[
Значення української літератури Найбільші надбання Місце серед сло
]
<div style="font-size:16px;text-align:justify;"> <div > <h1>РЕФЕРАТ </h1> <b>на тему: </b><br /> Значення української літератури. Найбільші надбання. Місце серед слов’янських та іноземних мов <br /> <br clear=all style='page-break-before: always'> <b>ПЛАН </b><br /> <strong>1. Особливість української <a href="Література" title="Література">літератури </a> та її місце у світовій літературі</strong> <br /> 2. <a href="Твори" title="Твори">Твори</a> Т.Шевченка та його безсмертний “Кобзар” – великий внесок у загальносвітову літературу <br /> 3. <a href="Життя" title="Життя">Життя</a> і <a href="Творчість" title="Творчість">творчість</a> І.Франка – яскравий загальноєвропейський взірець творчого пошуку і <a href="Революція" title="Революція">революційної</a> боротьби <br /> Список використаної літератури <br /> <strong><br clear=all style='page-break-before:always'> </strong> <strong>1. Особливість української <a href="Література" title="Література">літератури </a> </strong><br /> <strong>та її місце у світовій літературі</strong> <br /> <a href="Література" title="Література"> Література</a> кожного народу – це живий організм, який родиться, живе, росте, а інколи, залежно від <a href="Історичка" title="Історичка">історичних</a> обставин, завмирає, а то й вмирає. <br /> Українська <a href="Література" title="Література">література</a> – <a href="Література" title="Література">література</a> між двома світами. Вона випливає з самої географії народу, що створив цю літературу. Географічно це письменство бачать між Сходом і Заходом. Історично-релігійно – поміж <a href="Константинополь" title="Константинополь">Константинополем</a> і Римом, з точки зору світової культури її можна помістити між Азією й Європою, а з точки зору ідеології ще зовсім недавно її часто ставили між <a href="Фашизм" title="Фашизм">фашизмом</a> і комунізмом. Цю літературу інколи бачать також між <a href="Марксизм" title="Марксизм">марксизмом</a> і західним <a href="Капіталізм" title="Капіталізм">капіталізмом</a>, поміж Москвою і Вашингтоном. Можливо, це головна причина, що українська література завжди виявляла певну полярність, а інколи – роздвоєність. Її напруження й динамізм спричинені “антистатичними” елементами, що надихають її. Така полярність неодноразово голосно заявляла <a href="Про_себе" title="Про себе">про себе</a>. Варто згадати погляди націонал-комуніста Миколи Хвильового (1893 – 1933), який проголосив: “Геть від Москви, обличчям до Європи!”. Його <a href="Сучасник" title="Сучасник">сучасник</a> <a href="Микола" title="Микола">Микола</a> Зеров (1890 – 1941), поет-неокласик був на протилежному кінці ідеологічного спектра і закликав українських <a href="Письменник" title="Письменник">письменників</a> навертатись до джерел, шукати натхнення не в російській <a href="Література" title="Література">літературній</a> царині, а в класичних часах та літературі Заходу. <br /> Українська література – це література з місією. Українська література завжди служила якійсь великій справі, ідеї, а то й ідеології. <a href="Творчість" title="Творчість">Творчість</a> майже кожного з українських письменників може бути прикладом. Візьмімо одного з найвидатніших представників проповідницької літератури Київської Русі митрополита Іларіона (помер 1054), автора знаменитого твору “Слово про <a href="Закон_і_благодать" title="Закон і благодать">закон і благодать”</a>. Його творчість служила <a href="Християнство" title="Християнство">християнській</a> ідеї, мала завдання поширювати <a href="Християнство" title="Християнство">християнство</a> в Київській Русі. Проте його писання – політично заангажована література, метою якої є національне самоусвідомлення та утвердження руської (української) національної ідентичності. Говорячи про діла і чесноти перших князів Київської Русі, Іларіон пише, що “не в малій і невідомій країні вони рядили, а в Руській, що відома і про яку чували по всіх чотирьох кінцях землі”. Так само і найславетніший <a href="Тарас_Шевченко" title="Тарас Шевченко">Тарас Шевченко</a> (1814 – 1861), чия <a href="Поезія" title="Поезія">поезія</a> служила й служить дотепер зародженню, пробудженню та плеканню української ідентичності, укріплює чуття приналежності до славного козацького кореня, що інколи теж не без проблем. У типовій романтичній манері Шевченко закликає “і мертвих, і живих, і ненарожденних” повстати, розбити кайдани. Такі його рядки – на службі патріотизму, на службі державотворчості. <br /> Шевченків “Кобзар” (1840) не тільки засвідчує <a href="Існування" title="Існування">існування</a> української мови як найбільш придатного <a href="Література" title="Література">літературного</a> медіуму, а й збуджує національну самосвідомість, надихає українське <a href="Відродження" title="Відродження">відродження</a>. Часто імітований, але ніколи не осягнений іншими, <a href="Прометей" title="Прометей">прометеїв</a> вірш Шевченка став найбільш дорогоцінним <a href="Література" title="Література">літературним</a> спадком, що наклав свій відбиток на творчість наступних поколінь письменників. Як відомо, Шевченкова <a href="Поезія" title="Поезія">поезія</a> викликала лють царського уряду не лише за свій зміст, а й за сам медіум, за мову. Поета було заслано в <a href="Казахстан" title="Казахстан">Казахстан</a> (1847 – 1857), йому було заборонено писати й малювати, а його поезія була очорнена російськими критиками (напр. Бєлінським). <a href="Після_смерті" title="Після смерті">Після смерті</a> Шевченка, царат, аби придушити українську національну стихію, зроджену поетовою творчістю, спробував викорінити українську мову. 1863 року російський міністр П.Валуєв зробив сумнозвісну заяву про те, що “українська <a href="Мова" title="Мова">мова</a> ніколи не існувала, не існує й не буде існувати”. У 1876 р. цар <a href="Олександр_ІІ" title="Олександр ІІ">Олександр ІІ</a> (відомий на Заході як великий “ліберал”) видав Ємський указ, в якому проголосив друк українських книжок, українську <a href="Драматург" title="Драматург">драматургію</a>, будь-яку форму викладання українською мовою – <a href="Злочин" title="Злочин">злочином</a> проти держави. З іншого боку – визнання української мови, як окремої слов’янської мови на існування в 1906 р. також завдячує творам Шевченка та іншим українським <a href="Письменник" title="Письменник">письменникам</a>, чия поетична <a href="Муза" title="Муза">муза</a> була на службі української <a href="Демократия_2" title="Демократия 2">демократичної</a> національної ідеї. Царський уряд, а згодом і радянський режим добре розуміли небезпеку, яку несе українське друковане <a href="Слово" title="Слово">слово</a>. Царський уряд хотів знищити його рубом, а совєтський – поступово, називаючи зросійщення українців (і інших народів) “злиттям націй”. <br /> Рання творчість І.Франка (1856 – 1916) є свого роду прикладом служіння літератури ідеї <a href="Соціалізм" title="Соціалізм">соціалізму</a>. Проте як Шевченків “націоналізм” немає нічого спільного з <a href="Ідеологія" title="Ідеологія">ідеологією</a> націонал-соціалізму ХХ ст., так само і Франків “соціалізм” не пов’язаний з репресивною <a href="Політика" title="Політика">політикою</a> соціалізму радянського; Франків “соціалізм” є лише респектом до індивідуальності, її невід’ємного права на свободу, <a href="Любов" title="Любов">любов</a> до рідної землі, домагання волі для <a href="України" title="України">України</a>.<br> А в основі творчості Р.Іваничука лежить задум подати у художній формі історію України –– це теж добрий приклад служіння одній ідеї. <br /> Українська література – література глибокого ліризму, <a href="Сентименталізм" title="Сентименталізм">сентименталізму</a>, плачу. У всіх своїх жанрах (поезії, прозі, драмі) – вона просякнута надзвичайною емоційністю, романтичним ліризмом. Причина цього не тільки в <a href="Психолог" title="Психолог">психології</a> українців, а і в самій природі їхньої мови. <a href="Українська_мова" title="Українська мова">Українська мова</a>, як і італійська, надзвичайно мелодійна (про що свідчить чергування голосних і приголосних та рідковживані три приголосні <a href="Підряд" title="Підряд">підряд</a>) і надзвичайно емоційна (якщо мова може бути емоційною). <br /> <a href="Четверо" title="Четверо"> Четверта</a> – духовна: Українська література – література глибоко релігійна. <br /> Українську літературу справді можна назвати <a href="Література" title="Література">літературою</a> плачу. Тема терпіння є чи не найпоширенішою в українській літературі. <a href="Саме" title="Саме">Саме</a> терпіння, сам <a href="Біль" title="Біль">біль</a>, душевний і фізичний, часто розглядаються як <a href="Мораль" title="Мораль">моральне</a> добро літератури, бо терпіння наближує людину до Христа. <br /> <a href="України" title="України"> Українці</a> знають як страждати, знають “мистецтво” терпіння. Їхня література відображає <a href="Страждання" title="Страждання">страждання</a>, а отже, й силу українського народу. українська література – література глибоко релігійна. <br /> <a href="Релігії" title="Релігії"> Релігія</a> відіграє надзвичайну роль в українській літературі. Мотив <a href="Християни" title="Християни">християнства</a> завжди присутній у ній, починаючи від “Слова о полку Ігоревім” до недавньої радянської літератури, і тієї, що постає сьогодні в незалежній Україні. Інколи він завуальований і майже непомітний, інколи представлений негативно, але він завжди є. У Шевченка цей мотив є відвертим і очевидним для кожного. Його поезія – то прекрасний гімн Господові. Шедеври Івана Франка, поеми “Мойсей”, “Іван Вишенський”, “Панські жарти” є глибоко християнськими, як і <a href="Твори" title="Твори">твори</a> більшості сьогоденних письменників, що творять у добу секуляризму, твори, писані в еміграції і в Україні, в часи недавні, коли <a href="Соціалістична_ідеологія" title="Соціалістична ідеологія">соціалістична ідеологія</a> утримувала гегемонію над творами радянського періоду. <br /> До речі, дуже промовистими могли б бути студії про релігійні теми й мотиви в українській радянській літературі. Навіть правдиві марксистські літератори не могли звільнити себе від <a href="Релігії" title="Релігії">релігії</a>, від християнства. Здається, що релігійність так глибоко вкорінена в українську психіку, що навіть десятиліття насильницького атеїзму не змогли стерти її. Поряд з ліризмом і місійністю, релігійність є об’єднуючим чинником цієї літератури на етапах її розвитку, і чинником найсильнішим. Це можна <a href="Встанови" title="Встанови">встановити</a>, розглядаючи не тільки стару народну словесність, богослужбову, а взагалі релігійну літературу включно з “апокрифами”, проповідями та “житіями святих”, а розглядаючи також і секулярну літературу, а <a href="Саме" title="Саме">саме</a> – лицарський епос “Слово о полку Ігоревім”. Релігійний чи скоріше <a href="Християнство" title="Християнство">християнський</a> епос “Слова” стає особливо наявним, коли порівняємо його з епосами народів Західної Європи, тобто з такими творами, як “Беовулф”, “Пісня про <a href="Роланд" title="Роланд">Роланда”</a> та “Пісня про Нібелунгів”. Саме християнство не є душею цих творів, <a href="Про_Це" title="Про Це">про це</a> свідчить захоплення в них жорстокістю, помстою і навіть кровожадністю, що вказує на поганський <a href="Світогляд" title="Світогляд">світогляд</a>. “Слово о полку Ігоревім”, навпаки, у своїй символіці і зовнішній структурі домінуючими має образи поганського світу. <br /> <b>2. Твори Т.Шевченка та його безсмертний “Кобзар” – </b><br /> <b>великий внесок у загальносвітову літературу </b><br /> Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. <a href="Тенденції" title="Тенденції">Тенденції</a> народності й <a href="Реалізм" title="Реалізм">реалізму</a> були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний <a href="Поет" title="Поет">поет</a>, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення. <br /> <a href="Творчість" title="Творчість"> Творчість</a> великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури. <br /> Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української <a href="Література" title="Література">літературної</a> мови.<a href="Він" title="Він"> Він</a> установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний <a href="Склад" title="Склад">склад</a> <a href="Словник" title="Словник">словника</a> і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо. <br /> Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів <a href="Фольклор" title="Фольклор">фольклору</a> і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова. <br /> <a href="Тарас_Шевченко" title="Тарас Шевченко"> Тарас Шевченко</a> - не тільки поет, а й <a href="Драматург" title="Драматург">драматург</a>, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, <a href="Фольклор" title="Фольклор">фольклорист</a>, художник(живописець, гравер), який залишив велику образотворчу спадщину-понад тисячу творів. Геній Шевченка надзвичайно широкий, багатогранний. <br /> Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного <a href="Життя" title="Життя">життя</a>, як-от: <a href="Знущання" title="Знущання">знущання</a> поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і викривач усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і <a href="Царизм" title="Царизм">царизму</a>. У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу. <br /> Найгостріші соціальні драми і найтонші нюанси інтимного, гнівний біль безправства, неволі, хвилин розпачу, що їх теж знав поет, смутки знівеченого життя, голос потоптаної і пробудженої людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у скрик прокляття, у грізні вибухи прометеївського титанізму – все клекоче , все скипілося в художню цільність поезії Шевченка, від початку до кінця перейнятої вогнем, може, найсильнішого поетового почуття. Поезія Шевченка з'явилася на гребені віку як бунтівний голос найбільш покривджених соціальних низів, голос тих, що вже почували потребу "громадою обух сталить". <br /> Тараса Шевченка не випадково визнано фундатором нової української лiтератури. Хоча деякi тенденцiї її розвитку вже можна було побачити в окремих творах деяких <a href="Письменник" title="Письменник">письменникiв</a>, саме Шевченко перетворив українську лiтературу на явище лiтератури всесвiтньої, його творчий генiй нiби подолав звичнi кордони. Саме в його творчості найповнiше розвинулися засади, що згодом стали провiдними для передових українських (i не лише українських) письменникiв другої половини ХIХ - початку ХХ столiть: народнiсть i реалiзм, що розкривали справжнє життя в усiй його повнотi та багатогранностi. <br /> Тільки <a href="Літературна_спадщина" title="Літературна спадщина">літературна спадщина</a> Шевченка - це "Кобзар", 9 <a href="Повість" title="Повість">повістей</a>, п'єса "Назар Стодоля", уривки драматичних творів, щоденник та листи. <br /> З поміж безлічі книг, з якими має справу <a href="Історія" title="Історія">історія</a> світової літератури поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення <a href="Заповіт" title="Заповіт">заповітне</a>. До таких належить "Кобзар", <a href="Книга" title="Книга">книга</a>, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. У "Кобзарі" поет зняних митцiв, а й поетiв iнших лiтератур. Це <a href="Поняття" title="Поняття">поняття</a> узагальнює метро-ритмiчнi форми органiзацiї вiрша на основi народно-пiсенної лiрики, при чому виразнiсть досягається через переходи вiд одного метру до iншого. Бiльше <a href="Того" title="Того">того</a>, використання рiзних вiршованих форм усерединi однiєї композицiї, вперше введене Шевченком, стало основою поетичної технiки лiтератури ХХ сторiччя. <br /> З виходом "Кобзаря" відкривається нова епоха в розвитку українського красного <a href="Письменник" title="Письменник">письменнства</a>, яке віднині незрівняно розширило свої тематичні й філософські обрії: Шевченко воїстину виводив рідну літературу на простори вселюдські. <br /> Отже, цiлком справедливим i природним є той факт, що твори великого Кобзаря були <a href="Переклад" title="Переклад">перекладенi</a> майже всiма мовами свiту. I досi лiтературознавцi вивчають, а <a href="Письменник" title="Письменник">письменники</a> творчо використовують спадщину українського народного поета Тараса Шевченка. Для генiїв не iснує дати смертi. <br /> Шевченка не без <a href="Підстави" title="Підстави">підстави</a> називають <a href="Революціонер" title="Революціонер">революціонером</a> художньої форми, вказуючи на те, як сміливо відходив він від <a href="Література" title="Література">літературних</a> канонів, хоча навряд чи він ставив собі на меті свідомо руйнувати усталені художні форми. <br /> 3. Життя і творчість І.Франка – яскравий загальноєвропейський взірець творчого пошуку і революційної боротьби <br /> У <a href="Література" title="Література">літературному</a> русі другої половини XIX століття <a href="Іван_Франко" title="Іван Франко">Іван Франко</a> — найвидатніший діяч. Його «поетична творчість вражає глибиною і багатством ідей, Широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм». Своє палке слово Каменяр спрямовував на захист трудящих, проти несправедливого ладу, проти експлуататорів. <br /> Франко — легендарний Каменяр, геніальний поет, видатний прозаїк і драматург, критик, публіцист і літературознавець, фольклорист і етнограф, <a href="Переклад" title="Переклад">перекладач</a>. Видатний громадський діяч, борець за волю народу. <br /> Найвидатнішим внеском у скарбницю української поезії стала збірка «З вершин і низин». Провідне місце у збірці посідають поезії, спрямовані на боротьбу проти соціального і національного поневолення українського народу. Збірка відкривається програмним віршем «Гімн», у якому автор створив <a href="Образ" title="Образ">образ</a> вічного <a href="Революціонер" title="Революціонер">революціонера</a> як прояв могутності і незламності трудящих. <br /> У тяжкий для трудового населення Галичини час встав на бій з темними силами реакції за соціальні права поневоленого народу. «У <a href="Важкі_часи" title="Важкі часи">важкі часи</a> безправ'я і темряви, — писав П. Тичина, — він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністерством культури і освіти». <br /> Він обрав шлях боротьби і тяжких випробувань. Франко назавжди пов'язав свою долю з робочим людом, боровся проти неправди та соціальної несправедливості, активно пропагував <a href="Революція" title="Революція">революційні</a> ідеї, закликав до боротьби, ставши в центрі громадського життя Галичини. Тричі був заарештований, але не змінив своїх ідейних переконань. <br /> Наслідком глибокого вивчення економічного становища народу були твори Франка з життя трудящих, головне ж – збірка “Борислав”, в якій змальовано тяжке життя робітників-ріпників. <br /> І.Франко все життя своє твердив: боротися лише за національне визволення свого народу – значить обдурювати соціальні сподівання трудящих, адже замість “чужих” панів на шию сядуть “свої”, ще лютіші, ще захланніші. <br /> Віра поета у світле майбутнє народу була непереможною. І. Франко був справжнім народним трибуном, пророком, який відчував у собі велику силу повести за собою <a href="Мільйони" title="Мільйони">мільйони</a> безправних, змучених людей, вірив у світле прийдешнє народу України. <br /> І.Франко — корифей науково-літературного життя Західної України. Твори великого Каменяра були вираженням його громадсько-політичних ідеалів, метою життя його було служіння інтересам українського народу і Вітчизні, загальнолюдським поступовим ідеям. <br /> «Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він би не був великий». (П. Загребельний) <br /> Серед культурно-громадських і політичних діячів слов’янства останньої чверті ХІХ століття Франкові належить одне з найпочесніших місць. Значення його в розвиткові громадської думки на України виходить далеко за її межами. Провідною зорею його трудного життя, що весь час “воєнним табором тяглося”, була ідея дружби народів без різниці рас, вір і національностей, у визвольний боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих. <br /> <b><br clear=all style='page-break-before: always'> </b> <h2>Список використаної літератури </h2> 1. Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. – К., 1992-1994. <br /> 2. <a href="Література" title="Література">Літературна</a> енциклопедія. – К., 1998. <br /> </div> </div>
Будь ласка, не зберігайте тестовий текст.
Ваш ip: 18.221.85.33 буде збережений.
категорії
за типом
за алфавітом
завантажені
© Усі права захищені
написати до нас
