№ 429 Варіант 34 Тема: Стандартизація та екологія
План Введення
1. Система
стандартів якості природного середовища
2.
Екологічний менеджмент і
стандарти 3.
Стандартизація і
сертифікація охорони навколишнього середовища
Висновок
Література
Введення Нинішню
екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через те, що нехтували об'єктивні закони розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу
України. Відбувалися структурні деформації народного
господарства, в ході яких
перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш
екологічно небезпечних галузей промисловості.
Економіці України притаманний високий питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим способом» - без будівництва
відповідних очисних споруд. Це було можливо за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних
механізмів природокористування та без урахування вимог охорони навколишнього середовища.
Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації навколишнього середовища.
Розвиток ринкових відносин в Україні ставить перед
виробництвом ряд нових проблем у сфері природокористування. Їх рішення має базуватися, перш за все, на позитивній зв'язку між ефективністю, прибутками і захистом навколишнього середовища. В даний час все більшого значення у законодавчій базі набуває
система стандартизації у сфері екології,
екологічна сертифікація для багатьох видів продукції.
1. Система стандартів якості природного середовища
Стандарти якості природного середовища - єдині,
відповідні досягнутому рівню науково-технічного прогресу нормативи, правила або інші документи, доступні широкій громадськості і розроблені з урахуванням вимог або зі схвалення всіх зацікавлених сторін на підставі досягнень
науки, техніки і практики, які сприяють підвищенню суспільного добробуту.
Стандарти затверджуються на національному, регіональному або міжнародному рівнях. Вони являють собою гранично допустимі рівні вмісту основних забруднювачів середовища повітряної, середовища водної та середовища грунтової і поділяються на первинні і вторинні стандарти. Перші - це граничні рівні, що забезпечують з певним запасом надійності збереження здоров'я населення; вони повинні дотримуватися протягом обумовленого часу. Другі - необхідні для попередження інших відомих або передбачуваних ефектів крім впливу їх на здоров'я людини.
Стандарти якості природного середовища використовуються для оцінки
стану природного середовища і її компонентів, регламентують діяльність виробничо-господарських об'єктів з метою охорони природи, раціонального використання природних
ресурсів, забезпечення оптимальної якості навколишнього природного середовища на основі правильного поєднання екологічних і економічних інтересів суспільства в умовах господарської чи рекреаційної діяльності. [1, с.475]
Державні стандарти відносяться до підзаконних правових актів, що конкретизує загальні положення екологічного законодавства України.
Державний стандарт (ГОСТ) - нормативно-технічний документ, що
встановлює комплекс норм, правил, вимог, обов'язкових для виконання.
Для природоохоронної діяльності генеральним
стандартом є ГОСТ 17.0.0.01-76 «Система стандартів у галузі охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів».
Відповідно до Держстандарту 17.0.0.01-76,
система стандартів у галузі охорони природи (ССОП) складається з комплексів взаємопов'язаних стандартів, спрямованих на збереження, відновлення і
раціональне використання природних ресурсів. Основним завданням ССОП є введення в стандарти правил і норм, спрямованих на: забезпечення збереження природних комплексів; сприяння відновленню та раціональному використанню природних ресурсів; сприяння збереженню рівноваги між розвитком виробництва і стійкістю навколишнього природного середовища; вдосконалення
управління якістю навколишнього природного середовища в інтересах людства.
ССОП розробляється з урахуванням екологічних, санітарно-гігієнічних, технічних та економічних вимог.
Позначення стандартів ССОП складається з індексу (ДСТ), номери системи за класифікатором стандартів і технічних умов, точки, номера (табл. 1), точки, номери виду (табл. 2), точки, порядкового номера
стандарту і відокремлених останніх цифр року затвердження або перегляду стандарту.
Наприклад, ГОСТ 17.1.3.05-82.
Охорона природи.
Гідросфера. Загальні вимоги до охорони поверхневих і підземних вод від
забруднення нафтою та нафтопродуктами. У даному прикладі ГОСТ - категорія стандарту (державний стандарт), 1.7 - номер системи (ССОП - система стандартів у галузі охорони природи), 1 - номер групи (гідросфера), 3 - номер виду (правила охорони та раціонального використання природного об'єкта), 05 - порядковий номер стандарту (стандарт номер 5) і 82 - рік реєстрації стандарту (1982 рік).
Таблиця 1.
Класифікація груп стандартів Номер групи
| Найменування
| Кодове найменування
|
0
| Організаційно-методичні стандарти ССОП
| Основні положення
|
1
| Стандарти в галузі охорони та раціонального використання вод
| Гідросфера
|
2
| Стандарти в області захисту атмосфери
| Атмосфера
|
3
| Стандарти в галузі охорони та раціонального використання грунтів
| Грунти
|
4
| Стандарти в галузі поліпшення використання земель
| Землі
|
5
| Стандарти у галузі охорони флори
| Флора
|
6
| Стандарти у галузі охорони фауни
| Фауна
|
8
| Стандарти в галузі охорони та раціонального використання надр
| Надра
|
Номер виду
| Найменування виду
|
0
| Основні положення
|
1
| Терміни, визначення, класифікації
|
2
| Норми і методи вимірювань забруднюючих викидів та скидів, інтенсивності використання природних ресурсів
|
3
| Правила охорони природи і раціонального використання природних ресурсів
|
4
| Методи визначення параметрів стану природних об'єктів та інтенсивності господарських впливів
|
5
| Вимоги до засобів контролю і вимірювань стану навколишнього природного середовища
|
6
| Вимоги до пристроїв, апаратів, і спорудам із захисту навколишнього середовища від забруднень
|
7
| Інші стандарти
|
Таблиця
2. Класифікація видів стандартів В даний час система
управління навколишнім середовищем регламентована
стандартами ДСТУ ISO серії 14000. У цих
стандартах регламентовано:
склад,
опис елементів системи та настанови щодо
застосування; принципи управління, системи та засоби
забезпечення; загальні принципи та процедуру аудиту,
аудит систем
управління навколишнім середовищем та класифікаційні вимоги до аудиторів з екології.
Значний вплив на чистоту навколишнього середовища та охорону природи мають заходи щодо поводження з різними викидами промислового виробництва, обробки та обробітку сільгоспугідь, забезпечення чистоти питної та технічної води, регламентовані багатьма державними стандартами України.
Постановою Кабінету Міністрів від 26 жовтня 2001 р. за № 1430 «Про затвердження платних послуг екологічного
характеру, які можуть надаватися територіальними органами Міністерства екології та природних ресурсів України» встановлено перелік робіт і консультацій, до яких віднесено:
-Розробка природоохоронних програм підприємств;
-Організація та
здійснення визначення показників складу та властивостей проб об'єктів;
-Підготовка документації щодо акредитації вимірювальних лабораторій;
-Дотримання екологічних вимог об'єктами, отримання дозволів на
виробництво і збереження отруйних речовин; вивезення та ввезення продукції, яка може містити озоноруйнівні речовини;
-Здійснення кількісної та якісної оцінки викидів та скидів;
-Визначення радіаційного стану територій та об'єктів;
-Вимірювання вмісту забруднень;
-Складання паспортів для очисних споруд тощо. [3, с.310]
Система екологічних стандартів - найважливіша складова частина природоохоронного законодавства. Недодержання стандартів карається законом.
Екологічні стандарти - єдині і обов'язкові для всіх об'єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.
Існують стандарти міжнародні,
державні, галузеві і стандарти підприємств.
До найважливіших нормативам якості навколишнього середовища належать гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середовищах. На підставі ГДК розробляються нормативи гранично допустимих викидів (ПДВ) і скидів (ПДС) шкідливих речовин у повітря і воду. Через зміни загального екологічного стану навколишнього середовища ГДК, ГДВ та ГДС найбільш небезпечних і поширених забруднювачів уточнюються кожні 3-5 років з урахуванням посилення негативного ефекту від їх загальної дії.
На державних і міждержавних рівнях створені організації, зобов'язані стежити за виконанням законів про охорону природи і здійснювати
моніторинг природного середовища та окремих його компонентів.
В Україні
контроль за станом природного середовища і виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи, система державних санітарно-епідеміологічних станцій та ін
У 1989 р. опубліковано міжнародний документ «Правові засади охорони навколишнього середовища та сталого розвитку», підготовлений за завданням ООН спеціальної Комісією міжнародної групи експертів-юристів.
Він являє собою звід правових принципів охорони навколишнього середовища і сталого розвитку людства. [4, с.270]
Таким чином, у нашій країні
екологічне законодавство спирається на систему стандартів, містять ряд нормативів і вимог до якості навколишнього середовища.
2. Екологічний менеджмент і стандарти Основним предметом ISO 14000 є
система екологічного менеджменту, яка для організацій служить способом дій, необхідних для досягнення цілей екологічної діяльності поетапного вирішення конкретних завдань.
Документи, які входять до серії ISO 14000. ділять на три основні групи:
1.Принцип створення і використання систем екологічного
менеджменту.
2.Інструменти екологічного контролю та оцінки.
3.Стандарти, орієнтовані на продукцію.
Ключовим
поняттям серії ISO 14000 є система екологічного менеджменту (СЕМ) в організації. Тому, центральним документом цієї серії вважається стандарт ISO 14001 - "Специфікації та посібники з використанням системи екологічного менеджменту". Особливістю цієї серії стандартів є те, що вона орієнтована не на кількісні параметри та технології, а на вимогу використовувати "найкращу з доступних технологій". Офіційно стандарти серії ISO 14000 є добровільними. Вони не замінюють законодавчих вимог, а забезпечують систему визначення
того, яким чином компанія впливає на
навколишнє середовище, і як виконуються вимоги чинного законодавства. Створення такої системи дає організації інструмент, за допомогою якого вона може управляти всією сукупністю своїх впливів на навколишнє середовище і приводити власну діяльність
відповідно до різноманітними вимогами.
У прикладах документів серії ISO 14000, впроваджених в Україну, термін "екологічний менеджмент" замінено на термін "управління якістю навколишнього середовища", а іноді - на термін "
екологічне управління".
З огляду на основні відмінності в
поняттях "екологічне управління" та "екологічний менеджмент", можна запропонувати такі їх визначення:
1. "Екологічне управління" - діяльність державних органів та економічних суб'єктів, спрямована на дотримання обов'язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку і реалізацію відповідних цілей і програм.
2. "Екологічний менеджмент" - добровільна ініціативна діяльність економічних суб'єктів, спрямована на реалізацію їх власних екологічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів ефективності та екосправедлівості.
Основні цілі і відповідні критерії оцінки їх досягнення в екологічному
менеджменті пов'язані з процесами постійного поліпшення й удосконалення по всім екологічно значущим аспектам діяльності економічних суб'єктів.
Очевидно, що з розвитком практичної діяльності в галузі екологічного менеджменту в Україні виникнуть можливості щодо отримання цілого ряду конкретних переваг у вирішенні різноманітних екологічних проблем. До таких переваг можна віднести нові підходи, нетрадиційні шляхи і можливості щодо подолання сформованих негативних тенденцій у розвитку екологічної ситуації на виробничому та територіальному рівнях.
З екологічним
менеджментом пов'язана активізація вже існуючих широких можливостей і засобів щодо практичного вирішення пріоритетних екологічних проблем. Сьогодні на кожному підприємстві існує велика кількість різноманітних невикористаних технологічних, технічних і
організаційних можливостей і засобів щодо їх вирішення. Таким чином,
екологічний менеджмент здатний зіграти виняткову роль у вирішенні екологічних проблем в умовах виходу України з соціально-економічної кризи. [5]
3. Стандартизація і сертифікація охорони навколишнього середовища Зростаючий інтерес світової громадськості до охорони навколишнього середовища зажадав забезпечення спільності методичного підходу до вирішення цієї проблеми, яке досягнуто розробкою відповідних міжнародних стандартів. Міжнародна
організація по стандартизації (ІСО), враховуючи
тенденції світового розвитку, зокрема, необхідність переходу до концепції сталого розвитку, прийняла рішення про створення Технічного комітету ISO з тематичним напрямком «Управління навколишнім середовищем», або «Екологічне управління». Він розробив комплекс міжнародних стандартів ІСО 1400.
Новостворений комітет ІСО тісно взаємодіє з ISO «Управління якістю продукції», оскільки системи
управління якістю продукції та
системи управління якістю навколишнього середовища як об'єкти стандартизації мають багато подібностей.
Система екологічного керування (СЕУ) - організаційно-технічна система, що складається з комплексу засобів забезпечення,
планування, контролю, управління охороною навколишнього середовища в
процесі господарської діяльності підприємства або на всіх стадіях життєвого циклу продукції підприємства. У стандартах ІСО 14000 СЕУ визначається як складова частина загальної системи адміністративного управління підприємства.
У рамках комплексу стандартів ІСО 14000 розробляються також стандарти з екологічного маркування продукції, покликані створити єдину нормативну базу в цій галузі, сприяє подоланню торгових бар'єрів.
У вітчизняній практиці робіт з сертифікації набув поширення термін «екологічна сертифікація» стосовно сертифікації продукції на відповідність обов'язковим вимогам державних стандартів на продукцію в частині вимог щодо охорони навколишнього середовища або екологічних вимог.
Поняття «екологічна сертифікація» поширюється і на екологічно небезпечні виробництва та технологічні
процеси, а також на продукцію, що володіє певними перевагами щодо екологічної чистоти і вироблену з використанням ресурсозберігаючих і безвідходних технологій. Продукція, що отримала підтвердження проведених випробувань, може маркуватися спеціально встановленим знаком або етикеткою. Правила маркування екологічно чистої продукції встановлені в багатьох
країнах, які накопичили багаторічний досвід користування екологічного маркування.
Система екологічної
сертифікації (далі - Система) в Україну призначена для обов'язкової та добровільної екологічної сертифікації (екосертіфікаціі).
Екосертіфікація проводиться з метою створення економіко-правового механізму по реалізації закріпленого в Конституції України права громадян на сприятливе навколишнє середовище.
Екосертіфікація сприяє:
• впровадження екологічно безпечних технологічних
процесів і обладнання;
• виробництву екологічно безпечної продукції на всіх стадіях її життєвого циклу, підвищенню її якості та конкурентоспроможності;
• створення умов для організації виробництв, що
відповідають установленим екологічним вимогам;
• вдосконалення управління господарською та іншою діяльністю;
• запобігання ввезення в країну екологічно небезпечних продукції, технологій, відходів, послуг;
• інтеграції економіки країни у світовий
ринок і виконанню міжнародних зобов'язань.
Для створення правової бази організації та проведення робіт з екосертіфікаціі Міністерство природних ресурсів Україна формує Систему, що включає в себе:
• комплекс нормативних документів, які встановлюють принципи, нормативи і правила екосертіфікаціі;
• систему органів, що забезпечують організаційно-методичне керівництво діяльністю з проведення екосертіфікаціі, атестацію експертів-аудиторів і акредитацію органів з екосертіфікаціі, проведення екосертіфікаціі, інспекційного контролю й
інформаційне обслуговування;
• реєстр Системи для обліку органів по екосертіфікаціі, сертифікованих об'єктів, виданих екосертіфікатов.
Система передбачає проведення обов'язкової й добровільної сертифікації.
Екосертіфікація проводиться в обов'язковому порядку у випадках, передбачених законодавством України. Добровільна сертифікація в рамках Системи здійснюється в тих випадках, по яких у законодавчих актах України не передбачено проведення обов'язкової сертифікації. Вона проводиться з ініціативи заявника на основі
договору між органом з сертифікації і заявником.
Екологічний сертифікат і
знак відповідності сприяють конкурентоспроможності продукції. Об'єкти екологічної сертифікації на продукцію, послуги, процеси і т.п. поділяють на:
-Об'єкти, які підлягають обов'язковій сертифікації
відповідно до вимог законодавства;
-Об'єкти, які за своєю специфікою не можуть підлягати сертифікації;
-Об'єкти самого навколишнього середовища, на які не розроблені нормативні вимоги та процедури сертифікації.
Для полегшення процедур екологічної сертифікації спочатку
екологічні об'єкти класифікують. Всі об'єкти розділені на чотири групи: навколишнього середовища, джерел його забруднень, продукції (послуг) та
інформаційних ресурсів, продуктів і технологічних процесів.
Деякі труднощі виникають у відборі учасників екологічної сертифікації, особливо третьої сторони. Якщо з продукцією все визначено, то для інших об'єктів екологічної сертифікації потрібне додаткове законодавство. Труднощі є з
сертифікацією викидів виробництва, питної води інших
матеріалів, технологічних процесів і обладнання.
Розробка нових видів матеріалів, виробів, технологічних процесів вимагають спочатку створення технічних умов, стандартів, а потім розробки процедур їх сертифікації.
У розвинених країнах
екологічна сертифікація досить поширена, є обов'язковою і доповнює сертифікацію продукції і послуг.
У зв'язку з
конкуренцією знаків екологічної сертифікації, в якій окремі продавці не завжди дотримуються встановлених правил, створений спеціальний Підкомітет ISO з екологічного маркування продукції, а
підставою здійснення екологічної сертифікації є вимоги стандартів ISO серії 14000 і укладену в 1999 році Угода десяти європейських країн щодо взаємного визнання акредитації органів екологічної сертифікації, випробувальних лабораторій, атестації інспекційних органів і персоналу.
Таким чином, екологічну сертифікацію продукції (послуг) здійснюють з метою стимулювання виробництва продукції, надання послуг та використання технологічних процесів, які найменше забруднюють навколишнє середовище і гарантують безпеку продукції (послуг) для
життя, здоров'я, майна та навколишнього середовища, що обумовлює необхідність екологічної сертифікації для всіх цивілізованих країн. [6, с.169]
Висновок
Таким чином, система стандартів у галузі екології покликана забезпечити виконання системи екологічного законодавства, на їх основі визначаються основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та контролю екологічної безпеки, розробляються природоохоронні програми для екологічно неблагополучних районів.
У рамках комплексу стандартів йде розробка стандартів з екологічного маркування продукції, спрямовані на створення єдиної нормативної бази в цій галузі, сприяє подоланню торгових бар'єрів. Система екологічної сертифікації проводиться з метою створення економіко-правового механізму по реалізації закріпленого в Конституції права громадян на сприятливе навколишнє середовище.
Література
1. Ситник К.М., Брайон О.В. та ін Словник-довідник з екології. К.: Н.Д., 1994. - 663с.
2. Щукін І.
Екологія для
студентів вузів. -Ростов н / Д: «Фенікс», 2005. - 224 с
3. Боженко Л.І.
Метрологія, Стандартизація, Сертифікація та Акредитація. Л.: Афіша, 2004. - 324с.
4. Білявській Г.О. та ін. Основи екології. К.: Либідь, 2004. - 408с.
5. В.Н. Соломаха Екологічний менеджмент в Україну / / Металургійна та гірничорудна промисловість № 4, 2005 - С.102
6. Басаков М.І. Основи стандартизації, метрології, сертифікації. Р н / Д.: Фенікс, 2002. - 192с.