Сучасні міжнародні кредитні відносини

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Тернопільська академія народного господарства

Інститут обліку і аудиту

Реферат на тему:

СУЧАСНІ МІЖНАРОДНІ

КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

Підготував студент
групи ОПзс-32

Рижак Ігор

Тернопіль

2000

ПЛАН

  1. Вступ.

  2. Форми міжнародного кредиту.

а) міжнародний кредит;

б) комерційний кредит;

в) фінансовий кредит;

г) приватні кредити;

д) урядові кредити;

е) кредити міжнародних і реґіональних організацій;

є) змішані кредити;

ж) виробничі кредити;

з) невиробничі кредити;

и) забезпечені кредити;

й) бланкові кредити;

  1. Лізинг, класифікація і форми. Причини виникнення кредиту. Криза заборгованості.

Висновок.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогос-подарських зв'язків є значне поширення міжнародних роз­рахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посили­лась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р. на умо­вах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5% машин­но-технічних товарів, то на початку 60-х — 50, а на початку 90-х років — 75% експорту цієї продукції в світі. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом ре­алізації продуктів на світовому ринку, однією із найпошире­ніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.

2. Форми міжнародного кредиту

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове корис­тування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і то­варних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.

Залежно від об'єктів кредитування міжнародні кредити поділяють на комерційні та фінансові.

Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмо­вим кредитом або кредитом постачальним, де позикова опе­рація поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позико­вого капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому ко­мерційний кредит, який є найбільш "зв'язаною" формою кре­диту, все ще досить широко використовується в міжнародній торгівлі, проте внаслідок обмеження фінансових можливос­тей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призна­чаються в основному для модернізації та реконструкції ви­робництва, оновлення його технологічної структури.

Фінансовий кредит — це надання коштів у грошово-ва­лютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжна­родному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кре­дитора та країни-боржника, а також у третіх валютах.

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кре­диту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних відно­син. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, роз­ширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансу­вання відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акуму­ляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише про­довжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х р. у зв'язку з енергетичною кризою різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових ринках позико­вого капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно ослаб­ло. Криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвела до практичного витіснення їх з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинених країн. У зв'язку з цим з'явилися тенденції до сек'юритизації — переважан­ня на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабли­вими для представників промислове розвинутих країн.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і реґіональних організацій, а також змішані.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські.

Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи.

Кредити міжнародних і реґіональних організацій мо­жуть бути надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк рекон­струкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути. При­чому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту.

Змішані кредити — це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи.

Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для розширення ринків збуту своїх товарів та послуг, як важливий фактор успішного ведення конку­рентної боротьби з іншими країнами — експортерами капі­талу. В останні десятиліття різко зросла "прив'язаність" кредитів до експортних поставок із країни-кредитора. Не­рідко вся позика має бути використана для придбання то­варів виключно в країні, що надає кредит.

Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує ґрунт для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов'язується з питанням надання пільг національним корпораціям країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств в країні-позичальнику.

За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на виробничі і невиробничі.

До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.

Невиробничі кредити використовують на утримання дер­жавного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовніш­ньої заборгованості за раніше одержаними кредитами тощо. Залежно від строків кредити поділяють на коротко­строкові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (понад 5 років). У ряді випадків середньостро-ковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими — понад 7 років.

Можливі і інші варіанти розподілу кредиту за строками. При цьому термін кредиту може бути повний, коли він роз­раховується від моменту його надання до повного пога­шення цієї позики, і середній, коли визначається період, на який в середньому припадає вся сума кредиту.

За умовами використання кредити бувають разові, які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк, і поновлювальні, коли визначається ліміт кредиту і загаль­ний термін користування ним, а погашена частина автома­тично поновлюється.

За способом погашення кредити поділяються на про­порційні (погашення кредиту здійснюється рівними частка­ми протягом певного терміну), прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк.

Залежно від способу забезпечення кредити бувають забез­печені і бланкові.

Забезпечені кредити — кредити, коли формою їх забез­печення є товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії про­мислових і торговельних компаній, банків та ін.

Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначе­ний термін, або при настанні певних умов. Такі кредити екс­портери надають імпортерам при поставках товарів з розра­хунком по відкритому рахунку.

Залежно від умов реалізації кредити бувають готівкові, коли позика зараховується на рахунок імпортера, й акцептні, коли позика одержується експортером або імпортером че­рез передачу банку своїх векселів, виставлених на даний банк.

Міжнародний кредит виконує ряд важливих функцій: сти­мулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді відсот­ків від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних гос­подарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

Новим явищем у повоєнний період стало подовження термінів надання кредитів, а також створення спеціальної системи довгострокового кредитування експорту машин і обладнання, включаючи кредит за лізингом (оренда з подаль­шим викупом обладнання). Значно зросли суми кредитів на фінансування міжнародної торгівлі, врегулювання платіж­них балансів і підтримку основних валют світу.

Щодо обсягу міжнародних лізингових операцій, то тут перше місце належить США, що викликано, насамперед, знач­ними податковими пільгами. У США лізинговими операція­ми мають право займатися банки і їх відділення, лізингові фірми, спеціалізовані відділення по лізингу фірм — вироб­ників обладнання, а також страхові, інвестиційні, брокерські та інші фірми. Найбільшими лізинговими фірмами є "Бенк Амерілейз Груп", "Сек'юриті Пасифік Консіде Корпорейшн" тощо.

Більш як половина всіх лізингових операцій припадає на автотранспортні засоби, а частка лізингу в нових інвестиціях в машини і обладнання в США і Великій Британії сягає однієї третини, а в ряді інших країн Заходу становить одну п'яту. У загальному обсязі інвестицій частка лізингу оцінюється: у Німеччині — 16%, Великій Британії — 36, Ірландії — 46%.

Загальний обсяг лізингових операцій 25 країн — членів "Асоціації європейських лізингових компаній — Лізюроп" у другій половині 90-х років перевищила 85 млрд. ЕКЮ.

Якщо в одних країнах існують спеціальні закони, які ре­гулюють лізингові операції (наприклад, у Франції і Бельгії), то в інших діють або спеціальні законодавчі акти (Велика Британія і Австралія), або повністю відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН).

3. Лізинг

Лізинг — це особлива форма руху позикового капіталу, який надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.

Серед інших форм лізингу найбільш поширеним є фінан­совий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в роз­строчку. При цьому обладнання здається на термін, який близький або дорівнює строку амортизації.

Фінансовий лізинг здійснюється, як правило, при придбанні дорогих машин і обладнання. Основна частина вартості ма­шин і обладнання, які здаються в оренду, береться у третьої сторони (звичайно у банка) в кредит. У цій операції беруть учать ряд осіб на боці лізингоодержувача, лізингодавця і по­зикодавця. Термін оренди тут значний і, як правило, аморти­зується вся вартість майна.

При здійсненні міжнародних лізингових операцій важли­вою проблемою є їхні валютні умови. Це викликано тривалі­стю лізингових контрактів, особливостями валютного зако­нодавства, необхідністю страхування валютних ризиків і можливими ускладненнями, які можуть виникнути в май­бутньому в разі відсутності необхідної валюти. Широко ви­користовується практика виплати орендних платежів у двох валютах. Практикується і передача податкових пільг від лізингодавця до орендатора, які одержані в країні лізинго­давця і у відповідній валюті. Учасники міжнародного лізин­гу широко використовують податкові пільги тих держав, фірми яких беруть активну участь у лізингових операціях.

У розвинутих країнах Заходу лізингові операції монополі­зовані великими банками і сильними компаніями-орендато­рами. Наприклад, у Великій Британії на частку "Асоціації з

лізингу обладнання", куди входять сильні банки і великі орендатори, припадає до 90% операцій на ринку лізингу.

У міру поглиблення інтернаціоналізації світогосподарських зв'язків, у тому числі і кредитних, об'єктивно розвива­ються і посилюються різні форми регулювання міжнародно­го кредиту на міжурядовому та наддержавному міжнародно­му рівнях. Розробляються уніфіковані системи збору інфор­мації про міжнародні кредити, спільні умови надання кре­дитів, режими кредитування тощо.

Закордонні кредити, що надаються Україні, реалізуються через мережу банків, у тому числі і комерційних. Однак кре­дитори пред'являють до суб'єктів валютного ринку досить жорсткі умови. Так, кредитна лінія, що надана Україні Євро­пейським банком реконструкції і розвитку, реалізується через мережу комерційних банків. У ній можуть брати участь будь-які банки, що відповідають вимогам ЕБРР. Однією із головних умов приєднання до кредитної лінії є проходжен­ня українським банком аудиторської перевірки за міжна­родними стандартами обліку. МБРР проводить жорстку пе­ревірку всіх учасників кредитної лінії. Якщо рейтинг яко­гось із них перебуває на рівні міжнародних норм, МБРР має право надати такому банку кредити без будь-яких гарантій.

Міжнародну аудиторську перевірку здійснюють спеціалі­зовані аудиторські фірми, однією з яких, що працює на україн­ському валютному ринку, є фірма "Делойт і Туш". Це міжна­родна аудиторська компанія, що працює у 123 країнах світу. Фірма обслуговує транснаціональні корпорації, що посідають важливе місце на валютних ринках. Серед них "Дженерал моторе", "Міцубісі", "Сумітомо", "Дойче Бундесбанк", банк "Креді Ліоне" та ін. Фірма виступає аудитором 55 із 200 найбільших банків світу і 27% банків, величина активів яких перевищує 1 млрд. дол. США.

Звичайно, досягти рівня таких найвідоміших суб'єктів світових валютних ринків — справа не проста. Однак, як показують результати аудиторських перевірок, українські банки поступово досягають його. Першою установою в Україні, в якій фірма "Делойт і Туш" виконала аудиторську пере­вірку за результатами роботи у 1993 р. відповідно до міжна-

родних стандартів, був "Градобанк", який успішно її пройшов. Крім "Градобанку" міжнародний аудит успішно пройшли "Вабанк", "Приватбанк", "Укрінбанк" та банк "Аваль".

Отже, за останні роки все більше суб'єктів валютного рин­ку України наближаються до рівня провідних учасників міжнародних валютних відносин.

2. Криза заборгованості

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'я­зань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашен­ню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і пе­реросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. На­справді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю си­стему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація потребує докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встанов­лення нового міжнародного економічного порядку.

Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що роз­виваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до валового національного про­дукту і експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж

зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Про­блема зовнішнього боргу переросла в кризу заборгованості.

Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються становила, млрд. дол. США: 1955 р. — 37,1; 1965 р. — 72,9; 1975 р. — 335,0; 1985 р. — 1186,0; 1990 р. — 1500,0; 1995 р. — 2000,0.

З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­вання та технології і негативно позначається на перспек­тивах їхнього економічного розвитку. Так, якщо в 1975 р. країни, що розвиваються, витрачали на відшкодування боргів і сплату відсотків 13% своїх експортних надходжень, то з 1986 р. — понад ЗО, що значно перевищує критичну межу, яка становить 25%. У Латинській Америці та Африці на південь від Сахари відношення платежів з боргу до суми експорту становить відповідно 41 і 25%.

У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Тягар платежів з бор­гу настільки значний, що не лише стримує економічний роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, бло­кує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад.

Країни, що розвиваються, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і відсотки по них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кре­дитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнарод­них фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розви­ваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом з тим кардинальних полі­тичних рішень, які б враховували інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв'язків.

Термін "криза заборгованості" цілком придатний і для характеристики стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи, передусім Польщі. Так, протягом 1971— 1987рр. ця країна, отримавши кредитів на загальну суму 47 млрд. дол. США, виплатила за них у рахунок погашення своєї заборгованості 50 млрд. доларів і залишалася ще винною близько 40 млрд. дол. США. Щоправда кредитори Польщі за останні роки "подарували" їй значні суми боргу, що при­вело до суттєвого зменшення загальної зовнішньої заборго­ваності. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг Польщі на початок 1992 р. становив лише 23 млрд. дол. США.

Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи.

За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внут­рішній і зовнішній) борг усіх разом узятих індустріальне розвинутих країн світу збільшився з 40% розміру сумарного валового внутрішнього продукту (ВВП) в 1978 р. до близько 70% у 1994 р. США, наприклад, які мають найбільший у світі розмір ВВП, найзначніші розміри закордонних інвести­цій, найбільшу масу своєї валюти за межами країни, є водно­час найбільшим у світі боржником.

За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох, однак у жодній з них проблема заборгова­ності не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки дер­жавний борг, якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозли­вим. Крім того, у високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

У такому разі, коли сприятливі економічні умови, держав­ний борг здатний навіть працювати на державу. Наприкінці XIX ст. у Росії за рахунок випуску та розміщення за кордо­ном державних облігацій, тобто фактично за рахунок зовніш­нього боргу, були засновані численні казенні заводи, збудо­вані залізниці та інші важливі об'єкти.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж росте валовий внутрішній продукт, тоді обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення і споживан­ня, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення. Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростан­ня ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативні. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може призвести до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити питання про май­бутню економічну незалежність та втрату політичних позицій у світовому співтоваристві.

ВИСНОВОК

Досить неоднозначна ситуація з зовнішньою заборгова­ністю склалася на сьогодні в Україні, державний борг якої іноземним кредиторам на кінець 1998 р. становив майже 11 млрд. дол. США (табл. 6).

Оскільки зовнішній борг України значно більший за отри­мані нею позики, Кабінету Міністрів України на підтримку платіжного балансу уряд Нідерландів надав гранти — 5 млн. дол. США; уряд США — 72 млн. дол. США, які були перера­ховані російському АТ "Газпром" на оплату газу, раніше по­ставленого в Україну; уряд Канади надав гранти на суму 100 млн. дол. США, які за взаємною згодою сторін були до­дані до реабілітаційної позики, що надавалася Світовим бан­ком у розмірі 500 млн. дол.

Складові зовнішнього боргу України станом на 01.10.98,

млрд. дол.

Позики МВФ:

Системна трансформаційна позика ("Стенд-бай-97") 2,431

Механізм розширеного фінансування 0,257

Позики МБРР: 1,491

Разом 4,179

ЛІТЕРАТУРА

1. Баринов Э.А. Валютно-кредитные отношения во внеш­ней торговле. — М.: Федеративная Книготорговая Компа­ния, 1998.

2. Максимова Л.М., Носкова И.Я. Международные эко­номические отношения. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995 (гл. 3: Мировая валютная система).

3. Міжнародні валютно-кредитні відносини / А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікоратаін.; За ред. А.С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997.

4. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін. — К.: Либідь, 1992 (гл. 10: Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини).

5. Носкова И.Я. Международные валютно-кредитные от­ношения. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995.

6. Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые 1 организации и развивающиеся страны. — М.: Финансы и : статистика, 1993.

7. Боринець С.Я. Міжнародні Валютно-фінансові відносини. – К.: Знання, 1999

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
63.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Міжнародні кредитні відносини
Міжнародні валютно-кредитні відносини
Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини
Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини
Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини 2
Світова економіка та міжнародні економічні відносини Міжнародні організації
Міжнародні кредитні організації
Міжнародні кредитні операції
Міжнародні валютно кредитні організації
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru