Ім'я файлу: Mova_gotovi_shporill.docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 17.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Модуль_2_тести_КРОК_і_IFOM_лікувальна_справа_укр.docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 17.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Модуль_2_тести_КРОК_і_IFOM_лікувальна_справа_укр.docx
Білет 15.
Причини помилок в мовах українсько-російського білінгвізму. Міжмовна полісемія, міжмовні омоніми
Однією з причин помилок в умовах українсько-російського білінгвізму є явище міжмовної полісемії, коли значення однакових чи подібних за звучанням багатозначних слів збігаються лише частково. Так, український прикметник кривий і рос. кривой характеризуються спільним основним значенням «не прямий, зігнутий». Але кривий в українській мові це й той, «який має одну ногу пошкоджену або коротшу від другої; кульгавий» (пор. рос. хромой). Рос. кривой — «поврежденный или вытекший (о глазе); одноглазый, слепой на один глаз».
На відміну від міжмовних омонімів — слів, що однаково звучать в обох мовах, але мають різне значення (напр.: укр. дурно «даром», рос. дурно «погано»), міжмовна полісемія є ще більш небезпечним явищем з погляду можливого семантичного сплутування. Відносно подібні явища, за відомим психологічним законом, частіше спричиняють мовні огріхи, ніж явища цілком протилежні. Напр.: рос. ославить має значення «опозорити», а укр. ославити, збігаючись у першому значенні з цим російським словом, означає також іноді «прославити».
Білет 16
Українські правописні системи. Пяте видання „Українського правопису”.
**Український правопис — система загальноприйнятих правил української мови, які визначають способи передавання мовлення на письмі.
**Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: графіки (літер), орфографії (способів поєднання звуків) і пунктуації (розділових знаків).
Українська графіка бере свій початок від старослов'янського письма. У нинішньому українському алфавіті є тільки дві літери, що їх не було в кирило-мефодіївській абетці — це ґ та ї. Слід ще згадати про специфікацію в українському правописі літер е, є, відсутню в інших кириличних правописах.
Орфографія ж постійно вдосконалювалась, охоплюючії написання тих слів, які раніше не регулювалися силою закону. Особливо це стосувалося слів іншомовного походження. Тому одні правила застосовуються до власної та давно запозиченої побутової лексики (типу вино, левада), інші — до так званих інтернаціоналізмів, тобто поширених у більшості європейських мов слів-термінів, слів на позначення багатьох абстрактних понять (типу авангард, ботулізм.
Зміни в новому правописі української мови
"И" на початку слова
У проєкті нового правопису надається перевага літері "і", однак перед приголосними "н" та "р" можна вживати два варіанти написання: "індик" та "индик", "ирій" та "вирій", "ірод" та "ирод" тощо.
Також, наприклад, пропонується затвердити вживання "и" на початку:
дієслова "икати" та іменника "икавка" та похідних від цих слів.
У художніх текстах допускатиметься заміна "і" на "и" в кінці слів під час відмінювання: "смерти", "радости".
Більше "Ґ" у словах
Новий правопис пропонує розширити застосування "ґ" у, наприклад, іноземних власних назвах, деяких іменах. У прізвищах та іменах людей допускатиметься передавання звука [g] двома способами: як із використанням букви "г" так із використанням "ґ" – і як, наприклад, Гуллівер, і як Ґуллівер.
Запозичені з європейських та деяких східних мов слова, які містять звук [h], і фонетично близькі до нього звуки передавати пропонують буквою "х" (тобто, слова "хобі", "хокей" і "холдинг" лишаться незмінними). Але, наприклад, слово "хостел" пропонується вживати як "гостел", оскільки при англійській вимові цього слова чується більше [г], ніж [х].
Більше "етерів"
Пропонується кілька варіантів написання слів грецького походження, де зазвичай звук [th] передається літерою "ф": "анафема" – "анатема", "ефір "- "етер", "міф", "міфологія" – "міт" і "мітологія", "Афіни" – "Атени".
Слова англійського походження ця зміна не зачіпає – Артури та Агати писатимуться традиційно.
Повернення йотування
Звук [j] у сполученні із голосними буде передаватись буквами "є", "ї", "ю", "я": "проєкт", "проєкція", "траєкторія", "фоє" тощо.
Менше дефісів
Новий правопис пропонує слова з першими іноземними частками писати разом (зараз частина з них пишеться разом, а частина через дефіс), відтак слова "попмузика", "вебсторінка" "пресконференція" і "експрезидент" писатимуться без дефіса.
"Пів яблука" та "пів години"
Новий правопис пропонує писати невідмінюваний числівник "пів" (у значенні "половина") окремо: пів Києва, пів яблука, пів години. Разом з "пів" писатимуться лише ті слова у називному відмінку, що виражають єдине поняття: "півострів", "півзахист" або "півоберт", наприклад.
"Авдієнція" та "фавна"
Новий правопис пропонує урізноманітнити традицію передавання буквосполучення "au" та розширити можливі варіанти транслітерації. Проєкт документу допускає орфографічні варіанти: "аудієнція" і "авдієнція", "аудиторія" та "авдиторія", "пауза" та "павза", "фауна" та "фавна".
Менше "лапок"
Білет 17.
Форми й стилі сучасної української літературної мови.
Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.
Стилі сучасної української літературної мови. 1.Мовний стиль. 2.Стилі писемної форми мови: науковий; публіцистичний; інформаційний; художній; епістолярний; конфесійний; Виробничо-професійний. 3.Стилі усної форми мови:розмовно-побутовий;ораторський.
Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень.
Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання.
Художній стиль. Реалізується в художній літературі. Він є всеосяжним, оскільки може поєднувати у собі всі стилі мови. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу – естетичну функцію.
Епістолярний стиль. Стиль приватного листування. Основні ознаки епістолярного стилю: наявність певної композиції; початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа;кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису).Основні мовні засоби епістолярного стилю: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів
Конфесійний стильСфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах.
Розмовний стильОбслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.
Ораторський стильЦе стиль промови, доповіді, лекції, публічного виступу. Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила.
Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін.
Білет 18.
Функція, основне завдання, характерні ознаки наукового стилю, його підстилі.
Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки: ясність( зрозумілість) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; об'єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація і переконливість тверджень; детальні висновки.
Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються: використанням наукової термінології; наявністю схем, таблиць, графіків, систем математичних, фізичних, хімічних знаків і значків; залученням цитат і посилань на першоджерела; відсутністю індивідуальної авторської манери та емоційно-експресивної лексики; чіткою композиційною структурою тексту (поділ на розділи, частини, пункти, параграфи із застосуванням нумерації); окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові; значну роль відіграють дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти.
Форма реалізації наукового стилю – монолог.
Науковий стиль має такі підстилі: 1) власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні; 2) науково-популярний , мета якого дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах , книгах тощо; науково-навчальний – реалізується у навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності.
Білет 19.
Мета наукового твору. Види наукового твору: тези, конспект, анотація, рецензія.
Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень.
Тези (від. грец. thesis - "основна думка") - коротко сформульовані положення наукових матеріалів (статей, лекцій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації.
Конспект (від. лат. соnspectum - "огляд") - стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи.
Анотація - стисла характеристика змісту книги, статті.
Реце́нзія — публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка.
Білет 20.
Реферат, типи рефератів; етапи підготовки до написання реферату; структура, система мовних засобів.
Реферат — це стислий виклад змісту кількох наукових робіт, що стосуються певної проблеми.
Основна мета реферату — передача цілісної інформації, одержаної з різних джерел. На основі кількох текстів потрібно створити один відповідно до теми реферату. Реферат готується за одним чи кількома джерелами. У зв’язку з цим реферати поділяють на монографічні та оглядові.
Структура реферату: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (за необхідності); вступ; суть реферату (основна частина); висновки; список використаних джерел (перелік посилань); додатки (за необхідності).
Послідовність дій у роботі над рефератом така: Добір літератури відповідно до теми (не менше 2-3 джерел). Обдумування меж теми, осмислення головної думки реферату. Опрацювання дібраних джерел (помітки, виписки, систематизація виписок за змістом). Складання плану реферату в чорновому варіанті. Концентрація дібраних фактів, цитат навколо кожного з пунктів плану. Робота над остаточним варіантом плану з урахуванням головної думки реферату та його обсягу; обмірковування цікавого вступу. Продумування вичерпних висновків та узагальнень. Останній етап — складання тексту реферату на чернетці, написання та редагування тексту реферату.
Білет 20.
Основні вимоги до мовлення
Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на бездоганне, взірцеве мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками: *Правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним); *Змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого; *Послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень; *Точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найповніше відповідають висловлюваному змісту; *Виразністю. Щоб мовлення було виразним, слід наголошувати найважливіші місця свого висловлювання й виражати своє ставлення до предмета мовлення; *Доречністю та доцільністю, що залежать насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Треба уникати того, що могло б уразити співрозмовника, викликати в нього роздратування. Вказувати на помилки слід у тактовній формі.
Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами.
Білет 21.
Структурно-функціональна характеристика офіційно-ділового публіцистичного, художнього, розмовно-побутового стилів.
**Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів.
Риси ділового стилю:*1. Виклад інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів: 1) об'єктивність змісту, 2) повнота інформації у стислій формі, 3) логічність і послідовність, 4) обґрунтованість, 5) нейтральний тон. *2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв'язку з, відповідно до, згідно з та ін.). *3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість.* 4. Лексика нейтральна, вживається в прямому значені. *5. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти. *6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу.* 7.Найхарактерніші речення – прості поширені.
Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі: 1) законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами; 2) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури.; 3) юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.
**Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно освітня діяльність, навчання.
Основне призначення:1. Інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні, злободенні, суспільно-політичні проблеми. 2. Активний вплив на читача (слухача) , спонукання його до діяльності.3. Пропаганда певних думок.
Основні ознаки:1) доступність мови і формулювань; 2) поєднання логічності доказів і полемічності викладу; 3) висловлювання точних найменувань, дат, подій. 4) наявність яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.
Основні мовні засоби публіцистичного стилю:1. Поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовного стилів. 2. Лексика насичена суспільно-політичними, соціально-економічними термінами. 3. Наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполучень, перифрази. 4. Уживання у переносному значенні термінів. 5. Короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, звертання.
Публіцистичний стиль поділяється на підстилі: 1) художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси); 2) есе (короткі нариси вишуканої форми); 3) науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії).
**Художній стиль. Реалізується в художній літературі. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті.
Ознаки художнього стилю: образність (образ-персонаж, образ-колектив); естетика мовлення (можливість викликати у читачів почуття прекрасного); експресія, як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе мовлення); зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори…) суб'єктивне розуміння.
Основні мовні засоби художнього стилю: 1)лексика найрізноманітніша (синоніми, антоніми, омоніми…); 2) уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів; 3) запровадження авторських новотворів; 4) широке використання різноманітних типів речень.
Художній стиль поділяється на підстилі: 1) епічні (прозові: казка, роман, байка, повість…) 2) ліричні ( поезія, поема, балада, пісня, епіграма) 3) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама) 4) комбіновані (ода, художня публіцистика, усмішка).
**Розмовний стиль. Обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.
Основні ознаки:1) безпосередня участь у спілкуванні;2) усна форма спілкування;3) невимушеність спілкування;4) використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);5) використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);6) емоційна реакція.
1 2 3 4