Ім'я файлу: Лекція 9 Шекспір.doc
Розширення: doc
Розмір: 190кб.
Дата: 05.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
Практична4.docx
Розширення: doc
Розмір: 190кб.
Дата: 05.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
Практична4.docx
Періодизація творчості
Багата й різноманітна творчість Шекспіра тісно пов`язана з англійською літературою і культурою доби Відродження, з соціально- історичною дійсністю, національним англійським rрунтом. З англійської літератури творчість Шекспіра почерпнула все найкраще – філософську проблематику, художні засоби творення дійсності тощо. Дещо дала Шекспірові й антична література, відроджена до життя в добу Ренесансу: теми, сюжети, героїв, поетичні засоби. Відчутними в творчості Шекспіра є традиції народної поезії й особливо – народного театру, який в дошекспірівські часи став воістину народним не тільки тому, що суттєво зросла кількість театрів, але й тому, що театр став могутнім засобом пропаганди передових гуманістичних ідей, впливу на свідомість народу, засобом формування народної думки.
Творчість Шекспіра відтворила широку картину соціального життя Англії кінця ХVI - початку XVII століття – складного,багатоманітного і суперечливого, коли відбувався рішучий і докорінний злам у його різних сферах, коли на зміну старому середньовічному феодально- аскетичному світоглядуй культурі прийшли новий гуманістичний світогляд і побудована на ньому ренесансна культура, сповнена людинолюбства й гордості за людину.
Сповнившись благородними гуманістичними ідеалами Ренесансу, Шекспір виступив проти всьго, що було ворожим людині, намагаючись показати їй дорогу до добра і шляхи та методи боротьби зі злом, перестерігаючи перед ним людину, демонструючи його силу й підступність. Він попереджує людину перед моральним збідненням, до якого може призвести меркантилізм, користолюбство і згубна влада золота, цього “царевбивці”, “знаряддя чвар між батьком і сином”, “осквернителя найчистішого подружньго ложа”. Це золото, гроші здатні “успішно чорне зробити білим, зло – добром, боягуза – відважним, бридкого – красивим, низького – благородним”.
Творчість Шекспіра зробила дуже багато для гуманістичного відкриття людини, формування ренесансних її ідеалів. Поет зробив видимим внутрішній світ своїх героїв, відкривши в ньому гострі суперечності – благородство і пороки, добро і зло, велич і підлість, красу і повторність, жертовність і егоїзм, милосердя і жорстокість. Шекспір і його твори тісно пов`язані з перипетіями англійського Відродження, поет такий же суперечливий і складний, неоднозначний і мінливий,як і його доба – ламалася доба, а з нею змінювався і поет, змінювалося його світосприйняття, оцінки життя, та не змінювалися йоготяжіння до добра і віра в людину. Тож не дивно, що з плином часу змінювалася, зазнавала творчої еволюції поетична творчість Шекспіра. Вчені звичайно поділяють її на три періоди: перший період датують 1590 – 1601 роками, другий – 1601 – 1608 роками, третій охоплює 1608 – 1612 роки.
Перший період прийнято називати “оптимістичним”. Тогочасна Англія стає в ті часи могутньою європейською державою. Здобувши перемогу в 1588 році над морським флотом Іспанії (“Непереможною армадою”), Англія стала могутньою владаркою морів, що дозволить їй завойовувати заморські колонії. Вона зросла в єдину національну абсолютну монархію, а перед її народом відкрилися шляхи до освіти, розумової і практичної діяльності. Народ починає цікавитись долею своєї країни, розвитком подій, актуальними проблемами державного життя. Країну осяяло яскраве сонце Ренесансу, і творчість Шекспіра сповнюється великим оптимізмом: поет славить красу життя, землі й людини, красу високих людських почуттів, величних порухів душі, прості радощі земного життя. Сповнений віри в людину, він твердо переконаний, що кохання і дружба, вірність правді й добру неодмінно подолають усі труднощі, переможуть будь- яке зло і восторжествує у житті справедливість, людський розум, благородство і добро. Оптимізм і життєрадісність не покидають Шекспіра навіть тоді, коли він стикається з негативними сторонами життя, бачить у ньому зло і темні сили. В цей період Шекспір написав свої 154 сонети, що славлять ренесансне кохання і людину, поетизують її красу, і дві епічні поеми – “Лукреція”, “Венера та Адоніс”.
Вірний духові свого часу, Шекспір цікавиться історією і намагається на її матеріалі розв`язати проблеми свогочасу, немов би спроектувати на минуле йогосучасність. З цією метою він і пише драми на історичні сюжети, які прийнято називати історичними хроніками, тобто літописами. Найвидатнішими з них є “Річард ІІІ”, де поет змалював тирана, що по трупах іде до влади і зловживає нею, та “Генріх ІV”, де з великою симпатією змальовує образ принца Гаррі, майбутнього ідеального монарха Генріха V, і Фальстафа. Цей герой, звільнений Ренесансом від кайданів середньовічного аскетизму, життєрадісно сприймає життя і земні блага і протесту є проти всього ворожого людині. Але Фальстаф обрав собі долю нероби, що живе за чужий рахунок і не гребує навіть розбоєм, і сповнюється різноманітних пороків. Доба звільнила йоговід старого, але він не знайшов собі місця, де міг би достойно проявити свої здібності, стати корисною іншим людиною нового часу. Оптимізм Шекспіра проявляється з найбільшою силою в його життєрадісних, сповнених великої віри в людину й добро комедіях. Це “Комедія помилок”, “Приборкання непокірної”, “Марні зусилля кохання”, “Сон літньої ночі”, “Венеціанський купець”, “Багато галасу даремно”, “Дванадцята ніч” та інші. В цей же період Шекспір написав дві трагедії – “Ромео і Джульєтта” та “Юлій Цезар”. Хоч трагедія “Ромео і Джульєтта” закінчується трагічною смертю головних героїв, вона все ж сповнена незламної віри в перемогу кохання й добра над старим світом міжусобних чвар і кровної помсти. Тому її справедливо називають “оптимістичною трагедією”. Трагедія ж “Юлій Цезар” знаменує собою перехід Шекспіра до нового світовідчуття. Сповнена суворості, вона започаткувала новий період творчості поета, що є періодом трагічних роздумів про недосконалість життя, про велику силу пануючого в ньому зла, що призводить до загибелі добра і тих, хто на його боці бореться зі злом.
Цей другий період, період творчої зрілості Шекспіра називають “трагічним”. Життя тогочасної Англії відкинуло мрії та ідеали . воно породило цинічну егоїстичну мораль збагачення, жорстокий й нелюдяний меркантилізм. Реальністю став не ідеальний світ прекрасної людяності, а світ користі і жорстокості, хижацтва.
Трагічним почуттям туги про недосконалість світу сповнені всі твори цього періоду, в них з`являються сумніви в торжество справедливості, вони зображають трагічні конфлікти життя, ставлять великі його трагічні філософські проблеми. В цей період Шекспіром створені філософськи найглибщі й найвеличніші трагедії: “Гамлет”, “Отелло”, “Король Лір”, “Макбет”, “Антоній і Клеопатра”,та інші. В цей період написані так звані “похмурі комедії”: “Троїл і Крессіда”, “Кінець – ділу вінець”, “Міра за міру”.
Третій період називається “романтичним” і охоплює чотири останніх роки праці Шекспіра в театрі. Багато змінилося у цей час, і ці зміни відбилися на творчості поета. Натиск феодальної реакції в час правління Якова Стюарта,який змінив на престолі Англії Єлизавету І з династії Тюдорів, за час правління якої культура Англії досягла найбільшого розквіту, негативні сторони доби початкового нагромадження капіталу призвели до кризи англійського гуманізму. Театр відійшов від народу, став аристократичним. Жорстока реальність вщент розбила ілюзії та мрії гуманістів. Та Шекспір не хоче й далі втрачати віру в майбутню щасливу долю людства, не зрікається гуманістичних ідеалів. Він відмоалюється від зображення реальності і переносить дію в казкові, фантастичні країни, де живуть різні казкові істоти, де є можливим торжество добра над злом, дн є місце людяності, моральній величі, добру і прекрасним душею та вчинками людям.
В “романтичному” періоді Шекспір створює три драми: “Цимбелін”, “Зимова казка” і “Буря”. Вони є “романтичним” гімном людині, могутності спрямованого до добра розуму, вони сповнені незламної віри в майбутню долю людства.
При написанні своїх п`єс Шекспір, як і інші драматурги того часу, не прагнув до оригінальності, тому не дивно, що лише комедія “Марні зусилля кохання” є, ймовірно, його власним витвором, бо першоджерела цього твору не знайдено.
Часто Шекспір у дусі своо часу проссто переробляв п`єси своїх попередників, сповнюючи їх глибоким змістом. Так робили всі, і це не вважалось плагіатом. Тож і “Марні зусилля кохання” могли б бути такою перепобкою яякоїсь невідомої нині п`єси.
Сюжети для своїх драм Вільям Шекспір запозичав із різноманітних античних і середньовічних джерел, звертався і до літератури своєї сучасності. Із античних джерел Шекспір використовує “Порівняльні життєписи” Плутарха (“Коріолан”, “Антоній і Клеопатра”, “Тімон Афінський”, “Юлій Цезар” та ін.), зввертається до поем Овідія “Метаморфози” та “Фасти” (“Сон літньої ночі”, “Тіт Андронік” тощо), комедії Плавта “Близнята” (“Комедія помилок”), окремі мотиви запозичає у Лукіана, Лукана, Таціта, Светонія, Сенеки.
Багато сюжетів і мотивів Шекспір почерпує з середньовічної латиномовної хроніки “Історія Британії” (1135р.) Джефрі Монмутського (“Король Лір”), латиномовної хроніки данського літописця Саксона Граматика (1150 – 1220) “Історія Данії” (“Гамлет”), із “Хронік Англії, Шотлаандії та Ірландії”(1577) Голіншеда (“Король Лір”, “Макбет”, “Цимбелін”, майже всі історичні хроніки), з середньовічної латиномовної збірки оповідок початку ХІV ст. “Діяння римлян”, що була перекладена англійською мовою і видана в 1577р. (“Венеціанський купець”, “Перікл”). Серед джерел Шекспіра є і “Декамерон” та “Філострато” Джованні Боккаччо (“Троїл і Крессіда”, “Кінець діло хвалить”, “Цимбелін”) збірка новел італійця Дж. Джіральді Чінтіо “Гекатоміті, або Сто новел”,яка вийшла в Англії в обробці Дж. Четстона (1565) (“Міра за міру”, “Отелло”).
Звертався Шекспір у пошуках сюжетів і до англійських письменників Джефрі Чосера (“Сон літньої ночі”, “Троїл і Крессіда”), Томаса Мора (“Річард ІІІ”), до своїх сучасників Томаса Лоджа (“Як вам це подобається”), Барнебі Річа (“Дванадцята ніч”), Роберта Гріна (“Зимова казка”), поеми Артура Брука “Ромео і Джульєтта”, що була створена поетом на основі численних італійських новел різних авторів і творів.
Відсутність оригінальних сюжетів у творчості шекспіра не свідчить про його залежність від попередників: його твори, як показує зіставлення їх із прототипами, є цілком оригінальними як в художньому, так і в ідейному плані, він сповнив свої твори глибоким і вічним філософським змістом, гуманістичними мріями й ідеалами, людинолюбством і незламною вірою в людину і перемогу добра над злом.
Шекспір писав сонети з 1592 по 1601 рік. Це був час, коли в Англії жанр сонета став дуже популярним, коли з`являлися збірки сонетів різних авторів: Ф. Сідні, С. Даніела, Х. Констебля, Е. Спенсера та інших.
Шекспір не планував видати сонети окремою збіркою, він писав їх для найближчого кола друзів. Видані були вони лише 1609 року видавцем Томасом Торпом, ймовірно, без відома автора. В період до 1609 року Шекспір зробив авторську редакцію сонетів й упорядкував їх та поділив на два цикли, які прийнято називати “юнаковим” (сонети 1 – 126) та “жіночим” (127 – 154). Перший цикл завершується підсумковим 126-м сонетом, другий цикл і вся збірка – двома останніми сонетами. Перший цикл присвячений другові ліричного героя (поета), другий – чорнявій жінці, яку кохає і ліричний, і його друг, що породжує складність сюжетних колізій, драматизує стосунки між дійовими особами та їх почуття.
Сонет прийшов в Англію з Італії, але набув відмінної від італійського сонета форми. Італійський сонет складався з двох катренів та двох терцетів із такою схемою римування: абаб абаб вгд вгд. Два катрени – це зав`язка, два терцети – розв`язка сонета. В Англії сонет складається з трьох катренів і заключногодвовірша. Його схема римування виглядає так: абаб вгвг деде єє. Англійський сонет називають ще шекспірівським, оскільки Шекспір довів його до довершеності і завдяки йому він утвердився в поезії.
154 сонет Шекспіра – це йоо ліричний щоденник- сповідь,щоденник- роздуми, якими він ділиться з найближчими йому людьми, в якому розказує про свої почуття. Часто в сонетах овориться про боротьбу між полярно протилежними, антитетичними почуттями та думками, без яких немає почуттів чи описів, наприклад, природи, довколишньо світу. Найчастіше у Шекспіра боротьба протилежностей обумовлена композицією сонета, яка передбачає тему, антитему та, як наслідок, - розв`язку.
За формою сонети Шекспіра є то монологічними роздумами ліричного героя, своєрідною його сповіддю перед самим собою, то бесідою з другом чи коханою жінкою, то філософською інвективою чи роздумами, то насиченою роздумами пейзажною замальовкою. Писалися вони в різні роки впереміш, без якогось плану, а вже згодом були упорядковані в “юнаковий” і “жіночий” цикли. Окремі сонети об`єднуються в тематичні групи, наприклад,сонети 1 – 17 чи 113 – 114. низка сонетів була написана одночасно з тією чи іншою п`єсою і перегукується з нею в той чи інший спосіб. Наприклад, із “Гамлетом” пов`язані сонети 124 і 125, із драмою “Ромео і Джульєтта” перегукуються сонети 97 – 99 та 100 – 104, з “Дванадцятою ніччю” – сонети 115, 116, 153 – 154, 117 – 119.
Дослідники звичайно виокремлюють в сонетах Шекспіра дві головні теми – дружби і кохання. Дружба єднає ліричного героя з красенем- юнаком аристократичного роду. Його поет називає “поєднанням краси і правди”, “моїм світилом”, “добрим духом”, “живою красою”, друг “сяє, наче дня вершина”, він “сяє й ласку роздає”. Поет переконаний, що краса друга – “то сяєво одеж//Мойого серця”,його образ поет створив у своєму серці. Тож можна з долею впевненості говорити, що образ друга – це благороджений душею самого поета образ, що увібрав у себе все найкраще, що було притаманним поетові, його кращу частку дущі. І любов ліричного героя до друга є платонічною любов`ю, духовною, потягом до спорідненої душі, якій ліричний герой бажає добра і щастя.
Тому дружбі ліричного героя, його почуттям до друга притаманне все те, що зазвикле поєднується з коханням: захват красою друга, радість побачення, гіркота розлуки, муки ревнощів, розчарування, складні пристрасті людського серця. Дружбу ліричний герой ставить над оханням, тому коли його друг закохується у жінку, яку кохає він сам, він прагне зрозуміти друга і виправдати його, щоб зберегти свою вірність і дружбу, свою безкорисливу духовну любов. Ліричний герой, хоч і тяжко переживає зраду друга і коханої жінки, яка відвернулась від нього й покохала його друга, та не відмовиться від них, збереже дружбу і не стале заважати єднанню їх сердець.
В цикл поет включив сонети з філософськими роздумами про життя і смерть, про безжальний час, із яким ліричний герой вступає у двобій, і зброєю його у цій боротьбі стає поезія,про дисгармонію, яка панує в житті, та антогонізм, про недосконалість світу, яка так обурює поета. Найемоційніше поет розмірковує про несправедливість, що панує в житті, в сонеті 66. зло і біди, які переживає людствво, такі безмежні і глибокі, що поет ладен померти, бо не може бачити тієї безмірі зла, що запанувало у світі, і тільки любов є його опорою в житті.
Тема поезії дозволить увіковічнити друга, його красу, що колись зав`яне, поезія бо міцніша і тривкіша від каменю й бронзи. Поезія вірна природі, її завдання полягає в тому, щоб відтворювати життя, людську душу в її неповторності. Чи не найкраще тема поета втілена в сонеті 65. Про вічність життя поезії та друга, віддзеркалено в ній, Шекспір роздумує в сонеті 55. Друга тема сонетів Шекспіра – тема пристрасного кохання, земного, міцного, до чорнявої дами, яке приносить поетові не тільки радощі, але й численні страждання, оскільки в цю жінку закоханний і друг поета. Кохання , як розуміє його ліричний герой, - це невилікова страшна хвороба, що супроводжується незліченними муками, воно подібне до ненаситної смерті, від такого кохання герой не може ніяк звільнитися, йому бракне сил, хоч він бачить всі вади коханої, знає про її зраду. Змирившись із цією зрадою, поет все ж зберігає своє кохання до чорнявки.
Яким правдивим і життєвим є кохання поета, таким життєвим є і зображення дами в сонетах. Вона не є традиційним ідеалом поетів, вона – не красуня, але її земна, не ідеальна краса не поступиться красі тих, кому брехливо співають пісні інші поети. Сонет 130 у Шекспіра – це славень реальній земній жінці й земній красі.
Сонети Шекспіра вирізняються не тільки глибиною й сміливістю зображення людських почуттів, гуманістичною поетизацією людини і людського кохання – як духовного, так і реального, земного, - але й великою художньою довершеністю і досконалістю. Кожен із сонетів має свою неповторну мелодію, то врочисту, піднесену, то близьку до розмовної інтонації, то швидку, гнівливу, то ніжну і задушевну. Сонети Шекспіра сповнені красивими й поетичними метафорами, пластичними порівняннями, в них є барвисті, іноді в дусі барочної поезії образи: закривавлений птах- фенікс, ікла хижого звіра, кігті лева, жінка з дитиною на руках, зуби тигра, палахкотлива голова сонця, велична колісниця сонця тощо, Шекспір часто вдається до гіперболізації,різних поетичних фігур, наприклад, до анафори – повторення однакових співзвуч або слів на початку вірша. Сонети Шекспіра свідчатьпро велику його поетичну самобутність і хист, вони є найкращим здобутком сонетного мистецтва часу Шекспіра та й усієї європейської поезії і зберігають свою життєвість та принадність ще сьогодні.
1 2 3 4 5