Які завдання вирішує товарний знак Особливості прийняття рішень в управлінні інноваціями

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Кафедра менеджменту
Контрольна робота
З дисципліни:
«Інноваційний менеджмент»

Зміст
1. Які завдання вирішує товарний знак
2. Особливості прийняття рішень в управлінні інноваціями
3. Розкрийте зміст «ноу-хау»
Список літератури

1. Які завдання вирішує товарний знак
Постачання товару торговою маркою називається брендінгом.
Існують чотири типи позначення марок:
марочне назва - слово, буква, число, група слів, букв або чисел, тобто та частина марки, яка може бути виголошена;
марочний знак - символ, малюнок, відмітний колір, будь-яке позначення або оформлення, тобто та частина марки, яку можна впізнати, але неможливо вимовити;
торговий образ - персоніфікована торговельна марка;
товарний знак (ТЗ) - марочне назва, марочний знак, торговий образ або їх поєднання, захищені юридично. Зареєстрований товарний знак супроводжується буквою R у колі: ® (registered trademark), що є попереджувальною маркуванням. У країнах з ринковою економікою поширені такі типи торгових марок:
1) марки виробників, що дають уявлення про виробника продукції і дозволяють судити про якість його продукції і роботи в цілому. Ціни на товари з такими марками вище цін на товари з іншими марками, а більша частина прибутків надходять фірмі - виробнику продукції;
2) марки дилерів, що вказують на оптову або роздрібну торговельну фірму. Популярність останньої змушує покупців вірити в якість і надійність продукції, що продається, тобто, в кінцевому рахунку, в виробника продукції;
3) загальні марки, що містять назву самої продукції, а не виробників або дилерів. У США, наприклад, такі марки поширені на фармацевтичну продукцію, сигарети, каву, батарейки, пиво, віскі, машинне масло, нижню білизну. Це товари, привабливі для покупців своєї більш низькою ціною (на 10-15%) внаслідок економії на якості, упаковці, асортименті, товародвижении, просуванні.
Як виробники, так і дилери можуть використовувати групові та індивідуальні марки.
Групові торгові марки з одним і тим же назвою і чином поширюються на весь товарний асортимент фірми.
Індивідуальні торгові марки використовуються для кожного товару або окремої категорії продукції, виробленої або продається фірмою.
В даний час в світі налічується близько 20 млн товарних знаків. На російському ринку їх діє 180 тисяч. На Заході щорічно реєструється 800 тисяч, у Росії - близько 15 тисяч. В Україні в 1998 р. було зареєстровано 3790 знаків для товарів і послуг.
Вирішуючи питання про марочної стратегії, фірма може вибрати одне з таких рішень:
§ розширення товарної лінії;
§ розширення меж використання торговельної марки;
§ використання многомарочность підходу;
§ створення нової торгової марки;
§ комбінування торгових марок.
Без реєстрації в якості товарного знака торгова марка з її атрибутами (марочним назвою, марочним знаком і торговим чином) залишається всього лише маркетинговим позначенням, що не забезпечує юридичного захисту від їх використання конкурентами. Будь-який товарний знак повинен бути:
§ асоціативним, тобто мати на увазі такий зв'язок між товарним знаком і маркуються товаром або послугою, при якій знак викликає у свідомості уявлення про товар або його властивості, але ні в якому разі не описує товар або послугу і не зводиться до простого зображенню товару;
§ пристосовується до змінюється слідом за запитами споживачів асортименту;
§ коротким, не перевантаженим, витонченим (образотворчий ТЗ), естетичним і милозвучною (словесний ТЗ);
§ легко відтворюваним при поліграфічному або будь-якому іншому відтворенні його деталей;
§ Рекламоспособность, тобто привертати увагу споживачів і потенційних партнерів до пропонованих послуг, товарах і до фірми взагалі;
§ стабільним, придатним для тривалого використання. Деякі фахівці стверджують також, що товарний знак повинен бути розпізнавати за десяту частку секунди.
За формою подання інформації товарні знаки поділяються на словесні, образотворчі, об'ємні та комбіновані.
Фірма, зацікавлена ​​в успіху, повинна рекламувати свій товарний знак. Для цього його можна використовувати на товарі та упаковці, друкованої продукції (проспектах, ярмаркових чи виставкових матеріалах і т.п.), в оголошеннях, на сувенірах, пам'ятних значках та подарунки, рекламувати в ЗМІ.
В Україні отримання товарних знаків носить добровільний характер, але вимагає процедури реєстрації.
Такі питання почали активно вирішуватися з липня 1992 р., коли було створено національний Патентне відомство - Держкомітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України).
Потім були послідовно прийняті «Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозиціях в Україну» (1992 р.),
Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.)
Реєстрація знаків регламентується Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (від 15.12.1993 № 3689-XII). З 13.03.1999 р. вона здійснюється Держкомітетом з питань науки та інтелектуальної власності на підставі заявки, поданої фізичною або юридичною особою. Заявка включає заяву, зображення позначення, що заявляється, перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП). За подання заявки і проведення експертизи необхідно сплатити збір.
Експертиза поданої заявки проводиться Науково-дослідним центром патентної експертизи в два етапи. На першому проводиться перевірка комплектності матеріалів заявника (у строк до двох місяців з моменту подачі заявки). На другому здійснюється власне експертизу - в порядку черговості надходження заявок - з метою визначення наявності ознак охороноздатності заявляється знака. За результатами експертизи приймається рішення про державну реєстрацію знака та видачу свідоцтва або відмову від видачі свідоцтва. У разі позитивного рішення заявник оплачує збір, після чого одночасно здійснюється внесення знака до реєстру і офіційна публікація інформації в спеціалізованому бюлетені «Промислова власність».
Свідоцтво засвідчує право власності на товарний знак і має термін дії 10 років від дати подачі заявки в Держпатент України. Крім того, свідоцтво надає його власнику права:
• користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом;
• перешкоджати третім особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу (за винятком випадків, коли використання знака не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника свідоцтва;
• передавати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва;
• давати будь-якій особі дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору;
• проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що справжній знак зареєстровано в Україні.
Обов'язком власника свідоцтва є сумлінне користування винятковим правом, що випливає із свідоцтва.
Не менше значення має і захист фірмою свого товарного знака. Найчастіше така потреба виникає, коли товарний знак стає інструментом недобросовісної конкуренції. В Україні, наприклад, в останні роки зафіксовано далеко не поодинокі випадки контрафакції, тобто копіювання знака чи його істотних елементів для діяльності ідентичною або схожою з діяльністю власника знака - незалежно від можливості змішування або загрози змішання з іншими знаками. Для визнання факту контрафакції досить докази копіювання знака, і немає необхідності встановлювати провину порушника.
2. Особливості прийняття рішень в управлінні інноваціями
У нових умовах господарювання (з притаманними ринковій економіці невизначеністю, підвищенням господарського ризику тощо) управлінські завдання вимагають для свого рішення адекватного інструментарію (використовує методологічно бездоганну систему вимірювань, що забезпечує відповідність результатів розрахунків ситуації, що склалася, відповідний математичний апарат і сучасні обчислювальні засоби) , що підвищує ефективність процесів управління.
Умови ринку з усією очевидністю в основу процесу прийняття управлінських рішень ставлять економічні виміри. Оскільки від їх повноти, обгрунтованості та точності розрахунків залежить чи зможе підприємство вижити, забезпечити своє стабільний розвиток, виграти на своєчасній переорієнтації виробничих потужностей і багато іншого. Тобто з формального атрибуту процесу прийняття рішень на основі досить складної системи переваг керуючих органів, але ніяк не об'єктивного аналізу економічних процесів і співвідношення витрат і результатів виробництва, економічні виміри перетворюються на дієвий інструмент управління.
Виходячи з цього, система внутрішньофірмового управління повинна мати можливість своєчасної оцінки ефективності кожного прийнятого рішення, їх впливу на фінансові результати діяльності підприємства. Іншими словами, особи, які приймають рішення, повинні мати у своєму розпорядженні інструментом, що дозволяє швидко і адекватно оцінювати вплив як внутрішніх (наприклад, технологічних або організаційно-управлінських), так і зовнішніх по відношенню до даного підприємства (наприклад, цін, податкових ставок і т.п. ) змін на кінцеві результати її господарської діяльності.
Це можливо тільки при застосуванні вартісного обліку всіх елементів витрат і одержуваних результатів. Таким чином, ведення обліку є неодмінною умовою виживання і розвитку будь-якої господарської одиниці, причому чим більший вплив відчуває підприємство з боку зовнішнього середовища, тим більше значення набуває вимір витрат і результатів (доходів). Якість облікових даних про витрати і доходи (для системи внутрішньофірмового управління) необхідно оцінювати з точки зору їх придатності для прийняття управлінських рішень, спрямованих на виявлення раціональних способів господарювання, а також з точки зору їхньої здатності забезпечувати об'єктивне відображення роботи окремих підрозділів.
Традиційно облік витрат і результатів представляється як процес, що характеризується наступними основними моментами:
- Призначення обліку полягає в кількісному відображенні господарських процесів з метою управління ними та визначення фінансових результатів;
- Об'єктами обліку є господарські процеси - пов'язані з ними витрати і результати діяльності;
- Суб'єктами обліку виступають підприємства (адміністрація підприємств);
- В якості методів дослідження та кількісного вимірювання (квантифікації) фактів господарських процесів (виробничого процесу і процесів наростання витрат і результатів) використовують відображення (вимірювання, реєстрація, оцінка), угруповання та інтерпретацію;
- Періодичність подання та інтерпретації фактів господарського процесу;
- Використання вартісних і натуральних одиниць вимірювання.
При такому розумінні обліку витрат і результатів він розглядається як складова частина (підсистема) загальної системи бухгалтерського обліку. Однак, в умовах ринкової трансформації економіки даний підхід є занадто вузьким. У нових умовах (і відповідно до світового досвіду) облік витрат і результатів має розглядатися, як дослідження і трансформація, згідно прийнятої моделі облікових даних про витрати і результати минулої, теперішнього та майбутнього господарської діяльності з метою ефективного управління. У даному визначенні центральним є поняття моделі обліку витрат і результатів. Завдання моделі - знайти змінні (такі, наприклад, як обсяг і структура (виробництва), що впливають на загальну суму витрат. Модель розкриває співвідношення між значеннями цих змінних і величиною витрат. Облікові моделі слід приймати не тільки по відношенню до доконаним фактами господарського життя, але і, що особливо важливо, до фактів, які тільки мають відбутися. За допомогою моделювання можна спрогнозувати, як будуть змінюватися за - витрати в залежності від вибору адміністрацією підприємства того чи іншого з можливих варіантів господарської діяльності. Це гарантує, що в кінцевому підсумку для реалізації буде вибрано найбільш ефективне управлінське рішення. Суть пропонованого підходу до обліку витрат полягає в побудові деякої облікової моделі, яка б показала трансформацію витрат в кінцеві результати. На виході облікової тижня може, наприклад, фігурувати така категорія, як прибуток.
Найбільш загальною моделлю підприємства, у якій відбиваються майно підприємства, його зобов'язання і фонди на певний момент часу, є бухгалтерський баланс. Наявність такої форми обліку стає зрозумілим, виходячи з таких міркувань. Необхідність співставлення результатів роботи підприємств в цілому по країні настійно вимагає дотримання загальних для всіх підприємств правил обліку витрат і результатів. Реалізація цих вимог призводить до нормативного регулювання бухгалтерського обліку. Воно передбачає встановлення єдиних правил обліку і калькулювання собівартості готової продукції, оцінки матеріальних цінностей, виведення фінансових результатів, а також правил використання всіма підприємствами однакової по складу і структурі звітності та єдиного плану рахунків.
Баланс, а також деякі інші форми звітності та обчислені за їх даними аналітичні показники складають так званий фінансовий бухгалтерський облік. Він документально пов'язує підприємство із зовнішнім світом, тобто сторонніми для нього юридичними і фізичними особами (кореспондентами). Тому фінансовий облік називають зовнішнім обліком.
Однак у силу зазначених причин, а саме: орієнтації на зовнішніх по відношенню до підприємства користувачів, спрямованості на ідентифікацію, реєстрацію, угруповання і інтерпретацію тільки апостеріорних (що мали місце) даних, а також в силу високого ступеня агрегації показників (не дозволяє оцінити внесок окремих структурних елементів) баланс не може бути використаний в якості основного інструменту оперативного внутрішньофірмового управління. Крім того, бухгалтерський баланс не дає можливості порівняння різночасних витрат і результатів.
Між тим, яким би не був характер виробництва на конкретному підприємстві і яким би не був метод оцінки ефективності цього виробництва (для цілей внутрішньофірмового управління), в процесі обліку та аналізу результатів і витрат неминуче виникає проблема порівняння різночасних грошових характеристик і показників, тобто . проблема їх приведення до одного моменту часу.
Оскільки доходи отримують протягом більш-менш тривалого періоду, та й витрати здійснюються не миттєво, то і ті й інші можна представити у вигляді деякої послідовності (ряду) платежів і доручень у часі, яка отримала назву грошового потоку. Аналіз дисконтованого грошового потоку широко використовується в західній практиці для оцінки ефективності господарської діяльності, визначення вартості бізнесу та інших цілей внутрішньофірмового управління.
Цей метод полягає в прогнозуванні майбутніх результатів функціонування підприємства і всіх витрат, пов'язаних з їх отриманням, і приведення цих величин до певного моменту часу за допомогою спеціального механізму (дисконтування).
При розрахунку річного грошового потоку результати функціонування підприємства (тобто виходять з нього ресурси) отримують позитивний знак, а що входять до нього (тобто витрати підприємства з оплати праці та матеріалів, податки тощо) - негативний знак. Алгебраїчна сума всіх вхідних і вихідних ресурсів являє фінансовий підсумок (результат) цього року.
Основою даного методу є, таким чином, складання прогнозу динаміки елементів грошового потоку, тобто, майбутніх результатів (доходів) і витрат на їх досягнення. Цей процес вимагає знання (оцінки) як внутрішніх, так і зовнішніх умов функціонування даного підприємства. Анализ зарубежной практики в области оценки эффективности показывает, что специфические (детальные) прогнозы (уровня оптовых цен, материальных издержек, управленческих издержек, степени конкурентности и др.) разрабатываются обычно на пять лет, затем на следующие пять лет делается предположение о темпе роста основных показателей, а после десяти лет предполагается, что результаты функционирования (поток доходов) постоянны. Все эти прогнозы должны разрабатываться специалистами в соответствующих отраслях, даже если для этого нужно приглашать специалистов со стороны (более того – приглашение независимых экспертов является более предпочтительным).
Подобная модель оперирует априорными фактами хозяйственной деятельности и поэтому относится к так называемому проблемному учету.
Проблемный учет связан с экономической подготовкой производства, реализацией продукции, распределением ресурсов, установлением цен, рационализацией хозяйственно-финансовой и производственной деятельности, а также ее программированием, планированием, контролем и анализом. Здесь используются имитационное моделирование, программирование и т.п.
Термин «проблемный учет» подчеркивает, что данные учета и его методы предназначены для решения комплексных экономических и производственных проблем предприятия.
Представленная выше модель обеспечивает информацией процесс принятия управленческих решений, что позволяет администрации предприятия выбрать лучшее из возможных альтернативных решений. Однако в ней не используются данные о механизме формирования стоимостных параметров, т.е. не использует управленческий бухгалтерский учет (в отличие от финансового, внешнего учета, его называют внутренним учетом, поскольку он организуется исходя прежде всего из внутренних потребностей предприятия и его администрации). В силу этого, данная модель не позволяет производить анализ внутрихозяйственных связей и оценку вклада в конечные результаты каждого хозяйственного элемента и, следовательно, в представленном виде не может использоваться в качестве инструмента адекватного оперативного внутрифирменного управления.
Для использования в том числе в указанных целях модель должна быть соответствующим образом изменена (дополнена), а именно, она должна отражать процесс трансформации затрат в конечные результаты в конкретных организационно-производственной системе и технико-экономических условиях предприятия.
Стоимостные параметры такой учетной модели должны задаваться не в агрегированном виде (по предприятию в целом), а формироваться в конкретных элементах организационно-производственной структуры предприятия, т.е. сами будут представлять результат моделирования.
Реализация такого подхода обеспечит возможность анализа и оценки функционирования как предприятия в целом, так и отдельных его структурных элементов (реально действующих и проектных). Тем самым, обеспечивается информационная основа как для стратегических, так и текущих (в целях оперативного воздействия на производство) управленческих решений.
3. Раскройте содержание «ноу-хау»
Результатом инновационной деятельности являются и ноу-хау («знаю, как»), которые представляют собой полностью или частично конфиденциальные знания, опыт, навыки, включающие сведения технического, экономического, административного, финансового и иного характера. Использование «ноу-хау» обеспечивает определенные преимущества и коммерческую выгоду лицу, их получившему.
«Ноу-хау» могут быть незапатентованные технологические знания и процессы, практический опыт, методы, способы и навыки по проектированию, расчетам, строительству и производству изделий; проведению научных исследований и разработок; состав и рецепты материалов, веществ и др., а также опыт в области дизайна, маркетинга, управления, экономики, финансов.
Коммерческая передача «ноу-хау» оформляется лицензионными отношениями.
Следствием инновационной деятельности являются новые художественно-конструкторские (дизайнерские) решения внешнего вида изделия – промышленные образцы.
Промышленные образцы отражают единство технических, функциональных и эстетических свойств изделия, входят в состав нематериальных активов, являются предметом лицензионных соглашений и объектом охраны промышленной собственности.
Права на изобретения, товарные знаки и другие результаты инновационной деятельности оформляются лицензией. Лицензии различаются по характеру и объему прав, по наличию правовой охраны, по способам передачи и условиям использования и другим признакам.
Материальные результаты инновационной деятельности выступают в виде созданных и освоенных новых машин, оборудования, аппаратов, приборов и средств автоматизации.
Созданные и освоенные образцы машин, оборудования, аппаратов, приборов и средств автоматизации делятся на новые, модернизированные и модифицированные.
Эффективность инновационной деятельности можно оценить через конкурентоспособность новой продукции, успешное представление ее на внутреннем и внешнем рынках.
Итак, «НОУ-ХАУ» – совокупность технических, технологических, коммерческих, организационных знаний, необходимых для организации производства. В отличие от секторов производства «ноу-хау» не патентуется, так как в значительной части состоит из определенных приемов, навыков, производственного опыта. «Ноу-хау» наряду с патентами, товарными знаками, авторскими правами считается собственностью предприятия, фирмы. В качестве товара «ноу-хау» сопутствует продаже патентов и лицензий, но может реализоваться самостоятельно. Обмен «ноу-хау» может осуществляться путем передачи технической документации, организации обучения персонала, участия специалистов в производственном процессе.

Список литературы
1. Венчурний інноваційний менеджмент [Текст]: інтегральне навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України, Нац. технічекого ун-т «ХПІ»; ред. Л.М. Івін. - Х.: НТУ «ХПІ», 2005. - 388 с.
2. Зінов В.Г. Потреби в інноваційних менеджерах [Текст] / В.Г. Зинов, Т.Я. Лебедєва, В.Г. Яшин / / Економіка та держава. - 2008. - № 3. - C. 38-49
3. Інноваційний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / ред. Л.М. Оголева. - М.: Инфра-М, 2003. - 238 с.
4. Колокольников О.Г. Менеджмент інноваційних процесів на основі реструктуризації підприємства на технологічні системи [Текст] / О.Г. Колокольников / / Економіка та держава. - 2007. - № 1. - C. 91–95
5. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент [Текст]: Навчальний посібник / Н.В. Краснокутська; МІН-во ОСВІТИ І науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2003. - 504 с.
6. Морозов Ю.П. Інноваційний менеджмент [Текст]: навчальний посібник / Ю.П. Морозов, А.І. Гаврилов, А.Г. Городнов. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 471 с.
7. Правик Ю.М. Інвестиційний менеджмент [Текст]: Навчальний посібник / Ю.М. Правик. - К.: Знання, 2007. - 431 с.
8. Ризик-менеджмент інновацій [Текст]: монографія /, Т.А. Васильєва, О.Н. Діденко, А.А. Єпіфанов. - Суми: Ділові перспективи, 2005. - 260 с.
9. Тріфілова А.А. «Відкриті інновації» - парадигма сучасного інноваційного менеджменту [Текст] / А.А. Тріфілова / / Економіка та держава. - 2008. - № 1. - C. 73-78
10. Трубачов Н.А. Особливості управління та справедливість розподілу результатів інноваційної діяльності на прикладі комплексного інноваційного проекту [Текст] / Н.А. Трубачов / / Економіка та держава. - 2008. - № 1. - C. 115-118
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Менеджмент і трудові відносини | Контрольна робота
49.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Оформлення права на товарний знак і знак обслуговування в РБ
Право на товарний знак і знак обслуговування
Ефективність прийняття рішень в управлінні
Моделювання прийняття рішень в управлінні підприємством
Вибір методів і моделей прийняття рішень в управлінні інвестиційним процесом на регіональному рівні
Підготовка та прийняття управлінських рішень завдання та механізми
Товарний знак
Зареєстрований товарний знак
Товарний знак його значимість і функції
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru