1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: біоетика.docx
Розширення: docx
Розмір: 140кб.
Дата: 12.04.2021
скачати


ТЕМА 3



МОРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МЕДИЧНОЇ ГЕНЕТИКИ І ВТРУЧАННЯ В РЕПРОДУКЦІЮ ЛЮДИНИ
ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВТРУЧАННЯ В РЕПРОДУКЦІЮ ЛЮДИНИ. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЕМБРІОНА
Одним з найважливіших питань сучасної біоетики є питання про правомірність втручання в процес репродукції людини. Розви- ток медичної науки в другій половині ХХ ст. принципово розширив можливості впливу на зачаття, внутрішньоутробний розвиток і процес народження людини, спричинив появу нових, раніше небу- валих феноменів: сурогатне материнство, клонування, генетична корекція. Ці явища застали суспільство зненацька, викликали ве- личезний неспокій і зажадали розробки розгорненої системи пра- вил і норм, що регламентують втручання, очевидно, в найінтимні- шу сферу людського буття.

Сучасні біоетичні проблеми, пов’язані з втручанням в репро- дукцію людини, можуть бути умовно об’єднані в шість груп:

  • проблемиаборту;

  • проблемипренатальноїдіагностики;

  • проблемиштучногозапліднення;

  • проблемисурогатногоматеринства;

  • проблемиекспериментівнадембріонами;

  • проблемифетальноїтерапії.

В основі всіх перерахованих проблем лежить питанняпроправовий статус ембріона.

До теперішнього часу не існує однозначного трактування того, якою мірою ембріон має статус людини. Чи є підстави розглядати
людський зародок як особу в моральному, психологічному і право- вому аспектах? Чи має ембріон права людини, і якщо так, то в яко- му ступені і з якого моменту? Відповіді на ці питання принципово впливають на вирішення питання про допустимість будь-яких втру- чань у репродукцію людини.

Існує дві позиції щодо рішення питання про правовий статус ембріона: гуманітарна (етико-філософська), яка включає декілька підходів, і природничо-наукова.

Гуманітарна (етико-філософська) позиція


Більш характерна для гуманітаріїв: юристів, філософів, релі- гійних та політичних діячів. Згідно з нею першорядне значення для визначення соціально-правового статусу ембріона має його філо-софська, моральна, духовна суть. На сьогодні час існує декілька підходів до вирішення цієї проблеми: теологічний, соціологічний,антропологічний, психоаналітичний, морально-інтенціональнийтаградуалістичний.

Теологічнийпідхідзаснований на етиці світових релігій. Його корені сягають давнини, коли сам акт зачаття і народження сприймався як диво, а дитяча смертність була така висока, що успіш- но виносити і народити дитину вважалося за кимось дароване бла- го. Зародок з моменту зачаття тут наділяється унікальною безсмер- тною душею, а його духовна цінність не тільки не менша, ніж у до- рослої людини, але навіть і вища, оскільки він безгрішний. ІоаннДамаскін (VII ст.) писав, що «… людське життя, як власне людсь-ке, починається від моменту запліднення, а зачатий зародок яв-ляє собою особистісне буття людини на найраннішій стадії йогорозвитку». Це ж затверджує і сучасний Катехізис католицької цер- кви: «… із самого початку зародок повинен почитатися за особи-стість».

Антропологічний підхід заснований на сприйнятті люди- ни як структурно-функціонального феномена. З цієї точки зору за- пліднена яйцеклітина є концентрованим носієм всіх базових влас- тивостей людини. У зиготі ще немає нічого ні розумової діяльнос-
ті, ні прямоходження, ні етичних відчуттів, ні особливостей фізич- ної організації людини. Але в той же час, на рівні потенціалу, є все. Це природне, органічне створіння зі всіма параметрами людського існування виражає конкретний феномен цілісності людини як її сутності. Ранньохристиянський філософ Тертулліан (II-III ст.) пи- сав: «Той, хто буде людиною, – вже людина». Відповідно до цього філософська антропологія визнає ембріон носієм «феномена люди- ни» з самого моменту запліднення.

Соціологічний підхід стверджує, що людина, як особистість, формується лише під впливом суспільства і поза суспільством існу- вати не може. Таким чином, суть людини складає система суспіль- них відносин, а отже, до появи на світ та інтеграції в ці відносини людський зародок, навіть дорослий, не може вважатися за повно- цінну людину і не має її прав. Цю точку зору розвивали представ- ники німецької матеріалістичної філософії Л. Фейєрбах, К. Маркс,Ф.Енгельс. Виходячи з неї, будь-які дії над ембріоном людини, включаючи аборт, використання абортивних матеріалів, експери- менти над зародками, їх знищення, є допустимими без обмежень.

Психоаналітичний підхід заснований на затвердженні ви- значального впливу на структуру людини її внутрішньоутробного розвитку. Використовуючи прийоми психоаналізу, багато дослід- ників виявляли, що пренатальний досвід має істотне значення для людини, впливає на її характер, життєві настанови, страхи, смаки і переваги. Отто Ранк стверджує, що вирішальним чинником жит- тєвого розвитку людини виступає страх, викликаний травмою на-родження. А родоначальник трансперсональної психології Станіс-лав Гроф стверджував, що в процесі внутрішньоутробного розвитку людина набуває системи психологічних орієнтирів або базових пе-ринатальнихматриць. Сукупність цих матриць складає основу майбутньої особистості.

Виходячи з цих даних, внутрішньоутробний досвід не може бу- ти відірваний від біографії людської особи. Тому ембріон повинен розглядатися як повноцінна людина, що вже почала свій життєвий шлях.

Морально-інтенціональний підхід (від англ. intention намір, прагнення, мета) визнає унікальність форми стосунків між майбутніми батьками і ембріоном, заснованої на його сприйнятті як одушевленого об’єкта, що викликає специфічні емоції. Саме такі орі- єнтовані, векторизовані стосунки характерні для батьків і дітей, при- чому дітей, що не народилися, вони також стосуються повною мі- рою. Самі факти обговорення і прийняття рішення про збереження або позбавлення життя істоти свідчать про те, що воно реальне від- носно моралі та дії. З цього безпосередньо випливає, що ембріон на- ділений всіма моральними правами, якими володіє людина.

Градуалістичний підхід стверджує ідею поступового оду-шевлення ембріона і набуття ним людських властивостей поетапно, в ході ембріонального розвитку. Прихильники цієї моделі ствер- джують, що особистісні права і духовна самоцінність не отримуються зародком з якогось певного моменту, а розвиваються поступово, в міру удосконалення його анатомічної структури. Таким чином, се- мимісячний плід має більшу духовну цінність, ніж семитижневий ембріон. Засновники цього підходу Т. Шенон і А. Уолтер стверджу- ють, зокрема, що «преембріон» (зародок до імплантації і появи емб- ріональної первинної смужки) не володіє духовною цінністю особи.

Природничо-наукова позиція


У її межах питання про людський статус ембріона вирішується шляхом визначеннямоментуембріональногорозвитку,вякийембріон набуває головних фізичних властивостей людини. З цієї точки зору головним етичним завданням є пошук тієї фази ембріо- нального розвитку, після настання якої позбавлений індивідуаль- ності зародок перетворюється на одушевленого або такого, що має базові ознаки людського індивіда.

До теперішнього часу було запропоновано декілька критеріїв, що фіксують початок біологічного життя людини: формування ди-хальної системи, формування серцево-судинної системи, початокфункціонування мозку, утворення первинної смужки, імпланта-ціябластоцисти і моментзлиттягамет.

Формуваннядихальноїсистемирозглядається як критерій початку життя тому, що саме з цієї миті ембріон набуває потенцій- ної здатності до існування поза материнським організмом (напри- клад, у разі передчасних пологів). Дихальна система починає фор- муватися через 4-ри тижні після запліднення, але здатність до само- стійного дихання формується до 20-ти тижнів (5 місяців вагітності).

Формування серцево-судинної системи має певне психологіч- не значення і служить підставою для прогнозування вроджених вад серця як однієї з причин смертності новонароджених. Але цей кри- терій є одним з найненадійніших, оскільки формування кровонос- ної системи позбавлене фіксованих хронологічних меж. На 20-й день після запліднення з’являється зачаток серця – пульсуюча дор- сальна аорта, а до 40-го дня формується характерна структура чоти- рикамерного серця. Таким чином, серцебиття з’являється раніше, ніж саме серце. Причому останнє формується поступово.

Формування центральної нервової системи обґрунтовується як критерій початку біологічного життя людини, перш за все на підставі затвердженого в медицині критерію смерті людини – смер- ті мозку. Очевидно, що, якщо кінець людського життя ми пов’язу- ємо зі смертю мозку, то початок її також повинен бути пов’язаний з його появою. Диференціювання центральної нервової системи по- чинається на 30-й день розвитку плоду, перші рухи і реагування на дотик з’являються з 6-го тижня, а у 8 тижнів у плоду вже сформова- ні чутливі і рухові нерви. Важливо звернути увагу, що з погляду біо- етики важливим обмежуючим критерієм є неприпустимість за-вдання болю. Для людського зародка моментом появи больової чу- тливості є термін у 7-8 тижнів.

Утворенняпервинноїсмужки(ембріонального попередника нервової системи) – критерій, що має серйозні ембріогістологічні підстави. Первинна смужка – перша осьова структура, навколо якої будується зародок. Саме з її появою фіксується набір клітин, що бе- руть участь у формуванні ембріона. Адже до виникнення первинної смужки ембріон являє собою конгломерат бластомерів, велика час- тина яких потім формує зародкові оболонки і не входить до складу

майбутнього людського тіла. Таким чином, тільки поява первинної смужки фіксує ті структурні орієнтири, на підставі яких потім фор- мується людський організм. За термін появи первинної смужки вважають 14-й день після запліднення.

Імплантація бластоцисти в стінку матки розглядається як критерій початку життя, оскільки близько 60% зародків, зачатих в результаті звичайного статевого акту, не закріплюється на стінці матки і гине природним чином. Більше того, сучасні методи конт- рацепції засновані насамперед саме на блокуванні імплантації. То- му неімплантований зародок може розглядатися як такий, що не пройшов основні бар’єри, які обмежують його подальший розвиток. І саме імплантація встановлює зв’язок між організмами дитини і матері, створюючи всі пов’язані з цим психологічні та юридичні на- слідки. Імплантація відбувається до 6-го дня після запліднення. Спірним в цьому підході є можливе етичне виправдання для прове- дення експериментів над неімплантованими ембріонами людини.

Момент злиття гамет (утворення геному) – один з най- більш поширених критеріїв початку людського життя, що має гли- бокі історичні корені. Вважається, що виникнення унікального ге- нетичного матеріалу (геному) вже є критерієм визначення людини. Згідно з цим критерієм стверджується, що індивідуальність люди- ни, її біологічний і гуманітарний потенціал закладається саме у мо- мент запліднення, і далі ембріон має всі базові людські права.
ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ АБОРТУ І ПРЕНАТАЛЬНОЇ ДІАГНОСТИКИ
Проблема аборту – найбільш поширена морально-етична проб- лема втручання в репродукцію людини. Хоча це питання саме по собі виникло задовго до появи біоетики і не належить до первинної сфери її інтересів, на сьогоднішній день саме в межах даної науки відбуваєть- ся пошук оптимальних рішень цієї, безумовно, актуальної проблеми.

Існує п’ять основних причин, з яких може бути зроблений аборт:

  • загрозажиттюіздоров’южінки (терапевтичнийаборт);

  • уродженийдефектплоду(євгенічнийаборт);

  • вагітністьпіслязґвалтуванняабоінцесту(абортзаюридич-нимипоказаннями);

  • соціально-економічніпричини(соціальнийаборт);

  • бажанняжінки(абортнапрохання).

Моральна достатність кожної з цих причин для здійснення аборту викликає сьогодні запеклі дискусії. Зараз можна виділити три підходи до їх етичних оцінок: консервативний, ліберальний та помірний.

Консервативний підхід заснований на етиці світових релі- гій. Згідно з християнським віровченням момент зачаття є момен- том виникнення людської душі (православ’я) або ж моментом її вселення в тіло (католицизм). Тому за будь-яких обставин і на будь- яких термінах переривання вагітності є вбивством. Римський папа Іоанн Павло II писав: «Аборт завжди є тяжким моральним вчин-ком,оскількивінєнавмиснимвбивствомбезневинноїлюдини».

Інакше розглядають аборт іслам та іудаїзм, вчення яких бли- зькі у цьому відношенні до градуалізму. Ісламські богослови вва- жають, що лише після закінчення 120 днів після зачаття ангел вди- хає в зародок людську душу. Тому протягом перших чотирьох міся- ців аборт вважається за допустимий. Аналогічна думка прийнята і в іудаїзмі, проте термін «одушевлення» тут менший – 40 днів. Орто- доксальний іудаїзм засуджує аборти, проте визнає їх у разі загрози життю жінки.

Консервативних принципів дотримувалось традиційне зако- нодавство більшості країн світу аж для першої половини ХХ ст. У Російській Імперії з моменту появи першого кримінального кодексу (1832 р.) «вигнання плоду» кваліфікувалося як вид смертовбивства. У СРСР аборти були заборонені в період з 1936 по 1955 р. Їх здійс- нення розглядалося як кримінальний злочин. Подібні принципи дотепер лежать в основі законодавства деяких держав.

Помірний підхід трактує аборт як безперечне зло, яке, про- те, у багатьох випадках є неминучим. Існують ситуації, коли продо- вження вагітності та проведення пологів несе загрозу фізичному і

психічною здоров’ю жінки, коли вагітність настає внаслідок зґвал- тування або інцесту, коли є підстави вважати, що майбутня дитина буде мати уроджені дефекти фізичного або розумового розвитку. За цих умов продовження вагітності було б більшим злом, ніж її пере- ривання. Такі положення закріплені в законодавстві Іспанії, Порту- галії, Польщі, Швейцарії. Варіантом такого підходу є визнання мо- жливості аборту за соціальними свідченнями, наприклад, розлу- чення під час вагітності, багатодітність, відсутність постійного місця проживання, джерела доходів і т. ін. Подібні умови застережені для абортів у Великій Британії, Угорщині, Ісландії, Фінляндії.

Ліберальний підхід заснований на визнанні права жінки віль- но розпоряджатися своїм тілом. Обґрунтування аборту як дії, яка стосується тільки жінки і залежить виключно від її волі, з’явилося ще в Римському Праві (V ст. до н. е.). Розповсюдження християнст- ва привело до засудження цих поглядів і лише в епоху французької революції (1799 р.) з’явився перший закон про дозвіл абортів на під- ставі одного тільки бажання жінки. У 1920 р. «аборти на прохання» були узаконені в Радянській Росії. Ідеолог ліберального підходу М.Загнерв 1916 р. стверджувала, що «контрольнароджуваності –це не більше ніж прополка людських бур’янів шляхом запобіганнядефективним людям». Хоча подібний радикалізм поділяють не всі прихильники ліберального підходу, все ж таки вони всі сходяться на тому, що право жінки на вибір в питанні дітонародження є не- від’ємним і превалює над правом плоду на життя. На сьогодні ба- жання жінки вважається за підставу для переривання вагітності в законодавстві Росії, Китаю, багатьох країн СНД. Як правило, воно обмежується лише термінами вагітності, в основному – 22-28 тиж- нями. Наказ МОЗ України від 28.06.1994 р. також обмежує прове- дення аборту певними термінами. За бажанням жінки він прово- диться до 12 тижнів вагітності, а з 12 по 28 тиждень – тільки за спи- ском медичних та соціальних показань (наявність у матері тяжких захворювань, троє і більше дітей, розлучення, смерть або тяжке за- хворювання чоловіка під час вагітності, зґвалтування, наявність у жінки дитини-інваліда і т. ін.). Переривання вагітності в осіб, що не досягли віку 18-ти років, здійснюється за згодою їх батьків.
В останні десятиліття виникли нові мотиви, що схиляють ба- тьків до переривання вагітності. Розробка технологій прена- тальної діагностики дозволила оцінити ризик народження дітей з уродженими та спадковими патологіями. Застосування таких ме- тодів дозволяє запобігти народженню невиліковно хворих дітей, що, безумовно, знижує моральне і фізичне навантаження на сім’ю та суспільство в цілому. Сьогодні застосування пренатальної діагно- стики і аборту за її результатами (євгенічного аборту) дозволене практично повсюдно. Проте є і супротивники цього підходу, які стверджують, що знищення дефективного плоду протирічить його правам як інваліда – людини, що не тільки має право на звичайні соціальні гарантії, але й вимагає від суспільства особливої підтрим- ки. Так, Конвенція про права дитини затверджує право неповно- цінної дитини на особливу турботу. З юридичної точки зору це пра- во повинно розповсюджуватися і на ненароджених дітей.

З проблемою аборту близько стикається проблема етичних конфліктів між матір’ю і плодом. Існує безліч випадків, коли інтереси матері не збігаються з інтересами плоду. Створення якнай- кращих умов для перебігу вагітності часто вимагає від жінки певних жертв: відмови від улюбленої їжі, алкоголю, нікотину, обмеження свободи пересування, згоди на кесарів розтин і т. п. Чи має жінка право не обмежувати себе таким чином та ігнорувати рекомендації лікарів на шкоду своїй дитині? Чи має право лікар примушувати жінку дотримуватись цих норм? На теперішній час не існує юриди- чних підстав змусити жінку піклуватися про здоров’я плоду, що ча- сто призводить до трагічних наслідків. Подібна ситуація викликає засудження, проте право жінки на особисту автономію зараз обме- жує можливості впливу суспільства на ці процеси.

ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ШТУЧНОГО ЗАПЛІДНЕННЯ І СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА
Людина з давніх часів намагалася знайти вирішення проблеми безпліддя. Перші досліди зі штучного запліднення жінок, які стра- ждають на безпліддя, були зроблені в Англії в кінці XVII ст., проте

лише в кінці ХХ ст. були розроблені відповідні рутинні технології. Перша в світі зачата штучно людина з’явилася в 1978 р. у Великій Британії – Луїза Браун. У СРСР перша дитина «з пробірки» з’явила- ся в 1986 р. в Москві. Сьогодні Олена живе в Україні. До 1990 року на планеті налічувалося понад 20 000 дітей, зачатих «в пробірці».

Найпростішим з методів штучного запліднення є штучна ін- семінація (штучне запліднення invivo), яка полягає у введенні сперми чоловіка або донора в статеві шляхи жінки (у матку або її трубу). Метод застосовний і при жіночій, і при чоловічій репродук- тивній патології. Вагітність виникає приблизно у 25 зі 100 випадків. У разі використання для запліднення сперми чоловіка даний метод не містить моральних суперечностей, оскільки мова йде лише про лікарську допомогу, направлену на підтримку акту дітонародження. Але ситуація змінюється у разі донорства сперми сторонньою лю- диною. При цьому порушується цілісність і винятковість шлюбних стосунків, відбувається вторгнення в них третьої особи.

Іншою формою штучного запліднення є екстракорпораль- не запліднення (ЕКЗ, штучне запліднення invitro). Ця технологія заснована на роботі з яйцеклітинами, що вилучають з тіла жінки шляхом лапароскопії. Вони запліднюються спермою чоловіка або донора, культивуються до стадії 8-клітинного ембріона і потім пе- реносяться у порожнину матки. Технологія ЕКЗ базується на ство- ренні від декількох до двох десятків ембріонів, з яких для подаль- шої імплантації використовуються лише два-чотири. Інші, так звані

«зайві», ембріони (85-90% їх попередньої кількості) або знищують- ся, або використовуються в експериментах чи виробництві. Крім то- го, всі імплантовані ембріони, крім одного, убиваються на 8-му тиж- ні вагітності шляхом введення голки в серце під контролем ендо- скопічної техніки (процес редукції). Таким чином, якщо при аборті відбувається знищення однієї «випадкової» дитини, то ЕКЗ приво- дить до знищення десятків життєздатних ембріонів, зокрема вже імплантованих в матку.

Ці факти послужили основою для засудження використання технології ЕКЗ різними релігійними та суспільними організаціями.

Супротивники цієї технології стверджують, що застосування методу відображає нерозуміння батьками того, що від 7-9 та більше їх дітей при цьому загинуть. Ціна життя майбутньої дитини – це низка сме- ртей його братів і сестер, яка лягає важким моральним тягарем на батьків. У той же час слід зазначити, що іслам, ґрунтуючись на

«бездушності» ембріона на ранніх стадіях його розвитку, ставиться до технології ЕКЗ терпиміше.

Близькою до проблеми штучного запліднення є етична про- блема сурогатного материнства. Безпліддя подружньої пари ча- сто полягає в нездатності організму матери до виношування і наро- дження дитини. У такому разі ембріон, отриманий in vitro, перено- ситься для подальшого розвитку не в організм своєї біологічноїматері (донора яйцеклітини), а в тіло абсолютно іншої жінки – су-рогатноїматері. Причини, які спонукають іншу жінку піти на таке

«материнство», різні. По-перше – це допомога близьким людям, наприклад, коли мати виношує дитину своєї дочки або (в ісламсь- ких сім’ях) одна з дружин виношує дитину іншої. По-друге – це ко- рисливі мотиви, коли сурогатна мати здійснює виношування дити- ни за відповідну грошову винагороду.

Перший випадок сурогатного материнства був зареєстрований в 1985 році в США, а в Україні перша така дитина з’явилася на світ в 1991 році в Харкові. На сьогодні в світі проживає близько 1500 дітей, що народилися за допомогою сурогатного материнства.

Поява сурогатного материнства викликала цілу низку склад- них етичних проблем. Так, і біологічна, і сурогатна матері мають на дитину певні моральні права. Випадки відмови сурогатної матері віддати народжену дитину батькам-замовникам стали причиною розробки юридичних норм, регулюючих це питання. Згідно із зако- нодавством Великої Британії угода про передачу батьківських прав стає недійсною, якщо вимога про розторгнення контракту постав- лена менш ніж через шість тижнів після народження дитини. Крім того, само по собі бажання батьків-замовників є недостатнім і для цього потрібне спеціальне рішення суду.

Ще складніші з юридичної і етичної точок зору випадки, коли для виношування сурогатній матері передається ембріон, отрима- ний шляхом запліднення гамет донорів випадку, якщо майбутні

«батьки» нездатні виробляти повноцінні гамети). Великого резонан- су в 90-ті роки минулого століття набув так званий «випадок Джейсі Бузанка», який мав місце у США. Ця дитина була зачата від сперма- тозоїда та яйцеклітини анонімних донорів і виношена сурогатною матір’ю. За місяць до народження Джейсі її юридичний «батько» подав на розлучення і склав з себе всю відповідальність за її вихо- вання, а юридична «мати» мала на неї не більше прав, ніж сурогат- на мати. Розглянувши цей випадок у 1997 році, каліфорнійський суд заявив, що з точки зору закону дівчинка взагалі не має батьків.

Моральною проблемою «сурогатного материнства» є та обста- вина, що воно неминуче вводить в репродуктивний процес третю сторону, створює неоднозначність в трактуванні поняття батьківсь- ких прав. У зв’язку з цим в деяких державах ця методика була забо- ронена (Франція, Германія). В інших були заборонені лише комер- ційні угоди про сурогатне материнство, а також виключений роз- гляд судових позовів за такими угодами (Греція, Нідерланди, Нор- вегія, Швейцарія, Іспанія). В той же час в США, Великій Британії, Росії та Україні ця технологія дозволена і її застосування обмежу- ється лише наявністю медичних показань.

МОРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКСПЕРИМЕНТІВ НА ЕМБРІОНАХ. ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ФЕТАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ

В останні десятиліття людські ембріони стали не тільки об’єк- том різних маніпуляцій, подібних до пренатальної діагностики і ЕКЗ, але й об’єктом наукових експериментів. Це обумовлено двома основними причинами. По-перше, людський ембріон є живим людсь- ким організмом. У зв’язку з цим висновки, які робляться в результа- ті різних дослідів, мають велику наукову достовірність. По-друге, по- стійне здійснення операцій з переривання вагітності та штучного запліднення забезпечує постійне поповнення біоматеріалу для та- ких досліджень.

Проте експерименти на ембріонах залишаються експеримен- тами на людських істотах, що викликає значний неспокій громад- ськості. Парламентська асамблея Ради Європи в Конвенції «Про права людини в біомедицині» (1997 р.) присвятила окрему статтю питанню про дослідження на ембріонах людини. Не заборонила експерименти, але однозначно зажадала, щоб в них використовува- лися лише ті ембріони, які вже з’явилися на світ. Створення ж емб- ріонів спеціально для проведення досліджень було заборонено.

Сьогодні законодавство різних країн ставиться до експеримен- тів на ембріонах по-різному. У Швейцарії, Норвегії та Туреччині та- кі експерименти заборонені. В Ірландії заборонені будь-які дослі- дження на ембріонах, крім випадків безпосередньої користі для їх розвитку. В той же час в Австралії, Швеції, Великій Британії, Іспанії дослідження на ембріонах дозволені до 14-го дня їх розвитку за умови, що вони проводяться з терапевтичною і діагностичною ме- тою. В Україні можливість проведення таких експериментів зако- нодавчо не регламентується.

Тканини людських ембріонів, а також абортивні та післяродові матеріали (плацента) останнім часом знайшли застосування не тільки в наукових дослідженнях, але і в медичній практиці. Ткани- ни плоду і зародкових оболонок (фетальні тканини) стали джере- лом проведення спеціальної фетальної терапії, метою якої є омолоджування організму-реципієнта, відновлення проліфератив- ної активності деградуючих тканин. Вони використовуються також при лікуванні діабету, інсульту, раку, СНІДу, хвороб Паркінсона та Альцгеймера. Діючим початком можуть бути як екстракти біологіч- но активних речовин з тканин ембріона, так і безпосередньо ембріо- нальні стовбурові клітини, які потенційно здатні заміщати дегра- дуючі тканини реципієнта.

Дослідження у сфері фетальної терапії підганяються стійким попитом на засоби, здатні продовжити життя. Дані соціологічного опитування, проведеного у 2003 році, показали, що 49% американ- ців схвалюють знищення «зайвих» людських ембріонів та їх пода- льше використання в різних технологіях. У той же час така практи-

ка викликає різке засудження громадських і релігійних організацій, особливо в тих випадках, коли як матеріал для терапії використо- вуються зародки, отримані за допомогою ЕКЗ. Супротивники фета- льної терапії характеризують цю практику як «створення життя з метою його подальшого знищення».

Крім всього згаданого вище, фахівці з біоетики звертають ува- гу ще і на факт формування в свідомості сучасного людства – не в останню чергу і у зв’язку з розповсюдженням сучасних репродукти- вних технологій так званої «неоліберальної моралі», згідно з якою відкидаються всі людські цінності і зневажаються засади са- мого цивілізованого суспільства. Це також становить значну етичну проблему, з якої в осяжному майбутньому можуть прорости нові паростки суспільно значимого лиха.
ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРИКЛАДНИХ ГЕНЕТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
З проблемами репродуктивних технологій близько пов’язані і морально-етичні проблеми, що виникають при використанні при- кладних генетичних технологій. До них на сьогодні належать:

  • генетичний скринінг популяцій, спрямований на пошук носіївнебезпечнихспадкових захворювань;

  • індивідуальне генетичне тестування, направлене на оцінку ге-нетичного здоров’я і повноцінності даного індивіда, прогнозу-ваннятривалостійогожиттятаосновнихмедичнихризиків;

  • генетичне тестування батьків, спрямоване на встановленняспроможностейішляхівнародженняздоровоїдитини;

  • генетичнітестуваннядітейнавнутрішньоутробнійстадіїтазародківзметоюоцінкиїхмайбутньоїжиттєздатності;

  • генетична корекція дорослих людей, страждаючих на спадковізахворювання.

Морально-етичні ризики для суспільства, пов’язані із застосу- ванням перерахованих технологій, можна розділити на дві групи: проблемиавтономіїта проблемиєвгеніки.

Проблеми автономії пацієнтів в генетичних дослідженнях полягають у тому, що відомості про генетичний статус можуть за- вдати їм значної шкоди. По-перше, інформація про спадкову схиль- ність до тяжких захворювань може виявитися непосильним мо- ральним тягарем для самого випробовуваного. По-друге, вона може бути використана працедавцями, страховими компаніями та полі- тичними рухами для організації різних форм дискримінації. На- приклад, страхові компанії могли б різко збільшити свої прибутки, якби страхували від раку, інфаркту і т.п. тільки людей, що не мають спадкової схильності до даних захворювань. З цього випливає необ- хідність закріплення прав людини не брати участі в генетичних до- слідженнях і не знати їх результатів, а конфіденційність відомостей має бути гарантована законодавчо.

Проблеми євгеніки стосуються організованого впливу на генетичний статус людських популяцій.

Євгеніка (від грец. ευγενες — хорошого роду, породис-тий) — форма соціальної філософії, вчення про спадковездоров’я людини і сферу діяльності, направлена на «по-ліпшення» здоров’я і якості життя людей шляхом кон-тролюнад розповсюдженнямрізних генів.
Існує два різновиди євгенічної діяльності. Негативна євге-ніка направлена на відсів дефектних генів шляхом знищення їх но- сіїв або обмеження їх можливостей давати потомство. До цих тех- нологій належать знищення ЕКЗ-зародків та внутрішньоутробних ембріонів у разі виявлення у них генетичних дефектів; вимога до батьків, не здатних народити повноцінних дітей, відмовитися від дітонародження і т. п. У соціальному значенні цей різновид євгені- ки поширюється і на припинення відтворення осіб, що мають спад- кові дефекти, або тих, кого в певному суспільстві вважають фізично або розумово неповноцінними. Негативна євгеніка практикувалася в нацистській Германії. Позитивна євгеніка направлена на пря- ме поліпшення генетичного статусу людини і всього людства шля-

хом розповсюдження банків «елітних» гамет, відбору ембріонів за статтю, потенційними розумовими здібностями, зовнішністю і т. п. Сюди ж належить і генетична корекція дорослих людей. Більшість з перерахованих підходів є неприйнятними з етичної точки зору або принаймні викликають певну тривогу.

На сьогодні грань між негативною і позитивною євгенікою до- сить умовна. Всі основні світові релігії нині відкидають обидва види євгеніки. Наприклад, відбір зародків за статтю є очевидним засо- бом дискримінації за цією ознакою і може створювати в окремих популяціях глибокий і дуже небезпечний дисбаланс. Поширена практика абортування плодів-дівчаток в Китаї та Індії за своїми на- слідками є сутністю проявів негативної євгеніки саме через те, що при цьому штучно усуваються з популяції люди, які в даному соціу- мі сприймаються як небажані.

Зараз розроблена ціла низка міжнародних документів, що ре- гламентують застосування сучасних генетичних технологій. Пер- ший з них був прийнятий на Міжнародній генетичній конфе- ренції в Азиломарі (1975 р.), де представлений список потенцій- но заборонених експериментів, а також вказана необхідність зако- нодавчої регламентації та спостереження відносно генно-інженер- ної діяльності. Найбільш важливими юридичними документами у сфері генних технологій є «Загальнадеклараціяпрогеномлюдиниі про права людини» і «Конвенція Ради Європи про права людини ібіомедицину».

Загальна декларація про геном людини і про права людини була прийнята ЮНЕСКО в 1997 році. Відповідно до неї кожна людина має право на повагу своєї гідності і прав незалежно від генетичних характеристик. Геном людини в його природному стані не повинен служити джерелом отримання прибутку. Крім то- го, лікувальні або діагностичні маніпуляції, пов’язані з геномом, можуть проводитися тільки після ретельної оцінки очікуваних ри- зиків та користі. Декларація вимагає, щоб особи, які проводять ге- нетичне дослідження, заручалися попередньою інформованою зго- дою зацікавленої особи. У випадку, якщо це неможливо, згода має

бути отримана відповідно до закону, виходячи з інтересів цієї особи. Декларація зобов’язує також дотримуватись права кожної людини вирішувати, бути або не бути їй інформованій про результати гене- тичного аналізу та його наслідки.

Конвенція Ради Європи про права людини і біомеди- цину є фрагментом Конвенції про права людини в біомедицині. Була прийнята в 1996 році. В ній постульовано заборону будь-якого типу дискримінації відносно особи за ознакою її генетичної спад- щини. Прогностичні тести наявності генетичного захворювання або генетичної схильності до якогось захворювання можуть проводити- ся тільки в медичних цілях і за умов консультування фахівця- генетика. Втручання в геном людини, направлене на його модифі- кацію, може бути здійснено лише з медичною метою та лише за умови, що воно не направлене на зміну генома спадкоємців даної людини. Не допускається використання допоміжних медичних тех- нологій дітонародження з метою вибору статі майбутньої дитини, за винятком випадків запобігання захворюванням, пов’язаним зі статтю. До конвенції також долучений додатковий протокол про за- борону клонування людини.



1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас