респондентів були зумовлені специфікою, кількісним і статевим складом факультетів та інститутів, що досліджувались. Всі студентки за станом здоров`я належали до основної медичної групи.

Тестування проводилося в декілька етапів. На першому етапі, протягом листопада 2015 року, було визначено соматометричні показники, що характеризують фізичний розвиток студентів І-го курсу фізико-математичного, історичного, природничого, соціально-психологічного факультетів, ННІ іноземної філології, ННІ педагогіки та ННІ філології та журналістики ЖДУ ім. І. Франка, а саме, довжину і масу тіла, а також, окружність грудної клітини.

Антропометричне обстеження студентів здійснювалось стандартним інструментарієм за загальноприйнятою уніфікованою методикою. Для виміру довжини тіла використовувався антропометр (ростомір). Маса тіла визначалась за допомогою медичних ваг. При вимірі окружності грудної клітини використовували гнучку вимірювальну стрічку, яку накладали на спині під кутами лопаток і попереду над грудною залозою. Всі показники записувались до таблиць.

На другому етапі, протягом січня – лютого 2016 року, за допомогою формули, було визначено індекс фізичного розвитку (ІФР), запропонованого О.Д. Дубогай. Обраховано ІФР і середні показники антропометрії, що, також, записувались до таблиць ( Див. Додатки 1 - 7).

На третьому етапі (березень – червень 2016 р.) оцінили та проаналізували рівень фізичного розвитку студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка за індексом фізичного розвитку за О. Д. Дубогай.

На четвертому етапі (жовтень – листопад 2016р.) було проведено анкетування студентів, виконали рисунки та зробили висновки.

Анкета включала 3 види опитування ( Див. Додатки 8).

У першому блоці ми отримуємо загальну інформацію про респондента. Блок включає у себе такі запитання:

• вищий навчальний заклад;

• факультет;

• стать;

• вік;

Другий блок опитування включав у себе питання закритого та відкритого типу. Студентам було запропоновано дати відповідь на наступні питання:

• До якої медичної групи для занять з фізичного виховання ви належите?

• Чи маєте ви бажання займатися фізичним вихованням?

• Як часто ви хворієте протягом року?

• Який відсоток занять з фізичного виховання ви пропускаєте протягом року?

• Яким,на вашу думку,є загальний обсяг Вашої рухової активності на тиждень?

• Чи займаєтесь ви фізичним вихованням самостійно?

• Якщо так, то в якій формі?

• Як Ви оцінюєте ваш рівень фізичного розвитку?

РОЗДІЛ ІІІ. Результати дослідження.

3.1. Результати соматометричних показників фізичного розвитку студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка.

У широкому значенні розвитком вважають процес якісних і кількісних змін, які відбуваються в організмі людини і зумовлюють підвищення рівня складності організації і взаємодії усіх його систем. Як уже зазначалось, розвиток включає в себе три основних фактори: ріст, диференціацію органів і тканин, формотворення (набуття організмом характерних, властивих йому форм). Вони між собою тісно пов’язані і взаємодіють.

Що стосується фізичного розвитку людини, то він є природнім біологічним процесом, який відбувається в організмі в ході вікового розвитку і під впливом факторів зовнішнього середовища. Як стан, фізичний розвиток характеризується комплексом ознак, що визначають морфофункціональний стан організму, рівень розвитку фізичних якостей і здібностей, необхідних для життєдіяльності організму.

Для отримання об'єктивних даних про фізичний розвиток людини, рівні його фізичного здоров'я використовують антропометричні або соматометричні показники, тобто показники вимірів людського тіла. Різноманітні соматометричні і фізіометричні показники дозволяють розраховувати індекси, що вказують на розвиток тих чи інших морфофункціональних якостей організму, що відіграють важливу роль в його пристосуванні до фізичних навантажень. Щоб диференційовано підібрати для занять фізичним вихованням висоту гімнастичних снарядів, здійснювати корекцію нормативів оцінки фізичної підготовленості за умови мінімального об’єму досліджень, беруть за основу три антропометричні показники – довжину тіла, масу тіла, обхват грудної клітки.

Експеримент, що був проведений в рамках нашого дослідження, другим завданням ставив перед собою визначення соматометричних показників фізичного розвитку студентів І-го курсу фізико-математичного, історичного, природничого, соціально-психологічного факультетів, ННІ іноземної філології, ННІ педагогіки та ННІ філології та журналістики ЖДУ ім. І. Франка. Як відомо, соматометрія включає визначення довжини тіла, діаметрів, окружностей і зважувань.

Факультети Показники	Природн. ( n=30) ( ± m)	Фіз.-мат. (n=30) ( ± m)	ННІ іноз. філології ( n=30) ( ± m)	ННІ педагогіки (n=30) ( ± m )	ННІ філолог. і журналіст. (n=30) ( ± m)	Історичн. ( n=30) ( ± m)	Соц.-псих. (n=30) ( ± m)
Маса тіла (кг)	58,9±1,02	57,6±1,35	60,1±1,59	65,6±2,05	55,8±1,69	57,3±1,76	59,3±1,94
Довжина тіла (см)	158,8±0,98	163,3±1,23	165,5±1,12	166,2±1,22	158,3±3,33	158,9±1,03	166±0,92
ОГК (см)	89,2±1,12	83,2±1,03	89,4±1,13	92,9±1,46	87,4±1,97	85,3±1,88	93±1,19
Індекс фізичного розвитку (ІФР) О.Д. Дубогай (у.о.)	16,3±1,91	20,3±1,4	16,9±1,38	15,3±1,33	20,1±1,43	25,8±2,55	15,9±1,71

У нашому випадку визначення соматометричних показників фізичного розвитку студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка проводилося для оцінки рівня фізичного розвитку методом індексів, а саме за індексом фізичного розвитку (ІФР), запропонованого О.Д. Дубогай.

Як відомо, для визначення індексу фізичного розвитку, за О.Д. Дубогай, потрібно мати значення довжини тіла в положенні стоячи, масу тіла та окружність грудної клітини, які потрібні для обрахувань за формулою:

ІФР = ДТ – (МТ + ОГК), де ІФР – індекс фізичного розвитку, ДТ – довжина тіла, МТ – маса тіла, ОГК – окружність грудної клітини.

Результати вимірювань соматометричних показників фізичного розвитку студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка та їх відповідність рівням фізичного розвитку представлено у таблиці (Див. Таблицю 3.1).

Таблиця 3.1.

Результати середніх величин соматометричних показників фізичного розвитку студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка.

де, n – кількість студентів, x – середнє арифметичне, m – величини середніх помилок.

Отже, провівши вимірювання довжини тіла студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка у положенні стоячи, ми отримали наступні результати середніх показників: природничий факультет – 158,8 см., фізико-математичний факультет – 161,1 см., ННІ іноземної філології – 165,5 см., ННІ педагогіки – 166,1 см., ННІ філології та журналістики – 158,3 см., історичний факультет – 165,4 см., соціально-психологічний факультет – 166 см. (Див. Рисунок 3.1).

Рисунок 3.1. Середні показники довжини тіла студентів І курсу ЖДУ імені Івана Франка у положенні стоячи.

Щодо визначення маси тіла студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка, то було отримано наступні результати середніх показників по факультетам та інститутам: природничий факультет – 58,1 кг., фізико-математичний факультет – 59,7 кг., ННІ іноземної філології – 56,3 кг., ННІ педагогіки – 63,6 кг., ННІ філології та журналістики – 55,6 кг., історичний факультет – 56,6 кг., соціально-психологічний факультет – 59,9 кг. (Див. Рисунок 3.2).

1 2 3 4 5 6 7

скачати