1   2   3   4
Ім'я файлу: Курсова робота з загального рунтознавства на тему Агрогенетична
Розширення: docx
Розмір: 102кб.
Дата: 18.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
361.docx
Шпаргалки - Товароведение и экспертиза вкусовых и кондитерских т
Курсова робота з загального рунтознавства на тему Агрогенетична

Розділ 2

Основні морфологічні ознаки грунту

Морфологічними елементами ґрунту є генетичні горизонти, структурні агрегати, новоутворення, включення і пори. Різняться вони між собою за формою і зовнішніми властивостями – морфологічними ознаками Морфологічними ознаками ґрунтів є форма елементів, характер їх меж, забарвлення, гранулометричний склад, взаємне розташування й співвідношення в просторі твердих часток і зв'язаних із ними пор, характер поверхні, щільність, твердість, деякі фізичні властивості (липкість, пластичність) тощо.

1)Забарвлення ґрунту – це найбільш доступна і, перш за все, помітна морфологічна ознака, суттєвий показник належності грунту до того чи іншого типу, що визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження;

2) Структура – це агрегати, на які може розпадатися ґрунт під впливом механічної дії. Ґрунт може бути структурним і безструктурним. При структурному стані маса ґрунту розділена на відмінності тієї чи іншої форми та величини. При безструктурному стані окремі механічні елементи, що складають ґрунт, не з'єднані між собою, а існують окремо або залягають суцільною зцементованою масою;

3) Структурність ґрунту – здатність його розпадатись в природному стані при механічній дії на агрегати визначеного розміру й форми;

4)Гранулометричний склад – це відсоткове співвідношення в ґрунті окремих механічних фракцій (пісок, пил, мул);

5) Складення – це зовнішнє вираження щільності та пористості ґрунту. Воно залежить від гранулометричного складу, структури, а також діяльності ґрунтової фауни, розвитку кореневих систем рослин і т. ін.;

6)Новоутворення – це нагромадження речовин різної форми й хімічного складу, які формуються і відкладаються в горизонтах ґрунту в процесі ґрунтоутворення. Бувають хімічні (нальоти, вицвіти, кірки та ін.):

а. Накопичення вуглекислого кальцію та магнію;

б. Накопичення окислів і гідратів заліза й магнію;

в. Закисні сполуки заліза;

г. Накопичення кремнезему;

д. Виділення й накопичення органічних речовин.

біологічні (кротовини, копроліти і т.п.);

7)Включення – це сторонні тіла в профілі ґрунту, присутність яких не пов'язана з процесом ґрунтоутворення;

Розрізняють хімічне і біологічні(тваринного і рослинного походження) новоутворення.

8)Скипання від 10% НСІ – це обумовлено наявністю в ґрунті карбонатів.

9)Перехід одного горизонту в інший. Визначають за забарвленням, структурою, складанням,новоутвореннями, гранулометричним складом; 10)Грубизна горизонту – глибина горизонту від верхньої до нижньої межі.

11)Вологість – впливає на інтенсивність забарвлення, структуру грунту [1с.237-245].

Гранулометричний склад чорнозему на елювії глинистих сланців

Розмір, мм

Генетичний горизонт

Н

Н

Нр

Ph

Р

Р

>1

3,4

3,8

6,2

9,8

31,4

81,6

1-0,25

6,66

10,57

7,27

6,42

59,79

56,89

0,25-0,05

12,0

10,87

8,31

13,41

12,55

12,02

0,05-0,01

25,14

21,79

23,19

19,81

8,89

11,56

0,01-0,005

8,92

9,44

9,77

12,16

4,17

3,87

0,005-0,001

16,12

16,19

14,00

15,65

5,25

6,11

<0,001

31,16

31,14

37,46

32,55

7,58

7,38

Чорнозем важкосуглинковий мулувато-пилуватий на елювії глинистих сланців .

Номенклатура та символи генетичних горизонтів грунту.

Номенклатура і символи (індекси) генетичних горизонтів . У ґрунтознавстві широко розповсюджена система індексів горизонтів, запропонована В. В. Докучаєвим. За цією класифікацією генетичні горизонти позначаються першими літерами латинського алфавіту:

А — гумусово-акумулятивний горизонт,

В — перехідний до материнської породи,

С — материнська порода.

Ця символіка горизонтів розроблена для чорноземів, а потім була перенесена на інші типи ґрунтів. Недоліком такого індексування було те,

що ці символи вказують тільки на порядок їх розташування у ґрунтовому профілі і вони однакові в різних за генезисом ґрунтах.

Розвиток ґрунтознавства привів до виділення великої різноманітності генетичних горизонтів різних типів ґрунтів На жаль, до сьогодні в ґрунтознавстві різних наукових шкіл немає єдиного підходу до діагностики й символіки різних ґрунтових горизонтів.

Зараз виділяють такі основні генетичні горизонти:

Но(л) – лісова підстилка;

Нd – дернина (степ);

Нс – степова повстина;

Н – гумусовий;

Т – торфиний;

ТН – торфяно-гумусовий;

ТЗ – торфяно-мінералізований;

Е – елювіальний;

І – ілювіальний;

Gl – глейовий;

Рf – псевдофібровий;

М – мергелистий;

R – ортзандровий;

Rt – ортштейновий;

Р – материнська порода.

Перехідні горизонти сполучають в однаковій мірі ознаки двох сусідніх горизонтів. У ґрунтах з поступовим ослабленням будь-якої ознаки від поверхні до породи (чорноземах, лугових, дернових та інших) ці горизонти так і називаються – перехідні; у ґрунтах з диференційованим профілем – за назвою двох суміжних горизонтів, які складаються із символів відповідних горизонтів.

НЕ – гумусово-елювіальний;

НІ – гумусово-ілювіальний;

HIS – гумусово-солонцевий;

EGI – елювіально-глеєвий;

IGI – ілювіально-глеєвий.

Майже всі ознаки, виділені в основних горизонтах, можуть проявлятись нерівномірно, в одних випадках бути головними, в інших – накладатись, виражатись нечітко. У цих випадках вони позначаються такою ж, але малою буквою. Наприклад : (Нр) верхній перехідний горизонт у чорноземах між гумусовим та материнською породою характеризується значною гумусованістю та невеликою домішкою породи, (Ph)нижній перехідний

До додаткових належать відокремлені морфологічні елементи грунту, уламки порід, а також ознаки, пов'язані з діяльністю людини. Нижче наводяться їх назви та символи (за системою III – українською):

k – наявність карбонатів;

s – наявність легкорозчинних солей;

г – наявність м'яких залізисто-марганцевих стягнень та пунктуацій;

п – наявність твердих залізисто-марганцевих конкрецій;

kn – наявність карбонатних конкрецій;

q – наявність уламків твердих безкарбонатних порід;

z – наявність копролітів, червоточин, кротовин;

dn – наявність ерозії (денудації);

dl – делювіальні наносні горизонти на поверхні ґрунту;

de – еолові наносні горизонти на поверхні ґрунту;

аl – алювіальні наносні горизонти на поверхні ґрунту;

ag – насипні рекультивовані горизонти (agger – насип);

mo – ознаки, пов'язані зі зрошенням;

m – ознаки, пов'язані з осушенням [1].

Опис горизонтів чорноземів на елювії глинистих сланців:

Н 0-34 см – гумусовий, темно-сірий, добре гумусований, свіжий, легко глинистий, слабо щебенистий, брилувато-грудкуватий, ущільнений; перехід поступовий.

Нр 35-47 см – верхній перехідний, темнувато-сірий, свіжий легко глинистий, слабо щебенистий, зернистий, ущільнений; перехід поступовий.

Рh 48-65 см – нижній перехідний, темнувато-сірий, плямистий, свіжий, легко глинистий, слабо щебенистий, грудкувато-зернистий, щільний; перехід різкий.

Р 66-160 см і глибше – елювій глинистого сланцю, темнувато-сірий, хрящувато-щебенистий, шаруватий, щільний[3с.86, 4].

Розділ 3

Гумусовий стан досліджуваного грунту. Баланс гумусу

Походження, склад і властивості органічної частини ґрунту

Серед розмаїття природних сполук найважливішими для ґрунтотворення є органічні (вуглецевмісні, горючі) речовини. Незважаючи на незначний вміст (0,5 – 14,0 %) у ґрунтах, за винятком торфових, саме вони, а серед них — гумус, зумовлюють конкретні прояви ґрунтогенезу (типи ґрунтів), розвиток родючості, біогеохімічний кругообіг речовин на Землі, відіграють енергоакумулятивну, біосферо-стабілізуючу роль.

Органічна частина ґрунту складається з дуже багатьох складних вуглецевих сполук, набір яких завжди є наперед зумовленим фіто-, зоо- та мікробними рештками, що постійно надходять до ґрунту і відразу ж починають трансформуватися в його профілі у повній відповідності до законів біогеохімії та термодинаміки.

Поняття органічна частина ґрунту є широким узагальненням, що об’єднує всі органічні речовини ґрунтового профілю, згруповані таким чином:

1. Свіжі (ще не розкладені) біогенні рештки зі збереженою анатомічною будовою (корені, листя, стебла, гілки, тваринні рештки). Вони щороку потрапляють у цілинні ґрунти — після відмирання кореневих та надземних систем, а в освоювані — при заорюванні пожнивних решток, гною тощо. Там вони починають мінералізуватися до найпростіших продуктів, а певна їх кількість перетворюється на цілком стабільні гумусові речовини.

Вміст гумусу в різних типах ґрунтів не корелює з кількістю кореневих решток. На утворення гумусу витрачається, за М.М. Кононовою, не більше від 2 – 3 % фіторешток, а 97 – 98 % їх маси мінералізуються за участю мікробів до СO2, Н2О, NH3, солей.

2. Продукти розпаду біогенних решток представлені неспецифічними низько- та високомолекулярними органічними речовинами, які є самостійними класами сполук: вуглеводи (целюлоза, крохмаль, сахароза); протеїни (білки, у тому числі ферменти) та інші азотисті сполуки; ліпіди (жири, воски, смоли); ароматичні сполуки, зокрема лігнін; таніни (дубильні речовини) тощо. Сюди ж віднесено мікробні рештки та продукти їх автолізу (від грец. autos — само- і lysіs — розпад: саморозчинення клітин і тканин під дією їх власних гідролітичних ферментів, як правило, після відмирання організму), хоча нерідко ці продукти виділяють в окремий блок. Із вуглеводів тут переважає хімічно стійка клітковина (целюлоза), яка не розчиняється у воді, спирті та в ефірі, не гідролізується під дією розведених кислот і лугів, проте в ґрунтах легко зазнає мікробного розпаду. Наближена до неї геміцелюлоза легко розчиняється в лугах і швидко гідролізується. Клітинні стінки відмерлих рослин містять лігнін з більшим, ніж у целюлози, вмістом вуглецю. До складу протоплазми і ядра рослинних клітин, тіл мікробів та відмерлих тварин уходять білкові азотисті речовини (протеїни), які містять також P, S, Fe. Переважна більшість білкових сполук у ґрунті біохімічно гідролізується з утворенням амінокислот, які утворюють з ґрунтовими основами солі, продовжуючи перетворюватися — до мінералізації додається синтезування з проміжних продуктів розпаду та мікробних метаболітів (у тому числі й ферментів) нових, специфічних (суто ґрунтових) продуктів — гумусових речовин.

3. Детрит — це напіврозкладені (частково або повністю деформовані) фітогенні рештки, представлені найдрібнішими ворсинками рослинних тканин, які неможливо відділити від маси ґрунту при визначенні вмісту гумусу хромовокислим методом Тюріна. Детрит є найбільш стійкою проти мікробних атак клітковиною та подібних до неї органічних сполук. Її ворсинки адсорбують суто гумусові речовини, сприяючи об’єднанню органо-мінеральних мікроагрегатів у макроагрегати, агрономічно цінну структуру.

4. Гумус (від лат. humus — ґрунт, земля) є найхарактернішою групою темнозабарвлених азотовмісних, постійно омолоджуваних, специфічних за складом, походженням і будовою поверхнево-активних, колоїдальних органічних речовин, притаманних винятково ґрунту. Вміст гумусу становить 90 % від загального вмісту органічних речовин у мінеральних ґрунтах.

Вміст гумусу у різних ґрунтах зумовлюється впливом багатьох чинників, серед яких найважливішими є: тривалість оптимального режиму гумусоутворення; гранулометричний та мінералогічний склад материнських порід; наявність у ґрунті багатовалентних обмінних катіонів.

Оптимальним режимом гумусоутворення є таке співвідношення між вологістю і температурою ґрунту, яке сприяє активній участі мікроорганізмів у перетворенні біогенних решток у напрямі утворення гумусу.

Гранулометричний та мінералогічний склад материнських порід (мінеральна матриця ґрунту) визначають їх роль як адсорбентів гумусових речовин (органічної матриці). Деякі породи майже не поглинають гумусові речовини через свою адсорбційну специфіку (ненасиченість основами).

Багатовалентні обмінно-увібрані катіони сприяють акумуляції гумусу як позитивно заряджені посередники між негативно зарядженими органо-мінеральними мікроагрегатами і такими самим електронегативними свіжоутвореними гумусовими речовинами.

За допомогою існуючих методик зі складу гумусу кожного грунту можливо виділити 2 основні групи гумусових речовин: 1) темно-забарвлені гумінові кислоти, в складі яких виділяють власне гумусові, ульмінові та гематомеланові кислоти; 2) жовтозабарвлені фульво кислоти.

Про якісний склад залишку судять за співвідношенням СГКФК.

За Орловим, якщо СГКФК >2, то це гуматний тип гумусоутворення,якщо воно від 1 до 2 – фульво-гуматний, менше 0,5 – фульватний тип гумусоутворення.

Внаслідок дослідження хімічної природи гумусу було встановлено, що він містить вуглецю - 52-62% (в середньому 58%), кисню - 32-39%, водню 3-5%, азоту 3,5-5% [1с.11-19].

Гумусовий стан чорнозему на елювії глинистих сланців

Генетичний горизонт

Глибина, см

Вміст гумусу (за Тюріним), %

Сзаг , %

С:N

Н

0-10

4,59

2,66

12,67

Н

10-34

3,81

2,2

12,94

Нр

35-47

2,84

1,64

12,62

Ph

48-65

2,13

1,24

21,3

Р

66-160

-

-

-

Р

>160

-

-

-

Виходячи з даних цієї таблиці видно, що грунт в достатній кількості насичений на гумус (середньогумусований) – у верхньому горизонті 4,59% і з глибиною поступово зменшується до 2,13% у нижньому перехідному. У чорноземних грунтів гумус фульватно-гуматного або гуматного типу, який добре закріплюється в ґрунті. Ґрунт має високу природну родючість : добре забезпечений гумусом, багатий поживними речовинами, коротко профільний, гарно оструктурений, має гарні фізичні та водно-фізичні показники та гарну аерацію.

Баланс у перекладі з французького «bаlаnсе» — це значить систему показників, які характеризують якесь явище шляхом порівняння, або протиставлення окремих його сторін. У ґрунтознавстві баланс гумусу визначають як різницю між кількістю його утворення у ґрунті і втрат за певний період. Він може бути трьох типів.

1. Бездефіцитний — втрати гумусу поновлюються його новоутво ренням.

2. Позитивний (активний) — приріст кількості гумусу перевищує його втрати.

3. Негативний (пасивний, дефіцитний) — втрати гумусу перевищують його новоутворення.

Баланс гумусу у ґрунті, відповідно методиці Інституту ґрунтознавства та агрохімії Української академії аграрних наук, слід розраховувати для умов сівозміни, господарства, району за формулою:

Бг=

де Бг — середньорічний баланс гумусу у ґрунті на одному гектарі за ротацію сівозміни, т/га:

П1 — сума новоутвореного гумусу у ґрунті за ротацію сівозміни за раху нок рослинних решток, т/га;

П2 — кількість новоутвореного гумусу у ґрунті за ротацію сівозміни за рахунок органічних добрив, т/га;

Р — загальна кількість гумусу, який мінералізується за ротацію сівозміни, т/га;

L — тривалість ротації, років[ 1,c.30-32].

1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас