додати матеріал


Трудове право України

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Трудове право України

Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України

Для нормального життя люди постійно повинні їсти, пити, мати одяг, взуття, задовольняти свої духовні потреби. Тільки на цій основі вони можуть брати участь у виробництві. При цьому слід враховувати, що людські потреби є надзвичайно еластичними, здатними до кількісних і особливо якісних змін. Якщо в повоєнний час люди задовольнялися простій одягом і кімнатою в комунальній квартирі, то вже через десяток років була поставлена ​​вимога про забезпечення кожної сім'ї окремою квартирою. Зросли вимоги і до якості одягу, який бажають придбати люди.

Але людина завжди намагається проявити себе ще і як особистість. Щастить тому, хто наділений якимось визнаним талантом: має красиву зовнішність, володіє красивим співучим голосом, досяг визначних спортивних успіхів тощо. Переважна ж більшість людей може проявити себе як особистість тільки завдяки роботі: майстерність у виконанні певної роботи, професіоналізм, що набувається роками, та ін

Без роботи не існувало і не може існувати жодне суспільство. І хоча вона існує з незапам'ятних часів, правове регулювання роботи виникло порівняно недавно - з розвитком капіталістичного способу виробництва. Обумовлено це тим, що попередні суспільно-економічні формації (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна) не потребували правового регулювання трудових відносин.

Лише тоді, коли пануючою формою організації роботи постійна наймана робота, коли робітничий клас організовано став вимагати від держави регулювання трудових відносин, держава змушена була піти на поступки і розпочати регулювання окремих питань трудових відносин.

Тому історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні та соціальні права. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в організовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайняти певні позиції в економіці. Це, у свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всього суспільних відносин.

Під тиском революційних вимог трудящих держава, намагаючись знизити напруження класової боротьби, змушена йти на певні поступки. Причому ці вчинки вона прагне подати не як вимушені, а як соціальні гарантії для трудящих з метою послаблення їх намагань змінити своє становище в суспільстві.

Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового регулювання праці:

1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог трудящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максимальне розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;

2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких вчинків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «антиробітничих законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спрямованість на скасування раніше проведених поступок.

Соціальний і антиробітничий види законодавства не становлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, які мають антиробітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши працівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилася вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при якому працівник змушений був, але «вільно» і «на свій розсуд», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар - робочу силу.

В кінці XVIII ст. буржуазна революція в Франції проголосила свободу роботи, ніж була забезпечена свобода попиту і продажу робочої сили.

З моменту проголошення свободи праці трудові відносини складалися без порушення інтересів буржуазії, оскільки, залишившись без засобів виробництва, працівник змушений був погоджуватися на запропоновані йому умови. При цьому формально «права і обов'язки» визначались угодою сторін, тому держава трудові відносини не цікавили.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного права, нормами, які ставилися до свободи умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його називав законодавець, - договір про наймання послуг (ст. 1779 Кодексу Наполеона), розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар - робоча сила.

Далі цей Кодекс встановлював, що наймання послуг дозволяється лише на певний термін, що є простим нагадуванням усунення підданства (ст. 1780), і що в разі виникнення спору зі слугою перевага в показаннях надається хазяїнові (ст. 1781).

Робоча сила, яка була прирівняна до товару, не знаходила попиту. З'явилися перші безробітні. Нелегально стали створюватися робітничі організації, виникають страйки, які спочатку були спрямовані проти машин, а не підприємців. У цих умовах буржуазна держава змушена була зробити деякі поступки робітничому рухові. Приймається ряд правових норм, спрямованих на регулювання трудових відносин. Тому історія трудового права - це послідовність досягнень і поразок робітничого класу, припливів і відливів у робітничому русі, просування його вперед.

Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання роботи фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватися термін «промислове законодавство», хоча приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. У 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін "робочий право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не тільки робітників, а й людей розумової праці.

У XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувало з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування і забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, які регулюють трудові відносини в суспільному виробництві.

Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Трудове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства розвинутих країн - «білі» і «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився досить вдалим, тому що в ньому відбивається його зміст - регулювання роботи.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівником, відображає конкретний зміст його роботи. Вона розділяє роботу на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник - робітником («синій комірець»).

Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, налагоджувати і настроювати систему машин, здійснювати контроль за процесом виробництва, яке завершується без його безпосередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець »).

Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, які регламентують тарифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відповідних категорій службовців і кваліфікаційні вимоги, які до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст роботи, яка ще довго буде залишатися фізичної або розумової.

Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «працівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринковій економіці ». Терміни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих.

Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці, правове становище яких визначено Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Згідно зі ст. @ 1 закону державною службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави.

Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15 рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично визначені чини. Тому це - чиновники, і саме цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер роботи цих категорій працівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві.

Трудове право тісно пов'язане з іншими галузями права. Як трудові відносини, які представляють частину життя суспільства, не можуть бути відірвані від цього суспільства, так і трудове право, яке регулює це відносини, не може бути відірване від тієї системи галузей права, які регулюють інше ставлення суспільства.

Функції трудового права України

Термін «функція» походить від латинського слова «functio», що означає обслуговування, діяльність. Якщо метод правового регулювання - це спосіб впливу на суспільні відносини, то функція права - це основні напрямки цього впливу, які відображають його службове призначення. Функції трудового права також обумовлені економічним базисом і в них зовнішньо проявляється сутність права.

Правові функції виражають спрямованість впливу права на суспільні відносини, тому показником їх реалізації служать соціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що сталися в результаті дії права. Саме на цих напрямках і проявляється активно-творча роль права в регулюванні і розвитку суспільних відносин. Свій нормативний вираз функції права одержують в законодавчих актах у вигляді мети і задач правового регулювання.

Оскільки право є одним з елементів структури суспільства, його функції необхідно розглядати в єдиній системі суспільного управління і в нерозривному зв'язку з об'єктивними і суб'єктивними факторами суспільного розвитку.

Об'єктивним критерієм класифікації функцій можуть служити основні види суспільних відносин, що становлять єдність правового регулювання. З цієї точки зору можна виділити економічну, соціальну та ідеологічну (виховну) функції права. У здійсненні цих функцій прямо або побічно беруть участь усі галузі права, при цьому кожна з них використовує специфічні для неї властивості, методи і засоби, які відповідають особливостям суспільних відносин, що ними регулюються, та їх місцю в суспільній структурі.

Отже, функція права - це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення соціального розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.

Регулюючи трудову діяльність громадян, трудове право активно впливає на виробництво і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються і збільшуються народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.

Економічна функція трудового права впливає на економічні відносини шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диференціації праці за ознакою її складності, визначення кількісних і якісних показників роботи, стимулювання матеріальними засобами високопродуктивної праці.

Перехід до ринкових відносин обумовив глибокі зміни в господарському механізмі держави, а відповідно і обумовлює якісні зміни в правовому регулюванні, зокрема розширення засад локальної нормотворчесті.

Трудове право України активно впливає на соціальні фактори розвитку суспільства. Соціальну сферу суспільного життя становлять переважно відносини по становищу людей в суспільстві, тобто відносини рівності або нерівності, співробітництва чи експлуатації, ступеню розвитку особи, відношення до власності. Саме завдяки роботі та її результатам створюється можливість визначити становище людини в суспільстві. Тому право, регулюючи відносини по застосуванню праці, стає важливим фактором розвитку суспільних відносин.

У трудовому праві України знаходять закріплення принципи соціальної справедливості, подальшого розвитку засад рівності, стимулювання прогресивних змін в умовах і змісті праці, створення оптимальної організації праці на виробництві, сприятливих умов для залучення робочої сили до праці і розвитку особи працівника, стимулювання трудової та громадської активності, забезпечення гарантій зайнятості в здійсненні трудових відносин. Кожен з цих напрямів соціальної дії трудового права підкріплюється відповідними правовими нормами.

Основою соціальної сфери є здійснення праці, оскільки соціальні відносини формуються, відтворюються і проявляються в праці, хоч вони охоплюють і інші сфери життя. Саме тому трудове право має найбільш широкі можливості впливати на соціальне життя шляхом як встановлення правового і фактичного статусу особи, яка вступила в трудові відносини, так і безпосереднього регулювання суспільних трудових і пов'язаних з ними відносин.

Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що з її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового колективу та громадських організаціях.

Соціальна функція трудового права є основною і характерною саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юридичній літературі. Так, в кінці 1975 р. в Федеративній Республіці Німеччини оголошено про створення Соціального кодексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціальної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу» [1].

До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини в виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль у суспільному виробництві.

Формування здібностей працівників є складним процесом. Для здійснення висококваліфікованої праці людина повинна тривалий час навчатися не тільки професійно. Тому кожному виду трудової діяльності завжди передує надбання тих чи інших знань.

Завдяки наявності в трудовій діяльності такого компонента, як пізнання, відбуваються акумуляція виробничого досвіду попередніх поколінь, його трансформація, засвоєння навичок і вміння наступними поколіннями. Без цього була б неможливою спадковість трудової діяльності. Поряд з пізнанням в трудовому процесі працівником оцінюється своя праця, усвідомлюється її необхідність, формуються потреби, інтереси, мотиви і мета цієї діяльності.

Важливим фактором виховання і розвитку здібностей працівників є трудове право. Його норми не тільки вміщують належну інформацію, а й забезпечують закріплення організаційно-правових форм як трудової, так і інших видів діяльності. Право визначає обов'язкову поведінку працюючих, а також встановлює певний комплекс правових засобів, які забезпечують сумлінне ініціативне відношення робітників і службовців до виконання своїх трудових обов'язків.

Норми трудового права містять правила належної поведінки працівника в процесі спільної роботи. Завдяки нормам у працюючих формується певна правосвідомість. Разом з тим дані норми містять й певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.

Тому можна вважати, що правове виховання нормами законодавства про працю здійснюється шляхом переконання, стимулювання, контролю за дотриманням законодавства і методом примусу. Всі ці методи повинні забезпечити справедливий підхід до регулювання праці як працюючих взагалі, так і окремих категорій громадян з метою надання їм пільг і переваг за виконання особливо важливих для держави функцій (шахтарі, лікарі, вчителі та ін) або з інших підстав (жінки, молодь, люди похилого віку), є забезпеченням саме справедливого підходу до регулювання і визнання соціального значення їх праці. Досягнення суспільством в майбутньому відповідного рівня розвитку, перетворення характеру, змісту і умов праці на підставі зростання її продуктивності об'єктивно становище працюючих і роблять непотрібними значну кількість ланок диференційованих переваг.

У радянській літературі постійно підкреслювалось, що норми права взагалі і норми трудового права зокрема, які безпосередньо спрямовані на розвиток демократії на виробництві, участь працюючих в управлінні підприємствами і об'єднаннями є проявом виконання ними політичної (управлінської) функції. Тим не менш вкажемо, що управлінська функція є суто економічною, оскільки вона спрямована на досягнення підприємством певних господарських результатів. Тому не слід шукати в трудовому праві політичних повноважень, воно спрямоване на регулювання трудових відносин. Ні колективна праця, ні тим більш індивідуальна не спрямовані на вирішення політичних питань.

Конституція України як основне джерело трудового права

Основним законом кожної держави є конституція. Вона дає наукове осмислення політичних та економічних процесів в країні, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її співвідношення з демократичними установами суспільства, визначає права і свободи громадян і створює умови для їх реалізації.

До цих пір вважалося, що першою конституцією в світі була конституція Сполучених Штатів Америки, прийнята в 1787 р. Проте вже доведено, що фактично першою в світі конституцією була Конституція України, прийнята 5 квітня 1710 р. в Бендерах на козацькій раді, яку мав назву «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького Війська». Цей документ складався з 16 пунктів і починав з преамбули: «Україна обох сторін Дніпра мають бути на вічні часи вільною від чужого панування». Всі урядові посади ставали виборними, суворо розмежувати державну скарб і особисті кошти гетьмана. Заборонялося робити утиски посполитим, податки накладалися залежно від майнового стану.

Саме так гетьман України Пилип Орлик відзначив свій вступ на гетьманство. Ця конституція була першою демократичною конституцією не тільки в Європі, а й у світі, так як була прийнята на 77 років до конституції Сполучених Штатів.

Отже, основним постулатом Конституції Пилипа Орлика була незалежність України як від Росії, так і від Польщі. Обмежувалася влада гетьмана і створювався козацький парламент. Передбачалося встановлення національного суверенітету, визначення меж Української держави, недоторканість Запорізької Січі. Законодавчим органом визначався Рада генеральної старшини, а главою виконавчої влади - гетьман.

Особливо цінним в Конституції України 1710 є те, що в ній йшлося про забезпечення прав людини, економічні та інші важливі для держави питання. На жаль, ця Конституція не знайшла свого практичного застосування, так як колоніальний гніт Російської імперії на чолі з Петром І зводився, а пізніше фактично призвів до знищення гетьманату як установи та української державності.

За роки радянської влади в Україну дослівно відтворювалися конституції, які приймалися в Радянському Союзі. Так було з конституцією 1936 p., яку називали сталінською, і з конституцією 1977 p., яку прозвали брежнєвської. Ці Конституції проголошували основні права і свободи в галузі трудових відносин, такі як право на працю, право на відпочинок, право на охорону здоров'я, право на освіту, право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, право на об'єднання в громадські організації, право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника. Обов'язком і справою честі кожного здатного до роботи громадянина визнавалися сумлінна робота в обраній ним галузі суспільне корисної діяльності, дотримання трудової дисципліни, збереження і зміцнення державної власності.

28 червня 1996 Верховна Рада прийняла нову Конституцію України, яка стала надзвичайно важливим політико-пра-вовім документом, який зафіксував існуючий стан розвитку Української держави і суспільства, їх правової системи.

Конституція України прийнята в умовах суперечностей між політичними партіями про шляхи розвитку нашої державності, тому ціла низка її положень далека від досконалості.

Незважаючи на це, Конституція України 1996 р. створює правову основу для удосконалення правового регулювання суспільних відносин у всіх сферах життя. Вона є надійною базою для діяльності передбачених нею державних органів і політичних інститутів, інтенсифікації поточного законодавства, створення значної кількості кодифікованих правових актів, оскільки сучасний масив законодавства України - це велика кількість законів, указів, постанов, інструкцій, правил та інших актів, частина яких прийнята ще в старі часи.

Конституція України проголосила, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є не-відчужуваними і непорушними, вони не є вичерпними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожен має право на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність.

Громадянам України належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, яка не заборонена законом, право на роботу, яку вони вільно або на яку вільно погоджуються, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування та ін

Проголошувані Конституцією права можна назвати позитивними правами, які у власному розумінні цього поняття не є правами, оскільки їм не кореспондують певні обов'язки, вони не гарантуються і не можуть гарантуватися в повному обсязі, наприклад, за допомогою судового захисту.

На сьогодні ні одна країна в світі не може створити належних гарантій реалізації та захисту економічних, соціальних і культурних прав своїм громадянам. Відсутність же судового захисту, яка є формою правових гарантій, перетворює названі права на декларацію і тим самим дискредитує саму ідею прав людини.

У той же час право на працю, право на освіту, право на житло, право на охорону здоров'я є найважливішими економічними, соціальними і культурними правами. У сучасних умовах вони можуть бути лише соціальними намірами держави, що засвідчують її гуманістичну мету.

Важливим надбанням Конституції є те, що вона закріпила національний суверенітет, недоторканність території України, забезпечила права людини, визначила співвідношення законодавчої, виконавчої та судової влади, вирішила економічні та інші важливі для держави питання.

Народ України прагне побудувати правову державу, в якій Конституція має стати визначальним регулятором суспільних відносин. Головним пріоритетом діяльності держави повинна бути людина як найвища соціальна цінність. Громадяни повинні здійснювати свої права за принципом «дозволено те, що не заборонено законом». Права і свободи людини повинні бути першоосновою існування і поступового розвитку суспільства, ідеалом якого є гуманізм. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи повинні здійснювати свої повноваження за принципом «дозволено лише те, що визначено законом».

Україна прагне йти шляхом створення громадянського суспільства, забезпечення принципів верховенства права, пріоритету прав і свобод людини, утвердження необхідних гарантій розвитку національних меншин. Соціальні аспекти життя людей регулюються саме нормами трудового права, і тому йому повинна належати провідна роль у реальному забезпеченні соціальних прав громадян.

Разом з Конституцією України на території України діють інші закони, які забезпечують верховенство Основного Закону.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
68кб. | скачати


Схожі роботи:
Трудове право 3
Трудове право 5
Трудове право 2
Трудове право 6
Трудове право 8
Трудове право 2
Трудове право 10
Трудове право 7
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru