[
Світ і людина в культурах Далекого Сходу
]
<div style="font-size:16px;text-align:justify;"> <div > МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ <a href="Управління" title="Управління">УПРАВЛІННЯ</a> ПЕРСОНАЛОМ<br /> ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ТЕХНІКУМ <br /> <h1>Р Е Ф Е Р А Т</h1> <br /> <h2 align=center style='text-align:center'>На тему: «Світ і <a href="Людина" title="Людина">людина</a> в <a href="Культура" title="Культура">культурах</a> Далекого Сходу» </h2> <br /> Виконав - <a href="Студент" title="Студент">студент</a> II курсу <br /> <a href="Керівник" title="Керівник"> Керівник</a> – ст. викладач <br /> Дорофеєва Н. І. <br /> <h3>Київ 2003</h3> <br /> </div> <br clear=all style='page-break-before:always; mso-break-type:section-break'> <div > <h4>Світ і <a href="Людина" title="Людина">людина</a> в культурах Далекого Сходу </h4> <br /> <h5>ЗМІСТ </h5> 1.Загальна характеристика сприйняття людини, як сутності, в культурах сходу <br /> 2. <a href="Шумери" title="Шумери">Шумери</a> та єгиптяни і їх погляди <br /> 3. Людина у культурі та <a href="Філософі" title="Філософі">філософії</a> <a href="Буддизм" title="Буддизм">Буддизму</a> та Конфуціанства. <br /> 4. Світ і людина в мусульманському типі культури. <br /> 5.Література. <br /> Загальна характеристика сприйняття людини, як сутності, в культурах сходу давньосхідних <br /> Типова для Давнього Сходу форма іригаційного землеробства, що потребувала значної концентрації праці, зумовила <a href="Колектив" title="Колектив">колективний</a> <a href="Характер" title="Характер">характер</a> культури. Тому давньосхідна людина завжди сприймала себе не окремим "я", а органом цілісного соціального організму, частиною <a href="Соціум" title="Соціум">соціуму</a>, через нього залученою в колообіг космічного буття. <a href="Література" title="Література">Літературні</a> герої ставали своєрідними універсальними символами соціального становища людини: цар, багатий, бідняк, праведник, страждалець. Називання персонажів Старого <a href="Заповіт" title="Заповіт">Заповіту</a> як чоловік, жінка, подружжя <br /> виражало зв'язки людини з домом, спільнотою, родом, станом тією ж мірою, як і давньосхідне ім'я людини, що містило також ім'я її батька й назву її родової групи. <br /> <a href="Принципат" title="Принципат"> Принципова</a> особливість держави на Сході — це командно-адміністративна структура, яка регулює виробничі стосунки і виконує розподільчі <a href="Функції" title="Функції">функції</a>. Така форма суспільних відносин принижує приватне <a href="Існування" title="Існування">існування</a>. <a href="Соціальний_статус" title="Соціальний статус">Соціальний статус</a> й <a href="Економіка" title="Економіка">економічне</a> становище людини достатньо жорстко залежить від місця індивіда в системі суспільного розподілу. Зосередження в руках держави всієї повноти економічної і політичної влади унеможливлювало протистояння цій тотальності окремої особистості. Можна згодитись із дослідником Ю. Павленком, що давньосхідна людина могла самореалізовуватися лише через наперед задані соціокультурні форми шляхом прилучення до влади та просування по її щаблях. Цей так званий феномен " влади-власності" забезпечував виключну усталеність, стабільність сформованої протягом тисячоліть системи відносин. <br /> Етичний кодекс передбачав наслідування загальноприйнятих норм і установок: жити сім'єю, надавати допомогу, шанувати старших і вищих, бути як усі тощо. Система цінностей зводилася до проповідування смиренної молитви божеству, виправдовування <a href="Страждання" title="Страждання">страждання</a> як загального порядку речей, визнання людини <a href="Іграшка" title="Іграшка">іграшкою</a> в руках сліпого провидіння . Навіть неслухняність людини перед Богом сприймалася лише як передумова слухняності, її перевірка, закріплення, такою, як в історії праведного Йова, богобоязливість і послух якого було піддано випробуванню втратою власності, загибеллю дітей, страшними хворобами (біблійна <a href="Книга" title="Книга">Книга</a> Йова). Шлях слухняності ставав шляхом набуття захисту. <br /> Особа, яка визнає свою нікчемність як людини, є рабом. <a href="Рабство" title="Рабство">Рабство</a> давньосхідної людини знаходило відображення в позі моління шумерських статуй з благоговійно складеними руками, широко розплющеними очима, що намагаються вловити <a href="Бажання" title="Бажання">бажання</a> божества, великими вухами, які напружено дослухуються до його слів. Означенням рабства ставали простягнуті руки, крок у невідому далечінь і вдивляння в безкінечність єгипетських статуй. Давньосхідна людина не володіла власним буттям і отримувала його з рук інших. Самозверненість замінювалася зверненістю до іншого, власне буття ставало буттям для іншого. <br /> Обмежена самоцінність особистості закріплювалася сакралізацією <a href="Фігури" title="Фігури">фігури</a> правителя. Влада на Давньому Сході утверджувалася природним шляхом найчастіше для управління спорудженням та обслуговуванням іригаційних систем. Від особистих рис правителя, його чеснот і вад, заслуг і <a href="Злочин" title="Злочин">злочинів</a> залежав врожай, успіх політичних і військових справ. <a href="Історія" title="Історія">Історія</a> зберегла численні джерела, пов'язані з діяльністю царів, чиї особистості накладали відбиток на ту чи іншу добу: військова <a href="Пісня" title="Пісня">пісня</a> Хаммурапі, <a href="Сказання" title="Сказання">сказання</a> про Саргона, аннали царів Ашшурнасірапала, Сінаххеріба, Ашшурбанапала. Система <a href="Літочислення" title="Літочислення">літочислення</a> велася за роками правління. Людина посідала своє місце у світі відносно правителя (єгипетська "Розповідь Сінухета"). <br /> Легитимізація влади за східною моделлю здійснювалась як <a href="Процес" title="Процес">процес</a> її сакралізації, обожнювання особистості правителя. Цар сприймався як основа цивілізації, як сила, що впорядковує світ, як втілення цього впорядкованого світу, якому протистоїть позбавлений керівної длані хаос; <br /> сакральність фігури правителя реалізовувалася в його функції відновлювача порушеної космічної рівноваги, посередника між Богом і людьми. Якщо світовий порядок руйнувався, це сприймалось як гнів богів і загрожувало загибеллю. Тому порушений порядок відновлювали за будь-яку ціну. Сила і могуть правителя слугували запорукою закону і непорушності світоустрою. Фігура правителя стояла в сакральному центрі світобудови, від нього до периферії розташовувалися фігури цариці, вельмож, наближених, <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідно</a> чому й зменшувався масштаб зображених. Посох у руках правителя вказував на належність йому світового дерева. <br /> Зображення царя <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідали</a> канону підкреслено значної фізичної могутності тіла, незворушності виразу обличчя, фронтального величного передстояння (шумерська статуя правителя Гудеа з Лагосу, єгипетські статуї Рамзеса II). 3 уславленням фізичної могутності правителя пов'язана гіперболізація теми "Цар на війні" (аккадська стела царя Нарам-Сіна, присвячена його перемозі над гірським плем'ям луллубеїв, <a href="Рельєф" title="Рельєф">рельєфи</a> палацу Саргона III в Дур-Шаррукені). У сценах <a href="Полювання" title="Полювання">полювання</a> на тварин непохитна <a href="Воля" title="Воля">воля</a> володаря підкреслена жорстокістю страждань наймогутніших звірів (композиції "Великого левидого полювання"). Мотив бенкету сприймався як <a href="Символ" title="Символ">символ</a> безкінечності достатку правителя, перемоги <a href="Життя" title="Життя">життя</a> над смертю (так званий штандарт з Уру). <br /> Ярусна композиція штандарту з Уру дає можливість уявити давньосхідну концепцію часу. <a href="Сюжет" title="Сюжет">Сюжет</a> розгортається в зворотному напрямку, тобто минуле розміщується попереду, оскільки воно вже відоме і вже пішло вперед, а майбутнє — як сховане від очей, як таке, що має бути і яке ще призначено побачити, — за спиною. Тобто навіч орієнтація в часі на минуле. <br /> Час характеризувався також предметно-подієвим наповненням (згадаємо біблійного Екклезіаста "...час розкидати каміння і час каміння громадити; час обіймати і час ухилятися від обіймів; час шукати і час розгубити; час збирати і час розкидати..."). У візуальному мистецтві це виявлялось у відтворенні кількох різних за часом подій на єдиній площині (плита Ур-Нанше з Лагашу з мотивами апофеозу правителя). <br /> <a href="Шумери" title="Шумери"> Шумери</a> та єгиптяни і їх погляди <br /> Цей рівень культури виник на основі технології життєдіяльності – землеробства, яке зародилося приблизно 10 тис. років тому, і було одним з варіантів виходу людства з кризи, що настала через танення льодовика. Зміна кліматичних поясів <a href="Ландшафт" title="Ландшафт">ландшафтних</a> зон і затоплення приморських низин порушили традиційну систему життєдіяльності на основі збирання і полювання. Відновлення рівноваги у природі відбувалося поступово і досить довго, але по різному, на різних континентах. <br /> Так своя специфіка була і у єгиптян та шумерів, яка надала їм своє індивідуальне уявлення про світ. Так як їхнє господарювання передусім засновувалось на створенні та догляді за іригаційними спорудами у <a href="Господар" title="Господар">господарстві</a>, то їх <a href="Культи" title="Культи">культи</a> складалися передусім з поклоніння цим життєво важливим спорудам. <br /> <a href="Світогляд" title="Світогляд"> Світоглядні</a> уявлення шумерів були спільним надбанням усієї Месопотамії. Вони істотно відрізнялись віз єгипетських. Спочатку <a href="Шумери" title="Шумери">шумери</a>, а згодом всі вавілоняни сформували уявлення про світовий порядок як тимчасове явище, що настає внаслідок узгодження бажань семи основних богів. Якщо взяти до уваги, що кожен з богів має кілька функцій і здатний несподівано повернутися до людей іншим боком, то порушення досягнутого порядку цілком ймовірне. Сама ж процедура голосування богів “за” і “проти”, що мала закінчуватись одностайним рішенням, є очевидним відтворенням досвіду безпосередньої демократії на землі, Отже, світовий порядок виявляється узагальненням досвіду державницької діяльності, пристосованої до місцевих умов. <br /> Єгиптяни ж навпаки бачили побудову світу і іншою, хоча також за наявності богів, але бог відіграє домінуючу роль, від нього все залежить, він може розмовляти з людом лише крізь уста обраного – <a href="Фараон" title="Фараон">фараона</a>, а людина є лише виконувачем наказів бога, вона не стоїть в центрі світу бо не має на це права, лише <a href="Фараон" title="Фараон">фараон</a> може піднятися до таких висот, тому і існував його культ. <br /> Неоднозначне ставлення у цих двох культур до смерті. Єгиптяни підходили до потойбічного <a href="Життя" title="Життя">життя</a>, дуже виважено, вважаючи його продовженням земного життя на його більш новій та якісній сходинці. В той же час шумери не робили зі смерті культу, хоча в також вірили в позаземне життя. <br /> Отже, як бачимо <a href="Світогляд" title="Світогляд">світогляд</a> цих народів сильно залежав від їх способу життя, був сповнений міфів, та поглядів про існування надсили – бога. <br /> Людина у культурі та філософії Буддизму та Конфуціанства. <br /> <a href="Характер" title="Характер">Характер</a> взаємин первісної людини з природою викликав <a href="Відчуття" title="Відчуття">відчуття </a> нерозривної пов’язаності: сили природи персоніфіковані в <a href="Образа" title="Образа">образах</a> богів (людина випробувала на собі їхню могутність і відчувала безсилля в протистоянні їм), <a href="Люди" title="Люди">люди</a> і <a href="Боги" title="Боги">боги</a> живуть як би загальним життям, мають загальні риси і навіть пороки. <a href="Боги" title="Боги">Боги</a> не тільки всемогутні, але і примхливі, злобливі, мстиві, волелюбні і т.д., в той час як герої міфів наділені фантастичними <a href="Здібності" title="Здібності">здібностями</a> у подоланні зла, у боротьбі з ворогами. Те, що <a href="Гегель" title="Гегель">Гегель</a> у свій час писав про взаємовідносини богів і героїв Гомера, цілком застосовано до міфів народів Сходу: "Весь зміст, приписуваний богам, повинне виявитися разом з тим власною внутрішньою сутністю індивідів, так що, з однієї сторони, пануючі сили представляються індивідуалізованими самі по собі, а з іншого боку, це зовнішнє для людини начало виявляється іманентним до його духу і характеру". <br /> Поступове упорядкування хаосу й <a href="Організація" title="Організація">організація </a> світобудови починають приписуватися "першолюдині". У ведичних міфах це тисячоголовий, тисячоокий, тысячоногий Пуруша, чи <a href="Розум" title="Розум">розум</a> - дух якого породив місяць, очі - <a href="Сонце" title="Сонце">сонце</a>, вуста - <a href="Вогонь" title="Вогонь">вогонь</a>, подих - вітер і т.д. Пуруша - це не тільки модель <a href="Космос" title="Космос">космосу</a>, але і людського співтовариства із найранішою соціальною ієрархією, що виявляється в розподілі на "варни": з рота Пуруши виникли жерці (брахмани), з рук – військовий стан (кшатрії), зі стегон - торговий люд (вайшія),з ступнею - всі інші (шудри). Аналогічним образом у китайських міфах походження світу зв'язується з надприродною людиною на ім’я Паньгу, з подиху якого з'явилися вітер і хмари, з голови - грім, з лівого ока - сонце, із правого - місяць, з тулуба рук і ніг - чотири сторони світу, із крові - ріки, з поту - дощ і роса, із блиску очей - блискавка і т.д. <br /> Переходячи до розумового осмислення причинності світу в різноманітних проявах його сталості і мінливості, <a href="Людина" title="Людина">людина </a> повинна була по-новому побачити і своє місце, призначення в ньому. Вона як і раніше відчувала себе в нерозривності з космосом у цілому, але вже задумувалася про <a href="Існування" title="Існування">існування </a> першопричини, першооснови буття, деякого абсолюту. Взаємозв'язок людини з абсолютом складається як би до двох моделей, у яких відбиті не стільки особливості психологічного складу східних народів, скільки специфіка суспільного укладу давньоазійського суспільства. Два “стовпи” його складають: централізований деспотизм, заснований на державному володінні землею і водою, і сільська громада. Практично безмежна влада східного монарха <a href="Переломи" title="Переломи">переломилася</a> у свідомості як усемогутність єдиного, який отримав атрибути головного божества. <br /> У Китаї єдине - "великий початок, здатний родити, наділити і погубити" людину, обожнено в Небі - "Тянь". У "Ши цзині" ("Канон віршів") Небо - загальний прабатько і великий управитель: народжує на світ людський рід і дає йому право життя. Згадування правил життя не випадкове. Висвітлення суспільних підвалин, їхнє збереження і підтримка - найважливіша соціальна <a href="функція" title="функція">функція</a> культу Тянь. Примітно, що представлення, що складається трохи пізніше, про людську досконалість припускає насамперед "гуманність", що трактується як наслідування правилам, ритуалу, <a href="Етикет" title="Етикет">етикету</a>. "Шляхетна людина думає про те, як би не порушити закони", вона зобов'язана <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідати </a> вимогам ритуалу". "Етикет" крім норм неминучої цінності, правдивості, доброти, сміливості, морального імператива "те, чого я не хочу, щоб робили мені, і не хочу робити іншим", включав у якості першорядних принципів добродіяльності повагу і суворе підпорядкування сформованому поділу соціальних ролей: государ повинен бути государем, сановник - сановником, батько - батьком, син - сином. <br /> <a href="Конфуціанство" title="Конфуціанство">Конфуціанство</a>, що заклало зі старовини <a href="Ідеологія" title="Ідеологія">ідеологічний</a> фундамент китайського суспільства, висунуло в якості наріжного каменю питання соціальної <a href="Організація" title="Організація">організації </a>, що означало норму, правило, церемоніал. Чи припускало підтримку навічно рангово-ієрархічних розходжень. Згідно канонічному трактату "Лунь-юй", <a href="Конфуцій" title="Конфуцій">Конфуцій</a> говорив, що без “лю” не може бути порядку, а отже, і процвітання в державі: "Немає “лю” - виходить, немає розходжень між государем і підданим, верхами і низами, старими і молодими... Чи - установлений порядок речей". <br /> Аналогічним образом в Індії "утворюючий реальне і нереальне Брахма не тільки "вічний творець істот", але і визначальний для всіх "імена, рід діяльності (карму) і особливе положення". Йому приписується встановлення кастового розподілу і вимог безумовного його дотримання. Згідно вихідних від Брахми "Законах Ману" ( що склалися в VI-V століттях до н.е.), вище положення в <a href="Суспільство" title="Суспільство">суспільстві </a> займають жерці - брахмани, служіння яким оцінюється як "краща справа" для простолюдина - шудри. Останній же "не повинен накопичувати багатств; навіть маючи можливість (зробити це), тому що, здобуваючи багатство, пригноблює брахманів". <br /> Містична аскеза свідчить про егоїзм, що розраховує на індивідуальне звільнення від страждань, але вона ж демонструє вищий ступінь альтруїзму: відмовлення від земних благ, жертовність служіння для інших прикладом безкорисливості, постійним докором корисливості, низькими пристрастям і бездуховністю. Світо- і життєвідмова нерідко виявляється запереченням лише світу зла, але не життя як такого. Навпроти, у постійному прагненні до <br /> самовдосконалення, у безустанному пошуку істини виявляється справжнє твердження життя, як вічно <a href="Процес" title="Процес">процесу</a>, що змінюється в потоку нескінченних змін. <br /> Оцінюючи сократівський принцип "Пізнай самого себе", Гегель назвав його "центральним пунктом усього всесвітньо-історичного повороту" у тім змісті, що "місце оракулів зайняло свідчення духу індивідуумів...". Аналогічний поворот спостерігався практично в той же час і в <a href="Культура" title="Культура">культурах </a> Сходу. <a href="Тенденції" title="Тенденції">Тенденція </a> до визнання самосвідомості в якості <a href="Джерела." title="Джерела.">джерела </a> добродійності, суб’єктування моральності, що спостерігається, зокрема, у ранньому <a href="Буддизм" title="Буддизм">буддизмі</a>, було виступом проти абсолютного авторитету Вед і суворості кастової дисципліни. <br /> <a href="Коливання" title="Коливання">Коливання</a> між двома крайнощами: обґрунтуванням суспільного статусу моралі за рахунок приниження реального, індивіда - твердженням конкретного індивіда за рахунок ігнорування соціальної суті моралі було універсальною характеристикою античної епохи. Однак особливості соціального буття давньоазійського <a href="Суспільство" title="Суспільство">суспільства </a> не могли не позначитися на <a href="Перевал" title="Перевал">перевазі</a> "коливань" убік несприятливий для подальшого розвитку вільної особистості. Це, у свою черга, визначило і долі розвитку філософської думки, яка протягом століть, залишаючись у замкнутому просторі традиційних розумових структур, була зайнята переважно їхнім коментуванням і тлумаченням. <br /> Світ і людина в мусульманському типі культури. <br /> Більш як 13 століть тому араби, об'єднані ісламом, вийшли за <a href="Межі" title="Межі">межі</a> Аравійського півострова на арену світової історії. <a href="Ландшафт" title="Ландшафт">Ландшафт</a> плоскогір'я й кам'янистого степу (арабське <a href="Слово" title="Слово">слово</a> джавахер — <a href="Матерія" title="Матерія">матерія</a>, означає також і дорогоцінний камінь) переосмислився в доісламській культурі кочових племен бедуїнів у <a href="Символізм" title="Символізм">символізації</a> предків на камені-бетіли (звідси культ чорного каменю Кааби). Навернення в <a href="Іслам" title="Іслам">іслам</a> створило передумови етносоціальної єдності на релігійній основі і породило єдиний космологічний міф. <br /> Цей міф базувався на ідеї ієрархічної будови космосу у формі <a href="Піраміди" title="Піраміди">піраміди</a>, вершиною якої є первинний розум. Світ для мусульманина не більш ніж механізм, котрий <a href="Аллах" title="Аллах">аллах</a> приводить у рух. Тому глибокого смислу надавали театру маріонеток, який замінив звичну для європейців драму. Вчення про розум як основу світобудови, якому підкорено все від небесної сфери до людської діяльності (аль-Фарабі, Ібн Сіна, Ібн Рушд) пояснювало шанобливе ставлення до <a href="Науки" title="Науки">науки</a>, <a href="Знання" title="Знання">знання</a>, <a href="Книги" title="Книги">книги</a>, слова як головного засобу вираження божественності. <a href="Мистецтво" title="Мистецтво">Мистецтво</a> каліграфії сприймалося носієм магічної сили. <br /> <a href="Світогляд" title="Світогляд"> Світоглядна</a> концепція ісламу довела поляризацію духовного і матеріального, небесного і земного до краю. Аллаха, якого розуміли в ісламі як чисту духовність, цілком позбавлену земних елементів, антропоморфних рис, не можна було зображати. <a href="Аллах" title="Аллах">Аллах</a> як абсолютна цінність у житті людини не втілювався, залишався постійно чимось зовнішнім, існуючим поза <a href="Особистість" title="Особистість">особистісним</a> досвідом. До людей звертався лише його посланець. Протилежність вічної сутності Аллаха й минущості світу його творінь демонструвала абсолютну вищість творця і мізерність земного буття. Заборона зображати живі істоти мала відвернути правовірного від тлінного світу, спрямувати його думки, почуття й бажання до єдиного центру всесвіту — до Аллаха. <br /> Мусульманське <a href="Мистецтво" title="Мистецтво">мистецтво</a> звільнене від візуалізації предметів і поклоніння <a href="Образа" title="Образа">образам</a>. Позбавлення мінливих форм життєвої достовірності мало на меті зникнення їх і знищення в нас на очах задля <a href="Того" title="Того">того</a>, щоб довести неможливість для людини вдихнути в речі життя, яким вони зобов'язані тільки Аллахові. Надавалася <a href="Перевал" title="Перевал">перевага</a> не-цупким <a href="Матеріали" title="Матеріали">матеріалам</a>, дотримувалися довільної пластичності одягу; золотаві відблиски осяювали поверхню керамічних кахлів на стінах споруд або посуду; заперечувалася замкненість форми в безкінечності ліній орнаментальних арабесок, у контурності мелодії при обмеженні інтервалу; споглядувана феєричність природи мусульманського саду крізь струмені фонтанів перетворювала світ на марення (сади в Севільї та <a href="Марракеш" title="Марракеш">Марракеші</a>). 1 навіть кохання розчинялося в чистій ідеї і задовольнялось більше відданістю спогадам, ніж <a href="Бажання" title="Бажання">бажанням</a> оживити його <a href="Реальність" title="Реальність">реальність</a> (<a href="Історія" title="Історія">історія</a> Лейли і Меджнуна). <br /> <a href="Іслам" title="Іслам"> Іслам</a> проповідував не абстраговане безсмертя душі, а <a href="Воскресіння" title="Воскресіння">воскресіння</a> цілісної людини в усій її фізичній повноті. Тому потойбічне життя поставало як джанна, сад духовної й чуттєвої насолоди. Як <a href="Образ" title="Образ">образ</a> райського саду на землі сприймалася мусульманська мечеть, оповита рослинними орнаментами. Її купол <a href="Символізм" title="Символізм">символізував</a> <br /> божественну красу джамал, велична прямовисність мінаретів — божественну велич джалал, вигадливі письмена на стінах — божественне ім'я Сіфат, домінування відтінків зеленого — вічне процвітання ідеї Аллаха. Нехтування тілесним світом прочитувалося в не пластичності <a href="Архітектура" title="Архітектура">архітектурного</a> простору, в якому головними елементами були закритий двір та інтер'єр як знаки духовності. Порожність, деяка бідність інтер'єру знаменували присутність незримого. <br /> Ілюзорність реального світу потребувала бачення світу в <a href="Символ" title="Символ">символах</a>. Принцип декоративності полягав у відтворенні предметів такими, які переставали бути схожими на себе, ставали символами того, що перебуває за межами. Так, у поезії Омара Хайяма, Джамі образ гончаря символізував Бога як творця світу, образ корчмаря символізував Бога як винуватця містичного сп'яніння, образ коханки символізував Бога як об'єкт містичного кохання тощо. <br /> Ісламська традиція схильна розглядати людину як таку, що не має цінності. Мислителі мусульманського Сходу у своєму погляді на людину як на "громадську істоту" трактують <a href="Особистість" title="Особистість">особистість</a> як засіб гармонійного розвитку всього суспільства. Поза спільнотою особистість неможлива. Благочестя не може бути особистим подвижництвом, лише результатом настанов спільноти праведників — умми. Умма втілювала силу Аллаха на землі. Життя кожного мусульманина, його спосіб <a href="Мислення" title="Мислення">мислення</a>, система цінностей, побутові стосунки контролювались уммою, поза якою існування не мало сенсу й надії на спасіння. Належність уммі в мусульманській традиції вважалася вищою, ніж соціальне або національне розшарування. Тому станові або майнові бар'єри значно менше впливали на <a href="Життя_Людини" title="Життя Людини">життя людини</a>. Навпаки, релігійно освяченим був принцип соціальної мобільності, який дозволяв будь-кому з правовірних піднятися на вершину соціальної ієрархії. <a href="Коран" title="Коран">Коран</a> санкціонував також авторитет <a href="Підприємництво" title="Підприємництво">підприємницької</a> діяльності, яка вважалася справою гідною і почесною. Зорієнтованість на активну, раціонально-вольову позицію людини в ставленні до зовнішнього світу, високозначущість соціальної поведінки забезпечувала перспективність існування цілісного соціально організованого ісламського світу. <br /> "Заповіт" Ібн Міскавайха визначав основну мету людини — самовдосконалення в досягненні помірності, "серединного" <a href="Стану" title="Стану">стану</a> шляхом боротьби розуму як начала, що впорядковує мікрокосм людини, з душею як вмістилищем хаосу й дисгармонії. <a href="Поезія" title="Поезія">Поезія</a>, мініатюра схематизують персонажі, зводять їх до певної маски-амплуа — коханця, сміливця, або ж наклепника чи неука. У мистецтві людина живе не як конкретний образ, а як емоційний світ, як настрій, як <a href="Музика" title="Музика">музика</a> ритмів та узорів. <br /> Шляхом звільнення від усуспільнення в ісламській традиції розглядався <a href="Суфізм" title="Суфізм">суфізм</a> з його містичним самозаглибленням та екстатичністю любові до Аллаха. Суфії не вступали на шлях боротьби з реаліями існування, a позбавлялися залежності від неї шляхом наближення до небуття. Містична практика суфіїв відображена в обертальних танцях зікр, пантеїстичній музиці та поезії. Недосяжність ідеалу робила таку боротьбу з реальністю позбавленою сенсу і переводила її в площину духовної компенсації за обмеженість відчуженого буття. <br /> Досвід кочового життя актуалізував осмислення відносин влади слуга — покровитель. Людина всього-на-всього лише муслім, покірливий раб земних царів і слухняна зброя в руках Аллаха. Ідея абсолютної приреченості людських учинків підкреслювала підкорення творіння Творцеві, безкінечну віддаленість людини від Бога. Підкорення Богові, виконання його <a href="Заповіт" title="Заповіт">заповіту</a> виправдовувало індивідуальне буття. Аллах не приносив у жертву свого сина заради спасіння людства, відповідно неможливою була ідея боговтілення, яка підносила людину на рівень божественного абсолюту. В ісламі немає місця особистості як цінності, як і <a href="Поняття" title="Поняття">поняття</a> про первородний гріх, що знімало етичну напруженість імпульсу до каяття або спокути. Мусульмани потребували не спокути, а управління. <br /</div> </div>
Будь ласка, не зберігайте тестовий текст.
Ваш ip: 18.118.0.240 буде збережений.
категорії
за типом
за алфавітом
завантажені
© Усі права захищені
написати до нас
