Ім'я файлу: Mova_gotovi_shporill.docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 17.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Модуль_2_тести_КРОК_і_IFOM_лікувальна_справа_укр.docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 17.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Модуль_2_тести_КРОК_і_IFOM_лікувальна_справа_укр.docx
Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика, прості, переважно короткі речення, часте використання займенників, фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.
Розмовний стиль поділяється на:1) розмовно-побутовий; 2) розмовно-офіційний.
Розмовно-побутовий стиль мови й мовлення характеризують такі властиві йому ознаки:— залежність вислову від конкретної ситуації, контексту мовлення;— майже постійний і очевидний, достатньо усвідомлюваний мовцем і слухачем (адресантом і адресатом) вияв певної почуттєвості, емоційності співрозмовників;— інтонаційне оформлення висловлюваного в параметрах розмовно-побутового стилю, яке в поєднанні з конститутивністю й емоційністю також видозмінює зміст висловлюваного;
Білет 22.
Особливості писемного мовлення
Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків.
Головними особливостями писемного мовлення є:
1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. Це пов'язане з тим, що писемне мовлення вторинне, воно виникло пізніше.
2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене).
3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Та сприймається зором.
4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. Тому й писемне мовлення відзначається більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне. Отож, невдалий вибір слова, слово неточне, невідповідне в даному контексті, слово випадкове – не повинні мати місця в писемному тексті, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця.
5. У писемній формі особливо чітко проявляється поділ текстів за сферами спілкування.
6. У зв”язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення та ін., важливу роль у писемних текстах починають відігравати засоби суб'єктивно-емоційних оцінок. Вони досить яскраво проявляються у художньому стилі.
7. Значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи іншого тексту.
8. У писемному мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам'ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом по відношенні до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби.
9. У писемному тексті наявна ще така його особливість, здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту.
Білет 23
Державний стандарт на оформлення та складання документів. Реквізит. Вимоги до мови ділових паперів.
**Стандарти встановлюють найзагальніші правила складання документів, а також регламентують машинописне оформлення їхніх окремих реквізитів.
Реквізитами називають структурні елементи, з яких складається документ.
Формуляр-зразок - це єдина модель побудови комплексу документів, яка встановлює сукупність реквізитів, властивих документам цього комплексу, розміщених в усталеній послідовності. Кількість реквізитів у кожному документі не однакова. Вона визначається видом документа та його змістом.
Діють такі єдині вимоги щодо оформлення ділової документації. 1. Для складання службових документів в установах належить використовувати папір форматів А4 та А5. 2. Як правило, усі службові документи мають оформлятися на бланках установи. Бланки виготовляються згідно з вимогами державних стандартів з обов'язковим додержанням таких правил:
Кожний документ умовно можна поділити на три частини: 1) заголовна (до неї відносять усі реквізити, передбачені до тексту документа); 2) основна (реквізити: "Текст"; "Відмітка про наявність додатків"); 3) оформлення (реквізити, що розміщуються нижче від додатків).
Розглянемо найзагальніші правила оформлення найважливіших реквізитів організаційно-розпорядчих документів.
ГЕРБ. ЕМБЛЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ. НАЗВА ОРГАНІЗАЦІЇ. ІНДЕКС ПІДПРИЄМСТВА ЗВ'ЯЗКУ, ПОШТОВА І ТЕЛЕГРАФНА АДРЕСА, НОМЕР ТЕЛЕТАЙПА, ТЕЛЕФОНУ, ФАКСУ, РОЗРАХУНКОВОГО РАХУНКА В БАНКУ.
**Вимоги до ділових паперів: З огляду на підстилі та жанри офіційно-ділового стилю найголовнішими його мовними засобами є такі.
Лексика. В основі ділової української мови лежить загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, міжстильова, так звана книжна лексика. Морфологія. На рівні словоформ правильне вживання передбачає вибір найточнішої граматичної форми слова. Синтаксис. Документ, в основному, має бути розповідним, а отже, повинен містити розповідні поширені речення, найчастіше прості з прямим порядком слів, у деяких документах - складні з умовними, причиновими підрядними частинами.
Білет 24.
Довідково-інформаційні документи (довідки, доповідні та пояснювальні записки, протоколи, витяги з протоколу, плани роботи, звіти, акти, оголошення, службові листи). Типові мовні звороти, вживані в цих документах.
**Довідка — документ, який містить опис та підтвердження юридичних та біографічних фактів.
Доповідна записка – це документ, який направляється вищому керівництву будь-якої структури. Наприклад: міліції, супермаркету, компанії, тощо. В доповідній записці зазвичай вказується інформація про факти порушення, якісь події, або, наприклад, вказується, як просувається процес роботи.
Пояснювальна записка — документ, в якому: *офіційна (юридична) доповідь про певні дії в певний проміжок часу (на яку може даватись позитивна або негативна оцінка, якщо пояснювальна залишилась без відповіді — це адміністративне порушення керівництва); *міститься додаток чи доповнення до основного документа, в якому пояснюється зміст окремих його положень (мета, актуальність, структура, зміст призначення та ін. плану, звіту, проекту тощо).
Протокол – це документ, в якому фіксується хід обговорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо.Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи.
Витяг з протоколу – це частина протоколу, оформлена належним чином на загальному, спеціальному або чистому аркуші паперу.
План роботи — документ, який встановлює точний перелік намічених для виконання робіт чи заходів, їх послідовність, обсяг, тимчасові координати керівників і конкретних виконавців.
Звіт — це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи за певний період часу.
Акт — це документ правової чинності, складений однією або кількома особами на підтвердження певних подій чи фактів.
Оголошення — це короткі текстові повідомлення, котрі містять різну за призначенням інформацію. Переважно оголошення містять інформацію приватного рекламного характеру.
Службові листи — узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних документів, які виступають основним засобом спілкування й оперативного управління діяльністю установ, організацій, підприємств.
**Типові мовні звороти цих документів:: шлюбні стосунки (взаємини). бути вимушеним. мати намір збиратися. не мати права. стягнути з відповідача. володіти на правах особистої власності. під час мого перебування на. покласти витрати на. поновити на посаді. час перебування. у зв'язку.відповідно до викладеного. згідно з викладеним. власник (акцій). для огляду. договір про наймання житла. до досягнення. додаткові відомості. зацікавлена особа. укласти договір.
Білет 26.
Особисті ділові папери та документи з кадрово-контрактових питань (автобіографія, доручення, заява, контракт, наказ, розписка, трудова угода).
Автобіографія — це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності.
Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).
Доручення — письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності.
Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.
Заява може бути:— простою (викладається тільки прохання);— мотивованою (вказується мотивація прохання);— складною (заява містить додатки).
Контракт — це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між партнерами (підприємством, установою та працівником) про засади спільної виробничої та творчої діяльності.
Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті.
Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.
Трудова угода — це документ, що укладається між організацією й працівником, який не входить до складу цієї організації, для виконання певних видів робіт, коли ці роботи не можуть бути виконані на договірних засадах із відповідними установами та підприємствами.
Білет 26
Професійні ділові папери медика. Вимоги до складання медичних документів. Терміни, усталені словосполучення, географічні назви в медичних документах
*Медична документація – сукупність документів – носіїв медико-статистичної інформації про стан здоров’я окремих осіб, різних груп населення, про обсяг, зміст і якість медичної допомоги і діяльність медичних закладів.
В Україні медична документація є обов’язковою, єдиною і уніфікованою.
Регулярно лікар складає такі документи: ● медична карта стаціонарного хворого; ● медична карта амбулаторного хворого; ● витяг з медичної карти; ● санаторно-курортна карта; ● медична довідка; ● рецепт; ● направлення.
Білет 27.
Синтаксичні особливості та етикет ділових паперів.
Етикет — зведення норм поведінки, правила чемності. Для більшості людей етикетні норми — це правила, яких дотримуються в усному спілкуванні (форми ввічливості, привітання, вибачення тощо).
При складанні документів теж потрібно дотримуватися етикетних норм. Проте вони дещо відмінні від правил чемності усної форми.Особливої ваги етикетні норми набувають при листуванні, коли іде обмін інформацією і відбувається спілкування на письмі.У діловому листуванні розрізняють листи-запити, листи-відповіді, пропозиції, вимоги. претензійні листи.Усі види листів оформлюються за єдиними вимогами, але різняться змістом.
При складанні службових листів та інших документів потрібно пам’ятати про такі правила етикету:
1. Чітко дотримуватися вимог оформления. 2. При звертаннях використовувати супровідні слова: пан, товарищ, добродій. шановний. вельмишановний.При безпосередньому звертанні нормою української мови є кличний відмінок. 3. Займенники Ви, Вас пишуться з великої літери. 4. Виклад змісту повинен бути обов’язково аргументованим, тому обов’язковими є посилання на інші документи: договори, розрахунки, комерційні акти та ін.). 5. Вимоги й претензії не повинні висловлюватися в категоричній формі, потрібно замінити особові форми дієслів безособовими. Наприклад, замість Ви не виконали писати Вами не виконано. 6. Підписуючи лист, можна використати словосполучення з повагою. 7. У відповіді на рекламацію потрібно повідомити про прийняття претензії до розгляду; зазначити термін і спосіб задоволення претензії або суму, номер і дату платіжного доручення, зазначити мотиви відмови з відповідними посиланнями на документи, що це обгрунтовують.
Білет 28
Класифікація лексики української мови за походженням (питома українська лексика та слова іншомовного походження)
Лексика сучасної української мови складалася тисячоліттями. Розвиваючись, вона збагачувалася як словами власного творення, так і словами, запозиченими з інших мов. Таким чином, усі слова з погляду їхнього походження поділяються на питомі українські й запозичені.
До питомої української лексики належать слова, успадковані із колись спільної для предків багатьох сучасних народів праіндоєвропейської мови, успадковані із спільнослов’янської мови і створені українським народом після виділення його в окрему спільноту. Ці слова становлять основу української лексики. Їх абсолютна більшість.
Найбільше українська мова запозичувала слів зі старослов’янської (давньоболгарської), польської, грецької, латинської, німецької, французької, англійської мови, а також із тюркських мов.
Слова іншомовного походження часто відрізняються від незапозичених своєю формою. Вони на відміну від українських слів, як правило:
1) можуть починатися на а, е та і : адреса, електрика. 2) в основах мають збіги голосних: ідеал, океан: у питомих українських словах збіги голосних можуть бути лише на межі префікса і кореня: виорати; 3) мають звук ф: фабрика, фініш; 4) не знають чергування о, е у відкритому з і в закритому складі: атом — атома, пост — поста, (пор. незапозичені слова: дім — дому); 5) не мають випадних о, е: бюлетень — бюлетеня (пор. незапозичені слова: куток — кутка); 6) можуть не відмінюватися: кенгуру, шосе; 7) виступають з невластивими для української мови префіксами анти-, де-, ди-, ін-, інтер-, кон-, ре-, транс-; суфіксами -изм (-ізм), -ист (-іст), -ант, -ент, -ор, -р, -ер, -ир, -ум, -ація тощо:антитеза, депресія, мінімум, кооперація.
Білет 29.
Класифікація лексики української мови за часом виникнення (застарілі слова, неологізми).
Лексика укр. мови за часом виникнення поділяється на застарілі слова і неологізми.
*Застарілі слова, тобто такі слова, які нині вийшли з ужитку поділяються на дві групи:
Архаїзми – слова, які в процесі мовлення були замінені більш сучасними, оскільки явище, дія чи предмет, який вони називали, широко використовується. Наприклад, старослов’янське слово «десниця» означає права рука, а «шуйця» - ліва. Тому лівшу в давнину називали «шульгою». Зараз це не таке вже й рідке прізвище серед українців.
Історизми. Ці слова виникають і виходять із ужитку разом із певними явищами, соціальними устроями, речами.Князі, джури, виборні, сотники, гетьмани, парторги, комісари – вже давно у минулому.
*Неологізми - нові слова, що виникли з пам'яті людей, які їх використовують. Розрізняють неологізми лексичні й семантичні.
Лексичні неологізми - абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Усі вищенаведені неологізми є лексичними.
Семантичні неологізми - нові значення в уже наявних словах. Спершу хтось ужив якесь слово в незвичайному для нього контексті, згодом це контекстуальне значення за суспільної необхідності стає загальновживаним, тобто переходить із мовлення до мови.
Білет 30.
Класифікація лексики за поширенням слів у мові (загальновживані слова; лексика обмеженого функціонування: професіоналізми, жаргонізми, арготизми, діалектизми).
За поширенням слів у мові лексику поділяють на загальновживану і лексику обмеженого функціонування.
*Загальновживана лексика є надбанням кожного носія літературної мови і охоплює різноманітні сфери життя.
*До лексики обмеженого функціонування належать: професіоналізми, жаргонізми , арготизми, діалектизми.
Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей Наприклад: дупло (у зубі), удар (у друкарстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу.
Жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (військо), однакові захоплення (спортом). Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки», хвіст — «академічна заборгованість» тощо. Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні.
Арготизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго— це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити — «спати», батузник — «мотузка» тощо. Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літературної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної характеристики персонажів.
1 2 3 4