Ім'я файлу: Використання інтерактивних форм і методів роботи у навчанні педа
Розширення: docx
Розмір: 326кб.
Дата: 25.10.2021
скачати
Тема: «Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського»Розширення: docx
Розмір: 326кб.
Дата: 25.10.2021
скачати
Мета: розширити знання педагогів про життєвий і творчий шлях В.О.Сухомлинського; розвивати мислення педагогів, вміння висловлювати власну думку.
Обладнання: виставка літератури на тему «Твори В.Сухомлинського», портрет В.О. Сухомлинського
План
І. Виступи педагогів
1. Життя і педагогічна діяльність В. Сухомлинського.
2. Навчання й виховання дітей 6-річного віку («Серце віддаю дітям»).
3. В. Сухомлинський про формування гуманної особистості
(«Павлиська середня школа»).
4. Морально-трудове виховання дітей(«Народження громадянина»).
5. Етнічні засади родинного виховання («Батьківська педагогіка»),
6. Ідеї становлення вчителя-вихователя
(«Сто порад вчителю», «Розмова з молодим директором школи»).
7. Педагогічна спадщина В.Сухомлинського у діалозі з сучасністю.
ІІ. Питання для роздумів, проблемні запитання
ІІІ. Опитувальник для педагогів «Перевір себе»
Життя та педагогічна діяльність В. Сухомлинського
Короткі біографічні дані
Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в селі Василівна Онуфріївського району Кіровоградської області у незаможній родині.
Навчався Сухомлинський у Василівській семирічці (1926—1933).
Влітку 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання.
З 1935 року працював вчителем української мови й літератури у школах Онуфріївського району.
1936—1938 рр. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури.
З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Сухомлинський працює вчителем української мови й літератури і завідуючим навчальною частиною Онуфріївської середньої школи.
У липні 1941 року він був призваний до лав Червоної Армії.
09.02.1942 року в бою під Ржевом був тяжко поранений і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.
З червня 1942 року по березень 1944 року Сухомлинський працює директором і вчителем російської мови та літератури в смт. Ува Удмуртської АРСР.
Навесні 1944 року Сухомлинський разом з дружиною переїжджає до смт. Онуфріївка Кіровоградської області, де протягом чотирьох років очолює Онуфріївський районний відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом.
1948 року його призначають у зв'язку з особистими клопотаннями директором Павлиської середньої школи.
Починаючи з 1949 р. він періодично виступає зі статтями на сторінках республіканських та всесоюзних журналів.
У 1955 р. В. Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію «Директор школи — керівник навчально-виховної роботи» у Київському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія”«Виховання колективізму у школярів».
У 50-х роках В. Сухомлинський написав ще кілька монографій: «Педагогічний колектив середньої школи», «Виховання патріотизму у школярів», «Виховання комуністичного ставлення до праці».
Починаючи з 1960 р. виходять з друку його праці: «Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Як ми виховали мужнє покоління», «Виховання особистості в радянській школі», «Павлиська середня школа».
У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РРФСР,
а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.
Удругій половині 60-х Василь Олександрович готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Листи до сина». Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у 1969 р. — в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.
У 1968 р. В. Сухомлинського обирають делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної Праці. Останніми роботами вченого стали «Батьківщина в серці» та «Батьківська педагогіка», які вийшли друком у 70-ті роки.
вересня 1970 року Василя Олександровича не стало.
Навчання й виховання дітей 6-річного віку
(«Серце віддаю дітям»)
У 1951 році, як писав В. Сухомлинський у книзі «Серце віддаю дітям», він розпочав навчання шестирічних першокласників. Ідея більш раннього навчання дітей постійно супроводжувала педагогічні пошуки вчених. Однак на терені колишнього СРСР довготривалий експеримент з навчання шестирічок було розгорнуто саме у Павлиші. Вчений називав свій експеримент підготовкою дітей до систематичного навчання. Однак навіть короткий аналіз «школи радості» дає підстави вважати, що це була цілісна система навчання дітей шестирічного віку. При цьому педагог враховував такі особливості дитячого мислення, як: образність, пластичність, емоційну збудливість думки. Саме на них спирався вчений, коли проводив з дітьми уроки «живої думки».
Звичайно, спостереження дітей у навчанні достатньо використовували
Ж.-Ж. Руссо, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський. Однак В.О, Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини. Головним завданням таких уроків серед природи був розвиток у дітей здатності до кольорового та просторового відчуттів. Педагог не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному — незвичайне, відчувати й емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. Подібні досліди проводяться у школах сучасної Японії, де учні розрізняють до 300 кольорів і відтінків.
Щодо виховного впливу казки на особистість шестирічного школяра, то В. Сухомлинський, природно, є новатором. Тому у Павлиській школі вперше у ті роки була обладнана, дитяча кімната казки. При цьому кімната була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом діяльності дітей у ній.
Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався досвід дітей, і на цій основі їх спонукали до усного складання казок. Загалом ця робота у Павлиші продовжується до 7-го класу (старші школярі щорічно складають не менше двох казок). У меморіально-педагогічному музеї В.О. Сухомлинського нині зберігається 70 томів дитячих казок. Положення та досвід вченого у цьому аспекті у наш час використовуються у багатьох школах України та за кордоном.
Принципово по-новому впроваджував вчений і методику навчання грамоти, використовуючи при цьому образні порівняння природи. У наш час цей метод у технології навчально-виховного процесу називають адитивним. Поступово Василь Олександрович підводив дітей до сутності людських взаємин. Суттєво, що всі шестирічні учні оволоділи вмінням читати і мали достатній словниковий запас.
В. Сухомлинський про формування гуманної особистості
(«Павлиська середня школа»)
Новаторським за своєю суттю є положення педагога про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колективу, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме співвідношення особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформістський (як всі, так і я). В. Сухомлинському вдалося його замінити нонконформістським, за яким дитина і вшколі може виявляти свої найнеповторніші грані діяльності та поведінки. Суттєвим є те, що у системі
В.О. Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. Але вчений, розуміючи різницю в рівнях задатків і здібностей дітей, продовжує розвиток стилю взаємин і підсумовує, що саме у сфері формування моралі, поведінки школярі мають рівні можливості для свого гуманного, морального зростання, і саме тут створюється рівне становище для розвитку всіх.
Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах «Серце віддаю дітям») «Народження громадянина», «Павлиська середня школа» педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизації школи і селищі тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерів найвідоміших людей світу.
У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями етики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до програми, але, насамперед, в реалізації цих понять у практиці роботи Павлиської школи.
У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців, за переконанням В. Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання «Хрестоматії моральних цінностей людства» та «Хрестоматії з етики». Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували розвитку у дітей людяності, доброти, гідності.
В умовах гуманізації виховання вчений по-новому осмислює суть взаємин колективу і кожного вихованця, розвиває ідеї А.С. Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу особистість. У роботах «Виховання колективізму у школярів», «Духовний світ школяра», «Розмова з молодим директором школи» він встановлює принципи взаємозалежностей особистості і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на становлення кожного вихованця, коли сам колектив має насичене духовне життя та складається з яскравих особистостей. За цих умов кожен вихованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колективі, збагачуючи при цьому кожного з дітей чи підлітків. Саме ці умови дозволяють гармонізувати взаємини у дитячому співтоваристві.
Морально-трудове виховання дітей
(«Народження громадянина»)
У роботі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» В.О. Сухомлинський пише: «Праця і тільки праця — основа всебічного розвитку особистості. Не може бути й мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці». Заслугою вченого є розробка ним у книзі «Павлиська середня школа» принципів трудового виховання: єдність трудового виховання і загального розвитку особистості-морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності ж праці;
раннє включення у продуктивну працю; різноманітність видів праці; постійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці дорослих у дитячій праці; творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук; спадкоємність змісту трудової діяльності; цілісний характер продуктивної праці; посияьність трудової діяльності; єдність праці та багатогранного духовного життя.
У процесі організації продуктивної праці педагогічний колектив враховував особливості об'єктивних (зміст праці, її характер та цілі підготовки, час виконання трудових завдань) та суб'єктивних (рівень усвідомлення учнями необхідності участі в трудовій діяльності, відповідний емоційний настрій) факторів. Враховуючи особливості даних факторів, у школі прагнули, щоб виконання завдань пов'язувалося з включенням у повний цикл сільськогосподарських робіт (колективно або невеликою групою), щоб потижневе кожен учень трудився 4—6 годин, а трудові процеси здійснювалися під керівництвом вчителів, кращих спеціалістів чи колгоспників.
Центральною у педагогічній системі В.О. Сухомлинського є ідея всебічно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робіт під назвою «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості». Саме тут вчений розкриває складники всебічного розвитку особистості учня у період його навчання. За традиційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений разом з тим по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації.
У всебічному розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухомлинського, нерівнозначна обсягу набутих знань: «Вся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній діяльності людини».
Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання — у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя переконань — їхні народження, розвиток, зміцнення, вираження у вчинках.
Центральним у всебічному розвитку особистості, на думку вченого, є трудове виховання. Особливого значення у зв'язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального розвитку -морального, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і розвитку індивідуальності в праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за необхідне в період дитинства і отроцтва широко залучати учнів до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання, на думку вченого, розпочинається за шкільною партою, оскільки навчання е найважчою працею для школяра.
Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно розвиненої особистості, вчений розкриває наступну педагогічну закономірність: між виховними впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і зумовленостей, й ефективність виховання визначається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалізуються на практиці.
Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особистості у школі педагог вирізняв: навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихованців. За словами вченого, школа стає колискою народу, якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина.
Етнічні засади родинного виховання
(«Батьківська педагогіка»)
В.О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. Про це він пише в «Этюдах о коммунистическом воспитании». Навчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педагог, батьки мають вчитися стільки ж років (у батьківській школі), скільки й діти. Загалом у педагогічній системі Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якої батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят, різноманітних суспільно-корисних справ.
У «Батьківській педагогіці» вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і школи. Головним у цьому зв'язку виступає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, легенди, оповіді, вчений розкриває кращі набутки етнічних засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції.
Тому-то у вищезазначеній книзі автор доступно, яскраво й образно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з урахуванням етнічних засад нашого народу.
У праці «Як виховати справжню людину» він радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виробляти шанобливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переконанням, є слова: народ, мати, батько, син. У «Листах до сина» й «Листах до дочки» вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного життя.
Ідеї становлення вчителя-вихователя
(«Сто порад вчителю», «Розмова з молодим директором школи»)
У «Павлиській середній школі» В. Сухомлинський розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних прикладах показує особливості становлення керованого ним колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович сам був феноменальним вчителем, оскільки, за винятком біології, хімії і фізики у старших класах, сам міг провести будь-який урок (і проводив). Звичайно, він насамперед постійно збагачувався знаннями. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літературу, яка видавалася в тодішньому Союзі РСР. Маловідомим є той факт, що коли вчителі словесності й класоводи відмовилися писати творчі роботи, то на засіданні психологічного семінару він поставив на обговорення 20 (як йому здавалося, кращих) власних творів. Природно, психологічний семінар був суттєвим чинником становлення майстерності павлиських вчителів.
На заняттях семінару не просто обговорювалися певні теми, а обов'язково щоразу дискутувалися проблеми невстигаючих дітей, дії окремих учнів. При цьому В. Сухомлинський спонукав вчителів до глибокого аналізу з урахуванням психологічних та індивідуальних особливостей кожного учня.
У книзі «Сто порад вчителеві» вчений розкриває технологію власної творчості. Крім ерудованості він мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю. Крім цього, педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час.
Педагогічна спадщина В.Сухомлинського у діалозі з сучасністю
Увійшовши в нове сторіччя, суспільство зіткнулося з низкою принципових питань, породжених складними реаліями сьогодення. Докорінних змін зазнали уявлення про сучасний світ, світогляд людини набув неочікуваних форм, виникла потреба в усвідомленні причетності українського суспільства до глобальних процесів, що здійснюються у світовій інформаційно-технічній і гуманітарній сферах
Педагогічна система Василя Сухомлинського - це концептуальна основа особистісно зорієнтованого підходу, що пролонговується у комптентнісно орієнтовану освіту. Саме тому ідеї видатного українського педагога актуальні сьогодні.
Творчість Василя Сухомлинського, починаючи з 1950-х років, привертала увагу не тільки освітян, а й усієї громадськості. Про масштаби вивчення й розповсюдження творчого доробку педагога-новатора свідчать матеріали трьох бібліографічних покажчиків, підготовлених дружиною Ганною Сухомлинською і донькою Ольгою Сухомлинською. Ще за життя педагога в періодичних виданнях з'являлися публікації, в яких аналізувалися його здобутки. Одні вчені високо оцінювали ці досягнення (О. Губко, Ф. Кузнєцов, Є. Лебедєва, А. Левшин, С. Соловейчик тощо), інші - висловлювали критичні зауваження (В. Кумарін, Б. Ліхачов та ін.). Пошуки сучасних гуманістичних концепцій вимагають звернення до виховної системи українського вчителя-творця В. Сухомлинського, у центрі якої знаходиться дитина як унікальна неповторна особистість.
Життєвий шлях і педагогічна діяльність В. Сухомлинського - це яскрава сторінка книги педагогічних пошуків вітчизняних учителів-новаторів, яка була глибоко та всебічно відображена в документально-історичних повістях і нарисах І. Цюпи, Б. Тартаковського, К. Григор'єва і Б. Хандроса, Б. Рябініна, Д. Водзинського та ін. Різні аспекти педагогічної діяльності В. Сухомлинського розглядалися в статтях і книгах М. Ярмаченка, О. Сухомлинської, І. Зязюна, М. Красовицького, В. Кузя, М. Сметанського, М. Антонця, Г. Калмикова та ін. Аналізу складових педагогічної системи В. Сухомлинського, виділенню етапів їх становлення й розвитку присвятили свої праці М. Богуславський, Б. Кваша, В. Кузь, М. Мухін, В. Риндак, А. Розенберг, О. Сухомлинська.
Особистість В. Сухомлинського, окремі аспекти його педагогічної спадщини стали предметом вивчення науковців як в Україні (М. Антонець, І. Бех, А. Богуш, Л. Бондар, І. Зязюн, В. Кузь, О. Савченко, М. Сметанський та ін.), так і поза її межами (А. Борисовський, Б. Кваша, М. Мухін, В. Риндак, С. Соловейчик та ін.). Роботи нашого видатного земляка також досліджують Х. Франчос і М. Ціандзі (Греція), В. Іфферт, Р. Штайник, Е. Гартман (Німеччина), М. Библюк, С. Лашин (Польща), Л. Мілков (Болгарія), Бі Шуджі, Ван Ігао (Китай), А. Кокеріль (Австралія) та ін. Історіографічний аналіз наукового доробку В. Сухомлинського в контексті вивчення проблеми педагогічних персоналій в історико-педагогічній науці зробив Н. Гупан, а порівняльний аналіз систем В. Сухомлинського та А. Макаренка в англомовних дослідженнях здійснила Н. Дічек.
Авторська школа В. Сухомлинського являла собою школу радості, спрямовану на виховання всебічно розвиненої особистості, школу співдружності поколінь. У ній упродовж 1948-1970 років була реалізована оригінальна система навчально-виховної роботи, вибудована з урахуванням наукових надбань вітчизняної науки та педагогічного досвіду. Педагогічна система В. Сухомлинського, як і інші авторські педагогічні системи, носить персоніфікований характер, відображає погляди, ідеї та діяльність її автора.
Василь Сухомлинський обґрунтував теоретичні основи своєї системи, вибудував концепцію і реалізував їх у практичній діяльності, визначив суб'єкти (учитель, учень, родина), мету (формування всебічно розвиненої особистості), складові всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, громадянське, трудове, фізичне, естетичне, патріотичне, ідейно-політичне виховання), що спиралися на гуманістичні основи (окультурення потреб дитини; формування культури бажань, культури почуттів; створення для дитини «радості буття»; формування почуття власної гідності; створення атмосфери успіху; перевага позитивних стимулів і реакцій на поведінку дитини над негативними; взаємодія школи, сім'ї, громадськості тощо). Осередком, сутністю педагогічної системи Сухомлинського стали гуманізм, ставлення до дитини як до унікальної особистості, природовідповідність, культуровідповідність, опора на позитивне в дитині, створення ситуації успіху, одухотворення знання, формування радості пізнання, створення «інтелектуального фону школи» тощо.
У педагогічній системі В. Сухомлинського через різні форми організації навчання та виховання дітей було реалізовано принцип культуровідповідності, який спирався на педагогізовані народні традиції, та природовідповідності як складової особистісно орієнтованого і розвивального навчання, які включали «інтелектуальний фон школи», «створення радості пізнання», «емоційний фон», школу під голубим небом, школу радості, уроки в зелених класах, уроки мислення, уроки розвитку мовлення, «вузлики знань» (проблемні запитання), «Книгу природи», дві програми навчання (обов'язкова і розширена) тощо.
Теоретичні положення також реалізувались у спільній, творчій роботі колективу школи і сім'ї (єдині вимоги школи і сім'ї; педагогічна освіта батьків; цінності сім'ї; народнопедагогічна основа; підготовка дітей до школи) через специфічну систему управління (організація і планування науково-методичного забезпечення відповідно до умов роботи сільської школи, створення специфічної матеріально-технічної бази школи, системний і гуманістичний стиль керівництва школою, організація самоосвіти й самовиховання школярів, організація спільної діяльності педагогів, батьків, дітей у досягненні колективних та індивідуальних цілей, підвищення педагогічної кваліфікації вчителів).
Система роботи В. Сухомлинського та діяльність керованої ним Павлишської середньої школи викликали велику увагу педагогічної громадськості. Його ідеї отримали широкий резонанс у засобах масової інформації, наукових розвідках. Вони почали виокремлюватися в напрям в історії педагогіки 80-х років ХХ століття й отримали назву «сухомлиністика». Особливості сухомлиністики полягають у різноманітності авторських позицій, з яких висвітлюється, аналізується й розвивається педагогічна спадщина В. Сухомлинського. У своєму становленні та розвитку вона пройшла три етапи:
Перший етап. 1948-1990 рр. - період накопичення досліджень різних аспектів педагогічної системи В. Сухомлинського на засадах радянської ідеології та марксистсько-ленінської методології. Джерельну базу сухомлиністики цього періоду становлять як праці самого педагога, так і кандидатські дисертації, публікації в періодичних виданнях (як фахових, так і масових) і перші розвідки, де зроблено аналіз окремих аспектів творчої спадщини педагога. Метою звернення більшості авторів до вивчення різних аспектів педагогічної системи В. Сухомлинського було вивчення спадщини педагога та пошук шляхів для розв'язання проблем, поставлених тогочасними реаліями.
Другий етап. 1991-2000 рр.- період вивчення та інтерпретації педагогічної системи В. Сухомлинського на ґрунті національної ідеології й об'єктивного наукового, гуманістичного підходу, коли було значно розширено джерельну базу та тематику досліджень. Зростає кількість праць (як монографій, так і публікацій упедагогічній пресі), в яких розглядається педагогічна система, створена педагогом, і вона розцінюється як внесок в історію української педагогічної думки.
Третій етап. 2001-2005 рр. - якісно новий період дослідження педагогічної системи В. Сухомлинського, що характеризується інтерпретацією ідей видатного педагога з культурологічних і компаративних підходів та з позицій філософії освіти. Численні дослідження педагогічної системи В. Сухомлинського, його практичної діяльності привели до групування педагогів навколо імені та спадщини Василя Олександровича, які ми представляємо як наукові школи. Серед них виділяємо:
Уманська наукова школа (Уманський державний педагогічний університет ім.П. Тичини), характерними особливостями якої є практична орієнтованість досліджень спадщини Василя Олександровича з експериментальним упровадженням його ідей у практику роботи сучасної школи (чи ВНЗ) та написання праць компаративного характеру, коли ідеї та система В. Сухомлинського порівнюються зі спадщиною С. Френе, Я. Корчака та ін.
Київська наукова школа при лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України. Характерною особливістю її діяльності є органічне поєднання різних форм роботи: керівництво дисертаційними дослідженнями пошукувачів із різних регіонів України з власною науковою роботою (М. Антонець, Л. Бондар) та звернення до аналізу виховних аспектів педагогічної спадщини В.Сухомлинського.
Наукова школа Української асоціації Василя Сухомлинського. Основною формою її роботи є проведення Всеукраїнських і Міжнародних педагогічних читань «Василь Сухомлинський і сучасність», що й визначає особливості її діяльності - колективний характер роботи та зосередження уваги на актуальних проблемах роботи сучасної освіти - початкової, середньої, вищої, діяльності вчителя тощо.
Російська сухомлиністика представлена діяльністю Уральської асоціації В. Сухомлинського, яку очолює учениця Василя Олександровича, професор В. Риндак. Під її керівництвом написано й захищено два дисертаційні дослідження, присвячені різним аспектам виховання.
Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.
Всього В.О. Сухомлинський написав 50 монографій і книг, 625 статей, близько 1500 оповідань і казок.
ІІ. Питання для роздумів і проблемні запитання
1. У чому полягає розвиток В. Сухомлинським ідеї колективу за А. Макаренка?
2. Які методи навчання молодших школярів В. Сухомлинського мають особистісно-орієнтовне спрямування?
3. Обгрунтуйте, які засоби виховання В. Сухомлинського мають етичне спрямування?
4. Виділіть основні елементи педагогічної системи В. Сухомлинського.
ІІІ. «Перевір себе»
Опитувальник
1. Провідний метод навчання В.О. Сухомлинського у «Школі радості»:
а) бесіда; б) маєвтика; в) аналогія.
2. Один з визначальних видів дитячої творчості у пізнавальній діяльності молодших школярів та молодших підлітків (у педагогічній системі В.О. Сухомлинського):
а) малювання; б) складання казок; в) спів.
3. Назвіть послідовний ряд педагогів, котрі активно використовували уроки серед природи з дітьми:
а) Т. Мор, М.В. Ломоносов, В. О. Сухомлинський; б) К.А. ГельвеційМ. О.Корф, В. О. Сухомлинський; в) В. да Фельтре, Л.М. Толстой, В.О. В.О. Сухомлинський.
4. Назва процесу організації поєднання навчальної та трудової діяльності учнів у гуртках Павлиської середньої школи:
а) праця; б) майстрування; в) дослідництво.
5. Генералізуюча моральна якість особистості учня (за Сухомлинським);
а) витривалість; б) працьовитість; в) гуманність.
6. Результат сформованості особистості учня Павлиської середньої школи:
а) духовність; б) освіченість; в) наполегливість.
7. Послідовний ряд педагогічних творів Сухомлинського, що віддзеркалює процес формування зростаючої особистості від шести років до соціальної зрілості:
а) «Педагогічний колектив школи», «Павлиська середня школа», «Листи додочки»; б) «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Листи до сина»; в) «Людина неповторна», «Вірте в людину», «Як виховати справжню людину».
8. Який вид навчання є домінуючим у творчості Сухомлинського?
а) випереджувальне, б) традиційне, в) розвивальне.
9. Назва твору Сухомлинського, в якому розкриваються особливості впровадження передового педагогічного досвіду:
а) «Сто порад вчителеві»; б) «Розмова з молодим директором школи»; в) «Педагогічний колектив школи».
10. Яка з ідей Сухомлинського є такою, що випередила свій час?
а) навчання шестирічок; б) кабінетна система навчання; в) взаємодія школи і родини.
Брейн-ринг для вихователів
1 2 3 4 5 6