Ім'я файлу: Тема 3.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1001кб.
Дата: 17.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
История болезни 3 курс.doc
Реферат Марк Цукерберг.docx
Клінічна картина і перебіг ХПХ при зовнішньому опромінюванніРозширення: pdf
Розмір: 1001кб.
Дата: 17.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
История болезни 3 курс.doc
Реферат Марк Цукерберг.docx
У клінічній картині ХПХ виділяють три періоди:
•
формування,
•
відновлення,
•
наслідків.
Перший період ХПХ ― період формування, головною особливістю якого є поступовий розвиток і тривалий хвилеподібний перебіг. Характер уражень органів і систем, терміни їх розвитку, можливості відновлення зумовлюються величиною і потужністю дози, видом опромінення, характером розподілу опромінення по ділянках тіла при зовнішньому опромінюванні і тканинах і органах при внутрішньому, а також особливістю реактивності організму.
Важливо пам’ятати, що початку клінічних проявів ХПХ, як і у випадках
інфекційних захворювань з хронічним перебігом, передує доклінічний, продромальний період з нечіткими скаргами пацієнта (головні болі, відчуття втоми, легке нездужання, загальна слабкість, підвищена дратівливість, ознаки депресії), непевними, неспецифічними даними фізикального обстеження й
інструментальних та лабораторних тестів (ознаки астенії, вегето-судинних розладів, помірні зміни в печінкових біохімічних показниках). Якщо такий стан розвинувся в особи, робота якої професійно пов’язана з радіацією, для виключення його зв’язку з можливим надмірним опромінюванням необхідно цього працівника відсторонити від роботи в умовах дії радіації з наступним медичним наглядом (з обстеженням на можливу інкорпорацію радіонуклідів при відповідній специфіці роботи) і прискіпливим аналізом радіаційних умов
17
робочого місця. Такі заходи дозволять послабити тяжкість перебігу захворювання, якщо в пацієнта в подальшому виявиться ХПХ.
Після припинення контакту з випроміненням формування ХПХ триває ще від 1 до 6 місяців — залежно від величини накопиченої дози.
Швидкість формування хвороби визначається дозою, її інтенсивністю та індивідуальними особливостями організму. Але за будь-яких обставин на перший план, зазвичай, виступає неврологічна симптоматика: формується астено-вегетативний синдром, а при значній сумарній дозі високої потужності ― органічні зміни за типом енцефаломієлозу. Першими ознаками
ХПХ можуть бути і зміни в периферичній крові (гематологічний синдром) ― наслідок супресії функції кісткового мозку.
При будь-якому варіанті ХПХ у період формування можливе зниження секреторної і моторної функції травного тракту, дисфункція щитоподібної залози, лабільність пульсу і артеріального тиску, функціональні вазомоторні і секреторні порушення слизових верхніх дихальних шляхів. Інколи можуть розвиватися зміни шкіри (на руках при переважному їх опромінюванні) у вигляді хронічного дерматиту.
Характерно, що в різних випадках захворювання превалювати можуть клінічні ознаки ураження тих чи інших систем організму: нервової, серцево- судинної чи кровотворної.
Характер тяжкості захворювання визначається за даними клініко- лабораторного обстеження в період формування і в подальшому не переглядається, хоча перебіг і кінець захворювання можуть бути різними.
Початком періоду відновлення вважається час припинення надлишкового опромінювання. По цьому починається поступове відновлення порушених функцій і згладжування проявів захворювання. Тривалість періоду відновлення залежить від ступеня тяжкості ХПХ і може тягтись від
1–2 місяців до кількох років. Відновлення можливе повне чи з дефектом. У віддалений термін не виключена поява гіпопластичних і бластомогенних процесів: прискорення інволюції і розвиток пухлин.
ХПХ легкої тяжкості (І ступеня)
Перші скарги хворого ― головний біль, підвищена стомлюваність, зниження працездатності, інверсія сну (сонливість удень і нічне безсоння), неприємні відчуття в ділянці серця, зниження апетиту, не пов’язане з особливостями харчування, диспепсії, запори, змарніння, зниження лібідо. В деяких випадках хворі не пред’являють будь-яких чітких скарг ― захворювання виявляється на черговому профілактичному обстеженні на підставі зміни показників стану периферичної крові.
У діяльності органів і систем переважають порушення нервової регуляції. При фізикальному обстеженні можуть виявитися дистальний гіпергідроз, гіподинамія, тремор пальців рук, зниження шкірних рефлексів, стійкий червоний дермографізм. При опроміненні м’яким ікс-випроміненням
18
Після припинення контакту з випроміненням формування ХПХ триває ще від 1 до 6 місяців — залежно від величини накопиченої дози.
Швидкість формування хвороби визначається дозою, її інтенсивністю та індивідуальними особливостями організму. Але за будь-яких обставин на перший план, зазвичай, виступає неврологічна симптоматика: формується астено-вегетативний синдром, а при значній сумарній дозі високої потужності ― органічні зміни за типом енцефаломієлозу. Першими ознаками
ХПХ можуть бути і зміни в периферичній крові (гематологічний синдром) ― наслідок супресії функції кісткового мозку.
При будь-якому варіанті ХПХ у період формування можливе зниження секреторної і моторної функції травного тракту, дисфункція щитоподібної залози, лабільність пульсу і артеріального тиску, функціональні вазомоторні і секреторні порушення слизових верхніх дихальних шляхів. Інколи можуть розвиватися зміни шкіри (на руках при переважному їх опромінюванні) у вигляді хронічного дерматиту.
Характерно, що в різних випадках захворювання превалювати можуть клінічні ознаки ураження тих чи інших систем організму: нервової, серцево- судинної чи кровотворної.
Характер тяжкості захворювання визначається за даними клініко- лабораторного обстеження в період формування і в подальшому не переглядається, хоча перебіг і кінець захворювання можуть бути різними.
Початком періоду відновлення вважається час припинення надлишкового опромінювання. По цьому починається поступове відновлення порушених функцій і згладжування проявів захворювання. Тривалість періоду відновлення залежить від ступеня тяжкості ХПХ і може тягтись від
1–2 місяців до кількох років. Відновлення можливе повне чи з дефектом. У віддалений термін не виключена поява гіпопластичних і бластомогенних процесів: прискорення інволюції і розвиток пухлин.
ХПХ легкої тяжкості (І ступеня)
Перші скарги хворого ― головний біль, підвищена стомлюваність, зниження працездатності, інверсія сну (сонливість удень і нічне безсоння), неприємні відчуття в ділянці серця, зниження апетиту, не пов’язане з особливостями харчування, диспепсії, запори, змарніння, зниження лібідо. В деяких випадках хворі не пред’являють будь-яких чітких скарг ― захворювання виявляється на черговому профілактичному обстеженні на підставі зміни показників стану периферичної крові.
У діяльності органів і систем переважають порушення нервової регуляції. При фізикальному обстеженні можуть виявитися дистальний гіпергідроз, гіподинамія, тремор пальців рук, зниження шкірних рефлексів, стійкий червоний дермографізм. При опроміненні м’яким ікс-випроміненням
18
виявляється пігментація, сухість, лущення і розтріскування шкіри, ламкість і випадіння волосся. Дихання везикулярне. Характерна артеріальна гіпотонія.
При аускультації виявляється приглушений І тон, інколи ― ніжний систолічний шум на верхівці серця.
На язиці ― помірна біла осуга, при пальпації живота ― болісність в епігастрії, правому підребер’ї і за ходом товстої кишки (прояви дистонії і дискінезії жовчного міхура, шлунка і кишечнику).
Ознак органічних змін внутрішніх органів не виявляється, але наявні пригнічення секреторної і кислотоутворювальної функцій шлунка, дистонічний стан кишечнику (строката картина чергування спастичних і атонічних ділянок при рентгенологічному обстеженні).
Система крові змінена мало: вміст еритроцитів і гемоглобіну, зазвичай, нормальний, а кількість тромбоцитів ― на нижній межі норми (150–180×10 9
/
л), інколи зі змінами формули (збільшення старих і поява гігантських форм пластин). Найбільш характерною ознакою є чітка тенденція до лейкопенії (до
3,0×10 9
/л) за рахунок зниження кількості нейтрофілів при відносному лімфоцитозі (35–45%). Нейтрофіли частково мають гіперсегментовані ядра і токсичну зернистість. Незначні зміни виявляються в пунктатах кісткового мозку: гальмування дозрівання мієлоїдних клітин, плазмоцитарна і еозинофільна реакція при нормальній чи майже нормальній кількості мієлокаріоцитів.
Як правило, захворювання закінчується повним одужанням.
Припинення контакту з іонізивним випроміненням, адекватне лікування, відпочинок приводять до повного відновлення функцій органів і систем протягом 2–3 місяців.
ХПХ середньої тяжкості (ІІ ступеня)
Для ХПХ середньої тяжкості характерні більш виражена і різноманітніша симптоматика, чітка взаємопов’язаність між суб’єктивними і об’єктивними ознаками захворювання і поява функціональної недостатності травних залоз, серцево-судинної і нервової систем. На цьому тлі з’являються ознаки морфологічних ушкоджень радіочутливих тканин (гіпоплазія органів кровотворення, зміни провідних шляхів ЦНС, порушення процесів обміну речовин).
Досить характерною скаргою хворих є головний біль у лобно-скроневих чи лобно-скронево-тім’яних ділянках. Виникає в різний період доби, не піддається гамуванню анальгетиками. Послаблюється короткочасна пам’ять (на поточні і недавні події). Сон уривчастий із тяжкими сновидіннями, пробудження з відчуттям розбитості.
Сталими і більш вираженими стають утомлюваність, нездужання, виснаженість, що спричиняє зниження працездатності. Незначні фізичні навантаження викликають запаморочення з нудотою. Значне зниження апетиту призводить до схуднення. З’являється біль у ділянці серця і в животі,
19
При аускультації виявляється приглушений І тон, інколи ― ніжний систолічний шум на верхівці серця.
На язиці ― помірна біла осуга, при пальпації живота ― болісність в епігастрії, правому підребер’ї і за ходом товстої кишки (прояви дистонії і дискінезії жовчного міхура, шлунка і кишечнику).
Ознак органічних змін внутрішніх органів не виявляється, але наявні пригнічення секреторної і кислотоутворювальної функцій шлунка, дистонічний стан кишечнику (строката картина чергування спастичних і атонічних ділянок при рентгенологічному обстеженні).
Система крові змінена мало: вміст еритроцитів і гемоглобіну, зазвичай, нормальний, а кількість тромбоцитів ― на нижній межі норми (150–180×10 9
/
л), інколи зі змінами формули (збільшення старих і поява гігантських форм пластин). Найбільш характерною ознакою є чітка тенденція до лейкопенії (до
3,0×10 9
/л) за рахунок зниження кількості нейтрофілів при відносному лімфоцитозі (35–45%). Нейтрофіли частково мають гіперсегментовані ядра і токсичну зернистість. Незначні зміни виявляються в пунктатах кісткового мозку: гальмування дозрівання мієлоїдних клітин, плазмоцитарна і еозинофільна реакція при нормальній чи майже нормальній кількості мієлокаріоцитів.
Як правило, захворювання закінчується повним одужанням.
Припинення контакту з іонізивним випроміненням, адекватне лікування, відпочинок приводять до повного відновлення функцій органів і систем протягом 2–3 місяців.
ХПХ середньої тяжкості (ІІ ступеня)
Для ХПХ середньої тяжкості характерні більш виражена і різноманітніша симптоматика, чітка взаємопов’язаність між суб’єктивними і об’єктивними ознаками захворювання і поява функціональної недостатності травних залоз, серцево-судинної і нервової систем. На цьому тлі з’являються ознаки морфологічних ушкоджень радіочутливих тканин (гіпоплазія органів кровотворення, зміни провідних шляхів ЦНС, порушення процесів обміну речовин).
Досить характерною скаргою хворих є головний біль у лобно-скроневих чи лобно-скронево-тім’яних ділянках. Виникає в різний період доби, не піддається гамуванню анальгетиками. Послаблюється короткочасна пам’ять (на поточні і недавні події). Сон уривчастий із тяжкими сновидіннями, пробудження з відчуттям розбитості.
Сталими і більш вираженими стають утомлюваність, нездужання, виснаженість, що спричиняє зниження працездатності. Незначні фізичні навантаження викликають запаморочення з нудотою. Значне зниження апетиту призводить до схуднення. З’являється біль у ділянці серця і в животі,
19
парестезії, заніміння кінцівок, болісність у м’язах дистальних відділів кінцівок. Часто виникають діенцефальні розлади: пароксизмальна тахікардія, субфебрильна температура, коливання артеріального тиску. Скарги на зниження потенції, у жінок — порушення менструального циклу. Хворі виглядають старіше свого віку. Вони емоційно лабільні, невмотивовано дратівливі, уразливі, плаксиві.
Окрім чітких ознак астенії і судинної дистонії гіпотонічного типу виявляються кровоточивість, різноманітні трофічні порушення, виражені дисфункції внутрішніх органів, пригнічення функції кровотворної та імунної систем. Хворі скаржаться на кровоточивість ясен, носові кровотечі, метрорагії, крововиливи під шкіру за незначних травм, болі в кістяку і різних ділянках черева. При огляді хворого привертають увагу точкові (петехії) чи плямисті (екхімози) крововиливи під шкіру, сухість або гіпергідроз, мармуровість, зниження тургору і еластичності шкіри, ламкість і стоншення нігтів, виражений акроціаноз. Слизові оболонки верхніх дихальних шляхів атрофічні.
Характерним є стійке зниження секреторної здатності шлунка, підшлункової залози, дистонія і дискінезія усього кишкового тракту, інколи збільшення печінки з помірним парціальним порушенням її функції (минуща білірубінемія, гіперглікемія, гіперхолістеринемія, зниження детоксикаційної функції, зменшення в крові вмісту альбуміну і збільшення глобулінів).
Нерідко в сечі виявляється уробілін, у калі ― прихована кров, зміни копрограми.
Для цього ступеня захворювання властиве чітко визначене пригнічення усіх ланок кровотворення — зниження за межі норми вмісту в периферичній крові гемоглобіну (гіпохромна анемія) і еритроцитів (до 3,0×10 12
/л) з можливими пойкілоцитозом та анізоцитозом з макроцитами і навіть мегалоцитами. Кількість тромбоцитів знижується до 100×10 9
/л і нижче, лейкопенія сягає 1,5×10 9
/л за рахунок гранулоцитів. В нейтрофілах виявляються гіперсегментовані ядра, вакуолізація, токсична зернистість. У кістковому мозку — ознаки пригнічення всіх видів кровотворення: гранулоцитопоезу, еритропоезу, мегакаріоцитопоезу.
Перебіг захворювання тривкий, протягом років, із загостреннями, нерідко з неповним видужанням. Хворі потребують багаторазового стаціонарного лікування.
ХПХ тяжкої форми (ІІІ ступеня)
Характеризується полісиндромністю з ураженням практично всіх органів і систем. Скарги хворих аналогічні тим, що і при ХПХ ІІ ступеня, але тяжчі. Переважають деструктивні процеси у кровотворній тканині, виникають атрофічні і дистрофічні мікроструктурні зміни в органах.
Ураження ЦНС набувають характеру токсичного енцефаліту з ділянками ураження середнього і проміжного мозку: зниження сухожильних
20
Окрім чітких ознак астенії і судинної дистонії гіпотонічного типу виявляються кровоточивість, різноманітні трофічні порушення, виражені дисфункції внутрішніх органів, пригнічення функції кровотворної та імунної систем. Хворі скаржаться на кровоточивість ясен, носові кровотечі, метрорагії, крововиливи під шкіру за незначних травм, болі в кістяку і різних ділянках черева. При огляді хворого привертають увагу точкові (петехії) чи плямисті (екхімози) крововиливи під шкіру, сухість або гіпергідроз, мармуровість, зниження тургору і еластичності шкіри, ламкість і стоншення нігтів, виражений акроціаноз. Слизові оболонки верхніх дихальних шляхів атрофічні.
Характерним є стійке зниження секреторної здатності шлунка, підшлункової залози, дистонія і дискінезія усього кишкового тракту, інколи збільшення печінки з помірним парціальним порушенням її функції (минуща білірубінемія, гіперглікемія, гіперхолістеринемія, зниження детоксикаційної функції, зменшення в крові вмісту альбуміну і збільшення глобулінів).
Нерідко в сечі виявляється уробілін, у калі ― прихована кров, зміни копрограми.
Для цього ступеня захворювання властиве чітко визначене пригнічення усіх ланок кровотворення — зниження за межі норми вмісту в периферичній крові гемоглобіну (гіпохромна анемія) і еритроцитів (до 3,0×10 12
/л) з можливими пойкілоцитозом та анізоцитозом з макроцитами і навіть мегалоцитами. Кількість тромбоцитів знижується до 100×10 9
/л і нижче, лейкопенія сягає 1,5×10 9
/л за рахунок гранулоцитів. В нейтрофілах виявляються гіперсегментовані ядра, вакуолізація, токсична зернистість. У кістковому мозку — ознаки пригнічення всіх видів кровотворення: гранулоцитопоезу, еритропоезу, мегакаріоцитопоезу.
Перебіг захворювання тривкий, протягом років, із загостреннями, нерідко з неповним видужанням. Хворі потребують багаторазового стаціонарного лікування.
ХПХ тяжкої форми (ІІІ ступеня)
Характеризується полісиндромністю з ураженням практично всіх органів і систем. Скарги хворих аналогічні тим, що і при ХПХ ІІ ступеня, але тяжчі. Переважають деструктивні процеси у кровотворній тканині, виникають атрофічні і дистрофічні мікроструктурні зміни в органах.
Ураження ЦНС набувають характеру токсичного енцефаліту з ділянками ураження середнього і проміжного мозку: зниження сухожильних
20
рефлексів, порушення м’язового тонусу і статики, поява ністагму і оптико- вестибулярних розладів. Обстеження серцево-судинної системи виявляє ознаки виражених дистрофічних змін міокарда. В легенях виникають застійні явища, ознаки запального процесу. Лабораторні тести засвідчують стійке і глибоке пригнічення функцій шлунка, печінки, підшлункової залози і кишечнику.
Відмічається чіткий гематологічний синдром (глибоке пригнічення процесів кровотворення з тяжкими геморагічними проявами), органічні ураження ЦНС і внутрішніх органів, глибокі трофічні і обмінні розлади.
Хворі, особливо жінки, емоційно лабільні, плаксиві. Відмічають погіршення пам’яті, зниження концентрації уваги. У деяких випадках виявляються діенцефальні розлади у вигляді порушення терморегуляції, пароксизмальної тахікардії, лабільності артеріального тиску.
Анемія сягає тяжкого ступеня (кількість еритроцитів <3,0×10 12
/л), лейкопенія з гранулоцитопенією до агранулоцитозу (лейкоцитів <1,0×10 9
/л), тромбоцитопенія до 50×10 9
/л і менше, спустошення кісткового мозку з превалюванням в його складі ретикулярних, ендотеліальних і плазматичних клітин.
Усі хворі на ХПХ тяжкої форми внаслідок пригнічення імунної системи втрачають стійкість до будь-яких інфекційних і грибкових захворювань, наприклад, пневмоній різної етіології, які у них до того ж приймають тяжкий перебіг зі схильністю до нагноювання, некротизації тканин і в’ялою репарацією. Можуть спостерігатися явища септицемії.
Прогноз при ХПХ тяжкого ступеня серйозний. Захворювання невідворотно прогресує, доводячи хворого до кахексії, і може закінчитися летальним кінцем в результаті геморагічних та інфекційних ускладнень.
Діагноз ХПХ становить певні труднощі, особливо на ранній стадії, що
пов’язане з відсутністю в її клінічній картині патогномонічних ознак, тобто
властивих виключно ХПХ. Обов’язковою складовою встановлення діагнозу
має бути підтвердження факту контакту з радіацією в дозах, які можуть
викликати соматичні (детерміновані) ефекти, або, для осіб категорії
персонал, радіаційно-гігієнічної експертизи робочого місця, в якій наводиться
також розрахунок можливої сумарної дози за весь термін роботи з
джерелами радіації.
За наявності відповідної радіаційно-гігієнічної документації в діагностиці ХПХ ІІ і ІІІ ступеня тяжкості вирішальне значення надається поєднаній картині гіпопластичної анемії з трофічними розладами і функціонально-морфологічними змінами ЦНС. Значно важче певно визначити ХПХ І ступеня, коли присутні лише малоспецифічні функціональні розлади нервової системи, а порушення кровотворення незначні. Застосовується функціональна проба стану кровотворення ―
після введення нуклеїнату натрію в нормі бачимо помірний лейкоцитоз із
зсувом вліво, тоді як при ХПХ такого відгуку не спостерігається.
21
Відмічається чіткий гематологічний синдром (глибоке пригнічення процесів кровотворення з тяжкими геморагічними проявами), органічні ураження ЦНС і внутрішніх органів, глибокі трофічні і обмінні розлади.
Хворі, особливо жінки, емоційно лабільні, плаксиві. Відмічають погіршення пам’яті, зниження концентрації уваги. У деяких випадках виявляються діенцефальні розлади у вигляді порушення терморегуляції, пароксизмальної тахікардії, лабільності артеріального тиску.
Анемія сягає тяжкого ступеня (кількість еритроцитів <3,0×10 12
/л), лейкопенія з гранулоцитопенією до агранулоцитозу (лейкоцитів <1,0×10 9
/л), тромбоцитопенія до 50×10 9
/л і менше, спустошення кісткового мозку з превалюванням в його складі ретикулярних, ендотеліальних і плазматичних клітин.
Усі хворі на ХПХ тяжкої форми внаслідок пригнічення імунної системи втрачають стійкість до будь-яких інфекційних і грибкових захворювань, наприклад, пневмоній різної етіології, які у них до того ж приймають тяжкий перебіг зі схильністю до нагноювання, некротизації тканин і в’ялою репарацією. Можуть спостерігатися явища септицемії.
Прогноз при ХПХ тяжкого ступеня серйозний. Захворювання невідворотно прогресує, доводячи хворого до кахексії, і може закінчитися летальним кінцем в результаті геморагічних та інфекційних ускладнень.
Діагноз ХПХ становить певні труднощі, особливо на ранній стадії, що
пов’язане з відсутністю в її клінічній картині патогномонічних ознак, тобто
властивих виключно ХПХ. Обов’язковою складовою встановлення діагнозу
має бути підтвердження факту контакту з радіацією в дозах, які можуть
викликати соматичні (детерміновані) ефекти, або, для осіб категорії
персонал, радіаційно-гігієнічної експертизи робочого місця, в якій наводиться
також розрахунок можливої сумарної дози за весь термін роботи з
джерелами радіації.
За наявності відповідної радіаційно-гігієнічної документації в діагностиці ХПХ ІІ і ІІІ ступеня тяжкості вирішальне значення надається поєднаній картині гіпопластичної анемії з трофічними розладами і функціонально-морфологічними змінами ЦНС. Значно важче певно визначити ХПХ І ступеня, коли присутні лише малоспецифічні функціональні розлади нервової системи, а порушення кровотворення незначні. Застосовується функціональна проба стану кровотворення ―
після введення нуклеїнату натрію в нормі бачимо помірний лейкоцитоз із
зсувом вліво, тоді як при ХПХ такого відгуку не спостерігається.
21
У диференціально-діагностичному плані насамперед необхідно виключити захворювання зі схожими клінічними проявами ― гематологічні
(зокрема, вторинні розлади кровотворення при соматичній патології, як то захворюваннях нирок, хронічних гепатитах, хронічних запаленнях), хронічну
інтоксикацію, астенічні стани при соматичних захворюваннях, вегето- судинний невроз, органічні ураження ЦНС, вплив інших професійних шкідливих факторів, залишкові явища перенесених інфекційних захворювань.
Слід підкреслити, що остаточне рішення про наявність у хворого ХПХ може бути прийнятим тільки після ретельного обстеження в стаціонарі спеціалізованого лікувального закладу.
Прикладом хронічної променевої хвороби тяжкої форми від тривалого загального опромінення гамма-промінням потужного джерела з цезієм-137 може бути випадок фатального радіаційного ураження членів 2 сімей, що стався в Краматорську. Про цю радіаційну аварію наприкінці 1989 року писали всі центральні газети СРСР.
У серпні 1980 року був заселений тільки що зведений 9-поверховий панельний дім, стандартний для тих часів у всьому Союзі. В одній з квартир цього будинку через рік вмирає 18-річна дівчина від анапластичної анемії, а через рік від такого самого захворювання — її 16-річний брат. Мати цих дітей занедужала теж, і оскільки у неї було діагностовано тяжку форму анемії, лікарі дійшли думки, що члени сім’ї страждають на спадкове захворювання.
Батьки померлих дітей обмінюються квартирами з сім’єю, яка жила в меншій у тому самому домі теж з двома дітьми. Тепер така ж трагедія розігрується з сім’єю, що оселилась в цій квартирі — помирають по черзі діти, хворіє мати.
Клінічна картина захворювань аналогічна тій, від якої померли члени попередньої сім’ї — анапластична форма анемії. Діти із цієї сім’ї прожили в новій квартирі довше за попередників. Вони неодноразово лікувалися в санаторії, де їх стан значно покращувався, набирали вагу, поліпшувалися показники кровотворення. Але коли поверталися додому, поверталася і їх недуга. Старший син-підліток помер через 4 роки після поселення в нещасливій квартирі, а менший продовжував хворіти, незважаючи на лікування в Москві і Німеччині, і помер 1990 р. Померла після переселення в
іншу квартиру також і мати дітей, які були першими жертвами нещасливої квартири
Був 1989 рік — 3-й рік Чорнобильської аварії. Мабуть ця обставина і наштовхнула батька подумати про можливість якогось зв’язку хвороб сім’ї з радіацією, про яку на той час тільки і розмов було. Він звернувся до міської санітарно-епідеміологічної станції з проханням перевірити радіаційний фон в його квартирі. Головний лікар СЕС М. Савченко розповідав, що коли група радіологів прибула на територію двору будинку і включила дозиметр, він показав рівень радіаційного фону, що перевищував у 20 разів нормальний. На порозі квартири рівень радіації був настільки високим, що виникла необхідність шукати дозиметр з вищим діапазоном потужності дози. Цей
22
дозиметр привів радіологів до дитячої кімнати і вказав на місце в стіні, з якого йшов струмінь гамма-випромінення з потужністю дози у 200 рентгенів на годину.
Тривогу забили на всіх рівнях. Щоб встановити, яке джерело знаходиться в стінній панелі, з усіма захисними пересторогами її кусок, що випромінював, вирізали і відправили в Київський науковий інститут ядерних досліджень для аналізу. За результатами дослідження фахівці інституту встановили, що це була герметична капсула з цезієм-137 типу ІГІ-Ц-4 № 887, яка розміщувалася в товщі стінної бетонної панелі асиметрично: глибина його залягання з одного боку становила 1 см, а з іншого — 14 см. Було також встановлено, що це джерело раніше належало одному з підприємств із добутку і виробництва щебінки в Донецькій області. Джерело було загублене
1979 року. На одному з агрегатів подрібнення каменю зламався радіаційний пристрій вимірювання рівня завантаження бункера, і цезієве джерело випромінення випало в ємкість із щебінкою. Втрату джерела помітили тільки згодом, коли щебінка з джерелом була відправлена на будівництво, але оскільки в цей час будувалися в Москві спортивні споруди для Олімпіади-80, його доскіпливо шукали саме там, а не на домобудівельному комбінаті, що був майже поряд. Потім про нього забули.
Трагічність ситуації полягала в тому, що стінна панель із джерелом розділяла в суміжних квартирах 2 кімнати, які стали дитячими. Висота розташування джерела у стіні відповідала висоті ліжок, тому діти під час перебування в кімнаті, а особливо в ліжках піддавалися опромінюванню досить високого рівня.
Експертами із Харківського інституту медичної радіології МОЗ (нині
Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор’єва НАМН України) за реконструкцією сценарію опромінювання було виконано оцінку доз, яку могли отримати постраждалі. Вони могли становити майже 5000 бер для дітей і 1700 бер для померлої матері.
Лікування ХПХ
Лікування ХПХ має бути комплексним і диференційованим залежно від тяжкості перебігу та превалювання ураження тих чи інших систем.
При легкій формі захворювання призначається руховий режим, лікувальні фізичні вправи, збалансована дієта. Із лікарських засобів — адаптогени: препарати женьшеню, елеутерококу, стрихніну, полівітаміни, гемостимулятори, малі транквілізатори тощо. Дієву допомогу можуть надати фізіотерапевтичні процедури спочатку седативного характеру, а потім ― тонізувального (гідропроцедури).
Хворим з ХПХ ІІ ступеня призначають ліжковий режим, калорійну, але механічно не подразливу їжу з високим вмістом вітамінів і антиоксидантів.
Обов’язковими є гемостимулятори, особливо стимулятори лейкопоезу
(наприклад, пентоксил, нуклеїнат натрію, вітамін В
12
, фолієва кислота,
23
Тривогу забили на всіх рівнях. Щоб встановити, яке джерело знаходиться в стінній панелі, з усіма захисними пересторогами її кусок, що випромінював, вирізали і відправили в Київський науковий інститут ядерних досліджень для аналізу. За результатами дослідження фахівці інституту встановили, що це була герметична капсула з цезієм-137 типу ІГІ-Ц-4 № 887, яка розміщувалася в товщі стінної бетонної панелі асиметрично: глибина його залягання з одного боку становила 1 см, а з іншого — 14 см. Було також встановлено, що це джерело раніше належало одному з підприємств із добутку і виробництва щебінки в Донецькій області. Джерело було загублене
1979 року. На одному з агрегатів подрібнення каменю зламався радіаційний пристрій вимірювання рівня завантаження бункера, і цезієве джерело випромінення випало в ємкість із щебінкою. Втрату джерела помітили тільки згодом, коли щебінка з джерелом була відправлена на будівництво, але оскільки в цей час будувалися в Москві спортивні споруди для Олімпіади-80, його доскіпливо шукали саме там, а не на домобудівельному комбінаті, що був майже поряд. Потім про нього забули.
Трагічність ситуації полягала в тому, що стінна панель із джерелом розділяла в суміжних квартирах 2 кімнати, які стали дитячими. Висота розташування джерела у стіні відповідала висоті ліжок, тому діти під час перебування в кімнаті, а особливо в ліжках піддавалися опромінюванню досить високого рівня.
Експертами із Харківського інституту медичної радіології МОЗ (нині
Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор’єва НАМН України) за реконструкцією сценарію опромінювання було виконано оцінку доз, яку могли отримати постраждалі. Вони могли становити майже 5000 бер для дітей і 1700 бер для померлої матері.
Лікування ХПХ
Лікування ХПХ має бути комплексним і диференційованим залежно від тяжкості перебігу та превалювання ураження тих чи інших систем.
При легкій формі захворювання призначається руховий режим, лікувальні фізичні вправи, збалансована дієта. Із лікарських засобів — адаптогени: препарати женьшеню, елеутерококу, стрихніну, полівітаміни, гемостимулятори, малі транквілізатори тощо. Дієву допомогу можуть надати фізіотерапевтичні процедури спочатку седативного характеру, а потім ― тонізувального (гідропроцедури).
Хворим з ХПХ ІІ ступеня призначають ліжковий режим, калорійну, але механічно не подразливу їжу з високим вмістом вітамінів і антиоксидантів.
Обов’язковими є гемостимулятори, особливо стимулятори лейкопоезу
(наприклад, пентоксил, нуклеїнат натрію, вітамін В
12
, фолієва кислота,
23
карбонат літію), антигеморагічні засоби (вітаміни К, С, аскорутин), препарати кальцію, анаболічні гормони. Рекомендується призначати симптоматичне лікування.
При виникненні супутніх інфекційних захворювань призначають антибіотикотерапію широкого спектра дії.
Тривалість стаціонарного лікування 1,5–2 місяці, протягом яких поступово ліжковий режим послабляється в міру зменшення проявів хвороби
і поліпшення загального стану хворого. В наступному рекомендується санаторно-курортна реабілітація.
За тяжкої форми ХПХ хворі потребують схожого лікування, але термін постільного режиму відповідно подовжується. Головна увага зосереджується на ліквідації гіпопластичного стану кровотворення, для чого вдаються до гемотрансфузій, природних гемостимуляторів, трансфузій гемопоетичних клітин. Симптоматична терапія обов’язково має брати до уваги важливість відновлення функціонального стану печінки, підшлункової залози, шлунка, кишечнику. Особливу увагу необхідно приділяти інтенсивній і збалансованій антибактеріальній, гемостатичній і замісній терапії: ферментні препарати, спазмолітики, холеретики, послаблювальні засоби. При виконанні лікувальних маніпуляцій хворим належить ретельно виконувати правила асептики и антисептики, підтримувати гігієнічний режим у палатах, запобігати можливості занесення інфекції.
Цілком зрозуміло, що в наступному хворі потребують санаторно- курортного лікування і, можливо, переведення на інвалідність.
1 2 3 4 5 6 7
скачати
При виникненні супутніх інфекційних захворювань призначають антибіотикотерапію широкого спектра дії.
Тривалість стаціонарного лікування 1,5–2 місяці, протягом яких поступово ліжковий режим послабляється в міру зменшення проявів хвороби
і поліпшення загального стану хворого. В наступному рекомендується санаторно-курортна реабілітація.
За тяжкої форми ХПХ хворі потребують схожого лікування, але термін постільного режиму відповідно подовжується. Головна увага зосереджується на ліквідації гіпопластичного стану кровотворення, для чого вдаються до гемотрансфузій, природних гемостимуляторів, трансфузій гемопоетичних клітин. Симптоматична терапія обов’язково має брати до уваги важливість відновлення функціонального стану печінки, підшлункової залози, шлунка, кишечнику. Особливу увагу необхідно приділяти інтенсивній і збалансованій антибактеріальній, гемостатичній і замісній терапії: ферментні препарати, спазмолітики, холеретики, послаблювальні засоби. При виконанні лікувальних маніпуляцій хворим належить ретельно виконувати правила асептики и антисептики, підтримувати гігієнічний режим у палатах, запобігати можливості занесення інфекції.
Цілком зрозуміло, що в наступному хворі потребують санаторно- курортного лікування і, можливо, переведення на інвалідність.
1 2 3 4 5 6 7