додати матеріал


Формування фінансових ресурсів

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ЩО ТАКЕ ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ?

Фінансовими ресурсами називають грошові кошти, призначені для фінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді.

Джерелами фінансових ресурсів є всі грошові доходи і надходження, які має підприємство. Вони направляються на здійснення видатків і відрахувань, необхідних для виробничого і соціального розвитку:

- Інвестиції,

- Авансування в поточні витрати (собівартість),

- Витрати і відрахування в спеціальні фонди і бюджети.

Це основні напрями використання фінансових ресурсів.

Які джерела фінансових ресурсів ІСНУЮТЬ?

Фінансові ресурси підприємства поділяються залежно від джерела їх отримання.

Відповідно можна виділити наступні типи фінансових ресурсів:

- Власні - складаються з амортизації та валового прибутку (що включає прибуток від реалізації товарів і послуг, від іншої реалізації, позареалізаційні доходи), та ін.

- Позикові - включають кредити банків або інших фінансових інститутів, бюджетні, комерційні кредити, емісію облігацій підприємства, а також кредиторську заборгованість.

- Залучені - кошти дольової участі в поточної та інвестиційної діяльності, кошти від емісії цінних паперів (за мінусом витрат), страхове відшкодування (при настанні страхового випадку або терміну страховки), надходження платежів по франчайзингу, оренду тощо, інші засоби ( в тому числі благодійність, спонсорська допомога тощо).

- Асигнування з бюджету і надходження з позабюджетних фондів (у тому числі у вигляді дотацій, субвенцій, відновлення переплат і т.д.).

ЩО ВПЛИВАЄ НА РЕАЛІЗАЦІЮ І ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ДОХІД?

Чинники, що роблять безпосередній вплив на обсяг реалізації і, в кінцевому рахунку, прибуток підприємства, можна умовно поділити на три групи:

- Виробничі фактори - пов'язані з обсягом виробництва, його ритмічністю, матеріальною, науково-технічної та організаційно-технічною оснащеністю, і відповідно з якістю продукції, її асортиментами й структурою й т.д.

- Комерційні фактори - охоплюють у широкому розумінні поняття маркетингу: укладання господарських договорів на основі вивчення діючої та перспективної кон'юнктури ринку, цінове регулювання збуту, його організаційно-економічне забезпечення. Надійність прогнозу комерційних факторів опирається, з одного боку, на страхування ризиків (в основному, ризиків втрати майна, зриву поставок, віддалення або відмови від платежу), з іншого - на залучення надійних платоспроможних клієнтів (замовників, покупців), що вимагає певних позавиробничих витрат (представницьких, на рекламу та ін.)

- Фінансові фактори, що охоплюють і виторг від реалізації продукції (послуг), і підприємницький дохід від усіх видів діяльності, включають: форми розрахунків; цінове регулювання, у тому числі уцінку у випадку уповільнення реалізації; застосування штрафних санкцій; вивчення та стягнення дебіторської заборгованості, а також забезпечення ліквідності інших активів; залучення кредиту банку або коштів з централізованих резервів; стимулювання залучення грошових ресурсів на фінансових ринках - доходів від цінних паперів, внесків, депозитів, оренди й інших фінансових вкладень. При цьому чим швидше і повніше надходження доходів, тим ефективніше вся діяльність.

ЯК ВИБРАТИ ефективної цінової політики?

Цінова політика як елемент загальної стратегії підприємства являє собою діяльність по встановленню, підтримці і зміненню цін на вироблені товари і послуги.

Обрані підприємством форми цінової політики безпосередньо випливають з проведеної нею ринкової стратегії. Вони прямо впливають на обсяг реалізації продукції і величину одержуваного прибутку.

Можна назвати такі форми цінової політики:

- Домогтися такого рівня цін, верхня межа якого забезпечував би підприємству максимальний прибуток.

- Забезпечити підприємству "нормальний прибуток" (відшкодування витрат виробництва плюс середня норма прибутку).

- Вести політику "цінової конкуренції".

- Вести політику "нецінової конкуренції".

- Встановлювати ціни на рівні "лідера" чи цін конкурентів.

- Забезпечувати "престижні" ціни, особливо підкреслюючи високу якість товару.

- Регулювати ціни, що забезпечують стабільність обсягів і номенклатури продукції.

ЯК ВСТАНОВИТИ оптимальну ціну на товар або послугу?

Процес ціноутворення проходить через декілька етапів, серед яких: визначення цілей та завдань ціноутворення, оцінка попиту і витрат, аналіз цін і товарів конкурентів - після чого вибирається метод ціноутворення і встановлюється остаточна ціна.

Підприємство встановлює вихідну ціну і потім коригує її з урахуванням різних факторів, що діють у ринковому середовищі.

Попит визначає максимальну ціну, яку підприємство може запросити за свій товар, а мінімальна ціна визначається витратами підприємства. Підприємець прагне призначити на товар таку ціну, щоб вона повністю покривала всі витрати з виробництва, розподілу і збуту, включаючи справедливу норму прибутку за прикладені зусилля і ризик.

Ціна, що встановлюється підприємством на вироблений товар, крім витрат виробництва і фактора попиту і пропозиції, залежить від платоспроможності населення, від цінової політики та ринкової стратегії підприємства, від якості товару, додаткових послуг та сервісу, від взаємозамінності товару і від його життєвого циклу.

На практиці методика визначення ціни може бути з орієнтацією:

- На витрати,

- На попит,

- На конкуренцію.

При орієнтації на витрати ("витрати плюс прибуток") методика встановлення ціни наступна: розраховується повна собівартість одиниці продукції і додаються встановлені відсоткові відрахування.

Перевага визначення ціни за методом "витрати плюс прибуток" полягає в тому, що власні витрати для підприємства значно легше визначити, ніж попит. Методика їх обчислення більш проста і доступна. Однак цей метод має і недоліки. По-перше, калькуляція витрат може включати в себе довільний розмір накладних витрат, що робить основу ціни недостатньо достовірною. По-друге, цей метод визначення ціни не враховує попит, а тому є небезпека недоотримання потенційного прибутку.

При ціноутворенні з орієнтацією на попит проблема полягає в тому, що попит значно важче виразити в кількісних показниках, ніж витрати. Це пояснюється, зокрема, тим, що на попит впливає багато факторів. Підприємству слід отримати інформацію хоча б про попередньому русі попиту, ніж не мати нічого, тим більше, якщо вона підкріплюється порівняно точним знанням про витрати підприємства, про вплив факторів навколишнього середовища на попит. У цьому випадку з'являється можливість скласти калькуляцію ціни досить обгрунтовано.

Оцінка попиту на новий товар - справа досить складна, оскільки немає даних за попередні роки, необхідних для розрахунку. Проте підприємство може вивчити попит на аналогічні чи подібні товари. Для цього використовуються такі прийоми оцінки попиту: експеримент, пряме інтерв'ю, статистичні ув'язнення.

При ціноутворенні з орієнтацією на конкуренцію (закриті торги) постачальники запрошуються до участі в торгах на поставку певних видів товарів. Їх пропозиції (тендери) представляються до визначеного терміну в опечатаному конверті. Ці конверти розкриваються публічно, і пропозиція з найменшою ціною приймається. Оскільки в цьому випадку відсутня можливість подальшого внесення змін до ціни, то рішення про призначення ціни грунтується на власних витратах і на аналізі можливих пропозицій конкурентів.

Проблема полягає в тому, що хоча пропозиція з низькою ціною і може виграти торги, але при цьому є ризик втратити потенційний прибуток. При цьому пропозиція з високою ціною може програти торги, що веде до втрат, пов'язаних з підготовкою до участі в торгах.

Необхідно постійну взаємодію фінансової та маркетингової служб в процесі визначення цін на продукцію і послуги.

Справа в тому, що маркетологи зазвичай починають процес формування цін з цін для кінцевих споживачів і потім рухаються назад, щоб визначити ціни для учасників каналів товароруху, прийнятні витрати виробництва і прибуток.

Фінансисти ж починають визначення ціни з витрат, додають до них бажаний прибуток і отримують продажну ціну. Тому керівництво підприємства має домагатися прийняття узгоджених рішень за цінами, що дозволить зробити їх оптимальними.

КОЛИ ТРЕБА Пропонує покупцям ЗНИЖКИ З ЦІНИ?

З метою максимізації припливу коштів підприємству варто розробляти широке розмаїття моделей договорів із гнучкими умовами форми оплати і гнучким ціноутворенням.

Пропозиція покупцям знижок виправдано в трьох основних ситуаціях:

- Зниження ціни приводить до розширення продажів, а структура витрат така, що це позначається на збільшенні загального прибутку від реалізації даної продукції.

- Система знижок інтенсифікує приплив коштів в умовах дефіциту на підприємстві. При цьому можливе короткострокове критичне зниження цін аж до від'ємного фінансового результату від проведення конкретних угод.

- Система знижок за прискорення оплати більш ефективна, ніж система штрафних санкцій за прострочену оплату.

НАВІЩО ПОТРІБНА АМОРТИЗАЦІЯ?

Амортизація - постійно накопичується у вартісному виразі знос основних засобів і нематеріальних активів для подальшого використання на просте і розширене відтворення вартості відповідних активів.

Амортизація - це найважливіше джерело відтворення і науково-технічного розвитку господарства. Це пов'язано не тільки з її сумарною величиною (її частка у собівартості продукції складає в середньому по промисловості від 20% до 40%), але і з мінімальною в порівнянні з прибутком залежністю від результатів поточної господарської та фінансової діяльності, отже, надійністю одержання грошових коштів .

Ефективне використання амортизації створює фінансові стимули для розвитку науково-технічного прогресу. До таких можна віднести:

- Механізм прискореної амортизації, який означає, як правило, подвоєння норми амортизаційних відрахувань. Отже, вдвічі скорочується термін окупності, прискорюється вибуття старих основних фондів, і значить, стимулюються фінансові вкладення в нові. Навіть якщо окупив себе завдяки прискореної амортизації основні засоби фізично не зносилися, їх вибуття дозволить впровадити у виробництво більш ефективну знову з'являється в умовах розвитку науково-технічного прогресу техніку.

- Пільги з податку на прибуток пов'язані з обов'язковим і повним використанням амортизації на реновацію тільки для фінансування капіталовкладень (виробничих і на житло). Лише в цьому випадку прибуток, що йде на ту ж мету, звільняється від податку на прибуток.

- Корекція вартості основних фондів і норм амортизаційних відрахувань, законодавчо регламентується державою, крім урахування інфляції і її згладжування, як міра фінансового впливу зумовлює єдину технічну політику і переваги в розвитку тих чи інших галузей і виробництв.

- Спеціальний режим нарахування та використання амортизації для окремих комерційних структур малого і середнього бізнесу створює додаткові стимули оновлення обладнання на цих підприємствах.

ЯК ЗНАЙТИ оптимального співвідношення між власними І позикових фінансових ресурсів?

КОЛИ ВАРТО ЗВЕРТАТИСЯ ДО ЗОВНІШНЬОГО РЕСУРСАХ?

ЯКЩО МОЖНА ОБІЙТИСЯ ТІЛЬКИ СВОЇМИ РЕСУРСАМИ, ЧИ ПОТРІБНО ЦЕ РОБИТИ?

Для того щоб відповісти на ці питання, необхідно розібратися, що таке фінансовий важіль і розглянути питання його функціонування.

Фінансовий важіль ("фінансовий леверидж") - це фінансовий механізм управління рентабельністю власного капіталу за рахунок оптимізації співвідношення використовуваних власних і позикових фінансових коштів.

Ефект фінансового важеля - це приріст до рентабельності власних коштів, одержуване завдяки використанню кредиту, незважаючи на платність останнього.

Ефект фінансового важеля виникає через розбіжність між економічною рентабельністю і "ціною" позикових коштів. Економічна рентабельність активів являє собою відношення величини ефекту виробництва (тобто прибутку до сплати відсотків за кредити та податку на прибуток) до сумарної величини сукупного капіталу підприємства (тобто всіх активів або пасивів).

Іншими словами, підприємство має спочатку напрацювати таку економічну рентабельність, щоб коштів вистачило принаймні для сплати відсотків за кредит.

Для розрахунку ефекту фінансового важеля застосовується наступна формула:

ЕФР = (1 - СНП) х (ЕР - СРСП) х (ЗС / СС),

де ЕФВ - рівень ефекту фінансового важеля,%;

СНП - ставка оподаткування прибутку, виражена десятковим дробом;

ЕР - економічна рентабельність активів;

СРСП - середня розрахункова ставка відсотка;

ЗС - позикові кошти;

СС - власні кошти.

Ця формула має три складові:

- Податковий коректор фінансового важеля (1 - СНП) - показує, якою мірою проявляється ефект фінансового важеля у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку;

- Диференціал (ЕР - СРСП) - характеризує різницю між рівнем економічної рентабельності активів і середньою розрахунковою ставкою відсотка за позиковими коштами; СРСП, як правило, не збігається з процентною ставкою, механічно взятої з кредитного договору, і розраховується як помножене на 100 ставлення величини всіх фактичних фінансових витрат за всіма кредитами за аналізований період до загальної суми позикових засобів, що використовуються в аналізованому періоді.

- Плече фінансового важеля - характеризує силу впливу фінансового важеля - це співвідношення між позиковими (ЗС) і власними засобами (СС).

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати зміною ефекту фінансового важеля при формуванні структури капіталу.

Так, якщо диференціал має позитивне значення, то будь-яке збільшення плеча фінансового важеля, тобто підвищення частки позикових коштів у структурі капіталу, буде приводити до зростання його ефекту. Відповідно, чим вище позитивне значення диференціала фінансового важеля, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

Однак зростання ефекту фінансового важеля має певні межі і необхідно усвідомлення глибокої суперечності і нерозривному зв'язку між диференціалом і плечем фінансового важеля. У процесі підвищення частки позикового капіталу знижується рівень фінансової стійкості підприємства, що призводить до збільшення ризику його банкрутства. Це змушує кредиторів збільшувати рівень кредитної ставки з урахуванням включення до неї зростаючою премії за додатковий фінансовий ризик. Це збільшує середню розрахункову ставку відсотка, що (при даному рівні економічної рентабельності активів) веде до скорочення диференціала.

При високому значенні плеча фінансового важеля його диференціал може бути зведений до нуля, при якому використання позикового капіталу не дає приросту рентабельності власного капіталу. При негативному значенні диференціала рентабельність власного капіталу знизиться, оскільки частина прибутку, що генерується власним капіталом, буде йти на обслуговування використовуваного позикового капіталу за високими ставками відсотка за кредит. Таким чином, залучення додаткового позикового капіталу доцільно тільки за умови, що рівень економічної рентабельності підприємства перевищує вартість позикових коштів.

Розрахунок ефекту фінансового важеля дозволяє визначити граничну межу частки використання позикового капіталу для конкретного підприємства, розрахувати допустимі умови кредитування.

У цілому, сама по собі заборгованість - не благо і не зло. Заборгованість - це та акселератор розвитку підприємства, та акселератор ризику. Залучаючи позикові кошти, підприємство може швидше й масштабніше виконати свої завдання. При цьому проблема для фінансового менеджера не в тому, щоб виключити всі ризики взагалі, а в тому, щоб прийняти розумні, розраховані ризики в межах диференціала (ЕР - СРСП).

Багато західних економістів вважають, що оптимальне значення рівня ефекту фінансового важеля близько до 30 - 50%, тобто що він має дорівнювати одній третині - половині рівня економічної рентабельності активів. Тоді ефект фінансового важеля здатний як би компенсувати податкові вилучення та забезпечити власним коштам гідну віддачу.

Вирішуючи задачу формування раціональної структури коштів підприємства, крім розрахунку кількісних показників, необхідно враховувати якісні фактори, у тому числі:

- Стабільність динаміки обороту. Підприємство зі стабільним обігом може дозволити собі відносно більшу питому вагу позикових коштів і більш значні постійні витрати.

- Рівень і динаміка рентабельності. Підприємство генерує достатній прибуток для фінансування розвитку та обходиться в більшій мірі власними коштами.

- Структура активів. Якщо підприємство має в своєму розпорядженні значні активи загального призначення, здатними служити забезпеченням кредитів, то збільшення частки позикових коштів у структурі пасиву цілком виправдано.

- Тяжкість оподаткування. Чим вищий податок на прибуток, чим менше податкових пільг і можливостей використовувати прискорену амортизацію, тим більше кращим виглядає боргове фінансування через віднесення хоча б частини відсотків за кредит на собівартість. Більш того, чим вище податки, тим сильніше підприємство відчуває недолік коштів і тим частіше воно змушене звертатися до кредиту.

- Ставлення кредиторів до підприємства. Конкретні умови надання кредиту можуть відхилятися від середніх в залежності від фінансово-господарського становища підприємства. Для малого і / чи початківця свою діяльність підприємства доступ до кредитних ресурсів особливо утруднений через ризикованого фінансового становища підприємства, недостатність забезпечення кредиту, відсутність кредитної історії.

- Стан ринку капіталів. За несприятливої ​​кон'юнктури на ринку капіталів іноді доводиться просто підкорятися обставинам, відкладаючи до кращих часів формування раціональної структури джерел коштів.

Управління поточною діяльністю

ЯК ЕФЕКТИВНО УПРАВЛЯТИ Поточні витрати?

Стратегія управління поточними витратами зводиться до визначення:

- Сумарних поточних витрат, необхідних для випуску певного обсягу продукції;

- Оптимального співвідношення між постійними і змінними витратами;

- Термінів окупності поточних витрат підприємства (досягнення порогу рентабельності);

- Запасу фінансової міцності.

Поточні витрати пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вони займають найбільшу питому вагу у всіх витратах підприємства і містять витрати з використання в процесі виробництва продукції сировини і матеріалів, основних виробничих фондів, комплектуючих виробів, палива і енергії, оплаті праці і т.д.

Поточні витрати повертаються підприємству після закінчення циклу виробництва і реалізації продукції у складі виручки від реалізації продукції.

Всі витрати підприємства можна розділити на дві категорії:

- Змінні (або пропорційні) витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва. Це витрати на закупівлю сировини і матеріалів, споживання електроенергії, транспортні витрати, торгово-комісійні та інші витрати; вони становлять постійну величину в розрахунку на одиницю продукції;

- Постійні (непропорційні або фіксовані) витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва. До таких витрат належать амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, орендна плата, оплата комунальних послуг, оклади управлінських працівників, адміністративні витрати тощо; рівень постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції має тенденцію до відносного зменшення із зростанням обсягу виробництва, і навпаки .

На практиці залежність змінних витрат від реалізації виражена не так жорстко, оскільки, наприклад, при збільшенні закупівель сировини її постачальники можуть надавати знижки з ціни, і тоді витрати на сировину ростуть повільніше обсягу виробництва. У той же час постійні витрати не залежать від реалізації лише до тих пір, поки інтереси подальшого її нарощування не зажадають збільшення виробничих потужностей, чисельності працівників, а також зростання апарату управління.

Крім того, деякі види витрат для одних підприємств є змінними, а для інших - постійними витратами, наприклад, витрати на оплату праці: при відрядній оплаті - це змінні витрати, при твердому окладі - постійні.

Змінюючи співвідношення між постійними і змінними витратами в межах можливостей підприємства, можна регулювати величину прибутку. Фінансовий механізм управління прибутком підприємства за рахунок оптимізації співвідношення постійних і змінних витрат називається "операційним важелем" ("операційний леверидж").

У практичних цілях для визначення сили впливу операційного важеля обчислюють відношення так званої валової маржі до прибутку. Валова маржа являє собою різницю між виручкою від реалізації і змінними витратами. Сила впливу операційного важеля завжди розраховується для певного обсягу продажів, для даної виручки від реалізації. Вона визначає, на скільки відсотків збільшиться прибуток залежно від зміни виручки від реалізації - для цього слід відсоток зростання виручки від реалізації помножити на силу впливу операційного важеля.

Чим більше частка постійних витрат у загальній величині витрат, тим сильніше вплив операційного важеля і навпаки. Така закономірність діє в умовах зростання виручки від реалізації. На невеликій відстані від порога рентабельності сила впливу операційного важеля максимальна.

Якщо поріг рентабельності вже пройдено, сила впливу операційного важеля убуває: кожен відсоток приросту виручки дає всі менший відсоток приросту прибутку (при цьому частка постійних витрат у загальній їхній сумі знижується). При зниженні виручки від реалізації сила впливу операційного важеля зростає незалежно від частки постійних витрат набагато швидше: кожен відсоток зниження виручки дає тоді все більший відсоток зниження прибутку.

У цілому висока питома вага постійних витрат у загальній їхній сумі вказує на підвищений ризик і недостатню гнучкість підприємства. У разі необхідності вийти зі свого бізнесу і перейти в іншу сферу діяльності підприємству буде досить складно і в організаційному, і особливо у фінансовому плані. Підвищений питома вага постійних витрат підсилює дію операційного важеля, і зниження ділової активності підприємства виливається в помножені втрати прибутку.

Однак якщо виторг зростає досить швидко, то при сильному операційному важелі підприємство хоча і платить максимальні суми податку на прибуток, але може фінансувати свій подальший розвиток.

Таким чином, сила впливу операційного важеля вказує на ступінь підприємницького ризику, пов'язаного з даною фірмою: він тим вище, чим більше сила впливу операційного важеля. Якщо рівень постійних витрат компанії високий і не опускається в період падіння попиту на продукцію, підприємницький ризик компанії збільшується. Для невеликих фірм, особливо спеціалізуються на одному виді продукції, характерна підвищена ступінь підприємницького ризику.

Точка беззбитковості (поріг рентабельності) характеризує досягнення такого обсягу виробництва, при якому досягається окупність постійних і змінних витрат; це можна визначити також як обсяг виручки від реалізації продукції, при якій величина валової маржі дорівнює загальній сумі постійних витрат. При такій реалізації підприємство не несе збитків, але й не має прибутку.

Формула беззбитковості (поріг рентабельності) може мати наступний вигляд:

ЦІНА х КІЛЬКІСТЬ = ПОСТ. ВИТРАТИ + ЗМІН. ВИТРАТИ х КІЛЬКІСТЬ

Поріг рентабельності може також розраховуватися як частка від ділення величини постійних витрат на величину валової маржі у відносному вираженні до виручки. За допомогою цього показника визначається період окупності витрат. Чим менше поріг рентабельності, тим швидше окупаються витрати.

Визначивши, якій кількості вироблених товарів відповідає, при даних цінах реалізації, поріг рентабельності, можна отримати критичне значення фізичного обсягу виробництва, нижче якого виробляти підприємству невигідно. При зниженні обсягу реалізації нижче цього рівня підприємство зазнає збитків, оскільки не може покривати свої витрати.

Порогова кількість товару може бути розраховано як відношення порогу рентабельності даного товару до ціни реалізації, або як частка від ділення постійних витрат на різницю між ціною і змінними витратами на одиницю товару.

Запас фінансової міцності визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції і порогом рентабельності. Якщо виручка від реалізації опускається нижче порога рентабельності, то фінансовий стан підприємства погіршується, утворюється дефіцит ліквідних засобів.

ЯК ЕФЕКТИВНО УПРАВЛЯТИ оборотні кошти?

Фінансовий менеджмент вирішує завдання визначення оптимального рівня оборотного капіталу. Якщо величина оборотного капіталу занижена, то таке підприємство буде постійно зазнавати нестачу коштів, мати низький рівень ліквідності, перебої у виробничому процесі, втрату прибутку. Навпаки, чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями, тим вище ліквідність підприємства, проте, збільшення величини оборотних коштів у порівнянні з оптимальною потребою в них приводить до уповільнення їх оборотності і також знижує величину прибутку.

Таким чином, стратегія управління оборотними коштами спрямована на забезпечення платоспроможності підприємства і базується на визначенні оптимального обсягу і структури оборотних коштів, що пов'язане з рішенням задачі вибору оптимальної структури джерел фінансування оборотних коштів.

Всі активи підприємства діляться на

- Основні або постійні;

- Оборотні або поточні.

Оборотними засобами (поточними активами) є активи, які можуть бути протягом одного виробничого циклу або одного року перетворені в грошові кошти.

Оборотні активи включають в себе матеріально-виробничі запаси і витрати, готову продукцію, дебіторську заборгованість, грошові кошти. Оборотні кошти є мобільною частиною активів підприємства. Перебуваючи в постійному русі, оборотні активи забезпечують безперебійний процес виробництва.

Залежно від здатності більш-менш швидко перетворюватися в гроші, тобто за ступенем ліквідності, оборотні активи діляться на повільно реалізованих (запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції), швидко реалізованих (дебіторська заборгованість, кошти на депозитах) і абсолютно ліквідні (грошові кошти і короткострокові ринкові цінні папери).

Пасиви підрозділяються на

- Власні;

- Позикові

Власні кошти і довгострокові кредити і позики об'єднуються в постійні пасиви; короткострокові кредити і позики, кредиторська заборгованість і та частина довгострокових кредитів і позик, термін погашення якої настає в даному періоді, становлять у сумі короткострокові (поточні) пасиви.

Комплексна політика управління оборотними коштами включає в себе управління поточними активами і поточними пасивами підприємства й зводиться до вирішення наступних завдань:

- Перетворення поточних фінансових потреб підприємства в негативну величину (під поточними фінансовими потребами розуміють різницю між поточними активами (але без грошових коштів) і поточними пасивами; це поняття можна також визначити як недолік / надлишок власних оборотних коштів);

- Прискорення оборотності оборотних коштів підприємства;

- Вибір найбільш підходящого для підприємства типу політики комплексного оперативного управління поточними активами і пасивами.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.dist-cons.ru/


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат
58.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Політика формування власних фінансових ресурсів
Формування власних фінансових ресурсів підприємства
Формування фінансових ресурсів ТОВ Глазовський
Формування власних фінансових ресурсів підприємства
Поняття та джерела формування фінансових ресурсів підприємства
Джерела формування та структура фінансових ресурсів підприємства
Виручка - основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства
Ефективність формування і використання фінансових ресурсів державного підприємства
Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru