44. Оперативний епідеміологічний аналіз сторінка 9

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Ім'я файлу: модуль епідемка.docx
Розширення: docx
Розмір: 805кб.
Дата: 10.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
kursova_robota (2).docx
78869.rtf
Міністерство освіти і науки України.docx
Міжпредметні зв'язки педагогіки.docx
Соц.-правове забезпечення.docx
Горбик Катерина (1).pdf
клінічна імунологія.pptx
ДИПЛОМ Бойко.pdf
практика.pdf
Лекція 3 Основні етапи становлення і розвитку етнографії України
сімя 3.doc
Лабораторна робота 21 Бот ІІ курс 1 сем.pdf
проект.docx
76 (1).docx
4.18.7_Лекция 9 Инновационные технологии операционного менеджмен
СТАТТЯ ВВС.doc
Лантух Стаття.docx
колос.docx
Товарознавча характеристика нарізної батона в московській торгов
upload-1277755-1695793753502188044.docx
Біологія Реферат.docx
Вплив американської революції на вестфальську систему міжнародни
СМ 342 Завдання для папки з ресурсами в кризових ситуаціях (1).d
СМ 342 Завдання для папки з ресурсами в кризових ситуаціях (1).d

а провідним напрямком запобіганню спалахів РВІ, пов'язаних з промисловим виробництвом харчових продуктів, має бути, насамперед, модернізація технології виробництва, спрямована на попередження контамінації харчової продукції ротавірусами на усіх технологічних етапах та своєчасне виявлення носіїв РВІ. Найбільше це стосується підприємств, де виробляють продукти дитячого, дієтичного та лікувально-профілактичного харчування, враховуючи ступінь сприйнятливості до RV споживачів такої продукції

Профілактичні заходи включають охорону та загальне оздоровлення навколишнього середовища, покращення санітарно-гігієнічного стану і комунального обслуговування населених пунктів, забезпечення суворого дотримання санітарних норм водопостачання і каналізації, а також удосконалення дезінфекційних заходів на підприємствах з виробництва і реалізації харчових продуктів.

Зважаючи на стійкість ротавірусів до загальновизнаних дезінфікуючих засобів, виробники пропонують нові ефективні антисептики для обробки рук (Стеріліум, Віругард, Кутасепт) і препарати для дезінфекції приміщень, обладнання, інвентаря (Мікробак форте і екстра, Десмозон пур, Бациллол АФ) та інші, які можна застосовувати на підприємствах у разі отримання дозволу МОЗ України [4, 16]. З метою знезараження приміщень рекомендується також проводити УФ-опромінювання за допомогою ламп із розрахунку 1,0—1,5 вт/м³ з експозицією 30—40 хв. Опромінювання можна проводити тільки за відсутності людей та після вологого прибирання приміщення.

Кожний випадок захворювання на РВІ серед працівників харчового підприємства підлягає негайному санітарно-епідеміологічному розслідуванню з метою своєчасного виявлення джерела, шляхів передачі інфекціїї і проведення комплексу протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження її розповсюдження. Працівників харчових об'єктів і осіб, що до них прирівнюються, допускають до роботи після виписки із стаціонару чи лікування вдома на підставі довідки про одужання і негативного результату лабораторних досліджень про знаходження вірусних антигенів у фекаліях. Санітарно-епідеміологічний нагляд за РВІ має включати проведення збору інформації, динамічну оцінку факторів ризику, ретроспективний аналіз епідеміологічної ситуації та моніторінг за циркуляцією вірусів серед населення, у харчових продуктах, воді та інших об'єктах довкілля.
102. Лептоспіроз. Епідеміологічні особливості (джерело збудників, чинники і

шляхи передачі, прояви епідемічного процесу), профілактичні та

протиепідемічні заходи.

Лептоспіроз - гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що супроводжується гарячкою, симптомами загальної інтоксикації, ураженням нирок, печінки, серцево-судинної, нервової систем.

Актуальність- поширений повсюди.Збудник- Спричиняється різними серотипами лептоспір (L. icterohaemorrhagiae, L. canicola, L. grippotyphosa, L. hebdomadis та ін.)

Джерело- гризуни (щури, миші), домашні (велика рогата худоба, свині, собаки) і промислові (лисиці, песці) тварини, які виділяють збудника в зовнішнє середовище з сечею.

Період заразності- до початку клін.с-мів,або під час бактеріоносійства

Мех..передачі-фекально-оральний, переважає водний. Інфікування людей відбувається під час купання у водоймі, на рибалці, косовиці, при вживанні інфікованих продуктів і води, догляді за хворими тваринами. В організм людини і тварини лептоспіри проникають через ушкоджену шкіру і слизові оболонки.

Поширеність-повсядно.Інкуб.період- від 2-30 діб, частіше 7-10 діб

Клінічні с-ми- Початок захворювання переважно гострий з трясучим ознобом. Температура тіла швидко досягає 39-40 °С. загальна слабкість, головний біль, нудота, блювання. Можливі втрата свідомості, марення, збудження,м'язовий біль не тільки під час рухів, а і в спокої. Характерна гіперемія обличчя і шиї, ін'єкція судин склер, герпетичні висипання на губах, крилах носа тахікардія, гіпотензія, сухий язик з бурим нальотом. У хворих можуть виникати кашель, задишка, глухість тонів серця, систолічний шум на верхівці, аритмія. Майже у всіх хворих збільшена печінка (щільна, болюча при пальпації), у кожного другого — селезінка.

Лаб.д-ка-. Дослідження крові, осаду сечі, спинномозкової рідини на наявність лептоспір.Використовують РЗК.ЕН- відправлення екстреного повідомлення, хворих тварин ізолюють,лікують,здійснюють загально- санітарні заходи.

ПФЗ- Дорослих і дітей з 8 років імунізують за епідемічними показаннями вбитою лептоспірозною вакциною 2 рази з інтервалом 7-10 днів підшкірне (відповідно 2,0 і 2,5 мл). Через рік здійснюють ревакцинацію в дозі 2 мл.

ПЕЗ- В епідемічних осередках здійснюють заключну дезинфекцію (як при кишкових інфекціях), обов'язковим є лабораторне обстеження всіх підозрілих хворих з гарячкою і тих, які перехворіли протягом останнього місяця. Воду і харчові продукти з осередку можна вживати тільки після термічної обробки
103. Холера. Епiдеміологiчнi особливості (джерело збудників, чинники і

шляхи передачі, прояви епідемічного процесу), профілактичні та

протиепідемічні заходи.

Холера – антропонозна гостра кишкова інфекція, яка характеризується ураженням ферментних систем кишечника і проявляється діареєю, блювотою, розвитком дегідратації, демінералізації і ацидозу.

До класифікації Верги ( 1984 р) ввійшов типовий рід vibrio Pacini вид v.ch. Pacini, родина v. cholerae 01. по Україні користуються класифікацією 74 р., поділяється на три серовари – v.ch. Inaba, v.ch.Ogava, v.ch.Hikojima і біоваріанти (за гемолітичними антигенами, лізабельмонофагами – класичний і Eltor) – v.ch.ch., v.ch. Eltor. Сероваріанти, які не аглютинуються О1 сироваткою, називають v.ch.non О1: (О2,...О139). Збудниками холери є v.ch. серогрупи О1 і О139 серогруп, з наявністю гена Vct+.

Токсигенність визначається наявністю гена холерного токсину Vct+. Токсигенні штами, як правило, не лізують еритроцити барана, викликають холеру і схильні до епідемічного розповсюдження.

Механізми розвитку ендемічного процесу: 3 фактори: 1)виявлено надзвичайну різноманітність холерних і холероподібних вібріонів в епідемічних осередках; 2) доведена здатність холерного вібріона до сапрофітичного способу життя; 3) доведена здатність холерного вібріона змінювати свої антигенні та біохімічні властивості в залежності від умов середовища перебування.Про мінливість збудника свідчить висівання атипових культур, навіть від одного хворого в ході хвороби, або при дослідженні окремих колоній із первинного посіву матеріалу, висів атипових культур з довкілля. Спостерігаються зміни культуральних і морфологічних властивостей, гемолітичної активності, антигенної будови, чутливості до бактеріофагів і токсигенності, холерні вібріони можуть довго зберігатися у воді. Виявлені біоценотичні зв’язки холерного вібріона з різними водними організмами (зоопланктон, земноводними, рибами, гідробіонтами, біляводними птахами).

Джерелом інфекції при холері є тільки людина – хвора і носій.

Механізм передачі фекально - оральний. Виникнення більшості епідемій чітко пов’язане з водою, можливе розповсюдження хвороби в побутових умовах, аліментарним шляхом. Широкому розповсюдженню холери сприяє вкрай незадовільний санітарно-комунальний стан окремих територій, зокрема, недостатнє забезпечення населення доброякісною питною водою, аварійний стан каналізаційної мережі, суттєві наслідки в санітарній очистці населених пунктів, відсутність локальних очисних споруд в інфекційних стаціонарах.

Сприйнятливість до холери у людей висока, але індивідуальні характеристики людини також мають велике значення (відносна або абсолютна ахлоргідрія, гігієнічні навички).

Після перенесеної інфекції зберігається нетривалий імунітет (3-6 міс.).

Протиепідемічні заходи залежать від епідситуації, епіднагляд у передепідемічний період, коли немає хворих на холеру, але висівається невірулентний збудник з довкілля, передбачає систему заходів, направлених на своєчасне виявлення хворих на холеру. Для цього обстежуються:

хворі з тяжкими формами ГКІ

хворі з дисфункцією кишечника з інфекційного або соматичного стаціонару в сезонні періоди з 1. V по 1. XI місяць.

Особи з психіатричних лікарень, установ спеціального режиму з 1. V по

1 XI місяць.

Громадяни, які приїхали з країн, де реєструється холера, – обсервація 5 днів, одноразове дослідження калу.

Контактні, які доглядають за хворими в інфекційному стаціонарі (матері за дітьми).

Об’єкти довкілля, вода відкритих водойм, стічні води з 1 VI по 1 XI 1 раз в тиждень.

Вода відкритих водойм в місця водозабору з 1 VI по 1 XI 1 раз в тиждень.

Вода на головних очисних спорудах, до очищення з V по X 1 раз в тиждень.

Стічні води інфекційних стаціонарів протягом року 1 раз на тиждень.

Трупний матеріал померлих від тяжких форм гострої кишкової інфекції – постійно.

Кратність і терміни дослідження залежать від типу території 1,2,3.

В разі виявлення випадків холери або вібріоносійства не залежно від вірулентності виділених культур, місто, район, селище оголошується осередком холери по рішенню місцевої НПК (надзвичайна протиепідемічна комісія). НПК розробляє та затверджує оперативний план локалізації та ліквідації осередку холери, контролює його виконання.

Організацією протихолерних заходів безпосередньо займається медичний штаб. В нього входять: керівник державної адміністрації міста або селища, або району, керівник місцевої організації охорони здоров’я та державної санітарно-епідемічної служби. Начальник штабу призначається рішенням НПК.

В разі виділення від хворих на холеру і вібріоносіїв вірулентних (токсигенних) штамів холерних вібріонів О1 групи відбувається:

Госпіталізація хворих на холеру, підозрілих на холеру, вібріоносіїв в холерний шпиталь з 1-кратним обстеженням.

Виявлення, ізоляція на 5 днів, обстеження на ф.30, превентивне лікування контактних осіб.

Активне виявлення, госпіталізація в провізорний стаціонар і бак. обстеження на холеру хворих з ГКІ.

Обов’язковий розтин з бак. дослідженням на ф.30 померлих на ГКІ, а також померлих від холери.

Профілактична та заключна дезінфекція.

Виписка із стаціонару після клінічного одужання і 3-ох від’ємних бактеріальних обстежень калу (через 24-36 годин після закінчення приймання антибіотиків 3 дні підряд). Жовч (порції В і С), посів однократно. Декретовані – кал п’ятикратно, жовч однократно. Диспансеризація на перехворілими та вібріоносіями до 3 міс. Облік в СЕС-ях, КІЗах поліклініки за місцем проживання., до роботи допускають. В перший місяць бактеріологічне обстеження випорожнень 1 раз на 10 днів. Потім один раз в місяць. Перший забір випорожнень здійснюється після прийому проносного (MgSO4). Зняття з диспансерного обліку здійснюється комісією у складі головного лікаря поліклініки, інфекціоніста і епідеміолога. Для контактних в осередку проводиться екстренна хіміопрофілактика.(Тетрациклін 0,5-0,3 2-3 рази 4 дні).

Для специфічної профілактики застосовують холерну вакцину і холерний анатоксин. Вакцинацію проводять за епід показаннями. Ревакцинація через 3 місяці. Міжнародне свідоцтво про вакцинацію проти холери дійсне протягом 6 міс після вакцинації або ревакцинації.

У вогнищі проводить поточна і заключна дезінфекція.
104. Дифтерія. Епiдемiологiчні особливості, джерело збудників, чинники і

шляхи передачі, прояви епідемічного процесу), профілактичні та

протиепідемічні заходи.

На початку 90 років на Україні розпочалася епідемія дифтерії. В 91-му році вибухово збільшилась захворюваність в 10 разів, яка впродовж 5 років трималась на високому рівні, кількість хворих значно зменшилась після проведення масових щеплень. У 1997-1998 роках основною причиною поширення інфекції в Україні можна вважати зниження числа щеплених нижче 60%, знизився колективний імунітет серед дітей і дорослих. Багато відводів від щеплень були пов'язані з необгрунтованим розширенням протипоказань, некомпетентною пропагандою в пресі про шкідливість щеплень, що зумовили перебільшення загрози ускладнень від щеплень. Спостерігалися численні відмови від щеплень батьків, фальсифікація щеплень, особливо в сільських районах.

Джерелом інфекції є людина, яка хворіє на дифтерію або носій.

Механізм передачі - повітряно-крапельний, але можливий і контактно-побутовий шлях передачі (поцілунок, посуд, іграшки). У виняткових випадках може передаватися через харчові продукти.

Збудник дифтерії є Corynebacterium diphtheriae, паличка Клебса-Лефлера. Грам (+), добре зберігається при висушуванні та на холоді. Гетерогенність популяції проявляється у культурально-біологічних властивостях. Є 3 варіанти коринебактерій дифтерії - gravis, mitis, intermedius. По здатності виділяти токсин - токсигенні і нетоксигенні штами.. Синтез токсину у дифтерійних коринебактерій детермінований локалізованим у ДНК лізогенним фага геном tox+. Не токсигенні штами дифтерійних коринебактерій під впливом бактеріофагів можуть стати токсигенними--"хворіють дифтерійні палички, а страждає людина". Крім екзотоксину дифтерійні бактерії виділяють первинний некротизуючий фактор, гіалуронідазу, гемолітичний фактор і нейрамінідазу. Гіалуронідаза сприяє проникненню токсину в тканини, токсин блокує дихальні ферменти клітин (цитохроми) і пригнічує синтез білка. Нейрамінідаза бере участь у підготовці клітин до наступного зв'язування їх з токсинами. Патогенність дифтерійної коринебактерії поряд з токсигенністю визначається вірулентністю збудника, тобто здатністю розмножуватись на місці проникнення і викликати патологічний процес. Вірулентні штами навіть при незначній токсигенності можуть бути патогенними для організму: посилення розмноження збудника компенсує недостатню токсигенність.

Сприйнятливість до дифтерії висока серед неімунних людей. Спостерігалися сімейні спалахи, хворіли і діти і дорослі на різні форми захворювання. Індекс контагіозності захворювання 0,15-0,2, серед родичів більше.

Якщо в попередні епідемії дифтерії у 50-х роках серед хворих переважали діти, то зараз 70-90% випадків дифтерія реєструється серед дорослих та дітей старшого шкільного віку(припинилась природня імунізація в роки епідемічного благополуччя, в кінці 60 років було зменшено кількість ревакцинацій, відповідно збільшувалися проміжки між ними, застосували АДП-М - анатоксин зі зменшеним антигенним навантаженням. Із соціальних умов сприяли розповсюдженню погані екологічні умови (промислові міста), незадовільні матеріально-побутові умови у породіть (часто у багатодітних сім`ях), велику частку складали алкоголіки, наркомани. Несприятливо перебігала дифтерія на фоні імунодефіцитних станів, гіповітамінози, анемія. При достатньому напруженні протидифтерійного антитоксичного імунітету в 1 мл крові міститься не менше ніж 0,03 МО антитоксину, який визначається за методом РПГА (1:40 захисний титр антитіл). РПГА придатна для оцінки стану колективного імунітету. Але хворіють і щеплені люди навіть з достатнім титром антитіл. Виникнення та розвиток хвороби значною мірою детерміновані функціональною здатністю локальних захисних механізмів (місцевий імунітет) та станом неспецифічної резистентності організму. Крім того, потенційно небезпечні для виникнення дифтерії так звані "провали" імунітету у вакцинованих та можливість захворювання після переохолодження, перенесення частих вірусних інфекцій, стресів). У деяких людей є рефрактерність щодо дифтерійного анатоксину, і навіть при дотриманні правил імунізації, антитіла після вакцинації не виробляються.

Сезонність - осінньо-зимова (в період епідемії може бути цілий рік). Летальність збільшилась у 18 разів за останнє десятиріччя. Серед дітей в 3 рази вище, ніж серед дорослих, багато залежить від своєчасності звертання (при важких формах пізно було вже на 3-4 день).

Лабораторна діагностика - посів з носа і зіва на кровяний телуритовий агар. Виявлення антитоксичних протидифтерійних антитіл в динаміці.

Протиепідемічні заходи: обов'язкова ізоляція хворих, виписка після 2-ох від'ємних посівів мазків з носа і ротоглотки. Заключна дезінфекція в осередку виявленняі і санація носіїв. Спостереження за контактними особами 7-10 днів, однократне обстеження контактних (посів з носа і ротоглотки на дифтерію). Активна імунізація АКДП вакциною згідно календаря щеплень проводиться в 3 міс 3-кратно з інтервалом 1 міс., І ревакцинація в 1,5 роки, ІІ в 6 років, ІІІ в 11 р., IV в 14 р., V в 18 р. проводиться АДП.

Дорослим ревакцинація проводиться з інтервалом 10 років до 50 років, після 50 років - за епідемічними показаннями. Якщо немає відомостей, то вакцинація робиться двократно з інтервалом 1,5 міс, ревакцинація через 6-12 міс. У дітей, що перехворіли гострими інфекціями, вакцинація проводиться через 2 тижні після одужання.Дітей, що мають хронічну соматичну патологію, вакцинують в умовах стаціонару, або денного стаціонару після огляду спеціалістами.

Абсолютні протипокази до щеплень - новоутвір, лімфогрануломатоз, ураження ЦНС, колагенози, гемобластози, лейкемія, злоякісні лімфоми.
105. Кір. Епiдеміологiчнi особливості (джерело збудників, чинники і шляхи

передачі, прояви епідемічного процесу), профілактичні та протиепідемічні

заходи.

Кір - гостре антропонозне інфекційне захворювання з краплинним механізмом передачі, яке проявляється різким підвищенням температури тіла, катаральними явищами, висипкою на шкірі, слизових оболонках щік у вигляді плям Філатова - Копліка.

Збудник - вірус родини Paramyxoviridae роду Morbillivirus. Імунологічні та антигенні властивості усіх штамів ідентичні - незалежно від того, у яких регіонах та колективах вони були виділені. Вірус термолабільний, повна інактивації за температури 560С - протягом кілька хвилин. Вірус краще виживає у живильних середовищах, до яких додано протеїн. За температури 4…60С він зберігається протягом 4-5 тижні. Без протеїну вірус виживає за цієї температури до 2 тижнів у ліофілізованому стані. Стійкий за температури -200С і особливо -700С зберігає свої біологічні властивості протягом року і довше. У разі додавання до культуральної рідини 0,25% розчину желатину або 5% сироватки крові телят терморезистентність вірусу значно підвищується. Вірус швидко знешкоджується спиртом, ефіром та іншими дезинфекційними розчинами. Сприйнятливість до кору тих, хто не перехворів і не щеплений, майже тотальна. Свідченням можуть бути сполохи на острівних територіях, на які корову інфекцію не завозили десятиліттями. У разі завезення джерела збудника не імунізоване населення хворіло у 99,9% випадків.

Імунітет після перенесеної інфекції напружений в осіб, які перехворіли на кір, потім знижується протягом 5-7 років. Занесення збудника у населені пункти до початку масових щеплень відбувалося кожних 3-5 років.Імунітет стійкий .

Джерело хвора людина. Епідемічний процес підтримується лише в людському суспільстві. Заражена людина починає виділяти вірус в останню добу інкубаційного періоду. Найбільше виділяється збудник у продромальний період, його кількість різко зменшується під час висипаннь .

Інкубаційний період триває 6-18 діб, у середньому 10 діб. У разі введення гамаглобуліну, період інкубації може тривати до 21 діб.Механізм передачі збудника краплинний.Особливості епідемічного процесу. Якщо врахувати той факт, що діти після народження швидко втрачають материнський імунітет, а також у довакцинальний період збудник широко циркулював, висока ураженість дітей кором у перші роки життя стає зрозумілою. Щеплення живою коровою вакциною захистили дітей від захворювання і ураженість дітей дошкільного віку різко зменшилася. Однак післявакцинальний імунітет з роками знижується, тому захворюваність школярів і підлітків зростає. Через осіб, які захворіли протягом останнього десятиліття, щеплені діти становлять70-80%.Коли хворий є небезпечним джерелом збудника, діагностика утруднена, а коли можна поставити діагноз, хворий перестає виділяти збудника і вже немає потреби ізолювати його.

Лабораторна діагностика. Важливою є диференційна діагностика кору і краснухи. Розроблено серологічну діагностику кору РГГА,РНГА,ІФА. Оскільки вірус термолабільний і протягом кількох годин руйнується при кімнатній температурі то дезинфекції не потрібно. Передача через сльози, сечу не відбувається.

Специфічна профілактика - щеплення живою коровою вакциною проводять у 11-15 місяців, ревакцинація в 6 років, 11 років (при відсутності в 6 років) разом з краснухою, та епідпаротитом. Дітям, що були в контакті можна дати в інкубаційному та на початку про дромального періоду -? -глобулін для полегшення перебігу кору та запобігання ускладнень.

Протиепідемічні заходи: госпіталізації підлягають хворі з важким перебігом, особливо з ускладненнями. Хворий заразний до 4 дня від початку висипань при наявності пневмонії - до 10 дня. У дитячих колективах, щеплених ЖКВ термін карантину становить 17 днів, а в колективах, у яких хоча б частина дітей отримала імуноглобулін, карантин продовжується до 21 дня. У колективі де виявлено хворого, забезпечують медичне спостереження за дітьми, які спілкувалися з хворим. В осередках інфекції дітей не щеплених ЖКВ, якщо не має протипоказань - терміново вакцинують, за наявності протипоказання уведіть ? -глобулін. Посилюють термінове повідомлення про всі випадки кору.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

скачати