додати матеріал


приховати рекламу

Філософія соціальної роботи

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Реферат на тему
Філософія соціальної роботи

ПЛАН
1. Вступ.
2. Філософія і соціальна робота
3. Філософське осмислення практики соціальної роботи
4. Філософія позитивізму в соціальній роботі.
5. Утопічні погляди на соціальну роботу.
Використана література.

1. Вступ.
Соціальна робота має сталі зв'язки із філософією як теоретичним світоглядом. Адже визначення напрямів діяльності соціальних працівників, формування специ­фічних відносин між клієнтами і фахівцями, наповнен­ня змісту соціальних програм великою мірою залежать від світоглядних та ідеологічних концептів, філософ­ських категорій і принципів, що набули поширення се­ред професіоналів і засвоєні ними як складова фахової культури.
Історія професійної соціальної роботи доводить, що діяльність соціальних працівників спирається не тіль­ки на особисті і професійні принципи, моральні норми, які є основою сучасної філософії соціальної роботи. Для цього фаху важливе опертя на загальнолюдські ціннос­ті та ідеали побудови суспільства, більш справедливого до громадян, які перебувають у невигідному, вразливо­му становищі порівняно з іншими, де кожна людина має всі необхідні права і може їх реалізувати, в тому числі і за допомогою соціальних працівників.
2. Філософія і соціальна робота
Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна сформувалась на межі філософії, соціології, психології, педагогіки, що визначає її інтегративний, міждисциплі­нарний характер. Вона характеризується розмаїттям форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, система­тизація, закономірності й тенденції; принципи і методи досягнення поставлених цілей; гіпотези, системи погля­дів, що різняться типом і ступенем спільності тощо. Во­ни організуються у єдину науку завдяки фундаменталь­ним основам філософським ідеям і принципам.
Філософія є формою суспільної свідомості, спрямова­ною на формування світогляду, системи ідей, поглядів на світ і місце людини в ньому. Загальнотеоретичні по­ложення філософії відіграють роль методологічної осно­ви при вирішенні окремих питань соціальної роботи на науковому рівні. Предметом вивчення при цьому є соці­альні відносини, що функціонують у соціальній сфері суспільства і розглядаються у контексті всієї сукупнос­ті суспільних відносин, у тому числі економічних, полі­тичних, морально-духовних. Бо марно братися за розв'язання соціальних проблем без їх логічного осмис­лення, всебічної соціальної діагностики, що можливо лише на основі синтезу, аналізу та інших загальнонаукових методів, які пропонує філософія.
Соціальна робота послуговується такими універ­сальними філософськими категоріями, як людина, со­ціум, свобода, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність та ін. Вона також пов'язана з постійним аналізом, систематизацією емпі­ричних фактів, для узагальнення яких спирається на філософські ідеї щодо різних аспектів людського буття (сенс, спосіб життя, умови і механізми розвитку осо­бистості, права людини, правова свідомість тощо), піз­нання навколишньої дійсності, діалектичного взає­мозв'язку різноманітних процесів і явищ. У своїй діяльності соціальні працівники спираються на філо­софське розуміння людини як унікальної, відкритої, інтенціональної (цілеспрямовано залученої до певної діяльності, до довкілля), амбівалентної (яка може од­ночасно мати сильні протилежні почуття), здатної до самопізнання та саморозвитку. Рушієм соціального розвитку людини є протиріччя між зростаючими по­требами та реальними можливостями їх задоволення.
Важливим для соціальної роботи є розуміння того, що стабільні періоди розвитку чергуються з нестабільни­ми, які наступають як перехідні етапи і несуть у собі можливості якісних перетворень особистості.
Соціальна робота також застосовує філософські принципи до аналізу соціальних груп, спільнот, соці­альних інститутів, особистості тощо. До таких принци­пів належать:
1)   принцип детермінізму (висвітлює причинну зу­мовленість соціальних явищ економічними й політич­ними чинниками, що визначають стан суспільних від­носин, специфіку їх формування і прояву);
2)   принцип гносеологічного підходу (орієнтує на ре­тельне вивчення і порівняння соціально-історичних особ­ливостей процесів у суспільстві, допомагає з'ясувати їх специфіку, тенденції розвитку і закономірності);
3) принцип особистісного підходу (при вивченні со­ціальних процесів вимагає врахування ціннісних орієн­тацій, думок, почуттів та потреб конкретної людини);
4) принцип єдності свідомості і діяльності (озброює соціальну роботу правильним розумінням сутності різ­новидів діяльності, до якої залучений клієнт, впливу рівня свідомості на неї, її форми та наслідки).
Крім філософії як методології наукового пізнання, як науки щодо найзагальніпіих законів розвитку при­роди, суспільства і людського мислення, важливими для соціальних працівників є такі філософські дисцип­ліни, як етика, естетика, логіка, філософія права, філо­софія політики та ін. Наприклад, основні категорії ети­ки (добро, зло, благо, обов'язок, відповідальність тощо) не тільки описують взаємини в групі або суспільстві, а й виражають ставлення особистості до себе та інших лю­дей, зокрема відносини між соціальними працівниками і клієнтами. Соціальна робота більше, ніж інші професії, перебуває в межах морального вибору та етичної пове­дінки. Тому такі чинники регулювання людської пове­дінки, як суспільна мораль, індивідуальний моральний контроль, є важливими моральними регуляторами са­мої соціальної роботи. Окрім загальних вимог суспіль­ної моралі, соціальна робота регулюється також такими принципами професійної етики, як конфіденційність і толерантність.
Соціальна робота емпірично перевіряє філософські ідеї, вивчає й оцінює їх у реальному середовищі. Адже філософія, на відміну від соціальної роботи, не зверта­ється до практики безпосередньо.
Як система наукових знань соціальна робота склада­ється з теоретико-методологічної (методологічні основи пізнання, закони, науковий апарат тощо) і практичної (практичне застосування теоретичних положень) частин.
У своїй практичній діяльності соціальні працівники мають справу з людиною, відносинами між особистістю і колективом, соціальними групами. Ключовим призна­ченням їхньої діяльності є вдосконалення людських відносин, втілення в життя високих гуманістичних іде­алів. Саме у розвитку й утвердженні ідеї гуманізму реа­лізується тісний зв'язок соціальної роботи з філософ­ською проблематикою.
3. Філософське осмислення практики соціальної роботи
У середині XX ст. відбулося осмислення змісту і суті персоніфікованих і суспільних відносин у практиці со­ціальної роботи з огляду на інтелект, почуття, віру, пот­реби, інтереси та цінності особистості. У цей період на Заході почали домінувати підходи, зорієнтовані на за­хист прав людини від різних форм дискримінації. У зв'язку з цим постала необхідність обґрунтування про­фесійних уявлень про реальний світ, орієнтири соціаль­ної роботи, що покликало до життя специфічну галузь філософського знання — філософію соціальної роботи.
Філософія соціальної роботи ідеологія соціальної діяльності, основою якої є цінності та ідеали, що еволюційно сформувалися у процесі діяльності; колективне уявлення об'єднаних певними знаннями, єдиними вимогами до своєї професії людей стосовно суспільних і професійних принципів, норм, цінностей.
Основні теоретичні концепти філософії соціальної ро­боти — гуманізм, позитивізм, утопізм, професіоналізм.
Фундаментальною основою і духовно-моральним ви­міром соціальної роботи є гуманізм як одне із надбань людства у процесі його розвитку.
Гуманізм (лат. humanus — людяний, людський) — система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; людяність, почуття любо­ві до людини, повага до її гідності.
Реалізується гуманізм у процесі спілкування і ді­яльності через сприяння, допомогу, співучасть, під­тримку, повагу до особистості.
Розглядаючи гуманізм як людяність, його не можна зводити лише до бажання, прагнення несвідомого інс­тинкту. Природа гуманності, за твердженням філосо­фів, диференційована. Вона передбачає наявність об'єк­та людяності, людинолюбності, є феноменом, який перебуває у певних відносинах з іншими формами духов­но-практичного самовизначення людини і людства — сво­бодою, мистецтвом, наукою, технікою, культурою, вла­дою, цивілізацією, прогресом.
Гуманізм як форма життєвої практики породжує конкретні відносини гуманності і негуманності, добра і зла, свободи і насильства між соціальними, етнічними, політичними та іншими суб'єктами. У цій якості він ви­являється в таких орієнтирах і установках, як турбота, турботливість, любов, повага, розуміння, відповідаль­ність, добра воля, обов'язок. Антропологічна (трец. anth-ropos — людина) парадигма, що є однією із філософ­ських основ гуманізму як системи мислення, визнає людину визначальною цінністю. Прихильники антро­пологізму у понятті «людина» вбачають головну світо­глядну категорію, стверджуючи, що тільки на її основі можливо розробити систему уявлень стосовно природи, суспільства і мислення.
Поставивши людину в центр соціального буття, гу­манізм осмислює явища, процеси, факти від і для люди­ни. У системі його координат ніщо не може бути вищим за людину, і жодна людина не може бути нижчою за ін­шу. Будь-яку спробу вирішити над людиною інші цін­ності він розцінює як гніт і насилля.
Як система мислення, гуманізм налаштований не лише на подолання умов, які обмежують буття, самореалізацію особистості, викликають біль і страждання в інших людей. Долаючи конкретні страждання, гума­ніст завжди спрямовуватиме свої зусилля проти всього, що їх породжує. Як форма життєвої практики і як сис­тема мислення гуманізм неоднозначний, сповнений певних протиріч. Він завжди випробовував і випробовує піднесення і падіння, будучи не завжди здатним запро­понувати адекватні етичні, соціальні, політичні крите­рії та орієнтири. Тому на певних етапах розвитку циві­лізації гуманізм зазнавав глибоких криз, проявом яких були духовний нігілізм, перевага технократичних під­ходів до людей і культури, самотність людини у багато­людному світі, конфлікт поколінь тощо.
Труднощі, які не зміг подолати гуманізм, є онтоло­гічною основою негуманності, насилля, зла, пригнічен­ня, які проявлялися в суспільному житті у формі волюн­таризму, авторитаризму, тоталітаризму і відчуження. Під їх тиском багато людей у різні часи було відкинуто на периферію буття, а відповідно периферійними були їхні потреби та інтереси.
Ці реалії підтверджують необхідність гуманізму, йо­го еволюцію. Набуття ним в історичному розвитку інституційних форм (створення гуманістичних партій, спі­лок, асоціацій, клубів) вселяє сподівання в його здат­ність поновити цілісність буття людства, допомогти конкретній людині в осягненні його сутнісних сил.
4. Філософія позитивізму в соціальній роботі.
Основою філософії позитивізму є абсолютизація знань загалом і соціальних знань зокрема.
Позитивізм (лат. positivus — умовний, позитивний) — філософське вчення, згідно з яким існує раціональна істина і єдина реальність, яку можна наближено відображати за допомогою наукових методів.
Відповідно до цього вчення знання є критерієм об'єктивності, вони допомагають людям змінювати зов­нішні обставини, а науковий метод забезпечує форму­вання уявлень про макро-, мезо- і мікропсихологічні процеси. Основою ідеології позитивізму в цій парадигмі є біхевіоризм (напрям у психології, що орієнтується на прояви поведінки, які можна точно встановити і описа­ти), фройдизм (різноманітні психоаналітичні школи, напрями), радикальна соціологія (різні напрями у соціо­логії, наприклад, марксизм, фемінізм, які закликають до соціальних трансформацій і поціновують практику як засіб перевірки знань).
За твердженням французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858—1902), наукове пізнання за­безпечує фіксування і пояснення суспільних факторів у їх нормі і патології. Надалі цю традицію було втілено у працях американського психолога Береса Скіннера (1904—1990), який доводив, що поведінка людини за­лежить від зовнішнього впливу середовища. Тому зміна типології клієнта безпосередньо обумовлена зміною навколишнього середовища.
На процес становлення філософії соціальної роботи неоднозначно вплинув позитивістський сцієнтизм (лат. scientia — наука) — абсолютизація ролі науки. Привнесення наукових методів у систему поглядів соці­альної роботи сприяло усвідомленню того, що вона є не лише практичною діяльністю, а й певною галуззю піз­нання соціальної дійсності. Однак абсолютизація нау­кового пізнання, заперечення автономності людини, визнання її детермінованості соціально-економічними і соціально-біологічними факторами спричинилися до насадження у професійній діяльності дослідницького інструментарію, внаслідок чого потісненими виявилися загальнолюдські і гуманістичні цінності. Породженням такого підходу став «синдром соціального працівника», для якого характерна гіпертрофована увага до різнома­нітної статистики, документів і недооцінювання бесіди, опитування чи інтерв'ювання.
Безперечно, позитивізм з його налаштованістю на використання наукових знань сприймався соціальними працівниками неоднозначно. Очевидно, невдоволеність його абстрагованістю до проблем конкретної людини привернула увагу багатьох до утопізму.
5. Утопічні погляди на соціальну роботу.
Утопізм — філософське вчення про ідеальний суспільний лад, со­ціальну перебудову на основі справедливого перерозподілу.
Утопізм, зародження якого датують XIV ст. і який втратив свою популярність у XIX ст., привернув до себе увагу у 60—70-ті роки XX ст. Філософи та соціологи прагнули створити привабливу для широких мас лібе­рально-демократичну утопію як альтернативу марксиз­му з метою ідеалізації капіталізму, ринкових відносин або морального обґрунтування програми їх оновлення.
Філософією соціальної роботи у межах цієї концеп­ції є соціал-реформізм (течія у соціалістичному русі, яка заперечує необхідність класової революції, вважаючи, що за допомогою реформ, здійснюваних у межах закон­ності, можна побудувати державу загального добробуту і соціальної справедливості) та лібералізм (соціально-політична ідеологія, яка підтримує особисту свободу і обмежений контроль з боку уряду, систему вільного підприємництва і віру в права людей, які належать їм від народження і які не залежать від держави).
У науковому й буденному вжитку утвердилися такі поняття, як «гарне суспільство», «гарне життя», «гар­на людина».
Філософія утопізму тлумачить людину підневіль­ним суб'єктом, пояснює її невлаштованість об'єктивни­ми причинами (відсутністю необхідної освіти, низьким економічним статусом, негативним впливом суспільно­го середовища тощо). Сповідувана його прихильниками філософська позиція щодо презумпції невинності клієн­та змістила ціннісні орієнтації, стратегії розвитку про­фесійної соціальної роботи із соціальних реформ на со­ціальні акції, дії на захист вразливих груп.
Прихильники цих концепцій також чимало уваги приділяли ідеї вдосконалення і самовдосконалення міс­цевих територіальних громад.
Суттєво збагатила розуміння фахової соціальної ро­боти філософія професіоналізму, основою якої є гума­ністичні й ідеалістичні ідеали та принципи, орієнтація на задоволення потреб людини, розвиток її потенційних здібностей, підвищення добробуту, досягнення соціаль­ної справедливості.
Філософія професіоналізму система ідей, згідно з якими соці­альна діяльність, пов'язана з людиною, завжди спрямована на створення і забезпечення ефективної взаємодії індивіда і сус­пільства, їх взаємну самореалізацію.
Ця філософська система налаштовує соціальну робо­ту на подолання об'єктивних для людини суспільних пе­решкод, створення для неї умов, які б сприяли менш бо­лісному освоєнню життєвих ситуацій. У зв'язку з цим ді­яльність соціальних працівників слід спрямовувати на підвищення здатності людей приймати рішення, долати проблеми, підтримувати зв'язок з життєвим світом сус­пільства (послуги, ресурси, допомога), бути залученими до соціальної політики суспільства. Справитися з цими завданнями можуть фахівці з науковим світоглядом, які володіють достатніми знаннями для всебічного, раціо­нального осмислення соціальної дійсності. Тому науко­вий світогляд є однією із необхідних умов професійної са­мостійності сучасних соціальних працівників.
В усі віки філософія переймалася проблемами розу­міння смислу життя. Попри те що ця проблема є преро­гативою теорії, роздумів і суперечок вчених, вона вини­кає у буденній свідомості й органічно входить в життє­діяльність (у т. ч. і соціальну) людини.
Життя людини залежить від цілей, прагнень, світо­відчуття і світосприйняття, якими воно наповнене, від способу входження в суспільні відносини, його особис-тісного буття. Невід'ємною умовою належного соціаль­ного самопочуття індивіда є повнота життя, відчуття особистої цінності, корисності. Повноту життя людина сприймає через взаємодію з іншими людьми, особливо коли переживає дискомфорт, болюче відчуття покинутості й самотності. Важливим соціальним чинником, змістоутворювальною основою щодо цілей і результатів життя, самоіснування як суб'єкта є діяльність особис­тості. Вона завжди супроводжується певною вербалізацією цінностей і ціннісних установок. Часто ці орієнта­ції стають мотивами діяльності особи, визріваючи під впливом існуючої моралі, правосвідомості, світорозу­міння. Наприклад, установка на працю може бути вті­лена у таких життєвих принципах: «жити, щоб труди­тися», «жити, щоб залишити про себе добру пам'ять», «жити, щоб своїм трудом приносити користь людям», «трудитися, щоб добре жити». Нерідко індивід є носієм декількох орієнтацій.
Для соціальних працівників важливі не проповід­ницька діяльність і пропаганда певних ідей, а допомога у створенні умов для самореалізації особи. Людина має бути для нього цікавою в її цілісності, єдності біологіч­них, психологічних і соціальних якостей. Погляд на неї як на біопсихосоціальний феномен має бути одним із визначальних принципів соціальної роботи.
Вагомий вплив на сучасну практику соціальної робо­ти у багатьох країнах справив постмодернізм — між­дисциплінарний інтелектуальний рух, що, сформував­шись у 50-ті роки XX ст., запропонував новий ракурс бачення, набір концептуальних підходів до соціокультурної реальності.
На відміну від позитивізму, який прагнув обґрунтува­ти системну єдність соціального світу, теоретики постмо­дернізму вважають, що особливостями сучасного світу є несхожість, розмаїття і саме це слід досліджувати. Особливостями постмодернізму є його еклектизм (поєд­нання різнорідних, органічно несумісних елементів), обстоювання рівноправності різних уподобань, стилів мислення, множинність стандартів, толерантність у ца­рині мистецьких смаків і поведінки, заперечення поді­лу на «високу» та «низьку» культуру тощо. Представ­ники постмодернізму обстоюють автономізацію куль­турної сфери від економічної та ідеологічної, кожна з яких, за їх аргументами, підпорядковується власній ло­гіці розвитку, притаманним саме її середовищу нормам, само детермінується, «самодозволяє» себе.
Ознаки плюралізму простежуються у розгортанні нового світу прагнень, цінностей, нових форм соціаль­ної організації та поведінки, передусім у сферах спожи­вання, дозвілля, приватного життя, в утвердженні ідеї рівності різних культур і дискурсів (сукупності вислов­лювань, що стосуються певної проблематики, розгляда­ються у зв'язку з нею), відході від одновимірної, універ­сальної системи ідентифікації, що ґрунтується на раціо­нально свідомій організації людської життєдіяльності. Для теоретичних положень постмодернізму характерна зміна сенсових орієнтирів, способу формування соціаль­ного мислення, вихідних принципів тлумачення со­ціуму.
У постмодерному контексті філософія соціальної ро­боти постає як система філософських ідей про страж­денну людину та її життєвий світ. А культура постмо­дернізму відрізняється від природно-наукової культури визнанням унікальності кожного людського життя, не­повторності життєвих подій, множинність істин.
Певний вплив на зміст соціальної роботи справила філософська концепція деконструкції суспільства — стратегія постструктуралістського критицизму, яка пе­редбачає певну деструкцію (порушення структури) і ре­конструкцію (докорінну перебудову) феномену з метою його спростування. Безперечно, кожна людина потре­бує певного структурування в житті, адже структура за­безпечує необхідні для неї відносно незмінні орієнтири. З цього приводу сучасний британський філософ Олвін Тоффлер у своєму філософському бестселері «Третя хвиля» зауважував: «Сьогодні раптова зміна основних соціальних принципів, плутанина ролей, відмінностей у суспільному становищі та ліній поведінки влади, за­нурення в бліп-культуру, а також розвал великої систе­ми мислення, виробничої сфери зруйнували образ світу більшості з нас, що зберігався у наших головах. Як нас­лідок, більшість людей, оглядаючи світ навколо себе, бачить сьогодні тільки хаос. Вони потерпають від по­чуття особистого безсилля і безглуздя». Такі нові уста­новки, підвищена стресовість і невдоволення своїм ста­новищем не можуть залишатися поза увагою соціаль­них працівників.
Роль філософії в загальнокультурній і професійній підготовці соціальних працівників багатогранна. Крім продукування знань про різноманітні аспекти поведін­ки людини і функціонування суспільства, вона виховує здатність до рефлексії та саморефлексії, тобто вміння піддавати мисленнєвому аналізу різні аспекти дійснос­ті, насамперед власну поведінку, почуття й емоційні прояви. Філософія надає правильний вимір роздумам і судженням соціальних працівників, допомагає оволоді­ти логічним інструментарієм для адекватної оцінки сві­ту і місця людини в ньому.

Використана література
1.                 Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. — М.: Академический проспект, 2001.
2.                 Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посібник. — К.: Ун-т «Україна», 2004.
3.                 Философия социальной работы / Под ред. В. И. Митрохина. — М.,1990.
4.                 Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие. — М.: ВЛАДОС, 2001.
5.                 Шанин Т. Социальная работа как культурный феномен современ­ности // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Соціологія і суспільствознавство | Реферат
48.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Концепція незалежного життя як філософія і методологія соціальної роботи
Концепція незалежного життя як філософія і методологія соціальної роботи Підходи до
Технологія соціальної роботи як майстерність фахівця соціальної роботи 2
Технологія соціальної роботи як майстерність фахівця соціальної роботи
Технологія соціальної роботи як майстерність фахівця соціальної
Зв`язок теорії соціальної роботи та соціальної психології
Готовність молодого фахівця із соціальної роботи до самостійної роботи з клієнтом
Соціальна політика та соціальна робота місце і роль соціальної політики в теорії соціальної роботи
Поняття соціальної роботи
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru