Тютчев і фольклор

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Прийма Ф.Я.

Сучасна Тютчевіана своєму розпорядженні все ще небагатим запасом безперечних істин. Відносна єдність думок досягнуто поки що лише в інтерпретації філософських і суспільно-політичних поглядів поета-мислителя. Втім, і тут не все безперечно. Залишається, наприклад, незрозумілим, під впливом яких причин вихованець республіканця С.Є. Раіча Тютчев переконувати у правильності громадянських позицій свого вчителя. Але, будучи прихильником монархічної системи в принципі, Тютчев був супротивником деспотизму Миколи I («Ти був не цар, а лицедій»), засуджував кріпосне право, обурювався політикою, спрямованої на соціальне і духовне поневолення народних мас. Таким чином, безсумнівна суперечливість суспільних поглядів видатного поета, витоки його політичних помилок та ілюзій, нарешті, його своєрідний демократизм заслуговують подальшого вивчення.

Що ж стосується питання про естетичні поглядах Тютчева та літературно-художніх традиціях, які отримали втілення в його творчості, то наша наука стоїть перед ними в роздумі, не зумівши створити до цього часу жодної скільки-небудь стрункої і переконливої ​​концепції. Прожив значну частину свого життя на Заході, який стояв осторонь від літературних битв епохи, вихований у дусі поваги до античної та західноєвропейської культури, що захоплювався німецької класичної філософії, що знаходився в особистому знайомстві з Шеллінгом, цінитель поезії Гете, Шіллера і Генріха Гейне, Тютчев найчастіше сприймається нами як поет, відтворюваний російську дійсність чисто умоглядним шляхом, без ознайомлення з повсякденними реаліями національного побуту і соціальної боротьби.

У цьому повідомленні, не поставить перед собою широких завдань, нам хотілося б зосередити увагу на тих національних джерелах і традиції тютчевского творчості, які ще не стали предметом наукового вивчення.

Говорячи про «вітійственних» нотах громадянської лірики Тютчева, дослідники намагалися знайти в них відгомони поезії Ломоносова і Державіна. Не заперечуючи правомірності подібних спроб і цінності досягнутих в цьому напрямку результатів, зауважимо, що «вітійственная» поезія Тютчева могла харчуватися, крім того, також і соками національної писемності доломоносовской пори. Є вагомі підстави вважати, що в роки свого студентства (1819-1820) Тютчев, подібно своїм колегам по Московському університету, захоплювався «Словом о полку Ігоревім», чому чимало сприяли в той час лекції А.Ф. Мерзлякова і Р.Ф. Тимковський. У 1819 р. в Московському університеті проводився, як відомо, навіть конкурс на краще дослідження про давньої російської поемі [1]. «Словом о полку Ігоревім» марив товариш Тютчева по університету М.А. Максимович (1804-1873). «Словом» захоплювався, а згодом і перекладав його на російську мову і інший близький Тютчеву вихованець університету - Д.Ю. Струйскій (Трілунний) (1806-1856). Нарешті, від М.П. Погодіна, який на той час також навчався в Московському університеті, залишилася цінна щоденниковий запис від 2 грудня 1820 р., з якої ми дізнаємося, що в одній із розмов про Ігоревої пісні, справжність якого заперечувалася проф. М.Т. Каченовський, Тютчев порадив Погодіну перевести її на латинську мову [2]. Ми надаємо цьому записі вельми важливе значення. Мабуть, «Слово о полку Ігоревім» вражало молодого Тютчева насамперед класичної монументальністю своїх образів і стилю, для передачі яких, на його думку, найбільше були придатні строгі форми латинської мови.

Однак не тільки в скульптурній завершеності образів давньоруський поеми міг знайти Тютчев риси, импонирующие його поетичної індивідуальності. У викритті княжих крамолу, в яких «веці людиною скратішась», в зображенні безладу російської землі і тривог «нинішнього часу», в пронизаних ораторським пафосом закликах до єднання країни чуйна до цивільних мотивами муза Тютчева знаходила, мабуть, родинне їй звучання.

Повинні були імпонувати поетові також риси язичницько-пантеїстичного світогляду, так яскраво виражені в діалозі Ігоря з Дінцем, в зверненні Ярославни до сонця, вітру і Дніпру та в ряді інших місць «Слова о полку Ігоревім». До подібного висновку приводить нас аналіз зв'язків поезії Тютчева з народнопоетичним творчістю. Про них заявив відносно недавно у своєму дослідженні про поета К. Пігарєв, приділивши, їм, щоправда, всього лише шість рядків [3]. Ми повинні оцінити цю боязку заявку як безперечне досягнення нашої Тютчевіана, оскільки попередники К. Пигарева не зачіпали названого питання зовсім, виходячи з мовчазної припущення, що між Тютчева і фольклором не може бути нічого спільного. Однак естетичні погляди поета, що формувалися під впливом філософських концепцій «любомудрів», не дають для таких припущень ніяких логічних підстав.

Правильною орієнтуванні в цьому складному питанні сприяє перш за все творчість поета, зокрема його «руссоистско» вірш «О.М. Муравйову »(1821).

Де ви, про давні народи!

Ваш світ був храмом усіх богів,

Ви книгу матері-природи

Читали ясно, без окулярів ...

Ні, ми не стародавні народи!

Наше століття, про друзі, не такий! [4]

Єдність людини з природою зруйнував розум, який «те життя до дна він висушив, що в дерево вливала душу» (стор. 68). І до людей, що живуть виключно розумом, душі яких «не стривожить і голос матері самої», звернені відомі слова поета:

Не те, що мисліть ви, природа:

Не зліпок, не бездушний образ, -

У ній є душа, і ній є свобода,

У ній є любов, в ній є мова ...

У століття розуму відчуття слиянности з природою властиво лише обраним натурам, тоді як у віддаленому минулому воно було загальним. Показово в цьому відношенні вірш

«Там, де гори, тікаючи ...» (1830-ті роки), що переносить читача на береги середньовічного Дунаю:

Там-то, подейкують, у старі роки,

За лазуревого ночами,

Фей віліся хороводи

Під водою і по воді;

Місяць слухав, хвилі співали,

І, навісити з гір крутих,

Замки лицарів дивилися

З солодким жахом на них.

... Зірки в небі їм слухали,

Проходячи за ладом лад,

І бесіду продовжували

Нишком між собою.

... Все пройшло, все взяли роки,

Піддався і ти долю,

Про Дунай, - і пароплави

Нині нишпорять по тобі.

Одухотворення, персоніфікації неживої природи в цьому вірші не випадково супроводжує фольклорність стилю. Менш відчутна вона у відомому тютчевском вірші «Зима недарма злиться» (1830-ті роки), але хіба не в дусі російської народної обрядової поезії персоніфіковані тут пори року, - зима в образі старої чаклунки і весна в образі прекрасного дитини? По суті таку ж персоніфікацію спостерігаємо ми й у вірші «Весняна гроза» (1828-1854). Тільки на перший погляд весняний перший грім, висловлюючись мовою поета, «бестелесен» (стор. 68), але гуркоче він, «швидшими та граючи» (стор. 89), він істота жива істота. Грі грому весело вторить ліс, він теж натхненний. І цілком виправданий тому що з'являється в останньому чотиривірші образ вітряної Геби, що годує Зевсового орла: безхитрісна міфологія російського народу, по-своєму уособлюючи грозу, зіставляється поетом з міфологією давньогрецької: вони різні, але цілком співставні один з одним, бо і там і тут відображено « древнє »світогляд.

Багато спільного з фольклорним способом уособлення знайдемо ми і у вірші Тютчева «Неохоче і несміливо дивиться сонце на поля» (1849). Простонародне слівце «чу» і такі звороти, як «прінахмурілась земля» (епітет в стилі Кольцова) і «Сонце раз ще глянуло Спідлоба на поля» зближують цей вірш з фольклором і в суто лексичному відношенні. Прикладом уособлення особливого роду може служити тютчевское вірш «Ти хвиля моя морська, примхлива хвиля» (1852). Мінлива хвиля, захоплива своєю грою людини в морську безодню, лише почасти уподібнене живій істоті, тому що її образ має алегоричним змістом. У вірші синтезовані два творчих прийому, уособлення і алегорії. Як за змістом, так і по образотворчим засобам воно далеко не вкладається в канони народної поезії, хоча його кінцівка з її негативним порівнянням і постійними епітетами безумовно споріднена фольклорно-пісенною образам:

Не кільце, як дар заповітний,

У брижі твою я опустив,

І не камінь самоцвітний

Я в тобі поховав.

С. 171

Ні, в хвилину фатальну.

Таємницею принадністю ваблений,

Душу, душу я живу

Поховав на дні твоєму.

Вірш «Листя» (1830) - один з відносно ранніх тютчевских віршованих спроб, в яких уособлення переосмислюється в алегоричному плані. Листя пишаються своєю короткочасною, але повноцінним життям, їм ненависна довговічна, але худа зелень хвойних лісів.

Про буйні вітри,

Швидше, швидше!

Скоріше нас зірвіть

З докучних гілок!

Неважко довести, що вірш це примикає до літературної традиції, і разом з тим присутніми в ньому постійними епітетами («красне літо», «буйні вітри») воно узгоджується також з нормами народної поезії.

Уособлення, найчастіше виступає складовою частиною методу психологічного паралелізму і вступає іноді в поєднанні з алегорією, утворює досить стійку структурну прикмету філософської лірики Тютчева. Було б помилкою, однак, в будь-якому тютчевском оприявлення відшукувати фольклорні джерела. Відомо, що далеко не всяке уособлення узгоджується з народно-поетичною традицією. Такий, наприклад, образ М.В. Ломоносова, як «Брега Неви руками плещуть» (1742), прикметами фольклорності не володіє. Є, зрозуміло, книжкові персоніфікації і у Тютчева.

Дума за думою, хвиля за хвилею -

Два прояви стихії однієї!

У серці чи тісному, в безмежному чи море,

Тут - у висновку, там - на просторі:

Той же все вічний прибій і відбій,

Той же все привид тривожно-порожній!

Інтонаційний лад і лексика даного вірші («Хвиля і дума», 1851) далекі від норм фольклорної поетики, хоча його структурна основа їм і не суперечить. В інших випадках, як наприклад у віршах «Про що ти виєш, вітру нічний?», «Ти довго ль будеш за туманом Ховатися Російська зірка?», «Ти ль це, Німан величавий?» І т. д. «пісенний» зачин перемикається в русло медитативної чи політичної лірики. Буває і третє: розгорнутий фольклорний образ, збагачений психологічним змістом, стає шедевром справді філософської поезії:

Що ти хилиш над водами,

Іва, верхівку свою

І тремтячими листами,

Немов жадібними вустами.

Ловиш швидку струмінь?

Хоч нудиться, хоч тремтить

Кожен лист твій над струменем,

Але струмінь біжить і хлюпає,

І, на сонце ніжачись, блищить

І сміється над тобою ...

Не менш переконливе схожість з фольклорним психологічним паралелізмом знаходимо ми і в тютчевском віршів «У задушливому повітря мовчання» (1836). Його початок - картина задушливого літнього дня напередодні грози. Другий компонент аналогії - страждає від надлишку важких душевних переживань дівчина: В останньому куплеті поет з'єднує обидві теми в один вузол:

Крізь вії шовкові

Проступили дві сльози ...

Іль то краплі дощові

Зачинає грози? ..

Свідома установка автора на фольклорність підкреслюється не тільки структурними особливостями вірші, але також і способом «шовкових вій», висхідним до народній приказці: «Брови соболині, вії шовкові» [5].

Тютчевською поезія охоче йшла назустріч фольклорному анімізму і антропоморфізму, однак коло її «спілкувань» з народно-поетичною творчістю був набагато ширше. У поета не було, проте, і не могло бути тих близьких взаємин з антикріпосницьким фольклором, які відрізняли, скажімо, Некрасова, знавця і співака народного життя. Тютчев утримувався від зображення соціальних «низів», але відбувалося це через відсутність тісного контакту з ними, а не внаслідок байдужого ставлення до них. Підтвердженням відомої його схильності до відтворення народного життя можуть служити такі вірші (ми назвемо лише найважливіші), як «Ці бідні сільця», «Пішли, господи, свою відраду», «Сльози людські, про сльози людські», «От від моря і до моря ».

Остання з них написано в 1855 р. Домінанта авторського натхнення в ньому - образ російського солдата. Тютчев використовує тут (використовує оригінально) незмінно вторгалися в російський фольклор протягом багатьох століть (починаючи від «Слова о полку Ігоревім») образ ворона, роздираючого свою здобич - воїна, загиблого «за други своя» і тим не менш залишеного на поживу хижим птахам і псам. Чорний ворон сідає на телеграфну нитка, яка тікає з Севастополя до Петербург, «від моря і до моря».

І кричить він, і радіє,

І крутиться все над нею:

Вже не кров чи ворон чує

Севастопольських звісток?

Стор. 201.

Прикладом внутрішнього інтересу Тютчева до соціальних мотивами російського фольклору може служити також його знаменитий вірш «Сльози людські, про сльози людські». Представлене в ньому порівняння людських сліз з дощовими струменями (воно виконує одночасно функцію гіперболи) цілком узгоджено з естетичними принципами російського фольклору, в якому уподібнення людських сліз течією струмка, річки і т. п. зустрічається досить часто. Рівнянням на ці принципи характеризуються такі, наприклад, образи Н.А. Некрасова, як: 1) «Прибита до землі сльозами ... пил »і т. д. (« Тиша », 1857); 2)« Як дощ, зарядили надовго, неголосно ридає вона »(« Мороз, Червоний Ніс », 1863). Ритмічні особливості «Сліз людських» Тютчева також споріднені народної поетиці. Фольклорна пісенність надається вірша почасти дактилічних розміром, але головне - дактилическими закінченнями 3-го і 4-го вірша. Саме фольклорні інтонації і сприяють ототожнення сліз людських зі сльозами народними. У вірші «Сльози людські» Тютчев в перший і останній раз звертається до дактилічних закінчення, але звернення це симптоматично. До моменту створення цього вірша (1849) дактилічні закінчення в російській поезії ще не були так міцно, як згодом, закріплені за народно-селянської темою. Навіть у Некрасова в цей період дактилічні закінчення носять ще нейтральний характер (див., наприклад, його «Сучасну оду» і «Сором'язливість»). У вірші «Сльози людські» Тютчев, таким чином, як би передбачає проникнення в російську «книжкову» поезію протяжно-мінорних віршів на народну тему. У поетичній спадщині Тютчева, крім раніше названих, є ряд інших віршів, в тій чи іншій мірі «перегукуються» з народною поезією («Ранок у горах», «Весняні води», «Нічне небо так похмуро ...» тощо) . Обмежені заданим обсягом статті, ми позбавлені тут можливості їх проаналізувати. Але навіть викладені вище спостереження і факти дозволяють сказати, що фольклор був для видатного російського поета мислителя не «позамежної», а спорідненої його духовному складу стихією. Фольклорність намацується в його віршах з працею, - саме тому що вона входить в них органічно. Тютчев розглядав, мабуть, і фольклорні, і «архаістіческіе» елементи власної творчості як основу його національної образності. І вони не тільки не перебували в протиріччі з філософічністю поетичних задумів письменника, а й сприяли її утвердженню.

На фольклорності Тютчева лежить відбиток його оригінальної особистості. Йому були зовсім далекі екстенсивні форми використання фольклору (стилізація, запозичення і т. д.). Сутність відносин Тютчева до народнопоетичної творчості полягала в переосмисленні останнього, зведенні його на рівень літературно-художньої творчості. Великий поет, що підтверджується такими його віршами, як «У задушливому повітрі мовчання» і «Ти хвиля моя морська», високо оцінив музично-звукові можливості закладені у російській народній пісні. Поезія Тютчева перебувала в особливо тісному зіткненні з тими пластами російського фольклору, в яких відбилося первісно-поетичне народне світогляд, його пантеїстичні і анімістичні риси. Поет не залишився чужий, проте, і тим видам сучасного йому фольклорної творчості, в яких акумулювалися соціальні інтереси, суспільні погляди й етичні уявлення народних мас. В увазі Тютчева до соціальних мотивами російської народної поезії позначилася його близькість до магістральних шляхів розвитку російської літератури XIX ст.

Список літератури

[1] Див: Ф.Я. Прийма. Р.Ф. Тимковський як дослідник «Слова о полку Ігоревім». ТОДРЛ Інституту російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР, т. XIV, М.-Л., 1958, стор 90.

[2] Н.П. Барсуков. Життя і праці М.П. Погодіна, кн. 1. СПб., 1888, стор 91.

[3] К. Пігарєв. Життя і творчість Тютчева. М., 1962, стор 271.

[4] Ф.І. Тютчев. Повне зібрання вірші. Л., 1957 («Бібліотека поета», Велика серія, друге видання), стр. 68. Нижче посилання на це видання наводяться в тексті.

[5] В. Даль. Тлумачний словник живої великоруської мови, т. 4. Друге видання. СПб.-М., 1882, стор 93.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Реферат
34.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Тютчев ф. і. - Тютчев як добре ти про море нічний
Тютчев ф. і. - Ф. і. Тютчев поет чистого мистецтва
Фольклор
Сталін і фольклор
Фольклор для дітей
Фольклор - Богатирська сила
Фольклор - Герої-богатирі1
Фольклор - Герої-богатирі2
Фольклор - Герої-богатирі3
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru