Характер і темперамент

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Пензенський державний університет
Курсова робота
на тему
«Характер і темперамент»
з дисципліни «Психологія і педагогіка»
Виконала:
студентка групи 06зен61
Шаланіна Н.А.
Перевірила: Логінова О.А.
Пенза, 2008

Зміст роботи
Введення
1. Відмінні ознаки характеру
2. Формування характеру
3. Темперамент
4. Чотири типу темпераменту
Висновок
Література

Введення
Історія вчення про характер показує значну різноманітність навіть у вихідних, позиціях при визначенні цієї найважливішої сторони особистості.
Термін «характер» введений в ужиток науки і життя давньогрецьким ученим і філософом, одним Аристотеля Теофрастом (1У-Ш ст. До н. Е..) Слово «характер» по-грецьки означає «чорта», «прикмета», «ознака», «особливість» Зберігся невеликий трактат Теофраста про характери, в якому описані під кутом зору сатирика і мораліста 30 характерів. Опис кожного характеру дано під знаком однієї пануючої, рельєфно вираженої риси: «удавання», «лестощі», «нудний оповідач» і т.п.
Загалом, або широкому, значенні слова під характером людини треба розуміти індивідуальні яскраво виражені і якісно своєрідні психологічні риси людини, що впливають на її поведінку та вчинки. З цього визначення випливає, що коли мова йде про характер людини, то маються на увазі всі його індивідуально виражені і своєрідні психологічні риси. Характеризувати людини завжди означає дати психологію його як індивідуальності, виділити не суму її якостей, а ті риси, які відрізняють даного, людини від інших людей і разом з тим структурно цілісні, тобто являють собою відому єдність.
При цьому визначенні характеру в широкому сенсі слова до характеру можна відносити і якості темпераменту і здібності, якщо вони є яскраво вираженими індивідуальними рисами і при цьому впливають на поведінку людини.
Темперамент і характер мають досить тісний зв'язок між собою, залежать від психофізіологічних особливостей організму і типів нервової вищої діяльності. Однак якщо темперамент спочатку закріплений генетично і в процесі життєдіяльності інваліда в основному постійний, але це не можна сказати про характер. Він формується і змінюється протягом всього життя людини. Властивості темпераменту є спадковими, тому надзвичайно погано піддаються зміні. Виходячи з цього зусилля людини повинні бути спрямовані, насамперед, не на зміни, а на виявлення і усвідомлення особливостей свого темпераменту. Це дозволить виявити способи діяльності, які найбільшою мірою відповідають її природним якостям, природному хисту.

1. Відмінні ознаки характеру
Різні люди в одних і тих же обставин виявляють різні властивості особистості. Наприклад, при спілкуванні з новими незнайомими людьми одні боязкі, соромливі, стримані, мовчазні, інші-самовпевнені, жвавих, говіркі. Ці відмінності пояснюються, з одного боку, ставленням людини до людей, з іншого боку-індивідуальними особливостями темпераменту і психічних процесів. Так як ці відмінності визначаються відносинами особистості, ми маємо право позначити їх як властивості особистості. Але у відносинах особистості завжди міститься щось соціально-типове. Тим часом в описаних відмінностях виявляється індивідуальна своєрідність особистості. Тому такі індивідуальні відмінності особистості, які проявляються лише в певних обставин, ми позначаємо як риса характеру. Зі сказаного випливає й інша ознака характеру. Одні й та ж людина виявляє боязкість і сором'язливість: у праці-сумлінність, ретельність, методичність; у поводженні зі своїми речами-акуратність, ощадливість і т. д.
Так як властивості характеру обумовлені соціально-типовими відносинами особистості, то виявляються вони не в будь-яких ситуаціях, а лише в соціально-типових. Наприклад, індивідуальні відмінності між людьми виявляються і в тому, як вони їдять, ходять, танцюють і т. д. Але в таких індивідуальних відмінностях характер не проявляється, тому що ставлення до їжі, ходьбі або танцям не є соціально-типовим. Між тим відмінності у спілкуванні з людьми, у праці, у навчанні, дійсно, обумовлені характером, тому що ставлення до праці, людям, вченню-соціально-типові. Соціально-типовими є тільки такі ситуації, які мають істотне суспільне значення. Саме тому в таких ситуаціях проявляються соціально-типові відносини особистості.
Отже, характер-це індивідуальність особистості. Властивості характеру - такі індивідуально-своєрідні властивості особистості, які проявляються лише в типових ситуаціях в залежності від соціально-типових відносин особистості, з одного боку, і від властивостей індивідуума, з іншого. З цього визначення випливає, що властивості характеру слід відрізняти від таких індивідуальних психічних властивостей, які проявляються відносно незалежно від специфічного змісту соціально-типових відносин особи і від будь-якої ситуації. До останніх відносяться властивості темпераменту та індивідуальні якісні особливості психічних процесів.
Слід відрізнити властивості характеру і від психічних станів. Так само, як і властивості характеру, психічні стани виявляються в певній ситуації і до того ж різним чином у різних людей залежно від властивостей темпераменту. Але на відміну від властивостей характеру, психічні стани не залежать від стійкого і постійного ставлення до ситуації. Це відмінність краще всього виявляється, якщо ми порівняємо тривожність як психічний стан і тривожність як риса характеру. Тривожність проявляється в руховому неспокої, емоційному збудженні, емоційних депресивних реакціях, стан напруження і т. п. Як психічний стан тривожність проявляється в будь-якій важкій і напруженій ситуації.
У дослідженнях нашої лабораторії показники тривожності корелюють зі слабкістю нервових процесів щодо порушення і з їх інертністю (В. В. Білоус, 1967; Л. Д. Василенко, 1967). Отже, вона властива людям меланхолійного темпераменту.
Разом з тим, існує така тривожність, яка проявляється не в будь-якій важкій і напруженій ситуації, а в ситуації, яка створює загрозу для соціальної оцінки особистості та зумовленої ставленням до цієї ситуації. Так, у дослідженнях Н. С. Уткін встановлено, що контрольна робота в школі, в порівнянні з тренувальною роботою, в учнів слабкого типу з активними позитивними мотивами вчення висилає характерні для тривожності прояви нервово-психічної напруги (підвищену відволікання уваги). Тим часом в учнів слабкого типу з малоактивними навчальними мотивами викликає нервово-психічної напруги і, отже, не є загрозливою. Завдяки такій двоякою обумовленості відносини особистості, з одного боку, і властивостями темпераменту, з іншого, таку тривожність в ситуації загрози для репутації або в ситуації спілкування з людьми слід розуміти як риса характеру.
Зі сказаного випливає, що властивість характеру не тільки відрізняється від психічного стану більшою стійкістю і постійністю (Н. Д. Левітов, 1964), але і обумовлено стійким ставленням особистості. Тому не можна розглядати психічні стани як перехідну онтогенетическую щабель до властивостей характеру. Психічний стан не може само собою, в міру того, як воно стає все більш звичним, стійким і постійним, перетворитися на властивість характеру необхідно умова виникнення властивості характеру - формування стійкого відносини особистості.
Властивість характеру слід відрізняти від ситуативного типу поведінки (В. Н. Мясшцев, 1960). Так само, як і властивість характеру, ситуативний тип поведінки характеризує індивідуальну своєрідність поведінки в певній ситуації. Ситуативний тип поведінки, як і властивість характеру, на відміну від психічного стану, обумовлений ставленням до даної ситуації. Відмінність властивості характеру в тому, що це обумовлено не будь-яким, а лише соціально - типовим ставленням. У якості однієї з ілюстрацій ситуативного типу поведінки можна вказати на індивідуальні відмінності у вираженні фрустрації. Під фрустрацією розуміють стан людини або тварини при такому незадоволенні яких-небудь активних мотивів, які перевершують поріг його терпимості. У такому стані одні люди прагнуть «зірвати зло» на будь-кому, навіть якщо він не є справжнім винуватцем незадоволення. Інші схильні звинувачувати в усьому сталося самих себе і виявляють депресивні реакції. Треті намагаються знизити значення неприємності або намагаються не помічати її (Розенцвейга, 1934).
Ці індивідуальні відмінності виявляються лише в ситуації незадоволення і при досить активному ставленні до цієї ситуації. Проте такий стан незадоволення може виникнути при самих різних мотивах і відносинах особистості. Це може бути незадоволення навчальних, ігрових, трудових мотивів або навіть органічних потягів. Тому у ставленні до ситуації фрустрації немає чого-небудь соціально-типового.
Більше того, такі ситуації і відповідні реакції на них притаманні не тільки людині, а й тваринам. Тому індивідуальні відмінності реакцій фрустрації визначають ситуативний тип поведінки, а не властивість характеру.
Однак, якщо ці індивідуальні особливості фрустрації виявляються і трудової ситуації при негативній оцінці праці та не виявляються при матеріальні нестатки, то вони вже визначають не ситуативний тин поведінки, а риса характеру. Звідси знову ж таки випливає, що ситуативний тип поведінки не можна розглядати як перехідну ступінь до властивості характеру. Для того щоб виникло властивість характеру, недостатньо, щоб ситуативний тин поведінки став більш міцним і стійким. Необхідно, щоб він був зумовлений соціально-типовим ставленням особистості.
Визначення кожного окремого властивості характеру має розкривати загальну закономірність його структури. Для того щоб її розкрити, необхідно і достатньо позначити: 1) ситуації, в яких проявляється ця властивість характеру; 2) соціально-типові відносини, які його визначають; 3) типові властивості індивідуума, які лежать в його основі.
Всі ці умови, що визначають структуру властивості характеру,-це загальні, типові умови і тому можуть бути позначені відповідними загальними поняттями - словами. Наприклад, «товариськість у вузькому колі близьких і добре знайомих людей, демонстрована за типом флегматичного темпераменту», або «дисциплінованість на уроці, демонстрована за типом холеричного темпераменту», або «нетерпимість до зниженої оцінці праці, демонстрована під фрустрованих реакціях депресивного типу».
2.Формування характеру
Серед властивостей індивідуума, в залежності від яких формуються властивості характеру, істотну роль, як ми бачили, відіграє тип темпераменту, що має спадкове походження. Звідси, природно, виникає питання, яка взагалі роль спадковості у формуванні характеру? Найбільш надійний шлях для вирішення питання про роль спадковості і формуванні характеру - це порівняння їх розвитку у гомозиготних і гетерозиготних близнюків при інших рівних умовах. У силу фізіологічних причин спадкові властивості гомозиготних близнюків однакові. Подібність же умов виховання елімінується завдяки порівнянню з гетерозиготними близнюками, у яких умови виховання в такій же мірі подібні, як і у гомозиготних, але спадкові властивості різні.
Роль спадкових задатків виявляється лише в тому, що обумовлений спадковістю тип темпераменту сприяє або протидіє формуванню певних властивостей характеру. Але необхідна і визначальна умова їх виникнення-відповідні зовні соціальні умови та умови виховання. Разом з тим, властивості характеру не представляють собою пасивного відображення умов розвитку та виховання. Це добре виявляється в дослідженні Зазо і Готшальдта. Зазо, спостерігаючи гомозиготних близнюків у дитячому та дошкільному віці у спільних іграх і заняттях, виявив між ними різкі розбіжності у відносинах владарювання-підпорядкування, активності, ініціативності та пасивності. Такі ж дані про відмінності у властивостях характеру знайшов і Готшальдт при вивченні гомозиготних близнюків в рідній сім'ї. Готшальд пояснює це загостреним у близнюків прагненням не бути схожим один на одного і шукати індивідуальні способи самовираження. Таке прагнення особливо виражено в підлітковому віці в період посилення самосвідомості. У цьому поясненні властивості характеру визначаються не зовнішніми соціальними умовами і умовами виховання, а іманентної тенденцією особистості до індивідуалізації. З матеріалістичної точки зору таке пояснення неприйнятно. Крім того, з цієї точки зору навряд чи можна пояснити відмінності у властивостях характеру у гомозиготних близнюків у дитячому та молодшому дошкільному віці, коли прагнення до наслідування і конформізм виражені і найбільшою мірою.
По відношенню до гомозиготним близнюкам таке пояснення, природно, має зовсім гіпотетичний характер. Однак по відношенню до розвитку характеру у дорослої людини домінуюча роль активних дій і вчинків, в його формуванні підтверджується експериментальними фактами. Так, в клінічним дослідженні таким методом вивчалися зміни характеру, що відбувалися в результаті гострого психологічного конфлікту-інвалідності, негативної оцінки або недооцінки трудової діяльну і т. п. При однакових зовнішніх причини психологічного конфлікту в результаті його у різних людей спостерігалися зміни характеру в протилежному напрямку. Наприклад, серед сліпих в результаті поранення на фронті одні озлоблювалася, замикалися, опускалися на більш низький моральний рівень. Інші, навпаки, ставали товариськими, чуйними, змінювалися і розширювалися їхні інтелектуальні інтереси, підвищувався рівень активності.
Такі ж відмінності в зміні характеру спостерігалися в психологічних конфліктах, що виникли внаслідок негативної соціальної оцінки або недооцінки праці. Ці відмінності в змінах характеру були пов'язані з виходом психологічного конфлікту, тобто з тими діями і вчинками, за допомогою яких людина дозволяв конфліктну ситуацію. Зрозуміло, вчинок людини в критичних обставинах перш за все залежить від усього попереднього розвитку особистості і від умов виховання. Однак навіть при найбільш сприятливих умовах розвитку та виховання, в залежності від нескінченного різноманіття поєднань зовнішніх внутрішніх умов, одні й та ж людина може зважитися на дуже різні вчинки.
Про те ж свідчать факти, викладені при розгляді умов формування особистості в суспільстві в колективі. Формування особистості цілим рядом суб'єктивних факторів, таких, як усвідомлення раціональне обгрунтування соціальної оцінки, співвідношення суспільного значення і особистісного смислу діяльності, самосвідомість і самооцінка особистості. Лише завдяки цим опосредующим суб'єктивних чинників реактивні зміни відносинах особи, що виникли у відповідь на соціальні віз дії, перетворюються в активні, стійкі і постійні властивості особистості. Але всі ці суб'єктивні чинники формування особистості і складають ті умови, які визначаю активний характер діяльності людини, його дії і вчинки.
Таким чином, і ця група фактів підтверджує, що властивості характеру, як і властивості особистості в цілому, не представляють собою пасивний зліпок зовнішніх соціальних умов життя і виховання. Вони формуються в активній діяльності людини, в залежності від його дій і вчинків. У процесі такої активної діяльності, разом з тим, і ті автоматизми поведінки, звички й установки, завдяки яким властивості характеру набувають більшу визначеність, активність, стійкість і сталість. Особливе значення у формуванні характеру мають дії і вчинки в конфліктних ситуаціях, в залежності від яких знаходиться вихід та дозвіл психологічного конфлікту. Як показує дослідження цих конфліктів, зміни характеру в таких випадках особливо глибокі і стійкі.
Але критичні обставини повторюються протягом усього життя людини. Ми втрачаємо своїх близьких або піддаємося несправедливим образам, потрапляємо в складну трудову ситуацію і т. п. У кожному такому випадку, залежно від того, на який вчинок вирішиться людина, залежить, як складеться його характер і подальше життя. Ми самі створюємо свій характер своїми вчинками протягом життя.
3. Темперамент
Ще самі древні вчення про темперамент зближували його з будовою тіла і встановлювали ті тканини або рідини в організмі, які нібито є носіями темпераменту. Так, панування одного темпераменту пов'язувалося з переважанням жовчі в організмі, іншого - з переважанням крові і т. д. Згодом виділилися інші факти того ж самого порядку; так, Лесгафт вказував на вирішальне значення, яке має для темпераменту широта просвіту і товщина стінок судин у різних людей. Інші автори зближували темперамент з різними внутрішніми тканинами організму, але при всій відмінності цих поглядів їх об'єднувало загальне переконання, що джерела особливостей темпераменту слід шукати в індивідуальних особливостях будови тіла. Деякими дослідниками це вчення було залишено і грунтовно забуте, і на його місце висунута теорія відносно чисто психічної сутності темпераменту, яка намагалася пояснити різницю в темпераментах різним співвідношенням психічних сил в організмі як пристрастей низьких і високих, бажанні чуттєвих і ідеальних, поданні абстрактних і конкретних. Треба сказати, що якщо перші спроби пояснення темпераменту були безплідні тому, що вони ніколи не могли захистити і наочно підтвердити передбачувану ними зв'язок, то другі виявилися безплідними за своєю природою, тому що шукане вони видавали за рішення і проблему робили відповіддю. У самому справі, пояснювати темперамент через різні з'єднання психічних властивостей значить пояснювати idem per idem (той же через те саме), тому що вся проблема темпераменту тільки в тому й полягає, щоб пояснити наявність і переважання в психіці однієї людини одних пристрастей і уявлень, а в психіці іншого - інших. Логічний коло була неминучим пороком майже всіх психологічних теорій темпераменту, і це сприяло тому, що проблема якось відійшла на задній план в науковій психології, стала предметом полубеллетрістіческого і полуантропологіческого опису, або зовсім не знаходила місця в серйозних психологічних системах, або трактувалася мимохідь і недостатньо глибоко.
4. Чотири типу темпераменту
У традиційній психології здавна опис темпераменту звичайно охоплює чотири типи, в основу яких покладено стародавнє учення щодо основних типів людської поведінки. Ці типи описуються самим різним чином, але при всіх варіаціях у їх визначенні непорушними залишаються дві основні риси: відома тілесна виразність кожного з типів, та обставина, що малюнком можна ілюструвати темперамент, а також відомий характер рухів і їх темпу як основа переходу від зовнішнього веління людини до тлумачення його психіки. Ось коротке зведення чотирьох типів, складена Корніловим стосовно до дітей:
Детальна характеристика цих темпераментів.
Ось дитина сангвінічного темпераменту: він худорлявий, стрункий, витончений. У своїх рухах він занадто швидкий і рухливий, навіть метушливий, він хапається із запалом за будь-яке нове підприємство, але, не маючи наполегливості довести його до кінця, швидко до нього холоне. Розум його живий і гострий, але недостатньо глибокий і вдумливий. Його почуття швидко наростають, але вони захоплюють його занадто поверхово; він життєрадісний, любить насолоди і прагне до них. Загалом, миле, чарівне дитя, без тривожних дум про майбутнє, без глибоких жалю про минуле.
Кілька іншого складу дитина флегматичного темпераменту. Фізично Вгодований, він повільний у своїх рухах, навіть інертний і ледачий. Його розум послідовний, вдумливий і спостережливий, блищить обізнаністю на шкоду оригінальності та творчості. Його почуття не гарячі, але постійні; загалом - добродушне, врівноважене дитя, так мало що доставляє клопоту своїм батькам і вихователям.
Повну противагу цим двом слабким типам дітей складають два інших - сильних типу. Ось дитина холеричного типу. Худорлявий і стрункий, він занадто рішучий і швидкий, а тому часто опрометчів в своїх рухах. Він сміливий, наполегливий і різкий у здійсненні своїх задумів. Його гострий, проникливий і глузливий розум занадто категоричний у своїх висновках. Його почуття занадто пристрасні і різання в прояві своїх симпатій і антипатій. Він властолюбний, мстивий і схильний до всякого роду боротьбі. Дитина найбільш неспокійний і найменш урівноважений, який доставляє так багато турбот своїм керівникам, але зате при сприятливих умовах виховання багатообіцяючий в майбутньому.
Іншого складу дитина меланхолійного темпераменту: похмурий і не по літах серйозний, він повільний і грунтовний в проявах своєї волі. З сильним, глибоким і вдумливим розумом, він непохитний і наполегливий до фанатизму у своїх улюблених поглядах. Вкрай вразливий, похмурий і замкнутий, він рідко виявляє свої почуття. Це рано постаріле дитя, так мало схоже на життєрадісного дитини, вселяє своїм керівникам і мимовільну повагу, і затаєну боязнь за її майбутнє »(К. Н. Корнілов, 1921, с. 131 - 132).
Для того щоб перейти від таких надто загальних і абстрактних описів темпераменту до більш точному його дослідженню, необхідно знайти який-небудь основна ознака, в якому темперамент реалізовувався б з вичерпною, безсумнівною повнотою і достовірністю, і звернутися до об'єктивного вивчення цих зовнішніх симптомів темпераменту.
Вже з попереднього ясно, що в кінцевому рахунку ми визначаємо темперамент за типом руху, яке виробляється нашими органами, або, інакше, по можливості або готовності рухів, які ми вгадуємо в рисах тіла. Отже, за основу наших спостережень слід взяти акт реакції як основний і цілісний елемент, з якого складаються всі форми поведінки. Пов'язуючи темперамент з типом реакції, ми набуваємо відразу для судження про це питання величезний експериментально-психологічний матеріал про тимчасову динамічної характеристиці реакції.
Давно встановлено, що кожен з нас має властивим йому звичним темпом реагування, і в цьому відношенні можна розділити люде і за характером їх реакції на швидких і повільних. Подальша диференціювання може бути досягнута, якщо ввести новий момент в характеристику реакції: динамічності або сили, і тоді з перехресного поєднання обох моментів природно виходять чотири основних типи людської поведінки, які Корніловим характеризуються як: 1) особи з природною схильністю до швидкого і сильного способу реагування - м'язової-активний тип; 2) особи з природною схильністю до швидкого і слабкому способу реагування - м'язової-пасивний тип; 3) особи з природною схильністю до повільного і сильному способу реагування - сенсорно-активний тип; 4) особи з природною схильністю до повільного і слабкому способу реагування - сенсорно пасивний тип.
Легко помітити, що ці чотири типи, встановлені абсолютно поза всякою залежністю від вчення про темпераменти, зовсім іншим, науковим методом призводять до того ж самому і в своїх кінцевих висновках абсолютно збігаються з класичним вченням про темперамент.
Очевидно, що сангвиниками і називали і називають зазвичай людей м'язової-пасивного типу, що реагують швидко, що збуджуються легко, але не доводять своїх реакцій до повної сили та виразності і згасають так само швидко, як і займистих. Характеристика холерика збігається з типом м'язової-активним - реакції сильною і швидкою, і недарма цей темперамент приписувався великим і енергійним історичним діячам, людям наполегливості і волі. Меланхолік реагує повільно і сильно і збігається з сенсорно-активним типом.
Звідси постійна як би сповільненість, завантаженість або затримка і напруженість у меланхолійних темпераменти, їх здатність протягом багатьох років прив'язуватися до однієї думки або ідеї, їх видима нерухомість, сі пов'язана в особі з якоюсь суворою рішучістю і мужнім напругою. І нарешті, флегматики - особи з природною схильністю до реакції сповільненої та ослабленою, люди сенсорно-пасивного типу.
Встановлення таких чотирьох типів, якщо навіть дивитися на них з усією прискіпливістю і ставитися до них тільки як до попередньої і орієнтовною наукової схемою, володіє тим незаперечним достоїнством, що переводить питання на об'єктивну грунт і дозволяє вивчати темперамент з боку його податливості виховним впливам.
Питанням надзвичайно складним є визначення кордонів перевиховання темпераменту, і тільки з переходом до дослідження його з боку реакції можна експериментально вивчити, чи можливий перехід осіб з природною схильністю до одного з названих чотирьох типів реагування.
До іншого типу в результаті виховної вишколу, вправи, зміни установки і т. д. При цьому загальні висновки експериментальних досліджень показали, що всі правила перевиховання темпераментів можуть бути охоплені одним загальним законом, що має першорядне значення для педагогіки.
Кожна людина легко переходить від ослабленого до посиленого типу реакції, тобто від пасивного до активного способу реагування і від уповільненої до прискореного. Зворотний перехід від швидкого до повільного і від сильного до ослабленого типу виявляється надзвичайно складним і в цілому ряді випадків майже неможливим. Звідси робиться цілком зрозумілим, що найлегше піддаються перевихованню особи сенсорно-пасивного типу, тобто флегматики, які легко засвоюють форму поведінки активних холеричних натур. Такі, за висловом одного з психологів, всі «підставні» історичні постаті, про які він дуже дотепно говорить, що це флегматики, прикинулися холериками. Можливий і середній перехід від флегматичного темпераменту до меланхолійному або сангвінічний, тому що кожний з них пов'язаний зі зміною тільки одного характерного моменту в можливому та доступному перевихованню напрямку. Флегматики при прискоренні рухів легко переходять у сангвініків, а при посиленні своїх реакцій наближаються до меланхолійному типу.
Важче за все піддається перевихованню група холеричних темпераментів, і чого ніколи не можна зробити з холерика - це привчити його до холоднокровності при яких би то не було обставин життя. Але і перехідні до флегматичного темпераменту форми залишаються майже недосяжними для холерика, і він завжди належить до числа важко виховуваних дітей. У педагогічній літературі дітей саме такого типу і називають не ладнає з середовищем або непокірними характерами. Проміжне місце в сенсі перевиховання займають два інших темпераменту, які, грубо кажучи, можна вважати перевиховуємо тільки наполовину: меланхолійний темперамент легко наближається до холеричного за умови прискорення його реакції і сангвінічний темперамент за деяких умов може легко зійти за холеричний. Сангвінік, який навчився сильно відчувати і владно говорити, що дізнався в перший раз, що значить сильно хотіти і добиватися свого, вже не може ні але якими ознаками бути відмінний від холерика.

Висновок
Характер нерідко порівнюють з темпераментом, а в деяких випадках і підміняють ці поняття одне одним. У науці серед панівних поглядів на взаємовідносини характеру та темпераменту можна виділити чотири основних:
- Ототожнення характеру та темпераменту (Е Кречмер, А. Ружицький);
- Протиставлення характеру та темпераменту, підкреслення антагонізму між ними (П. Вікторов, В. Віреніус);
- Визнання темпераменту елементом характеру, його ядром, незмінною частиною (С-Л. Рубінштейн, С. Городецький);
- Визнання темпераменту природною основою характеру (Л. С. Виготський, Б. Г. Ананьєв).
Виходячи з матеріалістичного розуміння людських явищ, слід зазначити, що загальним для характеру та темпераменту, є залежність від фізіологічних особливостей людини-Формування характеру істотно залежить від властивостей темпераменту, більш тісно пов'язаного з властивостями нервової системи. Крім того, риси характеру виникають тоді, коду темперамент вже досить розвинений. Характер розвивається на основі, з урахуванням темпераменту. Темперамент визначає характері такі риси, як врівноваженість або труднощі входження в нову ситуацію, рухливість або інертність реакції і т.д. Проте темперамент не визначає характер, У людей з однаковими властивостями темпераменту може бути абсолютно різний характер. Особливості темпераменту можуть сприяти або протидіяти формуванню тих чи інших рис характеру.
Властивості темпераменту можуть у якійсь мірі навіть входити в суперечність з характером.
Людина зі сформованим характером темперамент перестає бути самостійною формою прояву особистості, а стає його динамічної стороною, полягаючи у певної емоційної спрямованості властивостей характеру, певної швидкості протікання психічних процесів і проявів особистості, певної характеристиці виразних рухів і дій особистості. Тут же слід зазначити вплив, який чиниться на формування характеру динамічним стереотипом, тобто системою умовних рефлексів, що утворюють у відповідь на стійко повторювану систему подразників. На формування динамічних стереотипів у людини в різних повторюваних ситуаціях впливає його ставлення до обстановки, в результаті чого можуть зміняться збудження, гальмування, рухливість нервових процесів, а, отже, загальний функціональний стан нервової системи. Необхідно також відзначити роль в утворенні динамічних стереотипів також визначальну роль в утворенні динамічних стереотипів другої сигнальної системи, через яку здійснюють соціальні впливу.
Риси темпераменту і характеру органічно пов'язані і взаємодіють один з одним у цілісному єдиному вигляді людини, утворюючи нероздільний сплав - інтегральну характеристику його індивідуальності.

Література
1. В.А. Крутецкий Психологія. Просвітництво. Москва 1988р.
2. Радянський Енциклопедичний Словник. Москва 1981
3. Симонов П. В., Єршов П. М. Темперамент. Характер. Особистість.
"Наука", М. 1984р ..
4. Л.А. Венгер, В.С. Мухіна. Психологія. Просвітництво .. Москва 1988р.
5.Ф.Н. Гоноболін. Психологія. Просвітництво. М.1973г.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Психологія | Курсова
60.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Темперамент і характер
Психологічні властивості особистості темперамент характер здібності в професійній діяльності виз
Темперамент 5
Темперамент 22
Темперамент 21
Темперамент
Темперамент 2
Темперамент 4
Агресія і темперамент
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru