приховати рекламу

Функції Держави 4

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет

кафедра правового регулювання економіки

Курсова робота

на тему:

Поняття і класифікація функцій держави

Виконав:

Студент 1 курсу, 1 групи

Спеціальності “Правознавство”

Денної форми навчання

Науковий керівник:

Київ-2003

ЗМІСТ

Стор.

Вступ.

............................3

І.Загальна характеристика функцій держави 1. Поняття функцій держави.


…………………………...........6

2. Форми та методи здійснення функцій держави.

..............................8

ІІ.Внутрішні та зовнішні функції.Види функцій держави.

Поділ за ознаками.


..........13

1. Внутрішні функції:

...........................................................................15

а) охоронна;

..........................................................................................15

б) економічна;

......................................................................................16

в) соціальна;

..........................................................................................17

г) культурно-виховна;

...........................................................................17

д) природоохоронна.

.............................................................................18

2. Зовнішні функції:

...............................................................................19

а) оборона держави;

.............................................................................19

б) підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культур-

них зв’язків;

..................................................................................20

в) боротьба з міжнародною злочинністю;

..............................................21

г) участь у міжнародній охороні навколишнього середовища.

...............21

ІІІ.Реалізація основних функцій України на сучасному етапі.

.............................................................22

Висновки.

.........................................................................................43

Список використаної літератури.

...........................................................45

ВСТУП

Наукове пізнання держави будь-якого історичного типу обов’язково ставить за мету розгляд його цілей, задач і функцій, які втілюють найголовніші якісні характеристики і орієнтири не тільки власне держави, а й суспільства вцілому.

Питання про функції держави – це одне із важливих питань не тільки теорії, але й практики державотворення. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть.

Отже, перед тим як висвітлювати це питання, насамперед треба з’ясувати, що ж саме є “ДЕРЖАВА”, які має характеристики й ознаки.

ДЕРЖАВА визначається як організація публічної влади в суспільстві, яка характеризується наявністю своєї території, суверенітетом, видає закони, стягує податки, виступає як суб’єкт міжнародних відносин і виражає інтереси і волю всього народу чи пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов’язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Якщо ми звернемось до визначення держави з точки зору марксистсько-ленінських вчень, то поняття держави виходило з ідеї класового устрою суспільства і визначалося як апарат придушення одного класу іншим”1. Безперечність цієї теорії можна було сприймати на стадії розвитку капіталізму, коли чітко була окреслена класова структура суспільства. Це вчення формувалося під впливом класової боротьби, яка була характерна для того періоду розвитку суспільства і держави. Але повністю відмовитись від цієї теорії не можна, так як вона була обумовлена конкретними обставинами історичного розвитку суспільства.Так само можна сказати, що на сучасному етапі, коли перестали існувати чітко виражені класи, а на зміну прийшла складна розгалужена соціальна структура, сутність держави обумовлюється сучасними умовами та тенденціями розвитку суспільства. Цей період розвитку “характеризується тим, що метою його є всебічний розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав і свобод. Дійсність просякнута ідеями гуманізму, пріоритету загальнолюдських цінностей. Все це знаходить своє відображення у сучасних найбільш розвинутих країнах – правових, демократичних, соціально-орієнтованих.” 2

Державу треба розлядати не тільки з точки зору сучасності, а й в історичному її розрізі. І тут треба звернути увагу на різні підходи до теорії виникнення держави. В теоретичній науці існує багато теорій її виникнення. Розглянемо деякі з них, найбільш розповсюджені:

  1. теологічна теорія виводила державу з точки зору божественних начал, як дещо, що надано людству по волі божій;

  2. органічна теорія по суті порівнювала державу з живим організмом, частинами якого начебто є люди та їх об’єднання;

  3. теорія насильства пояснювала виникнення держави шляхом завоювань та війн;

  4. договірна теорія виходила з того, що держава виникла в результаті добровільної угоди між людьми для захисту їх спільних інтересів;

  5. патріархальна теорія пояснювала державу як велику сім’ю, яка з плином часу розросталася, на чолі з батьком, а згодом монархом;

  6. існує ще й соціально-економічна або марксистська теорія, яка визначала, що “поштовхом для виникнення держави стало вдосконалення знарядь праці, яке привело до поділу на класи, а також до появи апарату держави – нової організації влади”3.

Існують ще й інші теорії ви­никнення держави, які також заслуговують на увагу, серед яких космічна, психологічна, географічна, де­мографічна.

З усіх цих теорій найбільш обгрутнованою є соціально-економічна теорія, тому що розглядає соціальні й економічні причини виникнення держави, а також частково враховує і політичні фактори. Ця теорія виходить із внутрішніх факторів, але майже не враховує зовнішніх факторів, які впливали на виникнення держави. До виникнення держави необхідно підходити з різних позицій, розглядати як внутрішні, так і зовнішні фактори, як причини, так і умови, а також політичні, економічні, соціальні і природні фактори, які впливали на виникнення держави.

Отже, в теорії держави і права відсутній єдиний погляд на закономірності виникнення держави. Всі теорії мають свої особливості виникнення держави у різних народів. Але жодна з них не володіє достатніми доказами, щоб можна було прийняти її за основу.

Розгляд теорій походження держави є органічним елементом даної роботи, бо дає можливість зрозуміти питання функцій держави в різні періоди історичного становлення сучасних держав. Як стає зрозумілим, з вище наведених даних, в історії людства існувала велика кількість держав, вони змінювали одна одну, змінювали свій устрій,тощо. Саме тому, всебічно розкрити поняття, зміст, багатогранність, властивості і риси держави – задача досить важка. Вирішити її можливо лише при вивченні зв’язків і взаємодії держави з економікою, соціально-політичним і духовним життям суспільства. Значну роль в даному процесі відіграє – вивчення функцій держави, які несуть в собі найголовніші якісні характеристики і орієнтири держави. Враховуючи усе вище наведене, я вважаю, що дана тема є досить актуальною і сьогодні, і потребує конкретного дослідження.

Отже, в своїй роботі я намагаюсь розкрити дану тему, базуючи свої висновки і аналіз на різних правових виданнях. А також підходжу до питання про функції держави з погляду пріоритетних функцій Української держави на сучасному етапі.

І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ.

ПОНЯТТЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

Характеристика будь-якої держави обов’язково має на меті розгляд її основних функцій, в яких безпосередньо виявляється сутність та соціальне призначення держави. Функції держави тісно пов’язані з її завданнями і цілями, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен з’ясувати таке питання: що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?

Отже, ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ - це можливі і реальні напрямки діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які виражають сутність і соціальне призначення державного управління суспільством. В функціях держави знаходять свій вираз її завдання й цілі, тобто це є певна робота, коло діяльності держави, за допомогою яких вона може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Також, для пояснення поняття функції держави, можна використовувати таке визначення: функція держави - це саме те, що і як держава “робить”4.

Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадіїї її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Тому, основні напрями її діяльності мають об’єктивний характер, обумовлений потребами життя суспільства. Здійснення функції держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об’єктивно обумовлених завдань, що належить виконувати державі в конкретних історичних умовах. Функції держави взаємопов’язані з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати відповідно до своїх потреб всією своєю політикою.

Функція, як і багато інших понять у суспільствознавстві, не є власно юридичним і політичним поняттям. Воно було запозичено із зовсім інших наук. Наприклад, у фізиці, математиці поняття функції виражає залежність однієї величини від іншої, а у теорії держави і права цей термін набуває іншого змісту.

Особливістю юридичної термінології є запозичення чужих понятть та наповнення їх своїм спеціальним, особливим змістом, при цьому це поняття може повністю втратити зв’язок з початковим змістом.

Так само відбувається й з поняттям “функція”, коли воно потрапляє в юридичну термінологію. “Функція” в теорії держави і права означає напрямок, предмет діяльності того чи іншого політико - правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення. Саме цього змісту набуває поняття “функція”, коли говориться про функцію держави, уряду, міністерств, інших державних органів.

Але слід відрізняти функції держави від функцій окремих її органів.

Поряд з функціями держави існують і функції державних організацій .та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів держави.

Реалізуючи державні функції, державні організації повинні:

1) зважати на об'єктивні закони розвитку суспільства й керуватися цими законами у повсякденній діяльності;

2) стимулювати соціальну активність людини і громадянина, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-культурне самовизначення особистості;

3) брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей,визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню;

4) підпорядковувати всю свою діяльність служінню громадянському суспільству, не втручатися у приватні справи людини і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного регулювання суспільних відносин.

Вище сказане закріплено в Конституції України (ст. 23).

Отже, у здійсненні функцій держави так чи інакше беруть участь всі її органи, весь державний апарат. Функцію ж певного органу не може замінити чи підмінити ніякий інший. Але всі складові частини органу повинні через свої безпосередні обов’язки забезпечувати загальні функціональні завдання цього органу.

ФОРМИ ТА МЕТОДИ ЗДІЙСНЕННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

Функції держави розрізняють за формами і методами їх здійснення. Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватися у різних формах

і різними методами.Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватися у різних формах і різними методами.

Форми здійснення функцій держави — це спеціальні сторони її діяльності, за допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові і неправові (організаційні).

Правові форми — це такі види здійснення функцій держави, які тягнуть за собою правові наслідки.

Види правових форм здійснення функцій держави:

правотворча;

виконавчо-розпорядча;

правоохоронна;

правозастосовна та ін.

Організаційні форми — специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть за собою правових наслідків.

Види організаційних форм:

організаційно-регламентуюча;

організаційно-економічна;

організаційно-контролююча;

організаційно-виховна та ін.

Але основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, безпосередня організаторська діяльність та забезпечення здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і примусу.

Форми здійснення функцій характеризують зв’язок держави з правом як одним з основних засобів здійснення влади. Через право держава впроваджує в життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні завдання. В одних випадках держава видає юридичні норми, в других - організовує їх виконання, у третіх – забезпечує та охороняє їх. В залежності від цього й розрізняють три основні форми здійснення функцій:

1. Правотворча - державна діяльність, що знаходить свій вираз у розробці та прийнятті юридичних норм, в яких закріплюються програми діяльності людей. Вона полягає у виданні нормативних актів, тобто актів, які встанавлюють нові норми, змінюють або відміняють старі.

2. Правовиконавча - державна діяльність, що виражається у прийнятті заходів щодо виконання норм права. Вона полягає головним чином у виданні індивідуальних актів, тобто актів, які розраховані тільки на даний, конкретний випадок (наприклад, видання одноразового планового акту на будівництво, призначення особи на посаду тощо).

3. Правозабезпечуюча (правоохоронна) - державна діяльність, яка має на меті контроль та нагляд за дотриманням і виконанням норм, а також застосовує примусові заходи до порушників встановлених норм. В процесі здійснення цієї функції вирішуються юридичні справи, пов’язані із застосуванням санкцій, спорами між окремими особами тощо.

Кожна окрема взята функція держави поєднує в собі ці форми, а також методи їх здійснення. Але кожна функція має свої певні особливості, які характерні для виконання тієї чи іншої фукції держави. Для прикладу можна взяти охоронну функцію. Для виконання завдань цієї функції застосовуються такі форми:

  1. правотворчість - виражається у правовому регулюванні шляхом видання відповідними державними органами нормативних актів щодо застосування норм права, спрямованих на забезпечення здійснення прав та свобод громадян;

  2. безпосередня організаторська діяльність (правовиконавча форма) -виражається у проведенні конкретних заходів, що стосуються зазначених питань: розподіл кадрів, їх навчання, забезпечення технічними засобами, організація цієї роботи;

  3. правозабезпечення - виражається у здійснення нагляду за неухильним виконанням положень нормативних актів, контролі за виконанням норм права, у забезпеченні правопорядку, безпосередній охороні життя громадян, запобіганні порушенням шляхом застосування різних санкцій.

Методи здійснення функцій держави — це засоби, способи та прийоми, за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави з реалізації її функцій.

Види методів здійснення функцій держави:

  • правотворчої;

  • виконавчо-розпорядчої;

  • правоохоронної;

  • організаційної діяльності держави із здійснення функцій.

Методи:

Празотворчої діяльності держави — це засоби, прийоми і способи підготовки, приняття і оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення держав­них функція.

Виконавчо-розпорядчої — це засоби, прийоми і способи здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави.

Правоохоронної — засоби, прийоми і способи правоохо­ронної діяльності відповідних державних органів.

Організаційної — засоби, прийоми і способи здійснення організаційного виду діяльності із забезпечення реалізації держав­них функцій.

До них відносять:

а) програмування;

б) прогнозу­вання;

в) дослідження;

г) здійснення оперативного аналізу та ін.

Наприклад, методи при здійсненні охоронної функції мають дещо особливий характер, як то переконання шляхом правового виховання населення, проведення різних попереджувальних заходів, агітації; заохочення шляхом пропаганди досвіду й надання різних пільг та нагород особам, колективам, які самі не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з ними; метод примусу має на увазі застосування до суб’єктів, що скоїли правопорушення заходів покарання, перевиховання тощо.

Отже, здійснення відповідного напряму державної діяльності вимагає поєднання форми та методу функції держави.

Таким чином, функції держави та методи їх здійснення характеризують сутність, соціальне призначення і роль держави в суспільстві. У соціальних демократичних і правових державах вони уособлюють загальнолюдські та гуманістичні форми.

ІІ. ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ ФУНКЦІЇ.ВИДИ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ.

Поділ за ознаками

Тепер розглянемо як функції держави поділяються на види для зручності їх розуміння та вивчення. Поділ функцій на групи або види базується на наявності певних ознак тієї чи іншої функції.

Розподіл функцій перш за все треба почати з поділу за сферою діяльності держави. Отже, в залежності від того в якій сфері суспільного життя функції держави здійснюються, вирішенню яких завдань вони служать – внутрішньополітичним чи зовнішньополітичним, ми поділяємо їх на внутрішні та зовнішні функції. Нижче я більш детально розгляну цю групу функцій.

А поки, розглянемо ще розподіл функцій за ознакою соціального значенння. Серед численних внутрішніх та зовнішніх функцій виділяються основні та додаткові функції держави. Основні функції характеризують найбільш важливі та загальні напрями діяльності держави на певному етапі її розвитку. Ці функції мають комплексний характер і здійснюються численними ланками державного апарату. Основними функціями держави можна назвати наприклад функції оборони країни, захист правопорядку, законності, охорони прав та свобод громадян тощо.

Щодо додаткових функцій держави, то вони є складовими частинами основних функцій і не можуть самостійно розкривати сутність держави.

Функції держави з точки зору їх тривалості у часі поділяються на постійні, які здійснюються протягом всього часу існування держави, та тимчасові, які здійснюються протягом певного періоду існування держави. Тимчасові функції тісно пов’язані з історичним розвитком та історичними подіями, які відбувалися у той чи інший період існування держави. Як приклад такої тимчасової функції може бути одна з основних функцій соціалістичної держави, в якій ми ще не так давно існували, “функция подавления сопротивления свергнутых эксплуататоров. Однако эта функция осуществляется временно, пока в обществе еще остаются эксплуататорские классы и не достигнуто морально-политическое единство народа”5. Як ми бачимо, навіть радянські ідеологи вважали цю функцію тимчасовою, але трохи з іншої точки зору.

Наприклад сьогодні однією з тимчасових функцій України є ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Отже ми розглянули основні види функцій держави, які об’єднуються за певними ознаками, але в той же час дуже тісно переплітаються між собою. Тому що будь-яка функція може бути водночас і основною, і зовнішньою, і постійною. Наприклад, функція оброни країни є основною постійною зовнішньою функцією держави.

Тепер повернемося до найбільш чисельної та багатогранної групи як внутрішні та зовнішні функції держави. До внутрішніх функцій, які охоплюють сферу внутрішнього, самостійного життя держави, що безпосередньо стосується кожного члена суспільства, відносяться такі функції:

  1. охоронна;

  2. економічна;

  3. соціальна;

  4. культурно-виховна;

  5. природоохоронна.

До зовнішніх функцій, які направлені на забезпечення існування держави у світовому суспільстві, відносяться:

  1. оборона держави від збройних нападів інших держав;

  2. підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культурних зв’язків;

  3. боротьба з міжнародною злочинністю;

  4. участь у міжнародній охороні навколишнього середовища.

1. Внутрішні функції

Охоронна функція

Це функція державної діяльності виявляється у забезпеченні державою громадського та правового порядку, а саме: захист та охорона прав та інтересів громадян та організацій, захист конституційного ладу держави від протиправних дій, забезпечення внутрішньої стабільності у суспільстві, врегулювання суспільних відносин. Ця функція направлена на охорону життя, здоров’я, честі та гідності громадян, а також на охорону державного та громадського майна, на охорону приватної власності. Це закріплено і в Конституції України,а саме в Статті 27 (част.1 та 2), а також в Статті 41(част.4).

Громадський порядок, який держава повинна забезпечувати, це є система суспільних відносин, які регулюються нормами правового та неправового характеру (нормами моралі, звичаями, традиціями тощо). У більш вузькому розумінні, громадський порядок є система суспільних відносин, які відбуваються головним чином у громадських місцях і забезпечують свободу та недоторканність особи, громадський спокій, нормальні умови для праці й відпочинку громадян, функціонування та діяльності органів, підприємств, установ, організацій.

Громадський порядок охороняється державними органами, громадськими організаціями та самими громадянами. Особлива роль у забезпеченні громадського порядку належить органам внутрішніх справ, міліції.

Дійсно важлива роль у здійсненні державних функцій належить правоохоронним органам.

Систему правоохоронних органів в Україні, що здійснюють державні функції, становлять:

а) судові органи;

6) органи проку­ратури;

в) Служба безпеки України;

г) органи внутрішніх справ;

д) нотаріальні органи та ін.

Система правосуддя в Україні складається з Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції.

Функцію нагляду здійснює прокуратура, що включає Гене­рального прокурора України та підлеглих йому прокурорів.

Органи внутрішніх справ (ОВС) мають власну структуру. До них належать: а) органи міліції;

б) органи пожежного нагляду і по­жежної охорони;

в) слідчі апарати;

г) внутрішні конвойні війська та ін.

Міліція виконує:

а) адміністративну;

б) профілактичну;

в) оператнвно-розшукову;

г) кримінально-процесуальну;

д) охо­ронну;

є) виконавчу та інші функції.

ОВС забезпечує реалізацію: а) правопорядку, особистої безпе­ки громадян, прав, свобод і законних інтересів; б) різних форм власності;

в) екологічної безпеки; г) культурно-виховної діяль­ності держави та ін.

Отже слід зазначити, що працівники органів внутрішніх справ безпосередньо здійснюють державні функції або створюють умови для їх здійснення іншими державними органами і посадовими особами.

Економічна функція

Ця функція держави сильно змінилася у ході історичного існування держави від повного невтручання держави в економіку до повного контролю всієї господарської діяльності та регулювання всіх питань економічного життя (тоталітарні держави соціалістичного типу)”6.

У сучасних умовах, коли дуже ускладнились господарські зв’язки, держава не залишається стороннім спостерігачем але й не встановлює повний контроль. Вона активно розроблює та проводить економічну політику, яка будується на принципах вільного ринку й вільного ппідприємництва. Держава впливає на економіку через податкову політику, кредитно-фінансову та валютно-грошову системи. В умовах існування нашої країни у складі Радянської держави, регулювання економічних відносин було абсолютно пануючим і стосувалося всіх сфер економіки: від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь економіки до встановлення найменувань та цін на продукцію.

Соціальна функція

Виконувати соціальну функцію, це означає, що держава має своїм важливим завданням турботу про всіх тих громадян, які через ті чи інші обставини неспроможні забезпечити для себе нормальне існування. Держава проводить заходи, які направлені на захист від безробіття, виявляє турботу про дітей та непрацездатних людей про що свідчить Стаття 46 Конституції України.

Культурно-виховна функція

Держава і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, яка відповідає прийнятим нормам. Без освіти в наш час неможливо уявити активну участь громадян у суспільному житті, у виробництві, у всіх сферах державної діяльності.

Держава підтримує та розвиває мистецтво, забезпечує для громадян свободу творчої діяльності. В цьому нас переконує Стаття 54 Констиутції України. Кожний громаднин повинен усвідомлювати, що не може бути сильної, процвітаючої держави без поваги та збереження історичних традицій і культурної спадщини. Тому, неодмінна складова частина виховного процесу є виховання громадян у дусі поваги до історичного минулого, яке є безцінним надбанням кожної сучасної держави. Також, велике значення має правове виховання. Кожен громадянин зобовязаний знати закони своєї держави та суворо дотримуватись них.

Природоохоронна функція

Без охорони природи та навколишнього середовища неможливо сьогодні уявити сучасний світ. Людина в результаті своєї господарської діяльності порушує природні зв’язки, руйнує навколишнє середовище, і цим мимоволі створює для себе несприятливі, а іноді навіть згубні, умови життя”7. Охорона природи - справа всього сусільства, але тільки держава, яка володіє необхідними засобами та можливостями концентрації зусиль всіх організацій і громадян, може реально забезпечити захист навколишнього середовища.

У сучасному світі проблеми охорони та раціонального використання природних багатств набули великого економічного, соціального та політичного значення. Вони торкаються інтересів всіх народів та держав. Чим розумніше використовувати багатства, тим більших успіхів досягнуть промисловість, сільське господарство тощо. Охорона природи займає одне з важливих місць серед найбільш гострих соціальних проблем і представляє собою одну з важливих загальнодержавних завдань. При здійсненні цієї функції держава повинна дотримуватись таких принципів:

  1. Природні багатства підлягають охороні з боку держави, незалежно від того, залучені вони у господарський обіг чи ні.

  2. Використання природних багатств повинно бути раціональним, відповідати розвитку держави та її потребам.

  3. Неухильно дотримуватись природоохоронного законодавства та суворо відповідати за його порушення.

Дотримання цих принципів забезпечує цілеспрямованність природоохоронних функцій держави на вирішення завдань у сфері охорони та раціонального використання природних ресурсів.

2. Зовнішні функції

Оборона держави

Ця функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету та територіальної цілісності держави про що йдеться в 65 статті Конституції України Виходячи з цього, оборона країни від збройного нападу з боку інших країн належить до найважливіших зовнішніх функцій держави і є справою всього народу України, про це зазначає 17 стаття Конституції України.

Практичне виконання функції оборони держави покладається також на різні особливі державні збройні організації. Вони призначені для забезпечення суверенітету, захисту території, кордону, населення від зовнішніх посягань та забезпечення громадського порядку й безпеки громадян. Характер завдань, які виконують збройні державні організації, обумовлює особливості їх формування, діяльності, управління та забезпечення. До особливих збройних державних організацій відносяться:

1. Служби зовнішньої розвідки. Вони здійснюють збір інформації на випадок проведення воєнних дій.

2. Служба безпеки. Вона призначена для захисту державної безпеки та конституційного ладу від зовнішніх посягань.

3. Міліція (поліція) є основою і гарантом громадського порядку. Міліція покликана служити всьому суспільству, забезпечувати порядок, спокій і безпеку громадян.

Підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культурних зв’язків

В основі цієї функції закладені інтереси кожної держави. В Конституціях ряду країн підкреслюються ідеї дружби та співробітництва з усіма країнами. В Конституції нашої країни про це свідчить Стаття 18.

В сучасних умовах розвиток держави визначається процесом інтеграції господарського, політичного та культурного життя. Функція співробітництва та взаємодопомоги виражає інтереси всіх держав. На цій основі створюються різні організації, діяльність яких направлена на покращення економічного, політичного та культурного життя суспільства. Як приклад таких організацій є ООН, ЮНЕСКО, НАТО, Європейський Союз тощо.

Як було наведено вище, кожна держава пов’язана з іншими державами різними відносинами: політичними, економічними й культурними. Ці відносини необхідно встановлювати, розвивати та регулювати.

Політичні відносини: Підтримання міжнародних політичних відносин держави забезпечуюються представниками в особі дипломатів, послів, консулів тощо і базуються на Стаття 25 Конституції України.

Економічні відносини: держава є членом світового співтовариства й відповідно залучається до системи світового господарства. Економічний розвиток, природні ресурси визначають місце держави на світовому ринку. Жодна держава не може існувати без економічних зв’язків з іншими державами. Зовнішня торгівля, кредити й позики, інвестиції, спільні проекти - це найбільш розповсюджені складові зовнішньоекономічної діяльності держави.

Культурні відносни: культура кожного народу, держави є здобутком всього людства. Держава підтримує й розвиває культурні зв’язки, що служить взаємному духовному зросту та збагаченню. Конкретними видами діяльності держави в цьому напрямку є: міжнародні виставки, фестивалі, олімпіади, міжнародний туризм тощо.

Боротьба з міжнародною злочинністю

В останній час все більш широкого розмаху досягла міжнародна злочинність. Торгівля й контрабанда наркотиків, тероризм, незаконна торгівля зброєю – це ще неповний перелік найбільш небезпечних видів міжнародних злочинів.

Жодна країна не може без допомоги інших країн подолати цю проблему. Безперечною є необхідність спільних дій країн у боротьбі з міжнародною злочинністю. Конкретними діями держав в цій сфері є створення міжнародних організацій по боротьбі зі злочинами. Однією з таких організацій є ІНТЕРПОЛ. Країни спільно планують свою діяльність щодо попередження та запобігання цих злочинів, проводять спільні заходи, здійснюють обмін інформацією. Це дозволяє більш ефективно боротися з міжнародною злочинністю.

Участь у міжнародній охороні навколишнього середовища

На сьогоднішній день дуже гостро постало питання про охорону навколишнього середовища. Це питання постійно знаходиться в центрі уваги всього світу. Охорона навколишнього середовища стає складовою частиною програми завершення будівництва матеріально - техничної бази в країні.

В ряді країн це тісно пов’язано з особливостями кліматичних умов в даному регіоні. Видатні вчені багатьох країн занепокоєні екологічним станом природи в різних куточках світу. З державного бюджету все більше і більше виділяється коштів на підтримання екології в належному стані, також надають велику допомогу й громадські організації. В деяких країнах уряд приймає різні міри для попередження порушення законадавства щодо охорони природи. В нашій країні це забезпечено в Статті 16 Конституції України.

III. РЕАЛІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

Як я вже зазначав,коли державні функції треба реалізовувати, то їх втілюють через державні органи. Також слід наголосити, що державні органи часто сприяють втіленню і втілюють функції держави, але мають і свої конкретні функції.

Отже,реалізація функцій держави здійснюється різними державними організаціями. Їх кількість, завдання, компетенція, взаємовідносини та зв’язки між ними визначаються функціями держави. Функція завжди первинна по відношенню до виконуючої її державної організації. Функція - це ідея, необхідність діяльності, її напрямок, а державна організація - це та матеріальна сила, яка втілює цю ідею, матеріалізує її. Функція держави - це дуже широкий напрямок діяльності і вона не може бути реалізована якою-небудь однією державною організацією. Кожна з державних організацій має свої особливі функції, які відрізняються по масштабу від державних функцій. Функції держави, власно кажучи, виконуються сукупністю державних організацій.

Існує два види державних організацій. До першого відносяться державні організації, які здійснюють владну, організаційно-регулятивну діяльність.

Другий вид представляють державні організації, головним призначенням яких є безпосередня практична діяльність щодо виконання функцій держави. Вони створюються органами держави та керуються ними. В залежності від того, в якій сфері державної діяльності (охоронній, екологічній, культурно-виховній тощо) діють державні організації, вони поділяються на види. Наприклад:

В економічній сфері діють державні організації – підприємства та установи, основним призначенням яких є виробнича або забезпечуюча виробництво діяльність, а також надання побутових, кредитно-розрахункових та комунальних послуг населенню. До них відносяться, наприклад, державні заводи й фабрики, сільськогосподарські підприємства, підприємства транспорту та зв’язку (залізні дороги, пошта тощо), торгівельні та побутові підприємства, кредитно-розрахункові установи тощо.

Культурно-виховні завдання виконуються широкою низкою державних організацій, таких як учбові заклади, бібліотеки, музеї, театри тощо.

В охоронній сфері практичне виконання функцій покладено на особливі збройні державні організації. Вони безпосередньо охороняють громадян та країну від внутрішніх та зовнішніх посягань. До них відносяться частини та підрозділи збройних сил, служби безпеки, міліція (поліція), розвідка та деякі інші збройні державні організації.

На реалізації функцій у цій сфері я хочу трохи зупинитися для того, щоб більш конкретизувати роль органів внутрішніх справ в процесі виконання охоронної функції, а також у забезпеченні дотримання законності та правопорядку, внутрішньої безпеки держави.

В умовах катастрофічного росту злочинності, у тому числі організованної і корумпованої, а також погіршення криміногенної ситуації в цілому, зростає роль органів внутрішніх справ, а саме органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, проводять оперативно-розшукову, наукову діяльність, здійснюють заходи по роботі з населенням щодо правового виховання.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управленській, духовній та іншій сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам провопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованною. Вона є одним з головних факторів, які призвели до зневаги законів та їх ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему.

За такої ситуації правоохоронні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших факторів беззаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення чинності закону.

На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низькою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування держави, для корупціі, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.

З проголошенням України суверенною державою об’єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема органів внутрішніх справ”8. Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом України до Ради Європи і прийняттям Конституціі України.

Треба зауважити, що охоронні, економічні, культурно-виховні та інші завдання виконуються не тільки державними організаціями. В усіх цих сферах поряд з державними організаціями діють приватні та громадські організації й об’єднання. В різних сучасних державах ступінь розвитку приватної підприємницької діяльності неоднакова й залежить від суспільного ладу, політичних, економічних та історичних традицій, визначається національною психологією й особливостями побуту та багатьма іншими факторами. Приватні та громадські організації й підприємства найбільш широко представлені в екологічній, духовній та соціальній сферах. Однак, і в охоронній сфері діють недержавні організації, такі як, наприклад, приватна поліція й охорона, приватні детективні бюро, об’єднання й організації по охороні громадського порядку та самозахисту тощо.

Отже ми бачимо,що на сучасному етапі Україна має ряд проблем з втіленням деяких державних функцій в життя.

Але в будь-якому випадку,пріоритети існують і на даний час-це такі внутрішні функції:економічна і природоохоронна,а також такі зовнішні функції,як :а)боротьба з міжнародною злочинністю;

б) підтримання міжнародних політичних відносин,економічних та культурних звязків.

Для України зовнішні функції і їх характеристика не є виключенням з загального трактування. Сучасна Українська держава має досить багато функцій, котрі виконує як у самій державі, так і за її кордонами. Внутрішні - це напрямки і сторони діяльності держави, в яких конкретизується її внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших сторін життя громадянського суспільства.

Розрізняють наступні види внутрішніх функцій Української держави залежно від сфери суспільного життя:

У гуманітарній сфері:

1) гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини);

2) екологічна (забезпечення екологічної безпеки особи, захист навколишнього природного середовища);

3) соціальна (соціальний захист особи, охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);

4) культурно-виховна (організація освіти, виховання, підтримка і розвиток науки, культури);

В економічній сфері:

1) господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності);

2) господарсько-організаційна (програмування і орга­нізація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності, забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність);

3) науково-організаторська (організація та стимулю­вання наукових досліджень);

У політичній сфері:

1) демократизаторська функція (створення демокра­тичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань, також створення умов для існування легальної опозиції);

2) національно-забезпечувальна функція (забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй);

3) охоронна функція (охорона і захист державно-конституційного ладу, громадського миру, закон­ності та правопорядку, прав і свобод громадян).

Зовнішні функції — це основні напрями діяльності Української держави за її межами у зносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим суспільством у цілому.

Зовнішні функції Української держави такі:

а) організація співробітництва з іншими державами, окремими органами, світовими громадськими організаціями і світовим су­спільством у цілому;

б) захист від нападу ззовні, охорона державних кордонів;

в) підтримування миру і мирного співіснування всього світового суспільства, запобігання війнам, ліквідація зброї масового знищення;

г) правоохоронна;

д) екологічна;

е) участь у вирішенні інших світових глобальних проблем су­часності.

Внутрішні і зовнішні функції кожної держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика держави значною мірою залежить від внутрішніх умов існування цієї країни.

Основні методи здійснення функцій держави:

а) переконання — метод, суть якого зводиться до правового вихо­вання населення;

б) заохочення — метод, суть якого зводиться до пропаганди пози­тивного досвіду здійснення функцій держави та надання певних переваг колективам і особам, які не допускають правопорушень;

в) примус — метод, що полягає у можливості застосування або у реальному застосуванні до правопорушників заходів щодо притяг­нення їх до відповідальності.

Отже,закономірним є розглянути зовнішні відносини Української держави,а саме втілення в життя програм зі співробітництва України з міжнародними організаціями.Важливим моментом є також зосередження уваги на “Основних напрямках зовнішньої політики України”(2.07.1993р.)

Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин . Основні цілі, геополітичні акценти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформульовані у Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благоприємних умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.

Україна проводить відкриту, чесну та принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.

У декларації про державний суверенітет України записано, що:

  •  Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, приймає участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, який є необхідним для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;

  •  Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє укріпленню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо приймає участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;

  •  Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами державного права;

  •  Україна урочисто проголошує про свій намір “стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не приймає участі у військових блоках та дотримується трьох безядерних принципів: не використовувати, не виробляти та не купувати ядерної зброї.”9

Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені у Зверненні Верховної Ради України "До парламентів та народів світу". У ньому говориться : "Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде неуклінно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами"10.

Геополітичні акценти зовнішньої політики України:

  •  Україна - європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв'язки, відносини із державами Європи.

  •  Україна - колишня республіка колишнього СРСР, була тісно пов'язана з усіма його колишніми республіками, що потребує збереження та подальшого розвитку взаємовигідніх відносин з ними.

  •  Україна - морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідніх відносин із країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.

  •  Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами (нафта, вугілля, золото, діаманти та ін.). Це примушує закуповувати їх за кордоном - у Росії, Туркменії, Ірані та ін.

Розглянемо основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави.Участь в міжнародних організаціях:

1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь у роботі практично всіх органів та установ ООН. Наприклад, Україна є членом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та вносить свій вклад у вирішення проблем розвитку дітей у сучасному світі.

Україна входить в Економічну та Соціальну Раду ООН (ЕКОСОС), що створена у 1946 році та здійснює міжнародні економічні та соціальні відносини.

Україна приймає активну участь у роботі Міжнародного агенства з атомної енергії (МАГАТЕ), що засноване у 1957 році, з проблем використання атомної енергії у мирних цілях та підвищення надійності та безпеки атомних електростанцій.

2. Наступний напрямок зовнішньої політики України - це зовнішньополітична дипломатична діяльність.

Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.

Дипломатичні відносини з Україною встановили 100 країн з 226. Одразу після проголошення незалежності Україна означила 23 держави, будівництво відносин з якими стало приоритетним. Серед них країни-сусіди (Росія, Білорусь, Угорщина, Польща, Болгарія, Туреччина), держави, де проживають українці (у США - більше 2 млн. чол., Канаді - близько 1 млн. чол., Бразилії - 150 тис. чол., Чехії та Словенії - 110 тис. чол., Аргентині - 150 тис. чол., Франції - 80 тис. чол., Австралії - 40 тис. чол. та ін.) а також країни, на котрих "зав'язані" економічні інтереси республіки (Іран, Кувейт, Ватикан та Ізраїль).11

3. Важливим напрямком зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякій розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН об'явлена економічна блокада.

Міжнародні економічні відносини із закордоном налагоджуються Міністерством економічних зв'язків України. А Міністерство іноземних справ працює над створенням сприятливої політико-дипломатичної атмосфери для економічних, культурних та інших відносин.

4. Четвертий напрямок зовнішньої політики України - це участь у вирішенні глобальних проблем сучасного світу.

Тобто стає зрозумілим,що Україна,втілюючи функції держави має орієнтацію на узгодження процесу втілення з міжнародними стандартами.

Цікавим є те,що здійснення внутрішніх функцій має зв’язок зі стандартами на світовому рівні.Природоохоронна функція є яскравим прикладом.

Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого становлення екологічної функції в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності12. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.

Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України.

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави .Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.

Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2 .складання і затвердження комплексу еколого-економічних

показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища";

"Про тваринний світ" ;

"Про природнозаповідний фонд" ;

"Про охорону атмосферного повітря" ;

Лісовий кодекс України” ;

Водний кодекс України” ;

Земельний кодекс України” ;

Кодекс України про надра” ;

Також першочергово плануется підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;

Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль,Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.

Формує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.

Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

  • екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного

потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

  • соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

  • розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній у зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації

для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні

рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

  • території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниц ;

  • територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

  • території промислово-економічних регіонів, басейнів великих

річок та України в цілому.

Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.

Реалізація Основних напрямів у природоохороні передбачається в три етапи.

На першому етапі (1997 - 2000 роки) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.

Основними завданнями цього етапу є:

  • вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;

  • розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля і раціонального природокористування;

  • створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;

  • здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;

  • розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та екоінформування населення.

На другому етапі (протягом 10 - 15 років, починаючи з 1998 року) планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

  • оптимізація структури природокористування;

  • екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

  • розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.

На третьому етапі планується створити систему державного управління за використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, а більш широке - відповідно до темпів стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

  • подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;

  • належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку.

Внаслідок реалізації Основних напрямів державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.

Найбільш важливими наступними кроками в цій сфері будуть:

  • розроблення та затвердження Верховною Радою Національної програми збереження біологічного різноманіття;

  • зміцнення правових, фінансових, інституційних, наукових, освітньо-інформаційних та інших засад розвитку діяльності щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення її координації шляхом створення відповідного національного комітету;

  • вжиття нагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення та збереження рослинних угруповань;

  • обгрунтування та створення національної екологічної мережі та забезпечення її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн, розробка і впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереження біологічного різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які мають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення;

  • подальший розвиток заповідної справи згідно з принципами поліфункціональності замість абсолютних заборон та вжиття термінових заходів щодо резервування цінних у науковому і природоохоронному відношеннях територій для наступного заповідання та забезпечення відповідного охоронного режиму з огляду на можливу приватизацію та подальше господарське використання земель;

  • забезпечення наукової підтримки діяльності, удосконалення системи моніторингу, включаючи налагодження системи оперативного моніторингу на основі встановлення індикаторів за станом біологічного різноманіття, інвентаризацію природних ресурсів, ведення їх кадастрів на основі створення банків даних та геоінформаційних систем, впровадження ГІС-технологій;

  • подальше формування системи громадської підтримки, екологічної освіти та інформування.

Україна виважено оцінює свою роль, місце і відповідальність за охорону біологічного різноманіття в національному та глобальному контекстах, робить відповідні кроки задля забезпечення виконання конвенційних зобов’язань і відкрита для діалогу та співпраці.

Міжнародна співпраця.

Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, з рядом держав Європи і світу.

Після підписання ” Конвенції про збереження біо- різноманіття “ Україна стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції.

Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідник був першим в Україні удостоєний диплому Ради Європи.

Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов'язків щодо вимог Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів. Важке економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія, Франція, Австрія та ін.). За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для збереження біологічного різноманіття проекти:

"Збереження біорізноманіття Карпат". Вартість проекту - 500 тис. доларів США. Термін виконання - 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був спрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат, передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій;

"Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю". Вартість проекту - 1500 тис. доларів США. Термін виконання - 1994-1998 роки. Метою проекту є покращання управління природними ресурсами в дельті Дунаю, розширення території природного заповідника "Дунайські плавні" та створення на його базі біосферного заповідника;

Підготовка Національної Стратегії/Плану дій та Національної доповіді з питань збереження біорізноманіття” - 112 тис.доларів США. Термін виконання - 1997-1998 роки. Метою проекту є допомога Мінекобезпеки України в діяльності щодо забезпечення розробки зазначених документів.

Питання збереження біологічного різноманіття є складовими міжнародної Програми "Управління станом і захист Чорного моря", яка виконується за підтримки Глобального екологічного фонду та в реалізації якої беруть участь держави Чорноморського регіону, у тому числі Україна.

Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й України”(1996-1998 рр.). довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в “Основних напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Про концепцію збереження біологічного різноманіття України”.

Діяльність України у сфері виконання обов’язків, взятих у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття , розроблено на основі переосмислення національної політики і практики в цій галузі, опрацювання зарубіжного досвіду та за активної громадської підтримки. Ця Національна доповідь підготовлена Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за участю центральних органів державної виконавчої влади, наукових та громадських організацій, експертів та отримала схвалення учасників міжнародної конференції “ 5 років після Ріо”, яка відбулась 10-13 червня 1997 р. в м.Євпаторія з ініціативи Всеукраїнського комітету підтримки діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ).

Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив на визначення пріоритетів формування національної соціально-економічної і екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та зростання її ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за фінансової підтримки міжнародних організацій та розвинених країн, конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах, які мають особливе міжнародне і національне значення, та подальшому розвитку науково-технологічного та інтелектуального потенціалу України, розширенню можливостей використання в українській і світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних національних інституцій та експертів для наукової та технологічної міжнародної співпраці. Таким чином ми можемо сформулювати заключне положення:“Функції держави є досить розгалуженими,охоплюють усі сфери суспільного життя,через це й набувають реалізації в усіх його сферах”.13

ВИСНОВКИ

Функції держави багатогранні, їх формування проходить в процесі становлення та розвитку держави. В різні історичні періоди пріоритетне значення набувають ті чи інші завдання та цілі держави, а відповідно, й різні її функції. На одних етапах центр уваги переноситься на сферу економіки, тому в діяльності держави головне місце займає економічна функція, на інших - в область політики, звідси - підвищена увага до ролі державної влади тощо. Зникають одні функції, виникають інші. Тому, класифікація функцій, яка наведена в моїй курсовій роботі не є кінцевою для Української держави.

Діяльність держави дуже різнобічна та всеохоплююча. З моменту виникнення держави й до теперішнього часу завдання держави не залишаються незмінними. Деякі здійснюються до кінця, на зміну їм приходять інші, більш складні. Але в основу будь-якої діяльності завжди покладена ідея. Розглядючи діяльність держави, а зокрема, нашої держави України, не можна не брати до уваги сучасну українську національну ідею, в центрі якої “стоїть особистість, її життя, добробут, культура, все з чим пов’язане життя людини, її щастя, благополуччя. Саме для людини, в ім’я людини існують суспільство і держава, діють різні громадські структури. Ця ідея домінує і в сфері правового регулювання, де особливе місце займають права людини і громадянина, що повністю відповідає демократичним світовим стандартам.”14 Ця ідея закріплена в основному законі нашої держави(стаття 3 Конституції України) .

На мою думку, різноманітні функції держави, які виникають як необхідність суспільства під час його розвитку ,характеризують державу, як розвинуту чи ту що розвивається ,в залежності від свого виконання.

Після зробленого аналізу і дослідження такої категорії, як функції держави, я вважаю,що поставлені мною завдання виконані,мета роботи досягнута,а саме - я спромігся дослідити розвиток функцій держави під час історичного становлення власне держави, розвиток і виконання функцій в нашій країні і на сучасному етапі, і протягом минулих років,а також визначити і обгрунтувати за допомогою наукових джерел цю правову категорію.

Отже, беручи до уваги вищенаведене, можна твердо казати, що така тема як “функції держави” буде актуальною й через декілька десятків років, поки існує такий інститут як ДЕРЖАВА.

Список використаної літератури:

  1. Коституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

  2. Декларація про державний суверенітет України” ,прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року.

  3. Постанова про основні напрямки зовнішньої політики України” прийнята Верховною Радою 2 липня 1993 року.

  4. Постанова про деякі питання фінансування природоохоронних

    заходів з державного бюджету” ,прийнята Кабінетом Міністрів України 24 січня 2001 року.

  5. Держава і право”,С.С.Алексєєв,-М.1996

  6. Марксистско-ленинская общая теория государства и права. Социалистическое государство”, коллектив авторов под руководством М.И.Байтина , Москва, “Юридическая литература”, 1972.

  7. Теорія держави”,М.С.Кельман.,-Львів,1997.

  8. Словник термінів та визначень з курсу “правознавства” ”, М.С.Кельман,-Львів,1997.

  9. .“Загальна теорія держави і права”, за редакцією академіка АПрН України В.В. Копєйчикова, Київ, “Юрінком”, 1997.

  10. Основи держави і права”, В.О.Котюк, Київ, “Вентурі”, 1998.

  11. Общая теория права и государства”, под редакцией академика РАЕН В.В.Лазарева, Москва, “Юристъ”, 1997.

  12. Теорія держави і права”,О.Ф.Скакун,-Харків,1996.

  13. Довідник з міжнародної економіки та права”,О.П.Степаненко, О.В.Олійник,-Київ:Лібра.,1996.

  14. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні”// Право України.-2000.-№1.

  15. Правда України”.-№12/03.12.91р.

1 “Марксистско-ленинская общая теория государства”,автор.колл.под рук.М.И.Байтина,Москва,1972,с.138

2 “Загальна теорія держави і права”, за ред.акад.В.В.Копєйчикова, Юрінком, 1997, с.20

3 “Загальна теорія держави”,М.С.Кельман.-Львів,1997.с.43

4 “Словник термінів та визначень з курсу “правознавства” ”,М.С.Кельман.-Львів,1997.с.76

5 “Марксистско-ленинская общая теория государства и права”, .под рук.М.И.Байтина, Москва, 1972, с.138

6 “Економіка України”,№11,1996р.,”Державне регулювання ринкової економіки”.

7 “Становлення правового суспільства: тенденції і проблеми”,О.Н.Оборотов,-Одеса:Астропрінт,1998.

8 “Правова освіта:критерії професійності”/,ВарфоломєєваТ.//Юридичний вісник України.-2000.-№46

9 Див. Декларація про державний суверенітет України // Правда України.-1990-17 липня

10 Правда України.-1991.-7 груд

11 “Довідник з міжнародної економіки та права”,О.П.Степаненко,Я.Б.Олійник,-Київ:Лібра,1996.235с.

12 “Україна: тенденції сучасного розвитку”,О.С.Юренко,-Київ,2001р.

13 “Теорія держави і права”,О.Ф.Скакун,-Харків,1996.

14 “Загальна теорія держави і права”, за ред.акад.В.В.Копєйчикова, Юрінком, 1997, с.308

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
231.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Поняття держави та державної влади Функції держави
Функції держави
Функції держави 3
Функції держави
Функції держави 2
Функції держави 5
Функції держави 2
Функції інституту держави
Функції держави та їх зміст

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru