Ім'я файлу: Slovnik-dovidnik_osnovnih_terminiv_i_ponat_z_teori.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 923кб.
Дата: 24.01.2023
скачати

вправ загалом належить до методів навчання руховим діям і є складовою методів чітко регламентованих вправ.
Метод навчання вправ за частинами — спосіб застосування фізичних вправ, який передбачає поділ цілісної рухової дії (переважно зі складною структурою) на окремі фази чи елементи з почерговим їхнім розучуванням і наступним поєднанням у єдине ціле. Метод навчання вправ за частинами належить до методів навчання руховим діям і є складовою методів чітко регламентованих вправ.
Метод поєднаного впливу — такий спосіб застосування фізичних вправ, при якому техніка рухової дії вдосконалюється в умовах, що вимагають збільшення фізичних зусиль. Метод поєднаного впливу належить до методів навчання руховим діям і є складовою методів чітко регламентованих вправ.
Механізми стомлення (від грец. μηχανή — знаряддя, пристрій)— конкретні зміни у діяльності провідних функціональних систем, які обумовлюють втому.
Міжпредметні (міждисциплінарні) зв’язки — взаємна узгодженість навчальних програм, обумовлена системою наук та дидактичними цілями.
Мікроцикл тренування (від грец. μιϞρός — малий, дрібний і ϞύϞλς — коло, круговерть)— малий цикл тренування, переважно з тижневою або наближеною до тижня тривалістю, який містить від двох до кількох занять. Розрізняють втягувальні, базові (загальнопідготовчі), контрольно-підготовчі (спеціально- підготовчі та модельні), підвідні, відновлювальні, змагальні, ударні мікроцикли тренування.
Мінімакс (екстремальний) інтервал (від лат. intervallum — проміжок, відстань) — найменша перерва між вправами, після якої виникає підвищена оперативна працездатність (суперкомпенсація), що настає за певних умов через закономірності відновлювальних процесів в організмі.
Мінімальна тактична інформативність техніки для суперника — характеристика рухових дій, яка свідчить про здатність спортсмена достатньо ефективно їх виконувати за умови відсутності чітко виражених інформаційних деталей, що демаскують його тактичний задум.
Модель спортивної техніки — ідеальний зразок (уявний чи описаний словами, у графічній, математичній, інших формах) змагальної дії, створений на основі практичного досвіду або теоретично.
Момент сили (від лат. momentum — рух, поштовх, мить) — величина сили

дії, яка визначає обертальний ефект сили тяги м'язів при її дії на певні частини опорно-рухового апарату. Момент сили характеризує силу рухової дії.
Моральна підготовка спортсмена (від лат. mores — звичаї) — система впливів, яка застосовується з метою формування та розвитку стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки спортсмена на основі засвоєння ідеалів, норм, принципів моралі.
Моторна щільність уроку (заняття) — відношення часу безпосередньо використаного на рухову діяльність учнів до загальної тривалості уроку.
Н
Навчальна програма — державний документ, який визначає цільові настанови і загальні завдання педагогічного процесу: в загальноосвітній школі — курсу фізичного виховання, у ДЮСШ — спортивного тренування з обраного виду спорту; систему знань, умінь, навичок, які необхідно опанувати за конкретний термін занять, перелік основних фізичних вправ та інших засобів, що забезпечують вирішення поставлених завдань; рівень теоретичної, загально фізичної й спортив- ної підготовленості, виражений у залікових вимогах та навчальних нормативах
(тестових показниках), якого повинні досягнути учні щороку і після завершення навчання в освітньому закладі.
Навчальний план — державний документ, який визначає загальну тривалість занять з фізичного виховання (у загальноосвітній школі, навчальному закладі), спортивної спеціалізації (в ДЮСШ та інших спортивних школах), розділи
(види) програмового матеріалу і кількість годин, відведених на вивчення кожного
із них за роками навчання.
Навчальний предмет (дисципліна) — педагогічно обґрунтована система наукових знань, практичних умінь та навичок, що втілюють основний зміст і методи певної науки.
Навчання — планомірна, організована, спільна двостороння діяльність учителів і учнів, спрямована на свідоме, міцне й глибоке опанування останніми системою знань, умінь та навичок; процес, під час якого набувається загальна освіта, формується та розвивається особистість учня, його світогляд, засвоюється досвід людства і професійної діяльності.
Навчання руховим діям — педагогічний процес чуттєво-раціонального пізнання і практичного оволодіння технікою фізичних вправ.
Напружений (неповний) інтервал — така перерва між вправами, при якій чергове навантаження поєднується із залишковою функціональною активністю

певних систем організму, що викликана попереднім (робота виконується на фоні відносного недовідновлення працездатності).
Негативний перенос рухової навички — така взаємодія навичок, коли наявна навичка ускладнює формування нової.
Нераціональне (надмірне) м'язове напруження — неповне розслаблення м'язів у необхідні моменти виконання рухових дій. Розрізняють тонічне і координаційне нераціональне м'язове напруження.
О
Облік у фізичному вихованні — процес виявлення, регістрації, осмислення та оцінювання даних, фактів, що відносяться до певної діяльності у фізичному вихованні. Розрізняють попередній (до початку організації педагогічного процесу), поточний (безперервний у процесі роботи), підсумковий (після завершення періоду роботи) облік.
Обсяг навантаження — загальна кількість тренувальної роботи, що виконана під час заняття (серії занять).
Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура (від лат. rе — повторна дія і
habilitas (habilitatis) — придатність, спроможність) -— спеціально спрямоване використання фізичних вправ у якості засобів лікування хвороб і відновлення функцій організму, які були порушені або втрачені внаслідок хвороб, травм, перевтоми та інших причин.
Оздоровчо-рекреативна фізична культура (від лат. recreatio — відновлення) — відпочинок, відновлення сил за допомогою засобів фізичного виховання.
Олімпійська система проведення змагань — див. Система проведення
змагань з вибуванням.
Онтогенез (від грец. ὄν (ὄντος) — єство і γεννάω — породжую)—
індивідуальний розвиток організму, що охоплює всі зміни від народження до смерті. (Див. Індивідуальний розвиток). Онтогенез взаємозв'язаний з філогенезом.
Оперативна поза тіла (франц. pose, від poser — класти, ставити) — просторова характеристика техніки фізичних вправ, яка відображає раціональне взаєморозташування ланок опорно-рухового апарату в процесі виконання рухових дій, що дозволяє підтримувати статичну і динамічну рівновагу тіла, доцільно координувати рухи, ефективно проявляти необхідні фізичні якості.

Оперативний контроль — система заходів у рамках одного навчального заняття, спрямованих на оцінку та порівняння результатів педагогічного впливу із запланованими і при необхідності на оперативне усунення виявлених відхилень від плану (визначення термінового тренувального ефекту).
Оперативний контроль у підготовці спортсмена — контроль за оперативним станом спортсмена, зокрема за готовністю до виконання чергової спроби, чергової вправи, до проведення бою і т.п.
Організм людини — цілісна система, у якій всі органи тісно пов'язані між собою і знаходяться в складній взаємодії; ця система здатна до саморегуляції, підтримування гомеостазу, коригування та самовдосконалення.
Ординарний (повний) відпочинок (від лат. ordinarius — звичайний)— варіант відпочинку, що забезпечує відновлення працездатності людини на початок наступного заняття.
Освіта — складне багатогранне явище, сутність якого полягає у єдності та взаємодоповненні таких його аспектно-змістових характеристик як цінність, система, процес і результат.
Основа техніки рухів — сукупність тих ланок і рис динамічної, кінематичної та ритмічної структури рухів, які необхідні для вирішення рухового завдання певним способом (необхідна послідовність прояву м'язових зусиль, необхідний підбір узгоджених у просторі та часі рухів та ін.).
Основні (змагальні) вправи — цілісні рухові дії (сукупність рухових дій), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фізичного виховання або спортивної спеціалізації і виконуються по можливості у межах правил змагань.
Особистість — 1) людина як суб’єкт соціальних взаємин і свідомої діяльності; 2) системна якість індивіда, що визначається входженням у соціальні зв’язки і формується у спільній діяльності та спілкуванні.
Оцінка — 1) результат процесу оцінювання; 2) числовий показник рівня навчальних досягнень вихованців, який може бути представлений у формі чотирибальної, дванадцятибальної, стобальної чи іншої шкали.
Оцінювання — формалізований або експертний процес визначення рівня якості педагогічного процесу, який, як правило, завершується оцінкою.
П

Пауерліфтинг (від англ. power — потужність і lift — піднімати)— виконання спортсменом присідання зі штангою на плечах, жиму штанги, лежачи на горизонтальній лаві та станової тяги (силове триборство).
Пасивна гнучкість (італ. passive, від лат. passivus — бездіяльний) — здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою під впливом зовнішніх факторів.
Пасивний відпочинок — відносний спочинок, відсутність активної рухової діяльності.
Педагогічна технологія (від грец. τέχνη — майстерність і λογος — слово, вчення)— систематичне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу.
Педагогічне тестування — сукупність методичних та організаційних заходів, що забезпечують розробку педагогічних тестів, підготовку і проведення стандартизованої процедури вимірювання рівня підготовленості вихованців, а також обробку й аналіз результатів.
Педагогічний контроль у фізичному вихованні — система заходів, яка забезпечує перевірку запланованих показників фізичного виховання для оцінки засобів, методів і навантаження, що застосовуються (визначення зв'язку між факторами впливу і факторами змін). У фізичному вихованні розрізняють попередній, оперативний, поточний, етапний, підсумковий педагогічний контроль.
Перевтома — стійкі функціональні порушення у результаті надмірної втоми, що не зникають при відпочинку.
Передстартовий стан — стан організму, що характеризується функціональними зрушеннями робочого характеру, які виникають ще до початку рухової діяльності. Розрізняють передстартовий і власне стартовий стани.
Перенапруження — надмірне напруження, яке приводить до довготривалих чи незворотних несприятливих змін в окремих органах і системах організму.
Розрізняють гостре і хронічне перенапруження.
Перетренованість — патологічний стан, прояв дизадаптації, порушення досягнутого у процесі тренування рівня функціональної готовності, регуляції діяльності систем організму (прогресуючий розвиток перевтоми).
Підвідні вправи — переважно елементи рухової дії (частини або поєднання кількох рухів), які сприяють засвоєнню основної вправи (дії) шляхом її цілісної

імітації або часткового відтворення у спрощеній формі.
Підготовка спортсмена — багатоаспектний педагогічний процес доцільного використання знань, засобів, методів та умов (комплексу заходів), що дозволяє спрямовано впливати на розвиток спортсмена і забезпечує необхідний рівень його готовності до спортивних досягнень.
Підготовленість спортсмена — динамічний стан спортсмена, який відображає комплексний результат фізичної підготовки (рівень розвитку фізичних якостей), технічної підготовки (рівень удосконалення рухових навичок), тактичної підготовки (рівень розвитку тактичного мислення), психологічної підготовки (рівень удосконалення морально-вольових якостей), теоретичної підготовки (рівень засвоєння спеціальних знань). Розрізняють фізичну, технічну, тактичну, психологічну, теоретичну підготовленість спортсмена.
Підготовчі вправи — рухові дії (їх поєднання, варіації), які спрямовані переважно на розвиток рухових якостей та здібностей, що необхідні для виконання основної дії (вправи).
Підсумковий контроль — система заходів, спрямованих на з'ясування результатів педагогічного впливу за відносно тривалий період (семестр, рік) з метою визначення успішності виконання річного плану-графіка навчального процесу, ступеня вирішення поставлених завдань, виявлення позитивних і негативних сторін процесу фізичного виховання та його складових.
Плавання — подолання плавом різних дистанцій з фіксацією часу їх проходження. Плавання є складовою сучасного п’ятиборства й тріатлону.
План-графік навчального процесу — документ планування педагогічного процесу з фізичного виховання, який визначає найбільш доцільну послідовність проходження матеріалу теоретичного і практичного розділів навчальної програми за місяцями й тижнями протягом одного року (навчального — у загальноосвітній школі і річного циклу спортивного тренування в ДЮСШ), кількість годин, відведених на кожний розділ (модуль) і розподіл часових затрат на вивчення матеріалу за тижнями.
План-конспект уроку (заняття) — документ планування педагогічного процесу з фізичного виховання, у якому фіксується повний деталізований план конкретного уроку: номер заняття за робочим планом, завдання уроку, необхідні засоби для їхнього вирішення із зазначенням параметрів навантажень і відпочинку для кожної вправи, організаційно-методичні вказівки, матеріально-технічне забезпечення, місце і час його проведення та ін.
Планування фізичного виховання — попередня розробка і визначення на

майбутню діяльність цільових настанов, завдань, змісту, методики, форм організації та методів навчально-виховного процесу з конкретним контингентом людей. Розрізняють перспективне (на тривалий термін), поточне (етапне) (охоплює етапи роботи), оперативне (здійснюється найближчим часом) планування процесу фізичного виховання.
Повний (ординарний) інтервал — перерва між вправами, яка гарантує до початку чергового навантаження практично повне відновлення працездатності до вихідного рівня, що дозволяє повторити роботу без додаткового напруження функцій.
Позаурочні форми занять у фізичному вихованні — способи організації навчально-виховного процесу, за яких заняття проводяться як учителем, так і самими учнями (самостійно) з метою активного відпочинку, зміцнення або відновлення здоров'я, збереження чи підвищення працездатності, розвитку фізичних якостей, удосконалення рухових навичок та ін. Розрізняють такі форми позаурочних занять: малі (ранкова гімнастика, увідна гімнастика, фізкультпауза, фізкультхвилинка, мікропаузи активного відпочинку і т. п.), великі (заняття фізичними вправами у рамках розширеного активного відпочинку (активні перерви в школі, туристичні походи, рухливі ігри та ін.), самостійні тренувальні заняття за типом урочних (аеробіка, шейпінг, калланетика, оздоровча ходьба і біг, атлетична гімнастика та ін.), змагальні (офіційні змагання, відбіркові змагання, контрольні змагання).
Позитивний перенос рухової навички — така взаємодія навичок, коли раніше сформована навичка сприяє, полегшує та прискорює процес становлення нової.
Положения про змагання — документ, який визначає мету і завдання змагань, місце та час проведення, характер керівництва змаганнями, вимоги до учасників, програму змагань, способи проведення і визначення переможців, форми документів й термін їх подання та ін.
Попередній контроль — система заходів, спрямованих переважно на діагностику досягнень учнів на певному етапі навчально-виховного процесу (на початку року, семестру, перед вивченням нового розділу (модулю), що дозволяє цілеспрямовано враховувати їхні індивідуальні особливості у подальшій роботі.
Постава — індивідуальна манера й типові риси фіксації основної вертикальної пози тіла та її похідних у стані спокою (стоячи, сидячи) і в русі (при ходьбі, бігу). Розрізняють основну і оперативну (варіативні форми прояву постави в умовах трудової, спортивної та інших видів діяльності) поставу.
Поточний контроль — система заходів, спрямованих на повсякденну оцінку

та порівняння результатів педагогічного впливу із запланованими і при необхідності на оперативне усунення виявлених відхилень від плану (визначення реакції організму учнів на навантаження після навчального заняття).
Поточний контроль у підготовці спортсмена — оцінка в мікроциклах підготовки результатів контрольних змагань, динаміки навантажень та їх співвідношень, регістрація і аналіз повсякденних змін рівня підготовленості спортсмена, рівня розвитку його техніки й тактики.
Правила змагань — документ, у якому чітко визначені умови змагальної боротьби, що відбувається під контролем спортивних арбітрів, способи фіксування результатів, визначення переможців і розподілу місць серед учасників змагань.
Працездатність — потенційна здатність людини протягом певного часу виконувати роботу заданої величини. Розрізняють аеробну і анаеробну працездатність.
Принципи спортивного тренування (від лат. рrіпсіріит — витоки, основа)
— найбільш важливі педагогічні правила раціональної побудови тренувального процесу, в яких синтезовані наукові дані і передовий практичний досвід тренерської роботи. Принципи спортивного тренування складають принцип спрямованості на максимально можливі досягнення, поглиблену спеціалізацію та
індивідуалізацію; принцип єдності загальної і спеціальної підготовки; принцип безперервності тренувального процесу; принцип єдності поступовості і граничних можливостей у нарощуванні тренувальних навантажень; принцип хвилеподібності динаміки навантажень; принцип циклічності тренувального процесу; принцип
єдності та взаємозв'язку структури змагальної діяльності і структури підготовленості спортсмена; принцип вікової адекватності багаторічної спортивної діяльності.
Принципи фізичного виховання — основні теоретико-практичні положення, які відображають загальні науково-педагогічні, фізіологічні та психологічні закономірності діяльності людини відповідно до специфіки фізичного виховання. Розрізняють загальнометодичні і специфічні принципи фізичного виховання.
Прискорення руху — просторово-часова характеристика техніки фізичних вправ, яка відображає зміну швидкості виконання рухових дій за одиницю часу.
Розрізняють позитивне і негативне прискорення руху.
Прискорювальна сила — здатність м'язів швидко збільшувати робоче зусилля в умовах вже розпочатого їхнього скорочення. Прискорювальна сила характеризує вибухову силу.

Програма з предмета «Фізична культура» (від грец. πρόγραμμα — публічна об’ява, розпорядження, указ)— документ, який визначає систему нормативних вимог до змісту і організації фізичного виховання на уроках фізичної культури, до рівня фізичної освіти та фізичної підготовленості учнів.
Програми фізичного виховання школярів — нормативні документи, які регламентують коло завдань, розкривають зміст фізичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів, визначають систему вимог до методів та організації навчально-виховної роботи, прогнозують кінцеві результати навчання й виховання конкретних контингентів дітей шкільного віку.
Пропаганда фізичної культури і спорту (від лат. propaganda — те, що підлягає розповсюдженню) — цілеспрямована діяльність з поширення, популяризації та формування у населення фізкультурних знань за допомогою сучасних засобів масової інформації з метою розвитку у людей потреби до систематичних занять фізичними вправами, спортом і туризмом.
Проста рухова реакція — відповідь заздалегідь відомою руховою дією на очікуваний сигнал, який з'являється раптово.
Професійно-прикладна фізична підготовка — спеціалізований вид фізичного виховання, який здійснюється відповідно до вимог і особливостей певної професії.
Професіонал (від лат. professio (professionis) — фах) — фахівець, який досяг високого рівня професійної діяльності, свідомо змінює і розвиває себе у процесі її реалізації, робить свій індивідуальний творчий внесок у професію, знайшов своє
індивідуальне призначення (професіонал — фахівець на своєму місці), стимулює
інтерес до результатів своєї професійної діяльності, підвищує в суспільстві престиж своєї професії.
Процес навчання (від лат. processus — проходження, просування вперед)
— специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності, оволодіння суспільно-
історичним досвідом людства; двосторонній процес взаємопов'язаних діяльностей учителя (діяльності викладання і діяльності з організації й управління навчальною діяльністю учня) і діяльності учнів (учіння), спрямований на оволодіння останніми системою знань з основ наук, умінь та навичок їх практичного застосування і розвиток творчих здібностей.
Процес стомлення — сукупність змін, що відбуваються у різних органах, системах та організмі в цілому під час виконання фізичної роботи і приводять урешті-решт до неможливості її продовження.
Прудкість — комплекс функціональних властивостей людини, які

визначають швидкісні характеристики рухів, а також час рухової реакції.
Психогігієна спорту (від грец. ψοχή — душа і ύγιειός — здоровий) — галузь гігієни, яка розробляє і здійснює заходи щодо збереження та зміцнення психічного здоров'я спортсменів.
Психологічна підготовка спортсмена — система психолого-педагогічних впливів, що застосовується з метою формування та вдосконалення властивостей і якостей особистості, її психічних станів, які необхідні для успішного виконання тренувальної діяльності, підготовки до змагань і надійного виступу в них.
Розрізняють загальну і спеціальну психологічну підготовку спортсмена.
Психологічне забезпечення спортивної діяльності — комплекс заходів, спрямованих на спеціальний розвиток, удосконалення та оптимізацію систем, які регулюють психічну функцію організму, поведінку спортсмена і вирішують при цьому завдання тренування й змагання. Психологічне забезпечення спортивної діяльності включає психодіагностику, психолого-педагогічні і психогігієнічні рекомендації, психологічну підготовку, управління станом і поведінкою спортсмена.
Психологія фізичного виховання і спорту (від грец. ψοχή і λόγος — слово, вчення) — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності прояву, розвитку й формування психіки людини у специфічних умовах фізичного виховання і спорту під впливом навчальної, навчально-тренувальної та змагальної діяльності.
Психорегуляція у спорті (від грец. ψοχή і лат. regulo — упорядковую) — комплекс заходів, спрямований на формування у спортсмена психічного стану, який сприяє найбільш повній реалізації його потенційних можливостей.
Р
Ранкова гімнастика (від грец. γυμναστιϞή, γυμνάζω — треную, роблю вправи) — систематичне виконання комплексу спеціально підібраних фізичних вправ з метою поступової активізації фізіологічних функцій організму після тривалого відпочинку (сну). Ранкова гімнастика належить до малих форм занять фізичними вправами.
Реабілітація (від лат. rе — префікса, що означає зворотну або повторну дію
і habilitas (habilitatis) — придатність, спроможність) — комплекс лікувальних, психологічних, педагогічних, соціальних і трудових заходів, спрямованих на відновлення здоров'я та працездатності хворого. Розрізняють медичну і трудову реабілітацію.
Режим дня (франц. regime, від лат. regimen — правління) — послідовне і

поступове чергування неспання, сну, харчування, різних видів діяльності.
Резерв гнучкості (франц. reserve — запас, від лат. reserve — зберігаю) — див. Дефіцит активної гнучкості.
Резистентність (від. лат. resistens (resistentis) — протидійний) — стійкість організму до впливу різних негативних чинників середовища (здатність до опору).
Результативність техніки — комплексна характеристика рухових дій, яка обумовлюється їхньою ефективністю, стабільністю, варіативністю, економічністю, мінімальною тактичною інформативністю для суперника.
Рекреація (від лат. recreatio — відновлення) — широке поняття, пов'язане з відпочинком, відновленням сил, використанням можливостей природи і т.п.
Релаксація (від лат. relaxatio — зменшення, ослаблення) — стан спокою, розслаблення у результаті зняття фізичного та психічного напруження.
Ремінісценція (від лат. reminiscentia — спогад) — покращання відтворення навчального матеріалу через невеликий проміжок часу (1-3 дня) після його засвоєння (збільшення повноти змісту образу фізичної вправи, виразності уявлення про кінематичні, динамічні та ритмічні характеристики рухів).
Риси особистості — стійкі особливості поведінки індивіда, що повторюються у різних ситуаціях.
Ритмічна (аеробна) гімнастика — різновид гімнастики оздоровчої спрямованості, основним змістом якої є загальнорозвивальні вправи, біг, стрибки
і танцювальні елементи, що виконуються під емоційно-ритмічну музику. Ритмічна гімнастика належить до великих форм занять фізичними вправами.
Ритм рухів (від грец. ρυϑμός — розмірність, узгодженість)— комплексна характеристика техніки фізичних вправ, яка відображає закономірний порядок розподілу зусиль в часі та просторі, їх послідовність і міру змін (збільшення, зменшення) у динаміці дії.
Рівновага — здатність людини зберігати стійку позу тіла у статичних і динамічних умовах (здатність до фіксації певної пози та оптимального балансування у ній). Розрізняють статичну і динамічну рівновагу.
Робочий (тематичний) план — документ планування педагогічного процесу з фізичного виховання, у якому фіксується методична послідовність проходження навчального матеріалу і розкривається зміст кожного уроку (заняття) протягом семестру (навчально-тренувального циклу або календарного терміну): конкретні

навчально-виховні завдання уроків, теоретичні відомості з фізичного виховання, основні засоби (фізичні вправи), способи їх застосування та величини навантажень, контрольні вправи (тести) для визначення успішності оволодіння програмовим матеріалом і рівня фізичної підготовленості.
Розвивальні вправи — рухові дії (їх поєднання, варіації), які спрямовані переважно на виховання фізичних якостей та здібностей, що необхідні в дисципліні спеціалізації спортсмена і проявляються у відповідних режимах роботи.
Розвиток фізичних здібностей — єдність успадкованих і педагогічно спрямованих змін функціональних можливостей органів та систем організму.
Розклад занять — документ планування педагогічного процесу з фізичного виховання, в якому фіксуються число, час і місце занять у загальному тижневому режимі діяльності.
Розминка — комплекс фізичних вправ, які проводяться перед більш-менш напруженою фізичною роботою з метою підвищення працездатності організму.
Розрізняють загальну і спеціальну розминку.
Рухливість — здатність виконувати великий обсяг рухів з ефективним використанням власних анатомо-фізіологічних даних, які знаходяться у прямій залежності від еластичності сполучних тканин, сухожиль і м'язів, а також від стану нервової системи, що впливає на працездатність м'язів та регулює їхні координаційні функції.
Рухова активність (від лат, activus — діяльний, дійовий) — потреба в рухах, що проявляється у виконанні певної кількості рухових актів. Розрізняють недостатню (гіпокінезія), надмірну (гіперкінезія), оптимальну рухову активність.
Рухова дія — цілеспрямований прояв людиною рухової активності, за допомогою якої вирішуються рухові завдання.
Рухова навичка — оптимальний рівень володіння технікою дії, який характеризується автоматизованим (під мінімальним контролем свідомості) управлінням рухами, високою стійкістю та надійністю виконання.
Рухова реакція (франц. reaction, від лат. rе — проти і actio — дія) — усвідомлена рухова дія у відповідь на певний сигнал. Розрізняють прості і складні рухові реакції.
Рухове уміння — рівень володіння руховою дією, який характеризується свідомим управлінням рухами, нестійкістю до дії чинників, що заважають її виконанню та нестабільністю результатів.

Рухові здібності — індивідуальні особливості, які визначають рівень рухових можливостей людини. До рухових здібностей належать силові, швидкісні, швидкісно-силові, координаційні, а також загальна і спеціальна витривалість.
Рухові уявлення — образи рухів і дій людини, які забезпечують вирішення конкретного рухового завдання. Розрізняють уявлення про рухи (містять у собі
інформацію про зовнішні ознаки руху; провідними є зорові уявлення) і рухові уявлення (відображають внутрішню сутність руху; розкриваються при безпосередній руховій активності; провідна роль переходить вже до кінематичних процесів).
С
Самовиховання — формування людиною своєї особистості відповідно до поставленої мети.
Самоконтроль — усвідомлення, оцінка і регулювання суб’єктом власних дій, психічних процесів та станів.
Самоосвіта — освіта, набута у процесі самостійної діяльності, без проходження систематичного курсу навчання в освітньому закладі.
Самооцінка — цінність, значущість, якою індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки.
Санний спорт — швидкісний спуск на санях по спеціальним трасам з фіксацією часу проходження дистанції.
Свято фізичної культури — масовий видовищний захід показового і розважального характеру, який сприяє пропаганді фізичної культури, здорового способу життя.
Сенситивний період (від лат. sensibilis — чутливий) — найбільш сприятливий віковий проміжок часу для інтенсивного розвитку певних фізичних якостей і оволодіння руховими діями.
Сила — здатність людини долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль (напруження). Розрізняють динамічну (напруження
(функціональна активність) м'язів відбувається зі зміною їхньої довжини) і статичну (напруження м'язів відбувається без зміни їхньої довжини) силу.
Сила руху — динамічна характеристика техніки фізичних вправ, яка відображає міру фізичного впливу ланок опорно-рухового апарату, що рухаються

на будь-які зовнішні матеріальні об'єкти. Розрізняють внутрішні (сили активного скорочення — тяги м'язів, сили еластичного опору розтягуванню м'язів, реактивні сили) та зовнішні (сили реакції опори, гравітаційні сили, тертя і опору зовнішнього середовища та ін.) сили руху.
Силова витривалість — здатність протидіяти втомі, що спричинена відносно тривалим м'язовим напруженням значної величини. Розрізняють статичну та динамічну силову витривалість. Належить до спеціальної витри- валості.
Силова спритність — здатність точно диференціювати м'язові зусилля різної величини в умовах непередбачених ситуацій та змішаних режимів роботи м'язів.
Силова точність рухів — здатність оцінювати та диференціювати ступінь м'язових напружень різними групами м'язів у різних рухах.
Силові здібності — комплекс різних проявів людини у певній руховій діяльності, в основі яких лежить поняття «сила». Розрізняють власне силові здібності та їх поєднання з іншими фізичними здібностями (швидкісно-силові, силова спритність, силова витривалість).
Система підготовки спортсмена (від грец. σύστημα — утворення, складення)— сукупність методичних основ, організаційних форм і умов тренувально-змагального процесу, які оптимально взаємодіють між собою на основі певних принципів і забезпечують найвищий рівень готовності спортсмена до високих спортивних досягнень.
Система проведення змагань з вибуванням (олімпійська система) — сукупність методичних та організаційних заходів, що забезпечують проведення спортивних зустрічей між учасниками змагань таким чином, що після поразки в одному чи двох поєдинках переможений (спортсмен, команда) припиняє участь у змаганнях.
Система спортивних шкіл — сукупність позашкільних державних і недержавних установ, основою діяльності яких є спортивна підготовка дітей, підлітків та молоді. Система включає дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ), спеціалізовані дитячо-юнацькі спортивні школи олімпійського резерву
(СДЮСШОР), школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ), училища фізичної культури (УФК), училища олімпійського резерву (УОР), спеціалізовані класи
(одночасно є складовою системи спортивних шкіл та системи загальноосвітніх шкіл).
Система управління вдосконаленням спортсмена — сукупність

підсистем, яка управляє і що управляється, дія яких спрямована на реалізацію програм та досягнення поставлених завдань. Система управління вдосконаленням спортсмена має організаційну структуру (сукупність взаємозв'язків і підпо- рядкованості різних спортивних організацій, мета, завдання, функції системи в цілому та окремих її компонентів, потоки інформації між ними) і механізм управління (комплекс різних методів, прийомів, стимулів, які використовуються фахівцями в управлінні підготовкою спортсменів).
Система фізичного виховання — історично обумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, що включає світоглядні, теоретико-методичні, програмово-нормативні та організаційні основи, які забезпечують фізичне вдосконалення людей і формування здорового способу життя.
Складні рухові реакції — відповідь певною руховою дією з низки можливих на один із декількох сигналів (реакція вибору); адекватна рухова дія у відповідь на об'єкт, що рухається (реакція на об'єкт, що рухається).
Сноубординг (від англ. snowboard — снігова дошка) — швидкісний спуск гірськими схилами на широкій окантованій дошці (лижі), а також виконання акробатичних елементів на спеціальній півовальній трасі. Сноубординг включає слалом, паралельний слалом, слалом-гігант, паралельний слалом-гігант, сноубордкрос, халф-пайп та ін.
Спадковість — відновлення у нащадків біологічної схожості з батьками.
Специфічні координаційні здібності — можливості людини, що визначають
її готовність до оптимального управління окремими специфічними діями (на координацію, на ритм, на реакцію і т. д.) та їх регуляцію.
Специфічні принципи фізичного виховання — вихідні положення, що відображають специфічні закономірності фізичного виховання і правила, які випливають із закономірностей його системної побудови. Специфічними принципами фізичного виховання є принцип безперервності процесу фізичного виховання, принцип системного чергування навантаження і відпочинку, принцип поступового збільшення розвивально-тренувальних впливів, принцип адаптованого збалансування динаміки навантажень, принцип циклічної побудови занять, принцип вікової адекватності напрямків фізичного виховання.
Спеціальна витривалість — здатність протистояти фізичній втомі у різних видах рухової діяльності. До спеціальної витривалості належать швидкісна, силова, координаційна та ін.
Спеціальна тренованість спортсмена — пристосування (адаптація) організму спортсмена, що відбувається в результаті виконання конкретного виду

м'язової діяльності у певній спортивній дисципліні.
Спеціальна фізична підготовка — спеціалізований процес, який сприяє успіху у конкретному виді діяльності (професії, спорті та ін.) і передбачає спеціалізовані вимоги до рухових здібностей людини.
Спеціальна фізична підготовка спортсмена — процес, спрямований на належний рівень розвитку фізичних здібностей, можливостей органів і функціональних систем, що безпосередньо визначають досягнення у певному виді спорту.
Спеціальні координаційні здібності — можливості людини, що визначають
її готовність до оптимального управління подібними за походженням і змістом руховими діями та їх регуляцію.
Спеціально-підготовчі вправи — рухові дії (їх поєднання, варіації), які є елементами змагальної діяльності, а також рухи та дії, що суттєво подібні до них за формою, структурою, характером прояву здібностей і діяльності функціональних систем організму. Складовими спеціально-підготовчих вправ є підвідні, розвивальні, імітаційні вправи.
Спорт — власне змагальна діяльність, специфічною формою якої є система змагань, що історично склалася в галузі фізичної культури як спеціальна сфера виявлення та уніфікованого порівняння людських можливостей (у вузькому розумінні); власне змагальна діяльність, спеціальна підготовка до неї, а також специфічні стосунки, норми і досягнення у сфері цієї діяльності (у широкому розумінні); дійовий чинник фізичного виховання, одна із основних форм підготовки людини до трудової та інших суспільно необхідних видів діяльності, а поряд з цим і один із важливих засобів етичного й естетичного виховання, задоволення духовних потреб суспільства, зміцнення та розширення міждержавних, міжрегіональних зв'язків (як багатогранне суспільне явище).
Спорт вищих досягнень — систематична діяльність, що спрямована на задоволення інтересу до певного виду спорту, на досягнення високих спортивних результатів, які отримують визнання в суспільстві, на підвищення як власного престижу, так і престижу команди, а на вищому рівні — престижу Батьківщини.
Складовими спорту вищих досягнень є любительський, професійний, професійно- комерційний спорт.
Спортивна боротьба — регламентований правилами змагань двобій неозброєних спортсменів з використанням спеціальних прийомів. Розрізняють
інтернаціональні (боротьба на поясах, греко-римська та вільна боротьба, дзюдо, самбо, тхеквондо) і національно-самобутні (сумо, гюлеш, барильда, чидаоба, курес, хапсагай та ін.) види боротьби.

Спортивна
гімнастика
— регламентоване правилами змагань опосередковане (безконтактне) протиборство спортсменів на гімнастичних снарядах, у вільних вправах та в опорних стрибках.
Спортивна діяльність — упорядкована організація діяльності щодо забезпечення максимального оздоровлення і вдосконалення людини у галузі спорту.
Спортивна етика (лат. ethica, від грец. ήϑος — звичай) — сукупність норм поведінки, моральних правил, що регулюють стосунки людей у сфері спортивної діяльності.
Спортивна медицина (лат. medicina — наука лікувати) — галузь медицини, що вивчає здоров'я, фізичний розвиток і функціональні можливості організму у зв'язку з впливом на нього занять фізичною культурою та спортом.
Спортивна орієнтація (франц. orientation, від лат. oriens (orientis) — схід) — система організаційно-методичних заходів, яка дозволяє визначити напрямок спеціалізації юного спортсмена у певному виді спорту.
Спортивна психодіагностика (від грец. ψοχή — душа і διαγνωστιϞός — здатний розпізнавати)— розділ психології спорту, основною метою якого є вимірювання і контроль психічних особливостей спортсменів, що зорієнтовані на вирішення поточних прикладних завдань.
Спортивна стратегія (грец. στρατηγια) — теорія спортивної боротьби: мистецтво управління підготовкою спортсмена (команди) і ведення спортивної боротьби.
Спортивна тактика (грец. ταϞτιϞά — мистецтво командування військом) — розділ загальної теорії спортивної боротьби, що розглядає питання оптимізації змагальної діяльності, ведення конкретного спортивного поєдинку (доцільні способи ведення змагальної діяльності спортсменом (командою), які підпорядковані певному задуму і плану досягнення змагальної мети).
Спортивна техніка (грец. τεχνιϞός — вправний, досвідчений, від τέχνη — майстерність) — спосіб виконання змагальної дії, який формується або вже сформований у спортсмена і характеризується певним рівнем ефективного використання ним своїх можливостей для досягнення спортивного результату.
Спортивна травма (від грец. τραύμα — рана)— ушкодження, що отримані у процесі занять фізичними вправами та спортом й супроводжується зміною анатомічних структур і функції травмованого органа в результаті впливу фізичного

чинника, який перевищує фізіологічну міцність тканини. Спортивні травми розрізняють за складністю перебігу і впливом на організм (легкі, середні, важкі), за наявністю чи відсутністю пошкоджень зовнішнього покриву (відкриті, закриті), за величиною пошкодження (макротравми, мікротравми).
Спортивна форма — оптимальний (найвищий) рівень готовності спортсмена до досягнення спортивного результату, що характеризується його здатністю до одночасної реалізації у змагальній діяльності різних сторін підготовленості
(технічної, тактичної, фізичної, психологічної, теоретичної).
Спортивне вдосконалення — педагогічний процес, який забезпечує високий рівень спортивної майстерності за рахунок максимального розвитку психічних якостей, фізичних здібностей і формування позитивних властивостей особистості спортсмена.
Спортивне досягнення — показник спортивної майстерності і здібностей спортсмена, що виражається у конкретних результатах (еталон реалізованих людських можливостей, який стимулює подальше розширення їх меж).
Спортивне обладнання та інвентар — спеціальні вироби, які призначені для занять фізичною культурою і спортом.
Спортивне орієнтування — подолання дистанції з картою та компасом і відміткою на контрольних пунктах, що розташовані на місцевості.
Спортивне тренування (англ. training — вправляння, від train — виховувати, навчати) — спеціалізований педагогічний процес, який будується на системі вправ і спрямований на управління спортивним удосконаленням спортсмена, що обумовлює його готовність до досягнення вищих результатів.
Спортивний відбір — комплекс організаційно-методичних заходів педагогічного, медико-біологічното, психологічного і соціального характеру, що дозволяє визначити високу ступінь обдарування дитини, підлітка, юнака до того чи іншого роду спортивної діяльності (виду спорту).
Спортивний клуб (СК) — вища форма організації колективу фізичної культури (КФК) на підприємстві, в установі, у навчальному закладі і т.п.
Спортивний масаж (франц. massage, від masser — розтирати) — ритмічний вплив з певною силою та послідовністю різними масажними прийомами на тіло спортсмена, що сприяє підвищенню фізичної працездатності, підготовці до змагань, зняттю втоми, профілактики травм і захворювань опорно-рухового апарату. Розрізняють передстартовий (мобілізаційний) та відновлювальний спортивний масаж.

Спортивний рекорд (англ. record.-— запис; протокол, від лат. recordo —
згадую, пам'ятаю) — найвище спортивне досягнення (максимальний результат) на певному етапі розвитку суспільства.
Спортивний рух — соціальна течія, спортивна практика у галузі масового спорту і спорту вищих досягнень.
Спортивні ігри (ігрові види спорту) — протиборство двох сторін за визначеними правилами, що спрямоване на досягнення переваги над суперником, яка оцінюється кількістю досягнень обумовленої мети гри (голів, очок і т.п.).
Розрізняють командні (баскетбол, бейсбол, водне поло, волейбол класичний, волейбол пляжний, гандбол, керлінг, мотобол, регбі, софтбол, футбол, хокей з м’ячем, хокей з шайбою, хокей на траві) і особисто-командні (бадмінтон, більярд, гольф, кеглі, настільний теніс, теніс, шахи, шашки) спортивні ігри.
Спортивні споруди — окремі та комплексні об'єкти для занять фізичною культурою і спортом. Спортивні споруди містять основні споруди (головні частини спортивних споруд, що призначені для проведення спортивно- тренувальної роботи, змагань і оздоровчих заходів), допоміжні приміщення і споруди (об'єкти, що призначені для обслуговування фізкультурників та спортсменів і забезпечення експлуатації основних спортивних споруд), місця для глядачів (трибуни, лави, сидіння та приміщення для обслуговування глядачів).
Спортивно-реабілітаційна фізична культура — спеціально спрямоване використання засобів фізичного виховання з метою відновлення функціональних і адаптивних можливостей організму, після тривалих періодів великих тренувальних й змагальних навантажень, особливо при перевтомі та ліквідації наслідків спортивних травм.
Спортивно-тактична
підготовка
— педагогічний процес, який спрямований на оволодіння раціональними формами ведення спортивної боротьби у процесі специфічної змагальної діяльності. Розрізняють загальну тактичну і спеціальну спортивно-тактичну підготовку.
Спортивно-технічна підготовка — педагогічний процес, спрямований на досконале оволодіння спортсменом системою рухів (технікою виду спорту), що відповідає особливостям певної спортивної дисципліни і сприяє досягненню високих спортивних результатів. Розрізняють загальну технічну і спеціальну спортивно-технічну підготовку.
Спритність — здатність людини швидко, оперативно, раціонально оволодівати новими руховими діями, успішно вирішувати рухові завдання в умовах, що змінюються.

Стабільність техніки (від лат. stabilis — стійкий) — характеристика рухових дій, яка свідчить про перешкодостійкість їх виконання, незалежність від умов та функціонального стану.
Стартова сила — здатність м'язів до швидкого розвитку робочого зусилля у початковий момент їх напруження. Стартова сила характеризує вибухову силу.
Стартова швидкість — здатність людини за якомога коротший проміжок часу досягати максимальної швидкості.
Стійкий стан — функціональний стан організму, що виникає після спрацьовування і характеризується відповідністю функціональних зрушень
інтенсивності навантаження.
Стретчінг (від англ. stretching — натягти, розтягти) — система статичних вправ, що сприяє розвитку гнучкості та підвищенню еластичності м'язів.
Стрілецький спорт — спортивна стрільба з вогнепальної і пневматичної зброї. Стрілецький спорт включає кульову і стендову стрільбу та спортинг.
Структура процесу навчання руховим діям (лат. structura — побудова, розміщення, від struo — будую, зводжу) — внутрішня будова педагогічного процесу пізнання і оволодіння технікою фізичних вправ, цілісність й тотожність якої забезпечується сукупністю закономірних взаємозв'язків усіх складових. У структурі процесу навчання руховим діям розрізняють:
1. Етап створення передумов і ознайомлення з руховими діями.
2. Етап засвоєння рухових дій.
3. Етап закріплення, вдосконалення та інтеграції рухових дій.
Структура рухів — закономірний, відносно стабільний взаємозв'язок усіх складових рухової дії як єдиного цілого. Розрізняють кінематичну, динамічну, ритмічну структуру рухів.
Структура тренування — відносно стійкий порядок поєднання компонентів (підсистем, сторін та окремих ланок), їх закономірна взаємодія між собою і загальна послідовність. Вихідним компонентом структури тренування є тренувальне завдання, комплекс завдань складає тренувальне заняття; два тренувальних заняття і більше утворюють малий цикл (мікроцикл); кілька малих циклів утворюють середній цикл (мезоцикл); середні цикли утворюють річний цикл (макроцикл), кілька річних циклів утворюють багаторічний цикл.
Структура уроку (навчально-тренувального заняття) — дидактично обґрунтоване співвідношення і послідовність розташування у часових рамках

заняття елементів його змісту. У структурі уроку розрізняють підготовчу, основну
і заключну частини.
Суперкомпенсація (від лат. super —префікса, що означає зверхність, найвищу якість, посилену дію і compensatio — винагорода, зрівноваження) — здатність організму відновлювати власні робочі ресурси, які були витрачені у процесі діяльності понад вихідного рівня (з надлишком), що забезпечує його додаткові функціональні можливості.
Суперкомпенсований відпочинок — варіант відпочинку, що забезпечує підвищену працездатність (суперкомпенсацію), яка настає за певних умов через закономірності відновлювальних процесів і дозволяє на наступному занятті виконувати більше навантаження, ніж на попередньому.
Суперуміння — система навичок вищого порядку, яка характеризується варіативністю, творчістю, індивідуалізацією, високою стійкістю виконання рухових дій в складних та екстремальних умовах.
Сучасне п’ятиборство — регламентоване правилами комплексне протиборство спортсменів, що включає верхову їзду з подоланням перешкод, фехтування на шпагах, стрільбу із пістолета, плавання і кросовий біг.
Т
Тактичне мислення — мислення, яке здійснюється у процесі спортивної діяльності в екстремальних умовах змагань і безпосередньо спрямоване на вирішення конкретних тактичних завдань.
Тактичний задум — принцип ведення змагальної діяльності, розроблений в якості основної лінії організації дій, взаємодій (у командних змаганнях) і подолання протидії суперників на шляху до досягнення змагальної мети. Тактичний задум конкретизується у тактичному плані.
Тактичний план — сукупність послідовних завдань та способів їх розв'язання, спрямованих на реалізацію тактичного задуму.
Талант (грец. τάλαντον, букв. — терези) — сукупність здібностей людини, що приводить її діяльність до успішного результату і визначає оригінальність цієї діяльності.
Творчість — діяльність, результатом якої є створення нових, оригінальних й досконаліших матеріальних і духовних цінностей, що мають об’єктивну чи суб’єктивну значущість.

1   2   3   4   5

скачати