Додаткові тексти для аналізу: Йов. 7,7-10; Пс. 146,4 – Хом.; Мат. 10,28; Ів. 11,11; Рим. 5,12; 6,23; 1 Сол. 4,13-17; 5,23; 2 Тим. 4,7-8
Християнин і держава
Бог, створивши людину, дарував їй вільну волю, право вибору та вільного мислення. З цього випливає елементарне право що до свободи совісті та віросповідання, як основа функціонування кожного вільного суспільства. Християнин є вільною людиною. Але незалежно від цього християни є законослухняними громадянами своєї країни. Біблія вчить нас слухатися влади і коритися їй (Тит. 3,1; 1 Пет. 2,13-14), а також молитись за неї (1 Тим. ,1-2). Однак цей послух та покірність владі не можуть бути компромісом з власним сумлінням. В питаннях віри та моралі завжди повинен діяти принцип: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Дії 4,19; 5,29).
Шануючи шосту заповідь біблійного Декалогу «Не вбивай!», християни не беруть до рук зброю, не служать у війську та не навчаються воювати. Ісус Христос роззброїв Свої послідовників (Ів. 18,11; Іс. 2,4). Християни також не ухиляються від сплати державних податків (Мар. 12,14-17; Рим. 13,6-7).
Варто пам’ятати слова Христа, який сказав: «Царство моє не від світу цього» (Ів. 18,36). Ті, хто належить до Христа також «не від світу» (Ів. 17,14.16). Християни не інтегруються з цим світом, не балотуються у владні структури. Участь у державних виборах, це індивідуальний вибір кожного.
Тексти для аналізу: Втор. 10,17; 30,19; Дан. 2,20-22; Мат. 22,21; Рим. 12,1-2; 13,1-4; 1 Кор. 2,12.
Духовний світ
Паралельно з матеріальним, фізичним світом існує невидимий духовний світ. Господь створив цей світ до того, як створив нашу землю і життя на ній (Кол. 1,16; Йов. 38,4-7). Це світ духовних істот – ангелів. Слово Боже вчить нас, що вони «всі є духами служіння, що посилаються на службу задля тих, які мають успадкувати спасіння» (Євр. 1,14). Ангели також постійно перебувають у хвалінні Господа (Іс. 6,1-3; Пс. 103,20 – Хом.; Пс. 148,1-2). Однак, свого часу, в цьому ангельському світі стався розкол. Один зі старших ангелів схилив на свою сторону частину ангелів та збунтувався проти Бога (2 Пет. 2,4; Юд. 1,6; Об. 12,4.7-12). Так виникли диявол і його служителі (демони) (Іс. 14,5-15; Єзек. 28,14-15). Ці духи є ворожими по відношенню до Бога та людей. Диявол та його ангели спокушують людей, схиляючи їх до гріха (бунту проти Бога), розуміючи, що таким чином зваблюють їх на дорогу вічної смерті. Сатана спокушував також Ісуса Христа (Мат. 4,1-11; Лук. 4,1-13; Мат. 16,21-23; Мар. 15,29-30). Христос назвав його брехуном та душогубом (Ів. 8,44). Диявол може також поневолити психіку, розум і все життя незахищеної, Божою присутністю, людини (одержимість – Мат. 8,28-29; Мар. 1,23-24; 5,1-7; 7,25; 9,17-18; Лук. 8,26-30). Доля диявола та його ангелів вирішена. Їх чекає неминуче знищення у вогняному потопі (Об. 20,10.14; 2 Пет. 2,4; 3,7)
Молитись та поклонятись ангелам заборонено Словом Божим (Об. 19,10; Лук. 4,8; 1 Тим. 2,5). Всякого роду чари, ворожіння, астрологія (гороскопи), спіритизм (визивання духів), окультизм, знахарство, цілительство, шаманство, гомеопатія, гіпноз, тощо, є заграванням з демонічним світом, що провадить до часткової або повної одержимості (Мат. 12,43-45). Від одержимості звільнити може тільки Бог. Ось що колись Господь звелів Своєму народові: «Як прийдеш у землю, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати, не вчися наслідувати гидоту тих народів. Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить, і саме за ці гидкі звичаї Господь, Бог твій, проганяє ці народи перед тобою. Ти мусиш бути бездоганний перед Господом, Богом твоїм. Бо народи, яких ти маєш прогнати, слухаються чарівників і ворожбитів, тобі ж Господь, Бог твій, не дозволяє так чинити» (Втор. 18,9-14).
Декілька цитат Слова Божого на цю тему:
«Благословіте Господа, всі ангели його, могутні силою, ви, що виконуєте його слово, покірні голосові його слова» (Пс. 103,20 - Хоменка).
«Другого дня встав Божий чоловік уранці й вийшов - аж ось військові з кіньми й колісницями облягли навкруги місто. Слуга йому каже: “Горе, мій пане! Що нам оце чинити?” Він же сказав: “Не бійся, бо тих, що з нами, більш, ніж тих, що з ними.” І почав Єлисей молитись і сказав: “Господи! Відкрий йому очі, щоб він бачив!” І відкрив Господь слузі очі, й дивиться він - гора навколо Єлисея, повна коней й вогненних колісниць» (2 Цар. 6,15-17).
«Я бачив Господа, що сидів на своєму престолі й все небесне військо праворуч і ліворуч коло нього» (1 Цар. 22,19 - Хоменка).
«Огненна річка пливла й виходила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним» (Дан. 7,10 - Огієнка).
«Потім я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престола і істот і старших; і було число їх - множини множин і тисячі тисяч» (Об. 5,11 - Хоменка).
«…прийде Син Людський у своїй славі й усі ангели з Ним…» (Мат. 5,31).
Незмінний Божий Закон
Основою справедливого управління на землі є добрі закони.
Першим Законодавцем є Бог. Його воля виражена в заповідях, правилах і законах, які регулюють відношення людини до Бога та ближнього. Закон Божий, будучи основним правилом в житті віруючого, є святий, праведний і добрий, на всі часи. Біблійне поняття «Закон Божий» (Тора – П’ятикнижжя) відноситься як до морального Закону Божого (особливо Десятислів’я – Десять Божих Заповідей), так і до Закону Обрядового.
Закон є незмінним (Пс. 111,7-8). Ісус Христос не відмінив Закон Божий (Мат. 5,17-18). Закон Божий є досконалий і не потребує людських доповнень чи поправок (Пс. 19,8 – Хом.). Всі десять заповідей біблійного Декалогу залишаються актуальними і необхідними до виконання (Як. 2,10-11).
Помираючи на хресті, як досконала жертва, Ісус Христос виконав символічний – Обрядовий Закон (Рим. 10,4), а Закон моральний став для християн основним правилом життя і благочестя. Закон моральний охоплює дві заповіді любові (до Бога і людей), на яких базуються всі інші заповіді, що мають відношення до моралі. Моральний закон не має сили виправдання, але віруючий законом пізнає гріх, відчуває необхідність в покаянні, велику потребу в благодаті і через виконання закону проявляє свій послух та любов до Бога. Свого часу Бог написав Свої заповіді на кам’яних таблицях, сьогодні ж Господь прагне вписати ті ж самі закони до людських сердець (Вих. 31,18; Євр. 8,10).
Сатана та його прихильники ненавидять Божий Закон і, протягом всієї історії людства, воюють проти нього.
«Господній Закон досконалий, він зміцнює душу. Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє. Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселяють. Заповідь Господа чиста, вона очі просвітлює» (Пс. 19,8-9);
«Блаженні непорочні в дорозі, що ходять Законом Господнім!» (Пс. 119,1 - Огієнка).
«Как люблю я закон Твой! весь день размышляю о нем» (Пс. 118,97 – Синодальний пер.)
«Ліпший для мене закон уст твоїх, ніж гори золота й срібла» (Пс. 119,72 – Хоменка).
«Все ж таки закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (Рим. 7,12)
«З цього пізнаємо, що любимо дітей Божих, коли Бога любимо й заповіді його виконуємо. Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі» (1 Ів. 5,2-3)
«Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!» (Екл. 12,13 - Хоменка).
«Тут є терпіння святих, які додержують заповідей Божих і віри в Ісуса» (Об. 14,12).
Додаткові тексти для аналізу: Вих. 20,1-17; Мат. 5,17-19.21-22.27-28; 19,16-17; Рим. 3,31; 7,7.12; 1 Ів. 2,3-7;3,4; Еф. 2,14-15; 1 Кор. 7,19;
Субота – День Господній
«Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його» (Вих. 20,8-11).
Згідно з четвертою заповіддю Святого Декалогу, днем Господнім є сьомий день тижня – субота. Вже на самому початку при створенні світу Бог освятив останній день тижня, поблагословив його і встановив пам’ятником творіння. Сам Бог у цей день «відпочив» від своєї праці. Звісно, Бог не втомився створюючи світ. Однак, він дав цей день для людини, щоб вона пам’ятала про свого Творця. Субота була днем богопоклоніння ще до того, як Господь нагадав про неї в одній з десяти заповідей на горі Синаї (Вих. 16,14-29). Кожен, хто сьогодні вшановує цей день, тим самим визнає Бога своїм Творцем. Істинні діти Божі в усі часи берегли суботу, як День Господній. Всезнаючий Бог, знаючи наперед, що ця заповідь буде порушена і, врешті, змінена, підкреслив важливим словом «Пам’ятай!». Ісус Христос шанував цей день. За звичаєм своїм в суботу Він ходив в синагогу, щоб слухати, а згодом і навчати слова Божого (Мар. 6,2; Лук. 4,16-21.31; 13,10). Перед Своєю смертю він сказав, що субота залишиться дійсною і після Його воскресіння (Мат. 24,20). Це підтверджує також книга Дій святих апостолів, які згідно закону, та, за прикладом свого Вчителя, святкували цей день (Дії 13,13-14.42-44; 16,11-15; 17;2; 18,1-4)
Цей день був, і залишається, знаменням між Богом та Його народом (Вих. 31,13-17; Єзек. 20,12). Святкувати день Господній необхідно від вечора до вечора – від заходу до заходу сонця (з кінця п’ятниці до початку неділі).
Деякі цитати що до святості суботи:
«Пильнуйте, отже, суботи: вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю. І кожен, хто в ній робитиме яку будь роботу, той буде викорінений з-поміж свого народу. Шість днів для роботи, але сьомий день на цілковитий спочинок, присвячений Господеві…» (Вих. 31,14-15 - Хоменка);
«Шість день можна працювати, а сьомого дня - субота цілковитого спочинку, святих зборів; ніякого діла не робитимете; спочинок це для Господа по всіх оселях ваших» (Лев. 23,3 - Хоменка);
«Якщо ради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий, і будеш звати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим, і її пошануєш, не підеш своїми дорогами, діла свого не шукатимеш та не будеш казати даремні слова, тоді в Господі розкошувати ти будеш, і Він посадовить тебе на висотах землі, та зробить, що будеш ти споживати спадщину Якова, батька твого, бо уста Господні сказали оце!» (Іс. 58,13-14 – Огієнка).
«Тогда из месяца в месяц и из субботы в субботу будет приходить всякая плоть пред лице Мое на поклонение, говорит Господь» (Іс. 66,23 – Синодальний пер.);
«Син Людський є владикою і суботи» (Мар. 2,28 –Турконяка);
«Збережено ж суботу для Божого люду, бо хто ввійшов до його спочинку, той і відпочив від своїх діл, - як Бог від своїх» (Євр. 4,9-10 - Турконяка).
Біблійна дієта
Господь Бог, створивши людину, передбачив для неї харчування. На початку, ще до гріхопадіння, це була їжа виключно рослинного походження (Бут. 1,29). За часів Ноя, Господь, рятуючи світ від потопу, звелів Ною взяти до ковчега по сім одиниць з «чистих» тварин і птахів, та по двоє (самця і самицю) з «нечистих». Отже, вже перед потопом люди мали розмежування у тваринному світі. Після потопу, Господь, благословляючи врятовану Ноєву сім’ю, сказав: «Все, що рухається й живе, буде вам на їжу: так, як дав я вам усі зелені рослини» (Бут. 9,3-4). У даному випадку слід розуміти, що слово «все» має тут відносне значення і відноситься до категорії «чистих» тварин. Нечисті тварини, котрих було з усякого роду тільки по двоє, були призначені виключно для розмноження. Згодом читаємо історію життя Авраама, котрий вживав їжу тваринного походження (Бут. 18,7-8). Згодом Бог звелів Мойсеєві записати для майбутніх поколінь ці, знайомі від початку Божим людям, закони стосовно харчування (Лев. 11,1-47; Втор.14,3-21).
«Кожну з худоби, що має розділені копита, і що має копита роздвоєні розривом, що жує жуйку, її будете їсти. Щодо всякої худоби, що має розділене копито, і що не має роздвоєного розривом копита, і жуйки не жує, нечисті вони для вас» (Лев. 11,3.26 - Огієнка).
«З усього ж, що в водах, те можна вам їсти: все, що має поплавці й луску; чи воно буде в водах, чи в морях, чи в річках, це й їжте. А все, що не має поплавців і луски, чи то в морях, чи в річках, і все, що кишить у водах, та й усяка водна тварина, буде вам гидотою» (Лев. 11,9-10).
Також з птахів Господь відділив тих, які споживати заборонено (Лев. 11,13-19).
Господь заборонив також споживати комах і плазунів (Лев. 11,20.29-31.41-43).
Крім того Слово Боже забороняє споживати м'ясо тварин, які не були приготовані належним чином (Лев. 17,13). Біблія забороняє споживати: дохлятину та кров, а також ідольські жертви (Вих. 22,31; Лев. 17,10-14; Втор. 12,16.23-24; Дії 15,20.29; 21,25; Єзек. 44,31; 1 Кор. 10,20). Понад то Святе Письмо засуджує обжерливість та зловживання алкоголем (Лук. 21,34; Екл. 10,17; Лук. 6,25; Пр. 20,1; Еф. 5,18).
«Я бо - Господь, Бог ваш; ви маєте ставати святими й бути святими, бо я – святий» (Лев. 11,44).
Покаяння і спасіння
Згрішивши, перші люди були видалені з раю. Гріх відлучив і віддалив людину від Творця (Іс. 59,2). Через Адама і Єву гріх і смерть перейшли на всіх людей. Таким чином всі згрішили (Рим. 3,23; 5,12). Людина стала грішною і, внаслідок цього, смертною. Але Творець не залишив її. Він передбачив план її порятунку. Цей план Він здійснив через Свого Сина – Ісуса Христа. Христос Своїм життям, смертю і воскресінням переміг гріх і смерть. Таким чином Він дав можливість порятунку від вічної смерті кожному, хто цього прагне. Щоб отримати спасіння, яке Господь запропонував кожній людині, необхідно відвернутися від своїх гріхів і навернутися до Бога. Кожному необхідне покаяння!
Покаяння – нове народження, є глибокою і повною зміною, яку в серці і в житті людини здійснює Бог. Це переломний момент в житті кожної людини. Цю зміну здійснює Бог через Духа Святого при свідомій і добровільній участі людини (Ів. 16,8). Це результат Божої милості. Покаяння охоплює повну зміну думок, розмови та вчинків. Охоплює всю людину, її дух, душу і тіло.
Ознакою справжнього покаяння є жаль та визнання гріхів. Людина свідомо приймає рішення вести праведне, згідне з Божою Волею, життя. Через хрещення людина вступає в заповіт з Богом, котрий дає їй Духа Святого, який необхідний для чистого, переможного життя (Дії 2,38). Людина, яка покаялася, піклуючись про досконалість і святість свого християнського життя, повинна кожного дня перемагати гріх. Біблія називає це «оновленням день-у-день» (2 Кор. 4,16).
«Це ваші беззаконня вас від Бога відлучили, ваші гріхи обличчя його від вас закрили, щоб вас не чути» (Іс. 59,2 – Хоменка);
«Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої» (Рим. 3,23);
«Покайтеся, і хай охреститься кожний з вас в ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів - і одержите дар Святого Духа» (Дії 2,38 – Турконяка);
«Коли ж ходимо в світлі, як сам він є в світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли скажемо, що не маємо гріха, - самих себе дуримо, і правди в нас немає. Якщо визнаємо свої гріхи, то він вірний і праведний, щоб відпустити нам гріхи й очистити нас від усякої неправди» (1 Ів. 1,7-9).
Додаткові тексти для аналізу: Іс. 55,7; Йоіл. 2,12-13; Ів. 3,1-6; 2 Кор. 4,16; 7,10; Еф. 4,13-15.22-33
Любов і благодать Божа
Любов є основною рисою характеру Божого. «Бог є любов» (1 Ів. 4,8.16). Вона є також основою Божого плану спасіння. З любові до людей Господь послав у наш світ Свого Сина (Ів. 3,16). Ісус Христос з любові прийшов і віддав самого себе за гріхи наші, щоб визволити нас від сучасного злого віку (Гал. 1,4). Любов є найбільшою заповіддю (Мат. 22,36-38). Доказом любові до Бога є виконання Його заповідей та любов до ближнього (1 Ів. 5,3; 4,20). Любов є також основною ознакою приналежності до Христа (Ів. 13,35).
Прикладом найбільшої любові, є життя, служіння та жертва Сина Божого. Слово Боже вчить нас любові. До Бога, до ближнього, до всіх людей, незалежно від раси, національності та соціального статусу. Ісус Христос закликав любити не тільки друзів, а також і ворогів (Мат. 5,44).
Благодать є ознакою любові, даної недостойному творінню. Це незаслужений дар Божий. Це милість по відношенню до того, хто заслуговує покарання. Благодать – це прояв Божої милості щодо людини у тій чи іншій формі, тобто у наданні тих чи інших благ. Іншими словами Бог надає людям певні блага просто як вияв любові до них, не вимагаючи від них нічого взамін. Це є ідеальною моделлю для стосунків людей, в сім'ї і суспільстві, яка лежить в основі Євангелія.
Благодать Божа відкрилась в Ісусі Христі для всіх людей (Тит 2,11; Ів. 1,14.16-17). Людина без благодаті Божої є грішним порушником святого Закону Божого. Завдяки благодаті людина отримує прощення гріхів, виправдання, єдність з Богом, спасіння та силу у вірі. Грішник стає дитям Божим. Божа благодать навчає та допомагає людині позбутися всякого зла, змінити своє життя, бути послушним Богу, творити добро (Тит. 2,11-14). Людина яка свідомо відкидає благодать Божу, закриває перед собою Царство Боже.
«Тому що Бог так полюбив світ, що дав свого єдинородного Сина, аби кожний, хто вірить у нього, не загинув, але мав вічне життя» (Ів. 3,16);
«Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Ів. 15,12);
«Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю, і ближнього свого, як самого себе» (Лук. 10,27 - Турконяка);
«Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі» (1 Ів. 5,3);
«Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мат. 5,44 – Огієнка);
«А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5,8 – Огієнка).
1 2 3