Зміст
Зміст 2
Вступ 3
1. Сутність економічної кризи 4
2. Соціально-політичні і моральні наслідки економічної кризи 10
17
Висновки 18
Аналіз вітчизняного досвіду розвитку процесів капіталізації дає підстави стверджувати, що нині Україна надто великі надії покладає на зовнішні фактори економічного розвитку (такі, як допомога, кредити західних держав, іноземні інвестиції тощо). Це, на наш погляд, хибна орієнтація. Основна увага повинна бути приділена використанню таких факторів, які найбільше відповідають сучасному рівню й характеру розвитку вітчизняної економіки. А таким фактором є не екологічний, не праця у її фізичному розумінні і навіть не капітал як такий (хоча ефективне їх використання не знімається з порядку денного), а інтелектуальний потенціал суспільства. 18
Список використаної літератури 19
Вступ
На сьогодні відомо близько 200 теорій, в яких їх автори порідному трактують питання пов’язані з причинами виникнення економічних криз, шляхами їх запобігання та нейтралізування.
Так, класифікуючи різноманітні теорії економічних криз, американський економіст Пол Самуельсон зводить їх у дві великі групи: екстернальні (зовнішні) теорії і теорії інтернальні (внутрішні).
Автори екстернальних теорій вбачають головні причини економічних криз у коливаннях факторів, що лежать за межами економічної системи: поява темних плям на сонці, війни й революції, природні катаклізми тощо.
Прибічники інтернальних теорій причини економічних криз обумовлюють факторами, що знаходяться в середині економічної системи: недостатнє споживання населення, диспропорційність між галузями економіки; розширення або звуження банківського кредиту тощо.
Отже, одні економісти пояснюють виникнення економічних криз випадковими обставинами й тому самі кризи розглядають як явище випадкове, яке нічого спільного а економікою, а тим більше з існуючим суспільним ладом не має.
Аналіз причин виникнення економічних криз, які наводяться економістами різних напрямків, дає підставу виділити як найбільш теоретично обгрунтовану концепцію К.Маркса, згідно з якою головною причиною циклічного розвитку економіки вважаються порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок існування антагоністичних суперечностей, властивих суспільному виробництву, основаному на приватній власності на засоби виробництва.
Підтвердженням цього висновку є виникнення економічної кризи в Україні, а також у всіх країнах, що утворились на теренах колишнього Радянського Союзу. Але поряд з економічними наслідками кризи варто проаналізувати суспільно-політичні та моральні наслідки.
1. Сутність економічної кризи
Економічним циклом визначається період від однієї кризи до початку другої. Для циклу характерним є проходження чотирьох фаз. Економічний цикл включає чотири таких фази: кризу, депресію, пожвавлення, підйом.
Рис. 1. Економічний цикл [7, с. 108]
Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки [3, с. 64].
Неминучість економічних криз в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, проявляється в їх періодичності. Отже, можна сказати, що сучасна світова економіка розвивається циклічно, тобто від однієї економічної кризи до іншої. Цей період розвитку від кризи до кризи отримав назву економічного або промислового циклі.
Сучасна економічна наука, розглядаючи кризу як тимчасове порушення ринкової рівноваги, економічний розвиток подає дещо інакше, а саме: як циклічний рух від рівноваги до її порушення й далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги, де криз не існує, а є тимчасові спади виробництва (рецесії), які з часом змінюються періодами піднесення виробництва.
Циклічність розглядається як об'єктивна закономірність економічного розвитку.
Причому особливу увагу економісти Заходу приділяють не з'ясуванню причин циклічного розвитку економіки, а класифікації циклів. Так, поклавши в основу класифікації критерій тривалості циклу, виділяють [10, с. 311]:
а) малі цикли - короткочасні коливання ділової активності, що продовжуються 3 - 4 роки;
б) середні цикли - терміном 7-11 років;
в)великі цикли, періодичність яких становить 40-60 років;
г) вікові циклічні коливання [4;83].
Найбільш рельєфно в структурі циклічного економічного розвитку проявляються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють з малими й великими циклами й найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Це дає підстави розглядати середні цикли як базові й на основі аналізу їх проходження виводити певні закономірності щодо характеру економічного розвитку національних економік в умовах циклічності.
Усі кризи різняться між собою, бо кожна з них є історично неповторною й індивідуальною. Проте майже для всіх середніх циклів характерним є проходження через чотири фази:
Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий. Основними напрямами прояву економічної кризи є:
1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них. Під час кризи значна частина товарів виявляється надлишковою й не може бути реалізованою. Проте перевиробництво не є абсолютним, а відносним, тобто надлишок товарів існує не щодо потреб суспільства, а щодо його платоспроможного попиту.
2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них.
3. Різке скорочення обсягів виробництва. Рушійним мотивом підприємництва є прибуток. Але під час кризи, коли ціни на товари падають, відбувається значне зниження норми прибутку. Звичайно, за таких умов підприємці не розширюють, а скорочують виробництво.
4. Масові банкрутства підприємств. Під час кризи товари не реалізуються або реалізуються за низькими цінами; тому певна частина підприємців (особливо дрібних) виявляється неспроможною сплачувати свої боргові зобов'язання й банкрутує.
5. Значне зростання безробіття й зниження заробітної плати.
6. Потрясіння кредитної системи. Промислова криза породжує грошово-кредитну кризу, що проявляється в різкому скороченні комерційного й банківського кредиту, масовому вилученні вкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, підвищенні норми процента і т.д [4;91].
Криза змінюється депресією (тупцювання на місці), характерними рисами якої є:
1. Поступове зменшення товарного надлишку в результаті відновлення й реалізації товарів.
2. Призупинення різкого падіння цін. Під час депресії, особливо на початку, ціни ще продовжують знижуватися, але вже не так різко, як під час кризи, а в подальшому їх падіння припиняється.
3. Припинення спаду виробництва. Під час депресії обсяги виробництва дещо збільшуються, але ще не досягають до кризового рівня.
4 Падіння позичкового процента. Маса грошових капіталів, що не знаходить застосування в промисловості й торгівлі, стікається до банків, в результаті чого пропозиція капіталів зростає, що веде до зниження норми процента [4;93].
Наступними фазами промислового циклу є пожвавлення й піднесення. Як пожвавлення, так і піднесення характеризуються зростанням виробництва. Різниця лише в тому, що під час пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутий перед кризою, а під час піднесення обсяги виробництва перевершують докризовий рівень. Найбільш важливою з цих двох фаз є фаза піднесення, основними рисами якої є [2, с. 189]:
1. Швидке зростання виробництва.
2. Значне підвищення товарних цін.
3. Скорочення розмірів безробіття.
4. Підвищення заробітної плати.
5. Кредитна експансія, тобто розширення розмірів кредиту, що надається банками. Під час промислового піднесення попит на позичковий капітал починає обганяти пропозицію, що викликає зростання норми процента.
Падіння цін і загострення конкуренції під час кризи змушують підприємців вишукувати шляхи для зниження витрат виробництва. Бо лише при більш високих темпах зниження витрат виробництва порівняно з темпами падіння цін можна отримувати прибуток й утримуватись на плаву під час кризи. Але для того, щоб значно знизити витрати виробництва підприємці повинні замінити старі машини, обладнання й технології новими, більш продуктивними.
Коли фізичне оновлення елементів основного капіталу, й насамперед знарядь праці, набуває масових масштабів, здійснюється перехід від пожвавлення до піднесення. Заміна старих машин і обладнання новими породжує попит на засоби виробництва, що веде до швидкого зростання і підрозділу суспільного виробництва.
Зростання І підрозділу, в свою чергу, веде до збільшення числа зайнятих у ньому працюючих й до зростання попиту на предмети споживання, що зумовлює зростання II підрозділу. Таким чином, масове оновлення основного капіталу виступає матеріальною основою промислового піднесення.
Але оновлення основного капіталу не продовжується безкінечно. Через деякий час переобладнання підприємств закінчується, в результаті чого зменшується попит на додаткові засоби виробництва. Водночас до ладу стають нові підприємства, які постачають на ринок значні додаткові маси товарів. Такому стрибкоподібному нарощуванню товарної продукції не відповідає зростання платоспроможного попиту, тому за піднесенням неминуче знову настає криза [5;107].
Зміна піднесень кризами породжується антагоністичними суперечностями ринкової економіки, а відтворення основного капіталу визначає лише тривалість проходження циклу.
Строк, упродовж якого йде оновлення основного капіталу, є одним з важливих моментів для пояснення багатолітнього циклу, але окрім цього, на тривалість економічного циклу впливають й інші моменти, що істотно, необхідно враховувати в практиці господарювання.
Умови сучасного економічного розвитку характеризуються глибокими змінами в структурі економічного циклу, в змісті його окремих фаз. Це пов'язано:
По-перше, з впливом на процеси відтворення науково-технічної революції: оновлення основного капіталу внаслідок стрімкого морального старіння відбувається не тільки у фазах пожвавлення та піднесення, а й у фазах кризи та депресії.
По-друге, з державним антициклічним регулюванням та частковим монополістичним плануванням макроекономічних пропорцій.
По-третє, інтернаціоналізацією структури відтворення під впливом міжнародних інтеграційних процесів.
По-четверте, із збільшенням питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання, а також сфери послуг (їм менше притаманні циклічні коливання).
По-п'яте, з впровадженням ресурсозберігаючих технологій, що значно вплинуло на рівень витрат виробництва й цін.
По-шосте, з диверсифікацією виробництва.
Внаслідок дії цих факторів у сучасному економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбулася деформація класичного циклу, що проявляється у поступовому злитті фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення. Практично цикл функціонує тепер як двофазний. Для першої фази властивим є сповзання вниз (спад виробництва, зниження цін і т.ін.) для другої - піднесення (експансія), де пожвавлення розтягується на тривалий час і не завжди переростає в бурхливе піднесення.
Таким чином, детально проаналізувавши в попередніх розділах основні аспекти виникнення й поширення економічних криз, наступний розділ даної курсової роботи буде присвячено характеристиці економічної кризи в нашій країні, а саме, виявленню її особливостей і наслідків. Особлива увга приділятеметься вивченню факторів стабілізації економічної ситуації в Україні.
2. Соціально-політичні і моральні наслідки економічної кризи
Світова економічна криза 1929-32рр. (обвальне падіння курсу акцій) - початок світової економічної кризи, наслідки якого були величезними для економічного, політичного й ідейно-психологічного розвитку.
Особливості кризи (кризи були і раніше - раз у 10 років) [7, с. 121]:
1) небувала глибина: рівень виробництва відкинутий до початок століття, число безробітних на Заході 30 млн. (до 1/3 робочої сили).
2) глобальний характер кризи.
3) тривалість: з 1929-32 р. Але і після початку з 1933 р. деякого пожвавлення економіка повною мірою не відновилася до II світової війни. Тому 30-і рр. називають Великою депресією.
Причини особливої тривалості і глибини кризи.
- наслідки війни і післявоєнних рішень: традиційні господарські зв'язки були порушені, світова економіка була перевантажена борговими зобов'язаннями.
- небувала гегемонія США, вся світова економіка залежала від них. Але процвітання США виявилося хитким. Величезний ріст промислового виробництва, перехід до технології масового виробництва (конвеєр). Але споживання аж ніяк не стало масовим: зарплата в такій мері не виросла, багатії не могли замінити масового споживача. Украй хитливою виявилася і фінансова система США - спекулятивний бум на Нью-йоркській фондовій біржі. Коли він досяг межі, почалося обвальне падіння курсів акцій, що і стало початком "великої кризи". Криза економіки США разом обрушила усю світову економіку.
- уряди західних країн виявилися не готові до таких подій: довгий час не вирішувалися на серйозне втручання в економіку і не починали спільних дій.
Соціально-політичні наслідки кризи.
Величезні нещастя і страждання маси людей. Мільйони не мали їжі і даху. Під погрозою не тільки робітники, але і середні шари (торговці, службовці). Люди голодували, і в той же час для скорочення розмірів виробництва в Америці й Аргентині знищували величезну кількість продуктів, топили зерном паровози. Настрій: розпач і спалах протесту. В Америці багатомільйонні марші протесту безробітних у Вашингтоні, один з них був розігнаний танками генералом Макартуром - майбутнім героєм війни. Усе це яскраво відбито в художніх творах: роман Ганс Фаллада "Що ж далі, маленька людина?", книзі Т.Драйзера (США) "Грона гніву", американських фільмах "Загнаних коней адже пристрілюють?" і "Бонни і Клайд". Для багатьох усе це доводило неспроможність капіталізму, необхідність переходу до іншого суспільного ладу. У зв'язку з цим - ріст крайніх плинів – комуністичних партій (їхня чисельність виросла в 2 рази) і фашизму [4, с. 16].
Пошук шляхів виходу з кризи.
Головний напрямок - посилення регулятивних функцій держави, його втручання в економіку:
- регулювання економіки за допомогою цін, кредитів, обмеження розмірів виробництва, навіть планування.
- створення системи соціального забезпечення в США і її значний розвиток в інших країнах Заходу (посібника безробітним і т.д.). Два варіанти виходу з кризи (обоє на основі посилення державного регулювання).
- ліберально-демократичний реформізм (найбільше яскравий - "Новий курс" Ф.Рузвельта, також політика Народного фронту у Франції).
- реакційно-терористичний тоталітаризм (Німеччина - Гітлер).
Світова економічна криза 1974-1975 рр. супроводжувалась зростаючою високою інфляцією разом із зростаючим безробіттям та падінням виробництва. Такий хід подій спростував один із основних постулатів кейнсіанської економічної теорії, згідно з яким інфляція і безробіття - взаємовиключні явища.
Так, у США в 1970-1975 рр. інфляція і безробіття були приблизно на однаково високому рівні. Межі коливання середньорічних темпів зростання інфляції становили 5,7-9,1 відсотка, а безробіття - 4,9-8,5 відсотка. Подібне становище було типовим і для інших країн - членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) [3, с. 64].
Впровадження ринкових відносин у сферу культури СРСР почалося з моменту прийняття в 1988 р. Міністерством культури СРСР постанови «Про переклад ряду установ культури на умови самофінансування і госпрозрахунку» і наступного за ним проведення експерименту в театрах країни. Суть експерименту в тому, щоб виробити модель театру, що діє в умовах ринку, яку можна було б запропонувати як зразок для інших типів культурно-просвітніх установ.
Результати експерименту виявилися далеко неоднозначними. Аналіз роботи театрів показав, що вони відреагували на цей експеримент підвищенням вартості квитків, що, в принципі, веде до їх елітарності. Переважна більшість глядачів бути в такий спосіб відсічено від театрального мистецтва.
Щось подібне відбулося і з іншими установами культури - Палацами, Будинками культури, бібліотеками. Їх змусили шукати позабюджетні джерела фінансування, займатися пошуком «добрих» банкірів, підприємців і купців і здавати свої приміщення в оренду комерційним організаціям.
Так були створені економічні передумови для руйнування інфраструктури сфери культури і поступового перетворення традиційних установ в особливий вид комерційних підприємств, орієнтованих не на розширення власне культурних задач, а на одержання прибутку. Поступово початку звертатися діяльність кружків і колективів художньої самодіяльності, одночасно стало швидко збільшуватися кількість «дохідних» організацій. На базі державних, профспілкових, колгоспних установ почали виникати відеосалони, пункти прокату аудіо- і відеокасет.
Незважаючи на впровадження комерційних початків у свою діяльність, культурні установи не удержалися на своїх позиціях і під напором ринку стали перетворюватися у відверто комерційні структури. Багато хто з них були пущені, що називається, «з молотка».
Про масштаби процесу, що розгорнувся, можна судити по наступних фактах. Тільки за один 1991 р. продано або перепрофільовано понад 500 об'єктів соціально-культурного призначення. У 1992 році ця тенденція продовжувала підсилюватися і, відповідно до оцінок експертів, найближчим часом можна екати закриття як мінімум ще 10 тис. аналогічних установ.
Особливо значному розгромові піддалися соціально-культурні установи села. При незначному підвищенні державних закупівельних цін і різкому подорожчанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив і іншого колгоспи і радгоспи в абсолютній більшості виявилися нездатними утримувати на своєму балансі побудовані ними Будинки і Палаци культури, кінотеатри, творчі самодіяльні колективи, дотувати демонстрацію кінофільмів, виїзних спектаклів міських театрів і т.д. Про те, наскільки стрімко відбувається руйнування інфраструктури культури села, можна судити по наступним даним. Якщо 1985 р. на селі діяло 3349 клубних установ, що утримуються за рахунок колгоспів і радгоспів, то до початку 1991 р. їх було вже в два рази менше. У 1993 році їхня чисельність зменшилася ще на 27%, а далі цей процес інтенсифікувався.
Показово, що масова свідомість дуже чітка прореагувала на процеси, що відбуваються в сфері культури. За даними досліджень кінця 1991 року - початку 1992 року, тільки 2, 3% сільського населення і не набагато більше 7% міського населення оцінюють ступінь приступності для них культурних благ як високу; приблизно кожен 5-й - як середню, кожен 4-й - як низьку. Тільки 21% сільських жителів вважають, що в них є реальна можливість побувати на концерті, що них цікавить, 20% - відвідати спектакль, про яке вони чули і який хочуть побачити, 16% - скласти бібліотеку, близько 8% - сформувати фонотеку, менш 7% - стати власником відеотеки. Кожен 3-й переконаний у тому, що в результаті тих соціальних змін, що відбуваються сьогодні, ступінь приступності культурних благ для них істотно зменшилася. У тім, що відбудеться зворотне і їхньої можливості в прилученні до культурних цінностей зростуть, переконані менш 6% сільських жителів.
Соціально-політичні і моральні наслідки кризи в Україні на початку 1990-х років. Конфіскаційні міри держави у відношенні фінансових заощаджень громадян під прийменником «витрат ринкових реформ» за короткий час поставили велику частину населення на грань убогості. Засоби і форми наступної «ринізації» економіки були зведені до згортання національної промисловості, що в дійсності означало буквальне попрання прав кожного громадянина на працю.
Спад і зупинка промислових підприємств призвели до неконтрольованого росту безробіття. Минула політична система ігнорувала цю проблему, прикриваючи доводами «світового досвіду», «витратами реформ» і ін. Легальна, а особливо приховане безробіття розвивається по хаотичному сценарії викидання «зайвої» робочої сили з робочих місць без якої-небудь перспективи і соціальних гарантій.
Пропагандована ідеологема про «перекваліфікацію робочої сили, що вивільняється,» на ділі перетворилася в стихійне і тимчасове «самовлаштування» кожного безробітного в ті ніші національного ринку, де можна одержати хоч якийсь доход («човники», гра на інфляції на внутрішньому ринку, тимчасові низькокваліфіковані заробітки). Показово, що в найбільш соціально активному середовищі — молоді — стурбованість загрозою безробіття в 1994 р. висловили 54% опитаних (і цей відсоток продовжує зростати). Таким чином, кожна друга молода людина в Україні не впевнена не тільки в перспективі, але й у своєму сьогоденні [9, с. 157].
Виробнича криза і криза неплатежів, супроводжувана величезними темпами інфляції і ростом цін, перетворив практично кожного громадянина України в представника нового економічного явища — неплатоспроможного споживача, що перейшов на індивідуальне натуральне господарство як джерело фізичного виживання. Заробітна плата в держсектора економіки розглядалася державою як джерело інфляції, і реальні доходи робітників, пенсіонерів, службовців, учнів і ін. багаторазово зменшилися в порівнянні з роками тоталітарного минулого.
Як вважають українські соціологи, у результаті «біловезьких» реформ був зруйнований так званий «середній клас», тобто найбільш активні і стабільні прошарки населення, які були включені у виробництво і стабільні що мали відносно доходи, «...У 1992 році після лібералізації цін за рисою бідності виявляється велика частина населення (63,9%). Загальна вага чисельності населення з «середніми» доходами скорочується порівняно з 1990 роком більш, ніж удвічі (з 77,7% до 36,1%). «Середній клас» перетворюється з представника переважної більшості в представника якісної меншості і представляє в цей період небагато більше третини населення України» [4, с. 18].
У цілому ж перші етапи радикального економічного і політичного реформування створили в Україні кардинально нову соціальну картину. По оцінках українських фахівців, кількість багатих у 1990-1992 р. склала близько 10%, причому розвивалася тенденція збільшення частини дуже багатих у складі загального шару багатих (5% у 1990 р., 7% у 1991 р., 8% у 1992 р.) (там же).
Економічний тоталітаризм, застосований як засіб управління соціальною сферою, дозволив у короткий час позбавити громадян гарантованого права на освіту. Закриття вузів через їхню фінансову неспроможність, перехід багатьох навчальних закладів на платне навчання з «елітним» рівнем оплати формують систему станової освіти, що суперечить тим декларативним гарантіям, що давалися кожному громадянинові України.
Ізольовані економіка і соціум (обмеження родинних зв'язків, «підрублена» культура, обмежена інформація, відсутність або однобокість наукового обміну і т.п.) з втратою традиційних економічних і соціальних сфер, значимих культурних і духовних взаємозв'язків об'єктивно почали розкладатися від неможливості обпертися на внутрішні соціальні, економічні, культурні, наукові, інформаційні, а тепер і політичні резерви.
Інститут прописки, що фактично зберігається - один із самих принизливих для особистості механізмів її підпорядкування державі - дозволяє владі утримувати старий феодальний принцип контролю над громадянами.
Право громадян на захист державою від злочинності обернулося жахаючим ростом бандитизму, мафізацією економічної й управлінської сфер. Хабарництво і напівофіційний рекет стали нормою в системі влади й управлінських структур.
Тому цілком закономірно, що політика націонал-романтизму викликала стихійний ріст настроїв протесту, що виразилося в проінтеграційних симпатіях людей. За даними аналітиків ІСІ України, у 1994 р. 45% опитаних вважали, що кращим зовнішньополітичним курсом України було би об'єднання зі СНД у єдину державу (19% — за вихід зі СНД, 20% — за вихід зі СНД, але об'єднання з іншими державами).
Ріст проінтеграційних настроїв більш явно простежувався на Півдні і Сході України, у той час як населення західних областей традиційно тяжіло до національно орієнтованої політики держави.
В обстановці загальнополітичної й економічної кризи наявність міжрегіонального антагонізму по лінії Схід-Захід була використана різними політичними силами в період виборів у ВР. Така ідеолого-політична спекуляція на стихійних настроях населення стала підштовхувати суспільство на грань міжетнічного протистояння, привела до росту націоналістичних проявів і альтернативних їм ліворадикальних поглядів і гасел.
У цій ситуації саме суспільство стало виробляти захисні засоби від прагнення політичної влади змінити сформовані ціннісні критерії людських взаємин, початок відривати її наполегливі спроби поставити в оцінці людей на перше місце національність і мова. Погроза націоналізму, перетворення української держави у феодальний «оазис» на карті Євро-Азіатського регіону дотепер запобігалися не завдяки, а всупереч діям націонал-номенклатурної еліти, що потерпіла нищівну поразку на виборах 1994 року. Культурний і політичний рівень народу виявився вище рівня, що керував їм чиновництва.
Висновки
Таким чином, підводячи підсумки даної роботи, ми можемо зробити такі висновки відповідно до характеристики економічної кризи в Україні:
1. Сукупність факторів впливу на економіку України приводить у кінцевому результаті до її детенсивного розвитку, що є найбільш суттєвою причиною поглиблення кризових та інфляційних процесів.
2. Обвальний розвиток кризових процесів посилює детенсивний, тобто гіперзатратний характер функціонування економіки.
3. Ринок сам по собі розірвати це порочне замкнуте коло не зможе. Тут необхідне активне втручання держави на основі практичної реалізації прогресивної економічної політики, окремі фрагменти якої будуть викладені далі.
Аналіз вітчизняного досвіду розвитку процесів капіталізації дає підстави стверджувати, що нині Україна надто великі надії покладає на зовнішні фактори економічного розвитку (такі, як допомога, кредити західних держав, іноземні інвестиції тощо). Це, на наш погляд, хибна орієнтація. Основна увага повинна бути приділена використанню таких факторів, які найбільше відповідають сучасному рівню й характеру розвитку вітчизняної економіки. А таким фактором є не екологічний, не праця у її фізичному розумінні і навіть не капітал як такий (хоча ефективне їх використання не знімається з порядку денного), а інтелектуальний потенціал суспільства.
Список використаної літератури
Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник / А.В. Сидорович (ред.). — М.: ДИС, 1997. — 416 с.
Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С., Найдич Н.М. Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.
Бильчак В.С., Мустафаева И.Д. Макроєкономика: Учеб. пособ. / Калининградский гос. ун-т. — Калининград: Издательство Калининградского гос. ун-та, 2001. — 118 с.
Бродецький О.Є. Етика й естетика: Навч.-метод. посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2005. — 72 с.
Ватаманюк К.Л. Економічна теорія: макро – і мікроекономіка. – К.: ВД “Альтернативи”. – 2001. – 607 с.
Волошко І.Є., Вечірко Р.М., Пітякова Т.С., Лук'яненко О.М., Терещенко В.В. Етика. Естетика: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — 2.вид., без змін — К.: КНЕУ, 2006. — 152 с.
Задоя А.А., Петруня Ю.Е.. Макроэкономика: Учебник для студ. вузов / Днепропетровский ун-т экономики и права. — Д.: ДУЭП, 2003. — 236 с.
Малахов В.А. Етика. Курс лекцій: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — 6-е вид. — К.: Либідь, 2006. — 384 с.
Сепетий Дмитро. Відкрите суспільство: етика та раціональність / Петро Вознюк (передм.). — К.: Смолоскип, 2007. — 358 с.
Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н., Колотий А.М., Боринець С.Я. Основи економічної теорії: Підруч. для студ. нееконом. спец. вищих навч. Закладів. — К.: Вища школа, 2001. — 606 с.