1   2   3
Ім'я файлу: БІБЛІЙНІ ОСНОВИ ВІРИ.docx
Розширення: docx
Розмір: 79кб.
Дата: 31.05.2020
скачати

Тексти для аналізу: Мат. 5,43-48; Ів. 13,35; Дії 17,28; Рим. 13,8-10; 1 Кор. 13,4-8.13; Гал. 3,28; 1 Ів. 4,8-10; Мат. 18,21-27; Ів. 1,12; Рим. 3,22-23; Еф. 1,3-4.6-8; 2,8-10; Гал. 5,19-21; Кол. 1,20-22; Тит. 2,11-14; 3,7; Євр. 10,26-31

  1. Віра і надія

«Віра — це обґрунтоване сподівання того, на що надіються, чіткий вияв того, що реальне, хоча й невидиме» (Євр. 11.1).

Віра — сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів, тощо) як істинних, правдивих, іноді без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб'єктивного переконання, що не потребує більше ніяких доказів. Віра полягає не у фанатичному сприйнятті фантастичних явищ, а в міцному переконанні у реальних фактах. Це значить бути певним у тому, на що сподіваєшся, знати, що щось є дійсне, навіть якщо ми не можемо бачити його. Правдива віра — це не легковірність, тобто готовність повірити в щось без переконливих доказів або тільки тому, що хочеться в те вірити.

Слово Боже вчить нас, що необхідно, щоб кожен, хто до Бога приходить, мав віру. Без віри неможливо догодити Богові (Євр. 11,6).

Віра це велика перевага дітей Божих. У світі існує багато неправильних вірувань. Однак правдива віра народжується від слухання Слова Божого (Рим. 10,17). Вона утверджується не на людській мудрості, а на силі Божій (1 Кор. 2,4-5).

Жива віра підтверджується активним життям християнина, сповненим добрих учинків (Як. 2,17-26). Вірою християнин здатен долати життєві труднощі та духовні перешкоди (1 Пет. 5,9).

Надія — це емоційне переживання, відчуття, що виникає при очікуванні бажаної події. Надія випливає з віри.

Однією з трьох основних цінностей християнського життя є Божа надія. В надії чітко виражається відношення людини до Бога. Про справжню надію говоримо, коли віддаємо наше життя в руки Господа, з довірою, що Він поведе нас. В надії також ми очікуємо сповнення Божих обітниць.

«І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 5,4);

«Надія ж не засоромлює, бо Божа любов вилилася в наші серця Святим Духом, який нам даний» (Рим. 5,5);

«Бо ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією: бо хіба надіється хтось на те, що бачить? Якщо ж надіємось на те, чого не бачимо, то терпляче очікуємо на нього» (Рим. 8,24-25).

Тексти для аналізу: Євр. 11,1-40; 12,2; 10,22; 1 Кор. 13,13; Гал. 5,6; 1 Тим. 3,9; 4,1; 1 Пет. 1,3-9; Лук. 17,5; Еф. 4,4; 1 Кор. 15,19; Еф. 2,12

  1. Зовнішні риси християнина

Християнин в очевидний спосіб повинен відрізняється від свого оточення багатьма зовнішніми рисами. Своєю поведінкою та зовнішнім виглядом він представляє найвищий рівень культури та біблійної моралі. Його риси: чесність, скромність, покора, лагідність, спокій, ніжність, милосердя, чистота тіла. Християнин не користується нецензурною (вульгарною) лексикою. Християнин повинен також старатися дотримуватись цілковитої чистоти: душі, духа і тіла (1 Сол. 5,23). Життя християнина – це послання (лист) Христове для інших людей (2 Кор. 3,3). Той, хто належить до Христа, повинен бути «сіллю для землі та світлом для світу» (Мат. 5,13-14). Манера спілкування, стиль одягу, мислення і поведінка християнина повинні також відрізнятися від світських взірців. Він не приймає участі у світських, безбожних заходах, розвагах, гулянках, тощо.

Християнин прагне до внутрішньої краси, визнає природну красу і противиться штучним прикрасам. Керується також біблійними критеріями при виборі музики, літератури, телепрограм, інтернет-ресурсів. Християнські жінки накривають голову під час молитви (1 Кор. 11,5-6).

«Ваша розмова нехай завжди буде люб'язна та приправлена сіллю, щоб знали, як треба вам кожному відповідати» (Кол. 4,6 – Хоменка).

«Нехай ваша окраса буде не зовнішня - заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, але в середині людського серця, в нетлінності душі, лагідної та мовчазної: це многоцінне перед Богом» (1 Пет. 3,4);

«Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує» (Еф. 4,29).

«Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим. 4 Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, - воно бо непристойне» (Еф. 5,3-4).

Тексти для аналізу: 1 Тим. 2,8-9; 2 Тим. 2,22; Тит. 2,1-5; Як. 3,1-12; 1 Кор. 6,9-10; 1 Сол. 5,12-23; 1 Пет. 3,1-5; 1 Ів. 2,15-17

  1. Щоденне свідчення віри

Одним з основних завдань Церкви Божої, а також кожного віруючого, є проповідь Євангелії (Мар. 16,15). Кожен християни в міру дару Духа Святого, відчуває відповідальність за цей світ, що наближається до загибелі. Тому кожен, хто небайдужий, повинен нести Слово спасіння своїм ближнім всіма можливими засобами. За допомогою усного спілкування, літературного слова, музичного служіння, засобів масової інформації – радіо, телебачення, інтернету. Та найбільш ефективною проповіддю може бути святе життя християнина. В цьому служінні може бути задіяний кожен. Навіть жертвуючи власні кошти, можна долучитись до цієї надзвичайно важливої справи.

«Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує…» (Рим. 1,16 - Хоменка)

«Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на страчення хилиться, хіба не підтримаєш їх?» (Пр. 24,11).

Тексти для аналізу: Мат. 5,16; Пр. 20,4-11; Дії 8,4; 2 Кор. 3,2; 5,11; Кол. 4,16; 2 Тим. 2,15; 1 Пет. 2,12;

  1. Піст і молитва

Християнин повинен утримувати постійний зв'язок зі своїм Господом. А зробити це можливо через систематичне вивчення Слова Божого а також за допомогою молитви і посту. Молитва – це безпосередній і надійний зв'язок з Богом. Молитва – це розмова з Богом, коли людина виражає свої потреби і переживання. В молитві приходимо до Бога через Ісуса Христа (Ів. 14,13-14; Еф. 5,20; 1 Тим. 2,5). Молитви бувають публічні (напр. в церкві – Дії – 1,14; 2,42) та особисті (Мат. 6,6; 2 Цар. 4,33 – Хом.). Слово Боже закликає бути постійними в молитві (Кол. 4,2; 1 Пет. 4,7; 1 Сол. 5,17; Еф. 6,18; Лук. 18,1; 21,36; Рим. 12,12). В молитві людина: хвалить Господа (Мат. 6,9), дякує Йому (1 Сол. 5,18), визнає свої провини (Дан. 9,20; 1 Ів. 1,9), просить про свої потреби (2 Цар. 8,37-38.45; Фил. 4,6)… Молитись можна завжди і всюди (Мал. 1,11; 1 Кор. 1,2; 1 Тим. 2,8-10). Святе Письмо вчить нас молитись за всіх людей (1 Тим. 2,1-2).

В окремих випадках молитви віруючих людей супроводжуються постом (Дії 13,2-3. 2 Сам. 12,16-17; Ест. 4,16; Суд. 20,24-26; Езд. 8,21-23; Неєм. 1,4-11). Піст є частиною християнського життя. В Писанні говориться про його вплив на духовні відносини між людиною та Богом. Ісус Христос тримав піст і, таким чином, дав християнам приклад до наслідування. Ісус Христос постився і молився в пустелі перед початком своєї подорожі по Галілеї. Пости бувають різні за своєю тривалістю (Вих. 34,28; Втор. 9,9.18; 1 Сам. 31,13; Ест. 4,16). Під час посту віруючі не мають бути понурі та засмучені (Мат. 6,16-18).

Тексти для аналізу: Пр. 28,9; Мат. 6,6; 26,41; Лук. 1,10; Ів. 14,13; Дії 20,36; 28,8; Рим. 15,30; Кол. 1,3; Євр. 10,25; Як. 5,13.16

  1. Подружжя і сім’я

Інститут сім’ї створив Бог. Створивши перших людей – чоловіка і жінку, Господь поблагословив їх на спільне життя та народження дітей (Бут. 1,27-28). Це було перше подружжя – перша сімейна пара. Подружжя це моногамний союз двох осіб – чоловіка і жінки (1 Кор. 7,2). Так звані одностатеві «шлюби» (содомія) є ознакою останнього часу, заборонені Словом Божим (Лев. 18,22; 20,13). Церква на визнає також полігамії (багатошлюбності). Подружній союз триває до смерті одного з подружжя (1 Кор. 7,39). Біблія забороняє розлучення (Мат. 19,5-6; 1 Кор. 7,10-11). Воно дозволено, як виняток, тільки у випадку подружньої зради (Мат. 5,32;). Інтимні стосунки за межами подружжя у тому числі і так званий «громадянський шлюб» є гріхом (Євр. 13,4). Любов і вірність являються запорукою здорової міцної сім’ї. Чоловік і дружина повинні любити один одного. Головою в сім’ї є чоловік, а жінка повинна підкорятись йому (Еф. 5,22-23.33; 1 Пет. 3,1). Слово Боже застерігає перед союзами віруючих з невіруючими (2 Кор. 6,14-15).

Обов’язком батьків є всестороннє виховання своїх дітей з особливим врахуванням християнських цінностей (Еф. 6,4). Батьки також повинні мати на увазі матеріальні потреби своїх дітей (2 Кор. 12,14). Про християнську цінність сім’ї свідчить слухняність дітей і пошана до батьків (Пр. 17,6; Вих. 20,12; Еф. 6,1-3). Побудовані на відповідних християнських засадах, подружжя і сім’я стають сильною підтримкою Церкві Божої і переконливим свідченням віри.

Тексти для аналізу: Бут. 2,19-24; Мат. 19,5-6; Пр. 5,15-20; 19,18; 29,15; 1 Сол. 4,3-5; Втор. 6,6-7; Пр. 1,8-9; 1 Тим. 5,4.14

  1. Біблійні обряди

В церкві з різною періодичністю звершуються деякі біблійні обряди.

Одним з них є хрещення. Хрещення є публічним визнанням віри. Звершується пастором через повне занурення у воду. Символізує смерть та поховання старого, грішного життя людини та воскресіння для життя нового і святого (Рим. 6,3-8). Рішення про хрещення людина приймає свідомо і самостійно у дорослому віці. Церква не визнає хрещення немовлят. Цей обряд звершується за чітким прямим дорученням Ісуса Христа (Мат. 28,19). Хрещенню повинно передувати покаянна та палке бажання жити святим життям (Мат. 3,7-8). При хрещенні людина отримує прощення гріхів та дар Святого Духа (Дії 2,38).

Після хрещення служителі Церкві звершують біблійне вкладання рук на новохрещених для наповнення Святим Духом (Дії 8,14-17; 19,6). Покладання рук може мати й інше значення. Вкладання рук здійснюється також: на молодят під час молитви про шлюбне благословення, на хворих під час молитви про зцілення, на дітей під час молитви про благословення (Мат. 19,13-15), на служителів церкви для посвячення на служіння (Дії 13,2-3).

Наступним важливим біблійним обрядом є Вечеря Господня, під час якої, віруючі споживають прісний хліб та чисте виноградне вино, як символ тіла і крові Ісуса Христа. Вечері передує взаємне умивання ніг віруючими, як символ смирення та взаємного служіння (Ів. 13,1-17). Вечеря Господня є спомином тяжких страждань і смерті Господа Ісуса Христа (Лук. 22,19; 1 Кор. 11,23-25). До участі у Вечері Господній потрібно приступати достойно, з чистою совістю перед Богом та людьми.

У Святому Письмі знаходимо, ще один обряд – єлеопомазання хворої людини з молитвою про її зцілення (Як. 5,14-15).

Церква проводить поховання своїм членам та друзям, втішаючи сім’ї померлих Словом Божим.

Тексти для аналізу: Мар. 16,16; Дії 2,38-39; Євр 6,1-3; Дії 8,14-17; 9,17; 2 Tим 1,6-7; Мар. 16,17-18; Бут. 48,13-14; Мат. 26,26-29; 1 Кор. 11,23-29

  1. Храм Божий

Храм Божий був і залишається єдиним центром Божого служіння. В Старому Заповіті матеріальний Храм Божий був місцем зустрічі людей з Богом. Складався зі Святого та Святе-святих. Він мав різні назви: «скинія», «намет зборів», «скинія свідоцтва», «Дім Божий». Служіння в цьому храмі полягало насамперед у складанні жертв. Храм і його служіння мали символічне значення, були прообразом Духовного Храму і служіння в ньому (Євр. 9,1-10; 10,1-18). Зі смертю Ісуса Христа старозавітній храм втратив своє значення. Повстав новий – духовний храм, будівельником якого є сам Господь (Мат. 16,18; Євр. 8,1-2). В часи Нового Заповіту Божим Храмом є церква Ісуса Христа, яку Він набув собі власною кров’ю (1 Кор. 6,20; 1 Пет. 1,17-19). Це храм Його тіла, який складається з живих каменів – тобто з людей (Ів. 2,19-21; Еф. 5,30; 1 Пет. 2,5; Рим. 12,4-5). Кожен віруючий в церкві Христовій (храмі Його тіла) може бути особисто храмом Божим (1 Кор. 3,16; 6,19). Цей новий Духовний Храм ще називається небесним, позаяк має небесне походження і тісний зв'язок з небом. Він складається: з нашого Бога (Єзек. 11,16), Ісуса Христа (Ів. 2,21; Євр. 9,11; пор. Об. 21,22) та Божого народу (1 Кор. 3,16-17; 6,19-20; 2 Кор. 6,16-18; Еф. 2,19-22).Небесний храм – це не матеріальна будівля на небі чи на землі. Це прекрасна, духовна дійсність Божого народу, який перебуває у спільноті з Богом та Спасителем Ісусом Христом (Еф. 2,19-22). В цьому Храмі відбувається досконале рятівне Служіння Боже. Єдиним Первосвящеником Небесного Храму є Ісус Христос, який одночасно є його фундаментом, наріжним каменем, слугою і Господом. Служіння полягає в проповіді Слова спасіння, в принесенні духовних жертв (молитов), в служінні порятунку іншим людям. Народ Божий, будучи Храмом Божим, піклується про його чистоту і святість.

«І ви самі, мов живе каміння, будуйтеся на духовний дім, на святе священство, щоб принести духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа» (1 Пет. 2,5 - Турконяка);

«Чи не знаєте, що ви є Божим храмом і що Божий Дух живе в вас?» (1 Кор. 3,16 – Турконяка);

«Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2,19-22 - Огієнка).

Тексти для аналізу: Вих. 25,8; Числ. 9,15; Дії 7,44.47-48; Мат. 27,51; 1 Тим. 3,15; Зах. 6,12-13; 1 Пет. 2,5-9; Еф. 2,6.19-22; 1 Кор. 3,9; Ів. 14,23; Еф. 5,27; Євр 3,6; Ів. 15,19; 17,14; Євр. 12,22-24

  1. Другий прихід Ісуса Христа

Основою віри і надії християн є славний прихід Господа Ісуса Христа. Буде він найбільшою подією майбутнього і причиною найбільшої радості дітей Божих. Обітниця про другий прихід Господа Ісуса, була відома ще в Старому Заповіті (Юд. 1,14-15; Пс. 50,3-5 – Хом.). Ісус Христос у Своєму Слові дав нам гарантію, що Він свого часу повернеться і забере нас до Себе (Ів. 14,1-3). Про це засвідчили також Божі ангели (Дії 1,10-11). Цією благословенною надією жили перші християни (Тит. 2,11-14). Цією обітницею закінчується Божа Книга (Об. 22,12.20-21). Християни пов’язують з цією подією всі свої вічні надії. В момент приходу Ісуса Христа відбудеться воскресіння праведних (Ів. 5,28-29; Об 20,4-5). Живі праведники в мить зміняться і всі разом будуть забрані Ісусом до «Дому Отця» (1 Кор. 15,51-52; 1 Сол. 4,16-17; Фил. 3,20-21; Ів. 14,1-3). Коли це станеться, ніхто з людей знати не може. День приходу Ісуса Христа для людей є таємницею (Мар. 13,32). Проте Слово Боже закликає бути пильними, уважно спостерігати за ознаками часу і приготувати себе на цей великий день (Мар. 13,33-37; 1 Сол. 5,16-23). Прихід Ісуса Христа – це подія, яку побачать всі (Мат. 24,27; 26,64; Об. 1,7). Прийде Він у славі Отця зі святими ангелами (Мат. 26,64; Мар. 8,38; Лук. 21,27). Для одних цей момент буде трагічним, а для інших дуже радісним (Мат. 24,30; Лук. 21,28). Християни повинні щиро прагнути пришестя Христового (Об. 22,20). Під час приходу Ісуса Христа буде вирішено остаточне вічне майбутнє праведних і неправедних.

Ось декілька цитат Слова Божого на цю тему:

«Терплячими будьте й ви, зміцніть ваші серця, бо Господній прихід наблизився» (Як. 5,8 – Турконяка);

«…готуйсь, Ізраїлю, стрічати Бога твого!» (Ам. 4,12);

«Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око…» (Об. 1,7);

«Так і ви, коли побачите, що це відбувається, - знайте, що близько, уже при дверях» (Мар. 13,29).

Тексти для аналізу: Мат. 24,27-30.32-36; 1 Кор. 15,50-54; Фил. 3,20-21; Мат. 24,14; Лук. 18,8

  1. Воскресіння з мертвих

На підставі Слова Божого віримо також у воскресіння з мертвих усіх людей (Дії 24,15). Однак не всі воскреснуть одночасно. Біблія вчить нас, що праведні Божі діти воскреснуть у першому воскресінні, яке настане в день пришестя Господа нашого Ісуса Христа (1 Сол. 4,16; Об. 20,6). Вони воскреснуть для вічного життя в «домі Отця Небесного» - у новому небі, на новій землі. Інші люди воскреснуть після «тисячолітнього періоду» (Об. 20,5). Вони мусять воскреснути, щоб отримати відплату за свої вчинки та грішне життя (Об. 20,13; 22,12). Їх участю буде «друга смерть» у «вогняному озері» (Об. 20,14-15).

Про воскресіння Слово Боже говорить дуже часто.

Праведний Йов:

«Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне, так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого» (Йов. 14,11-12);

«Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і в моїм тілі побачу я Бога» (Йов. 19,25)

Ісус Христос:

«Не дивуйтеся цьому, бо настає час, коли всі, що в могилах, почують його голос; і вийдуть ті, що робили добро, на воскресіння життя, а ті, що робили зло, - на воскресіння суду» (Ів. 5,28-29 - Турконяка);

«Я є воскресіння і життя; хто вірить у мене, - хоч і помре, житиме» (Ів. 11,25);

«І я був мертвий,- і ось, я живий на віки вічні. І маю ключі від смерти й від аду» (Об. 1,18)

Апостол Павло:

«Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу» (1 Кор. 15,22-23 - Огієнка);

«Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося, раптом, в одну мить, при сурмі останній; засурмить бо, і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося» (1 Кор. 15,51-52 - Хоменка);

«Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди» (1 Сол. 4,16-17).

Додаткові тексти для аналізу: Іс. 26,19; Мат. 22,23-32; 1 Кор. 15,12-54; Євр. 6,2; Лук. 14,12-14; Дії 24,15; Євр. 11,35; 2 Тим. 2,18

  1. Суд Божий

Згідно з волею Божою і Його Законом, людина, яка хоче жити вічно, повинна виконувати заповіді, дані Творцем. Непослух робить людину винуватою в злочині, за це людина підлягає під суд. Відплатою за гріх є смерть (Рим. 6,23). Бог не помиляється, а це означає, що Його рішення прийняті на суді безпомилкові і праведні. Всі люди повинні дати звіт про своє життя (2 Кор. 5,10).

Біблія розрізняє декілька видів суду. Людина, яка хоче уникнути покарання суду Божого, повинна примиритися з Богом, вступити з Ним у заповіт та жити святим побожним життям. Особливе значення для спасіння людини під час благодатного періоду має суд Євангелія (1 Кор. 11,31-32; Як. 2,12; 1 Пет. 4,17; Об. 14,6). Під цим поняттям розуміємо дану Богом можливість прийняття або відкинення Євангелія. Людина добровільно засуджує себе – або у вічне життя, або в наругу. Після другого воскресіння буде останній суд, суддею на якому буде Ісус Христос (Дії 17,30-31; Об. 20,11-13; Як. 5,22). Ті, хто воскресне в першому воскресінні не будуть судимі на цьому суді (Ів. 3,18; 5,24). Від вироку засудження на останньому суді нема позбавлення.

Тексти для аналізу: Втор. 5,29; Рим. 6,23; Об. 19,1-3; Екл. 12,13-14; Мат. 25,31-45

  1. Царство Боже та вічне життя

Всі діти Божі, які прийняли Ісуса Христа, як власного Спасителя, покликані бути громадянами Царства Божого (Еф. 2,13-19). Вічне життя у Божому Царстві – це найбільша мрія усіх дітей Божих. Царство Боже є всюди, де поширюється влада і панування Ісуса Христа (Мат. 28,18). Царство Боже є, без сумніву, в небі – місці перебування Бога (Пс. 99,1 – Хом. 2 Кор. 12,2-4). Ісус Христос також багато вчив про Царство Боже в багатьох своїх притчах. Між іншим, Він сказав, що Царство Боже може бути в серці людини (Лук. 17,21). Це Царство Божої благодаті, яке стало доступним для людей завдяки Ісусу Христу (Мар. 1,15; Об. 12,10). Бог Отець «визволив нас від влади темряви та переніс до Царства свого улюбленого Сина» (Кол. 1,13). Вже сьогодні, перемігши гріх і зло, ми можемо належати до Царства Божого. Ми Його народ, люд його власності (1 Пет. 2,9).

Однак, з другим приходом Ісуса Христа, після воскресіння праведних, розпочнеться період тисячолітнього царювання спасенних з Христом в небі (Об. 20,4). Це, так зване, «тисячолітнє царство». Земля протягом цього часу буде спустошеною. Після тисячоліття настане воскресіння неправедних і Останній суд, на якому буде винесений Божий вирок на всяке нечестя. Сатана і його ангели, та всі неправедні люди будуть вкинуті в «озеро вогняне, палаюче сіркою». Це друга смерть, остаточне знищення всілякого зла. Тоді також буде знищена наша земля, а спасенний народ наслідує Нову Землю на вічне проживання. Настане вічне Царство Боже!

«Царює Господь: хай радіє земля, нехай веселяться численні острови!» (Пс. 97,1 – Огієнка);

«За часів тих царів небесний Бог здвигне царство, що не розпадеться повіки, і його влада не перейде до іншого народу; воно повалить і потрощить усі ті царства, а само стоятиме повіки» (Дан. 2,44 - Хоменка

«Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, 33 і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця» (Лук. 1,32-33 - Хоменка);

«Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мар. 1,15 - Хоменка);

«Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лук. 12,32);

«Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14,17 - Хоменка);

«І сьомий ангел посурмив, і пролунали голоси могутні на небі, що говорили: «Царство світу сталося царством Господа нашого і Христа його, і він царюватиме на віки вічні» (Об. 11,15).

Додаткові тексти для аналізу: 2 Пет. 3,9-13; Об. 6,12-17; 20,4-15; Іс. 65,17; Об. 21,1-5


1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас