Ім'я файлу: Курсова робота з загального рунтознавства на тему Агрогенетична
Розширення: docx
Розмір: 102кб.
Дата: 18.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
361.docx
Шпаргалки - Товароведение и экспертиза вкусовых и кондитерских т
Курсова робота з загального рунтознавства на тему Агрогенетична
Розширення: docx
Розмір: 102кб.
Дата: 18.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
361.docx
Шпаргалки - Товароведение и экспертиза вкусовых и кондитерских т
Курсова робота з загального рунтознавства на тему Агрогенетична
Висновок:
Баланс гумусу сівозміни негативний і складає (-0,03). Найнегативніший баланс гумусу в сівозміні утворюється на полі, що зайнято кукурудзою на силос (-0,67). Позитивний баланс гумусу складається на полі, що зайнято люпином на зелений корм (0,6). Це говорить про те, що в процесі вирощування люпину ми маємо позитивний вплив на процеси гуміфікації і зменшуються процеси мінералізації, негативний вплив – при вирощенні картоплі та кукурудзи на силос. Для бездефіцитного балансу гумусу необхідно внести 17,19 т. гною.
Витрати гумусу з ґрунтів при їх сільськогосподарському використанні можливо пояснити слідуючими причинам: активізацією мінералізації гумусу в наслідок підвищення інтенсивності обробітку ґрунтів що веде до посилення їх аерації; неправильне співвідношення культур у сівозміні (вирощування одних і тих культур кілька разів підряд на одному полі) збільшенням долі просапних культур та соняшника, скороченням площ багаторічних культурних трав у сівозмінах; довгочасним застосуванням одних тільки мінеральних добрив; недостатнім використанням рослинних рештків на добрива (заорювання соломи та ін.); дією водної та вітрової ерозії; недостатнім застосуванням органічних добрив.
Втрати гумусу з ґрунту поповнюються завдяки комплексу заходів: внесення органічних добрив (перегною, торфу, свіжого гною, різноманітних компостів, сапропелю, посів сидератів), посів багаторічних трав, створення оптимальних співвідношень культур у сівозмінах, застосування меліорантів, заходи щодо зменшення ерозійних процесів (створення полезахисних насаджень, правильна гідромеліорація та ін..) [10, с. 3- 4;8]
Розділ 4
Вбирна здатність грунту. Склад обмінних катіонів
Вбирною здатністю грунту називають властивість його вбирати і утримувати розчинені та завислі у воді тверді речовини , а також гази. Сукупність всіх мінеральних, органічних і органо-мінеральних колоїдів називають грунтовим вбирним комплексом (ГКВК), представленого передусім ґрунтовими колоїдами.
Мулиста частина грунту характерна тим, що вона дуже подрібнена і в ній міститься найважливіша фракція – колоїди. Колоїди являють собою часточки твердої фази різних хімічних сполук розміром від 1 до 100 нм і характеризуються рядом ознак, яких не мають ні крупніші, ні дрібніші за них часточки грунту. Грунтові колоїди за фізичним станом можуть бути аморфні, кристалічні і перехідні. Кристалічні колоїди мають меншу поверхню, а тому гірше взаємодіють з водою, солями та між собою.
Колоїди можуть бути як органічного так і мінерального походження. При високій дисперсності мінералів чи гумусу колоїди набувають особливих ознак і властивостей, які мають велике значення для родючості грунту.
За хімічним складом колоїди поділяються на три групи – мінеральні, органічні та органо-мінеральні. З мінеральних, які здебільшого займають домінуюче місце в грунті, найбільш поширені колоїди кремнезему (SiO2) і глинозему. Вони утворюються в грунті при хімічному вивітрюванні різних мінералів. Органічні колоїди складаються переважно з гумусових речовин (гумінової та фульвової кислот, лігніну, протеїну, клітковини та ін.). Грунтовий вбирний комплекс складається із неоднорідних як мінеральних, так і органічних колоїдів. Вони мають властивість вбирати із розчину катіони або аніони солей. Такі увібрані катіони можуть обмінюватись на інші, якщо обробляти грунт розчинами солей. За К. К. Гедройцем, вбирання буває механічне, фізичне, фізико-хімічне, хімічне та біологічне:
Механічне вбирання – затримування в грунті часток, які вимиваються з верхніх горизонтів у нижні, розміром, більших за діаметр пор грунту. Воно фактично характеризує фільтрувальну здатність грунту.
Фізичне (молекулярне) вбирання. Таке вбирання (адсорбція) полягає в тому, що грунтові колоїдні часточки завдяки великій поверхневій енергії здатні не тільки притягувати, але й утримувати на своїй поверхні як газоподібні, так і розчинені у воді речовини. Якщо молекули речовини притягуються і адсорбуються поверхнею, то таку адсорбцію називають позитивною. Негативна адсорбція пояснюється тим, що деякі сполуки при підвищеному тиску (який є на поверхні колоїдних часточок) зменшують свою розчинність, в результаті чого в плівці води, що оточує кожну колоїдну частку, концентрація молекул розчиненої речовини буде менша в порівнянні з між міцелярним розчином, де знаходиться вільна вода, яка мало або зовсім не пов’язана з твердою фазою грунту.
Фізико-хімічне вбирання , або обмінна адсорбція. Цей вид вбирання має велике значення в грунтотворних процесах. Суть його полягає в тому, що увібрані катіони або аніони, закріплені колоїдною часткою, можуть бути замінені іншими катіонами або аніонами з розчину. А від того, які катіони містяться на поверхні колоїдної часточки, буде залежати ряд агрономічних властивостей даного грунту.
Хімічне вбирання. Суть його полягає у вбиранні тих іонів розчину, що в процесі обмінної реакції утворюють у грунті нерозчинні або малорозчинні солі, які переходять в тверду фазу.
Аніони різних солей за ступенем їх розчинності у грунтовому розчині можна поділити на такі групи :
1)аніони, солі яких легко розчиняються у воді (Сl, NO3, NO2) і тому не можуть вбиратися ні шляхом хімічного, ні фізичного вбирання, але мають властивість вбиратися біологічно;
2)аніони,солі яких менше розчиняються у воді (НСO3,SO4, які з катіонами утворюють малорозчинні солі наприклад СаСО3*2Н2О) і тому випадають в осад;
3)аніони, солі яких важкорозчинні (РО4,НРО4,Н2РО4),а також деякі органічні і кремнієві кислоти, утворюють важкорозчинні сполуки, які осідають і закріплюються в грунті.
Біологічне вбирання (іммобілізація). Цей вид вбирання полягає в тому, що з грунтового розчину мікроорганізмами, які є в грунті, та кореневими системами рослин, що ростуть в ньому, вбираються різні речовини.
Отже, роль мінеральних колоїдів в явищах вбирання зводиться до поглинання гумусових речовин. Органічні колоїди забезпечують поглинання грунтом різних речовин у молекулярній і особливо в іонній формі. Звідси вбирна здатність грунтів зумовлена сукупністю органо- мінеральних колоїдів, яку називають ГКВК (К.К. Гедройц), ККГ( колоїдний комплекс грунту – О.Н. Соколовський)
Катіони, які входять до складу ГКВК і здатні заміщуватися катіонами іншого роду під час взаємодії за з розчинами нейтральних солей , отримали назву обмінних катіонів ( увібрані катіони). При характеристиці ГКВК звертають увагу перш за все на обмінні катіони Ca2+, Ma2+, K+, Na+, NH4+, Н+. Через наявності в грунтовому комплексі обмінного натрію та калію значно погіршуються фізичні, водно-повітярні і в цілому агрономічні якості грунту. Кальцій та магній навпаки справляють позитивнай вплив на грунт.
Різновалентні катіони утворюють ряд , в якому єнергія ії вбирання ( кількість увібраних катіонів за однаковою концентрацією у розчині ) зростає зі збільшенням їх валентності. А у рядах катіонів однієї валентності єнергія поглинання зростає зі збільшенням атомної маси[1 с82-84].
Склад обмінно ввібраних катіонів чорнозему на елювії глинистих сланців
| Генетичний горизонт | Глибина, см | Вміст обмінно-увібраних катіонів мг-екв/100г грунту | Нг мг-екв/100г грунту | Cа2+ Mg2+ | Ступінь насиченості основами,% | Ступінь насиченості кальцієм, % | ||||
| Cа2+ | Mg2+ | Na+ | K+ | Сума | ||||||
| Н | 0-7 | 26,53 | 10,13 | 0,26 | 0,44 | 37,87 | - | 2,62 | - | 70 |
| Н | 7-34 | 26,71 | 6,39 | 0,48 | 0,41 | 34,28 | - | 4,18 | - | 78 |
| Нр | 35-47 | 18,62 | 5,86 | 0,40 | 0,33 | 26,96 | - | 3,18 | - | 69 |
| Ph | 48-65 | 17,58 | 4,90 | 0,31 | 0,22 | 24,19 | - | 3,59 | - | 73 |
| Р | 66-160 | - | - | - | - | - | - | - | - | - |
| Р | >160 | - | - | - | - | - | - | - | - | - |
Використовуючи показання таблиці можна зробити висновок, що в складі поглинутих катіонів переважає кальцій і магній, їх вміст в сумі у верхньому горизонті складає 36,66 мг-екв/100 г грунту, і з глибиною їх вміст поступово знижується до 22,48 мг-екв/100 г грунту. Наявність в ГКВК двовалентних катіонів сприяє утворенню агрономічно-цінної структури, покращує фізичні і водно-повітряні властивості. Проявляє добрі буферні властивості.
Розділ 5.
Кислотність і лужність грунту. Хімічна меліорація грунту
Ґрунтовим розчином називається динамічно зрівноважений водний розчин органічних та мінеральних речовин (у тому числі газів), сформований у реальних ландшафтно-біокліматичних умовах під пливом зональних типів гідротермічного, водно-повітряного, трофічного та інших ґрунтово-екологічних режимів.
Реакція грунтового розчину може бути нейтральною рН 6,5-7,5, кислою рН <6,5 або лужною рН >7,5 Реакція ґрунтового розчину зумовлюється наявністю і співвідношенням в ньому водневих (Н+) і гідроксильних (ОН-) іонів. Величину активної реакції виражають в одиницях рН – десятичний логарифм концентрації Н+ іонів з від’ємним знаком, рН = -lg [H+]. Вода в звичайних умовах в незначній кількості дисоціює, тобто розпадається на іони Н+ і ОН-. Концентрація їх незначна. Добуток концентрації [H+]×[ОН-] = 10-14. В ідеально чистій воді концентрація цих іонів однакова: [H+]×[ОН-] = 10-7
Залежно від причини, які обумовлюють кислу реакцію грунтового розчину, розпізнають дві форми кислотності : активну та потенційну.
Під активною розуміють кислотність грунту, обумовлену наявністю в грунтовому розчині вільних іонів водню Н+. Потенційною називають кислотність грунту, яка обумовлена вмістом обмінно-увібраних іонів водню в ГКВК. Вона в свою чергу поділяється на обмінну та гідролітичну.
Обмінною називають ту частину потенційної кислотності, яка проявляється під час взаємодії грунту з розчинами нейтральних солей (KCl).
Гідролітичною кислотністю називають ту частину потенційної кислотності, яка проявляється під час взаємодії грунту з розчинами гідролітино лужних солей (СН3СООNа).
Грунтова кислотність шкідливо впливає не тільки на умови розвитку сільськогосподарських рослин (щоправда існують рослини які розвиваються тільки в лужному, або кислому середовищі наприклад рододендрони потребують кислих грунтів) але й на агрофізичні та інші властивості грунту. У кислих грунтах ідуть інтенсивні процеси руйнування колоїдів. Такі грунти характеризуються низькою природною родючістю та потребують вапнування.
У природі зустрічаються грунти з лужною реакцією грунтового розину. Це грунти солонцьового типу утворення, у колоїдному комплексі яких утримується обмінно-увібраний натрій. Лужна реакція в солонцьових грунтах обумовлена появою соди. В грунтах, багатих обмінно-увібраним натрієм, сода може утворюватись різними шляхами :
1)внаслідок взаємодії грунту з грунтовим розчином, в якому є СаСО3;
2)шляхом взаємодії грунту, насиченого натрієм, з атмосферною водою, в якій завжди міститься певна кількість СО2.
В літературі можна знайти відомості про так званий біохімічний шлях утворення соди в процесі життєдіяльності сульфатредукуючих мікроорганізмів в анаеробному середовищі за наявності достатньої кількості органічної речовини.
Сода обумовлює лужну реакцію, бо як гідролітично-лужна сіль вона у водному розчині піддається гідролізу:
Na2CO3 + 2H2O = 2NаОН + СО2 +Н2О
Буферна здатність грунту
Під буферністю розуміють здатність грунту протистояти різким змінам реакції грунтового розчину. Ця властивість грунту проявляється в тому, що під час обробки слабкими розчинами кислот та лугів, а також кислими або лужними розчинами солей рН грунтового розчину змінюється не пропорційно кількості внесених у грунт речовин, а в значно меншій мірі. Таким чином, будь-який грунт відносно до кислих і лужних сполук є в якійсь мірі нейтралізатором, що зменшує дію цих сполук.
Здатність грунтів протистояти підвищенню кислотності залежить перш за все від наявності в них карбонатів кальцію та інших металів. В зв’язку з цим карбонатні грунти завжди характеризуються високою буферністю щодо кислих сполук. Грунти, які утримують в колоїдному комплексі увібраний водень, проявляють буферність щодо лужних сполук.
В явищах буферності грунтів неабияке значення має фізична поглинальна здатність, тобто здатність грунтових часточок адсорбувати цілі молекули різних сполук з їх розчинів. В грунтах часто зустрічаються розчини солей слабких кислот та сильних основ, виключно буферні.
Буферність грунтів має велике позитивне значення тому, що культурні рослини нормально розвиваються лише в нейтральному середовищі. Різні грунти мають неоднакову буферність. Чим більше в грунті колоїдів, чим вище насиченість колоїдного комплексу кальцію, тим більшу буферність має грунт.
Меліорація грунту
Меліорація грунту – це докорінна зміна процесів ґрунтотворення в наслідок внесення меліорантів, або здійснення певних заходів з метою поліпшення родючості грунту.
В залежності від того, які заходи використовуються меліорація може бути:
1. Агролісомеліорація
- протиерозійна — захист земель від ерозії шляхом створення лісових насаджень на ярах, балках, пісках, берегах річок і інших територіях;
- полезахисна — захист земель від дії несприятливих явищ природного, антропогенного і техногенного походження шляхом створення захисних лісових насаджень
2. Культуртехнічна меліорація;
- розчищення меліорованих земель від деревної та трав’янистої рослинності, купин, пнів і моху;
- розчищення меліорованих земель від каменів та інших предметів
- меліоративна обробка солонців;
- розпушування, внесення піску, глини , іншого грунту, плантажна оранка і первинна обробка грунту;
- проведення інших культуртехнічних робіт.
3.Гідромеліорація:
- зрошувальна
- осушна
- протипаводкова
- протиселева
- протиерозійна
- протизсувна
4. Хімічна меліорація.
- вапнування,
- фосфоритування,
- гіпсування.
Вапування проводять при кислій реакції грунтового розчину. Про необхідність грунтів у вапнуванні судять з величини рНКСl більше 5,5 – грунт вапнувати не потрібно, 5 – 5,5 - слабо потребує вапнування, 4,5 - 5 середньопотебує вапнування, менше 4,5 – сильно потребує вапнування.
Реакцію вапнування кислих грунтів можна зобразити схематично так :
ГКВК-2Н+ + СаСО3 = ГКВК-Са2+ + Н2О + СО2
Вапнування грунтів, виконуючи свою позитивну роль у прямій дії, забезпечує одноразове підвищення активності та закріплення в грунті новоутворених гумусових речовин за рахунок підвищення ступеня їх насиченості основами.
Для нейтралізації лужної реакції грунтового розчину проводять гіпсування. Про ступінь необхідності грунту в гіпсуванні судять по відносному вмісту обмінного натрію в ГКВК, якщо натрію менше 5%, то проводити гіпсування не потрібно. Реакцію гіпсування можна зобразити так:
ГКВК-2Na+ + СаSO4 = ГКВК-Са2+ + Na2SO4
Сірчанокислий натрій, що має нейтральну реакцію, легко вимивається з грунту внаслідок доброї розчинності у воді [1 с172-182;4;6].
Даних щодо реакції середовища в атласі грунтів не приведено.
1 2 3 4