Принципи скринінгу[ред. | ред. код]

1. 
   Захворювання повинне представляти важливу медичну проблему
   
2. 
   Повинно існувати лікування захворювання
   
3. 
   Можливості діагностики і лікування захворювання мають бути доступні
   
4. 
   Захворювання повинне мати прихований період
   
5. 
   Для захворювання повинен існувати метод дослідження
   
6. 
   Метод дослідження має бути прийнятний для використання в популяції
   
7. 
   Необхідно адекватно розуміти природний перебіг хвороби
   
8. 
   Повинна існувати погоджена політика в необхідності лікування
   
9. 
   Економічні витрати на виявлення випадків захворювання мають бути збалансовані із загальним об'ємом витрат
   
10. 
    Скринінг повинен здійснюватися безперервно, а не «раз і назавжди»
    

• 
  Провідні принципи ДМ:
  
• 
  - Принцип використання науково-медичної інформації лише найвищого рівня доказовості.
  

• 
  - Принцип постійного оновлення інформації щодо досягнень медичної науки і клінічної практики.
  

• 
  - Принцип постійного знайомства всіх учасників медичної галузі з досягненнями науки і практики.
  

• 
  - Принцип оптимальної діагностичної доцільності.
  

• 
  - Принцип раціональної фармакотерапії як основи для індивідуальних програм високоефективного, безпечного і економічно виправданого лікування будь-якого захворювання.
  

• 
  - Принцип науково обґрунтованого прогнозу захворювання.
  

• 
  - Принцип постійного підвищення безпеки медичних втручань (діагностичних, медикаментозних, фізіотерапевтичних, хірургічних, організаційних).
  

• 
  - Принцип стандартизації медичних втручань з метою використання лише найбільш ефективних, безпечних і економічно виправданих методів діагностики, профілактики і лікування з урахуванням типу лікувально-профілактичних закладів. Він ґрунтується на результатах клінічних досліджень, які проводяться з метою встановлення ефективності лікарських засобів, тих чи інших методів медичних втручань, а також на результатах досліджень щодо ефективності організаційних технологій. За результатами таких досліджень створюються відповідні клінічні рекомендації, тобто стандарти медичних втручань, наприклад, щодо лікування серцевої недостатності, артеріальної гіпертензії, інсульту, епілепсії, інфекційних захворювань та ін. У такі стандарти включається, перш за все, мінімальний об’єм необхідної допомоги хворим, який є обов’язковим для всіх медичних установ країни, а також оптимальна допомога, що здійснюється в міру можливості
  
• 
  - Принцип мінімізації економічних затрат на діагностику і лікування захворювань. Лікувальна тактика повинна ґрунтуватись на фармакоекономічних підходах
  
• 
  - Принцип колективної відповідальності за високу ефективність діагностичних і лікувальних технологій. Це, перш за все, відноситься до таких поширених захворювань як інсульт, інфаркт міокарда, гострі отруєння токсичними речовинами тощо. З позицій ДМ тепер у лікувальному процесі провідною стає усвідомлена дія не тільки лікаря, але й пацієнта, який має право на повну інформацію щодо стану свого здоров’я, суті захворювання, рівня ризику для життя, реальних підходів до лікування, позитивних та негативних наслідків кожного з існуючих методів
  
• 
  - Принцип постійної оптимізації діяльності національних систем охорони здоров’я з метою раціонального використання державних ресурсів і можливостей пацієнтів, організації перспективних національних проектів і програм, спеціальної підготовки та перепідготовки кадрів тощо. Він сприяє покращанню результатів роботи безпосередніх виконавців (науковців, лікарів, менеджерів), діяльності лікувально-профілактичних закладів і медичної галузі в цілому, формуванню державної політики щодо охорони здоров’я в цілому
  
• 
  Принцип рандомізації (random – випадковий) – «випадково відібраних груп» – став золотим стандартом медицини. Найбільш прийнятним і достовірним є рандомізоване дослідження з принципом подвійного сліпого контролю
  

• 
  На практиці медичні працівники можуть користуватися безліччю потенційних джерел відомостей щодо медичних втручань :
  

• 
  Клас І — наявність консенсусу та/або доказів щодо ефективності, доцільності застосування та сприятливої дії процедури.
  
• 
  Клас ІІ — суперечливі докази та відсутність консенсусу щодо ефективності та доцільності застосування процедури
  
• 
  ІІА — «шальки терезів» доказів/консенсусу схиляються до ефективності та доцільності застосування процедури;
  
• 
  ІІB — «шальки терезів» доказів/консенсусу схиляються до неефективності та недоцільності застосування процедури;
  
• 
  Клас ІІІ — наявність консенсусу та/або доказів щодо неефективності та недоцільності застосування процедури, а в окремих випадках — навіть її шкідливості.
  

• 
  Рівень А — дані, отримані хоча б у двох рандомізованих дослідженнях;
  
• 
  Рівень В — дані, отримані в одному рандомізованому клінічному дослідженні та/або в мета-аналізі, або в кількох нерандомізованих дослідженнях;
  
• 
  Рівень С — консенсус переконань експертів, що ґрунтується на результатах досліджень та клінічній практиці.
  

• 
  представлена інформація щодо доклінічного випробування стверджує, що ДР може застосовуватись для лікування захворювань;
  
• 
  клінічні випробування адекватно розроблені і можуть дати достовірну інформацію щодо ефективності і безпечності ДР;
  
• 
  досліджувана речовина достатньо безпечна для випробувань на людях;
  
• 
  можливі клінічні випробування не піддають непотрібному ризику осіб, які беруть участь у дослідженні.
  

• 
  бути більш ефективним, ніж відомі препарати аналогічної дії;
  
• 
  мати кращу переносимість (при однаковій ефективності);
  
• 
  бути ефективним у тих випадках, коли лікування відомими препаратами безрезультатне;
  
• 
  бути вигіднішим економічно;
  
• 
  мати простіший метод застосування;
  
• 
  мати зручнішу лікарську форму;
  
• 
  при комбінованій терапії повинен підвищувати ефективність вже існуючих засобів, не збільшуючи їх токсичність.
  

• 
  удосконалення схем дозування препарату;
  
• 
  встановлення строків лікування;
  
• 
  взаємодії ЛЗ з їжею і (або) іншими препаратами;
  
• 
  порівняльного аналізу з іншими стандартними курсами лікування;
  
• 
  застосування в інших вікових групах або у пацієнтів інших категорій;
  
• 
  впливу окремих ефектів лікарського засобу на виживання (зниження або підвищення рівнів смертності);
  
• 
  результатів тривалого застосування у пацієнтів різних груп.