1   2   3   4
Ім'я файлу: Kursova_robota.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 10.12.2020
скачати

ІІ. Вплив сучасної музики на формування музичної культури учнів

2.2 Стан розвитку музичного мистецтва на сучасному етапі

Музика в сучасному світі як ніколи має великий вплив на формування музичної культури учнів. При цьому основною функцією музики, її соціальним значенням – є естетично виховувати, навчати учнів, залучати їх до високої культури. За великим рахунком, саме ці завдання мають вирішувати уроки музики в загальноосвітній школі і мережа дитячих музичних шкіл. На жаль, музичні школи, навіть більше ніж загальноосвітні, сьогодні продовжують відштовхувати від себе дітей, і в силу цього виявляються нездатними виконувати своє основне завдання. Ми, як завжди, піклуємося про зовнішню, фасадну частину дитячої музичної освіти, не стараючись ліквідовувати реально існуючі протиріччя у цій сфері.

Завданням дитячої музичної освіти є прищепити учневі любов до прекрасного, виховати естетичні почуття, навчити грі на музичному інструменті. І досягнути цього можна лише виховуючи дітей на кращих художніх зразках світової музичної культури. Ніхто сьогодні не сперечається, що цивілізованому суспільству потрібна різноманітна музика – і класична, і естрадно-танцювальна, і обрядова, і військово-патріотична, – але перш за все потрібна музика, яка просвічувала б побут, облагороджувала його, формувала естетичні смаки і високі художні запити. Однак, на сучасного українського школяра впливає могутній потік „масової культури”, який калічить, розбещує художню свідомість молоді вже з раннього шкільного віку. Цей факт добре відомий і не потребує доказів. Відомо й те, що запит запит породжує пропозицію: чим простіші і примітивніші музичні запити слухацької аудиторії, тим більший простір належить „поп-арту”, тим ширший потік низькопробної музичної продукції.

На жаль, цьому сприяє і тотальна комерціалізація в сфері культури, і неприхована агресія з боку загальновідомого „поп-арту” і помітне послаблення морально-етичних норм українського суспільства. І те, що музичної продукції сьогодні кількісно багато, тільки ускладнює ситуацію, не послаблює гостроти одного з головних протиріч музичного виховання.

Існує ряд причин об’єктивного і суб’єктивного плану, що пояснюють дану ситуацію. На фоні стрімкого прогресу інформаційних технологій в Україну влився із Заходу могутній потік поп-культури, якому, як швидко з’ясувалося, не було чого протиставити.

Масова свідомість молоді в сфері музичної культури (і не тільки музичної) виглядає сьогодні в Україні на кшталт Західної, смаки, захоплення, музичні інтереси значної частини молоді, особливо міської, ніби переймаються ззовні, зі сторони. Ціннісна орієнтація і смакові пристрасті явно направлені в бік розважального псевдомистецтва.

Слухова орієнтація в різноманітних музичних напрямах на даному етапі розвитку музичного мистецтва відбувається хаотично, під "зомбуючим" впливом низькопробних телевізійних програм, російськомовної і західної популярної музики.

Що ж уможливило настільки успішну експансію низькопробної західної музичної ( телевізійної, кінематографічної та ін. ) продукції в нашій країні? Адже відомо, що ніяких інших цілей, окрім розважальної, західноєвропейський і американський поп-арт перед собою не ставить. У цей час можна констатувати, що агресія західного „поп-арту” в Україні навряд чи стала б реальністю, якщо б в країні на певному етапі її розвитку не виявились розмитими, деформованими контури національного духовного ідеалу. У зв'язку з цим наш національний естрадний продукт має низьку популярність, що й уможливлює широкомасштабний наступ на незаповнені національні, духовні, культурні цінності, більш пристосованого до сучасного музичного прогресу, західного поп-арту.

Розраховувати на швидке і повне подолання цього протиріччя не виходить. Але не помічати і не зосереджувати зусиль для зниження його гостроти, виховуючи інші духовні потреби і формуючи з дитинства інший художній смак, значить приректи всі зусилля вітчизняної системи музичної освіти на повне забуття.

Останнім часом, наше сучасне музичне мистецтво намагається, і досить успішно, відвоювати втрачені, культурні позиції. Активно пропагується сучасна українська масова музична культура, правда, дещо адаптована до світових течій.

Це дає нам надію на внесення в скарбницю світового мистецтва суто нам притаманної музичної культури і національного сприйняття сучасних напрямків розвитку музики.

Традиції і досягнення української музичної освіти дають нам всі підстави для продовження успішної роботи як в масовому вихованні, так і в спеціалізованих учбових закладах додаткової освіти, до яких віднесені дитячі музичні школи і школи мистецтв. Однак, гадаємо, що з метою вдосконалення й збагачення системи вітчизняної загальної освіти варто враховувати багатий досвід зарубіжних наукових установ, який стосується спостережень над дією музики на людину, адже вони засвідчують надзвичайну роль музичного мистецтва в інтелектуальному розвитку дітей і молоді.

Загалом можна констатувати, що музичне середовище в результаті розвитку сучасних засобів масової комунікації значно розширило свої межі. Саме тому його позитивний чи негативний характер має глибинне значення для емоційно-естетичного світу індивідів, їх світосприйняття, настрою. Водночас у межах самого цього середовища спостерігається тенденція до порушення нормальної ієрархії різновидів, жанрів.

У наш час народна, духовно-класична музика стає все більш елітарною, її аудиторія звужується. Цілісний соціально-психологічний підхід до вивчення впливу мистецтва (музики, літератури, кіно, театру) на масову свідомість і поведінку передбачає врахування не тільки характеристик твору, але й особистісних особливостей митця, який стоїть за ним, а також аудиторії, яка сприймає чи не сприймає твір.

Тут може виникнути проблема, яку називають проблемою особистісної сумісності митця (та його твору) з аудиторією.

Окремі аспекти проблеми сумісності-несумісності певних різновидів мистецтва і реципієнтів досліджувалися деякими психологами, зокрема Г. Айзенком. Йдеться, передусім, про дані стосовно різних типів живопису, яким надають перевагу інтроверти чи екстраверти.

2.2 Напрями сучасної музики

В сучасній музиці представлені різні традиції, перш за все європейська і африканська, що зустрілись на землях Північної Америки. Витоки багатьох музичних напрямків, які виникнули в 20-ому ст., можна віднайти у фольклорі афроамериканців – нащадків рабів, привезених Африки.

Музика займає важливе місце в житті народів Чорної Африки : вона супроводжує їх під час релігійних обрядів, ритуалів, свят і повсякденних справ. Африканська музика – це передусім спів, в якому чергуються сольні та хорові партії. Соліст виконує фразу а хор йому відповідає. Спів, як правило, супроводжується танцем.

Звукоряди африканської музики не відповідають європейському і не укладається в мажорний і мінорний лад. Крім того, в ній не має значення точна висота звуків.

Ритм африканської музики дуже складний. Можливо, найкращий спосіб одержати уявлення про нього – це спробувати рівномірно відстукати ногою два удари, а руками за той же час зробити три сплески.

Ранній афро-американський музичний фольклор можна поділити на дві групи – світські і духовні пісні. До світських відносились ті трудові пісні (work songs) . Вони звучали під час праці, яку виконували невільники. Духовні пісні з’являються тоді, коли чорні раби навернулись до християнства. Так поступово, починаючи з 17-го ст., виник жанр афро-американських релігійних наспівів – спірічуел (spiritual – духовний) . Багатоголосся, гармонія та мелодії із європейської музичної традиції взаємодіють в спірічуелі з виразними засобами африканської музики.

Очевидно, в результаті об’єднання трудових пісень і спірічуела виник ще один жанр афро-американської музики – блюз (blues, від blue devils – меланхолія, ниття або від to feel blue – сумувати) . Вважають, що блюз сформувався в 70-х рр. 19-го ст., але документального підтвердження цьому немає.

Головна характерна риса блюзу – блюзові ноти. Вони не належать ні до мінору ні до мажору, а розміщуються між ними. Саме тому неможливо добитись звучання нот на інструменті з стійкою висотою звуків (наприклад, на фортепіано вони не співпадають зі звучанням клавіш) , але це можливо зробити на гітарі, зачіпивши струну.

Блюзи – це пісні бродячих і чорно робочих, ув’язнених і повій, людей, які вибились із нормального току життя, відірваних від дому, сім’ї, друзів та релігійних спільнот. Ранній різновид такої музики – сільський блюз. Його виконували під акомпанемент губної гармошки, гітари або банджо. Найбільш відомі представники сільського блюзу – співаки і гітаристи Лідбі Блайнд Лемон Джеферсон. До початку 20-го ст. блюз встановився як жанр професійної музики, з’явився класичний , або міський, блюз, в якому вокал зазвучав в супроводі інструментального ансамблю. Ще один жанр, який виник під впливом афро-американської музики – регтайм (ragtime від ragged time - "розірваний ритм"; буквально "розірваний час") – стиль фортепіанної гри. Розрив ритмічної рисунку, зміщення акцентів та інші зміни в ритмі мелодії на фоні чіткого акомпанементу є головною рисою регтайму, який був одним із попередників джазу.

Так, з часом одні жанри афро-американської музики стали історією музичної культури, інші продовжували розвиватись і зберегли своє значення до сьогодні. Так блюз і джаз, подолавши етнічні та географічні рамки, завоювали визнання слухачів і здобули послідовників у всьому світі.

В 20-му ст. в США появляється новий вид музичного мистецтва – джаз (jazz). Він виник в результаті з’єднання традицій європейської та афро-американської музики. В основі джазу лежить імпровізація. Джазовий імпровізатор – це не композитор і виконавець водному обличчі, а особливий тип художника, який творить у тісній співпраці із ансамблем. Імпровізація -- мистецтво діалогу, багатостороннього спілкування мовою звуків. Другою особливою рисою джазу є складний ритм, або біт. Біт визначають ритмічні акценти – виділення одних звуків на фоні інших. Разом вони повинні створити драйв. Наявність драйву створює враження наростаючого темпу, в той час як останній залишається незмінним. Відмінну рису джазового ритму називають свінгом (коливання) : акценти дещо зміщені відносно основного ритму, що надають музиці потужності, пластичності та особливої виразності.

В американському джазі, особливо коли грають чорні музиканти, виразно звучать блюзові ноти (риса афро-американської музики) . Виражальні засоби, які використовують музиканти, в сукупності творять той чи інший стиль джазу.

Видатними майстрами цього напрямку були – трубачі Кінг Олівер (1885–1938) і Луї Армстронг, сопрано-саксофоніст Сідней Беше (1897-1959) , піаніст Джеллі Ролл Мортон (1885-1941) . Розрізняли ново орлеанський, чикагський та нью-йоркський види такої музики, яку в сукупності називали традиційним джазом. Коли зявились білі виконавці, їхні ансамблі почали називати диксилендами. Сьогодні під диксилендом часто розуміють весь традиційний джаз. (Диксиленд (країна Діксі) - символічна назва південних штатів США) .

В 30-х рр. Наступив розквіт великих джазових оркестрів – біг-бендів (big-band) , що могли складатись із двадцяти виконавців. Джазовий стиль цих музичних колективів отримав назву свінг.

В 50-60-х рр. Виникли й інші джазові стилі. В ладовому (модальному) джазі імпровізація будувалась на принципах азіатської музики. Головними представниками цього стилю були трубач Майлз Дейвіс і саксофоніст Джон Колтрейн (1926-1967) . В кінці 60-х рр. Майлз Дейвіс перший із джазових музикантів звернувся до ритмів рок-музики і почав використовувати електрогітари та електронні клавішні інструменти. До нього приєднались американські рок-групи "Чикаго" і "Блад, СуетЕ нд Тіарз". Поряд з електромузичними інструментами (звичними для рок-музики) вони застосовували духові, на яких грали музиканти імпровізатори. Так виник новий напрямок – джаз-рок.

Пік популярності джаз-року припадає на 70-ті рр., коли його представники звернулись до музичних традицій тих народів, які до цього у встановленні джазу участі не брали.

В останні десятиліття джазові музиканти все частіше використовують фольклор, маловідомий або й взагалі невідомий для публіки. Виник напрямок етно-джаз, в якому джазова музика остаточно перетворилась на міжнародну, світову.

Джаз здійснив великий вплив на музичну культуру. Під його дією виникли ритм-енд-блюз та ряд інших напрямків рок-музики. Інтонації і прийоми джазу використовувало багато композиторів всього світу. Але найголовніше – джаз відродив важливе призначення музичного мистецтва: живого спілкування людей.

В музичній культурі США 50-х рр. Попри музику, яка виходила із класичної європейської традиції, були представлені блюз, джаз, кантрі та ін. Ритм-енд-блюз залишався привілеєм тільки чорних слухачів. На музичній сцені, призначеній для білих, панували великі оркестри, за складом схожі з джазовими. Але виконували вони зовсім іншу музику, котра не дозволяла імпровізації. Але на початку50-х рр. Значно зріс інтерес білої молоді до ритм-енд-блюзу. Першим, хто це зауважив був диск-жокей радіостанції в місті Клівленді Алан Фрід (1922-1965) . Він розумів, що назва "ритм-енд-блюз " (музика чорних) може викликати незадоволення білих слухачів, тому запропонував іншу – рок-н-ролл (rock'n'roll – коливатись та повертатись) . Здійснивши таку заміну він зробив цю музику загальнодоступною привернула увагу білих музикантів, що внесли в неї власні традиції. До середини 50-х рр. Рок-н-рол оформився як самостійний , відмінний від ритм-енд-блюзу, музичний напрямок. Виникнувши пізніше поняття "рок-музика" безпосередньо походить від" рок-н-роллу".

Рок-н-рол передусім танцювальна музика. Він представляє собою возз’єднання спрощеного і швидкого ритм-енд-блюзу та музики кантрі. (Кантрі (country – сільський) – пісенна та інструментальна) музика білого населення сільської місцевості США, що виникла до початку 20-го ст. Вона вбирала в себе музичний фольклор багатьох європейських народів, представники яких переселились в Америкокельтську і англосаксонську народну музику, французький шансон, німецький йодль ( наспіви альпійських горян Австрії, Швейцарії та Південної Баварії) ) . Від ритм-енд-блюзу рок-н-рол перебрав і склад інструментів. Провідне місце зайняла електрогітара, що часто виконувала сольні партії. Вокал набрав енергійного характеру, а поведінка виконавців на сцені стала розкованою, невимушеною. Все це, разом із гучним звучанням електромузичних інструментів, викликало небачене захоплення молоді рок-н-роллом і категоричне засудження його старшим поколінням.

Першою зіркою рок-н-ролу став співак і гітарист Білл Хейлі (1925-1981). Однак Білл Хейлі не був втіленим ідеалом для прихильників рок-н-ролу. Літтл Ричард та Чак Беррі володіли всіма даними для цієї ролі, окрім єдиного недоліку – вони були чорними. Та знайшлася біла людина з душею і голосом негра. Це – Елвіс Преслі. Він виконував дуже різну музику: ритм-енд-блюз, кантрі, ліричні балади, але перш за все – рок-н-рол. Творчість Елвіса Преслі здійснила великий вплив на рок-музику, перевидання його альбомів і збірників кращих пісень продовжується і до сьогодні.

В першій половині 60-х рр. Розпочалось "британське вторгнення" в музичну культуру Сполучених Штатів. Деякий час американські музиканти знаходились під сильним впливом британських виконавців. До середини 60-х рр. Криза була подолана, і в США почали розвиватись нові напрямки рок-музики. Серед них – кантрі і фолк-рок, що звертались до місцевих традицій музичного фольклору білого населення. В основі кантрі-року лежить вокальна та інструментальна музика сільських жителів, а фолк-року – традиції міської пісні.

Історія кантрі-року розпочинається із появою групи "Креденс Кліру отер Рівайвал" (Відродження віри чистої води) , що була створена в 1959р., але популярність прийшла лише в другій половині 60-х рр. (альбом "Космічна фабрика") . До кантрі-року можна віднести також і творчість груп "Кросбі, Стіллз, Неш Енд Янг" та "Іглу (орли) ", що з’явились відповідно у 1968 і 1971рр. Характерними рисами їхньої музики є мелодії, котрі легко запам’ятовувалися, та використання акустичної гітари в якості сольного інструменту. "Іглз" належить відомий хіт "Готель Каліфорнія" із однойменного альбому 1976 р.

На Східному та Західному побережжі США деякі риси "британського вторгнення" возз’єднались з традиціями американської фолк-музики – пісень авторів-виконавців, що компонували собі на губних гармошках, гітарах та інших акустичних інструментах. З кінця 50-х рр. Фолк став невід’ємною частиною суспільного та політичного життя міст. Широкою популярністю користувались пісні Вуді Гартрі, Піта Сігера, Леонарда Коена, Філа Окса, Джона Баез та інш. Ключову роль у формуванні фолк-року відіграв співак, гітарист і композитор Боб Ділан.

Фолк-рок зумів обєднати серйозну і суспільно значиму поезію із рок-музикою. Успіх музикантів другої половини 60-х рр. дозволив розширити творчість авторів-виконавців до масштабів масової культури.

В середині 60-хрр. В США виник ще один напрямок цього стилю – психодилічний рок або просто психодилія. Термін " психодилічні (psychedelic, від грецького "психе" – "душа" і "делоо" – "зробити явним") був запропонований американським психіатром Хемфрі Озмондом дло означення хімічних сполук, що викликали зміни стану свідомості. [15, с. 50-56].

Психодилічний рок, що виник у Каліфорнії, та зароджений на хвилі захоплення галюциногенами, був безпосередньо пов’язаний із вживанням цих речовин як самими музикантами, так і слухачами. Досвід "змінених" станів свідомості знаходив своє відображення в музиці, текстах пісень та атмосфері, яка панувала на концертах рок-музикантів.

Однак пристрасть до наркотиків привела до загибелі багатьох музикантів – як в психодилічній епосі, так і пізніше. Ось декілька імен:Брайан Джонс, Джиммі Хендрікс, Дженіс Джоплін, Томмі Боулін ("Діп пьопл") , Сід Вішес ("Секс Пістолз") , Курт Кобейн ("Нірвана") , Джеррі Гарсія.

Наступний напрямок року – Хард-рок (hard – " жорсткий", "важкий") виник в кінці 60-х рр. Британські групи "Роллінг Стоунз", "Кінкс" та "Ху" показали, що рок-музика може бути агресивною. Їх співвітчизники, групи "Ярдбьордз" і "Крім", продемонстрували "важкий блюз" з довготривалими гітарними імпровізаціями. Стиль пізніх "Крым" вплоть приблизився до раннього хард-року. Найбільш видатними представниками цього стилю вважаються три британські групи – "Лед Зеппелін", "Діп Пьопл" і "Блек Себбет".

В хард-році зросло значення ритм-секції. В роки становлення рок-музики вона відігравала допоміжну роль – служила тільки ритмічним та гармонічним фоном для вокаліста і "сольних" інструментів. У хард-році ритм-секція вийшла на перший план. Новий розподіл ролей вимагав від бас-гітариста і ударника віртуозного володіння інструментами, а головне – взаємодія між ними. Зріст долі ритм-секції у звучанні групи створило суб’єктивне враження "важкості" музики. Таке відчуття досягається і за рахунок того, що гітара, коли не має сольного звучання, підтримує ритм-секцію:грає або окремі ноти в унісон з бас-гітарою, або акорді, або періодично повторювані короткі партії, так звані рифи.

Якраз в процесі становлення хард-року виділився як самостійний напрямок арт-рок. Слід відмітити, що багато музичних критиків та поклонників воліють не розділяти ці напрямки і використовують термін прогресів-рок (передовий, прогресивний рок) , що об’єднує неординарних виконавців хард-року і весь арт-рок.

1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас