Об’єктом дослідження є основні галузі та напрямки психології.
Предметом дослідження є особливості становлення та розвитку основних галузей та напрямків психології.
Методи дослідження. Відповідно до визначеної мети і сформульованих завдань застосовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз і систематизація літературних наукових джерел, порівняння і узагальнення одержаної інформації; аналіз і синтез наукової, навчально-методичної літератури – для порівняння, зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему.
Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів:
обґрунтовано особливості процесу становлення основних галузей психології та охарактеризовано їх ; особливості зародження, становлення та еволюції основних психологічних шкіл та напрямків психології; розширено уявлення про сучасні галузі психології.
Практичне значення одержаних результатів:
проведений теоретичний аналіз основних галузей та напрямків психології стане у нагоді студентам – майбутнім психологам для систематизації інформації з даної проблеми.
теоретичні результати дослідження можуть доповнити зміст навчальних курсів «Загальна психологія» та «Історія психології».
Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 25 найменувань ( 16 українською, 9 російською мовами). Робота викладена на 35 сторінках друкованого тексту.
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ ПСИХОЛОГІЇ
Особливості становлення галузей психології на межі XIX-XX століть
Процес становлення будь-якої науки відбувається поступово і може тривати століттями. У даному сенсі особливо слід відзначити розвиток психології, який розпочався задовго до набуття нею статусу незалежної та самостійної науки.
Середину і другу половину ХІХ ст. можна вважати періодом становлення психології як самостійної наукової дисципліни. Під впливом дарвінізму, вчення про рефлекс, психофізіології органів чуття, психофізики, досліджень часу реакції та асоціанізму постають програми побудови психології як дослідної науки.
Кінець XIX ст. можна охарактеризувати як дискусійний період про те, якими шляхами та методами будувати нову, об'єктивну психологію. Не можливо упустити той момент,що на початку ХХ ст. психологія переживала методологічну кризу, яка була пов'язана із труднощами, які виникали при пошуках об'єктивних методів дослідження психіки.
Відкриття в біології, фізиці, генетиці сприяли становленню психологічних напрямків. Дані генетики, які показали широкі можливості пристосування й зміни організму, лабільність й пластичність нервової системи, вплинули на аналіз ролі середовища в процесі розвитку психіки, розуміння можливостей й меж навчання [9].
На зламі ХІХ-ХХ ст. відбувається становлення таких основних галузей психологічної науки, як:
експериментальна психологія
диференціальна психологія
дитяча і педагогічна психологія
зоопсихологія
соціальна та культурно – iсторична психологія
психотехніка
Становлення експериментальної психології розпочалося ще у XVIII столітті коли почали закладатися передумови виникнення цієї галузі. Велося обговорення щодо різних шляхів розвитку психологічного знання, що збагачувало уявлення про раціональну й емпіричну психологію. Запровадження експерименту в психологію було зумовлено розвитком філософії, біології, фізіології, фізіологічної оптики й акустики, психофізики.
Досягнення біологічної науки, зокрема, дослідження Ч. Дарвіна про неперервність видів, дали змогу можливості порівняння як фізичних, так і психічних особливостей тварин і людей. Це сприяло розвитку можливостей експериментально досліджувати причини та закономірності психічних явищ. На основі низки відкриттів, зроблених у фізіології та нейрофізіології протягом ХІХ століття були визначені матеріальні передумови функціонування психіки (Й. Мюллер, Г. Гельмгольц, Ф. Галль, П. Брока, М. Бернштейн, І. Сєченов). Завдяки цьому у психологію були запроваджені експериментальні методи природничих наук. У XIX столітті з'явилися перші психологічні лабораторії та були здійсненні первинні експериментальні дослідження, які вважалися такими, але, по суті, ще досконалими не були [4].
Засновником експериментальної психології справедливо вважають В. Вундта, що заснував в Лейпцизі в 1879 році першу так звану експериментальну лабораторію. На основі методу експериментальної інтроспекції вивчалися прості психічні процеси. Було виокремлено такі критерії експериментального методу:
1) процедура стандартизація умов, яка дозволила здійснити порівняння досліджень різних вчених;
2) здійснення аналітичного порівняння показників, яке допомагає провести перехід від цілісного опису суб'єктивної реальності до виділення змінних.
Таке процедура аналітичного порівняння процесу у контрольованих умовах і відтворюваність результатів стали критеріями переходу до пояснювальної психології.
У той же час дослідник Л. Фехнер розробив основи планування психофізичного експерименту, суть якого полягала у зборі даних про відчуття досліджуваної особи при зміні фізичних характеристик запропонованих йому стимулів. Л. Фехнер запропонував три класичні методики виміру відчуття на основі операціоналізації способів їхньої квантифікації. Вченому належить формулювання основного психофізичного закону та власне побудова психофізичного експерименту [16].
У дослідженнях закономірностей процесів запам'ятовування й забування Г. Еббінгауза були застосовані прийоми, що відповідають сучасним нормам експериментування. Сукупність спеціальних засобів для одержання психологічних відомостей, в тому числі метод асоціацій, в емпіричній психології свідомості дозволив перебудувати планування схем експериментальних впливів. Видатний дослідник Г. Еббінгауз першим відмовився від інтроспекції й реалізував вдалий підхід до побудови об'єктивного методу в емпіричному психологічному дослідженні [6; 17].
Якщо говорити про вітчизняну психологію то одним з перших досліджень методологічного розроблення норм експериментування є концепція природного експерименту О. Ф. Лазурського, що була започаткована в 1910 р. Вів вивчав цікавий прийом, коли досліджувані особи не обізнані в тому, що на них вчиняється психологічний вплив. Такий прийом згодом отримав назву природній експеримент. Це поняття в концепції О. Ф. Лазурського припускало, що потрібно виокремлювати такі частини побудови дослідження, як власне спостереження й експеримент. Природний експеримент розглядався О. Ф. Лазурським як перехідна межа між серйозним експериментальним дослідженням і менш строгим спостереженням. Таким чином, слід зазначити, що становлення експерименту в психології відбувалося переважно під впливом розвитку природничих наук [19].
Становлення диференціальної психології тісно взаємопов’язане пов'язане з розвитком вимірювальних процедур. Передумовою розвитку та власне становленням диференціальної психології на зламі ХІХ-ХХ ст. можна вважати введенням в психологію експериментального методу, i додаткових методів генетичної та математичної обробки даних . Ф.Гальтон винайшов ряд прийомів та приладів для дослідження індивідуальних відмінностей дало поштовх до створення передумов запровадження диференціальної психології. Варто зазначити, що вагоме місце для диференціальної психології є вчення англійського біолога Ф. Гальтона. Він працював над вивченням людської спадковості. Згодом для нього очевидним став той факт,що для того щоб встановити ступень подібності між індивідуумами їх можна піддавати процедурі вимірювання. Для дано мети ним були розроблені численні тести і процедури вимірювання. У 1882 р. ним була заснована Антропометрична лабораторія у Музеї Південного Кенсінгтону що знаходиться в Лондоні. У лабораторії люди за невелику оплату могли виміряти рівень сприйнятливості своїх органів чуття, моторні здібності й інші прості якості. В результаті таки процедур вдалося звести результати індивідуальних відмінностей за конституційними, сенсомоторними та сенсорними параметрами.
До початку XX ст. галузь диференціальної а психології почала знаходити конкретні форми. Вчені Біне та Генрі у 1895 р. здійснили публікацію статтів які мали назву «Психологія індивідуальності». Дана стаття була першим систематичним аналізом цілей, предмету і методів диференціальної психології.
У 1900 році була випущена перша редакція книги вченого Штерна з диференціальної психології під назвою «Психологія індивідуальних відмінностей». Перша частина книги присвячена розділу сутності проблем та методів диференціальної психології До другого розділу було віднесено індивідуальні відмінності між індивідами, расові і культурні відмінності, тощо. В результаті цього на початку ХХ ст.. виокремилася психологічна дисципліна, яка вивчає індивідуально-психологічні відмінності. Подальше дослідження та розвиток диференціальної психології пов'язане з такими вченими як Г. Айзенк, А. Анастазі, Р. Кеттелл, Б. М. Теплов, В. Д, Небиліцин та інші [21].
Об’єктивні передумови для виникнення дитячої психології як окремої галузі склалися у другій половині ХІХ ст. Такими передумовами були власне потреби суспільства у внесені змін у систему освіти, прогресивні ідеї розвитку в еволюційній біології, становлення об'єктивних методів дослідження в психології.
Набула розголосу праця В. Прейєра «Душа дитини», в якій дослідник описує психічний і біологічний розвиток дітей від дня народження i до 3 років. В. Прейера вважають засновником дитячої психології, i його вклад полягає у тому, що йому вдалося ввести в наукову практику метод об'єктивного наукового спостереження для вивчення ранніх етапів розвитку дитини.
В схожому руслі працював В. Штерн у своїй книзі «Психологія раннього дитинства». Однак інтегруючим поштовхом до розвитку та становлення вікової психології була праця Ч. Дарвіна яка носить назву «Біографічний нарис однієї дитини» у якій автор проаналізував та взаємопов’язав спостереження за процесом психічного розвитку свого сина.
Ініціатором створення першої системи виховання дітей дошкільного віку та побудови процесу організації дошкільних закладів варто вважати вченого Ф. Фребелля..
Відомий дослідник М.М. Ланге працював над вивченням дитячого розвитку у перші роки життя дитини. Ним була створена в м. Одеса лабораторія експериментальної психології. Також він окреслив закон перцепції у якому йдеться про процес сприймання i його стадійний зміст.
Суттєвий вклад у дослідження законів розвитку психіки дитини зробили П.Л. Блонський, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, ОМ. Запорожець, Г.С. Костюк, ОМ. Леонтьєв, М.І. Лісіна, С.Л. Рубінштейн та інші [8].
Таким чином ми бачимо, що виникнення і становлення ідей вікової психології проходило під впливом соціально-економічного розвитку суспільства та розвитком біологічного вчення.
Якщо говорити про педагогічну психологію то процес формування її як окремої самостійної науки почався з середини ХІХ ст.. Значний вклад у її становлення зробили вчені: П.Д. Юркевич, який працював над розвитком ідей гуманізму, О.Ф. Лазурський як один з засновників природного експерименту та є автором вчення про «екзопсихіку» та «ендопсихіку» та вчений П.Ф. Каптерев який i виокремив термін «педагогічна психологія».
Згодом з’явилися праці Л.М. Шварца. Ним був заперечений «буквоскладальний» метод, так порівняно нова на той час «методика цілих слів». Як найбільш продуктивний, дослідник висунув метод складового читання, іншими словами навчання читання по складах.
До схожих праць можна віднести i напрацювання Т.Г. Єгорова по оволодінню читанням, роботи Л.І. Божович і Д.М. Богоявленського по оволодінню граматикою, оволодіння математичними знаннями були присвячені праці Н.О. Менчинської та ін.
Актуальні проблеми педагогічної психології були порушені у працях відомих вітчизняних психологів Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, П.Я. Гальперіна, Г.С. Костюка, Л.Н. Ланди, Н.Ф. Тализіної, Л.Б. Ітельсона, В.А. Крутецького, Л.В. Занкова та інших.
Варто згадати праці зарубіжних авторів які працювали у руслі педагогічної психології XX ст. А. Біне, Ст. Холла, Дж. Селлі, А. Гезелла, К. Бюлера, Б. Скіннера, Ж. Піаже, Дж. Брунера та ін. [3; 4].
Якщо аналізувати процес становлення зоопсихології на початку XIX ст. вона перейшла до рангу природничих і відбувся процес віддалення її від філософської гілки. Така позиція належала французькому натуралістові Ж.Б. Ламарку У 1809 р. ним була видана книга «Філософія зоології», в якій психологія тварин набула розгляду як самостійна наукова дисципліна.
Із середини XIX ст. розпочався процес систематичного експериментального дослідження поведінки тварин. Вагоме вклад для виникнення й розвитку порівняльних та експериментальних досліджень поведінки і психіки тварин мали праці Ч. Дарвіна. Теорія еволюції анатомічно зблизила людину і тварину, відобразивши спільність їхньої тілесної будови. Подальший розвиток зоопсихологія як окрема галузь про поведінку тварин отримала у працях К. Ллойд-Моргана, Е. Торндайка, В. О. Вагнер, Н. М. Ладигіна-Котс, Л. А. Орбелі, Л. Г. Вороніна, К. Е. Фабрі [5].
Становлення соціальної психології як самостійної галузі наукового знання бере свій початок в середині XIX ст. Окремі питання та проблеми соціальної психології були вивчені і в рамках філософії і мали характер усвідомлення особливостей взаємодії людини і суспільства. Проте, вивчення власне соціально-психологічних наукових проблем розпочалося в XIX ст., коли соціологи, психологи, філософи, літературознавці, етнографи, медики почали аналізувати особливості психологічних феноменів великих соціальних груп і особливості психічних процесів і поведінки людини залежно від впливу навколишнього середовища.
На зламі ХІХ-ХХ ст. а саме середини XIX ст. по 1908 р. було визначено предмет вивчення та основні проблеми соціальної психології. Було видано перші ґрунтовні роботи з основних проблем соціальної психології. Цей період був першим етапом становлення соціальної психології як науки.
Другим етапом вважається період до середини 40-х рр.. XХ ст. У цей період з’являється наукові соціально-психологічні школи, які були орієнтовані та теоретичний вклад у психологію так i були націлені на на прикладні аспекти дослідження. В цьому періоді варто згадати впливового соціального психолога Курта Левіна i його теорію групової динаміки. Його дослідження були спрямовані проблеми соціальних факторів волі як цілеспрямованої поведінки, психологію малих груп, лідерство тощо.
Третій етап триває з середини 1940-х рр. XХ ст. до наших днів. Здебільшого він пов’язаний з дослідженням та вирішенням практичних завдань, роботою на соціальне замовлення. Значний внесок у розвиток соціальної психології та її становлення як окремої галузі науки зробили такі вчені як О. Конт, Е. Дюркгейм, Ч. Дарвін та інші [20; 22].
Початок другої половини ХІХст. можна вважати періодом дослідження культурно-історичної психології. Першим дослідником в цій галузі був соціолог Е. Дюркґейм. Він ввів термін «соціальний факт» та описав, що кожна людина протягом життя проходить певні «періоди»: дитинство, робота, сім'я, шлюб, діти і т.д. Термін «соціальний факт» має ідеалізований характер і має індивідуальні втілення. Вченим виокремив гіпотезу про існування колективного уявлення про дійсність.
Найбільш грунтовно аспекти культурно-історичної психології було досліджено у працях Л.С. Виготського. Він висунув припущення про існування двох ліній розвитку психіки: природної та культурно опосередкованої.
У відповідності до цих двох ліній розвитку він виділяв «нижчі» і «вищі» психічні функції [14].
Проте засновником культурно-історичної психології вважають В. Вундта. До культурно-історичної психології він відносить вивчення різних стадій розвитку людських психічних процесів, що вивчаються в об’єктивних продуктах культури [22].
Психотехніка як окрема галузь психології переживала бурхливий розвиток у 20-30-і рр. ХХ СТ. ЇЇ авторитет і вплив її в цей період були такі вагомі, що були підстави визначати її не як звичайну науково-прикладну дисципліну, але і як масштабний науково-практичний рух. Активний розвиток цього напрямку прикладної психології відбувався на початку XX ст. у Європі і Америці, і перш за все у роботах Г. Мюнстерберга, В. Штерна та ін.
Психотехніка була тією першою науоков-прикладною дисципліною яка почала досліджувати конкретну людину у природних умовах її трудової діяльності. Методологічним здобутком психотехніки було висунення ідеї про важливість розробки комплексних методів і методик щодо психологічного супроводу виробничого процесу. Це ті методики та методи які пізніше будуть названі соціальними або психологічними технологіями [17].
Підсумовуючи ми бачимо що внаслідок розвитку психотехнічного руху було накопичено різноманітний досвід взаємодії психології з практикою, була здійснена спроба осмислення і впровадження досягнень, напрацьованих в зарубіжній психотехніці, для вирішення практичних завдань виробництва. Витоки сучасного проектно-технологічного підходу слід шукати саме в працях психотехніків.
Характеристика основних галузей психології. Галузі сучасної психології
Як ми уже зазначали, психологіє не є однією цілісною наукою, а є розгалуженою системою наук. Галузі, які у ній виділяються є напрямками наукових досліджень які в певній мірі розвиваються самостійно. Дані галузі можна поділити на фундаментальні, прикладні, загальні, спеціальні.
У даному підрозділі ми будемо розглядати основні галузі психології та галузі, які виникли недавно i носять назву сучасні галузі психології. До основних галузей психології варто віднести наступні: загальна психологія, психологія особистості, вікова психологія, диференціальна психологія, історія психології, соціальна психологія, психологія праці, патопсихологія, експериментальна психологія, юридична психологія, психодіагностика. До сучасних галузей психології відносимо психологію наукової творчості, космічну психологію, психологію менеджменту, авіаційну психологію, військова психологія, економічна психологія, екологічна психологія, психологія спорту та психологія торгівлі.
Загальна психологія — являє собою галузь психологічного знання, яка досліджує та аналізує психіку особистості, закономірності її розвитку, працює над розробкою системи психологічних знань, вивчає методологічну сторону психологічної дисципліни, відповідно пояснює різного роду психологічні явища та стани.
Варто відзначити, що загальна психологія є саме тією галуззю яка працює над розкриттям загальних закономірностей психіки людини, вивчає її у процесі розвитку найперше у тварин, а потім переходить до історичного розвитку в особистості людини. Загальна психологія є фундаментом для розвитку всіх інших галузей психологічної науки. Відокремлюючись від точних досліджень, вона вивчає психічну діяльність особистості враховуючи її загальні закономірності, займається формулюванням теоретичних принципів і методів психології, її основних понять та категорій [1]
Психологія особистості — це галузь науки, яка працює над вивченням закономірностей формування та розвитку людини як суб'єкту життєдіяльності. Предметом дослідження є структура особистості, її функціональні характеристики, рефлексивні властивості особистості, досліджує самооцінку і образ «Я», процес становлення життєвого шляху особливості тощо.
Вікова психологія – це галузь психологічної системи наук, яка спрямована на вивчення специфічних властивостей індивіда, особистості, громадянина, та досліджує їхню психіку в процесі динаміки вікового розвитку. Предметом вікової психології є вікова динаміка психіки людини, онтогенез психічних процесів і якостей особистості розвивається людини, закономірності розвитку психічних процесів.
Вікова психологія вивчає вікові особливості психічних процесів, вікові можливості засвоєння знань, провідні чинники розвитку особистості, вікові зміни і т. д.
Розвитку вікової психології сприяли еволюційні ідеї англійського натураліста Чарльза Дарвіна (1809-1882), які послужили основою розуміння рефлекторної сутності психічних факторів. цією проблемою займався і російський фізіолог І.М. Сєченов (1829-1905). У класичній праці «Рефлекси головного мозку» він дав повне наукове обгрунтування рефлекторної теорії.
На початку XX століття в практику стали впроваджуватися методи експериментального дослідження розумового розвитку дітей: тестування, використання вимірювальних шкал і т. п. Дитяча психологія стає нормативної дисципліною, описує досягнення дитини в процесі розвитку
В свою чергу вікова психологія як окрема галузь має внутрішній поділ на такі підгалузі як дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юності, психологія дорослої людини, геронтопсихологія [10].
Диференціальна психологія — це галузь психології, яка свої зусилля спрямовує на пояснення психічних відмінностей між окремими індивідами та групами. Варто зазначити, що диференціальна психологія формувалася під впливом експериментальних досліджень, та під впливом практики — педагогічної, медичної та інженерної. Вченим, яки заклав фундамент до її розвитку був Ф. Гальтон. Ним був створений ряд прийомів і приладів для вивчення індивідуальних відмінностей, у тому числі для їх статистичної обробки [21].
Історія психології — це галузь психології, яка досліджує розвиток психіки і досліджень про неї через історичний та логічний аспекти але робить акцент на першому. Вона демонструє історичне становлення та розвиток психологічних знань, відшуковуючи зв'язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрями досліджень у зв'язку з «духом часу».
Як і будь-яка інша наука, історія психології грунтується на фактах, на критичному аналізі емпіричного аспекту у вигляді реальних подій, які відбувалися в конкретний період . Достовірне конструювання цих подій, їх опис — необхідний ґрунт історичного дослідження [7].
Соціальна психологія являє собою галузь психологічного знання, яка спрямована на вивчення закономірностей поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи і психологічні характеристики даних груп. Соціально-психологічні погляди розроблялися протягом тривалого часу в рамках різних філософських знань у психології і соціології. Але уже в другій половині ХІХ ст. були зроблені перші кроки до створення окремих соціально-психологічних концепцій: «психологія народів», «психологія мас» (С. Сигеле, Г. Лебон), теорія «інстинктів соціальної поведінки» (У. Мак-Даугалі). Проте як окрема дисципліна соціальна психологія вважається з 1908 p., з появою праці англійського психолога У. Мак-Даугалла і американського соціолога Е. Росса «Вступ до соціальної психології».
Соціальна психологія займається вирішенням наступних проблем:
дослідження соціально-психологічних явищ у макросередовищі, та соціальних спільнотах i групах великих соціальних;
дослідження соціально-психологічних явищ які відбуваються у мікросередовищі, у малих групах і в колективах;
в) особливості соціально-психологічних проявів особистості [15; 20].
Психологія праці як галузь психологічної науки, займається вивченням психологічних особливостей трудової діяльності людини та вивчає психологічні аспекти наукової організації праці. Завданнями психології праці є вивчення та пояснення професійних особливостей людини, закономірностей розвитку трудових навичок, процес зародження конкретних форм трудової діяльності, мотивів ставлення людини до праці, з'ясування впливу на працівника виробничої ситуації тощо.
До психології праці можна віднести декілька розділів. Проте важливе місце серед них посідає інженерна психологія як галузь психології, яка працює над вивченням трудової діяльність людини або групи людей у процесі їхньої взаємодії з технічними засобами.
Юридична психологія — це галузь психологічного знання, яка має на меті дослідження психології державно-правових явищ як своєрідну цілісність, в якій органічно відбувається поєднання психологічного і юридичного і присутнє виділення юридичної і психологічної підсистем, які знаходяться у динаміці, розвитку й нерозривному зв'язку. Зазначимо, що юридична психологія також займається поясненням закономірностей особистості та її дій у області правових відносин.
Становлення юридичної психології відбувалося під впливом експериментальних досліджень, які були організовані в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Основні зусилля були покладені на вивчення психології слідчих показань і допиту, проведення діагностики причетності до злочину, судової та слідчої роботи, особливостей здійснення професійного відбору i навчання юристів (А. Біне, Г. Тросе, К. Марбе, В. Штерн, К. Юнг, Г. Мюнстерберг та ін.) [24].
Патопсихологія – це галузь психології, яка спрямовує зусилля на дослідження закономірностей розладу психічної діяльності людини і властивостей особистості у порівнянні з закономірностями формування і протікання психічних процесів у нормі.
Основні проблеми дослідження патопсихології є:
вивчання закономірностей розладу психічної діяльності та власне динаміки змін психічно хворих осіб;
проведення психологічної діагностики порушень психіки хворого для встановлення діагнозу, проведення трудової, судової, військової експертизи [18].
Експериментальна психологія – це галузь психологічної науки, яка пояснює умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки. Свої зусилля експериментальна психологія спрямовує на вивчення таких завдань:
- розробка експериментальних методик дослідження і застосування їх у різних галузях психологічної науки;
- удосконалення типології психологічного експерименту, визначення можливостей і обмежень кожного з типів експерименту,розробка критеріїв і стандартів, які визначають місце та функції різних типів експериментів у психологічному дослідженні;
Сучасний етап розвитку експериментальної психології характеризується такими тенденціями:
- робота над вдосконаленням предмету експериментально-психологічних досліджень;
- здійснити спроби експериментального дослідження із врахування індивідуальних відмінностей суб’єктів психічної діяльності;
- планування розробки методологічної основи експериментальних досліджень прикладного характеру [6].
Психодіагностика – це галузь психології, яка працює над розробленням теорії, принципів, інструментів оцінювання і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості, змінам соціального оточення, в якому проводиться життєдіяльність особистості. Роль психодіагностики як наукової дисципліни пов’язана з її головним призначенням – бути надійним містком між відповідними теоретико-методологічними напрацюваннями і існуючою суспільною практикою.
Багато вчених пояснюють психодіагностику як науку про встановлення достовірного психологічного діагнозу (О. Бодальов, В. Столін); особливий вид психологічного експериментування, яке полягає у ран жуванні людей за психологічними і психофізіологічними ознаками, що дає змогу вивчати їх різноманітні психологічні і психофізіологічні риси (С. Рубінштейн, К. Гуревич,
П. Дерюгін, В. Дюк та ін.) [1].
Сучасна психологія є розгалуженою системою наукових дисциплін, які перебувають на різних сходинках формування і пов'язані з різними галузями практики. Деякі з них мають давні традиції, чітко сформульований предмет, проблематику і методи дослідження. Інші тільки починають розвиватися. Є дисципліни, які поки майже не розробляються, але найближчим часом обов'язково стануть об'єктами досліджень.
Психологія наукової творчості – це галузь психології людської діяльності, яка досліджує психологічні фактори організації наукової діяльності з метою підвищення її ефективності. Особливістю творчості є те, що вона властива лише людині, оскільки в природі відбувається розвиток, а не творчість. Безумовно, якісь біологічні форми творчості можуть бути і у вищих тварин, але свій специфічний вираз вона знаходить у людині як у суспільно розвинутій істоті. При цьому види творчості найрізноманітніші, як різноманітна сама людська діяльність. Йдеться про наукову, пізнавальну, художню, технічну, соціальнополітичну, педагогічну творчість і т.ін. Дослідження в галузі психології творчості скеровані на наукове обгрунтування і вирішення практичних питань: в яких умовах вчений працює ефективніше, як визначити якості особистості, які забезпечують її успіх у науковій діяльності, як формувати творчі здібності, як будувати наукові колективи, яка вікова динаміка творчості.
Предметом психології наукової творчості є вивчення зв’язку психології науки з науковознавством, особливості психологічних аспектів науково-творчих комунікацій, генерації нових ідей, спілкування та міжособистісні стосунки вчених в організаціях, здійснення психологічної підготовки наукових кадрів з творчим мисленням .
Космічна психологія – це галузь психології яка досліджує закономірності психічної діяльності в умовах «просторової напруженості», «сенсорного дефіциту», малочисельного фіксованого колективу. Основний зміст космічної психології складають експериментально-психологічні дослідження, пов'язані з відбором та підготовкою космонавтів, підвищенням ефективності їх діяльності. Космічна психологія займається формуванням рекомендації щодо оптимальних режимів фізичної та розумової праці, а також відпочинку космонавтів. Вона тісно пов'язана з інженерною психологією [15].
Психологія менеджменту – це галузь психологічного знання яка займається вивченням психологічних аспектів організації роботи колективів працівників з урахуванням їх індивідуальних відмінностей, здібностей, інтересів та мотивації. Таким чином психологія менеджменту покликана займатися правильним розподілом i підбором кадрів, встановленням правильної системи зацікавленості та винагород в якісних результатах праці, що в кінцевому результаті має призводити до різкого підвищення якості продукції та власне її попиту.
Авіаційна психологія – це галузь психологічної науки, яка займається вивченням психологічних закономірностей діяльності людини в процесі льотного навчання і виконання польотів. Також вона займається розкриттям психологічних вимог до професійного відбору авіаційних кадрів.
Військова психологія – це галузь психології яка вивчає поведінку людини в умовам ведення бойових дій, здійснює підготовкою військових кадрів, працює над розробленням методів психологічної пропаганди i контрпропаганди тощо.
Економічна психологія як галузь психологічного знання яка займається вивченням ролі людського фактора у вирішення економіко-господарських завдань на макро та мікроекономічному рівнях.
Екологічна психологія займається вивченням психологічних аспектів взаємодії людини та навколишнього середовища, а також спрямовує зусилля на вирішення соціально-психологічних наслідків природних та техногенних катастроф.
Психологія спорту як спеціальна галузь психології вивчає факти, закономірності й механізми психічного відображення, проектування та здійснення навчальної і змагальної активності спортсмена в екстремальних за психічною напруженістю умовах на межі людських можливостей. Предметом психології спорту є об’єктивні закони виявів психіки особистості та їх розвитку й удосконалення в психомоторній активності людини.
Психологія торгівлі – це галузь яка розкриває психологічні особливості побудови комунікації між продавцем та покупцем та організовує ефективну рекламу та продаж товару [ 13; 24].
Цей перелік не вичерпує всієї різноманітності галузей сучасної психології. Розвиваючись, психологія та психологічні знання використовуються у різноманітних сферах людського життя.
1 2 3