Функціонування кредитного механізму

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Функціонування кредитного механізму

 

ВСТУП

Завдання поліпшення функціонування кредитного механізму висувають необхідність використання економічних методів управління кредитом, орієнтованих на дотримання економічних меж кредиту. Це дозволить запобігти невиправдані кредитні вкладення, забезпечити своєчасне і повне повернення позик, знизити ризик неплатежу.

Питання про межі кредиту досить грунтовно розроблений. Їх не слід трактувати буквально як кількісно точно певну величину. У теоретичному плані головне полягає у з'ясуванні чинників, формують потребу і можливість кредитування у змінюються умовах. Економічні межі кредиту в конкретному сенсі слова можуть бути виражені певними пропорціями, тенденціями розвитку кредиту та інших економічних категорій.

Одночасно з поняттям "межі кредиту" існує поняття "кордону використання кредиту" як межа кредитування, який встановлюється у вигляді конкретних показників стосовно до суб'єктів кредитних відносин або видів позик. Межі кредитування можуть встановлюватися на рівні макроекономіки у вигляді конкретних пропорцій (наприклад, між обсягом кредитів і сукупного суспільного продукту), досягнення яких забезпечується через систему заходів економічного впливу. Зокрема, шляхом організації кредитування з урахуванням кредитоспроможності підприємств і об'єднань, дотримання ліквідності банків, обмеження разової видачі позики одному позичальнику. Орієнтація кредитного механізму на кредитоспроможність позичальників означає, по суті, організацію кредитування з урахуванням його економічних меж.

Більше за всіх в інформації про кредитоспроможність підприємств і організацій потребують банки: їх прибутковість і ліквідність багато в чому залежать від фінансового стану клієнтів. Зниження ризику при здійсненні позичкових операцій можливо досягти на основі комплексного вивчення кредитоспроможності клієнтів банку, що одночасно дозволить організувати кредитування з урахуванням меж використання кредиту.

Метою цієї роботи є вивчення підходів до аналізу кредитоспроможності та інвестиційної привабливості на базі вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду. Важливість і актуальність проблеми оцінки кредитоспроможності та інвестиційної привабливості підприємства зумовили вибір теми. У роботі вирішуються такі завдання як: визначення сутності поняття кредитоспроможності, інформаційна база аналізу, підхід до аналізу кредитоспроможності, методика аналізу, аналіз інвестиційної привабливості. При написанні роботи використовувалася економічна література вітчизняних і зарубіжних авторів, фінансова звітність підприємств та інша інформація.

Глава 1. ПОНЯТТЯ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АНАЛІЗУ

У радянській економічній літературі практично відсутнє поняття "кредитоспроможність". Такий стан пояснювалося обмеженням використання товарно-грошових відносин протягом тривалого часу, а також тим, що для кредитних відносин, які переважно розвивалися в формі прямого банківського кредиту, були характерні не економічні, а адміністративні методи управління, що відрізняються високим ступенем централізації права прийняття остаточних рішень . Це виключало необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників при вирішенні питань про видачу позичок. Крім того, структурні зрушення у фінансовому становищі підприємств, викликані надмірними темпами індустріалізації, привели до того, що більшість підприємств у кінці 20-х років виявилися некредитоспроможним. Тривалий час кредитний механізм орієнтувався на кредітоемкость підприємств, що відбивало загальний рівень розвитку кредитного механізму країни в цілому. Ці у сучасній економіці зміни привернули увагу до необхідності з'ясування кредитоспроможності підприємств.

Під кредитоспроможністю банківських клієнтів слід розуміти таке фінансово-господарський стан підприємства, яке дає впевненість в ефективному використанні позикових коштів, здатність і готовність позичальника повернути кредит відповідно до умов договору. Вивчення банками різноманітних чинників, які можуть спричинити за собою непогашення кредитів, чи, навпаки, забезпечують їх своєчасне повернення, становлять зміст банківського аналізу кредитоспроможності.

При аналізі кредитоспроможності (credit analysis) банки повинні вирішити наступні питання: чи здатний позичальник виконати свої зобов'язання вчасно, чи готовий він їх виконати? На перше запитання дає відповідь розбір фінансово-господарських сторін діяльності підприємств. Друге питання має юридичний характер, а так само пов'язаний з особистими якостями керівників підприємства.

Склад і зміст показників випливають із самого поняття кредитоспроможності. Вони повинні відобразити фінансово-господарський стан підприємств з точки зору ефективності розміщення і використання позикових засобів і всіх коштів узагалі, оцінити спроможність населення і готовність позичальника здійснювати платежі і погашати кредити в заздалегідь визначені терміни.

Здатність своєчасно повертати кредит оцінюється шляхом аналізу балансу підприємства на ліквідність, ефективного використання кредиту та оборотних засобів, рівня рентабельності, а готовність визначається у вигляді вивчення дієздатності позичальника, перспектив його розвитку, ділових якостей керівників підприємств.

У зв'язку з тим, що підприємства значно різняться характером своєї виробничої і фінансової діяльності, створити єдині універсальні і вичерпні методичні вказівки щодо вивчення кредитоспроможності і розрахунку відповідних показників не представляється можливим. Це підтверджується практикою нашої країни. У сучасній міжнародній практиці також відсутні тверді правила на цей рахунок, так як врахувати все численні специфічні особливості клієнтів практично неможливо.

Основна мета аналізу кредитоспроможності визначити спроможність населення і готовність позичальника повернути запитувану позичку відповідно до умов кредитного договору. Банк повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий у даних обставинах.

Розглядаючи кредитну заявку, службовці банку враховують багато чинників. Протягом багатьох років службовці банку, відповідальні за видачу позик виходили з таких моментів: - дієздатності Позичальника - платоспроможність Позичальника - його репутація - здатності отримувати дохід - володіння активами - стану економічної кон'юнктури

Інформаційне забезпечення. Зовнішні джерела інформації

Для отримання такого роду даних банку, зрозуміло буде потрібно інформація характеризує фінансовий стан фірми. Це обумовлює необхідність вивчення фінансових звітів, можливості появи непередбачених обставин й положення зі страхуванням. Джерелами інформації про кредитоспроможності Позичальника можуть служити:

- Переговори з Заявниками-зовнішні джерела - інспекція на місці - аналіз фінансових звітів

Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій повинен служити їх баланс з пояснювальній запискою до нього. Аналіз балансу дозволяє визначити, якими засобами володіє підприємство і який за величиною кредит ці кошти забезпечують. Однак для обгрунтованого і всебічного висновку про кредитоспроможності клієнтів банку балансових відомостей недостатньо. Це випливає зі складу показників. Аналіз балансу дає лише загальне судження про кредитоспроможності, тоді, як для висновків про ступінь кредитоспроможності необхідно розрахувати і якісні показники, оцінюють перспективи розвитку підприємств, їх життєздатність. Тому як джерело відомостей, необхідних для розрахунку показників кредитоспроможності, слід використовувати: дані оперативного обліку, техпромфінплан, відомості, що накопичуються в ГВЦ банків, відомості статистичних органів, дані анкети клієнтів, інформацію постачальників, результати обробки даних обстеження по спеціальним програмам, відомості спеціалізованих бюро за оцінкою кредитоспроможності господарських організацій.

Найбільш відомий джерело даних про кредитоспроможності - фірма "Дан енд Бредстріт", яка збирає інформацію приблизно про 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Короткі відомості та оцінки кредитоспроможності кожної фірми публікуються у загальнонаціональних і регіональних довідниках. Більш детальна інформація про окремих фірмах повідомляється у вигляді фінансових звітів, найпоширеніший з них - "Інформація про діловому підприємстві".

Перший з 6 розділів звіту містить відомості загального характеру - найменування та адресу фірми: код галузі і підприємства; характер виробництва: форма власності: сумарна оцінка кредитоспроможності (рейтинг); швидкість оплати фірмою рахунків; обсяг продажів, власний капітал, число зайнятих; загальний стан і тенденції розвитку фірми. Сумарна оцінка кредитоспроможності складається з двох частин - двох букв (або цифри і букви) і цифри. Перші два знаки представляють собою оцінку фінансової стойчівочті фірми, а останній - оцінку її кредитоспроможності.

Другий розділ звіту містить відомості, отримані від постачальників фірми, щодо акуратності в оплаті рахунків та про максимальний кредит, отримане протягом року Третій розділ включає останній баланс і інформацію про продажі та прибутковості фірми (Якщо така є). Четвертий розділ показує звичайний розмір залишку на депозитному рахунку та платежі за позиками. У п'ятому розділі містяться дані про керівників і власників фірми. В останньому розділі докладно охарактеризовані рід діяльності фірми, її клієнтура і виробничі потужності.

Крім зазначених звітів, "Дан енд Бредстріт" публікує ще кілька видів документів. Один з найбільш корисних - "Звіт про ключових фінансових статтях" - містить значно більш докладну інформацію про фірму. Крім "Дан енд Бредстріт", є ще кілька кредитних бюро, іменованих спеціальними комерційними агентствами. На відміну від широкого охоплення "Дан енд Бредстріт" вони обмежуються зазвичай однією галуззю або видом діяльності.

Іноді банки звіряють свою інформацію з даними інших банків, що мали відносини з подавцем кредитної заявки. Вони можуть також перевірити дані у різних постачальників і покупців даної фірми. Постачальники можуть забезпечити інформацією про оплату нею рахунків, наданих знижки, максимальної і мінімальній сумі комерційного кредиту, необгрунтованих претензії і утримання з боку цікавить банк фірми. Контакти з покупцями фірми дозволяють отримати інформацію про якість її продукції, надійності обслуговування і кількості рекламацій на її товари. Така звірка інформації з контрагентами фірми та іншими банками дозволяє також виявити репутацію і можливості фірми, що звернулася за кредитом, і її керівних працівників.

Ще одним джерелом відомостей є Служба взаємного обміну кредитною інформацією при національної асоціації управління кредитом-організація, постачальна відомостей про кредитах, отриманих фірмою в постачальників по всій країні. члени організації отримують відповідь на питання: як акуратно платить фірма? Проте в інформації утримуватися тільки факти, але відсутній аналіз, пояснення або будь - які рекомендації. Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великих, служать комерційні журнали, газети, довідники, державна звітність і т.д. Деякі банки звертаються навіть до конкурентів даної фірми. Таку інформацію слід використовувати вкрай обережно, але вона може виявитися досить корисною.

Глава 2. СИСТЕМА ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ І МЕТОДИКА АНАЛІЗУ

Показники кредитоспроможності, використовувані російськими та зарубіжними комерційними банками

Одна з методик (прийнята майже у всіх комерційних банках Росії, котрі займаються кредитуванням підприємств і організацій) оцінки доцільності надання банківського кредиту, розроблена для визначення банками платоспроможності підприємств, які наділяються позиковими коштами, оцінки допустимих розмірів кредитів і термінів їх погашення.

Для початку розглядаються документи Позичальника. Основна мета аналізу документів на отримання кредиту - визначити спроможність населення і готовність позичальника повернути позику испрашиваемую у встановлений термін і в повному обсязі.

Аналіз даних про позичальника.

Позичальник представляє до банку такі документи:

I. Юридичні документи: а) реєстраційні документи: статут організації; установчий договір; рішення (свідоцтво) про реєстрацію (нотаріально завірені копії).

б) картка зразків підписів та печатки, засвідчена нотаріально (перший примірник) в) документ про призначення на посаду особи, яка має право діяти від імені організації при веденні переговорів і підписання договорів, чи відповідна довіреність (нотаріально завірена копія).

г) довідка про паспортні дані, прописку та місце проживання керівника і головного бухгалтера організації-позичальника.

II. Бухгалтерська звітність в повному обсязі, завірена податковою інспекцією, станом на дві останні звітні дати, з розшифровками наступних статей балансу (на останню звітну дату): основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, інші запаси і витрати, дебітори і кредитори ( по найбільш великим сумам)

III. За останні три місяці - копії виписок з розрахункового і валютних рахунків на місячні дати й по найбільшим надходженням протягом зазначених месяцев.

IV. Станом на дату надходження запиту на кредит: довідка про отримані кредити з додатком копій кредитних договорів.

V. Лист - клопотання про надання кредиту (на бланку організації з вихідним номером) з короткою інформацією про організацію та її діяльність, основних партнерах і перспективи розвитку.

Реєстраційні документи підтверджують спроможність позичальника як юридичної особи. Принциповим моментом є визначення прав особи, ведучого переговори і підписує кредитний договір з банком, на вчинення дій від імені організації. Ці права встановлюються на підставі відповідного положення статуту позичальника і документа про призначення на посаду відповідно до процедури, викладеної в статуті.

Бухгалтерська звітність дає можливість проаналізувати фінансовий стан позичальника на конкретну дату.

Найважливішою інформаційною базою аналізу є бухгалтерський баланс При роботі з активом балансу необхідно звернути на таке: в разі оформлення застави основних засобів (будівлі, обладнання тощо), виробничих запасів, готової продукції, товарів, інших запасів і витрат право власності заставника на зазначені цінності має підтверджуватися включенням їх вартості до складу відповідних балансових статей.

Залишок коштів на розрахунковому рахунку повинен відповідати даним банківської виписки на звітну дату.

При аналізі дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на терміни її погашення, оскільки надходження боргів може стати для позичальника одним із джерел повернення необхідного кредиту.

При розгляді пасивної частини балансу найпильнішу увагу має бути приділено вивченню розділів, де відображаються кредити та інші позикові кошти: необхідно зажадати кредитні договори з тих позиках, заборгованість за якими відображена в балансі і не погашена на дату запиту про кредит, і переконатися, що вона не є простроченою. Наявність простроченої заборгованості за кредитами інших банків є негативним чинником і свідчить про явні прорахунки і зриви в діяльності позичальника, які, можливо, планується тимчасово компенсувати за допомогою кредиту. Якщо заборгованість не є простроченою, необхідно по можливості забезпечити, щоб термін погашення кредиту наступав раніше погашень інших кредитів. Крім того необхідно проконтролювати, щоб запропонований в якості забезпечення заставу за прошеному кредиту не закладено іншому банку.

При оцінці стану кредиторської заборгованості необхідно переконатися, що позичальник в змозі вчасно розплатитися з тими, чиїми коштами в тому чи іншому вигляді користується: у вигляді товарів або послуг, авансів і т.д. У даному розділі відображаються також кошти, отримані позичальником від партнерів за договорами позик; ці договори повинні бути розглянуті аналогічно кредитним договорами позичальника з банками.

У тому випадку, якщо дата надходження запиту на кредит не збігається з датою складання фінансової звітності, фактична заборгованість позичальника за банківськими кредитами, як правило, відрізняється від відображеної в останньому балансі. Для точного визначення заборгованості потрібна довідка про всі непогашених на момент запиту банківських кредитах з додатком копії кредитних договорів.

Важливим позитивним чинником є наявний досвід кредитування даного позичальника банком, на підставі якого можливо судити про перспективи погашення запитуваної зараз кредиту. У тому випадку, якщо запитуваний кредит є черговим у низці попередніх, своєчасно погашених кредитів, то при прийомі заявки від даного позичальника він може не представляти в банк свої юридичні документи, але з обов'язковим повідомленням банку про всіх внесених до них змін.

Банки повинні отримати відповідь на питання про платоспроможність підприємства, тобто про готовність повертати позикові кошти в строк. За рахунок чого підприємство буде повертати борги, в тому числі кредит, якщо воно отримає цей кредит в банку?

Кошти для погашення боргів - це перш за все гроші на рахунках підприємства.

Потенційним засобом для погашення боргів є дебіторська заборгованість, яка при нормальному кругообігу засобів повинна перетворитися в готівку.

Засобом для погашення боргів можуть служити також наявні в підприємства запаси товарно-матеріальних цінностей. При їх реалізації підприємство отримає грошові кошти.

Іншими словами, теоретично погашення заборгованості забезпечується всіма оборотними коштами підприємства. Точно також теоретично можна було б припустити, що якщо в підприємства оборотні кошти перевищують суму заборгованості, то воно готове до погашення боргів, тобто платоспроможне. Однак, якщо підприємство справді спрямує всі оборотні кошти на погашення боргів, то в той же момент припиняється його виробнича діяльність, т.к. із засобів виробництва в нього залишаться тільки основні засоби, а грошей на придбання матеріальних оборотних коштів немає - вони повністю пішли на виплату заборгованості.

Тому платоспроможним вважатимуться підприємство, у якого сума оборотних коштів значно перевищує розмір заборгованості. Платоспроможність - це готовність підприємства погасити борги в разі одночасного пред'явлення вимоги про платежі з боку всіх кредиторів підприємства. Ясно, що мова йде лише про короткострокових позикових коштах - за довгостроковими термін повернення відомий заздалегідь і не відноситься до даного періоду.

Показник, що характеризує рівень платоспроможності, - це відношення ліквідних оборотних коштів до суми короткострокової заборгованості. Ліквідні оборотні кошти включають дані II і III розділів активу балансу підприємства за вирахуванням витрат майбутніх періодів та інші активів, т.к. кошти за цими двома статтями не можуть бути перетворені в гроші для погашення боргів.

Вище ми відзначили, що чисельник цього показника повинен значно перевищувати знаменник. Відповідно рівень показника повинен значно вище одиниці. Ця якісна оцінка рівня показника платоспроможності на кожному підприємстві повинна бути оцінена кількісно.

У фінансовій теорії існують приблизні нормативи для цього показника, який називається загальний коефіцієнт покриття.

У 1990-91 рр.. вважалося, що він не повинен бути нижче 2-2,5. В даний час в умовах нестабільності в економіці його мінімальна величина оцінюється вище - 3-4.

Однак, на саме нестабільність унеможливлює якесь нормування цього показника взагалі. Він повинен оцінюватися для кожного конкретного підприємства, за його балансовими даними. Для такої оцінки треба визначити скільки оборотних коштів має залишитися у розпорядженні підприємства після погашення поточних боргових зобов'язань на інші потреби - безперебійне ведення виробничого процесу, погашення довгострокових зобов'язань і т.п. Крім того слід врахувати, що при визначенні загального коефіцієнта покриття приймалося до уваги джерела погашення короткострокових зобов'язань всю дебіторську заборгованість. Але серед дебіторів є і неплатоспроможні покупці і замовники, які з різних причин не оплатять продукцію цього підприємства. Всі ці обставини і визначають, наскільки має бути вищим одиниці показник загального коефіцієнта покриття.

Банки розвинених капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована залежно від характеру Позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності) а також може грунтуватися як на сальдових, так і оборотних показниках звітності клієнтів. Так, ряд американських економістів описує систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на сальдових показниках звітності. Американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми оборотності капіталу залучення коштів і прибутковості

До першої груп відносяться коефіцієнт ліквідності (Кл) і покриття (Кп). Кл - співвідношення найбільш ліквідних засобів і довгострокових боргових зобов'язань. Ліквідні кошти складаються з грошових коштів та дебіторської заборгованості короткострокового характеру. Боргові зобов'язання складаються з заборгованості по позичках короткострокового характеру, за векселями, неоплаченим вимогам та іншим короткотерміновим зобов'язанням. Кл прогнозує здатність Позичальника оперативно в термін погасити борг банку в найближчій перспективі на основі оцінки структури оборотного капіталу. Чим вище Кл, тим вище кредитоспроможність. Кп - співвідношення оборотного капіталу і короткострокових боргових зобов'язань. Кп - показує межа кредитування, достатність усіх видів засобів клієнта, щоб погасити борг. Якщо Кп менше 1, то межі кредитування порушені, позичальникові більше не можна надавати кредит: він є некредитоспроможним.

Показники оборотності капіталу, відносяться до другої групи відображають якість оборотних активів і можуть використовуватися для оцінки зростання Кпокр. Наприклад, при збільшенні значення цього коефіцієнта за рахунок зростання запасів і одночасному уповільненні їх оборотності не можна робити висновок про підвищення кредитоспроможності Позичальника.

Коефіцієнти залучення утворює третю групу оціночних показників. Вони розраховуються як ставлення всіх боргових зобов'язань до загальної суми активів чи до основного капіталу; показують залежність фірми від позикових коштів. Чим вище коефіцієнт залучення, тим гірше кредитоспроможність Позичальника.

З третьою групою показників тісно пов'язані показники четвертої групи, що характеризують прибутковість фірми. До них відносяться норма: прибутковості, частка прибутку в доходах, норма прибутку на активи, норма прибутку на акцію. Якщо зростає залежність фірми від позикових коштів, то зниження кредитоспроможності, оцінюваної на основі Кпрівл, може компенсуватися зростанням прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає три блоки: 1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності: 2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками: 3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

При оцінці підприємства банк цікавиться такими питаннями:-характер діяльності підприємства і тривалість його функціонування:-фактори виробництва: а) трудові ресурси в розрізі керівників, управлінців і персоналу (освіту, компетентність і вік керівника, наявність у нього наступників, частота пересування управлінців по робочих місць, структура персоналу, показники простою, співвідношення оплати праці і доданої вартості (повинно бути в межах 70%) б) виробничі ресурси (співвідношення амортизації і амортизуються коштів, рівень інвестицій) в) фінансові ресурси; г) економічне середовище (на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція, чи є підприємство монопольним виробником, умови конкуренції, стадія розвитку ринку основний продукції підприємства, комерційна політика фірми, ступінь освоєння прийомів та способів маркетинга).

На основі рахунку результатів діяльності визначаються наступні показники:

 

Показник

Метод визначення

Виручка від реалізації

Валовий комерційний доход або комерційна маржа (ВД)

Виручка про реалізацію мінус вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей і готових виробів

Додана вартість (ДС)

ВД мінус експлуатаційні витрати (адміністративні, на субпідрядник-ков)

Валовий експлуатаційний дохід (ВЗД)

ДС мінус витрати на зарплату, мінус податки на зарплату, мінус оплата відпусток

Валовий експлуатаційний результат (ВЕР)

ЗЕД мінус сплата відсотків за кредит плюс дохід від вкладення коштів в інші підприємства і мінус відрахування до фонду ризику

Прибуток, яка може бути використана для самофінансування (СФ)

ВЕР мінус прибуток, що розподіляється між працівниками підприємства, і мінус податки на прибуток

Чистий прибуток (П)

СФ плюс або мінус випадкові доходи (витрати) мінус амортизація нерухомості

Баланс та інші форми звітності використовуються, по-перше, для оцінки співвідношення сальдових показників і, по-друге, для розрахунку коефіцієнтів кредитоспроможності на основі оборотних показників. Предметом аналізу є такі пропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості і власні кошти, співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат і збитків у порівнянні з темпами зростання виробництва і т.д. Дані звітності фірми зіставляються з даними зведеного балансу, який складається на основі балансу однорідних підприємств. Одним з основних напрямів аналізу даних балансу є визначення банківського ризику.

Показники стану готівки оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства, його рентабельності і якості потреби в оборотних коштах. Останнє вивчається на основі показників швидкості обороту залишків сировини та готової продукції на складі. а також термінів розрахунків з постачальниками.

Як один з варіантів приватної методики оцінки кредитоспроможності клієнта комерційним банком можна навести методику Credit Lione. Ця методика являє собою систему оцінки, побудовану на 5 коефіцієнтах:

ЗЕД

К1 = ------

ДС

Фінансові витрати

К2 = -------------------------------

ДС

Капіталовкладення за рік

К3 = --------------------------------------

ДС

Довгострокові зобов'язання

К4 = ------------------------------------------

ДС

Чисте сальдо готівки

К5 = ----------------------------------------

Оборот

Кожен з показників оцінюється в межах чотирьох балів, визначається загальний підсумок в балах. До цього підсумку додаються літери А, Б, С, Д і в залежності від достатності власного капіталу. Достатність оцінюється на основі співвідношення власного капіталу і доданої вартості. Норма зазначеного співвідношення - 20%. Сума балів і літер визначають рівень кредитоспроможності клієнта.

Враховуються також і дані картотеки банку Франції. Ця картотека має чотири розділи У першому підприємства поділяються на 10 груп залежно від розміру активу балансу. кожній групі присвоюються літери від А до К. Другий розділ є розділом кредитної котирування, виражає довіру, яке може бути допущено стосовно підприємств. Ця котирування грунтується на вивченні фінансової ситуації та рентабельності, а також на оцінці керівників, власників капіталів і підприємств, з якими клієнт має тісні комерційні зв'язки. Кредитна котирування ділить підприємства на 7 груп, яким присвоюються шифри від 0 до 6.

Третій розділ класифікує підприємства з їх платоспроможності. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього поділяє клієнтів комерційних банків на три групи, яким присвоюються шифри 7,8 або 9. Шифр 7 означає пунктуальність в платежах, відсутність реальних негараздів грошових засобах протягом року. Шифр дається при тимчасових утрудненнях, пов'язаних з наявністю грошових коштів, які не ставлять під серйозну загрозу платоспроможність підприємства. Шифр 9 означає, що платоспроможність підприємства сильно скомпрометована.

Четвертий розділ картотеки ділить всіх клієнтів на дві групи: підприємства. векселі та цінні папери яких можуть бути переучтени чи ні в Банку Франції.

 

Методика визначення класу кредитоспроможності позичальника

В основі визначення класу кредитоспроможності Позичальника лежить критеріальні рівень показників і їхній рейтинг.

Коефіцієнти і показники на рівні середніх величин є підставою віднесення Позичальника до II класу, вище середніх - до I і нижче середніх до III. Як приклад можна навести таку модель шкали для державних і акціонерних підприємств.

 

Найменування

Кл

Кпокр.

ПСС.

галузі

I клас

IIкласс

IIIкласс

I клас

IIкласс

IIIкласс

I клас

IIкласс

IIIкласс

П / п галузі I

Більше

0.6

0.6-

0.4

Менш

0.4

Більше

1.5

1.5-

1.3

1.3-

1.0

Більше

50%

50 -

30%

Менш

30%

П / п галузі II

Більше

0.4

0.4-

0.25

Менш

0.25

Більше

2.0

2.0-

1.5

1.5-

1.0

Більше

35%

35 -

25%

Менш

25%

П / п галузі III

Більше

0.45

0.45-

0.3

Менш

0.3

Більше

1.8

1.8-

1.3

1.3-

1.0

Більше

60%

60 -

45%

Менш

45%

Рейтинг і значимість показника в системі визначається економістом індивідуально для кожного Позичальника залежно від політики даного комерційного банку, особливостей клієнта, ліквідності його балансу, положення на позичковому ринку. Наприклад, висока частка короткострокових ресурсів, наявність простроченої заборгованості по позиках і неплатежів постачальникам підвищують роль коефіцієнта ліквідності, який оцінює здатність підприємства до оперативного звільнення коштів. Втягування ресурсів банку в кредитування постійних запасів, заниженість розміру власних коштів підвищують рейтинг показника забезпеченості власними коштами. Порушення економічних меж кредиту, закредитованість клієнтів висувають на перше місце при оцінці кредитоспроможності рівень коефіцієнта покриття, Загальна оцінка кредитоспроможності дається в балах. Бали являють собою суму творів рейтингу кожного показника на клас кредитоспроможності. I клас присвоюється при 100-150 балах, II клас при 151-250 балах і III клас - при 251-300 балах.

Приклад визначення суми балів наводиться в наступній таблиці:

Варіант! 1! 2! 3! 4! 5!! 6

П

про

до

а

з

а

т

е

л

і

Р п

е про

ї до

т а

та з

н а

г т

е

л

е

ї

%

До

л

а

з

з

Б

а

л

л

и

До

л

а

з

з

Б

а

л

л

и

До

л

а

з

з

Б

а

л

л

и

До

л

а

з

з

Б

а

л

л

и

До

л

а

з

з

Б

а

л

л

и

Р п

е про

ї до

т а

та з

н а

г т

е

л

е

ї

%

До

л

а

з

з

Б

а

л

л

и

Кл

40

I

40

II

80

III

120

III

120

I

40

20

III

60

Кп

30

I

30

II

60

III

90

III

90

II

60

10

III

30

ПСС

30

I

30

II

60

III

90

III

60

III

90

70

II

140

Разом

X

I

100

II

200

III

300

III

270

II

190

X

II

230

При коефіцієнтах і показниках, все значення яких відповідають I класу, кількість балів дорівнює 100, II класу - 200 і III класу - 300 (варіанти 1,2,3). Тому пропонується, що при проміжної величиною балів близько до 100 (тобто 100-150 балів) присвоюється I клас, до 200 (тобто 151-250 балів) - II клас і до 300 (тобто 251 - 300) - III клас.

У 4-му варіанті фактичне значення Кл і Кпокр дозволяє привласнити III клас, а ПСС II клас. У підсумку Позичальник має 270 балів, що відповідає III класу.

Зміна рейтингу показників при збереженні класності кожного з них може призвести до зміни загального класу кредитоспроможності. Наприклад, в 4-м і 6-му варіантах Кл. і Кпокр і ПСС мають однаковий клас, але рейтинг присвоєно різний, В результаті при 4-му варіанті Позичальник має III клас, а при 6-м - II.

При оцінці кредитоспроможності клієнта комерційного банку рекомендується використовувати не тільки основні, але і додаткові показники. У їх числі можуть бути показники, що характеризують обрачіваемость запасів або коштів в розрахунках, частку ліквідних активів у загальній сумі оборотних коштів або співвідношення ліквідних активів I класу та заборгованості, рівень неплатежів за минулий період, ефективність виробничого потенціалу, прибутковість і прибутковість партнерів (наприклад, кредитоспроможність замовника), середню тривалість будівництва, рівномірність розподілу доходу.

Однаковий рівень показників і сума балів досягаються впливом різних факторів. Так, збільшення загального розміру ліквідних коштів за рахунок товарно-матеріальних запасів далеко не завжди створює міцну гарантію повернення позичок. Зростання залишків річної продукції, яка не має широкого споживача або пов'язаної з транспортними утрудненнями, не гарантує своєчасного повернення позики. Зростання Кл і Кп може пояснюватися скороченням боргових зобов'язань. Висновок про кредитоспроможність клієнта буде залежати від причини цього скорочення. Якщо, наприклад, заборгованість по короткострокових позиках зменшилася через зрив поставок сировини, то не можна зростання коефіцієнта оцінювати як зміцнення фінансового положення клієнта. Аналіз факторів, що змінили рівень відповідних коефіцієнтів і показників, повинен бути обов'язковим елементом оцінки кредитоспроможності клієнта комерційного банку. В якості основних напрямків цього аналізу можна виділити: Аналіз впливу ліквідних коштів у цілому та їх елементів на коефіцієнти ліквідності і покриття; оцінку зміни коефіцієнта покриття під впливом зміни товарно-матеріальних запасів; вивчення зміни структури боргових зобов'язань та її впливу на коефіцієнти ліквідності і покриття; Аналіз факторів, що визначили зростання або зниження показника забезпеченості власними коштами; оцінку показника забезпеченості власними коштами з позиції достатності власних коштів клієнта.

Аналіз факторів зміни рівня коефіцієнтів і показників кредитоспроможності дозволяє більш точно визначити клас кредитоспроможності, а також виробити умови по даному класу.

Не рекомендується підвищувати клас кредитоспроможності клієнта банку або обмовляти умови кредитування з даного класу при: поліпшення коефіцієнта ліквідності тільки за рахунок зростання дебіторської заборгованості або залишків готової продукції; підвищення коефіцієнта покриття за рахунок зростання залишків готової продукції, не забезпеченої договорами на збут, або важкореалізованих залишків сировини та незавершеного виробництва; погіршенні структури ліквідних коштів; фактичну наявність власних оборотних коштів у розмірі менш постійною мінімальної потреби в них; зростання показника забезпеченості власними засобами малих виробничих структур за рахунок фондів, пов'язаних з ризиковою діяльністю підприємства; поліпшення показника забезпеченості виробничої діяльності договорами за рахунок укладання договорів з некредитоспроможним покупцями і постачальниками; скорочення боргових зобов'язань банку у зв'язку з непостачання кредитованого сировини.

 

Показники, необхідні для партнерів підприємства за договірними відносинами.

Партнерів по договірних відносин, так само, як і банки цікавить платоспроможність підприємства. Відразу варто оговорітьсч, що договірні відносини ширше, ніж відносини з банками. Партнерам важлива не тільки здатність підприємства повертати позикові кошти, але і його фінансова стійкість, тобто фінансова незалежність підприємства, здатність маневрувати власними коштами, достатня фінансова забезпеченість безперебійного процесу діяльності.

При виникненні договірних відносин між підприємствами у них з'являється обопільний інтерес до фінансової стійкості один одного як умовою надійності партнера.

Показники фінансової стійкості характеризують стан та структуру активів підприємства та забезпеченість їх джерелами покриття (пасивами). Їх можна розділити на дві групи: показники, що визначають стан оборотних коштів і показники, що визначають стан основних засобів.

Стан оборотних засобів відображається в наступних показниках:-забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами;-коефіцієнт маневреності власних коштів.

Стан основних засобів вимірюється: коефіцієнтом довгострокового залучення позикових коштів;-коефіцієнтом накопичення зносу;-коефіцієнтом реальної вартості майна.

Крім того ще два показники відображають ступінь фінансової незалежності підприємства в цілому:-коефіцієнт автономії; - коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів.

Незважаючи на велику кількість вимірювачів всі вони можуть бути систематизовані.

Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними засобами - це частка від ділення власних оборотних коштів на величину матеріальних запасів, тобто показник того, якою мірою матеріальні запаси покриті власними оборотними засобами. Рівень показника оцінюється насамперед у залежно від стану матеріальних запасів. Якщо їх величина значно вище обгрунтованої потреби, то власні оборотні активи (поточні активи - поточні зобов'язання) можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатності у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення виробничої діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде ознакою хорошого фінансового стану підприємства.

Коефіцієнт маневреності власних коштів показує, наскільки мобільні власні джерела коштів підприємства і розраховується діленням власних оборотних коштів на всі джерела власних коштів підприємства. Залежить від характеру діяльності підприємства: в фондомістких виробництвах його нормальний рівень повинен бути нижче, ніж в матеріаломістких.

В чисельнику обох показників - власні оборотні кошти, тому в цілому покращення стану оборотних коштів залежить від випереджаючого зростання суми власних оборотних коштів у порівнянні зі зростанням матеріальних запасів та власних джерел коштів.

Оцінка фінансової стійкості підприємства була б односторонньою, якби її єдиним критерієм була мобільність власних коштів. Не менше значення має фінансова оцінка виробничого потенціалу підприємства, тобто стану його основних засобів.

Індекс постійного активу - коефіцієнт відношення основних засобів і необоротних активів до власних джерел, або частка основних засобів і необоротних активів в джерелах власних коштів. Якщо підприємство не користується довгостроковими кредитами і позиками, то складання коефіцієнта маневреності власних коштів та індексу постійного активу завжди дасть одиницю. Власними джерелами покриваються або основні, або оборотні кошти підприємства, тому сума основних засобів і необоротних активів та власних оборотних коштів при відсутності у складі джерел довгострокових позикових коштів дорівнює величині власних коштів. У цих умовах збільшення коефіцієнта маневреності можливо лише за рахунок зниження індексу постійного активу і навпаки.

Така ситуація існує практично, якщо підприємство не користується довгостроковими кредитами і позиками на капітальні вкладення. Як тільки в складі джерел коштів з'являються довгострокові позикові кошти, ситуація змінюється: можна досягати збільшення обох коефіцієнтів.

Км + Кп = 1 + (Дк / Cc),

де Дк сума довгострокового кредиту.

Співвідношення (Дк / Сс) в межах якого зростає коефіцієнт маневреності без зниження індексу постійного активу, - це теж вимірювач фінансової стійкості в частині оцінки основних засобів. Він називається коефіцієнтом довгострокового залучення позикових коштів.

Його значення полягає не лише в тому, що він збільшує коефіцієнт маневреності власних коштів. Крім того, він оцінює, наскільки інтенсивно підприємство використовує позикові кошти для оновлення та розширення виробництва.

Інтенсивність формування іншого джерела коштів на капітальні вкладення визначається ще одним показником фінансової стійкості коефіцієнтом накопичення зносу. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення нарахованої суми зносу до первісної балансової вартості основних фондів. Він вимірює, якою мірою профінансовані за рахунок зносу заміна та оновлення основних засобів.

Дуже важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт реальної вартості майна. Він визначає, яку частку у вартості майна складають засоби виробництва. Найбільш цікавий цей коефіцієнт для підприємств, які виробляють продукцію. Коефіцієнт розраховується діленням сумарної величини основних засобів, виробничих запасів, незавершеного виробництва та малоцінних і швидкозношуваних предметів на вартість активів підприємства. По суті, цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва.

Коефіцієнт автономії - це відношення власних джерел до всієї суми пасивів.

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, як випливає з назви результат ділення величини позикових коштів на величину власних. Смислове значення обох показників дуже близьке. Більш чітко ступінь залежності підприємства від позикових коштів виражається у коефіцієнті співвідношення позикових і власних коштів. Він показує, яких коштів у підприємства більше позикових або власних. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю, тим більше залежність підприємства від позикових коштів. Допустимий рівень залежності визначається умовами роботи кожного підприємства і, в першу чергу, швидкістю обороту оборотних коштів. Розрахунок його за станом на будь-яку дату недостатній для оцінки фінансового стану підприємства. Треба додатково до розрахунку коефіцієнта додатково визначити швидкість обороту матеріальних обігових коштів та дебіторської заборгованості за аналізований період. Якщо дебіторська заборгованість обертається швидше матеріальних оборотних коштів, це означає досить високу інтенсивність надходження грошових коштів на рахунки підприємства, тобто в результаті - збільшення власних коштів підприємства. Тому при високій швидкості оборотності матеріальних оборотних коштів і ще більш високій швидкості оборотності дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів може значно перевищувати одиницю.

Крім того, при оцінці нормального для підприємства рівня цього коефіцієнта треба зіставити його з розглянутих вище коефіцієнтом забезпеченості запасів власними оборотними засобами. Якщо останній високий, тобто матеріальні запаси покриті в основному власними джерелами, то позикові кошти покривають головним чином дебіторську заборгованість. Умовою зменшення позикових коштів у цьому випадку є повернення підприємству дебіторської заборгованості.

У той же час коефіцієнт забезпеченості, як правило, невисокий на підприємствах, де в структурі майна велику питому вагу займають матеріальні засоби, тобто не сама мобільна частина майна, доже при однаковому співвідношенні позикових і власних коштів.

Глава 3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Інвестиційна привабливість, тобто відповідь на питання про доцільність вкладення коштів у дане підприємство, визначається не тільки показниками, які будуть розглянуті в цьому розділі. Інвестиційна привабливість залежить від всіх показників, що характеризують фінансовий стан. Однак, якщо звузити проблему, інвесторів безпосередньо цікавлять показники, що впливають на прибутковість капіталу підприємства, курс акцій і рівень дивідендів.

Прибутковість (рентабельність) капіталу визначається як процентне відношення балансового прибутку підприємства до вартості його активів. Це самий загальний показник, який відповідає на питання, скільки прибутку підприємство отримує в розрахунку на рубль свого майна. Від його рівня залежить за інших рівних умов розмір дивідендів на акції.

У показнику рентабельності капіталу результат поточної діяльності даного періоду (балансовий прибуток) зіставляється з наявними у підприємства основними і оборотними засобами (активами). За допомогою тих же активів підприємство буде отримувати прибуток і в наступні періоди діяльності. Прибуток же є безпосередньо результатом головним чином від реалізації продукції, тобто залежить від об'єму. Обсяг реалізації - показник, прямо пов'язаний з вартістю активів: він складається з натурального обсягу і цін реалізованої продукції, а натуральний обсяг виробництва і реалізації визначається вартістю майна підприємства. Рентабельність активів - показник, похідний від виручки від реалізації, що припадає на рубль їх вартості.

Тому, хоча з точки зору інвестиційної привабливості нам важливий показник рентабельності активів, його треба розглядати як добуток рентабельності реалізованої продукції на оборотність активів (виручка від реалізації, поділена на середню за аналізований період вартість активів).

П П Р ---- = --- * --- А Р А де П - балансовий прибуток; А - середня за аналізований період вартість активів; Р - виручка від реалізації продукції. Рентабельність капіталу може підвищуватися при незмінній рентабельності реалізованої продукції, і зростання обсягу реалізації, випереджаючому збільшення вартості активів, тобто прискоренням оборотності активів. І навпаки, при незмінній оборотності активів рентабельність капіталу може рости за рахунок зростання рентабельності реалізації.

Чи має значення для оцінки інвестиційної привабливості, за рахунок яких чинників зростає чи знижується рентабельність капіталу? Безумовно, має. У різних підприємств неоднакові можливості підвищення рентабельності реалізації та збільшення обсягу продажів.

Якщо продукція підприємства користується досить високим попитом, протягом якогось часу рентабельність реалізації можна нарощувати шляхом підвищення цін. Однак, це завжди тимчасовий чинник. Другий спосіб підвищення рентабельності реалізації - зниження собівартості продукції. Для цього треба, щоб ціни на матеріальні ресурси і кошти на оплату праці росли повільніше цін на реалізовану продукцію. Цей фактор теж навряд чи достатньо надійний у нинішніх умовах.

Найбільш послідовна політика підприємства, що відповідає цілям підвищення його інвестиційної привабливості, полягає в тому, щоб збільшувати обсяг виробництва і реалізацію продукції, що користується попитом на більш-менш тривалу перспективу. Іншими словами, - збільшення виробництва тієї продукції, необхідність якої визначена шляхом поліпшення ринкової кон'юнктури.

У теорії фінансового аналізу міститься оцінка оборотності і рентабельності капіталу за окремими його складовими: оборотність і рентабельність матеріальних оборотних коштів, коштів у розрахунках, власних і позикових джерел коштів. Однак, на наш погляд, самі по собі ці показники нічого не дають. Чисто арифметично, в результаті зменшення знаменників при розрахунку цих показників у порівнянні зі знаменником показника рентабельності або оборотності всіх активів ми маємо більш високу рентабельність і оборотність окремих елементів капіталу.

При аналізі рентабельності капіталу, безумовно, треба брати до уваги роль окремих його елементів - як в активах, так і в джерелах засобів. Але залежність, на наш погляд, доцільно будувати не через оборотність елементів, а через оцінку структури капіталу в ув'язці з динамікою його оборотності і рентабельності.

Визначення впливу зміни структури капіталу підприємства на динаміку оборотності і рентабельності капіталу в (%)

 

Показники

I варіант

II варіант

 

Попередн.

період

(Квартал)

Аналізі-

руемой

період

(Квартал)

Гр. 3-Гр. 2

(Число

пунктів)

Попередн.

період

(Квартал

Аналізі-

руемой

період

(Квартал)

Гр. 3-Гр. 2

(Число

пунктів)

1. Рентабельність капіталу

20

25

+5

20

15

-5

2. Оборотність капіталу

(Число оборотів)

1,2

1,3

+0,1

1,2

1,3

+0,1

3. Середня вартість активів

100

100

-

100

100

-

в т.ч.

3.1. Основні засоби і необоротні активи

30

25

-5

30

25

-5

3.2. Матеріальні оборотні

кошти

40

45

+5

40

45

+5

3.3 Кошти в розрахунках

25

29

+4

25

29

+4

3.4 Грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення

5

1

-4

5

1

-4

4. Середня вартість пасивів

100

100

-

100

100

-

в т.ч.

4.1. Власні кошти

60

40

-20

60

40

-20

4.2. Позикові кошти

40

60

+20

40

60

+20

Структура вартості активів і пасивів в обох варіантах одна і та ж, зміни структури також однакові. Дані таблиці дозволяють відповісти на питання, чи призвело зміна структури до підвищення ефективності використання капіталу. Якщо так, то зміни в структурі можна вважати виправданими, а якщо ні, необхідне поліпшення структури капіталу.

У I варіанті відбувся приріст оборотності рентабельності капіталу при зменшенні частки основних засобів і збільшення частки матеріальних оборотних коштів у складі майна. Очевидно, що зменшення частки основних засобів не призвело до зниження виручки від реалізації та прибутку. Може бути, доцільно зменшувати її і в майбутньому, відповідно збільшуючи частку матеріальних оборотних коштів. Зросла питома вага коштів в розрахунках і різко знизилася питома вага коштів. В даному випадку зростання коштів в розрахунках виправданий, тому що пов'язаний зі збільшенням обсягу реалізації (про що свідчить рядок 2 таблиці). Не є небезпечним для оборотності і рентабельності капіталу виявився й істотний ріст позикових коштів і зниження власних. Можна зробити висновок, що позикові кошти використовуються раціонально. Крім того, таке зростання позикових коштів виправданий збільшенням дебіторської заборгованості, тобто також пов'язаний із зростанням обсягу реалізації.

В цілому зміна структури вартості капіталу в I варіанті можна вважати виправданим, тому що воно працює на підвищення ефективності використання капіталу.

У II варіанті відбулися точно такі ж зміни в структурі вартості майна та джерел покриття, але при цьому рентабельність капіталу істотно знизилася, а оборотність дещо зросла. Значить, зміни в структурі не спричинили за собою зростання рентабельності реалізованої продукції, обсяг реалізації збільшився, але рентабельність знизилася. У цьому випадку можна припустити, що підприємство недостатньо оновлює основні засоби та в їх складі переважають старі основні засоби з низькою продовжує знижуватися залишковою вартістю. Матеріальні запаси придбані за дуже високими цінами. І те, і інше може бути причиною зниження рентабельності реалізованої продукції. У такого підприємства стоїть завдання відновлення основних засобів та пошуку інших постачальників матеріалів. Збільшення позикових коштів не виправдано. Їх використання не можна в даному випадку вважати раціональним з точки зору ефективності використання всіх джерел коштів.

На конкретному підприємстві така схема аналізу структури майна в ув'язці з ефективністю використання капіталу повинна бути доведена до конкретних причин зміни питомої ваги кожного елемента майна.

В цілому ж такий підхід дозволяє відповісти на питання, при якій структурі майна, при зростанні чи зниженні яких його елементів підприємство може підвищити оборотність і рентабельність капіталу.

Ми розглядали досі показник рентабельності капіталу як відношення балансового прибутку до вартості активів підприємства. Це, як уже зазначалося, самий загальний показник. Величина балансового прибутку в певній мірі залежить від випадкових впливів (позареалізаційні доходи і витрати, прибуток від іншої реалізації, не пов'язаної з основною діяльністю). В окремі періоди ці випадкові впливу можуть бути більше, в інші - менше. Точніше відбиває рентабельність капіталу відношення прибутку від реалізації продукції до вартості активів. Оцінка такого показника забезпечує більшу порівнянність його в динаміці.

Але ще точніше можна виміряти ступінь інвестиційної привабливості підприємства рівнем його чистої рентабельності, тобто відношенням чистого прибутку до середньої за аналізований період вартості активів. Однак до суми чистого прибутку при діючому порядку оподаткування треба підходити індивідуально. Вище ми вже зазначали, що окрім чистого прибутку, доцільно вводити у фінансовий аналіз показник чистого прибутку у вільному розпорядженні і розглядали причини цього. Тут додамо, що розміри можливих виплат дивідендів на акції обмежуються межами не всієї чистого прибутку, а лише чистого прибутку у вільному розпорядженні.

Показник ефективності використання капіталу підприємства, в кінцевому рахунку цікавить його акціонерів, - відношення чистого прибутку у вільному розпорядженні до вартості активів. Всі названі показники ефективності використання цікаві не в кожен окремий період, а в динаміці. В даний час практично неможливо порівняння їх за ряд років (як це робиться в класичному аналізі), але аналіз динаміки їх по кварталах протягом 1-2 років необхідний. При цьому треба розглядати одночасно динаміку трьох показників: рентабельність активів, рентабельність реалізації і оборотність активів. Природно, що залежно від аналізованого показника рентабельності активів в розрахунках бере участь або балансовий прибуток, або чистий прибуток у вільному розпорядженні.

Визначення дивідендів у розрахунку на акцію, проводиться тільки виходячи з чистого прибутку у вільному розпорядженні. Рівень дивідендів залежить від величини чистого прибутку у вільному розпорядженні, від того, яку частину її вирішено направити на виплату дивідендів, а також від встановленого рівня дивідендів по привілейованих акціях і частки привілейованих акцій у загальній кількості акцій, випущених акціонерним товариством.

Припустимо, що чистий прибуток, що спрямовується на виплату дивідендів - 5000 т. р. В обігу перебувають 10000 акцій номіналом 1000 руб. кожна, з них 2500 - привілейовані. Встановлений дивіденд по привілейованим акціям - 80%. Отже, вимоги по дивідендах привілейованих акцій складуть 2000 т. р. Дивіденди на звичайну акцію рівні: 5000 2000 ------------------- * 100 = 39% 10000 2500 Слід мати на увазі, що при незначних змінах чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів , рівень дивідендів на звичайну акцію буде тим більше підданий коливанням, чим більше частка привілейованих акцій у складі всіх випущених акцій.

Акціонерне товариство знизило чистий прибуток на виплату дивідендів на 10%, тобто вона 4500 т. р. Решта умов збережені. Тоді рівень дивідендів на звичайну акцію дорівнює: 4500 2000 ------------------- * 100 = 33,3% 10000 2500 Але якщо привілейовані акції становлять 40% всіх акцій, рівень дивідендів на звичайну акцію зміниться наступним чином: а) при чистому прибутку на виплату дивідендів 5000 т. р. і 80% дивідендів по привілейованих акціях: 5000 3200 ----------------- * 100 = 30% 6000 б) при чистому прибутку 4500 т. р. і інших рівних умовах: 4500 3200 ----------------- * 100 = 21,7% 6000 Чистий прибуток знизився лише на 10%, а рівень дивідендів на звичайну акцію - на 35%

33,3 21,7 ---------------- * 100 = 35 33,3 З розрахунків видно, що чим вище рівень дивідендів по привілейованих акціях, тим більше ризик власників звичайних акцій.

Проте рівень дивідендів залежить від суб'єктивного чинника - яку частину чистого прибутку вирішено направити на їх виплату. Як відомо, у разі недостатності прибутку на цю мету направляються кошти з резервного фонду, який також формується за рахунок чистого прибутку. Нехай резервний фонд дорівнює 1000 т. р. Загальна сума джерел для виплати дивідендів 6000 т. р.

Власників привілейованих акцій цікавить, наскільки гарантовані встановлені на них дивіденди 80%. Якщо привілейованих акцій 25% об загальної їх кількості, то, як було розраховано, виплати по них складуть 2000 т. р. Гарантованість цих виплат може бути оцінена шляхом зіставлення всіх джерел коштів для виплат дивідендів (6000 т. н.) Із сумою необхідних дивідендів по привілейованих акціях.

6000 --------- = 3,2000 тобто вимоги по дивідендах на привілейовані акції акціонерне товариство в даному періоді може покрити 3 рази.

Якщо привілейованих акцій 40%, то відповідний рівень гарантованості нижче: 6000 ---------- = 1,875 3200 Отже, ступінь ризику власників привілейованих акцій тим вище, чим більше частка привілейованих акцій у загальній кількості випущених акцій, чим вище встановлений на них дивіденд і чим менше сума чистого прибутку.

Власників звичайних акцій більшою мірою, ніж рівень дивідендів, цікавить курс акцій. Курс акцій залежить від цілого ряду фінансових показників акціонерного товариства (ми не розглядаємо тут складається кон'юнктуру на ринку цінних паперів, від якої також залежить курс акцій).

Найпростіший показник, від якого залежить курс акцій - співвідношення рівня дивідендів, що виплачуються по звичайних акціях, і ставки банківського відсотка за депозитами. Курс акцій дорівнює добутку цього співвідношення на номінальну ціну акції. Однак такий підхід до оцінки курсу акцій не дає уявлення про перспективність вкладення коштів у дане акціонерне товариство. Частка прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів - величина нестабільна.

Більш правильно визначати курс акцій виходячи з можливостей акціонерного товариства з виплати дивідендів. Для цього треба розрахувати чистий прибуток на одну звичайну акцію, але не на якусь дату, а протягом кількох аналізованих періодів (кварталів, а якщо можливо - років).

Припустимо, акціонерне товариство має чистий прибуток в сумі 10000 т. н. В обігу перебувають 10000 акцій номіналом 000 руб. кожна, з них 2500 - привілейовані. За привілейованими акціями оголошений дивіденд дорівнює 80%. Потенційно можливий рівень дивідендів по звичайних акціях дорівнює: 1000 2500 * 80% -------------------------- * 100 = 106,7% 7500 Але він вийшов вище, ніж за привілейованими, що неприпустимо. Середній рівень дивідендів, який треба розрахувати в цьому випадку на всі акції, дорівнює: 10000 ---------- * 100 = 100% 10000 при використанні всієї чистого прибутку на виплату дивідендів вони склали б і за привілейованими і по звичайних акціях 100%.

Якщо протягом, наприклад, трьох кварталів року розрахований таким чином рівень дивідендів різко не змінюється, він може служити орієнтиром для оцінки курсу акцій шляхом зіставлення його зі ставкою банківського відсотка за депозитами.

В даному випадку ми візьмемо до уваги весь чистий прибуток, а не тільки залишається у вільному розпорядженні. Остання може змінюватися в залежності від оперативних завдань акціонерного товариства в даний момент. Максимальний рівень дивідендів сформується в разі, якщо акціонерне товариство вирішить весь чистий прибуток направити на виплату дивідендів.

Таким чином, як показують розрахунки, максимальний рівень дивідендів залежить від величини чистого прибутку, кількості привілейованих акцій і оголошеного на них дивіденду. Чим більше частка привілейованих акцій у загальній кількості випущених акцій і чим вище оголошений на них рівень дивідендів, тим нижче може бути курс звичайних акцій. Два акціонерних товариства з однаковою чистим прибутком, але різним рівнем дивідендів по привілейованих акціях за інших рівних умов будуть мати різну курсову вартість акцій.

Ще один фактор, який має значення для формування курсової вартості акцій - вартість чистих активів у розрахунку на одну звичайну акцію. Величина чистих активів визначається як різниця між усіма активами акціонерного товариства та нематеріальними активами, позиковими джерелами коштів і номінальною вартістю привілейованих акцій. Якщо вартість чистих активів дорівнює, наприклад, 20000 т. н. то в розрахунку на звичайну акцію вона складе: 20000-2500 ---------- = 2333 руб.

7500 Цей показник має практичне значення лише в разі ліквідації акціонерного товариства, коли акціонерам така сума на кожну акцію повинна бути виплачена Але і в умовах нормальної діяльності суспільства він дає уявлення про забезпеченість номіналу акцій активами. В даному випадку вона в 2,3 рази перевищує номінальну вартість звичайних акцій, і це хороший показник.

При аналізі рівня дивідендів по звичайних акціях на перспективу доцільно розрахувати показник, який прийнято називати коефіцієнтом виплати дивідендів. Він дорівнює відношенню чистого прибутку, виплаченої у вигляді дивідендів на звичайні акції, до всієї чистого прибутку, отриманого на звичайні акції. У нашому прикладі дивіденди, виплачені на звичайні акції, склали 3000 т. р. ; Чистий прибуток на звичайні акції дорівнює: 10000 - 2000 = 8000 т. р. (2000 т. р. - Дивіденди за привілейованими акціями).

Коефіцієнт виплати дивідендів складе: 3000 -------= 0,37 8000 Чим нижче коефіцієнт, тим більшу частину прибутку акціонерне товариство використовує на інші цілі. У той же час, чим вони нижче, тим більше перспективи зростання дивідендів по звичайних акціях, а, отже, і курсу акцій. Ці перспективи повністю відсутні у випадку, якщо коефіцієнт дорівнює одиниці. Це не означає, що курс акцій в такому разі не буде підвищуватися. Він може підвищуватися з інших причин, але зростання коефіцієнта виплати дивідендів не буде знаходитися в складі факторів, що забезпечують це зростання.

При розвиненій системі ринку цінних паперів становить інтерес ще один показник, що оцінює курс акцій. Він розраховується як відношення курсу акцій до чистого прибутку (або розміром дивідендів) на акцію. Уявімо теоретично, що курс акцій залежить тільки від їх номіналу чистого прибутку на акцію (або дивідендів) і рівня банківського відсотка.

ПП * 100 Тоді Ак = Ан * ------- n * Бn де Ак, Акl - курсова ціна акції; Ан номінальна ціна акції; ПП чистий прибуток акціонерного товариства; Д - сума дивідендів, виплачуваних на звичайну акцію; n число випущених звичайних акцій; Бn рівень банківського відсотка за депозитами.

У цьому випадку відношення курсу акцій до чистого прибутку (сумі дивідендів) дорівнює: Ак 100 Акl 100 - = Ан * ---; --- = Ан * - ПП Бn Д Бn Номінальна ціна акції - величина постійна. Рівень банківського відсотка за депозитами змінюється під впливом причин, не залежних-безпосередньо від акціонерного товариства.

Таким чином, якби курс акцій формувався тільки залежно від її номіналу і співвідношення розміру чистого прибутку (дивідендів) на акцію, то відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) у всіх випадках було б одно номіналом, поділеній на рівень банківського відсотка по депозитами.

У такому випадку відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) можна розглядати як величину, незалежну від акціонерного товариства.

Таким чином, якби курс акцій формувався тільки залежно від її номіналу і співвідношення розміру чистого прибутку (дивідендів) на акцію, то відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) у всіх випадках було б одно номіналом, поділеній на рівень банківського відсотка по депозитами.

У такому разі щодо курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) можна розглядати як величину, незалежну від акціонерного товариства.

Однак курс акцій формується під впливом причин ринкового характеру, а не тільки під впливом рівня чистого прибутку (дивідендів) на акцію.

Якщо акція продається за ціною 2000 руб. і приносить чистий прибуток 500 руб., це означає, що акція продається по курсу, в 4 рази перевищує чистий прибуток на неї.

Якщо курс акцій підвищиться до 4000 руб., То відношення курсу до чистого прибутку складе 8. Це показник, який треба розраховувати в динаміці або зіставленням його рівня в різних акціонерних товариствах. Він зіставимо, незалежно від характеру діяльності товариства.

Якщо в попередньому періоді було таке ж відношення курсу до чистого прибутку, а чистий прибуток на акцію була 400 руб., Це означає, що курс акцій був 1600 руб. (400 * 4 = 1600). Отже ті, хто придбав акції в попередньому періоді, зробили правильний вибір. Однак немає жодних гарантій, що коефіцієнт відношення курсу чистого прибутку залишиться незмінним. Тому при вирішенні питання про інвестиційну привабливість акціонерного суспільства дуже важливо проаналізувати динаміку цього коефіцієнта. Якщо ринкова ціна акцій підтримує таке співвідношення, то акціонери цікавляться тільки чистим прибутком або дивідендами. Якщо співвідношення знижується, то в першу чергу акціонери цікавляться тільки чистим прибутком або дивідендами. Якщо співвідношення знижується, то в першу чергу акціонерам важливі причини зниження (погіршення загальних фінансових показників діяльності акціонерного товариства, погіршення якості продукції, неперспективність її номенклатури та ін причини). При зниженні співвідношення курсової ціни і чистого прибутку значення рівня дивідендів для формування курсової ціни значно менше, ніж загальний фінансовий стан акціонерного товариства та перспективи його розвитку.

Іноді низький рівень дивідендів на акції пов'язаний з необхідністю використовувати в даному періоді прибуток на розвиток виробництва. Це може означати, що в наступні періоди дивіденди можуть бути досить високими.

Навіть якщо акціонери згодні на тимчасовий низький рівень дивідендів (або взагалі на невиплату їх), для акціонерного товариства в цей період існує небезпека, що інше суспільство може скупити його акції і придбати достатню кількість голосів, щоб замінити адміністрацію і злити два товариства в одне. Інше акціонерне товариство отримає гроші на цю мету шляхом випуску нових власних акцій, а дивіденди на них буде виплачувати з того прибутку, яка призначалася на розвиток виробництва. Високий рівень дивідендів приверне акціонерів, які вкладатимуть кошти в акціонерне товариство, яке поглинуло інше акціонерне товариство.

Таку можливість треба передбачити, вирішуючи питання про рівень дивідендів. Дуже низькі дивіденди (порівняно не тільки з банківським відсотком по депозитах, але і в порівнянні з іншими акціонерними товариствами - це ризик для самого існування акціонерного товариства.

Оцінка інвестиційної привабливості підприємств (акціонерних товариств) за даними їх публічної звітності Аналіз зроблено на прикладі двох підприємств. Підприємство N 1 - великий металургійний завод; N 2 - велика фірма роздрібної торгівлі. З огляду на те, що цінова нестабільність не дозволяє зіставляти динаміку фінансових показників за роками, аналіз зроблено на основі даних за три квартали одного і того ж року. Абсолютно аналогічно при появі умов для цього такий аналіз можна робити і за ряд років.

1. Аналіз структури вартості майна підприємства та коштів, вкладених у нього Структура вартості майна дає загальне уявлення про фінансовий стан підприємства. Вона показує частку кожного елемента в активах і співвідношення позикових і власних коштів, що покривають їх, у пасивах. У структурі вартості майна відбивається специфіка діяльності кожного підприємства. Зрозуміло, не можна порівнювати структуру, наприклад, на металургійному заводі і в торгівлі. Але аналіз динаміки її протягом якогось періоду на одному і тому ж підприємстві необхідний. У таблиці дані для такого аналізу за півріччя.

Структура вартості майна підприємства № 1

Показники

01.01

01.07

Зростання за півріччя

тис. руб

у% до вартості майна

тис. руб

у% до вартості майна

1. Усього майна

5193606

100

15229509

100

293.2

в тому числі

2. Основні засоби і необоротні активи

1804125

34.7

2787709

18.3

154.5

3. Оборотні кошти

3389481

65.3

12441800

81.7

367.1

з них:

3.1. Матеріальні оборотні кошти

1325456

25.5

5424020

35.6

409.2

3.2. Грошові кошти

546257

10.5

310334

2.0

56.8

3.3 Кошти в розрахунках

1517768

29.3

6707446

44.1

441.9

У підприємства N 1 сталося різку зміну структури вартості майна убік збільшення питомої ваги в ньому обігових коштів. З фінансової точки зору це позитивне зрушення в структурі - майно стало більш мобільним. Але частка оборотних коштів збільшилася головним чином за рахунок зростання дебіторської заборгованості, яка наближається до половини вартості майна. Більш ніж в 4 рази виросли і матеріальні оборотні кошти. Зростання вартості майна майже в 3 рази в основному відбулося за рахунок цих двох його елементів. Доцільно проаналізувати, за рахунок яких складових і чому збільшилися матеріальні оборотні кошти й дебіторська заборгованість.

Природно, на всій динаміці майна та його складових відбилися цінові фактори. Проте, як показує II розділ активу балансу підприємства N 1 на 1.07, найбільше зростання має незавершене виробництво - у 10 разів (2761654: 267133 = 10,3) На 1.01 воно становило 20,1%), а на 1.07 - 50, 9% (2761654: 5424020 * 100 = 50,9) матеріальних оборотних коштів. Якби незавершене виробництво збільшилося в тій же мірі, як виробничі запаси, його вартість на 1.07 склала б 369082 тис. руб.

984883 (267133 * ------- = 369 082) 712836 тобто була б нижче фактичної на 23925772 тис. крб.

(2761654 - 369082 = 2392572). На цю ж суму знизилася б і загальна вартість матеріальних оборотних коштів. Отже, доцільно із залученням інших служб підприємства перевірити причини та обгрунтованість такого обсягу незавершеного виробництва, який числиться на балансі на 1.07.

III розділ активу балансу показує, що різке зростання дебіторської заборгованості практично повністю викликаний її збільшенням за розрахунками за товари і по розрахунках з бюджетом. Кошти в розрахунках за товари і на 1.01, і на 1.07 значно перевищують всю іншу дебіторську заборгованість. В даному випадку необхідний аналіз перспектив вступу підприємству дебіторської заборгованості від кожного покупця, з виявленням неплатоспроможних покупців, якщо такі є.

Наслідком великий дебіторської заборгованості є і різкої зниження грошової готівки. Це єдина складова майна, яка зменшилася за півріччя і по абсолютній величині. Таким чином, незважаючи на зростання мобільності майна, підприємству необхідно оцінити причини та обгрунтованість зрушень у його структурі.

Структура вартості майна торгової фірми, природно, відрізняється від структури її по підприємствах, що виробляють товари та роботи. Але й тут кошти в розрахунках збільшуються випереджаючим темпом порівняно з іншими елементами майна. Майже все збільшення відноситься на розрахунки за товари (розділ III активу балансу підприємства N 2).

Висока частка грошових коштів у складі майна - нормальний стан такого підприємства, а зниження їх абсолютної суми, особливо з урахуванням зростання цін на товари, може бути викликане як зростанням дебіторської заборгованості, що й сталося. Різке зростання матеріальних запасів, тобто запасів товарів на складах підприємства, в порівнянні з темпом збільшення грошових коштів і коштів у розрахунках, разом узятих, може бути ознакою уповільнення оборотності матеріальних запасів, що докладніше буде проаналізовано нижче.

Грошові кошти та кошти в розрахунках збільшилися за аналізований період на 31,8% 1297033 + 576869 (------------------ * 100 - 100 = 31,8), 1300027 + 121838 а товарні запаси - на 209,7%. Збільшення вартості основних засобів пов'язано з перенасиченням і розширенням торговельних і складських приміщень. Але це зростання може спричинити за собою або підвищення роздрібних цін на реалізовані товари, або зниження рентабельності підприємства при неможливості підвищення цін з яких-небудь причин.

Структура вартості майна підприємства № 2

Показники

 

01.01

 

01.07

Зростання за півріччя

 

 

 

тис. руб

у% до вартості майна

 

тис. руб

у% до вартості майна

1. Усього майна

2153165

100

3942753

100

183.1

в т.ч.

2. Основні засоби і необоротні активи

272874

12.7

649161

16.5

237.9

3. Оборотні кошти

1880291

87.3

3293592

83.5

175.2

з них:

3.1. Матеріальні оборотні кошти

458426

21.3

1419643

36.0

309.7

3.2. Грошові кошти

1300027

60.4

1297073

32.9

99.8

3.3 Кошти в розрахунках

121838

5.6

576869

14.6

437.5

 

У табл. 3.2. зведені підсумки розрахунків попередніх двох таблиць на одну дату - 1.07. Як вже зазначалося, структура вартості майна вибраних для аналізу підприємств мало порівнянна. Але таблиця представляє інтерес з точки зору вибору підприємства для вкладення коштів.

Порівняння структури вартості майна підприємств на 01.07 (у%)

Показники

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Усього майна

100

100

в т.ч.

2. Основні засоби і необоротні активи

18.3

16.5

3. Оборотні кошти

81.7

83.5

3.1. Матеріальні оборотні кошти

35.6

36.0

3.2. Грошові кошти

2.0

32.9

3.3. Кошти в розрахунках

44.1

14.6

 

Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладання грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність коштів для погашення боргів.

При аналізі структури майна підприємств відзначається значний приріст оборотних коштів у майні. Завдяки цьому приросту підвищується рівень мобільності майна, тобто один з найважливіших показників фінансового стану. Але, якщо переважно за рахунок позикових джерел, тобто кредитів, позик і кредиторської заборгованості, то в наступні періоди цих джерел може не бути, принаймні, в колишніх розмірах. У цьому випадку підвищення мобільності майна має нестабільний характер. І навпаки, якщо головним джерелом приросту з'явилися власні кошти підприємства, значить висока мобільність майна не випадкова і повинна розглядатися як постійний фінансовий показник даного підприємства.

У табл. 3.3. і табл. 3.4. зроблений розрахунок джерел приросту оборотних коштів. При аналізі даних цих таблиць слід мати на увазі, що знак "-" означає зниження величини показника лише в тих випадках, коли збільшення цього показника веде до збільшення оборотних коштів. У всіх інших випадках знак "-" свідчить про те, що показник виріс і тим самим зменшив величину джерел приросту оборотних коштів.

Фактори, що впливають на приріст обігових коштів (тис. крб.)

Показники

Збільшують (+)

Зменшують (-)

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Чистий прибуток

---

---

2. Збільшення зносу

+44640

+11070

3. Приріст власних фондів

+5764696

+1127893

4. Збільшення заборгованості за кредитами

+4303820

- 6353

5. Збільшення кредиторської заборгованості

+4303820

+666226

6. Зростання капітальних вкладень

- 1028224

- 383861

7. Зростання довгострокових фінансових вкладень

---

- 1750

8. Приріст нематеріальних активів

---

- 1746

9. Приріст інших пасивів

- 32502

+1822

10. Разом фактори приросту

+10113156

+1807013

11. Разом чинники зниження

- 1060837

- 393710

12. Приріст оборотних коштів

9052319

1413301

Структура факторів, що впливають на приріст оборотних засобів (у% до приросту)

Показники

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Приріст оборотних коштів

100

100

2. Нараховано зносу

+0.5

+0.8

3. Приріст власних фондів

+63.7

+79.8

4. Збільшення кредиторської заборгованості

+47.5

+47.1

5. Збільшення заборгованості за кредитами

__

-0.4

6. Приріст інших пасивів

-0.4

+0.1

7. Відволікання коштів на інші цілі

а) капітальні вкладення

-11.3

-27.2

б) довгострокові фінансові вкладення

__

-0.1

в) нематеріальні активи

__

-0.1

Табл. 3.4. містить ті ж дані, що і табл. 3.3, але н е в рублях, а у відсотках - до приросту оборотних коштів; порівняння зручніше проводити за показниками табл. 3.4.

Теоретично джерелами приросту оборотних коштів можуть бути прибуток, приріст власних джерел коштів, збільшення всіх форм позикових коштів. Обидва аналізовані підприємства не використовували прибуток на цю мету. Інші названі джерела є і в ту або іншу сторону впливають на приріст оборотних коштів.

З позикових джерел приріст оборотних коштів аналізованих підприємств забезпечувався лише кредиторською заборгованістю, а заборгованість по кредитах знизилася.

Власні джерела формують і приріст основних засобів та інших необоротних активів. Якщо на підприємствах одночасно із збільшенням оборотних коштів підвищувалися суми статей відображених у розділі I активу балансів, частина джерел власних коштів була спрямована на ці цілі, тобто відвернута від приросту оборотних коштів. Інші пасиви виділено як джерело приросту оборотних коштів, тому що вони відображені не в I, а в III розділі пасиву балансів. Сюди включені рядки з 720 по 760 балансів (доходи майбутніх періодів, резерви майбутніх витрат і платежів, резерви за сумнівними боргами і інші короткострокові пасиви).

Різниця між величиною джерел, здатних забезпечити приріст оборотних коштів, дає підсумкову 12 рядків табл. 3.3.

Показники табл. 3.4 свідчать, що збільшення власних джерел коштів у підприємств вплинуло на приріст оборотних коштів. На капітальні вкладення та інші необоротні активи ці підприємства відвернули невелику суму джерел. З урахуванням відволікання підприємство N 1 покрило за рахунок власних джерел 52% приросту оборотних коштів: (63,7 +11,3 - 0,4 = 52; підприємство N 2 - 64%: (69,1 4,9 - 0,2 = 64); підприємство N 4 - 52,4%: (79,8 +27,2 - 0,1 = 52,4).

Поряд з аналізом структури активів, для оцінки фінансового стану необхідний аналіз структури пасивів, тобто джерел власних і позикових коштів, вкладених в майно. При цьому важливо, куди вкладаються власні і позикові кошти - в основні засоби та інші необоротні активи або в мобільні оборотні кошти. Хоча з фінансової точки зору підвищення частки оборотних коштів у майні завжди сприятливо для підприємства, це не означає, що всі джерела повинні спрямовуватися на зростання оборотних коштів.

У кожного підприємства залежно від його профілю діяльності, соціального та технічного стану є потреба і в придбанні машин і устаткування, і в здійсненні капітальних вкладень. тому природно, коли джерела коштів використовуються на приріст всіх матеріальних активів. Якщо в результаті вкладень підвищується загальна ефективність діяльності підприємства, значить вони доцільні. Завдання полягає в тому, щоб оцінити наявність і динаміку джерел коштів підприємств.

Дані для оцінки наведені в табл. 3.5.1 3.5.4. Наявність власних оборотних коштів отримано розрахунковим шляхом і показує, скільки із загальної суми власних коштів підприємств спрямовується на покриття оборотних коштів. У поясненні до табл. 3.5.1. розрахунок цієї величини представлений. Якби у підприємства N 1 були в складі джерел коштів довгострокові кредити, розрахунок дещо змінився б. Сума довгострокових кредитів, як правило, є додатковим джерелом покриття основних засобів та інших необоротних активів, тому на неї збільшилася б наявність власних оборотних коштів. Однак це не завжди так. Показники табл. 3.5.1 свідчать, що структура джерел коштів підприємства N 1 змінилася за півріччя лише в частині наявності власних оборотних коштів. Їх сума істотно виросла і в результаті різко збільшилася їх частка в складі джерел. Це пояснюється тим, що при збільшенні власних коштів майже в 3 рази основні засоби і необоротні активи зросли лише в 1,5 рази (див. табл. 3.2.1). Позикові кошти підприємства складаються практично з однієї кредиторської заборгованості, частка якої в джерелах засобів досить висока і, хоча і незначно, зросла за півріччя.

Власні і позикові кошти, вкладені в майно підприємства № 1

Показники

01.01.

01.07

Зростання за півріччя (%)

тис. руб.

у% до вартості майна

тис. руб.

у% до вартості майна

1. Усього майна

5193606

100

15229509

100

293.2

в т.ч.

2. Власні кошти

3000641

57.8

8765337

57.5

292.1

з них:

2.1. Наявність власних оборотних коштів

1196516

23.2

5977628

39.2

499.6

3. Позикові кошти

2156905

41.5

6460614

42.4

299.5

з них:

3.1. Довгострокові позики

---

---

---

---

---

3.2. Короткострокові позики

129

---

18

---

---

3.3. Кредиторська заборгованість

2156776

41.5

6460596

42.4

299.5

Власні і позикові кошти, вкладені в майно підприємства № 2

Показники

01.01.

Зростання за півріччя (%

тис. руб.

у% до вартості майна

тис. руб.

у% до вартості майна

1. Усього майна

2153165

100

3942753

100

183.1

в т.ч.

2. Власні кошти

893329

41.5

2026222

51.4

226.8

з них:

2.1. Наявність власних оборотних коштів

620455

28.8

1377061

34.9

221.9

3. Позикові кошти

1254114

58.2

1913987

48.5

152.6

з них:

3.1. Довгострокові позики

---

---

---

---

---

3.2. Короткострокові позики

25175

1.2

18822

0.5

74.8

3.3. Кредиторська заборгованість

1228939

57.0

1895165

48.0

154.2

Порівняння структури власних і позикових коштів, вкладених у майно підприємств на 01.07. (У%)

Показники

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Усього майна

100

100

в т.ч.

2. Власні кошти

57.5

51.4

з них:

2.1. Наявність власних оборотних коштів

39.2

34.9

3. Позикові кошти

42.4

48.2

з них:

3.1. Довгострокові позики

---

---

3.2. Короткострокові позики

---

0.5

3.3. Кредиторська заборгованість

42.42

48.0

Аналіз платоспроможності підприємств Проаналізуємо показники платоспроможності наших двох підприємств. У табл. 3.6 ці показники наведені. Вони розраховуються традиційним методом, тобто вони вимірюють, на скільки всі оборотні активи підприємств перекривають наявну у них короткострокову заборгованість (загальний коефіцієнт покриття); якою мірою цю заборгованість можна покрити без залучення матеріальних оборотних коштів, тобто тільки за рахунок грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і коштів у розрахунках (проміжний коефіцієнт покриття); якою мірою цю заборгованість можна покрити без залучення матеріальних оборотних коштів, тобто тільки за рахунок грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і коштів у розрахунках (проміжний коефіцієнт покриття); нарешті, яку частину короткострокової заборгованості можна погасити найбільш мобільною сумою активів - грошовими коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями (коефіцієнт абсолютної ліквідності).

Розрахунок коефіцієнтів платоспроможності підприємств

Коефіцієнти платоспроможності

01.01.

01.04.

01.07.

1. Загальний коефіцієнт покриття підприємства

№ 1

1.571

1.597

1.926

№ 2

1.498

1.640

1.717

2. Проміжний коефіцієнт покриття підприємства

№ 1

0.957

0.828

1.086

№ 2

1.134

0.977

0.979

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності підприємства

№ 1

0.253

0.066

0.048

№ 2

1.037

0.580

0.678

 

 

Інший спосіб визначення тих же коефіцієнтів може базуватися на даних, вже розрахованих вище, про структуру майна та структурі джерел коштів. Наприклад, по підприємству N 1 виходячи з відсотків, що містяться в табл. 3.2.1 та 3.5.1, на 1.01, загальний коефіцієнт покриття дорівнює: 25,5 + 10,5 + 29,3 ------------------ = 1,573 41,5 Невелика розбіжність результатів (у табл. 3.6 він дорівнює 1,571 - за рахунок визначення структури активів і пасивів у відсотках до першого знака після коми.

Сенс показника (в даному випадку загального коефіцієнта покриття, наприклад, на рівні 1,571) полягає в тому, що якщо підприємство направить всі свої оборотні активи на погашення боргів, то воно ліквідує всю короткострокову заборгованість і в нього ще залишиться для продовження діяльності 57,1% оборотних активів, що значаться на балансі на 1.01.

Чи достатній для підприємства N 1 загальний коефіцієнт покриття на рівні 1,571? Інакше це питання можна поставити так: чи вистачить підприємству для продовження безперебійної діяльності залишилися 57,1% оборотних активів?

Позитивна відповідь можливий тільки у випадку, якщо у підприємства є зайві оборотні активи. На 1.01 оборотні активи підприємства N 1 склали 3389481 тис. руб., У тому числі: матеріальні оборотні кошти - 1325456 тис. крб. ; Грошові кошти - 546 257 тис. руб.

кошти в розрахунках - 1517768 тис. крб. (Див. табл. 3.2.1).

Якщо загальний коефіцієнт покриття на рівні 1,571 достатній для підприємства, це означає, що йому вистачить для продовження безперебійної діяльності після погашення боргів 1232576 тис. руб. оборотних активів: 3389481 - 2156905 = 1232576 тис. руб., тобто різниці між всіма оборотними активами і сумою короткострокової заборгованості (див. табл. 3.2.1 та 3.5.1 або табл. 3.1). Цієї суми повинно вистачити підприємству до надходження наступного виручки від реалізації продукції. Очевидно, в період часу, що передував влаштуванню виручки, підприємство має в разі необхідності погашення всіх боргів саме в цей час направити на їх погашення грошові кошти, кошти в розрахунках (якщо всі вони надійдуть на підприємство у потрібні терміни і якщо в складі дебіторської заборгованості немає безнадійної ) і продати необхідну частину матеріальних запасів. Якщо у підприємства є безнадійна дебіторська заборгованість, воно в рахунок погашення боргів повинно буде продати більше матеріальних запасів на суму безнадійної дебіторської заборгованості.

Таким чином, питання полягає в тому, чи вистачить підприємству залишилися матеріальних запасів на нормальну роботу до надходження нових коштів. Для відповіді на нього необхідно: а) перевірити стан матеріальних запасів і виявити ту їх частина, яка без шкоди для виробництва може бути продана, б) визначити, чи користуються попитом ті матеріальні запаси підприємства, які воно має намір продати, тобто чи можна їх продати практично і за якими цінами; в) проаналізувати склад дебіторської заборгованості та виявити суму безнадійної, якщо вона є.

Припустимо, при вирішенні цих питань підприємство N 1 станом на 1.01 визначило, що всі значаться на його балансі матеріальні запаси обгрунтовані, відображають необхідну потребу в них, тобто воно не може нічого продати без збитку для нормального виробничого циклу.

У складі дебіторської заборгованості немає безнадійних боргів і всі кошти в розрахунках надійдуть у термін, що відповідає строку погашення короткострокової заборгованості. Тоді необхідні підприємству на 1.01 кошти складаються з вартості матеріальних запасів і суми кредиторської заборгованості, яку треба погасити, тобто 1325546 тис. руб. і 2156905 тис. руб. Нормальний рівень загального коефіцієнта покриття на 1.01 в цьому випадку дорівнює:

1325456 + 2156905 ---------------------------- = 1,615 129 + 2156905 Іншими словами, у конкретних умовах, що склалися у підприємства на 1.01, нормальний рівень загального коефіцієнта покриття формується, коли сума його оборотних активів на 61,5% перевищує суму короткострокової заборгованості. Фактичний рівень загального коефіцієнта покриття дорівнює, як ми знаємо, 1,571. Це означає, що підприємство N 1 станом на 1.01 не повністю платоспроможне. Рівень його платоспроможності можна оцінити приватним від розподілу фактичного загального коефіцієнта покриття на нормальний: 1,571 ----- * 100 = 97,3% 1,615 Результати оцінки фахівцями підприємства стану матеріальних запасів і дебіторської заборгованості можуть бути й іншими. Припустимо, з'ясовано, що 20% всіх наявних матеріальних запасів можна продати без шкоди для виробництва і та номенклатура, яка підлягає продажу, користується попитом. Значить підприємство отримає додаткові кошти від їх реалізації. Крім того, 10% всієї дебіторської заборгованості фахівці підприємства вважають безнадійною.

Тоді необхідні підприємству N 1 кошти на 1.01, до надходження нових коштів від реалізації продукції, повинні покрити необхідну потребу в матеріальних запасах, безнадійну дебіторську заборгованість і всю короткострокову кредиторську заборгованість. Оскільки виявлено, що без 20% значаться на балансі матеріальних запасів підприємство може обійтися і вони будуть продані, необхідна потреба в матеріальних запасах дорівнює:

1325456 -------= 1104547 тис. руб.

1,2

Безнадійна дебіторська заборгованість становить: 1517768 * 10% = 151 777 тис. руб.

Нормальний рівень загального коефіцієнта покриття дорівнює: 1104547 + 151777 + 2156905 --------------------------- = 1,582 2156905 Фактичний рівень платоспроможності підприємства N 1 на 1.01 в цьому випадку дорівнює: 1,571 ----- * 100 = 99,3% 5,582 Він виявився вищим, ніж у першому випадку, тому що підприємство для покриття боргів має можливість продати частину матеріальних запасів. І хоча у нього з'явилася безнадійна дебіторська заборгованість, її сума менше, ніж сума виручки від реалізації зайвих матеріальних запасів (передбачається, що вони будуть продані за балансовою вартістю). З цих причин знизився нормальний рівень загального коефіцієнта покриття, тобто він наблизився до фактичного рівня коефіцієнта.

Можливі й інші результати оцінки фахівцями підприємств стану матеріальних запасів і дебіторської заборгованості. Кожен результат буде наводитися до свого нормального рівня загального коефіцієнта покриття. В цілому його рівень, як ми бачили з розрахунків, залежить від ставлення необхідних потреб підприємства в оборотних коштах, що забезпечують його діяльність, до короткострокових позик. Частина коефіцієнта, що перевищує одиницю, і показує це відношення.

Такий же зміст фактичного рівня загального коефіцієнта покриття, але в цьому випадку вимірюється, наскільки наявні на балансі оборотні активи підприємства перевищують його короткострокові борги. Сам по собі, без порівняння з нормальним коефіцієнтом, він не відповідає на питання про рівень платоспроможності підприємства.

Нормальний рівень загального коефіцієнта покриття, що склався на аналізовану дату, - необхідна, але недостатня інформація для потенційних кредиторів підприємства, у тому числі банків. Те ж відноситься і до фактичного його рівня. Треба спробувати спрогнозувати співвідношення цих коефіцієнтів хоча б на місяць (а краще - на квартал) вперед. Це можливо, якщо відомий коло наших дебіторів і кредиторів і орієнтовні ціни на матеріальні ресурси та продукцію підприємства.

Дані табл. 3.6 показують, як змінюється станом на кінець кожного кварталу фактичний рівень загального коефіцієнта покриття по всіх підприємствах. На підприємствах він збільшився. Зростання означає більш високі темпи приросту оборотних активів порівняно з темпами приросту кредиторської заборгованості, зниження - протилежним співвідношенням темпів. Різко розрізняються на кожну дату рівні коефіцієнта по підприємствах. Це природно через різної структури майна і джерел коштів, вкладених в нього.

У табл. 3.7 показані нормальні рівні загального коефіцієнта покриття, розраховані на одну дату, - 1.07. Вони визначені при різних варіантах стану матеріальних обігових коштів та дебіторської заборгованості, як показано на прикладі підприємства N 1 на 1.01 і в поясненнях до табл. 3.7. В умовах закладені "м'які" варіанти потреби в оборотних коштах понад погашення заборгованості: у I варіанті - великі матеріальні запаси, необхідні для виробництва, але немає безнадійної дебіторської заборгованості, по II варіанті необхідні матеріальні оборотні кошти менше, але з'являється безнадійна дебіторська заборгованість; в III варіанті підприємства можуть продати значну частину матеріальних оборотних коштів, але при цьому безнадійна половина дебіторської заборгованості. Таким чином, один фактор, що сприяє зниженню нормального коефіцієнта, поєднується з іншим чинником, що сприяє її зростанню. Вони ніби погашають один одного, тому рівні нормальних коефіцієнтів у рядку 4 табл. 3.7 для кожного підприємства не мають різких відмінностей за варіантами, а відмінності між підприємствами в межах варіанта, природно, великі через різницю в структурі їх активів і пасивів.

1 варіант. Визначення нормального для підприємств рівня загального коефіцієнта покриття.

 

Показники

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Матеріальні запаси в межах необхідної потреби (тис. крб.)

1 варіант

5424020

1419643

2 варіант

4520017

1183036

3 варіант

3013344

788690

2. Безнадійна дебіторська заборгованість (тис. крб.)

1 варіант

---

---

2 варіант

670750

57690

3 варіант

3353750

288450

3. Короткострокові позикові кошти (тис. крб.)

6460614

1913987

4. Нормальний рівень загального коефіцієнта покриття

(Стр1 + стр2 + Стр3) / Стр3

1 варіант

1.840

1.742

2 варіант

1.803

1.648

3 варіант

1.985

1.563

У табл. 3.8 прийняті більш жорсткі умови: підприємства мають необхідну потребу в матеріальних оборотних коштах у розмірі їх фактичної наявності та одночасно половина дебіторської заборгованості визнана безнадійною (I варіант табл. 3.8). Нормальний рівень загального коефіцієнта покриття за таких умов різко зростає.

2 варіант визначення нормального для підприємства рівня загального коефіцієнта покриття на 01.07.

 

Показники

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Матеріальні запаси в межах необхідної потреби (тис. крб.)

1 варіант

5424020

1419643

2 варіант

4520017

1183036

3 варіант

3013344

788690

2. Безнадійна дебіторська заборгованість (тис. крб.)

1 варіант

3353750

288450

2 варіант

670750

57690

3 варіант

---

---

3. Короткострокові позикові кошти (тис. крб.)

6460614

1913987

4. Нормальний рівень загального коефіцієнта покриття

1 варіант

2.359

1.892

2 варіант

1.803

1.648

3 варіант

1.466

1.412

II варіант залишається незмінним, а в III варіанті закладені найсприятливіші для платоспроможності підприємств умови: підлягають продажу 80% матеріальних оборотних коштів, що значаться на балансі, і немає безнадійної дебіторської заборгованості. Нормальні для підприємств коефіцієнти в цьому варіанті, природно, найнижчі з усіх розрахованих, однак теж істотно розрізняються по підприємствах.

Виходячи з розрахованих фактичних і нормальних загальних коефіцієнтів покриття, можна визначити рівень платоспроможності підприємств діленням фактичного коефіцієнта на нормальний. Це зроблено в табл. 3.9. Дані рядка 3 таблиці свідчать про те, що обидва підприємства не повністю платоспроможні. У підприємств рівень платоспроможності в основному близький до одиниці, виключаючи самий жорсткий варіант (IV) і самий м'який (V). Це збігається і зі зробленим раніше на підставі аналізу структури майна та джерел висновком про досить міцному фінансовому стані підприємств.

Розрахунок фактичного рівня платоспроможності підприємств на 01.07.

Показники

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Фактична загальний коефіцієнт покриття

1.926

1.717

2. Нормальний рівень загального коефіцієнта покриття

2.1.1 варіант

1.840

1.742

2.2.2 варіант

1.803

1.648

2.3.3 варіант

1.985

1.503

2.4.4 варіант

2.359

1.892

2.5.5 варіант

1.466

1.412

3. Рівень платоспроможності підприємства,%

3.1.1 варіант

104.7

98.6

3.2.2 варіант

106.8

104.2

3.3.3 варіант

97.0

103.9

3.4.4 варіант

81.6

90.7

3.5.5 варіант

131.4

121.6

 

Будь-який банк при вирішенні питання про надання кредитів звернулися до нього чотирьом підприємствам і про рівень відсотків за них буде орієнтуватися на показники платоспроможності підприємств. Але платоспроможність він може оцінювати по-різному.

Якщо критерієм оцінки підприємства для банку є традиційний показник фактично сформованого загального коефіцієнта покриття, то він віддає перевагу в першу чергу підприємству N 1 і потім підприємству N 2. Але якщо, аналізуючи дані підприємств за їх балансах із залученням інформації про стан матеріальних обігових коштів та дебіторської заборгованості банк визначить нормальні для них рівні загального коефіцієнта покриття, висновки про перевагу того чи іншого підприємства можуть змінитися.

У I варіанті (рядок 3.1) кредит може одержати тільки підприємство N 1, у II варіанті (рядок 3.3) банк відмовить підприємству N 1, але може надати кредит підприємству N 2. У IV варіанті (рядок 3.4), в кредиті буде відмовлено всім підприємствам. Оцінка банку самого м'якого V варіанту співпаде з оцінкою, проведеною на основі фактичного загального коефіцієнта покриття.

У цих міркувань ми постійно виходимо з однієї умови, яке, як правило, не буде мати місця в реальності: ми припускаємо, що у всіх підприємств однакове стан матеріальних запасів і дебіторської заборгованості, відповідне одному і тому ж варіанту. Але на практиці це стан, як правило, різне.

Уявімо собі, що у підприємства N 1 стан матеріальних оборотних засобів відповідає IV варіанту, тобто всі значаться на балансі матеріальні оборотні кошти потрібні для безперебійної діяльності, а безнадійна дебіторська заборгованість становить 50% загальної його суми.

За цих умов і фактичному рівні загального коефіцієнта покриття, рівень платоспроможності підприємств істотно зміниться і дасть базу для інших висновків про перевагу підприємств з точки зору можливостей надання їм кредиту і ціни кредиту. Можна припускати й інше поєднання варіантів нормального загального коефіцієнта покриття - практично вони можуть бути найрізноманітнішими. Подивимося як ці поєднання варіантів відіб'ються на рівні платоспроможності підприємств, а отже, і на банківській оцінки клієнтів. Всі дані для наступної таблиці взяти з табл. 3.9, але з урахуванням різноманітності ситуацій в частині стану матеріальних обігових коштів і дебіторської заборгованості. Треба зазначити, що на практиці ситуації можуть бути ще більш різноманітними, тому що ми обмежується лише трьома умовами по відношенню до матеріальних оборотних коштів і дебіторської заборгованості. Передбачається, що або всі матеріальні оборотні кошти, які значаться на балансі, необхідні для діяльності, або 20% їх зайві, або 80% зайві. Щодо дебіторської заборгованості ми припускаємо або відсутність безнадійної, або наявність її в розмірі 20% або 50% всієї суми. Зрозуміло, що при аналізі кожного підприємства може бути безліч інших варіантів стану оборотних коштів. Але навіть при такому обмеженні варіантів їх досить для висновку про те, що оцінку платоспроможності треба проводити не за фактичним загальному коефіцієнту покриття, а за рівнем платоспроможності, розрахованому як співвідношення фактичного і нормального для підприємства загального коефіцієнта покриття.

Розрахунок рівня платоспроможності підприємств при різному стані матеріальних оборотних коштів і дебіторської заборгованості

Показники

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Фактична загальний коефіцієнт покриття

1.926

1.717

2. Нормальний загальний коефіцієнт покриття

2.1. Варіант А

2.359

1.648

2.2. Варіант Б

1.466

1.742

3. Рівень платоспроможності,%

3.1. Варіант А

81.6

104.2

3.2. Варіант Б

131.4

98.6

Варіант А відображає стан оборотних коштів підприємств, описане вище, варіант Б - інший стан. Видно за показниками стор 3 табл. 3.10, як різко змінюється рівень платоспроможності підприємств.

У варіанті А банк може видати кредит тільки підприємству N 2 і, очевидно, під досить високий відсоток. У варіанті Б - тільки підприємству N 1 і, можливо, під пільговий відсоток.

Ось чому показник рівня платоспроможності більш точно характеризує фінансовий стан підприємств, ніж загальний коефіцієнт покриття.

Така ж оцінка платоспроможності підприємств рекомендується і для їхніх потенційних інвесторів. Від рівня платоспроможності залежать можливості отримання підприємством довгострокових і короткострокових кредитів, а значить, і можливості розвитку і розширення діяльності підприємства.

Ніякі єдині для всіх нормативні значення загального коефіцієнта покриття неможливі. Але обмежувач нижньої межі фактичного значення є - рівень, близький до одиниці.

Нормальний рівень загального коефіцієнта покриття може істотно перевищувати його значення; при цьому він тим вище, чим менше сума кредиторської заборгованості. На перший погляд, це звучить парадоксально. Однак сам метод розрахунку коефіцієнта передбачає таку залежність. Вона простежується і на прикладі підприємств: найнижча частка короткострокових позикових коштів у загальній сумі джерел на 1.07 - у підприємства N 1 (42,4%).

Чим менше питома вага та сума короткострокової заборгованості в складі джерел коштів, тим більшою мірою на рівень загального коефіцієнта покриття впливають матеріальні оборотні кошти й дебіторська заборгованість.

Приклад.

У підприємства матеріальні оборотні кошти становить 200000 тис. руб., Дебіторська заборгованість - 100000 тис. руб. Короткострокова заборгованість підприємства - 40000 тис. руб. Всі матеріальні оборотні кошти необхідні для виробництва, надлишкових запасів немає; безнадійної дебіторської заборгованості також немає.

Нормальний загальний коефіцієнт покриття дорівнює: 200000 + 40000 -------------- = 6; 40000 фактичний загальний коефіцієнт покриття дорівнює: 200000 + 100000 + 10000 ------------ ----------- = 7,75 40000 (10000 тис. руб. - грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення).

Змінимо в прикладі одна умова: дебіторська заборгованість - 20000 тис. руб. замість 100000 тис. руб.

Тоді нормальний загальний коефіцієнт покриття зберігається на рівні 6, а фактичний дорівнює: 200000 + 20000 + 10000 ---------------------- = 5,75 40000 у першому випадку рівень платоспроможності складе: 7,75 ---- * 100 = 129,2% 6 у другому: 5,75 ---- * 100 = 95,8% 6 Платоспроможність в першому випадку вище, тому що кошти в розрахунках значно перевищують короткострокову заборгованість і є потенційними засобами для її погашення.

Розрахунок дозволяє зробити ще один висновок: не фактичний загальний коефіцієнт покриття, а тільки співвідношення його з нормальним дає підставу для оцінки платоспроможності. Дуже високий фактичний коефіцієнт (5,75) не забезпечив підприємству повної платоспроможності.

У табл. 3.6 розраховані ще два показники, якими прийнято вимірювати платоспроможність підприємств - проміжний коефіцієнт покриття і коефіцієнт абсолютної ліквідності. На наш погляд, вони мають тільки аналітичне значення для оцінки платоспроможності і відповідають на питання, яка частина боргів підприємства покрита грошовими коштами, короткостроковими фінансовими вкладеннями і коштами в розрахунках і в тому числі - яка частина покрита тільки найбільш надійними засобами - грошима і короткостроковими фінансовими вкладеннями . Якщо в складі засобів в розрахунках немає безнадійної дебіторської заборгованості, то у випадку, коли проміжний коефіцієнт покриття вище одиниці, можна вважати, що вся короткострокова заборгованість підприємства може бути покрита без реалізації матеріальних запасів, тільки за рахунок коштів, відображених в III розділі активу балансу. При наявності безнадійної дебіторської заборгованості більш точне визначення проміжного коефіцієнта покриття передбачає зменшення чисельника співвідношення, з якого коефіцієнт розраховується, на суму цієї заборгованості.

Іноді робляться спроби встановити нормативи проміжного коефіцієнта покриття і коефіцієнта абсолютної ліквідності. Вже говорилося про практичну неможливість і недоцільність встановлення нормативів загального коефіцієнта покриття. оскільки не можна визначити нормативно узагальнюючий коефіцієнт платоспроможності, остільки тим більше не можна визначити норматив на окремі його складові.

Залежно від спеціалізації підприємства і ще більше - в залежності від конкретних умов того чи іншого періоду його діяльності у нього можуть переважати в складі оборотних коштів то кошти в розрахунках, то матеріальні запаси, то навіть грошові кошти. Структура оборотних коштів може вважатися нормальною, якщо зміни її не уповільнюють оборотність оборотних коштів. Повернемося до аналізу проміжного коефіцієнта покриття і коефіцієнта абсолютної ліквідності. Цей аналіз має на меті виявити, яка частина боргів підприємства фактично може бути погашена без продажу матеріальних оборотних коштів. Розрахунок цієї частини можна зробити, не користуючись абсолютними сумами коштів у розрахунках, грошових коштів і короткострокової заборгованості. Повернемося до даних табл. 3.6. Знаменник всіх показників таблиці - один і той же (короткострокова заборгованість підприємства). Тому ставлення проміжного коефіцієнта покриття до загального покаже, яка частина загального коефіцієнта покриття, фактично склався на певну дату, сформовано за рахунок коштів у розрахунках і грошових коштів, а яка - тільки за рахунок грошових коштів. Ці дані і наведені в табл. 3.11.

Розрахунок кількісного значення проміжного коефіцієнта покриття і коефіцієнта абсолютної ліквідності у формуванні фактичного рівня загального коефіцієнта покриття (у частках одиниці)

Показники

01.01.

01.04.

01.07.

1. Ставлення проміжного коефіцієнта покриття до загального коефіцієнту покриття підприємства

№ 1

0.609

0.518

0.546

№ 2

0.757

0.596

0.570

2. Відношення коефіцієнта абсолютної ліквідності до загального коефіцієнту покриття підприємства

№ 1

0.161

0.041

0.025

№ 2

0.692

0.354

0.395

Показники табл. 3.11 вимірюють ступінь надійності фактичного рівня загального коефіцієнта покриття. У тій мірі, в якій цей рівень забезпечується коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями, він повністю надійний, т.к. ці кошти абсолютно ліквідні. Рядок 2 таблиці показує, що ступінь надійності на всі аналізовані дати найвища у підприємства N 2; це природно, оскільки мова йде про підприємство роздрібної торгівлі.

Ступінь надійності можна вимірювати і показниками, наведеними в рядку 1 табл. 3.11, але за умови, що настільки ж надійні дебітори підприємства. Тут знову доцільно повернутися до оцінки стану дебіторської заборгованості. Якщо в її сумі є безнадійні борги, показники рядка 1 взагалі чи придатні для визначення надійності, і треба обмежитися лише даними рядка 2.

Можливо, що підприємству легше продати матеріальні оборотні кошти, ніж отримати дебіторську заборгованість. Тоді практичний інтерес представляють лише два з трьох показників - загальний коефіцієнт покриття і коефіцієнт абсолютної ліквідності, як його складова.

Таким чином, найважливішим показником, що характеризує платоспроможність, залишається ставлення фактичної загальної коефіцієнта покриття до розрахунковому нормальному. Всі інші мають лише аналітичне значення.

Крім рівня платоспроможності, що визначається виходячи з балансових даних та експертних оцінок фахівців підприємства, стан платоспроможності характеризується також коефіцієнтом чистої виручки. Він оцінює платоспроможність за зовсім іншими критеріями. До цих пір аналізувалася платоспроможність на базі структури активів і пасивів на кілька дат, то в даному випадку нас цікавлять показники підприємств, що сформувалися протягом певного періоду (кварталу, півріччя і т.д.). Мова йде про те, скільки вільних грошових коштів міститься у виручці від реалізації, отриманого підприємством за цей період.

Показник чистої виручки розраховується у відсотках до виручки від реалізації. Однак просто визначити його рівень за підсумками минулого періоду недостатньо. Його практичне значення полягає в тому, щоб знати на перспективу, якими вільними коштами буде розташовувати підприємство при тому чи іншому обсязі реалізації.

Це і є найскладнішим для аналізу та оцінки коефіцієнта чистої виручки, тому що при діючому порядку ціноутворення та оподаткування коефіцієнт може різко змінюватися.

Розглянемо рівень і динаміку чистої виручки за даними табл. 3.12. З рядка 4 таблиці видно, що коефіцієнт чистої виручки не тільки різко відрізняється на різних підприємствах, а й істотно коливається на одному і тому ж підприємстві (підприємство N1 має коефіцієнт за півріччя, в 1,5 рази перевищує його рівень у I кварталі).

Зрозуміло, чим вище коефіцієнт чистої виручки, тим краще з фінансової точки зору. Але як він складається і від чого залежить на кожному підприємстві і в кожний період діяльності? Арифметично він росте, якщо чистий прибуток і нарахований знос збільшуються швидшими темпами, ніж виручка від реалізації. Суми зносу, як видно з таблиці, в більшості випадків невеликі і не можуть надати значного впливу на коефіцієнт чистої виручки (хоча при прискореної амортизації сума зносу може відігравати велику роль у формуванні коефіцієнта). Тому простежимо, як формується чистий прибуток, який майже цілком визначає рівень коефіцієнта чистої виручки.

На величину чистого прибутку, як відомо, впливають два фактори: сума балансового прибутку і сума податків, що сплачуються за рахунок прибутку. У табл. 3.13 показана рентабельність реалізації.

Розрахунок коефіцієнта чистої виручки підприємств

Показники

Од.

I квартал

 

I півріччя

змін.

Підприємства

 

Підприємства

 

1

2

1

2

1. Виручка від

реалізації

тис.

руб.

7448920

909542

20108913

2144156

2. Чистий прибуток

- "-

1741115

506859

6630566

1144718

3. Нарахований за

період

- "-

20288

6925

44640

10082

4. Коефіцієнт

чистої виручки

 

стор 2 + р. 3

--------------------- * 100

стр. 1

 

 

 

%

23,6

56,5

33,2

53,9

Теоретично, якщо у підприємства немає пільг з податку на прибуток і перевищення фонду оплати праці порівняно з нормованою величиною, відношення чистого прибутку до балансовою має становити 68% (підприємства обкладаються податком на прибуток за ставкою 32%). На жодному підприємстві цей відсоток фактично не склався, причому в I кварталі підприємства мають більш низький відсоток. Це може свідчити в основному про значне перевищення фонду оплати праці порівняно з нормованою величиною.

Аналіз факторів, що вплинули на зміни коефіцієнта

Показники

Од.

змін.

Підприємства

 

1

2

I Квартал

1. Відношення балансового прибутку до виручки від реалізації

%

42,2

85,7

2. Відношення чистого прибутку до балансового прибутку

%

55,4

65,0

3. Частка зносу у виручці від реалізації

%

0,3

0,8

1 півріччя

1. Відношення балансового прибутку до виручки від реалізації

%

45,4

82,5

2. Відношення чистого прибутку до балансового прибутку

%

72,6

64,7

3. Частка зносу у виручці від реалізації

%

0,2

0,5

Наскільки стійкий рівень коефіцієнта - залежить від того, постійний або тимчасовий характер носять пільги. Підприємство N 2 має найвищий коефіцієнт чистої виручки практично тільки за рахунок рівня рентабельності реалізації, а відношення чистого прибутку до балансової у нього близько до теоретичного (65%).

За півріччя рентабельність реалізації на підприємствах мало змінилася в порівнянні з її рівнем в I кварталі. Підприємства N 1. отримало істотний приріст чистого прибутку за рахунок того, що не мало перевищення фонду оплати праці порівняно з нормованою величиною за підсумками півріччя. Однак навряд чи можна вважати цей фактор надійним, враховуючи, що за результатами I кварталу воно перевищило нормовану величину більшою мірою, ніж № 2. Тому показник відношення чистого прибутку до балансовою за I квартал ближчим за рівнем до реальних умов підприємства, ніж показник півріччя. Щоб орієнтуватися на коефіцієнт чистої виручки, що склався у підприємства, як на показник його платоспроможності, необхідно оцінити впливають на нього фактори як випадкові або постійно діючі. Першим чинником є сума балансового прибутку. Вона складається з прибутку від реалізації, прибутку від іншої реалізації і доходів та витрат від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації формується під впливом цінової політики підприємств і її можна вважати більш-менш постійною величиною при даному обсязі реалізації, хоча і з застереженнями, пов'язаними зі станом попиту на продукцію підприємства. Тому подивимося, як впливають на зниження або зростання балансового прибутку інші фактори, які можна вважати в основному випадковими. Якщо в даному періоді балансовий прибуток в значній мірі складається з прибутку від іншої реалізації або позареалізаційних доходів (витрат), то ці її частини не можна враховувати при оцінці можливого прибутку в наступному періоді.

Дані про структуру балансового прибутку наведено в табл. 3.14. Вони розраховані за показниками форми N 2. На перший погляд, вони свідчать про те, що вирішальна частина балансового прибутку - це прибуток від реалізації продукції. Однак це насправді так тільки на підприємстві N 1.

Структура балансового прибутку підприємств (у% до балансового прибутку)

Аналізовані

періоди і

підприємства

Балансова

прибуток

У тому числі

Прибуток від реалізації

Прибуток від іншої реалізації

Позареалізаційні

 

Прибуток (+)

Збиток (-)

I Квартал

Підприємства:

1

100

96,4

2,7

1,4

0,5

2

100

93,0

-

84,6

77,6

I півріччя

Підприємства:

1

100

96,8

2,4

1,3

0,5

2

100

96,7

5,3

67,8

69,8

 

На підприємстві N 2 прибуток від внереаліазціонних операцій лише трохи нижче прибутку від реалізації. Але майже така ж сума збитків від позареалізаційних операцій. Торгова фірма надає різного роду послуги, крім здійснення торгової діяльності, і результат від надання послуг відображається як позареалізаційні доходи і витрати. Податок на майно склав на 1.04 0,5% балансового прибутку, на 1.07 - також 0,5% тобто майже не вплинув на величину збитків від позареалізаційних операцій.

Табл. 3.14 показує, що частка результатів від іншої реалізації та від позареалізаційних операцій дуже нестійка. На підприємстві N 2, незважаючи на значну питому вагу позареалізаційних операцій у фінансових результатах, в I кварталі прибуток від них перевищує збиток, а за півріччя збиток більше прибутку.

Аналізуючи коефіцієнт чистої виручки, ці обставини необхідно мати на увазі, і в разі великого кількісного значення результатів від іншої реалізації та від позареалізаційних операцій в якомусь періоді треба експертно оцінити, чи будуть такі ж результати мати місце в наступних періодах.

Розглянемо тепер докладніше чинники, що формують чистий прибуток підприємств, оскільки ми бачили, що відношення чистого прибутку до балансового прибутку у них різко різниться (табл. 3.13). Дані для аналізу містяться у формі N 2. Крім того, використано інформацію підприємств про фонд оплати праці та чисельності працівників для розрахунку нормованої величини фонду оплати праці. Аналітичний розрахунок показаний в табл. 3.15. Аналіз проводиться на прикладі результатів підприємств за I квартал.

Аналіз факторів, що впливають на питому вагу чистого прибутку в балансовому прибутку

Показники

Підприємство 1

Підприємство 2

 

Тис. руб.

У% до

балансового прибутку

Тис. руб.

У% до

балансового прибутку

1. Балансова прибуток

3145297

100

77928

100

2. Витрати з прибутку, виключаються з

оподаткування

191804

6,1

2883

0,4

3. Зниження суми податку внаслідок застосування

пільгової ставки (Довідково)

-

-

-

-

4. Перевищення витрат на оплату праці

9950004

31,6

53392

6,8

5. Фактичний фонд оплати праці

1208542

38,4

68507

8,8

6. Нормована величина фонду оплати праці

213538

6,8

15115

1,9

7. Податок на прибуток

945118

30,0

248447

31,9

8. Податок на перевищення фонду оплати праці

459065

14,6

23975

3,1

9. Разом податки з прибутку (стор. 7 + стор. 8)

1404183

44,6

272422

35,0

10. Чистий прибуток

(Стор. 1 - стор 9)

1741115

55,4

506859

65,0

 

Порівняння даних рядків 7 та 8 таблиці показує, що у підприємств податок на прибуток більше вплинув на величину чистого прибутку, ніж податок на перевищення фонду оплати праці: останній менше податку на прибуток на підприємствах N 1 - в 2 рази, а на підприємстві N 2 в 10 разів менше податку на прибуток. Однак цих даних недостатньо для висновку, що підприємства N 2 менше інших перевищили нормовану величину фонду оплати праці. Вже зіставлення рядків 5 і 6 табл. 3.15 показує, що підприємство N 2 перевищила нормовану величину в декілька разів, як і підприємство N 1.

Чинний порядок розрахунку податку на перевищення фонду оплати праці побудований таким чином, що практично його частка в прибутку залежить від співвідношення чисельності працюючих і балансового прибутку на підприємстві або від суми балансового прибутку на підприємстві, або від суми балансового прибутку на одного працюючого. Чим вона вища, тим менший вплив на величину чистого прибутку робить податок на перевищення фонду оплати праці.

Дані табл. 3.15 фіксують то фактичне становище, яке відповідає їх звітними даними. На питома вага чистого прибутку в балансовому прибутку впливали кілька чинників: перевищення фонду оплати праці порівняно з нормованою величиною, використання частини прибутку на цілі, що звільняються від оподаткування, пільгова ставка податку. Результат цікавить нас рядка 10 таблиці отриманий при одночасному впливі на нього всіх названих чинників.

Для оцінки динаміки коефіцієнта чистої виручки доцільно проаналізувати окремо вплив кожного фактора на суму і питома вага чистого прибутку в балансовому прибутку. Перший з цих факторів - величина податку на перевищення фонду оплати праці - розглянуто в табл. 3.16. Щоб очистити результат розрахунків від впливу інших факторів, прийняті наступні умови: а) оподатковуваний прибуток дорівнює балансовій, тобто ні у одного підприємства немає пільгових напрямків використання прибутку; б) ставка податку на прибуток та податку на перевищення фонду оплати праці в межах подвоєної нормованої величини у підприємств 32%; понад подвоєною нормованої величини - 50%.

Виходячи з цих умов розраховані дані рядків 2 і 3 таблиці. Рядок 1 введена для порівняння з рядком 4. Зниження частки чистого прибутку в балансовому прибутку за рахунок податку на прибуток залишає у всіх випадках 32% - це закладено в умовах розрахунку рядки 2. Таким чином, обидва підприємства поставлені в рівні умови оподаткування, за винятком одного: перевищення фонду оплати праці порівняно з нормованою величиною взято на фактично склалося рівні.

Дані табл. 3.16 показують, що при перевищенні нормованої величини майже в 6 разів підприємство N 1 платить податок, рівний 15,7% балансового прибутку, а підприємство N 2 за перевищення нормованої величини в 4,5 рази - всього 3,1% балансового прибутку.

Отже, у різних підприємств міра впливу того чи іншого перевищення фонду оплати праці порівняно з нормованою величиною на коефіцієнт чистої виручки неоднакова. Оцінюючи динаміку цього коефіцієнта, кожне підприємство повинно за своїми даними розрахувати, як зміниться цей коефіцієнт у разі зміни рівня оплата праці. Оскільки мова йде про аналіз платоспроможності за допомогою коефіцієнта чистої виручки, такими ж міркуваннями буде керуватися і кредитує банк, вирішуючи питання про надання підприємству кредиту та його ціну.

Якщо підприємство дорого платить з прибутку за перевищення фонду оплати праці зростання коштів на оплату праці в наступному за аналізованим періоді може стати небезпечним для платоспроможності, т.к. призведе до істотного зниження коефіцієнта чистої виручки. Для таких підприємств, як підприємство N 2, цей чинник практично можна не брати до уваги: ​​незрівнянно більше на величину коефіцієнта у цього підприємства впливає балансовий прибуток та аналіз динаміки коефіцієнта в основному буде зводитися до перспектив зростання або зниження балансового прибутку.

Розрахунок заходи впливу податку на перевищення фонду оплати праці на частку чистого прибутку в балансовому прибутку

Показники

Од.

змін.

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Відношення фактичного фонду оплати праці до нормованої величиною

%

566,0

453,2

2. Розрахункова сума податку на прибуток

тис.

руб.

1006495

249370

3. Розрахункова сума податку на перевищення фонду оплати праці

тис.

руб.

459065

23975

4. зниження частки чистого прибутку в балансовому прибутку за рахунок податку на перевищення фонду оплати праці

%

15,7

3,1

Ця різниця в положенні підприємств по відношенню до податку на перевищення фонду оплати праці порівняно з нормованою величиною зводиться до відмінності показників рядка 6 табл. 3.15. Нормована величина фонду оплати праці на підприємстві N 2 - 1,9%. На підприємстві N 1 назване співвідношення теж невелика - 6,8%, тому воно може дозволити собі майже в 6 разів перевищити нормовану величину, заплативши всього 15% балансового прибутку.

Якби всі аналізовані підприємства однаковою мірою перевищили нормовану величину, тобто на всіх підприємствах була б однакова середня заробітна плата, як це відбилося б на чистого прибутку? Такий варіант розрахований в табл. 3.17. Рядок 6 таблиці показує, що в доброму фінансовому становищі опинилися обидва підприємства.

Розрахунковий варіант I частки чистого прибутку в балансовому прибутку

Показники

Од.

змін.

Підприємства

1

2

1. Фактичний фонд оплати праці у відсотках до нормованої величиною

%

300

300

2. Сума фактичного фонду оплати праці

тис.

руб.

640614

45345

3. Податок на перевищення фонду оплати праці

тис.

руб.

175101

12394

4. Податок на прибуток і на перевищення фонду оплати праці

тис.

руб.

1120219

260841

5. Те ж до балансового прибутку

%

35,6

33,4

6. Частка чистого прибутку в балансовому прибутку

%

64,4

66,6

До цих пір залишалася осторонь роль пільгових напрямків використання прибутку у формуванні коефіцієнта чистої виручки. Фактичні дані підприємств не дозволяють оцінити її, тому що підприємствами спрямування прибутку на цілі, що звільняють від оподаткування, практикується в дуже невеликих розмірах (див. рядок 2 табл. 3.15). Такий стан має багато причин, зокрема, прагнення використовувати прибуток на потреби споживання. Але побічно воно свідчить про низькі темпи розвитку і розширення виробничої бази, що може позначитися в перспективі на загальних фінансових результатах і не привернути необхідної кількості потенційних інвесторів. Логічно було б припустити, що підприємства направляють на капітальні вкладення більш значну частину прибутку, ніж зараз, і тоді пільгові напрями використання прибутку вплинуть на формування коефіцієнта чистої виручки. Але у різних підприємств неоднакові можливості використання прибутку на цілі, пільговані при її оподаткуванні.

Розрахунковий варіант II частки чистого прибутку в балансовому прибутку

 

Показники

Од.

змін.

Підприємства

 

1

2

1. Пільгові напрями використання прибутку у відсотках до балансової прибутку

%

20

20

2. Сума оподатковуваного прибутку

тис.

руб.

2516238

623425

3. Податок на прибуток

тис.

руб.

80519

199496

4. Сума податку на прибуток і на перевищення фонду оплати праці

тис.

руб.

1264261

223471

5. Те ж до балансового прибутку

%

40,2

28,7

6. Чистий прибуток до балансового прибутку

%

59,8

71,3

7. З рядка 6 - чистий прибуток у вільному розпорядженні

%

39,8

51,3

У табл. 3.18 розрахована частка чистого прибутку підприємств в балансового прибутку у випадку, якщо всі вони витрачають на цілі, пільговані при оподаткуванні (в першу чергу маються на увазі капітальні вкладення), 20% балансового прибутку. Інші показники збережені на фактично склалося рівні. Якщо порівняти дані рядка 6 табл. 3.18 з даними рядка 2 табл. 3.13 (графи 3-6), зростання показника виявляється у підприємств досить значним. Це природно, тому що податок на прибуток знизився на 20%, а податок на перевищення фонду оплати праці зберігся в колишніх розмірах. Якщо розраховувати коефіцієнт чистої виручки виходячи з усього чистого прибутку, тобто тієї величини, яка використана у визначенні даних рядка 6 табл. 3.18, то коефіцієнт теж помітно підніметься. Але не треба забувати, що коефіцієнт чистої виручки повинен дати відповідь на питання про вільні грошові кошти підприємств. А чи є вільною вся сума чистого прибутку, враховуючи, що частина її отримана за рахунок зниження податку внаслідок обов'язкового використання цієї частини на певні цілі?

Наприклад, на підприємстві N 1 сума чистого прибутку дорівнює: 3145298 * 59,8 -------------- = 1880888 тис. руб.

100 Але вона отримана тільки за умови, що певна частина її спрямована на капітальні вкладення. Ця частина дорівнює: 3145298 * 20 ---------- - = 629060 тис. руб.

100 Таким чином, сума 629060 тис. руб. випала з обороту підприємства, хоча і являє собою частину чистого прибутку. Вільними коштами можна в даному випадку вважати не 1880888 тис. руб., А тільки 1880888 - 629060 = 1251828 тис. руб.

Якщо система оподаткування прибутку передбачає звільнення від податку частини прибутку за умови її витрачання на певні цілі, то для реальної оцінки коефіцієнта чистої виручки необхідно, крім чистого прибутку, знати іншу величину, про яку вже йшлося вище, - чистий прибуток у вільному розпорядженні. У нашому прикладі вона становить 1251828 тис. руб. У розрахунок коефіцієнта чистої виручки доцільно включати саме цю суму, а не весь чистий прибуток підприємства. Рядок 7 табл. 3.18 показує відношення чистого прибутку у вільному розпорядженні до балансового прибутку. Наприклад, для підприємства N 1 показник рядка 7 отримано наступним чином: 1251828 -------* 100 = 39,8% 3145298 Дані рядка 7 призводять до дещо іншого висновку, ніж дані рядка 6. Використавши прибуток на цілі, пільговані при оподаткуванні, всі підприємства знизили частку вільної чистого прибутку в балансовому прибутку в порівнянні з фактично склалася часток, а значить, знизили і коефіцієнт чистої виручки.

Кожне підприємство відповідно до своїми конкретними умовами має зробити вибір: або знизити податок на прибуток за допомогою наявних пільг, але одночасно зменшити коефіцієнт чистої виручки, зв'язавши кошти цільовим використанням, або не робити цього заради підвищення коефіцієнта чистої виручки. Підприємствам N 1 та N 3 правильно було б використовувати прибуток на пільговані напряму в меншій мірі, ніж підприємству N 2, у якого ще досить висока частка чистого прибутку у вільному розпорядженні навіть при витрачанні 20% балансового прибутку на капітальні вкладення та інші пільгові мети. Однак, якщо у підприємства N 1, наприклад, майбутній прибуток залежить від того, чи викличе воно сьогодні капітальні вкладення, очевидно, і банки й інвестори, як і саме підприємство, визнають обгрунтованим тимчасове зниження у нього коефіцієнта чистої виручки.

Аналіз рівня і динаміки коефіцієнта чистої виручки проводився з урахуванням діючої системи оподаткування. Методи аналізу зберігаються і за умови внесення змін у цю систему. За будь-яких змінах ставок податку на прибуток і на перевищення фонду оплати праці порівняно з нормованою величиною, складу пільг і т.д. взаємозв'язку показників, які ми тут проаналізували, залишаються колишніми. Може змінитися тільки кількісна залежність одного показника від іншого, але не прийоми аналізу.

Всі показники платоспроможності пов'язані між собою. Якщо у підприємства незадовільна з фінансової точки зору структура майна, то це призводить до зниження рівня його платоспроможності. Але якщо одночасного воно отримує достатньо вільних грошових коштів у складі виручки від реалізації, воно може поліпшити структуру майна, направивши необхідні суми в оборотні кошти, на погашення кредиторської заборгованості і т.д. Вільні кошти у виручці від реалізації решти підприємств - результат їх діяльності при практично повній відсутності пільг по податках. Однак високий рівень рентабельності реалізації в обох, що з'явився головною причиною високого коефіцієнта чистої виручки у них, може бути ненадійним. Щоб оцінити інвестиційну привабливість цих двох підприємств, необхідно, крім фінансового аналізу, вирішити і інші питання: щодо підприємства N 1 - перспективи попиту на його продукцію; щодо підприємства N 2 - можливість зберігати й надалі таке ж співвідношення торгових націнок і витрат обігу , яке забезпечує йому нинішній рівень рентабельності, а також перспективи збільшення товарообігу, від якого прямо залежать виручка від реалізації і рентабельність.

Платоспроможність підприємства N 1 забезпечується практично лише матеріальними активами і коштами в розрахунках; а підприємства N 2 - в значній мірі і грошовими коштами. Підприємство N 1 могло б мати перевагу для потенційних інвесторів тільки у випадку реальних можливостей підвищення його коефіцієнта чистої виручки.

Аналіз фінансової стійкості підприємств

Завдання цього розділу - оцінити величину і структуру активів і пасивів, щоб відповісти наскільки підприємство незалежно з фінансової точки зору, росте чи знижується рівень цієї незалежності і чи відповідає стан його активів і пасивів завданням його статутної діяльності.

Показники фінансової стійкості можна згрупувати в залежності від того, стійкість якого елементу майна може бути оцінена даними показником.

Почнемо з показників, що характеризують забезпеченість власними джерелами оборотних коштів підприємства.

Коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними засобами - показник, що вимірює якою мірою матеріальні запаси підприємства мають джерелом покриття власні оборотні кошти.

Розрахунок коефіцієнта забезпеченості запасів власними оборотними засобами

Показники

01.01.

01.04.

01.07.

1. Матеріальні запаси підприємства

№ 1

1325456

3079629

5424020

№ 2

458426

822454

1419643

2. Власні кошти підприємства

№ 1

1196516

2388778

5977628

№ 2

620455

977515

1377061

3. Коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами підприємства

№ 1

0.903

0.776

1.102

№ 2

1.353

1.188

0.970

Вище зазначалося, що при аналізі структури майна підприємств у деяких з них виросли за півріччя матеріальні запаси. Якщо для такого зростання достатньо власних оборотних коштів, якими володіє підприємство, зростання не супроводжується погіршенням фінансового стану.

Рівень забезпеченості запасів власними оборотними засобами, не тільки різний на різних підприємствах, а й істотно змінюється на кожному підприємстві в межах аналізованого періоду. Рівень цього коефіцієнта є порівнянними і для підприємств різних галузей. Незалежно від галузевої приналежності підприємства, ступінь достатності власних оборотних коштів для покриття матеріальних запасів однаково характеризує міру фінансової стійкості. У тих випадках, коли коефіцієнт перевищує одиницю, можна констатувати, що підприємство не залежить від позикових коштів при формуванні своїх матеріальних запасів. Коли коефіцієнт нижче одиниці необхідно продовжити аналіз і отримати відповідь на питання, якою мірою власні оборотні кошти покривають хоча б виробничі запаси. Це важливо, тому що виробничі запаси - елемент оборотних коштів, в першу чергу забезпечує безперебійність діяльності підприємств. Для підприємства № 2 таку оцінку треба проводити не по виробничим запасам, а по товарам - безперебійність роботи цього підприємства визначається наявністю необхідних складських запасів товарів.

Зміна за період, що аналізується матеріальних запасів і власних джерел їх покриття (у%)

Показники та підприємства

01.01.

01.04.

01.07.

1. Матеріальні запаси підприємства

№ 1

100

232.3

409.2

№ 2

100

179.4

309.7

1.1. У тому числі:

виробничі запаси підприємства

№ 1

100

212.4

138.2

1.2. Незавершене виробництво підприємство № 1

100

191.9

1033.8

1.3. Товари підприємство № 2

100

181.0

311.0

2. Власні оборотні кошти підприємств

№ 1

100

199.6

499.6

№ 2

100

157.5

221.9

Дані таблиці показують, що найбільш інтенсивно за півріччя росла вартість матеріальних оборотних коштів на підприємстві № 1. Вона збільшилася більш ніж в 4 рази. У рамках даного питання не важливо - за рахунок чого це відбулося. Важливо, що підприємство зуміло покрити такий обсяг запасів власними оборотними коштами, які збільшились за цей період майже в 5 разів. Якщо таке зростання оборотних коштів не веде до уповільнення їхньої оборотності, то можна стверджувати, що підприємство № 1 використовує матеріальні оборотні кошти ефективно, а різке збільшення їх вартості виправдано виробничою необхідністю та наявністю джерел коштів.

Підприємство № 2 в три рази збільшив за півріччя вартість товарних запасів, але при цьому знизило рівень їх забезпеченості власними оборотними засобами. Причина такого становища - підприємство істотно реконструювало і розширило свої складські та торговельні приміщення, що відволікло значну частину джерел в основні засоби. Очевидно, реконструкція і розширення в наступні періоди позначаться на збільшенні товарообігу і прибутку, а отже, і джерел власних коштів. Це дає підставу вважати зниження коефіцієнта забезпеченості тимчасовим для даного підприємства.

У рамках розглянутого фінансового стану найбільш інвестиційно привабливо підприємство № 1. Підприємство № 2 також певною мірою привабливо для інвесторів, але необхідно простежити динаміку його показників ще за 1-2 квартали.

Іншим показником фінансової стійкості і незалежності підприємств є коефіцієнт відношення позикових і власних коштів. Він за змістом дуже близький до коефіцієнта забезпеченості запасів власними оборотними засобами.

В основному рівень коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів знаходиться в повній відповідності з рівнем коефіцієнта забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними засобами: він тим нижче, чим вище коефіцієнт забезпеченості, і навпаки.

 

Розрахунок коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів

Показники та підприємства

Од. змін.

01.01.

01.04.

01.07.

1. Позикові кошти

тис. руб.

підприємства:

№ 1

2156905

4004253

6460614

№ 2

1254114

1238341

1913987

2. Джерела власних коштів

тис. руб.

підприємства:

№ 1

3000641

4407611

8765337

№ 2

893329

1541770

2026222

3. Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів

підприємства:

№ 1

0.719

0.908

0.737

№ 2

1.404

0.803

0.945

Але коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів має і самостійне значення, тому на нього впливають свої фактори, які не впливають на інші показники фінансової стійкості.

На 01.01. за коефіцієнтом забезпеченості запасів підприємства розташовуються від гіршого до кращого в наступному порядку: № 2, № 1; по коефіцієнту співвідношення позикових і власних коштів: № 2, № 1. На 01.04. відповідно: № 2, № 1 і № 1, № 2. На коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів впливає кремі факторів, що впливають на коефіцієнт забезпеченості запасів, ще й загальна величина джерел власних коштів. Чим менше частка власних оборотних коштів у джерелах власних коштів, тим більшою мірою формування коефіцієнта співвідношення позикових і власних засобів буде незалежно від коефіцієнта забезпеченості запасів.

Для відповіді на питання - чи достатній для підприємства сам рівень коефіцієнта забезпеченості запасів, перш за все необхідно знати, чи є величина матеріальних оборотних коштів необхідної для безперебійної діяльності підприємства, вище або нижче необхідної. Аналіз проводиться в межах інформації, що міститься в публічній звітності підприємства. У цих межах стан матеріальних запасів можна оцінити виходячи зі швидкості їх обороту.

Оборотність матеріальних оборотних коштів і коштів у розрахунках

Показники та підприємства

Од. змін.

1 квартал

1 півріччя

1. Виручка від реалізації продукції

тис. руб.

№ 1

7448920

20108913

2. Товарообіг

тис. руб.

№ 2

7252952

15874984

3. Середні залишки матеріальних запасів

тис. руб.

№ 1

2202542

3227184

№ 2

640439

880743

4. Середні залишки коштів у розрахунках

тис. руб.

№ 1

2285907

3583326

№ 2

306924

420682

5. Оборотність матеріальних оборотних коштів

число оборотів

№ 1

3.4

6.2

№ 2

11.3

18.0

6. Оборотність коштів у розрахунках

№ 1

3.2

5.6

№ 2

23.6

37.7

На підприємствах з ритмічним виробництвом, де об'єктивні причини для спаду виробництва в одних кварталах і наростання його в інших, швидкість обороту матеріальних запасів по кварталах повинна бути однаковою при інших рівних умовах.

Підприємство № 1: матеріальні запаси в 1 кварталі обернулися 3.4 рази, а за півріччя - 6.2 рази, тобто у 2 кварталі їх оборотність була повільніше, ніж в 1. Приймаємо, що в 1 кварталі зайвих запасів не було. Тоді зайві запаси в цілому за півріччя рівні:

3227184 - 20108913/6.8 = 269991 тис. руб.

Підприємство № 2: зайві запаси за півріччя рівні:

880743 - 1587984/22.6 = 178310 тис. руб.

Такий підхід до оцінки запасів містить елемент умовності. Вважається, що розмір запасів в більшій мірі відповідає обгрунтованої потреби в них в ті періоди, в яких швидкість їх обороту вище.

Інша умовність - не береться до уваги, що запаси в той період, коли ми вважаємо їх нормальними, також можуть бути вище нормальних. Ця умовність знижує рівень перевищення запасів у порівнянні з нормальними в періоди, коли це перевищення має місце.

Таким чином, відповідно до розрахунків, на підприємстві № 1 в 1 півріччі зайві запаси склали 8.4% фактичних запасів

(269991/3227184) * 100 = 8.4%

на підприємстві № 2-т 20.2%.

У випадках, коли запаси вище необхідних, нормальний коефіцієнт забезпеченості їх власними оборотними засобами має визначатися виходячи з того, що власними джерелами повинні бути покриті необхідні розміри запасів, інше можна покривати позиковими коштами.

Розрахунок нормального коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами

Показники

Од. змін.

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Власні оборотні кошти для покриття необхідних запасів

тис. руб.

5003708

1180918

2. Зайві запаси у відсотках до фактичних

%

8.4

20.2

3. Фактичні матеріальні запаси

тис. руб.

5424020

1419643

4. Нормальний коефіцієнт забезпеченості їх власними оборотними засобами

одиниці

0.922

0.832

Проаналізувавши отримані дані можна сказати, що на обох підприємствах фактичний коефіцієнт забезпеченості має рівень вище достатнього.

Нормальний для підприємства коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними засобами - основа, що дозволяє визначити нормальний коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів.

Власні джерела коштів повинні покривати матеріальні оборотні кошти в межах необхідних запасів і всю вартість основних засобів і необоротних активів. Іншу частину майна підприємства допустимо покривати позиковими коштами. Якщо розрахувати, яку частину майна складають сумарно основні засоби і необоротні активи та необхідні матеріальні запаси, то неважко визначити нормальний для підприємства коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів.

Розрахунок нормального коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів

Показники

Од. змін.

Підприємства

№ 1

№ 2

1. Вартість майна

%

100

100

У тому числі

1.1. Основні засоби і необоротні активи

%

18.3

16.5

1.2. Власні оборотні кошти для покриття необхідних запасів

%

32.8

30.0

2. Необхідний розмір власних джерел коштів

%

51.1

46.5

3. Допустимий розмір позикових джерел

%

48.9

53.5

4. Нормальний коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів

одиниці

0.957

1.150

Підіб'ємо підсумки оцінки фінансової стійкості підприємства на основі коефіцієнтів забезпеченості запасів власними оборотними коштами і співвідношення позикових і власних коштів. Зроблені розрахунки нормального рівня коефіцієнтів дозволяють дати зіставну кількісну оцінку фінансової стійкості підприємства за цими двома показниками.

Коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними засобами показує, скільки власних оборотних коштів підприємство має на рубль матеріальних запасів, а нормальний коефіцієнт скільки воно повинно мати як необхідного мінімуму. Відхилення фактичного коефіцієнта від нормального вимірює, якої суми власних оборотних коштів не вистачає чи скільки їх понад мінімально необхідного розміру. Зіставлення дає відповідь на питання, чи можна підприємству нарощувати матеріальні запаси або їх необхідно знижувати; якщо зниження з яких-небудь причин неможливо або небажано, то у підприємства тільки один шлях до підвищення фінансової стійкості - збільшення розмірів власних обігових коштів. Збільшити власні обігові кошти можна кількома способами: зростанням чистого прибутку і зміною напрямків її використання (ми вже відзначали, що жодне з двох підприємств в аналізованому періоді не направляло прибуток на приріст оборотних коштів); ліквідацією непотрібних основних засобів та інших необоротних активів, якщо такі є; залученням довгострокових позикових коштів на капітальні вкладення.

Якщо фактичний коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними засобами вище нормального, можна розрахувати, скільки матеріальних оборотних коштів підприємство може придбати понад фактично наявних без шкоди для фінансового стану.

Зіставлення нормального і фактичного коефіцієнтів співвідношення позикових і власних коштів дає відповідь на питання, скільки позикових коштів необхідно повернути кредиторам негайно, щоб довести залежність від них до нормального рівня, або, навпаки, скільки позикових коштів підприємство може взяти додатково до вже наявних без шкоди для своєї фінансової незалежності.

ВИСНОВОК

Метою моєї роботи було вивчення питань аналізу кредитоспроможності та інвестиційної привабливості в тому вигляді, який універсальний для всіх підприємств, незалежно від роду їх діяльності.

Проте спеціалізація підприємства накладає свої особливості на завдання і результати аналізу його кредітоспосоності. Угруповання показників кредитоспроможності, дана в цій роботі, досить умовна. Мова йде про те, які фінансові показники становлять інтерес для тих чи інших юридичних і фізичних осіб, що мають з ним економічні відносини, в кінцевому результаті. Але для того, щоб правильно оцінити рівень і динаміку кожного показника, що визначає кредитоспроможність, необхідно уявляти собі все фінансовий стан повністю. Всі показники взаємозалежні: не можна, наприклад, правильно оцінити нинішній рівень дивідендів на акції, не проаналізувавши динаміку балансового прибутку, рентабельності і оборотності капіталу, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства. Рівень і динаміка кожного показника забезпечуються рівнем і динамікою інших показників. Аналізуючи кредитоспроможність, необхідно оцінити якісну і кількісну взаємозалежність всіх фінансових показників.

 

5. Список використаних джерел

1. Гроші і кредит, 1990, No. 1, Ларіонова І. В., Іванова М. Г. "Про організацію кредитування"

2. Гроші і кредит, 1990, No. 11, Чікіна М. О. "Про показники кредитоспроможності"

3. Гроші і кредит, 1991, No. 11, Барінгольц С. Б. "Аналіз фінансового стану промислових підприємств"

4. Гроші і кредит, 1993, No. 4, Кірісюк Г. М., Ляховський В. С. "Оцінка банком кредитоспроможності Позичальника"

5. Бухгалтерський облік 1988 No. 1

6. Фінансовий аналіз діяльності фірм, М., "Іст-Сервіс", 1994

7. Е. Рід, Р. Коттер "Комерційні банки", М., СП Космополіс, 1991

8. О. І. Лаврушин "Банківська справа", М., Банківський і Біржовий науково-консультаційний центр, 1992

9. М. Н. Крейнина "Аналіз фінансового стану та інвестиційної привабливості акціонерних товариств у промисловості, будівництві торгівлі", М., 1994

10. Стоянова Е. С. "Фінансовий менеджмент", М., Перспектива, 1993

11. Clifton H. Kreps, "Analyzing Financial Statements", American Institute of Banking

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
455.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Основна мета та завдання функціонування сільського кредитного кооперативу
Розрахунок механіки функціонування важільного механізму
Аналіз механізму проведення аграрних реформ основні проблеми їх функціонування та реалізації
Німецький патент та актуальні проблеми його перекладу Переклад як основа функціонування механізму
Структура та форми функціонування внутрішнього економічного механізму ВАТ Молочний комбінат Фаворит
Особливості кредитного договору
Формування кредитного портфеля
Аналіз кредитного ризику
Порядок укладення кредитного договору
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru