Юридична техніка

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Зміст

Введення 2

1. Поняття і сутність юридичної техніки 3

2. Прийоми і засоби юридичної техніки і їх класифікація 6

3. Цілі, завдання та структура юридичної техніки 8

3.1 Цілі та завдання юридичної техніки 8

3.2 Законодавча та правозастосовна техніка 10

4. Техніко-правові категорії, використовувані в юридичній техніці 13

5. Юридичні документи та їх класифікація 15

Висновок 18

Список літератури 19

Введення

Юридична техніка - є сукупність правил, прийомів і специфічних засобів підготовки, оформлення, публікації та систематизації нормативних правових актів та інших юридичних документів. Для визначення поняття юридичної техніки необхідно розглянути ряд її найбільш фундаментальних характеристик.

Воля держави, спрямована на врегулювання суспільних відносин, як відомо, об'єктивно виражається через систему правових норм. Тлумачитися та реалізовуватися в їх чистому, ідеальному вигляді норми не можуть. Для цього вони повинні придбати некоторую чуттєво сприймаються форму, бути зафіксованими таким чином, щоб державна воля, выраженная в них, могла зберігатися і доводитися до відома всіх зацікавлених суб'єктів.

Для досягнення зазначених властивостей необхідне закріплення результатів волевиявлення в акті-документі, який у загальному вигляді може розглядатися як свідчення про волевиявлення, доказом здійснення волевиявлятися акту. У зв'язку з цим відзначається, що акт-документ фіксує волевиявлення, служить формою його змісту і закріплення. Таким чином, говорити про відсутність взаємозв'язку акта-дії (волевиявлення) та акта-документа (фіксації волевиявлення, його результатів) немає підстав. Актів-документів без волевиявлень, тобто без актів-дій, не буває.

Тому мета точною, недвозначною та адекватної фіксації результатів волевиявлення держави в акті-документі ставиться до найбільш актуальних і постійним цілям, які стоять перед правотворчеством всіх держав і всіх часів. Досягненням цієї мети займається особлива галузь правового знання - юридична техніка.

1. Поняття і сутність юридичної техніки

У реальних своїх висловлюваннях і процесах юридична техніка існує не тільки в якості величини правової сфери життєдіяльності, а й включена в більш широкий процес соціальної динаміки. Важливість і значимість даного положення пояснюється тим, що багато проблем, пов'язаних з теоретичним науковим аналізом зазначеного правового феномена, все ще залишаються малодослідженими. Невирішеність методологічних проблем сутності і ролі юридичної техніки може призвести до досить дивної і навіть небезпечної тенденції - забуттю цього важливого правового феномена: деякою новітньої навчальної літератури з теорії держави і права взагалі відсутня згадка про юридичну техніку.

Разом з тим, за всієї умовності застосування поняття «юридична техніка» дослідження його етимології представляється не тільки правомірним, а й науково, і практично виправданим.

У Енциклопедичному юридичному словнику під юридичною технікою розуміється сукупна зв'язок певних прийомів, які застосовуються як при розробці змісту та структури правових приписів держави.

Для з'ясування сутності юридичної техніки, перш за все, повинна бути вирішена проблема місця досліджуваного явища в системі юридичного знання, іншими словами, віднесення його до практичної чи теоретичної області. Єдиного підходу до цієї проблеми серед вітчизняних дослідників не існує.

Суто практичний підхід має на увазі розгляд юридичної техніки виключно як практичної діяльності, спрямованої на вироблення тексту нормативно-правового акту.

На думку наприклад, А.А. Ушакова, юридична техніка, з одного боку, повинна розглядатися як практична діяльність по оптимізації законодавства, з іншого боку, як наукова дисципліна, що вивчає таку діяльність 1. На думку А.С. Піголкіна, «наука про юридичну техніку повинна відмежовуватися від загальної теорії права» 2.

Описаний підхід до проблеми сутності юридичної техніки найближче стоїть до підходу, який можна визначити як методологічний.

Суть цього підходу в тому, що юридичну техніку як правове явище особливого властивості не можна зводити ні до виключно практичної діяльності з оформлення проектів правових актів, ні до суто теоретичної проблематики.

Юридична техніка являє собою єдність обох елементів, тобто єдність наукового і практичного (власне технічного).

У будь-якій техніці чітко простежується поступальний рух від науково-технічного знання через технічну діяльність за допомогою технічних пристроїв до кінцевого результату-продукту.

Якщо дану методологічну схему застосувати до юридичної техніки, то можна побачити, що вона цілком може бути описана за допомогою наведеної схеми. Це видно з нижченаведеного зіставлення зазначених складових загальнофілософського поняття техніки з елементами техніки юридичної.

Більшість дослідників юридичної техніки виділяють у її структурі такі елементи, як методи, правила, прийоми та засоби.

Методи і правила юридичної техніки являють собою науково-технічну базу юридичної техніки, то саме науково-технічне знання, яке з'являється в результаті заломлення знання теоретичного через призму практичних потреб.

Методи юридичної техніки можна розглядати як активні, діяльні складові її науково-технічної бази, тобто власне пізнання. Наступний щабель займають принципи формальної логіки, потім слідують правові методи - соціолого-правовий, порівняльний, історико-правовий та інші, які для юридичної техніки не менш важливі, ніж загальнонаукові.

Вершину цієї піраміди займає власне комплексний юридико-технічний метод, який полягає у використанні юридичною технікою окремих методів різних неюридичних наук: лінгвістики, семантики, інформатики, нетрадиційних логік (наприклад, модальної) та ін Методи цих наук виступають в даному випадку в єдності, що обумовлюється завданнями правотворчості.

Правила юридичної техніки - це похідні від методів елементи, в яких втілені вже пізнані, історично і практично підтверджені методологічні закономірності юридичної техніки, виражені у формі конкретних вимог до діяльності по виробленню форми правового акта. Правила юридичної техніки поділяються на три відносно самостійні групи - лінгвістичних, логічних і гносеологічних правил. Очевидно, що за допомогою методів юридична техніка набуває й акумулює нове знання, необхідне для вирішення поставлених перед нею завдань. А в правилах юридичної техніки це знання втілюється в якості свого роду стандарту діяльності правотворца. Прийоми юридичної техніки слід віднести до рівня технічної діяльності, тобто до технологічного ланці.

2. Прийоми і засоби юридичної техніки і їх класифікація

Класифікації прийомів юридичної техніки, що є в літературі, досить різноманітні. Так, С.С. Алексєєв підрозділяє прийоми по двох підставах: 1) за ступенем узагальнення норм (абстрактний і казуїстичний) і 2) за способом викладу норм (прямий, бланкетний, контрольний) 3. А. Нашіц в числі прийомів юридичної техніки називає перерахування, визначення, класифікацію, юридичну конструкцію, презумпцію і фікцію 4.

Прийоми юридичної техніки поділяються на дві групи. До першої групи належать прийоми, пов'язані зі створенням тексту правового акта в цілому, а також до визначення його структури (здійснення рубрикації тексту і нумерації його складових частин, формулювання заголовка і преамбули, використання реквізитів, формування приміток і посилань). До другої групи техніко-юридичних прийомів відносяться ті, що спрямовані на формулювання безпосередньо норм права. Цю другу групу прийомів можна, у свою чергу, розбити на дві підгрупи: прийоми, пов'язані з лінгво-логічному будовою норми (вибір лексичних і синтаксичних засобів, дефінірованія, перерахування), і прийоми, пов'язані з вирішенням змістовно-пізнавальних завдань (використання конструкцій, презумпцій та фікцій, вираження модальності норми).

Нарешті, засоби юридичної техніки слід розцінювати в якості технічних пристроїв, свого роду агрегатів, деталей, завдяки яким і створюється кінцевий продукт - текст правового акту.

Наявність таких технічних пристроїв, знарядь праці - неодмінний атрибут будь-якої техніки. У матеріальному сенсі подібних знарядь праці в юридичній техніці ми не спостерігаємо, проте це не означає, що їх немає взагалі. Вони присутні там, але не в матеріальному, а в ідеальному вигляді, саме у вигляді засобів юридичної техніки. По справедливому судженню С.С. Алексєєва, «в області права технічними засобами є, зокрема, юридичні конструкції, термінологія ...» 5.

Засоби юридичної техніки вкрай різноманітні. Їх можна підрозділити на:

- Формально-атрибутивні (реквізити документа);

- Логічні (структура документа в цілому, внутрішня структура норм);

- Мовні (весь комплекс виражальних засобів цієї мови, в тому числі термінологія, мовні кліше, метафори, мовні символи і т.д.);

- Спеціально-юридичні (юридичні конструкції, презумпції, фікції, посилання, відсилання, застереження, примітки і т.д.)

Таким чином, юридична техніка являє собою науково-технічну область юридичного знання, оскільки ефективність і дієвість правової норми безпосередньо пов'язана з технічними (мовними, логічними) засобами її вираження. Неточне оформлення судження правотворца призводить тому до спотворення самої моделі. Оскільки правова норма ніякими іншими засобами, крім мовних, виражена зовні бути не може, то й фактично буде застосовуватися те, що виражено від імені правотворца, а не те, що він хотів висловити. Отже, юридична техніка виступає в якості перетворюючої, що моделює сили, на якій лежить відповідальність за адекватне вираження суджень правотворца в текстах законодавчих актів.

3. Цілі, завдання та структура юридичної техніки

3.1 Цілі та завдання юридичної техніки

Метою юридичної техніки, що було вже зазначено, є виклад акта-волевиявлення в акті-документі. Для досягнення цієї мети юридична техніка вирішує кілька завдань. У літературі наводяться різні переліки завдань, що стоять перед юридичною технікою.

Серед таких завдань називаються і забезпечення ясності та доступності мови акту, і досягнення його логічної несуперечності як у внутрішній структурі, так і у зв'язку з іншими актами, і запобігання прогалин і колізій. При цьому не можна забувати про основне завдання, що стоїть перед юридичною технікою, а саме завданню забезпечення однозначного і адекватного граматичного тлумачення новостворюваного правового акта в цілому. Без вирішення цієї найбільш загальної задачі не можна говорити про те, що досягнута мета перекладу волевиявлення в документ, оскільки правотворец не може свідомо прагнути до неможливості буквального тлумачення його волі.

Правотворчість - найбільш загальне поняття, яке визначається як весь комплекс інститутів, норм і видів діяльності, пов'язаних з розробкою, прийняттям, оформленням правових актів (та інших джерел права), їх введенням у дію, зміною та скасуванням. Усередині правотворчості чітко простежуються дві сторони: матеріальна і процесуальна.

Матеріальна сторона правотворчості - це надзвичайно широкий комплекс принципів, норм, доктринальних поглядів, інших явищ подібного роду, що містять подання або позови стосовно того, як має створюватися право. Процесуальна сторона - діяльність суб'єктів щодо реалізації цих вимог, тобто безпосередньо з вироблення правових норм. Оскільки встановлено, що сутнісно юридична техніка являє собою діяльність, ми відразу відносимо її до процесуального аспекту правотворчості.

Процесуальний аспект правотворчості (правотворчий процес), у свою чергу, виступає як родова категорія для понять правотворчої процедури і технології підготовки законопроектів.

Правотворча процедура - це встановлений порядок проходження проектів законів та інших нормативно-правових актів, аж до їх прийняття і вступу в силу, іншими словами, нормативно регульовані дії уповноважених суб'єктів щодо прийняття (видання) правових актів. Правотворча процедура може бути розглянута як зовнішній прояв правотворчого процесу.

Крім процедури у правотворчому процесі є і внутрішня складова, а саме поетапна і багатопланова діяльність з розробки правового акту, наділенню його необхідним змістом і надання йому належної форми. Стосовно до законів така діяльність одержала найменування технології підготовки законопроектів.

Отже, юридична техніка повинна розумітися як складова частина технології підготовки законопроектів (точніше, взагалі проектів правових актів), що визначається, знову ж таки, її сутнісної характеристикою як науково-пізнавальної та практично-перетворювальної діяльності.

Оскільки предметом юридичної техніки є текст проекту, то юридичну техніку можна розглядати як діяльність по оформленню правового документа в рамках технології підготовки проекту. Таким чином, юридична техніка не тільки включає в себе (практично повністю) діяльність по оформленню документів, а й частково зачіпає і предмет методики розробки актів.

Юридична техніка має на меті створення якісних юридичних актів, скоєних як за формою, так і за змістом. Вона відіграє велику роль в юридичній науці та практиці, а оволодіння нею, її професійне використання дозволяють створити ефективно діюче законодавство.

3.2 Законодавча та правозастосовна техніка

Юридична техніка поділяється на законодавчу і правозастосовну.

У законодавчій техніці виділяють наступні частини 6.

1. Правила побудови нормативних правових актів. Вони припускають логічну послідовність викладу нормативного матеріалу, зокрема виділення загальних приписів (загальна частина) і конкретних приписів (особлива частина). Важлива також структуризація нормативного матеріалу за відповідними розділами, головам, статтями, параграфами, пунктам, частинам. Великі акти звичайно мають вступну частину - преамбулу. Вона необхідна при кардинальній зміні правового регулювання суспільних відносин.

2. Правила оформлення актів. Кожен акт повинен мати назву, вказівку на орган, що видав його, дату і місце прийняття, реєстраційний номер, підпис відповідної посадової особи, печатку.

3. Прийоми і засоби формулювання норм права та інших нормативних приписів. До них відносяться термінологічна строгість, єдність і стабільність використовуваних термінів, адекватне вираження у термінах волі законодавця, загальне визнання термінів і юридичних понять і т.д.

4. Мова і стиль нормативного правового акту. Вони багато в чому визначають ефективність правового регулювання, і найважливіші вимоги до них полягають у наступному:

а) стислість, однозначність і доступність для розуміння;

б) відмова від використання метафор, алегорій, архаїзмів, жаргонних слів, запозичення з іноземних мов тільки повністю освоєних слів;

в) формулювання норм у формі зобов'язуючого, розпорядчого і констатуючого способів, оскільки нормативним правовим актам притаманні директивність і офіційність стилю.

5. Правила опублікування нормативних правових актів. Вони охоплюють офіційні джерела опублікування, терміни, переклад з однієї мови на іншу. Останнє особливо важливо для міжнародних договорів та угод, оскільки вони не завжди мають російська автентичний текст. Дані правила визначають також порядок вступу в юридичну силу нормативних актів, зворотну силу закону, дія акту в часі, в просторі, по колу осіб та інші важливі моменти.

6. Прийоми, способи і методи систематизації нормативних правових актів поширюються на їх облік, консолідацію, інкорпорацію та кодифікацію.

Правозастосовча техніка включає в себе наступне.

1. Правила оформлення і побудови правозастосовних актів - протоколів, вироків, судових рішень та ін Кожен правозастосовний акт повинен містити такі атрибути, як назва, місце, час його прийняття, орган, від якого виходить юридичний документ, суб'єкти, до яких він звернений. Він повинен мати певний юридичний зміст, а також мовна та стилістична єдність і подобу з нормативними актами.

Нерідко використовуються уніфіковані форми правозастосовних актів у вигляді затверджених бланків, типових зразків (договорів, довіреностей, протоколів тощо).

2. Способи легалізації документів, тобто надання їм юридичної сили. Серед таких способів найбільшого поширення набули нотаріальне посвідчення угод, документів та державна реєстрація. Наприклад, операції з нерухомістю вимагають не тільки нотаріального посвідчення, а й реєстрації в державних органах. Надати легальний характер деяких документів можуть також органи загсу, архіви, органи юстиції.

3. Способи і прийоми тлумачення юридичних норм і нормативних правових актів.

4. Способи вирішення колізій у праві, подолання пробельности.

5. Способи процедурно-процесуального оформлення юридичної практики, в тому числі слідчої, оперативно-розшукової, судової, арбітражної, наглядової і т.д.

4. Техніко-правові категорії, використовувані в юридичній техніці

До юридичної техніки прийнято відносити такі категорії, як правові аксіоми, правові (юридичні) презумпції, юридичні фікції, преюдиція.

Правові аксіоми - це положення, прийняті в юридичній науці і практиці без доказів, в силу їх очевидності, переконливості і істинності, наприклад «закон зворотної сили не має», «суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок», «ніхто не може бути суддею у своїй справу »та ін

Юридична презумпція є припущення про наявність чи відсутність певних фактів, засноване на зв'язку між передбачуваними і готівкою фактами і підтверджене попереднім досвідом.

Презумпція завжди носить гаданий характер. Це припущення недостовірне, але ймовірне. Найбільш поширені презумпція невинності, презумпція знання закону, презумпція істинності нормативного акту, поки він не скасований, і ін

Юридичні фікції - це положення, позбавлені істинності, проте визнані законодавством як існуючих і стали в силу такого визнання загальнообов'язковими.

Фікції широко застосовуються в цивільному законодавстві, наприклад визнання днем смерті громадянина, в судовому порядку оголошеного померлим, дня набрання законної сили відповідного рішення суду (п. 3 ст. 45 ЦК РФ) 7. Юридичні фікції як прийом юридичної техніки представляють собою конструювання умовної реальності, яка охороняється законом, закріплена в нормативному правовому акті і є обов'язковим приписом. Юридичні фікції дозволяють внести визначеність у правові відносини, тому що із цими фактами зв'язуються виникнення і припинення правовідносин.

Преюдиція (дослівний переклад з латині - ставлення до попереднього судового рішення) є обов'язковість для всіх судів, які розглядають справу, прийняти без перевірки і доказів факти, раніше встановлені набрав законної сили рішенням або вироком суду.

Наприклад, засудження особи за розкрадання майна може служити підставою для судового рішення за цивільним позовом про відшкодування шкоди, заподіяної даним розкраданням. При цьому факт розкрадання даною особою не підлягає у даному цивільній справі оскарженню.

У разі набрання законної сили рішенням сторони даного процесу та інші особи, що брали участь в процесі, не можуть знову заявити в суді ті ж позовні вимоги і на тій же підставі. Але даний принцип діє тільки відносно брали участь у процесі сторін. Якщо і треті особи мають самостійні вимоги і з поважних причин не вступили в процес, то відносно цих осіб попередній судовий процес не має преюдиціальне значення. Інакше кажучи, треті особи можуть оскаржувати факти, встановлені попереднім рішенням суду, в засіданні якої вони не брали участь. Але преюдиціальність може відпасти взагалі при перегляді вступило в законну силу рішення за нововиявленими обставинами.

5. Юридичні документи та їх класифікація

Юридичний документ - це зовнішнє словесно-оформлене вираження волі, закріпляло правомірне або протиправне поведінку і відповідний результат. Юридичні документи є матеріальними носіями правової інформації, тому за допомогою їх вивчення можна дізнатися про правову життя конкретного суспільства, країни, народу в певний історичний період часу, про законодавство, системі правосуддя і т.д.

Юридичний документ являє собою, як правило, текстової правовий акт на паперовому носії. Але з розвитком електронної інформації з'являються документи на машинних носіях - дискетах, пластикових магнітних картах і ін

Юридичні документи мають наступні властивості:

а) офіційністю, тобто вони виходять від органів та осіб, уповноважених на видачу або прийняття даних документів, наприклад судові рішення, накази міністрів, посвідчення особи, свідоцтва про народження, смерті, одруження та ін;

б) містять інформацію, що має юридичну значимість;

в) особливе зовнішнє оформлення. У них вказуються: хто видає документ, кому, про що, об'єкт інформації, юридичні факти, реквізити, необхідні підписи і печатки, що надає документу юридичну силу;

г) супроводжують всіх стадій правового регулювання - правотворчості, правореалізації, залученню до юридичної відповідальності та ін

Юридичні документи можна розділити на наступні чотири великі групи:

1) акти, що містять норми права;

2) правозастосовні акти - документи, що містять індивідуальні владні приписи;

3) інтерпретаційні акти, тобто документи, отримані в результаті офіційного тлумачення юридичних норм і нормативних правових актів;

4) договірні документи, що виникли в результаті укладання договору (угоди) між конкретними суб'єктами і містять юридичні норми (нормативні договори) або індивідуально-правові рішення, які оформляють угоди між різними суб'єктами.

Можлива класифікація юридичних документів і з їх правовим змістом, наприклад виділення юридичних документів, що фіксують юридичний статус особи (паспорт, свідоцтво про шлюб та ін), правовий режим об'єктів права (наприклад, документ про відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку), що закріплюють факти -волевиявлення суб'єктів права (наприклад, довіреності, заяви та ін), факти руху товарно-матеріальних цінностей, наприклад прибутково-видаткові документи та ін Але це вже більше дробова, що деталізує класифікація, яка проводиться в рамках зазначених вище чотирьох груп юридичних документів.

Всі юридичні документи повинні оформлятися за правилами юридичної техніки, прийнятої для тієї або іншої групи.

Висновок

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Юридична техніка - це сукупність правил, прийомів і специфічних засобів підготовки, оформлення, публікації та систематизації нормативних правових актів та інших юридичних документів.

2. Прийоми юридичної техніки - це прийоми, пов'язані зі створенням тексту правового акту в цілому та його структуру, і прийоми, спрямовані на формулювання безпосередньо норм права.

3. Засоби юридичної техніки можуть бути формально-атрибутивними, логічними, мовними та спеціально-юридичними.

4. Мета юридичної техніки - це виклад акта-волевиявлення в акті-документі, для чого необхідне рішення наступних завдань: забезпечення ясності та доступності мови акту, досягнення його логічної несуперечності та запобігання прогалин і колізій. Основним завданням юридичної техніки є завдання забезпечення однозначного і адекватного граматичного тлумачення новостворюваного правового акта в цілому.

5. Юридична техніка поділяється на законодавчу, яка включає в себе правила побудови нормативних правових актів, прийоми та засоби формулювання норм права та інших нормативних приписів, мова і стиль нормативного правового акту, правила опублікування нормативних правових актів та їх систематизацію та правозастосовчу, в яку входять правила оформлення та побудови правозастосовних актів, способи легалізації документів, способи і прийоми тлумачення юридичних норм і нормативних правових актів, а також способи вирішення колізій і способи процедурно-процесуального оформлення юридичної практики.

Список літератури

  1. Александров А.С. Юридична техніка - судова лінгвістика - граматика права / / Проблеми юридичної техніки: Зб. статей / За ред. В.М. Баранова. - Н. Новгород, 2000 .- С. 102.

  2. Воєводін Л.Д. Юридична техніка в конституційному праві / / Вісник Моск. ун-ту. Серія 11. Право 1997. № 3. - С. 3-7.

  3. Керімов Д. А. Законодавча техніка: Науково-метод. і уч. посібник. - М., 2000. -С. 7.

  4. Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації, частини 1 (постатейний) / Відп. ред. О.Н. Садиков. - М.: Контракт; Инфра-М, 2006 .- 778 с.

  5. Лазарєв В.В. Загальна теорія права і держави: Підручник / За ред. В.В. Лазарєва - 3-е изд., Перераб. і доп. - М.: МАУП, 2006.

  6. Муромцев Г.І. Юридична техніка: деякі аспекти змісту поняття / / Проблеми юридичної техніки: Зб. статей. - Н. Новгород, 2000. - С. 29

  7. Нашіц А. Правотворчість: теорія і законодавча техніка. М., 1974. - С. 138.

  8. Піголкін О.С. Теоретичні проблеми правотворчої діяльності в СРСР. Автореф. дис. ... Д.ю.н. М., 1972. - С. 20.

  9. Поленіна С. В. Законотворчість в Російській Федерації. М.: Норма, 2006.

  10. Теорія держави і права: Підручник / Під ред.В. К. Бабаєва. - М., 2006.

  11. Ушаков О.А. Зміст і форма в праві і радянське правотворчість. Автореф. дис. ... д.ю.н. Свердловськ, 1970.

  12. Юридична техніка: питання теорії та історії. Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції 17 червня 2005 / За ред. Д. І. Луківської. СПб., 2005.

1 Ушаков О.А. Про поняття юридичної техніки і її основні проблеми. - М., Свердловськ, 1970.С.82.

2 Піголкін О.С. Теоретичні проблеми правотворчої діяльності в СРСР. Автореф. дис. ... Д.ю.н. М., 1972. - С. 20.

3 Алексєєв С.С. Загальна теорія права. Т. II. М., 1982. - С. 282-284.

4 Нашіц А. Правотворчість: теорія і законодавча техніка. М., 1974. - С. 138.

5 Алексєєв С.С. Загальна теорія права. Т. II. М., 1982. - С. 285.

6 Керімов Д. А. Законодавча техніка: Науково-метод. і уч. посібник. - М., 2000. -С. 7.

7 Коментар до цивільного кодексу Російської Федерації, частини 1 (постатейний) / Відп. ред. О.Н. Садиков. - М.: Контракт; Инфра-М, 2006 .- С. 377.

17

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
64.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Юридична служба
Юридична відповідальність 3
Юридична відповідальність
Юридична психологія
Юридична відповідальність 7
Юридична особа 2
Юридична відповідальність 2
Юридична відповідальність 8
Юридична відповідальність
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru