Теорія організації 6

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Зміст
Введення
Цілі і завдання
1. Аналіз завантаження виробничих потужностей
1.1 Розрахунок виробничої потужності
1.2 Побудова лінії регресії
1.3 Визначення термінів реконструкції
2. Розробка мережевого графіка і гра - дерева цілей програми
2.1 Граф-дерево цілей програми
2.2 Побудова мережевого графіка
2.3 Розрахунок тривалості етапів
2.4 Розрахунок мережевого графіка
2.5 Оптимізація мережевого графіка
2.6 Матриця-модель управління програмою
3.Розробка робочої документації цільової програми
3.1 Розробка Графіка Гантта
3.2 Календарний графік робіт
3.3 Вимоги до розробки бізнес-плану програми
4. Теорія організації та її місце в системі наукових знань
4.1 Організація і завдання теорії організації
4.2 Неокласичний підхід до теорії організації
4.3 Сучасний підхід до теорії організації
4.4 Основні питання теорії організації та основні підходи до неї
Висновок
Список літератури
Додаток

Введення
Актуальність даної курсової роботи визначається одержанням не лише теоретичних знань, але й практичних навичок організаційного проектування.
Науково-методичний рівень курсової роботи визначається широким застосуванням методів математичного моделювання та оптимізації проектних рішень на основі: визначення регресійних залежностей, розрахунку на цій основі типових інтегралів, структурної оптимізації організаційних рішень цільової програми, підготовки вихідних даних для імітаційного моделювання на ЕОМ проекту, використання Державних стандартів і іншої нормативної документації для оформлення проекту.
Практична корисність курсової роботи визначається не тільки поглибленням знань і придбанням практичних навичок організаційного проектування, але також можливостями використання розглянутої методики в дипломному проектуванні та виконанні кваліфікаційних робіт.
Знання та практичні навички, отримані при виконанні даної курсової роботи, можуть бути використані на наступних курсах навчання для проектування бізнес-планів, розробки організаційних проектів підприємств, їх структурних підрозділів, оформлення проектно-кошторисної документації щодо реорганізації (реструктуризації, реконструкції, реновації), в інвестиційному проектуванні, при підготовці проектів кредитних, установчих та інших договорів.
Цілі і завдання курсової роботи
Метою даної курсової роботи є використання теоретичних знань для освоєння методики організаційного проектування цільових програм, придбання навичок виконання основних розрахунків, застосування ЕОМ та оформлення проектної організаційної документації.
До завдань курсової роботи відноситься оволодіння теоретичними знаннями методів організації, а також:
1. Розробка різних графіків організації виробництва продукції;
2. Нормування процесів підготовки виробництва;
3. Оформлення за допомогою ЕОМ проектної документації;
4. Користування Державними стандартами та методиками проектування.
5. Отримання навичок в області імітаційного моделювання інвестиційного проекту.

1. Аналіз завантаження виробничих потужностей
1.1. Розрахунок виробничої потужності
Виробнича потужність - розрахунковий, максимально можливий обсяг випуску продукції в одиницю часу, який визначають для умов найбільш повного використання виробничого обладнання і площ, застосування прогресивних норм часу, технології і форм організації виробництва, є основною величиною для аналізу можливостей постановки нової продукції на виробництво.
На рис. 1.1 по вертикальній осі ординат відкладена і величина виробничої потужності M (У значеннях пропускної здатності цеху), і величина обсягу випуску V (У нормо-годинах) у тому ж структурному підрозділі, тому що вони мають однакові розмірності аналізованих величин. Якщо по осі абсцис відкласти поточний час, то неважко дійти висновку, що при інтенсифікації матеріального потоку в мережі цехів і виробничих ділянок, який має місце при вирішенні завдань розвивається маркетингу і безперервного нарощування обсягів виробництва усі цехи і виробничі дільниці рано чи пізно переходять із зони резерву виробничої потужності (М> V) в зону дефіциту виробничої потужності (V> М).
Точки таких переходів розосереджені в часі. Цей факт дозволяє розробити комплекс організаційних заходів з профілактики невідповідностей аналізованих величин за допомогою розробки та виконання різного масштабу проектів реконструкції виробничих підрозділів, в яких (V розрахунковий> М проектний)

Vj, Mi mпр i -----------------------------
Vj
------------------------ ---------------------
------------


t1 t2 t3 t4 T
Рис.1.1 Графік порівняльного аналізу завантаження
виробничих потужностей
Розосереджені в часі точки переходу із зони резерву в
зону дефіциту виробничих потужностей (t, t 2 ti) можна уточнити в чисельному вигляді для визначення значень інтервалів термінів проведення реконструкції (t min, t max):
k QUOTE = QUOTE   пр dt (1)
                     V (t max) = S max * F (2)
де
t min - найбільш ранній термін реконструкції;
t m ах-найбільш пізній термін реконструкції; tok-розрахунковий термін окупності капвкладень, визначений у t;
t1 - строк попередньої реконструкції, розширення або будівництва цеху;
V (t)-функція зміни обсягів випуску продукції в часі; к-коефіцієнт зміни наведених витрат з моменту t t;
М пр - проектна виробнича потужність (пропускна здатність);
S m ах - максимально можливе число одиниць устаткування в цеху або на виробничій дільниці;
F - річний дійсний (ефективний) фонд часу роботи одиниці обладнання за рік.
Оптимальний термін реконструкції знаходиться в інтервалі (t min, tmax)
Для виконання розрахунку можливі два варіанти дій:
- Перший варіант - розрахунок емпіричної залежності методом середніх значень на калькуляторі;
- Другий варіант - перевірка кореляційного зв'язку і розрахунок емпіричної поліноміальної залежності на ЕОМ за допомогою спеціальної програми "ПОЛИНОМ" або в EXCEL.
За першим варіантом розрахунків необхідно виконати наступні дії:
1. Для даних таблиці (примітка: поточні дати верхнього рядка таблиці задає викладач) визначити методом середніх рівняння експериментальної кривої зміни обсягів виробництва по роках - V (t) (у даному випадку - це поліном першого ступеня);
2. Розрахувати значення відхилень ej експериментальних значень від лінії регресії для системи рівнянь:
QUOTE (3)
3. На підставі цієї системи рівнянь визначити невідомі коефіцієнти а і b рівняння регресії
   V (t) = aT + b (4)
4. Для перевірки результатів побудувати відповідний графік зміни обсягів випуску по роках.
5. Вирішити рівняння (1) і (2) для даної таблиці

Таблиця1. 1 Зміна обсягів виробництва
роки
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
V (t), тис. н-год
539,5
582,0
601,7
597,7
669,6
664,2 *
721,1 *
774,3 *
*-Розрахункові значення (без індексу звітні дані за попередні роки)
К і = 1-коефіцієнт зміни наведених витрат з моменту t t;
М пр = 670,0 тис. на-годину - проектна виробнича потужність (пропускна здатність);
S max = 180 - максимально можливе число одиниць устаткування в цеху;
F = 4015 годин для двозмінного режиму роботи - річний дійсний (ефективний) фонд часу роботи одиниці обладнання за рік.
1.2. Побудова лінії регресії
Для побудови лінії регресії скористаємося методом «Середніх». Розрахуємо значення відхилень e i експериментальних значень від лінії регресії для системи рівнянь, використовуючи формулу e i = V (t i) - (a * t + b):


Відповідно до даної системи рівнянь визначимо невідомі
коефіцієнти a і b рівняння регресії (4):
539,5 - (a * 0 + b) + 582,0 - (a * 1 + b) + 601,7 - (a * 2 + b) + 597,7 - (a * 3 + b) = 0,
669,6 - (a * 4 + b) + 664,2 - (a * 5 + b) + 721,1 - (a * 6 + b) + 774,3 - (a * 7 + b) = 0,
a = 31,77,
b = 469,03.
Після цього, підставивши в (4) отримані значення, запишемо рівняння лінії регресії: V (t) = 31,77 * t +532,57 (5).
Зробимо перевірку отриманих даних. Для простоти обчислень візьмемо t за 2 і 9 (2002 і 2009 року). Розрахуємо значення V (t) при t = 2 і t = 9:
V (t) = 31,77 * 2 +469,03 = 532,57 і V (t) = 31,77 * 9 +469,03 = 754,96. Отримали два значення V (t). Відзначимо отримані значення на графіку:
V (t), тис. н-год
(T), тис. н-год
Рис.1.2 Графік зміни обсягів виробництва по роках
З графіка видно, що отримані значення вірні і лінія регресії знайдена вірно.

1.3. Визначення термінів реконструкції
Розосереджені в часі точки переходу із зони резерву в зону дефіциту виробничих потужностей (t1, t2, ... t i) можна уточнити в чисельному вигляді для визначення значень інтервалів термінів проведення реконструкції (t min, t max) за формулою (6):
                    k QUOTE = QUOTE   пр dt                      
де M пр = 670,0 тис. н-год
k = 1
Підставимо ці значення в (6):
QUOTE + 469,03 t = QUOTE
QUOTE +469,03 * T min -469,03 * 2 = 670 * 7-670 * 2
У результаті отримуємо:
15,88 QUOTE = 0
Дане рівняння є квадратним і вирішується за допомогою знаходження дискриминанта:
D = QUOTE -4 * A * c:
D = QUOTE 704,55
Коріння цього рівняння знаходяться за наступною формулою:
t 1,2 = QUOTE (7)
Маємо:
t 1, 2 = QUOTE
t 1 =- 36,95; t 2 = 7,42
З 2-х отриманих значень умові задовольняє 2-е.
Розрахуємо найбільш ранній термін реконструкції t min з урахуванням кількості днів у році:
t min = 365 * 0,42 = 153 день 2008 року, таким чином t min = 3 червня 2008
Розрахуємо зміну обсягів випуску продукції V (t) в найбільш пізній термін реконструкції t max за формулою (2):
31,77 * t max +469,03 = 180 * 4,015. t max   = 7,98.
Знайдемо найбільш пізній термін реконструкції t max :
t max = 0,98 * 365 = 357,70 2008 року;
t max = 25 грудня 2008 року.
Подальше нарощування обсягу виробництва неможливо.
Таким чином, найменш ранній термін виконання роботи 3 червня 2008 року, а найбільш пізніше 25 грудня 2008р.

2. Розрахунок мережевого графіка програми
2.1. Граф дерево цільової програми
Цільові програми відрізняє від інших методів організаційного проектування процесів: визначення цілей, оптимізація засобів їх досягнення і використовуваних ресурсів, оцінка ефективності проекту, розробка спеціальних засобів управління програмою. Всі ці роботи здійснюють на основі моделювання та оптимізації організаційної системи.
Визначення цілей програми зазвичай починають від генеральної мети. Практика виробила спеціальні способи формулювання цілей: вони повинні містити опис очікуваного результату, починаючи з дієслова в наказовому способі і невизначеній формі. У багатьох випадках такі формулювання містять чисельні характеристики термінів та основних показників очікуваних результатів. Наприклад, "поставити на виробництво нову модель .<.....> вироби і до 13.08.2008 року випустити установчу серію в кількості <.......> комплектів".
Таке формулювання генеральної мети зазвичай не відповідає на всі спеціальні питання, які цікавлять організаторів даного процесу:
-До якого терміну виконати реорганізацію виробництва?
-Які структурні підрозділи і як будуть реорганізовані?
-Які комплекти організаційно-розпорядчої та технічної документації будуть потрібні і до яких термінах?
-Які необхідні інвестиції і чи буде прибуток від організації даного виробництва, коли і в яких обсягах?
-Як вплинуть результати на діяльність колективів виконавців?
У зв'язку з цим, на основі генеральної мети часто формулюють цілі другого, третього і наступних рівнів. Їх, зазвичай, називають завданнями. Завдання визначають за тими ж правилами, що й генеральну мету, але в більш докладної декомпозиції Якщо комплекс завдань кожного наступного рівня за правилами формальної логіки узагальнює повну декомпозицію генеральної мети (або завдання попереднього рівня), то можна побудувати граф-дерево цілей програми, наприклад, рис.2.1
Цілі і завдання програми можна розподіляти по ієрархічних рівнях системи управління, в даному випадку підприємства, з тим, щоб забезпечити їх наочність і конкретний розподіл відповідальності за виконавцями цільової програми. Для нескладних програм цілі і завдання іноді формулюють простим їх перерахуванням.
Кожній цілі нижнього ієрархічного рівня, яка повинна бути зрозумілою відповідальному виконавцю, ставиться у відповідність конкретний набір інструментів та ресурсів з їх досягнення. Це, як правило, перелік виконуваних робіт. Способи його уявлення можуть бути різними - це може бути просто перелік заходів, розподілений по конкретним виконавцям, це може бути мережевий фрагмент структурної математичної моделі процесу організації, це може бути план-графік, або інший графік виконання процесу організації у часі.

"Поставити на виробництво нову модель .<.....> вироби і до 1.12.200 .. року випустити установчу серію в кількості <.......> комплектів ".
Генеральний
директор
Підпис: "Поставити на виробництво нову модель .<.....> вироби і до 1.12.200 .. року випустити установчу серію в кількості <.......> комплектів ".


Технічний директор
Округлений прямокутник: Технічний директор
Створити до 19.04.08 року додаткові виробничі потужності (104.3т.н-годину) на основі конверсії виробництва складального корпусу
Округлений прямокутник: Створити до 19.04.08 року додат ¬ тільні про ¬ ¬ з ¬ ¬ вод-ного ¬ ¬ ні потуж ¬ ності (104.3т.н-годину) на основі конверсії про ¬ ництва складального корпусу
Укласти до року кредитний договір на суму ..... млн. руб., забезпечивши окупність інвестицій за .... року та суму чистого дисконтованого доходу .......... млн. руб. до ...... року
Освоїти виробництво установчої серії вироби до13.08.08г. в кількості ........................ комплектів
Головний технолог
Начальник виробництва
Головний економіст
Виконати технологічну підготовку виробництва по новому виробу до25.03.08года в цехах № № ....
Округлений прямокутник: Головний економіст
Округлений прямокутник: Укласти до року кредитний договір на сум-му ..... млн. руб., забезпечивши окупність інвестицій за .... року та суму чистого дисконтованого доходу .......... млн. руб. до ...... року
Округлений прямокутник: Начальник виробництва
Округлений прямокутник: Головний технолог
Округлений прямокутник: Освоїти вироб ¬ ництво установчої серії вироби до13.08.08г. в кількості ........................ комплектівОкруглений прямокутник: Виконати техноло ¬ гіче ¬ ську підготовку вироб ¬ ництва по новому виробу до25.03.08года в цехах № № ....

-

Рис.2.1 Приклад декомпозиції генеральної мети програми за рівнями управління
Способи його уявлення можуть бути різними - це може бути просто перелік заходів, розподілений по конкретним виконавцям, це може бути мережевий фрагмент структурної математичної моделі процесу організації, це може бути план-графік, або інший графік виконання процесу організації у часі.
Для даного випадку переліки робіт можуть включати:
-За завданнями генерального директора - призначення головного спеціаліста цільової програми (менеджера проекту); формування творчих бригад; організація розробки програми, призначення керівників робіт по об'єктах організаційного проектування для здійснення локальних оргпроект програми; адміністративне керівництво ходом робіт на об'єкті, контроль виконання; участь у роботі приймальної комісії ..;
- За завданням технічного директора - це організація розробки компоновочной схеми складального корпусу і креслень планувань обладнання; організація розробки спеціальних частин проекту конверсії виробництва (вентиляції, енергетичної, сантехніки, дизайн-проекту), організація розробки робочої документації на виріб; забезпечення проектування і виготовлення складальних стендів і (або) складального конвеєра; створення та придбання іншого спеціального обладнання; організація монтажних і пуско-налагоджувальних робіт;
за завданнями головного економіста - це розробка інвестиційного плану, укрупненого графіка виробництва і збуту, кошторисні обгрунтування, розрахунок фінансового плану, оцінка економічних результатів організаційного проекту, узагальнення даних у бізнес-плані та укладання кредитного договору, мобілізація власних фінансових засобів розвитку виробництва, контроль фінансової дисципліни ;
за завданнями головного технолога - це розробка графіка технологічної підготовки виробництва, технологічний аналіз конструкції виробу і виробництва, розробка технологічних процесів, проектування і виготовлення засобів технологічного оснащення, організація розробки керуючих програм для обладнання з програмним управлінням, налагодження технологічного комплексу ...;
за завданнями начальника виробництва - це вибір методу освоєння виробництва нового виробу, розробка об'ємних та календарних графіків випуску продукції установчої серії; розрахунок календарно-планових нормативів (виробничих партій, випереджень запуску-випуску, нормативів незавершеного виробництва); диспетчирування ходу виробництва, тобто контроль, облік і регулювання в забезпечення ритмічного і ефективного виконання процесу організації.
Для складних проектів при формуванні системи цілей можливі додаткові обгрунтування цільової функції: розробка прогнозів; опис альтернативних варіантів сценаріїв і модифікацій головних цілей організації; розробка курсу дій, розрахунок для кожного курсу дій необхідних ресурсів, розробка матриці "цілі-засоби"; оцінка наслідків (політичних , військово-стратегічних, екологічних, соціальних, економічних), обгрунтування граф-дерева цілей з логіками "і", "або / і" для евристичного пошуку, визначення коефіцієнтів значимості цілей і завдань для визначення ресурсів, застосування спеціальних економіко-математичних методів. Граф-дерево цілей є основою моделювання та оптимізації процесу організації у часі.  
2.2. Побудова мережевого графіка
Побудова мережного графіка досягнення цілей програми зазвичай здійснюють з використанням наступних умовних позначень:
- Вершина мережевого графа. Вона характеризує момент початку або закінчення роботи;
- Робота мережного графіка. Вона, на відміну від вершини, має тривалість t ij;
- Фіктивна робота. Її тривалість дорівнює " 0 " . Вона необхідна для узгодження паралельно виконуваних і взаємозалежних у часі робіт.
Перелік робіт мережного графіка може включати: науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), роботи з конструкторської
підготовки виробництва на стадіях розробки робочої конструкторської документації. Основний зміст робіт з проектування нових виробів і перелік розробляється конструкторської документації технічних завдань, технічних пропозицій, ескізних і технічних проектів, робочої конструкторської документації в даний час уніфікований в Єдиній системі конструкторської документації.
Інша частина робіт - це роботи з технологічної підготовки виробництва. Їх основний зміст визначено системами технологічної підготовки виробництва, які уніфіковані як на державному рівні, так і на галузевому рівні. У основний перелік робіт з технологічної підготовки виробництва зазвичай включають:
-Технологічний аналіз конструкцій виробів (вхідний технологічний контроль конструкторської документації, забезпечення технологічності конструкції виробу, структурний аналіз конструкції),
-Технологічний аналіз виробництва (аналіз завантаження виробничих потужностей, розрахунок організаційно-технічного рівня виробництва, атестація робочих місць),
-Проектування технологічних процесів (розробка технологічних маршрутів руху виробів по цехах і службам підприємства, проектування технологічних процесів, в тому числі підготовка комплектів проектної, директивної і перспективної технологічної документації, розробка
керуючих програм до обладнання з програмним управлінням),
-Проектування та виготовлення засобів технологічного оснащення (спеціального технологічного обладнання, інструменту, пристосувань, засобів контролю та випробувань, засобів автоматизації технологічних процесів),
-Технологічне проектування виробничих підрозділів підприємств (у тому числі їх виробничих корпусів, виробничих дільниць та відділень, допоміжного виробництва, обслуговуючих господарств),
-Монтаж і налагодження технологічного комплексу (замовлення і придбання обладнання, монтажні та пусконалагоджувальні роботи, освоєння виробничих потужностей),
-Розробку норм технологічного проектування (технологічних режимів і регламентів, норм часу на виконання технологічних процесів, норм витрати матеріалів, норм витрати енергії для технологічних потреб).
Третя частина робіт - це роботи з організаційної підготовки виробництва, до цього етапу організації комплексної підготовки виробництва найчастіше відносять:
- Освоєння виробництва (постановку на виробництво) нових виробів (включаючи організацію, планування і управління ходом робіт, розробку організаційно-розпорядчої документації, контроль облік і регулювання ходу робіт);
-Організацію, при необхідності, реконструкції виробництва (включаючи конверсію, реновацію, технічне переозброєння, комплексну автоматизацію, проведення організаційно-технічних заходів по окремих робочих місць), нового будівництва або розширення виробництва. Ця стадія робіт може передбачати будівельне проектування та архітектурно-художнє оформлення, будівельно-монтажні роботи з реконструкції будівель; до цієї стадії також прийнято відносити виконання спеціальних частин проектів (електротехнічної, сантехнічної, опалення, вентиляції);
- Організацію фінансових потоків (проведення маркетингових досліджень у забезпечення виробничої програми підприємства, економічний аналіз і техніко-економічні обгрунтування, бізнес-планування та інші види техніко-економічного планування, кредитування, організацію формування і використання фондів розвитку виробництва, організацію заробітної плати, матеріальне стимулювання праці , контроль фінансової дисципліни;
- Матеріально-технічне забезпечення;
підготовку кадрів фахівців (включаючи не тільки професійну підготовку кадрів, але також соціально-психологічну підготовку колективів до інноваційних процесів;
навчання персоналу новим методам організації праці, виробництва і управління; організацію суміщення професій, нових бригад, багатоверстатного обслуговування, організацію руху новаторів, раціоналізаторів та винахідників.
В якості цілей даного етапу організаційного процесу зазвичай розглядають:
виконання встановлених термінів та обсягів поставок продукції (для цього
використовують спеціальні системи оперативно-календарного планування,
на основі яких розробляють раціональні плани оперативного управління виробництвом, регулюють хід виробництва за параметрами не тільки своєчасного випуску продукції, а й забезпечення виробничих підрозділів плановими завданнями, матеріалами, заготовками, комплектуючими, засобами технологічного оснащення, технічною документацією);
скорочення витрат на виробництво (для цього забезпечують раціональне використання робочого часу за допомогою не тільки зниження простоїв обладнання і робітників, але також оптимізації завантаження робочих місць, виконання контролю і аналізу причин простоїв, скорочення витрат на виробництво, крім сказаного, забезпечується мінімізацією обсягів незавершеного виробництва, тобто складських запасів та інших напрацювань; найважливішою частиною таких робіт є застосування автоматизованих систем управління (АСУ) ходом основного виробництва, які дозволяють підвищити якість оперативного управління виробництвом).
Роботи, згідно з таким укрупненому мережевому графіку, виконує не тільки підприємство-виробник нового виробу, але також найрізноманітніші організації: проектні та науково-дослідні інститути, дослідно-конструкторські бюро і спеціальні конструкторсько-технологічні бюро, підприємства підготовки виробництва, підприємства-суміжники та інші організації, діяльність яких регулюють за допомогою мережного графіка. Ясно, що такий складний комплекс робіт з організаційного проектування, повністю відобразити в одному проектному документі надзвичайно важко, а, часом, і неможливо. Кожна з робіт укрупненого мережевого графіка може бути представлена ​​у вигляді приватного або локального мережевого графіка, лінійного графіка Гантта, графіка Перта, мережі Петрі або у вигляді іншої моделі процесу організації у часі.
На наступній таблиці відображено детальний перелік робіт, необхідний для організації виробничого процесу освоюваного вироби на основі нових технологічних процесів, які оформляють у вигляді комплектів проектної, перспективної або директивної документації.
Таблиця 2.2 Перелік робіт з технічної підготовки виробництва в цеху
Код робіт
Найменування робіт
Очікуваний час,
(Дні)
Роботи
(Тривалості робіт і резерви часу в календарних числах)
(I - j)
(Згідно мережевому графіку)
t ожij
Rп

Кн ij
0-1
Розробка програми виконання робіт
14
0
0
1
1-2
Технологічний аналіз конструкцій виробів
24
0
0
1
2-3
Розробка проектної технологічної документації
15
0
0
1
2-4
Аналіз завантаження виробничих потужностей
21
6
6
0,04
3-5
Проектування агрегатного технологічного обладнання
46
22
0
0,68
3-6
Розробка робочої технологічної документації
58
40
0
0,59
3-7
Розробка технологічних нормативів (для норми контролю)
12
0
0
1
3-11
Замовлення, покупка і доставка нового технологічного обладнання
29
39
39
0,31
4-8
Розробка дизайн-проекту (проекту художнього оформлення)
21
0
0
1
4-9
Розробка будівельної документації на фундаменти
7
7
0
0,83
4-10
Розробка технологічної частини проекту
21
21
21
0,5
5-25
Виготовлення агрегатного технологічного обладнаний.
138
61
61
0,68
6-12
Проектування переналагоджуваної технологічної оснастки (для ділянки № 1 першої черги)
16
40
0
0,59
8-10
Розробка макета роботизованою лінії
21
0
0
1
9-10
Розробка енергетичної частини проекту
28
7
7
0,83
10-11
Оформлення, погодження та затвердження зведеного комплекту проектно-кошторисної документації
14
0
0
1
11-13
Демонтаж устаткування по буферної майданчику
(Демонтується на час робіт цехової ремонтної бази)
14
0
0
1
11-14
Виготовлення фундаментів під обладнання дільниці № 1 (на буферної майданчику демонтується цехової ремонтної бази)
14
0
0
1
11-28
Архітектурно-художнє оформлення інтер'єру
30
161
161
0,15
11-29
Реконструкція інженерних мереж та вентиляції
56
170
170
0,24
12-15
Проектування переналагоджуваної оснащення для 2участка
16
58
0
0,57
12-16
Виготовлення технологічного оснащення для ділянки № 1
19
40
40
0,59
13-16
Монтаж і налагодження устаткування ділянки № 1 (підготовка майданчика для монтажу обладнання дільниці № 2)
51
0
0
1
13-17
Виготовлення фундаментів під монтаж устаткування ділянки № 2 (на вивільнених площах 1 ділянки)
14
37
0
0,27
15-18
Проектування технологічного оснащення для 3 ділянки
16
77
0
0,55
15-19
Виготовлення технологічного оснащення для 2 ділянки
20
58
58
0,57
16-19
Монтаж і налагодження устаткування 2 ділянки
35
0
0
1
16-20
Виготовлення фундаментів під обладнання 3 ділянки
14
21
0
0,4
18-21
Проектування технологічного оснащення для 4 ділянки
16
96
0
0,48
18-22
Виготовлення технологічного оснащення для ділянки № 3
20
77
77
0,55
19-22
Монтаж і налагодження устаткування на ділянці № 3
35
0
0
1
19-23
Виготовлення фундаментів під обладнання дільниці № 4
14
21
0
0,4
21-24
Виготовлення технологічного оснащення для ділянки № 4
20
96
96
0,48
22-24
Монтаж і налагодження технологічного комплексу на дільниці № 4
35
0
0
1
24-25
Монтаж і налагодження устаткування відділення ультразвукової мийки
7
0
0
1
24-26
Виготовлення фундаментів під обладнання відділення з переробки відходів
7
0
0
1
25-27
Монтаж і налагодження устаткування відділення з переробки відходів
7
0
0
1
27-28
Монтаж і налагодження устаткування відділення технічного контролю
7
0
0
1
28-29
Монтаж обладнання цехової ремонтної бази
35
0
0
1
29-30
Освоєння виробничих потужностей
42
0
0
1
2.3. Розрахунок тривалості етапів
Для кожної роботи необхідно визначити чисельні значення їх тривалості - Т ст (пов). Для розглянутого в даному прикладі випадку це можна зробити, скориставшись спеціальними розрахунками.
t cт (пов) k реж k д.р.
Т ст (пов) = (5)                                      
Р i T см k вн
а) для проектних етапів:
t cт (пов) - трудомісткість стадії (етапу);
k реж - коефіцієнт переведення робочих днів у календарні (відношення числа календарних днів до робітників на протязі року);
k д.р. - коефіцієнт, що враховує додаткові витрати часу на роботи, які не передбачені нормами (k д. в = 1,1 ..... 1,5);
Р i - кількість працівників, що одночасно виконують дану стадію (етап);
T зм - тривалість зміни;
k вн - коефіцієнт, що враховує виконання норм часу.
б) для етапів виготовлення засобів технологічного оснащення:

T *   k реж
Т ст (пов) = (6)
М i * k вн


T - загальна трудомісткість виконання робіт по виготовленню засобів технологічного оснащення даного етапу робіт;
М i - середньодобова виробнича потужність i-го цеху підготовки виробництва, яку він може виділити для забезпечення виконання даного етапу робіт (у даному випадку - це виділена для даних робіт пропускна здатність допоміжного цеху, тобто добуток кількості робочих місць на ефективний добовий фонд часу одного робочого місця).
Такими розрахунками можна скористатися, якщо відомі конкретні обсяги робіт, чисельності виконавців і нормативи часу на одиницю об'єму робіт. Разом з тим у багатьох випадках, особливо коли мова йде про принципово нових розробках, таких нормативів немає. Це призводить до необхідності визначення експертами імовірнісних величин очікуваного часу виконання робіт:
3 t min + 2 t max
t ожi = (8)
5
б) для бета-розподілу
а) для нормального розподілу б) для бета-распрделенія
t min +4 t Н.В. + t max
t ожi = (7)
6
а) для нормального розподілу


t ожi - математичне сподівання випадкової величини тривалості робіт;
t min - мінімальна тривалість робіт, за сприятливих обставин виконання роботи;
t Н.В. - Найбільш ймовірна оцінка часу для нормальних умов виконання робіт;
t max-максимальна оцінка тривалості робіт для несприятливого збігу обставин.
У зв'язку з ймовірними оцінками очікуваного часу виконання робіт рекомендується обчислювати також дисперсію (міру розсіювання), наприклад:
s 2 t ож = (t max - t min) 2 / 6 (9)


Додатковими розрахунковими параметрами можуть бути: функції ризику, функція Лапласа і інші оцінки імовірнісних величин - t ожi робіт мережевих графіків.
2.4. Розрахунок мережевого графіка
Після побудови мережевого графіка зазвичай приступають до його розрахунку та оптимізації. Спочатку рухаючись від нульової
(Подібною-I) вершини роблять розрахунок ранніх термінів звершення кожної події:
Т рj = Т Lmax (I - j) (10).
Цей термін визначають вибором максимального з попередніх даної події шляхів, які ведуть від вихідного до даного j-му події. Далі, розраховуючи мережевий графік у зворотній послідовності від завершального події (С) до вихідного, визначають пізній термін звершення кожної події:
Т п i = Т L критич. - Т L max (i - C) (11).
Різниця між цими термінами визначає резерв часу виконання події
R c = Т п - Т р (12).
На локальному мережному графіку ці величини з-за високої щільності малюнка умовно не показані, так як вони наведені в таблиці, з якої їх нескладно перенести на мережевий графік.
Вище ми ввели нові поняття:
· Т п - це найбільш пізній термін настання події, перевищення якого викликає аналогічну затримку настання завершального події:
· Т р - це найбільш ранній термін, який необхідний для виконання всіх робіт, що передують даній події;
· Т L критич - це критичний шлях, який проходить через події з нульовими резервами часу, він визначає загальну тривалість виконання всіх розробок даного мережевого графіка в цілому.
З наведеного мережевого графіка (см.плакат 2) видно, що частина робіт не лежить на критичному шляху.
Кожна з цих робіт має резерви часу:
повний-R п ij, вільний - R з ij і, що залежить від них, коефіцієнт напруженості шляху До нij:
R п ij = T п J-T рi-t iJ (13)
Т L max - D Т L критич
До нij = (15)
                        Т L критич - D Т L критич
R з ij = T р J-T рi-t iJ (14)




Коефіцієнт напруженості шляху До нij характеризує відношення тривалості шляху Т L ijL max -  Т L критич) до відрізка критичного шляху, який з'єднує ці події (ij) Тут  Т L критич - ділянка, що співпадає з критичним шляхом. Цей коефіцієнт характеризує ступінь труднощі кожної групи робіт некритичного шляху. Його необхідно знати для подальшої оптимізації мережного графіка.
Отже, при побудові мережевого графіка необхідно його оптимізувати як за часом, так і по витратах. З цією метою необхідно виконати оптимізацію з робіт некритичного шляху на критичний.
2.5. Оптимізація мережевого графіка
Оптимізація сіткових графіків як загального вигляду, так і локальних має на меті скорочення витрат часу та коштів на виконання розробок, які передбачають оргпроекти. Вирішення цього завдання спочатку шукають на шляху удосконалення структури робіт:
· Підвищення їх паралелізації (наприклад, для укрупненого мережевого графіка, забезпечення технологічності конструкції виробів виносять на конструкторські етапи та стадії робіт, а проектування реконструкційних робіт - на етапи технологічної підготовки виробництва);
· Диференціації деяких трудомістких робіт на серії, черги, пускові комплекси (для наведеного вище прикладу проектування та виготовлення засобів технологічного оснащення розділене на черзі);
· Усунення деяких несуттєвих робіт (у наведеному вище прикладі заміна роботи (8-10) - "Розробка макета роботизованою лінії" на фіктивну дозволяє скоротити довжину критичного шляху на 7 днів) і т.д.;
На наступні кроки оптимізації, крім сказаного, передбачають перерозподіл ресурсів з некритичних шляхів на роботи критичного шляху. Для цього, зокрема, нерідко перерозподіляють виконавців між роботами однотипного професійного змісту.
Іншими важливими засобами скорочення витрат часу та коштів на виконання робіт згідно з мережевим графіками є:
- Уніфікація робіт - в цьому плані на практиці широко використовують стандарти ЕСКД (єдиної системи конструкторської документації), ЕСТД (єдиної системи технологічної документації), інші уніфіковані системи організації процесів (розробки організаційно-розпорядчої документації; технологічної підготовки виробництва; постановки нової продукції на виробництво. ..);
-Автоматизація процесів - для вирішення цього завдання в практиці організаційного проектування широко використовують САПР-системи автоматизованого проектування; АСТПП - автоматизовані системи технологічної підготовки виробництва; САП-системи автоматизованого програмування; АСНИ-автоматизовані системи наукових досліджень; автоматизовані системи експертизи інвестиційних проектів та інші системи автоматизації організаційних процесів і інші CAD / CAM / CAE / PDM-системи;
- Розробка технічно обгрунтованих норм часу на виконання робіт, найбільш часто використовуваних в організаційному проектуванні (нормування праці в наукових організаціях і інженерних службах підприємств; нормування праці керівників, фахівців і службовців; нормування праці всіх категорій робітників, у тому числі зайнятих обслуговуванням виробництва, створення системи мікроелементних нормативів часу; застосування математичних методів і обчислювальної техніки при нормуванні праці; застосування фотографії робочого дня і хронометражу при аналізі трудовитрат; розробка спеціальних приладів для хронометражних спостережень ...);
- Підвищення кваліфікації виконавців на основі цільової підготовки фахівців у системі вищої та середньої професійної освіти; широкого застосування інноваційних методів підготовки фахівців; перепідготовки кадрів; дистанційної самоосвіти в комп'ютерних мережах; освоєння нових технологій для використання в організаційних проектах та інших методів, спрямованих не тільки на зниження витрат
- Часу і коштів в організаційному проектуванні, але й забезпечують неодмінна розвиток об'єктів організаційного проектування на основі науково-технічного прогресу.
2.6. Матриця-модель управління програмою.
Матриця-модель управління цільовою програмою, приклад якої зображений на рис.6, дозволяє в наочній формі визначити структуру тимчасового творчого колективу, який очолює головний інженер проекту або менеджер проекту. В інших, більш складних випадках, те ж завдання може виконувати: самостійна дирекція програми, головний офіс програми, центр управління програмою, відділ міністерства або іншої установи управління, яке на підставі мережевого графіка визначає чисельність виконавців, розподіляє ресурси, контролює результати робіт. З матриці-моделі управління (рис. 2.6) видно, що програмно-цільове управління розробкою та виконанням оргпроект доповнює вертикальні лінійно-ієрархічні структури управління більш короткими горизонтальними структурами.
Виконавців з названих на рис.2.6 служб на час виконання робіт згідно матриці-моделі управління програмою звільняють від
оперативної роботи відповідних відділів або цехів для своєчасного і якісного виконання програмних завдань. По завершенні робіт програми вони продовжують виконувати свої обов'язки за функціональною службі. Матричний метод, як показала практика, дозволяє відбирати для виконання програмних завдань найбільш кваліфікованих виконавців, що істотно підвищує якість робіт з одночасним скороченням їх термінів.

Ріс2.6 Матриця-модель управління програмою реконструкції цеху
Робочі документи організаційних проектів зазвичай розробляє бюро планування (воно позначено на рис.2.6.), Яке формує цільову програму за участю інших служб:
ЦТБ - центральне технологічне бюро,
БМ - бюро потужностей,
БН - бюро матеріальних нормативів,
ОПО - відділ проектування оснащення,
ІНО - інструментальний відділ,
ОПВ - відділ програмних верстатів,
ОМА - відділ механізації та автоматизації,
БР - бюро реконструкції,
ОГМ - відділ головного механіка,
ОГЕ - відділ головного енергетика,
ПЕО - планово-економічний відділ,
ВМТП - відділ матеріально-технічного постачання,
ОКМ - відділ капітального будівництва,
ТБ - технологічне бюро цеху,
ЦРЛ - цехова ремонтна база,
РЕМПРІН - майстерня з ремонту пристроїв та інструменту,
РМЦ - ремонтно-механічний цех.

3. Розробка робочої документації цільової програми
3.1. Розробка графіка Гантта

Графік Гантта, так само як і календарний графік відноситься до робочої організаційно-розпорядчої документації цільової програми. Для його розробки рекомендується вивчити системи імітаційного моделювання інвестиційних проектів, наприклад, MS Office Project.

Після запуску даної програми активізуємо команду Файл-> Створити в
результаті чого на екрані з'явиться наступне вікно (Рис.3.1)

Рис .3.1 Робоче вікно MS Office Project
Перед введенням даних необхідно додати стовпець, який в майбутньому заповниться даними про виконавця роботи. Ім'я стовпця «Виконавець».
Для відображення загального розкладу роботи над проектом необхідно вказати робочі дні та години в календарі проекту поряд із звичайним неробочим часом (наприклад, вечорами та вихідними днями) і особливими неробочими днями (наприклад, відпустками). У меню Сервис вибрати команду Змінити робочий час. Після виконати ряд наступних команд:
1. В області відображення днів при натиснутій лівій кнопці миші виділити усі дні з понеділка по п'ятницю.
2. Встановити маркер у позиції Нестандартне робочий час. Встановити час роботи. (З 8.00 до 17.00)
3. За допомогою натиснутій лівій клавіші миші виділити колонку всіх днів суботи та встановити роботи (з 9.00 до 18.00)
4. Недільні дні відзначити неробочими вищевказаним способом, встановивши маркер у позиції Неробоче час. Таким же чином виділити неробочі дні.
Результат пророблених команд відображено на рис. 3.2.

Рис.3.2 Зміна робочого часу
У відповідності з наявністю двох типів завдань: критичною і простий необхідно створити другий календар для простого типу завдань. Відмінність даного календаря полягає в установці суботи вихідним днем.
Далі вводимо значення в поле стовпця «Ім'я завдання». Одночасно з цим виробляємо введення інших даних по роботі: Тривалість, Початок, Попередник, Виконавець. Введення вищевказаних даних здійснюється за допомогою подвійного клацання на вибраному полі. Після чого на екрані відображається активне вікно (рис.3.3) «Відомості про завдання».

Рис.3.3 Відомості про завдання
У полі назву ввести найменування роботи. У полі Початок ввести початкову дату. У поле Тривалість вводимо очікуваний час. Після цього переходимо до вкладки Додатково. (Рис.3.4)

Рис.3.4 Відомості про завдання (вкладка «Додатково»)
Залежно від типу виконуваної завдання встановлюємо в полі Календар відповідний тип «Стандартний» або «Копія Стандартний»
Далі вибираємо вкладку Попередники. (Рис.3.5) У ній в полі Ім'я завдання вибираємо ту задачу, яка передує виконання поточної.

Рис.3.5 Відомості про завдання (вкладка «Попередники»)
Аналогічним набором дій керуємося для інших завдань. Після цього на екрані відображається графік Гантта (рис.3.6)

Рис.3.6 Графік Гантта (завершений вигляд)
3.2. Календарний графік робіт
Календарний графік робіт створюється за схемою з використанням програми «Microsoft Project 2003».
Календарний план містить:
а) Найменування етапів;
б) тривалість їх виконання;
в) Дата початку і закінчення етапу;
г) Призначення відповідального за виконання етапу;
Запровадженню основних даних по етапу завдання передує установка створення двох календарів для відповідних типів завдань (критична і проста).
Календар - засіб планування, що визначає робочий час для ресурсів і завдань.
У Microsoft Office Project 2003 використовуються календарі чотирьох типів, що визначають доступність ресурсів і спосіб планування завдань:
1) Базовий календар
2) Календар проекту
3) Календар завдання
4) Календар ресурсу
Вид відрізків, що відображають виконувані завдання можна відформатувати за допомогою Діаграми Гантта.
1. У меню Вигляд виберіть подання Діаграма Ганта.
2. У меню Формат виберіть команду Макет.
3. У групі Зв'язки виберіть потрібний тип ліній зв'язку.
Після введення основних даних і форматування в правій половині вікна відображається графічне представлення календарного графіка. Календарний графік даної курсової роботи представлений нижче.
3.3. Вимоги до розробки бізнес-плану програми
Бізнес-план є як інструментом для залучення інвестицій, так і основою внутрішньофірмового планування. Послідовність складання і принципи деталізації бізнес-плану для різних компаній і
проектів не збігаються. При складанні бізнес-плану необхідно враховувати, що це завжди ітераційний процес, що припускає внесення змін на основі знову отриманої інформації та застосування різних сценаріїв. У той же час існує внутрішня логіка структури бізнес-плану і загальновизнані принципи його розробки.
Рекомендована структура бізнес-плану з короткими рекомендаціями щодо його розробці наведена нижче. Пропонована схема складання бізнес-плану не є обов'язковою;
Фонд буде розглядати бізнес-плани написані і в іншій формі (за умови висвітлення всіх ключових питань). Форма представлення бізнес-плану в великій мірі буде залежати від тих питань, які є найбільш значущими для підприємства і необхідності залучення коштів іноземних компаній, фондів та ін кредиторів, у останньому випадку потрібно відповідність загальноприйнятим у міжнародній діловій практиці вимогам.
Дотримуючись вимог сценарного підходу має сенс розробити кілька альтернативних прогнозів зміни значення вихідних даних, що відповідають песимістичним та оптимістичним варіантами розвитку проекту.
Рекомендується також складання фінансової частини бізнес-планів за допомогою програмного продукту Project Expert фірми "ПРО-ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ", або пакетів "Альт-Інвест" фірми "Альт", "АНАЛІТИК" - фірми "ІНЕК".
1. ОГЛЯДОВИЙ РОЗДІЛ (РЕЗЮМЕ)
Резюме є короткий огляд бізнес-плану і повинно включати наступну інформацію:
- Найменування проекту;
- Характеристика організації, що звертається за наданням засобів:
· Найменування
· Організаційно-правова форма
· Форма власності
· Середньооблікова чисельність
· Статутний фонд
· Оборот за останній рік
· Точну поштову адресу, телефон
· Банківські реквізити (у т.ч. рублевий, валютний, депозитний рахунки)
· Прізвище, ім'я, по батькові, вік і кваліфікація керівника проекту.
-Опис проекту, особливо виділивши, чи йде мова про початок роботи "з нуля" або про розширення існуючої справи;
- Опис підприємства, його специфічних рис, основні етапи в його розвитку;
- Короткі відомості про кваліфікацію управлінського персоналу, якими особливостями, стосовно справжнього проекту, має управлінський персонал, які частки участі управлінського персоналу в капіталі підприємства;
- Опис ситуації на ринку (вітчизняному та зарубіжному) і в галузі;
- Перевага продукції або послуг підприємства, власні ресурси компанії і її поточний фінансовий стан;
- Довгострокові і короткострокові цілі проекту, якого зростання можна чекати, які доходи передбачається отримати, за який період часу;
- Тактичний план, короткий виклад того, як будуть досягатися поставлені цілі;
- Ступінь узгодження проекту з федеральними, регіональними та галузевими пріоритетами;
- Потреба в інвестиціях, напрями їх використання, передбачувані джерела фінансування, як вони будуть повертатися (погашатися) інвесторам;
- Якщо заявник є фізичною особою, то інвестор повинен знати, яким майном він володіє;
- Наявність ліцензій, сертифікатів, дозволів і т.д.;
- Ключові економічні показники ефективності проекту;
- Можливі ризики і система страховок.
2. ОПИС ПІДПРИЄМСТВА
У цьому розділі необхідно охарактеризувати підприємство, звернувши увагу на його відмінності від інших компаній, присутніх на ринку:
- Цілі і завдання на найближчий період і на перспективу;
- Перелік основних власників, роль кожного з них у заснуванні та діяльності підприємства;
- Події, що вплинули на розвиток підприємства;
- Фінансування підприємства у минулому і в даний час;
3. ОПИС ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ)
У цьому розділі наводиться докладна характеристика виробленої підприємством продукції або послуг, проводиться порівняння її з продукцією конкурентів, аналізуються плани розвитку виробництва.
Характеристика продукції:
- Функціональне призначення продукції, для яких цілей вона призначена;
- Приклади використання продукції;
- Вартість в залежності від обсягів виробництва;
4. АНАЛІЗ РИНКУ
У цьому розділі має бути показано, що продукція або послуги мають ринок збуту, а також можливість підприємства добитися успіху на цьому ринку; необхідно показати витрати у зв'язку з виходом на ринок і можливі ризики.
Характеристика ринку:
- Розміри ринку (регіон, РФ, СНД, світовий ринок);
- Рівень і тенденції розвитку ринку;
- Динаміка цін на ринку за останні 5 років;
5. ВИРОБНИЧИЙ ПЛАН
Цей розділ повинен докладним чином описувати шлях, за допомогою якого підприємство планує ефективно проводити продукцію або послуги і поставляти їх споживачеві. Необхідно відобразити всі етапи підготовчого періоду в календарному плані (мережному графіку). Календарний план виконання робіт в рамках проекту повинен включати прогноз термінів дій (заходів) і потреби у фінансових ресурсах для його реалізації.
6. ПЛАН ЗБУТУ
План збуту повинен відображати стратегію продажів компанії в різні часові періоди і показувати:
- Ціну продукції;
- Методи ціноутворення і встановлення гарантійного терміну;
- Схему реалізації продукції (з авансом, в кредит, на експорт);
- Розміри знижок;
- Час на збут;
- Рівень запасів;
- Відсоток втрат;
- Умови оплати (за фактом, з передоплатою, в кредит);
- Час затримки платежу.
7. ФІНАНСОВИЙ ПЛАН
Цей розділ бізнес-плану повинен дати можливість оцінити здатність проекту забезпечувати надходження грошових коштів в обсязі, достатньому для обслуговування боргу (або виплати дивідендів, коли мова йде про інвестиції).
Слід докладним чином описати потребу у фінансових ресурсах, передбачувані джерела і схеми фінансування, відповідальність позичальників і систему гарантій. Особливе значення слід приділити опису поточного і прогнозованого стану навколишнього економічного середовища. Повинні бути відображені важкопрогнозованим чинники, їх альтернативні значення для різних варіантів розвитку подій.
8. АНАЛІЗ ЧУТЛИВОСТІ ПРОЕКТУ
Необхідно проаналізувати стійкість проекту до можливих змін як економічної ситуації в цілому (зміна структури і темпів інфляції, збільшення строків затримки платежів), так і внутрішніх показників проекту (зміна обсягів збуту, ціни продукції).
Ступінь стійкості проекту по відношенню до можливих змін умов реалізації може бути охарактеризована показниками кордонів беззбитковості (граничних рівнів) обсягів виробництва, цін виробленої
продукції та інших параметрів. Ці та їм подібні показники по суті відповідають сценаріями, які передбачають відповідне зниження обсягів реалізації, цін реалізованої продукції і т. д., але вони не є показниками ефективності самого проекту. Кордон беззбитковості (граничний рівень) параметра проекту для деякого кроку розрахункового періоду визначається як такий коефіцієнт до значення параметра, при застосуванні якого чистий прибуток учасника на цьому кроці стає нульовою.
Найбільш часто межа беззбитковості визначається для обсягу виробництва. Вона розраховується тільки в період експлуатації підприємства і носить назву рівня беззбитковості (точки беззбитковості, break-even point). Рівнем беззбитковості називається відношення «беззбиткового» обсягу УБ продажів (тобто обсягу, якому відповідають нульовий прибуток і нульові збитки) на деякому кроці т до проектного. При визначенні цього показника приймається, що повні поточні витрати виробництва продукції на кроці т можуть бути розділені на умовно-постійні не залежать від обсягу виробництва, та умовно-змінні, що змінюються прямо пропорційно до обсягів виробництва. Рівень беззбитковості може визначатися також і для ціни продукції, або, наприклад, для ціни основного використовуваного у виробництві сировини.
9. Екологічна і нормативна інформація
У бізнес-плані має бути досить відомостей щодо екологічних аспектів проекту, щоб можна було оцінити його екологічні наслідки.
Слід дати опис поширюються на проект загальнодержавних, регіональних та місцевих вимог, пов'язаних із захистом навколишнього середовища, охороною здоров'я персоналу та забезпеченням техніки безпеки. Інвестор повинен оцінити нормативну базу реалізації пропонованого проекту.

4. Теорія організації та її місце в системі наукових знань
4.1. Організація
Деяка група повинна відповідати декільком обов'язковим вимогам, щоб вважатися організацією. До них відносяться:
1. Наявність принаймні двох людей, які вважають себе частиною цієї групи.
2. Наявність принаймні однієї мети (тобто бажаного кінцевого стану або результату), яку приймають як загальну всі члени даної групи.
3. Наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти значущої для всіх мети.
Поєднавши в одну ці істотні характеристики, ми отримуємо важливе визначення: організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети чи цілей
Для більшої точності зазначимо, що наведене вище визначення справедливе не просто для організації, а для формальної організації. Існують також неформальні організації, групи, які виникають спонтанно, але де люди вступають у взаємодію один з одним досить регулярно. Неформальні організації існують у всіх формальних організаціях, за винятком, мабуть, дуже маленьких. І хоча у них немає керівників, неформальні організації дуже важливі.
До теперішнього часу відомі чотири найважливіших підходи, які внесли істотний внесок у розвиток теорії і практики управління.
Підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні укладається в собі фактично чотири різних підходи. Тут управління розглядається з чотирьох різних точок зору. Це школи наукового керування, адміністративного керування, людських відносин і науки про поведінку, а також науки управління, або кількісних методів.
Процесний підхід розглядає управління як безперервну серію взаємозалежних управлінських функцій.
У системному підході підкреслюється, що керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання й технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.
Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує безліч факторів як у самій організації, так і в навколишньому середовищі, не існує єдиного «кращого» способу керувати організацією. Найефективнішим методом у конкретній ситуації є метод, який найбільше відповідає даній ситуації. Детальніше я розгляну системний підхід управління організацією.
Структура організації часто зображується у вигляді плоскої двовимірної організаційної блок-схеми. Ці блок-схеми представляють собою зручні моделі, які допомагають побачити складні взаємини між окремими підрозділами, структурними одиницями і людьми в даній організації.
У сьогоднішній час організації надзвичайно важко побачити, як «ліс», оскільки тут росте так багато «дерев», які або відволікають увагу, або загороджують перспективу і не дають можливості сприйняти картину в цілому. Початковий недолік підходів різних, шкіл до управління полягає в тому, що вони зосереджують увагу тільки на якомусь одному важливому елементі, а не розглядають ефективність управління, як результуючу, що залежить від багатьох різних факторів.
Управління на основі системного підходу включає три етапи:
1. Визначення сфери, уточнення області і масштабів діяльності суб'єкта управління, орієнтовна встановлення адекватних сфер, областей та масштабів діяльності, інформаційних потреб.
2. Здійснення необхідних досліджень (системний аналіз).
3. Розробка альтернативних варіантів вирішення певних проблем і вибір оптимального варіанту по кожній задачі з застосуванням експертних оцінок, в тому числі і незалежних експертів.
Системний підхід в управлінні означає всебічну опрацювання прийнятих рішень, аналіз всіх можливих варіантів їх реалізації, координацію зусиль на різних напрямках. У соціальних системах цей принцип передбачає тісну ув'язку рішень економічних, соціально-політичних і культурних проблем у процесі вирішення управлінських завдань.
Застосування теорії систем до управління полегшило для керівників завдання, побачити організацію в єдності її складових частин, які нерозривно переплітаються із зовнішнім світом. Ця теорія також допомогла інтегрувати вклади в школи, які в різний час домінували в теорії та практиці управління.
Теорія систем вперше була застосована в точних науках і в техніці. Застосування теорії систем в управлінні в кінці 30-х років стало найважливішим внеском школи науки управління. Системний підхід - це не є набір якихось інструкцій та принципів для керуючих - це спосіб мислення по відношенню до організації та управління. Щоб усвідомити, як системний підхід допомагає керівникові краще зрозуміти організацію і більш ефективно досягти цілей, необхідно спочатку визначити, що таке система.
Система - це певна цілісність, яка складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого.
Машини, комп'ютери, телевізори - все це приклади систем. Вони складаються з безлічі частин, кожна з яких працює у взаємодії з іншими для створення цілого, що має свої конкретні властивості. Ці частини взаємозалежні. Якщо одна з них буде відсутня або неправильно функціонувати, то і вся система буде функціонувати неправильно. Наприклад, телевізор не буде працювати, якщо неправильно встановлена ​​настройка. Усі біологічні організми являють собою системи. Ваше життя залежить від правильного функціонування багатьох взаємозалежних органів, які разом представляють унікальну істоту, яким є ви.
Особливостями будь-якої системи є: цілісність (незвідність властивостей системи до суми властивостей складових її елементів, невитравне з останніх властивостей цілого), структурність (можливість опису системи через встановлення її структури), ієрархічність (кожна частина системи виступає як свого роду підсистема, що володіє своїми якостями) та ін
Управління розглядається як особлива система, що включає в себе:
1. суб'єкт і об'єкт управління
2. власне процес управління
3. зворотний зв'язок між об'єктом і суб'єктом.
Система як цілісність набуває нових властивостей, нові якісні характеристики, що не містяться в окремо в утворюють елементах - ефект цілісності, заради якої і створюються системи.
За рівнем ієрархії системи класифікуються на:
Неживі: статистичні структури, прості динамічні системи з заданим рухом, кібернетичні системи зі зворотним зв'язком.
Живі: відкриті системи з самозберігається структурою (рівень клітин), живі організми з низькою здатністю сприймати інформацію (рівень рослин), живі організми з більш розвиненою здатністю сприймати інформацію (тварини), люди (самосвідомість, мислення, нетривіальне поведінка), соціальні системи, соціальні організації (суспільство), трансцендентні системи (лежачі сьогодні поза нашою свідомістю).
Всі організації є системами. Оскільки люди є, в загальному сенсі, компонентами організацій (соціальні компоненти), поряд з технікою, які разом йдуть на виконання роботи, вони називаються социотехническими системами. Точно так само, як і в біологічному організмі, в організації частини її взаємозалежні.
Існує два основних типи систем: закриті і відкриті. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії відносно незалежні від середовища, що оточує систему. Годинники - знайомий приклад закритої системи. Взаємозалежні частини годинника рухаються безперервно і дуже точно, як тільки годинник заведені або поставлена ​​батарейка. І поки в годиннику є джерело накопиченої енергії, їх система незалежна від навколишнього середовища.
Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали - це об'єкти обміну з зовнішнім середовищем через проникні межі системи. Така система не є самообеспечивающейся, вона залежить від енергії, інформації та матеріалів, що надходять ззовні. Крім того, відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і повинна робити це для того, щоб продовжити своє функціонування.
Для закритих характерна детермінованість і лінійність розвитку. Відкриті системи припускають обмін речовиною, енергією, інформацією з зовнішнім світом у будь-якій точці, а також стохастичний характер процесів, часом виводить випадковість на що визначають позицію. Управління такими системами передбачає вироблення оптимального варіанту на підставі опрацювання безлічі варіантів прийняття управлінських рішень.
Керівники в основному займаються системами відкритими, тому що всі організації є відкритими системами. Виживання будь-якої організації залежить від зовнішнього світу. Підходи, що розвиваються ранніми школами в управлінні, не могли задовольнити всіх ситуацій, оскільки в них передбачалося, принаймні неявно, що організації є закритими системами. Вони активно не розглядали середовище в якості важливої ​​змінної в управлінні.
Великі складові складних систем, таких як організації, людина чи машина, часто самі є системами. Ці частини називаються підсистемами. Поняття підсистеми це важливе поняття в управлінні. За допомогою підрозділу організації на відділи, про який йдеться е наступних розділах, керівництвом навмисно створюються підсистеми усередині організації. Системи, такі як відділи, управління та різні рівні управління, - кожен з цих елементів грає важливу роль в організації в цілому, так само як підсистеми вашого тіла, такі як кровообіг, травлення, нервова система і скелет. Соціальні та технічні складові організації вважаються підсистемами.
Підсистеми можуть, у свою чергу, складатиметься з більш дрібних підсистем. Оскільки всі вони взаємозалежні, неправильне функціонування навіть найменшої підсистеми може вплинути на систему в цілому. Робота кожного відділу і кожного працівника в організації дуже важлива для успіху організації в цілому.
Рис.4.1 представляє собою спрощене зображення організації як відкритої системи. На вході організація отримує від навколишнього середовища інформацію, капітал, людські ресурси та матеріали. Ці компоненти називаються входами. У процесі перетворення організація обробляє ці входи, перетворюючи їх в продукцію або послуги. Ця продукція та послуги є виходами організації, які вона виносить у навколишнє середовище. Якщо організація управління ефективна, то в ході процесу перетворення утворюється додаткова вартість входів. У результаті з'являються багато можливі додаткові виходи, такі як прибуток, збільшення частки ринку, збільшення обсягу продажівбізнесі), реалізація соціальної відповідальності, задоволення працівників, зростання організації тощо

Входи Перетворення Виходи

Обробка і перетворення входів (залежить від ефективності управління)

Інформація

Матеріали

Капітал

Трудові ресурси

Продукція чи послуги
Прибуток

Соціальна відповідальність

Частка ринку
Зростання
Задоволеність працівників


Рис.4.1 Організація - відкрита система.
Оскільки це досить новий підхід, ми ще не можемо повністю оцінити справжнє вплив даної школою на теорію і практику управління. Тим не менш, вже зараз можна сказати, що його вплив велика і, мені здається, буде зростати в майбутньому.
Однак, теорія систем сама по собі ще не говорить керівникам, які ж саме елементи організації як системи особливо важливі. Вона тільки говорить, що організація складається з численних взаємозалежних підсистем і є відкритою системою, яка взаємодіє із зовнішнім середовищем (рис.4.2).
Щоб досягти
Для того, щоб
Функції
Щоб виконувати
Сполучні процеси
Інформація про можливості та небезпеки для бізнесу (конкуренти, споживачі, закони, політика, технологія, соціокультурні зміни)
Спілкуються і приймають рішення
Інформація про силу і слабкість організації
Керівники
планування, організації, мотивації і контролю
Координувати зусилля людей і використання ресурсів
Цілей організації
Початковий процес управління
Вплив цілей організації на зовнішнє середовище
Вплив цілей організації на організацію
Зовнішнє середовище
Рис.4.2 Процес управління з точки зору відкритої системи.


Ця теорія конкретно не визначає основні змінні, що впливають на функцію управління. Не визначає вона і того, що в навколишньому середовищі впливає на управління і як середовище впливає на результат діяльності організації. Очевидно, що керівники повинні знати, які змінні організації як системи, для того щоб застосовувати теорію систем до процесу управління. Це визначення змінних та їх впливу на ефективність організації є основним внеском ситуаційного підходу, який є логічним продовженням теорії систем.
1) Почнемо з проблеми визначення розмірів і меж організації. Стосовно до організацій економічним (підприємствам, фірмам, корпораціям та ін.) Дана проблема зводиться фактично до визначення розмірів виробництва і збуту продукції. Це обумовлюється тим, що будь-який капітал в організованій формі послідовно проходить або три відомі стадії руху, якщо він пов'язаний з виробництвом, або два, якщо цей капітал оперує тільки в сфері обігу, або одну, якщо це грошовий капітал, що надається в позику.
Схематично це виглядає наступним чином:
Д - Т (с. п., р. С.) ... П ... Т '- Г',
де перша фаза пов'язана з придбанням необхідних факторів виробництва (засобів виробництва і робочої сили), друга фаза - безпосередньо виробництво, де відбувається зростання вартості, третя - реалізація товару.
Д - Т - Д ',
де перша фаза пов'язана з придбанням товарів у виробників оптом торговим капіталістом, а друга - з його реалізацією безпосереднім споживачам.
Д - Д ',
де грошовий капітал надає гроші в позику іншому економічному суб'єкту. Тут відсутній обсяг виробництва як такої, але є параметр, фактично дуже близький йому. Це - загальна кількість грошей, що віддається в позичку.
Загальний алгоритм вирішення подібного роду завдання для всіх організованих форм капіталу зводиться до співвідношення результату діяльності та витрат пов'язаних із нею. Розмір і межа організації будуть пов'язані з максимізацією перевищення результату над витратами (максимізацією прибутку від діяльності).
В економічній теорії існують два підходи до вирішення даної проблеми (один історично передує іншому). Перший - на основі неокласичних постулатів, коли завдання визначення розмірів і меж фірми пов'язана з використанням апарату виробничої функції. У найбільш простий інтерпретації обсяг виробництва, коли прибуток, одержуваний фірмою, є максимальною, визначається за умови рівності граничних витрат і граничного доходу. Це означає, що фірма оптимальним способом використовує наявні в неї ресурси, за умови безкоштовності ринкових трансакцій.
Другий підхід дає можливість визначити шуканий обсяг виробництва з урахуванням трансакційних витрат при не безкоштовність ринкових угод (трансакцій). Тут апарат виробничої функції замінюється зіставленням специфічних витрат, якими є зазначені вище трансакційні витрати. Їх облік дає можливість визначитися з включенням (виключенням) до складу організації (фірми, підприємства) тієї або іншої конкретної діяльності, наприклад, власного виробництва комплектуючих або їх закупівлі, створення власної збутової мережі або роботи з оптовим торговцем та ін.
Для організованого капіталу, зайнятого професійно збутом продукції, доведенням її до кінцевого споживача (торгова фірма, торговельне підприємство), обидва зазначених підходу також правильні. У першому випадку обсяг збуту, при якому виходить максимальна торговельна прибуток, відповідає ситуації, коли граничні торгові витрати дорівнюють граничному торговому доходу (за умови безкоштовності ринкових трансакцій).
У другому випадку такий обсяг збуту визначається за допомогою співвідношення трансакційних витрат, коли торговець може встановити, збут якої продукції та в якому обсязі слід зробити частиною власної організації, а який - виключити зі структури організації.
Для грошового капіталіста рішення проблеми розмірів і меж організації також лежить у руслі двох зазначених вище підходів, тому що при розгляді даного питання грошовий капіталіст, як і всякий інший, співвідносить результат і витрати, при необхідності перевищення першого над другим.
У рамках першого (неокласичного) підходу визначається кількість грошей, які можуть бути віддані в позичку для отримання максимального прибутку. При цьому відбувається співвіднесення граничних витрат, пов'язаних з видачею грошей у позику, з граничним доходом, який можна отримати, надаючи дані гроші у позику (вирішується задача оптимізації розподілу ресурсів підприємства фактично за допомогою апарату, близького до апарату виробничої функції, за умови безкоштовності ринкових трансакцій ).
Другий підхід (на основі трансакційних витрат) також дає можливість вирішення завдання визначення меж та розмірів організації. Грошовий капіталіст за умови не безкоштовність ринкових трансакцій визначає, який вид діяльності зробити частиною структури організації, а який - виключити.
2) Наступна задача теорії організації - визначення способу упорядкування елементів організації.
Як мені видається, це можливо лише з допомогою дослідження внутрішньої структури організації. У результаті його проведення визначилися три різних підходи до вирішення зазначеної проблеми.
Перший пов'язаний з виділенням лінійної, функціональної, лінійно-функціональної, дивізіональної, матричної структур організації. У роботі докладно будуть співставлені лінійно-функціональна та дивізіональна структури фірми. Це пов'язано, перш за все, з тим, що дані структури найбільш широко використовуються на сучасних підприємствах (у фірмах).
При всій своїй поширеності даний підхід страждає однобічністю і не враховує найважливіші для менеджменту відносини: власності, контролю та управління. Це протиріччя знімається при розгляді іншої класифікації внутрішньофірмового упорядкування елементів, що ділить структуру організації на унітарну (У), холдингову (Х) і мультидивізіональних (М) структури. Самостійне значення має третій підхід до вирішення проблеми визначення способу упорядкування елементів організації - сетізація, відмова від вертикальних структур організації, перехід до плоских структур [1]
3) Третє питання, яке має вирішувати теорія організації, - це визначення елементарної одиниці ("атома") організації.
В економічних організаціях (фірмах, підприємствах) виділяють два види таких структурних одиниць. Перший - технологічна одиниця на основі поділу праці на деякі елементарні складові з закріпленням трудових завдань за певними працівниками (чи групами працівників). При цьому виникають добре відомі структурні одиниці у вигляді відділів, служб, цехів, дільниць і т. д. Для їх успішного функціонування особливо необхідною стає координація діяльності, яка навіть може виділитися в спеціальну функцію менеджменту.
Другий вид структурної одиниці організації - це бізнес-процес, що представляє собою економічну одиницю, коли бізнес компанії ділиться на деякі складові, що мають свого кінцевого споживача як всередині фірми, так і зовні. У результаті з'являються нові структурні одиниці - процесні (процесні команди, групи та ін.)
4) Останнім (четвертим) питанням, що розв'язуються теорією організації, є визначення способу адаптації організацій до змін, перш за все зовнішнього середовища.
Тут виділяють два моменти, що мають не тільки змістовну, а й історичну сторони. До недавнього часу одним з непорушних постулатів теорії організації та менеджменту був постулат про жорсткість структури організації. У результаті змін у зовнішньому середовищі організації (фірми, підприємства) відбувалося тільки зміна функцій та зон відповідальності підрозділів компаній. Непорушність внутрішньофірмової структури в рамках якогось тимчасового інтервалу поєднувалася з відомою гнучкістю внутрішнього змісту структурних підрозділів.
В даний час у цьому питанні відбувається кардинальне переосмислення самого постулату жорсткості. На зміну жорстким структурам приходять гнучкі. При зміні параметрів зовнішнього середовища фірма змінює саму структуру компанії. Елементом пристосування до змін стає не внутрішній зміст жорстких структур підрозділів, а самі підрозділи.
4.2. Неокласичний підхід до теорії організації
Неокласичний підхід до теорії організації базується на кількох фундаментальних положеннях. До них слід віднести: 1) обмеженість ресурсів, 2) раціональне поведінка економічних суб'єктів і 3) безоплатність ринкових трансакцій.
Перше положення не потребує спеціального коментування, так як обмеженість ресурсів - найважливіша умова існування самої економічної системи (принцип обмеженості ресурсів економічного суб'єкта і безмежності його потреб).
Наступне положення сходить корінням до робіт А. Сміта. Саме йому і належить термін "економічна людина". Даний суб'єкт не може чинити інакше, ніж прагнути максимізувати свою вигоду. Це в кінцевому підсумку робить його поведінку раціональним. За прикладами далеко ходити не треба. Кожен з них прагне максимізувати свій чистий дохід (дохід за вирахуванням витрат). У результаті фірма максимізує прибуток (різниця між виручкою (валовим доходом) і загальними витратами), а споживач максимізує граничну (додаткову) корисність при даному рівні доходу, зіставляючи свій валовий дохід (загальну корисність, одержувану від використання блага) з реальними грошовими витратами на придбання даного блага.
Останнє положення - безкоштовність ринкових трансакцій - також легко доводиться в рамках даного підходу. Конкурентне середовище, ринкові початку дозволяють фірмі цілком покладатися на ринок під час визначення ціни на свою продукцію після процесу власне виробництва. Таким чином, можливим представляється абстрагування від витрат, пов'язаних із функціонуванням самого ринку і ринковими трансакціями.
Однак історичний процес розвитку господарства неминуче підриває справедливість, принаймні, деяких з висловлених вище положень.
Мої сумніви не можуть бути віднесені до тези про обмеженість ресурсів, але інші положення, безумовно, вимагають певного коректування.
Це, перш за все, відноситься до принципу раціональності поведінки економічних суб'єктів. У реальній дійсності далеко не всі суб'єкти і далеко не завжди ведуть себе раціонально. Наука пов'язує це з можливістю опортуністичної поведінки, коли економічний суб'єкт в силу ряду причин надходить нераціонально. Тут доречний такий приклад. Фірма начебто повинна максимізувати свій прибуток, але чомусь надходить нераціонально і тому не отримує її. Причиною такої ситуації може бути, наприклад, прагнення якихось вищих менеджерів реалізувати свої приватні інтереси на шкоду інтересам компанії. Це досить типова ситуація. Неокласичний раціоналістскій підхід фактично не враховує приватні інтереси людей, що працюють в конкретній фірмі. Підхід на основі трансакційних витрат дозволяє зняти обмеженість першого з розглянутих підходів.
Положення про безкоштовність ринкових трансакцій також на деякому етапі розвитку перестає відповідати дійсності. Ринок, на якому присутні монополістична або монопсоніческая, олігополістична або олігопсоніческая сили об'єктивно не може бути безкоштовним для економічних суб'єктів, які повинні прагнути знизити ризик і невизначеність, пов'язані з зовнішнім середовищем організації, яка стає все більш агресивною. Це можна зробити тільки за рахунок захисту трансакцій якимись юридичними угодами (наприклад, контрактами). Тут-то і з'являються додаткові (причому досить значні) витрати. Але й результат очевидний - тепер ціна в умовах контрактної угоди визначається до початку процесу виробництва, так і збут продукції стає гарантованим.
Таким чином, замість положення про безкоштовність ринкових трансакцій з'являється положення про необхідність врахування трансакційних витрат.

4.3. Сучасний підхід до теорії організації
Подальший розвиток економічної системи не вкладається у вузькі рамки підходу до теорії організації на основі трансакційних витрат. Потрібно інший-сучасний-підхід до теорії організації. Його положення включають в себе всі положення підходу на основі трансакційних витрат. Крім цього, з'являються додаткові принципові постулати. Вони стосуються визначення елементарної одиниці ("атома") організації і способу адаптації економічної організації до змін.
По-перше, відбувається перехід від технологічної одиниці в побудові організацій до економічної одиниці побудови організацій на основі бізнес-процесів (справедливо і для неокласичного і для трансакційної підходів).
Змінюється і спосіб адаптації. Якщо при неокласичному і трансакційному підходах до теорії організації характерною була жорстка структура організації, то в сучасних умовах такий стає гнучка структура організації.
Корисним є звести всі висловлені положення, що стосуються основних питань, що вирішуються в рамках теорії організації, та основних підходів до теорії організації, в таблицю (див. табл. 4.3).
Після розгляду основних питань теорії організації та основних підходів до її вивчення варто спеціально, хоча б коротко, зупинитися на Тектології А. Богданова як історичної основі науки теорії організації.
Загальна організаційна наука (Тектология) Олександра Олександровича Богданова стала першим науковим твором, спеціально присвяченим питанням організації, в якому автор сформулював основні положення теорії організації. Тектологія, що виникла на початку нашого століття, фактично відкрила список міждисциплінарних наук і послужила методологічною основою для цілого ряду інших перспективних галузей знання, таких як теорія систем, системотехніка, синергетика, кібернетика, інформатика, теорія коеволюції.
Таблиця 4.3
Визначення розмірів і меж організації (А)
Способи упорядкування елементів організації (Б)
Неокласичний підхід на основі визначення оптимальних розмірів підприємства за допомогою апарату виробничої функції.
Підхід на основі трансакційних витрат, вибір організації між ринковими трансакціями, контрактній системою і внутрішньофірмової ієрархією.
Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, дивізіональна і матрична структури організацій.
У-, Х-та М-структури організацій.
Сетізація, відмова від вертикальних структур організації.
Елементарна одиниця - ("атом") організації (В)
Спосіб адаптації організацій до змін (Г)
Технологічна одиниця на основі поділу праці на деякі елементарні cоставляющая, закріплення певних видів діяльності за конкретними працівниками, необхідність виділення спеціальної функції координації
Економічна одиниця (бізнес-процес) на основі поділу бізнесу компанії на деякі складові, мають кінцевого споживача.
Жорстка структура організації. При зміні параметрів зовнішнього середовища організації відбувається зміна функцій та зон відповідальності підрозділів компанії. Тут гнучким є внутрішній зміст структурного підрозділу.
Гнучка структура організації. При зміні параметрів зовнішнього середовища організації відбувається зміна самої структури компанії, її пристосування.
Причини, які ведуть до необхідності зміни структури організації, реструктуризації компаній (Д)
Концепції теорії організації
Необхідність підвищення ефективності функціонування нормально працюючій організації.
Компанія знаходиться в кризовому становищі.
Зміна масштабів і напрямків бізнесу за рахунок злиттів, поглинання компаній, створення фінансово-промислових груп (ФПГ).
Неокласична.
Заснована на теоріях трансакційних витрат та інституціоналізму.
Сучасна, заснована на самостійному значенні структури у визначенні результатів і витрат, пов'язаних з ринком, контрактній системою і внутрішньофірмової ієрархією, прийняттям рішень в умовах опортунізму, зв'язок економіки та організаційної поведінки і перехід до бізнес-процесів
Неокласичний підхід до теорії організації - А 1, Б 1, 2, В 1, Г 1, Д 1;
Підхід до теорії організації на основі трансакційних витрат - А 2, Б 1, 2, В 1, Г 1, 2, Д 1;
Сучасний підхід до теорії організації - А 2, Б 3 (1, 2) *, В 2, Г 2, Д 2, 3;
* Можливим видається збереження і традиційної структури компанії, але значно полегшеною (поряд з сетізаціей і відходом від вертикальної структури організації).
4.4. Основні питання теорії організації та основні підходи до
ній
Дамо визначення Тектології. У буквальному перекладі з грецького означає Тектология "вчення про будівництво". Принципово важливим є те, що Тектология, на відміну від інших наук, має довільний змінний центр координат, або загальну точку зору на світ досвіду. Це положення означає, що у всіх науках принциповим стає питання організації (упорядкування елементів, незалежно від їх природи (фізичної, хімічної, біологічної, соціальної, економічної)). Розгляд тектологіческій (організаційного) питання дозволяє будь-якій науці вирішувати завдання, визначені її конкретним предметом. За А. Богданову, Тектология - природна загальна наука.
Методи Тектології:
загальні: індукції (від часткового до загального, від фактів до гіпотези), дедукції (від загального до окремого, від гіпотези до теореми), аналогій (конкретне знання переноситься на найменш вивчений предмет),
спеціалізовані: математичні, статистичні, логічні, абстракцій, економічні та ін,
організаційні: підбору (аналогія з відбором у вченні Ч. Дарвіна. Підбір - універсальний регулюючий механізм, що визначає розвиток комплексу і його пристосування до середовища), інгресії (зв'язування елементів у систему, комбінування, "клей"), дезінгрессіі (дестабілізація системи, розпад, "розчинник"). Організаційні методи є загальними для всіх наук: природничих, суспільних, економічних. Всі методи наук, по суті, організаційні.
Важливе місце у вченні А. Богданова належить визначення елементів і комплексів як організаційних одиниць та їх сукупностей. Елемент - одиниця комплексу, системи, організації. Комплекс - сукупність елементів.
Комплекси бувають:
1) організовані, ціле більше суми частин. Приклад - фірма як сукупність структурних елементів (підрозділів), причому сукупність більше, ніж механічна сума елементів. Іншим наочним прикладом є кооперація: з'являється комбінована робоча сила є більш продуктивною, ніж механічна сума індивідуальних продуктивностей праці;
2) дезорганізовані, ціле менше суми частин. Приклад - розбитий великий алмаз. Сума цін маленьких алмазів (частин цілого) у багато разів менше, ніж ціна одного великого. Інший приклад - де кооперація, відома ефектом "лебедя, рака і щуки";
3) нейтральні, ціле дорівнює сумі частин. Поділ злитку золота на частини. Вартість частин у цьому випадку дорівнює сумі цілого злитку металу.
Центральною ідеєю Тектології є ідея кон'югації. Це - поєднання двох комплексів, що знаходяться у взаємодії, при якому їх елементи перемішуються, впливають один на одного, комбінуються, переходять з одного комплексу в іншій. При цьому виникають двоякого роду відносини:
організаційні (відносини зв'язування, комбінування, "клею"), інгресії. Для економіки це - злиття компаній, поглинання великими компаніями менших, створення фінансово-промислових груп,
дезорганизационное (дестабілізація системи, "розчинник"), дезінгрессія. Для економіки це - реструктуризація компаній, що знаходяться в кризовому стані, за рахунок їх поділу.
У Тектології різняться такі види зв'язків: однорідні (симетричні) - частини системи виконують у ній однакові функції (виробничі підрозділи в рамках лінійно-функціональної організації, шеренги в строю, горизонтальна інтеграція), неоднорідні (несиметричні) - частини виконують різні функції в системі (начальник - підлеглий, ФПГ, вертикальна інтеграція). Ці зв'язки фактично є елементами внутрішнього середовища організації (фірми, підприємства).
Крім однорідних і неоднорідних зв'язків (відносин) А. Богданов розглядає взаємодію комплексів з середовищем (зовнішньої) через різного роду регулятори. У результаті такої взаємодії комплекс знаходить рівновагу.
Рівновага комплексу - надзвичайно важлива характеристика будь-якої системи. Можна навести приклади з різних галузей природознавства. Атом, електрон, протон, нейтрон, жива клітина, клітинна мембрана, ядро ​​клітини та ін - саме їх існування пов'язане з тим, що вони знаходять рівновагу (знаходяться в рівноважному стані з навколишнім їх середовищем). Якщо рівновага порушується і не відновлюється, то система в кінцевому підсумку руйнується. Саме тому не є вічною жодна з наведених вище елементарних систем (комплексів).

Висновок
У результаті проведеної роботи було вивчено та проведений аналіз завантаження виробничих потужностей, був побудований і розрахований мережевий графік, а також розроблено графік Гантта. У процесі виконання вищевказаних робіт були вивчені основи імітаційного моделювання інвестиційних проектів за допомогою застосування програми MS Office Project. Отримано навички в оформленні проектної документації за допомогою ПК.
У ході роботи були вивчені і застосовані різні методи математичного моделювання та оптимізації проектних рішень на основі: визначення регресійних залежностей, розрахунку на цій основі типових інтегралів, структурної оптимізації організаційних рішень цільової програми, підготовки вихідних даних для імітаційного моделювання на ЕОМ, а також використання нормативної документації для оформлення проекту.
Знання та практичні навички, отримані при виконанні даної курсової роботи, можуть бути використані в подальшому при розробці різних графіків організації виробництва продукції, для проектування бізнес-планів, оформлення проектно-кошторисної документації з реорганізації.

Список літератури
1. Большакова. - М.: Проспект, 1999.
2. Богданов А.А. Тектологія. - М.: Іздатцентр, 1997.
3. Селіванов С.Г., Шеришева О.М. «Проект цільової програми виконання реконструкції виробництва». Методичні вказівки для виконання курсової роботи з дисципліни «Теорія організації». / Уфімск.гос.авіац.техн.ун-т - Уфа, 2006р.-56c.
4. Мільнер Б.З., Євенко Л.І., Рапопорт В.С. Системний підхід до організації управління. - М.: Економіка, 1983.
5. Project Expert-Biz Planner for Windows. Copyright. / Інструкція .- «Про-Інвест-Консалтинг» /. (Електронний підручник).


[1] Мільнер Б.З., Євенко Л.І., Рапопорт В.С. Системний підхід до організації управління. - М.: Економіка, 1983.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Економіко-математичне моделювання | Курсова
292.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Теорія організації 4
Теорія організації
Теорія організації 5
Теорія організації 3
Класична теорія організації
Теорія і практика організації фірм
Теорія організації в системі наук
Теорія організації ТОВ Реал Гіпермаркет г Н Новгород
Організація і організаційна теорія по книзі Дафта Р Організації
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru