приховати рекламу

Цивільне правове

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Міністерство освіти і науки
Одеський Національний університет
ім. І. І. Мечникова
Економіко-правовий факультет
Кафедра цивільно-правових дисциплін

Курсова робота з предмету
«Цивільне право»
Варіант № 1
«Цивільне правове»
Виконав студент ІІI курсу відділення ІІ вищої освіти
І. М. Сметанюк
Науковий керівник
доц. Труба В.І.
Одеса - 2002

Зміст.
"1-4" 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин ...................... 3
Елементи цивільно-правових відносин .................................... 3
Цивільна правоздатність та цивільна дієздатність ...... 5
Об'єкти правовідносини ................................................ ................... 8
2. Види цивільних правовідносин ............................................... .... 11
Регулятивні та охоронні відносини .............................................. 11
Абсолютні, общерегулятівние і відносні правовідносини .... 11
Активні і пасивні цивільні правовідносини ................... 12
Речові і обов'язкові відносини .............................................. ... 12
Майнові та особисті немайнові відносини ................ 13
3. Юридичні факти в цивільному праві .......................................... 14
Юридичний склад ................................................ ......................... 16
Контрольні питання ................................................ .............................. 18
Література ................................................. .................................................. 21

1. Поняття та особливості цивільних правовідносин.

Цивільне правовідношення - це що входять до предмету цивільного права майнові або особисті немайнові відносини, можливе і належну поведінку учасників якого відповідає вимогам діючих норм цивільного права [1]. Іншими словами, цивільно-правові відносини - це форма, завдяки якій норми цивільного права втілюються в життя. [2]
Учасники цивільних правовідносин мають суб'єктивні права і обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних зобов'язань може забезпечуватися засобами державного примусу.
Цивільному правоотношению притаманні такі риси:
1) майнові (відносини власності і грошово-товарні) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;
2) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;
3) суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і закінчуються на підставі юридичних фактів.

Елементи цивільно-правових відносин.

До елементів цивільно-правових відносин відносяться - суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок.
Суб'єкти цивільно-правових відносин - це особи, які беруть участь у цивільно-правових відносинах. Суб'єкт, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Як правило, в цивільно-правових відносинах, кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки.
Суб'єктами цивільних правовідносин можуть виступати:
1) фізичні особи - громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, які нарівні з громадянами України користуються майновими та особистими, немайновими правами (в рамках, встановлених законодавством України);
2) юридичні особи - підприємства будь-яких форм власності, установи, кооперативи, громадські організації, господарські товариства, спільні та іноземні підприємства і організації і т. д.;
3) українська держава.
Правовий статус, тобто ті права, які гарантуються державою суб'єктам правовідносин, і ті обов'язки, які на них покладаються, визначаються внутрішнім або національним законодавством України. Основними документами в цьому питанні можна вважати Цивільний і Цивільний процесуальний кодекси України, в більш широкому вигляді розкривають права та обов'язки суб'єктів правовідносин, гарантовані Конституцією України.
Об'єкт му цивільних правовідносин є те благо (товар, гроші, послуги і т. д.), з приводу якого і виникає цивільні правовідносини і щодо якого у суб'єктів існують або виникають права і відповідні обов'язки. Яскравим прикладом тут можуть служити правовідносини, що виникають при здійсненні підприємницької діяльності. Об'єктом в таких відносинах можуть виступати і купується (продається) товар, і одержуваний (дається) кредит або інвестиція, і виконувані роботи або одержувані послуги. При цьому слід мати на увазі, що об'єктом цивільних правовідносин можуть бути як фізичні дії (надання транспортних послуг або будівництво об'єкта), так і юридичні (наприклад, дії співробітника фірми, що їх на підставі довіреності, або дії, здійснювані на підставі договору доручення).

Цивільна правоздатність та цивільна дієздатність

Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність та цивільна дієздатність.
Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки.
Цивільна дієздатність - це здатність суб'єкта своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
Володіючи громадянської правоздатністю, громадяни набувають юридичну можливість бути учасниками різних правовідносин для задоволення своїх потреб. Відповідно до ст. 34 Конституції України та ст. 9 Цивільного Кодексу (далі - «ГК») Україна цивільна правоздатність визнається за всіма громадянами. У будь-якого громадянина законодавством України виникнення правоздатності та її припинення пов'язане з його народженням і смертю. Отже, правоздатність виникає в людини тільки один раз і припиняється також тільки раз. При цьому необхідно пам'ятати, що правоздатність громадян є невідчужуваною, від неї не можна відмовитися, вона не може бути обмежена. Більш того, ст. 12 ГК України визнає недійсними всі угоди, спрямовані на обмеження правоздатності.
Повна дієздатність настає при досягненні 18-річного віку і у випадках коли законом дозволяється вступати в шлюб особам що не досягли 18-річного віку з моменту вступу в шлюб (ст.11 ЦК). Сенс дієздатності тісно пов'язаний зі змістом правоздатності і визначається нею. Це виражається в тому, що особа може своїми діями отримувати і здійснювати тільки ті права і обов'язки, можливість отримання яких входить в зміст правоспособності.1
Основна відмінність цивільної дієздатності від цивільної правоздатності полягає в тому, що цивільна правоздатність означає здатність особи самостійно брати участь у цивільному обігу, тобто отримувати права і створювати для себе громадянську відповідальність своїми діями. Правоспособное особа, яка не володіє дієздатністю, також може отримувати цивільні права та обов'язки, але не своїми діями, а з допомогою дій законних представників: батьків, прийомних батьків, опікунів. На основі вищесказаного можна зробити висновок, що правоздатна особа може бути і недієздатною, а дієздатна особа завжди правоздатності.
Необхідно відзначити умови застосування дієздатності, встановлену ЦК України, а саме:
1) За неповнолітніх (до 15 років) договору від їх імені укладають батьки (усиновителі) або опікун - стаття 14 ЦК;
2) Неповнолітні у віці від 15 до 18 років мають право згідно із статтею 13 ЦК здійснювати деякі операції самостійно - побутові угоди, отримувати стипендію чи зарплату, авторська винагорода за інтелектуальні операції.
3) Стаття 15 ЦК обмежує дієздатність осіб, що зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами шляхом встановлення через суд опіки;
4) У разі визнання судом громадянина, внаслідок душевної хвороби або недоумства, не відповідають за результати своїх вчинків, не дієздатним і призначення опіки - стаття 16 ЦК.
Таким чином, дієздатність може бути: повною, частковою, мінімальної, обмеженою. Обмеження дієздатності громадянина здійснюється в судовому порядку.
Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.
Розглядаючи питання про правоздатність юридичних осіб, слід одразу звернути увагу на те, що не кожна організація (об'єднання громадян) визнається юридичною особою.
Відповідно до статті 23 ЦКУ, юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді. З цього визначення юридичної особи слід, що юридична особа повинна відповідати такими ознаками:
1. Організаційна єдність. Юридична особа організації перш за все, припускає, що вона виступає в цивільних правовідносинах як єдине ціле. Ця ознака зазвичай закріплюється в установчих документах (статуті, положенні, установчому договорі) у порядку, передбаченому ст. 25 ЦК, ст. 5 і ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 1 і ст. 4 Закону України «Про господарські товариства».
2. Наявність відокремленого майна. Щоб вважатися юридичною особою, організація обов'язково повинна мати закріплене за нею майно, відокремлене від майна її засновників, громадян, які перебувають з організацією у трудових чи інших відносинах, вище-і нижчестоящих організацій та держави в цілому.
3. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Організація, якщо вона є юридичною особою, діє у цивільних правовідносинах від свого імені, а не від імені її засновників, держави, вищестоящої організації або організації, до складу якої вона входить (ст.27 ЦКУ ).
4. Самостійно майнова відповідальність. Організація, якщо вона є юридичною особою, має обов'язково нести самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах закріпленого за нею майна відповідно до статті 32 ЦКУ. Ні засновники, ні держава, ні вищестояща організація, до складу якої входить юридична особа, за боргами юридичної особи не відповідає (статті 33-36 ЦКУ).
Відсутність хоча б одного з перерахованих ознак виключає можливість існування організації як юридичної особи.
Відповідно до ст. 26 ЦКУ юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Така правоздатність називається статутний або спеціальної та значно обмежує участь юридичних осіб у цивільному обороті, тому що відповідно до ст. 50 ЦКУ угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями його діяльності, є недійсною.
Юридичні особи вважаються створеними, а отже, і набувають громадянську правоздатність з моменту державної реєстрації. Це правило закріплене за юридичними особами у ст. 26 ЦКУ, у ст. 6 Закону «Про підприємства в Україні» і в статтях 6 і 7 Закону «Про господарські товариства»

Об'єкти правовідносини

Під об'єктом правовідносини зазвичай розуміють те, на що дане правовідносини направлено і надає певний вплив, тобто поведінка його суб'єктів, спрямоване на різного роду матеріальні і нематеріальні блага. Тобто, об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути:
· Майно;
· Дії, в тому числі послуги;
· Результати духовної та інтелектуальної діяльності;
· Особисті немайнові блага - це честь гідність, ім'я, життя, здоров'я (ст.7 ЦКУ).
Сенс громадянського правовідносини полягає у суб'єктивному праві і суб'єктивному зобов'язанні.
Суб'єктивне право складається з тих елементів:
1) право на власні дії;
2) право на чужі дії;
3) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаному особі.
Тобто, суб'єктивне цивільне право - це можливості певного суб'єкта. Юридичний зміст полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеного поведінки, для здійснення якого суб'єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб. Суб'єктивне право пов'язано з правом у вигляді цивільно-правової норми або із сукупністю норм, яким воно передбачене. Так, наприклад, ст.4 Закону України «Про власність» від 07.02.1991г.1 закріплено, що власник на свій розуміння володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вимагати від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні своїх прав. Також вищесказане закріплено у статті 41 Конституції України.
Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Вона так само пов'язана з правом в об'єктивному розумінні. Так, наприклад, стаття 224 ЦКУ передбачає за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупця. Це норма цивільного права, тобто права в об'єктивному розумінні.
Залежно від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і суб'єктивної обов'язком зобов'язана особа відіграє:
А) активну роль, тобто здійснює певні вчинки (передає майно, сплачує гроші);
Б) пасивну роль - у відносинах власності зобов'язана особа повинна утриматися від зазіхань на право власності, не заважати власнику скористатися своїм правом.
Необхідно відзначити, що тільки в деяких цивільно-правових відносинах, що випливають з договорів, є тільки уповноважені і зобов'язані особи. Наприклад, у цивільно-правові відносини у договорі дарування одержувач має тільки суб'єктивне право, а дарувальник - суб'єктивне зобов'язання.

2. Види цивільних правовідносин.

Наукою і практикою розроблені певні критерії, згідно з якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх.

Регулятивні та охоронні відносини.

Регулятивні відносини - це правовідносини, за допомогою яких здійснюється регулювання нормальних економічних відносин та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин здійснюється правомірна діяльність громадян і організацій. Як правило, вони виникають в результаті договорів, односторонніх угод. Наприклад, дії спадкоємців щодо вступу в спадщину - стаття 549 ЦКУ. Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникає цивільно-правові відносини між правопорушником та потерпілим. Внаслідок цього правовідношення у правопорушника з'являються обов'язки, які він виконує на користь потерпілого. Зазначене правовідношення в юридичній літературі називається охоронним. 1 Тобто охоронні відносини - це цивільно-правова форма усунення наслідків правопорушень, відновлення нормального правового і економічного стану справ. Наприклад, факт витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст.50 ЗУ «Про власність»).

Абсолютні, общерегулятівние і відносні правовідносини.

У залежності від кола зобов'язаних осіб і ступеня їх конкретизації: абсолютні, общерегулятівние і відносні правовідносини.
В абсолютних цивільних правовідносинах визначена тільки одна сторона - суб'єкт права, тобто уповноважена особа (наприклад, автор творів літератури, мистецтва ст. 86, 472 і 517 ЦКУ). Зобов'язана сторона - це кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення цих прав.
Общерегулятівние відносини відображають зв'язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін - кожен і всі. Цим вони і відрізняються від абсолютних відносин. Наприклад, цивільно-правові відносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є общерегулятівнимі.
У відносних правовідносинах конкретно визначені обидві сторони: уповноважена і зобов'язана. Відносними правовідносинами є зобов'язальні (ст. 151, 224, 256, 332, 413, 425 ЦК). Сторони в них цілком конкретні - кредитор і боржник. У відносних правовідносинах боку відомі спочатку.

Активні і пасивні цивільні правовідносини

Активні і пасивні цивільні правовідносини розрізняються за характером поведінки зобов'язаної сторони. До активних правовідносин відносяться зобов'язальні відносини. У них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші (ст.151 ЦК) та ін У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивної обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності.

Речові і обов'язкові відносини.

Речові і зобов'язальні відносини відрізняються об'єктами правовідносин. Об'єктом речових відносин є речі, майно. До них належать відносини власності (стаття 6-9, 12-18 ЗУ «Про власність») У зобов'язальних відносинах об'єктом виступають дії (ст. 332 «Договір підряду», 395 «Договір комісії» і 413 «Договір зберігання» ЦКУ).

Майнові та особисті немайнові відносини.

У майнових відносинах об'єктом є майно. Це в першу чергу відносини власності. В особистих немайнових відносинах об'єктом виступають немайнові блага: честь, гідність, авторство (статті 7, 472 і 517 ЦК).

3. Юридичні факти в цивільному праві.

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Без юридичних фактів не виникає, не змінюється і не припиняються жодні цивільні правовідносини. Так, глава 25 «Майновий найм» ЦКУ передбачає можливість виникнення, зміни або припинення правовідносин майнового найму. Однак для того, щоб дані правовідносини виникли, необхідно підписати угоду, передбачене ст.256 «Договір майнового найму» ЦКУ. Вже існуючі правовідносини майнового найму можна буде змінити на правовідносини купівлі-продажу, якщо сторони дійдуть до відповідної угоди і змінювати вже існуючий договір. Нарешті, правовідносини майнового найму можуть бути припинені достроково на вимогу наймодавця при настанні одного з юридичних фактів, передбачених ст.269 «Дострокове розірвання договору найму на вимогу наймодавця». Так, наприклад, досягнення 18-річного віку саме по собі не викликає жодних правових наслідків. Однак законодавство пов'язує з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності у повному обсязі (ч.1 ст. 11 ЦКУ, а також див. вище), тобто це є вже юридичний факт. Таким чином, юридичний факт можна охарактеризувати двома чинниками - наявність явищ зовнішнього світу (життєві обставини) і визнання їх державою юридичними фактами. Необхідно відзначити, що одні й ті ж факти можуть бути і не бути юридичними фактами в залежності від того, як до цього ставиться держава в даний період. Наприклад, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи як підстава для припинення зобов'язань ЦК УРСР 1922 юридичним фактом не зізнавався. І тільки в ЦК УРСР 1964 р. (ст.223) визнало цю обставину юридичним фактом, який є однією з причин для припинення обстоятельств1.
У статті 4 ЦКУ закріплений приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини:
- Угоди, передбачені законом, а так само угоди, які не передбачені законом, але не суперечать йому;
- Адміністративні акти;
- Відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва;
- Нанесення шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок грошей іншої особи без вагомих причин;
- Події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Одночасно з цим ЦКУ підкреслює, що цей перелік не є вичерпним. Визнається можливість виникнення цивільних прав та обов'язків з інших дій громадян і організацій.
Узагальнюючи вищесказане можна зробити наступні висновки:
Під юридичними фактами в цивільному праві слід розуміти конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і в першу чергу виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.
Всі юридичні факти діляться на дії та події, в залежності від того, як залежить їх наступ від волі учасників правовідносин.
Всі юридичні факти поділяються на правомірні і неправомірні.
Правомірні у свою чергу діляться на угоди, адміністративні акти і юридичні вчинки.
Також, необхідно відзначити, що ст.4 ЦКУ вводить в обіг таку категорію цивільного права, як аналогію права. Під аналогією права розуміється усунення прогалин у законодавстві на основі загального сенсу законов1.

Юридичний склад.

Підставою для цивільних правовідносин може бути одиночний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язань підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Однак виникнення деяких цивільних правовідносин може бути зумовлено сукупністю юридичних фактів, які називаються складовим юридичним фактом, або юридичним складом. Кожен з юридичних фактів, які входять до юридичного складу, може мати самостійне значення. Однак правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому.
Юридичний склад можна розділити на простий і складний.
Простий юридичний склад являє собою сукупність фактів, які можуть накопичуватися в довільній послідовності, важливо тільки, що б у якийсь певний момент вони були в наявності. Наприклад, відповідно до ч.2 ст. 78 ЦКУ припинення протікання терміну позовної давності настає за наявності комплексу юридичних фактів:
1) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил;
2) переведення Збройних Сил на воєнний стан протягом останніх 6 місяців протікання терміну позовної давності.
Складний юридичний склад - це сукупність фактів, між якими існує сувора залежність. У цьому випадку юридичні факти повинні виникати в чітко визначеному порядку і бути в наявності в потрібний час. Наприклад, спадкоємець, зазначений у заповіті, може стати власником заповіданого майна за наявності таких юридичних фактів, які розвиваються в певній послідовності: складання заповіту, відкриття заповіту, прийняття заповіту спадкоємцем.
Особливий різновид юридичних складів у механізмі цивільно-правового регулювання складають ті склади, обов'язковим елементом яких є юридичний факт - державна реєстрація дії або події. Особлива роль таких юридичних складів полягає в тому, що вже саме існування юридичного факту у формі вчинку чи події за відсутності факту їх державної реєстрації не є причиною цивільно-правових наслідків. Наприклад, операції з нерухомим майном породжують право на таке майно лише за умови їх державної реєстрації, при виникненні права на відкриття необхідно подача заявки та видачі патенту в Державному комітеті з питань науки інтелектуальної власності. Існування таких юридичних складів об'єктивно необхідне, бо державна реєстрація прав, угод, подій є способом публічного контролю над цивільним оборотом з метою забезпечення більш повної охорони найважливіших майнових і особистих благ і свобод суб'єктів.

Контрольні питання.

1. Шалагінов належить на праві приватної власності автомобіль «Жигулі». Який суб'єктний склад цього правовідносини.
Шалагін - суб'єкт. Автомобіль «Жигулі» - об'єкт, річ.
Таким чином, Шалагін має суб'єктивне право (право власності ст.86 ЦКУ) на володіння автомобіля і згідно ст.4 Закону України «Про власність» від 07.02.1991г.1 власник на своє розуміння володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вимагати від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні своїх прав. Це ж закріплено у статті 41 Конституції України.
2. Селевим потоком були зруйновані кілька будинків у селищі. Чи можна цю подію розглядати в якості юридичного факту?
Селевий потік - це природне явище, подія. Дана подія може мати юридичне значення, тільки якщо з цим буде пов'язане настання цивільно-правових наслідків. Наприклад, якщо ці будинки були застраховані від руйнування в результаті стихійного лиха, викликаного природним явищем. Для страховика це є подією, яка свідчить про настання страхового випадку, з яким пов'язано зобов'язання страховика, здійснити страхову виплату застрахованій або третій особі.
3. Громадянин Пухов уклав договір купівлі-продажу від імені свого 3-х річного сина. Згідно з цією угодою її син придбав Ѕ частину житлового будинку. Визначте суб'єктів, об'єкт і зміст цього правовідносини.
Син Пухова ще не досяг 18-річного віку, отже, згідно ст.11 ЦКУ не володіє дієздатністю у повному обсязі. Син Пухова має мінімальну дієздатністю, тому відповідно до ч.1 ст.14 ЦКУ «За неповнолітніх, які не досягли 15 років, операції здійснюють від їх імені батьки, усиновителі або опікуни».
Суб'єкт - син Пухова, інтереси сина представляє його батько, тобто Пухов.
Об'єкт - Ѕ будинку. Власник - син Пухова, який до настання 18-річного віку або з моменту вступу в шлюб раніше 18-річного віку, буде розпоряджатися своїм майном через батька.
4. Кузнєчікова домовилася з Собакевичем, що буде підтримувати в квартирі порядок, вигулювати і годувати собаку під час її тривалого відрядження, а Собакевич зобов'язався платити їй 150 грн. щомісяця. По поверненні він відмовився платити обумовлену суму, посилаючись на відсутність у ЦКУ подібного договору. Чи можна стягнути гроші з Собакевича?
Поняття і види договорів (угод) регулюються ст.41 ЦКУ. Угодами можуть бути тільки такі юридичні факти, які не суперечать чинному законодавству, тобто тільки правомірні действія.1 Угоди, які хоч і не передбачені законом, але прямо не суперечать йому, є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.4 ЦКУ). Угода - це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на встановлення, зміну і припинення цивільних прав та обов'язків.
Умови дійсності договору:
1) форма - у нашому випадку законодавством не встановлена ​​форма договору;
2) сторони - з умови задачі не слід обмеження дієздатності та правоздатності сторін;
3) сенс договору - не передбачено ЦКУ, але прямо не суперечить йому;
4) відповідність внутрішньої волі і волевиявлення сторін - наявність первинної домовленості свідчить про те, що їх зовнішній прояв волі відповідає внутрішній волі.
Обставин для визнання договору недійсним або суперечить чинному законодавству не виявлено.
Отже, з Собакевича можна стягнути гроші шляхом подачі позову до місцевого суду за місцем проживання Собакевича.

Література

1. Конституція України 1996 р.. / / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України
3. Закон України "Про підпіємства в УРСР" (887-12) / / Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р.., N 24, ст.272; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 17, ст.209, N 38, ст.562, N 39, ст.574.
4. Закон України "Про власність" (697-12) / / Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р.., N 20, ст.249; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 38, ст.562.
5. Закон України "Про господарські товариства" (1576-12) / / Відомості Верховної Ради України, 1991 р.., N 49, ст.682.
6. Харитонов Є.О. Цивільний кодекс України. Науково практичний коментар. - Х., 2001
7. Пушкін А.А. Самойленко В.М. Цивільне право України. У двох частинах. - Х., 1996.
8. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Цивільне право України. Книга 1 - Київ, 1999
Виконав студент ІІI курсу відділення ІІ вищої освіти
І. М. Сметанюк


[1] Пушкін А.А., Самойленко В.М. Цивільне право України. Частина 1 .- Харків, 1996 - с.65
[2] Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Цивільне право України. Книга 1 - Київ, 1999 - с.69
1 Харитонов Є.О. Цивільний кодекс України (науково-практичній коментар) .- Х, 2001. -41.
1 ВВР УРСР - 1991. - № 20. - Ст.249.
1 Теорія держави і права / За ред. С.С. Алексеева.-С.352
1 Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Цивільне право України. Книга 1 - Київ, 1999 - с.174
1 Харитонов Є.О. Цивільний кодекс України (науково-практичній коментар) .- Х, 2001. -19
1 ВВР УРСР - 1991. - № 20. - Ст.249.
1 Харитонов Є.О. Цивільний кодекс України (науково-практичній коментар) .- Х, 2001. -85
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
60.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Громадяни суб`єкти адміністративно-правових відносин Президент РФ Цивільне правове
Цивільне право як галузь права 2 Цивільне право
Цивільне право 6
Цивільне право 12
Цивільне правовідношення
Цивільне законодавство
Цивільне право 2
Цивільне право 5
Цивільне право

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru