Сучасні концепції виховання

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Реферат
На тему: Сучасні концепції виховання
Донецьк 2009

План
1. Сучасний стан шкільного виховання
2. Причини неспроможності сформованих виховних систем
3. Виховання, його мета і завдання в нових умовах

1. Сучасний стан шкільного виховання
В умовах соціальної, економічної і політичної нестабільності суспільства, які породжують хронічну невпевненість в завтрашньому дні, виключно важливо стабілізувати школу. Розуміючи систему виховання як специфічну сферу, як сферу суспільних відносин, ми повинні розуміти, що школа сьогодні є головним моральним оплотом суспільства, гарантом поновлення нашої батьківщини.
Однак сьогодні працювати в школі складно, так як ринкові відносини поглибили кризу освіти. Школа почала вести відчайдушну боротьбу за виживання. Вся система освіти поступово переводиться з режиму авторитарного в режим розвитку. Формування нового змісту освіти будується на принципово новій основі - підготовка підростаючого покоління до умов ринкової економіки. Однак виявилося, що школа поки не вміє і не готова виховувати ділових людей - підприємливих, працьовитих, які вміють швидко адаптуватися до мінливих життєвих умов, здатних до самостійної діяльності, відповідальних за свої дії, саморегулівних власну поведінку.
В умовах деградації суспільства і культури взагалі перед школою зокрема виникають проблеми громадянського, духовного, морального і професійного самовизначення особистості. Школа поки ще відірвана від життя, тому вчитися в ній утомливо і нецікаво Вона найчастіше ігнорує природні інтереси учнів, їх особистий досвід, ніж розвиває їх.
У школі все ще існує старий стереотип, де дитина - сторонній спостерігач, споживач. Спостерігається відстороненість предметів природничого циклу від проблем культури суспільства. Школа погано готує своїх вихованців до життя, не вчить їх жити власним розумом, а виховує звичку заучувати готові рішення. Вона не ростить сьогодні інтелігентів, які так необхідні суспільству. Її «продукція» - малокваліфіковані працівники, нездатні самостійно приймати рішення, байдужі до доль держави. Це ті, хто так активно потім розкрадають країну, гублять її природу, винуватці численних аварій у всіх галузях.
В умовах ринку та економічного хаосу загострилося питання економічного виживання всієї системи освіти. Закриваються дитячі садки, позашкільні установи, деякі типи шкіл, дитячі бібліотеки і книжкові видання.
В обстановці загальної кризи протягом довгого часу зміцнився погляд на школу як, головним чином, на навчальний заклад, де відбувається передача досвіду, знань. Виховання розглядалося як автоматичний процес, супутній навчання. Громадській свідомості нав'язується ідея самопливу виховання. У результаті цього втратили сенс специфічні форми виховання, можливість вчителя спілкуватися з учнем, в неформальній обстановці. Навіть розроблена останнім часом ідея безперервної освіти передбачає утворення розумовий - безперервне навчання на шкоду моральному з освітою. Цим і пояснюється сьогодні зростання дитячої злочинності, наркоманії, безпритульності, агресивності, ранньої проституції, бездуховності молоді. Суспільство і педагогічна наука поки що не знаходять вирішення цих проблем.
У школах падає інтерес до знань, так як в умовах кризи суспільства освіту людини стає незатребуваною цінністю. Фахівці-професіонали потрібні лише за кордоном. Нестабільність в суспільстві призвела до зубожіння школи, скорочення будівництва шкіл, змінним занять, важкого матеріального становища вчительства. Все це призвело до відтоку педагогічних кадрів у комерційні структури і ще більшої фемінізації освіти.
Сьогодні в суспільстві штучно загострюється проблема старшого покоління та молоді, відбувається огульне заперечення минулого нашої країни, виникає небезпека руйнування історичних знань взагалі. У період сум'яття духу в суспільстві відбувається відмова від вітчизняної культури на догоду західної, яка вперто насаджує розпуста, вбивство, агресію.
Під зрослим впливом західного прагматизму деформуються і цілі освіти. Наслідки інформаційного буму виявляються в тому, що молоде покоління прагне до знань і навичок, які забезпечують ділової, миттєвий успіх, процвітання в бізнесі. Молодь схильна вважати, що сьогодні морально все те, що приносить дохід.
У практиці навчання проявляється тенденція до технологізації педагогічного процесу, повального тестування школярів, що приносить шкоди використанню теорії педагогіки і методики навчання, відмові від керівної ролі педагога.
Дитина проголошується винятковим суб'єктом педагогічного процесу, а учитель виступає в ролі посередника спілкування учнів з комп'ютером, консультантом у навчанні. З'являється термін «освітні послуги», який стверджує педагога в ролі працівника сфери обслуговування.
Розшарування суспільства у зв'язку з витратами ринкової економіки, помилковою державною програмою приватизації призвели до раніше невідомої практиці в школі: розшарування дітей за соціальною ознакою. Матеріальні блага, придбані нечесним шляхом, принижують в очах дитини чесне ставлення до праці, що веде до деформації моральності підростаючого покоління. Селекційний відбір дітей веде до відторгнення тих учнів, які не вписуються в атмосферу амбітно налаштованих батьків
Платні освітні послуги, якими, не можуть скористатися багато сімей, призводять до порушення соціальної справедливості, ще більше посилюють розшарування в дитячому середовищі та ставлять велику частину школярів в нерівні стартові умови процесу соціалізації особистості.
Підвищення комфортності сім'ї, її ізольованість формують у дітей спрямованість на себе, егоїзм. З ізольованістю сім'ї втрачається авторитет старшого покоління у вихованні. Сім'я не справляється сьогодні з функціями економічними, демографічними та педагогічними. У сучасних умовах життя суспільства педагогічний та соціальний портрети учня складаються неблагополучно.
Виховання підростаючого покоління повинно стати головним соціальним і державним пріоритетом. Для правильного осмислення ситуації, що склалася, усунення кризи у вихованні необхідно прийти до створення сучасної виховної системи загальноосвітньої школи, так як сформовані авторитарні системи показали свою неспроможність. Сьогодні стає ясно, що виживання освіти як державно-громадського інституту залежить не тільки від його престижу в суспільстві, але і від виживання кожної конкретної школи, від якості її педагогічної діяльності, яке здатне витримати конкуренцію в освітньому просторі, на ринку освітніх послуг.
Під впливом ідеології тоталітарної держави в педагогіці міцно утвердилися авторитарні системи виховання з підходом до людини як об'єкта виховання. Школа довгий час відтворювала виконавців, які діяли за принципом «ти повинен»,, а не «ти можеш».
Власна природа дитини, його індивідуальність і самобутність у вихованні не враховувалися. Масова виховна практика все більше набуває дегуманізований характер.
Однак у цих умовах гуманістична педагогіка не надається забуттю. Сьогодні школа веде відчайдушну боротьбу за виживання. Більшість педагогів розуміють, що виживання це пов'язано з розвитком школи та її оновленням. Але це не означає, що треба руйнувати існуючу систему до підстави. Школа обрала шлях оновлення і розвитку без її остаточного руйнування. Всупереч думці більшості про безнадійність, відсталості, неспроможності вітчизняної школи, її нездатності здійснити сучасний цивілізований процес утворення наша школа розробляє інноваційні педагогічні процеси, переосмислює багате минуле історії своєї педагогічної думки.
2. Причини неспроможності сформованих виховних систем
Науковий аналіз сформованих раніше авторитарних систем виховної роботи шкіл визначив її типові недоліки: об'єктна спрямованість виховання, ігнорування внутрішніх сил саморозвитку і самовиховання людини, жорстка стандартизація виховного процесу, що ігнорує індивідуальний і віковий підходи; формалізм виховання; авторитарний стиль керівництва, основою якого є словесне вплив, розрив навчання і виховання; погляд на виховання як на супутню вченню другорядну діяльність.
Саме поняття «виховна система» втратило будь-який сенс, т. до нестабільність у суспільстві, державі, розуміння свободи як анархії стали альтернативою воякою впорядкованості навчально-виховного процесу в школі. У практиці роботи школи буденна свідомість представляє систему виховання як якусь жорстку модель, де немає динаміки, змін, що стримує розвиток самого навчального закладу і свободу особи. При слові «система» у пам'яті вчителя воскресає командно-адміністративна система, коли панував культ казарменого порядку і одноманітності у всьому. Всі інновації і досягнення в школі сприяли лише зміцненню становища. У школі переважала навчальна діяльність, хоча близько 80% учнів вже в початковій школі втрачали інтерес до навчальної діяльності. Робота вчителя жорстко контролювалася, перевірялась, перевіряються ще раз і знаходилася під тиском адміністрації школи.
Виховна робота будувалася за тими ж принципами - обов'язкові класні години, єдині для всіх політінформації із заздалегідь певними розділами, повне охоплення дітей гуртками, численні засідання комісій, штабів, рад, де «розбирали» недбайливих школярів, свідчили проти них і вимагали неодмінних обіцянок все виправити.
Робота з батьками велася в тому ж командному стилі - виклик до школи (до директора чи класному керівникові), листи-скарги на виробництво, «опрацювання» на батьківських комітетах класу і школи, педагогічна дресура.
У взаємовідносинах педагогів і адміністрації була та ж картина. Всякі інновації, відхилення від прийнятих, корм, нестандартні форми уроків і позакласних заходів, творчий ризик педагогів сприймалися як порушення наказів, установок та керівних вказівок.
Абсолютизація контролю, знецінення вчителя призвели до розриву між педагогічним колективом і адміністрацією школи. Цей розрив відбився на відносинах між вчителем і учнем. Учитель, перетворившись на слухняного виконавця всіх вказівок адміністрації, перетворив, у свою чергу, учня в об'єкт педагогічного впливу. Традиційна теорія і практика виховання також показали свою неспроможність. Школа так і не змогла надати свій вплив на науку, а наука про виховання підмінялася державною ідеологією. Закони про виховання підмінювалися урядовими директивами. Методологи ввели в оману науку педагогіку, коли проголошували нашу державу країною розвиненого соціалізму. Школа, у свою чергу, поставила перед собою нездійсненні завдання - виховання «нової людини». Часто-густо можна було бути свідком педагогічних спекуляцій, коли масове явище в школах (важковиховувані, наркоманія, дитяча злочинність, відсутність інтересу до навчання) видавалося за окремий випадок.
Педагогічні збочення ідеї колективного виховання приводили до того, що колектив служив засобом придушення особистості, а особистість розглядалася як похідне колективу. Колектив поступово перестав служити засобом розвитку особистості.
Держава бере на себе всі функції виховання, і сім'я втрачає свої виховують функції. Забувають національні традиції, народні звичаї, свята. Педагог в умовах адміністративно-командної системи був позбавлений можливості вибору своєї педагогічної позиції, самостійності.
Роль класного керівника втратила свій сенс, тому що він став просто виконувати свої функції і розумів, що стандартизована виховна робота носить формальний характер, а як працювати в нових умовах, він не знає. Новації останніх років (поява гімназій, ліцеїв, приватних шкіл і т. п.) не внесли радикальних змін в масову школу. Вона продовжує залишатися установою, відривають від себе дітей і не здатним чинності цього виконати свої виховні функції.
Все це підтверджує необхідність оновлення системи виховання на основі гуманістичної концепції виховання. Історія педагогічної думки, досвід освіти в нашій країні і за кордоном показують доцільність гуманної системи виховання. Саме така система здатна виховати вільну людину.
Розвиток особистості людини - безперервний і складний процес, в якому діють як стихійні, так і цілеспрямовані фактори. Головні з них - соціалізація, виховання, саморозвиток. Постійно працює біологічний механізм саморозвитку з його складовими у вигляді задатків людини, на основі яких формуються потреби, інтереси, схильності і здібності. Сьогодні перед навчальним закладом ставляться нові завдання - здійснити цілеспрямоване виховання, яке представляє собою управління процесом розвитку зростаючої людини як індивіда і суб'єкта, як особистості та індивідуальності. Управління процесом розвитку дитини передбачає створення сприятливих умов для розвитку особистості, оптимальної взаємодії біологічної та соціальної складових людини, забезпечення єдності соціалізації, виховання і самовиховання. Важливо нейтралізувати негативні взаємодії середовища та посилити фактори, що стимулюють самореалізацію особистості. У центрі виховання повинен бути поставлений дитина, її інтереси, бажання, можливості, резерви, індивідуальні особливості. Поворот до особистості дитини - як основний напрям оновлення школи - передбачає створення фундаменту самоповаги та суспільний авторитет особистості. Випускник розвиваючої школи повинен бути розвинений сам, готовий до життя в розвиненому суспільстві і вміти розвивати суспільство.
У сучасних школах почалися реальні процеси гуманізації, викликані новим підходом до освіти - особистісно-орієнтованим, індивідуально-орієнтованим. Визнання унікальності людини, індивіда, дитини призводить до перебудови всієї життєдіяльності школи.
Загальна мета, пов'язана з розвитком особистості, її свідомості та самосвідомості, вимагає її конкретизації з урахуванням тих труднощів, які переживає молоде покоління в умовах загальної кризи: філософсько-світоглядна підготовка молоді, яка допоможе їй визначити сенс життя, ціннісного ставлення до неї, потреби проектувати своє майбутнє і реалізувати його;
• залучення учнів до системи культурних цінностей, що відображають багатство загальнолюдської культури, культури своєї батьківщини, народу, формування потреби в духовних цінностях та їх подальшого збагачення;
• виявлення і розвиток природних задатків і творчого потенціалу кожної дитини, реалізація їх у різноманітних сферах людської діяльності та спілкування;
формування загальнолюдських норм гуманістичної моралі (доброти, взаєморозуміння, милосердя, терпіння по відношенню до людей), інтелігентності, культури спілкування;
• розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до рефлексії;
* Розвиток соціальної і громадянської відповідальності як найважливішої риси особистості, турбота про збереження людської цивілізації;
* Виховання позитивного ставлення до праці як вищої цінності життя, розвиток потреби у творчій праці, виховання підприємливості, діловитості, чесності та відповідальності у ділових відносинах;
* Розвиток потреби у здоровому способі життя, здатності бути хорошим сім'янином, жити щасливим життям.
Виховна система не задається ззовні, вона є результатом саморозвитку школи, в якому важливу роль відіграють вихідний задум, ідея самої школи. Виховна система орієнтована на конкретні умови, враховує інтереси і потреби реальних дітей і дорослих, тому вона не може виглядати однаково не лише в різних регіонах, а й навіть у двох сусідніх школах. В умовах сучасної виховної системи здійснюється цілісність навчально-виховного процесу. Спільним для всіх шкільних виховних систем є те, що кожна з них зорієнтована на розвиток особистості.
Щоб людина стала самореалізуються суб'єктом, здатним до життєтворчості, самостійного і відповідального вибору дій, вчинку, позиції, потрібна нова практика виховання, долає всі ті недоліки, які довгі роки закріплювалися в масовій школі. Вже сьогодні здійснюються спроби пошуку методологічних засад, які служать передумовою створення сучасних шкільних виховних систем. Одна з них - концепція виховання, що дає нові і різноманітні підходи до самого поняття «виховання». Концепція виховання визначається як сукупність ідей і принципів педагогічної діяльності, що визначають мету, зміст, позиції і способи взаємодії вихователів і виховуваних в педагогічному процесі. Основне питання концепції - це питання про мету виховання та способи її досягнення. Одним з істотних і вихідних моментів розробки концепції є осмислення реального стану справ і виховних проблем, що виникають у мінливих соціально-економічних умовах, а також аналіз того, що відбувається з виховуваними і вихователями в цих умовах, які нові потреби діють в сучасному вихованні.
3. Виховання, його мета і завдання в нових умовах
З урахуванням цього з'явилася концепція виховання Є.В. Бондаревской - виховання як відродження громадянина, людини культури і моральності, в якій виховання розуміється як необхідна умова соціалізації особистості, що виконує в суспільстві прогресуючі і стабілізуючі функції: збереження, відтворення, розвитку культури.
Дещо інший акцент проглядається в концепції О.З. Малькової і Л.І. Новікової. Виховання ними розуміється як педагогічно раціональне управління процесом розвитку людини як індивіда і суб'єкта, як особистості та індивідуальності.
Н.М. Таланчук приходить до висновку, що виховання має бути системно-рольовим, так як кожна людина об'єктивно належить тому соціуму, де він живе, і тут же виконує соціальні ролі. Соціальна роль - це місія людини, його призначення, це реальна діяльність особистості в суспільстві. Виховання має підготувати людину до виконання соціальної ролі: у сім'ї - син, дочка, батьківство, материнство; в колективі - трудової, економічної, організаторської, педагогічної, комунікативної; в суспільстві - патріотичної, політичної, правової і т.д.; в світі - інтерсоціальной, геосоціальної; в «Я»-сфері - вчення, самовиховання, творчості, потреб та ін
Склалися досить різноманітні концепції, що виражають авторський погляд на виховання, - І.П. Іванова, В.М. Коротова, Я.В. Квятковського, Б.М. Єменського, Д.М. Зембицький та ін
Методологічну основу сучасних виховних систем представляє ідея гуманізації як основа нової ідеології виховання. Історія свідчить про те, що в критичні моменти розвитку освіти педагогічна думка завжди зверталась до ідей гуманізації, посилення моральних основ освіти і виховання. З розвитком гуманітаризації освіти, гуманізацією соціального середовища, виховних відносин і самої особистості педагоги бачать шляхи виходу виховання з кризи і сьогодні. Гуманізація - це олюднення виховних відносин, визнання цінності дитини як особистості, його прав на свободу, щастя, соціальний захист як людини, на виявлення і розвиток його здібностей, індивідуальності. Подальше уявлення про сутність і зміст гуманного виховання буде залежати від наукової розробки та практичного освоєння педагогами особистісного індивідуально-творчого підходів до виховання. Перший підхід визнає дитину активним суб'єктом виховного процесу, а другий виходить з того, що кожна особистість унікальна і для розвитку її творчого потенціалу потрібне створення певних умов. Індивідуальність особистості є системоутворюючим властивістю гуманізації.
Гуманістичної системі виховання протипоказані жорсткі програми, тотальна впорядкованість, особистість дитини, що підкоряється адміністративним вимогам чи моральному престижу колективу.
Це нова школа з новою системою навчання та виховання. Демократична школа пропонує вчителеві і учневі варіативність у виборі підходів, напрямів, способів навчально-виховної роботи, різнорівневі програми, диференційоване освіту.
Для навчальних закладів з гуманістичними виховними системами характерні наступні ознаки:
наявність власної ідеології школи, яка приймається дітьми та дорослими;
формування певного способу життя навчального закладу, в якому переважають позитивні цінності, динамізм;
педагогічно доцільна зв'язок з навколишнім середовищем навчального закладу, що визначає важливість умов, в яких протікає діяльність дитини;
гуманістичний характер міжособистісних відносин, наявність захисної функції школи по відношенню до дитини.
Прояви таких виховних систем різні, але суть їх одна: розрізнені виховні впливи переходять до цілісним, що забезпечує саморегулюючий соціальний дитячий організм.
Історія і досвід розвитку освіти нашої країни і за кордоном показують доцільність гуманної системи виховання. Саме вона здатна виховати вільну людину. Практика доводить життєздатність таких виховних систем, в основу яких покладено ідеї гуманної творчої педагогіки як сучасної ідеології виховання.

Список використаної літератури
1. Байбакова ЛА., Єрьомкін О.В. та ін Методика виховної роботи. Навчальний посібник. - Рязань, 1993.
2. Бондаревська Є.В., Кул'невіч С.М. Педагогіка. - Москва - Ростов-на-Дону, 1999.
З. Дік Н.Ф. Особистісний підхід у вихованні. - Ростов-на-Дону, 1994.
4.Караковскій ВА. Виховна система школи: педагогічні ідеї та досвід формування. - М., 1992.
5.Караковскій ВА., Новікова Л.І., Селіванова Н.Л. Виховання, виховання, виховання. - М., 1996.
6.Корнетов Г. Якою бути школі XXI століття / / Учительська газета. 1993. № 4.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Педагогіка | Реферат
46.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Сучасні зарубіжні концепції виховання та розвитку дітей
АС Макаренко про виховання дітей у сім`ї та сучасні проблеми сімейного виховання
Сучасні концепції відносності
Сучасні концепції навчання
Сучасні концепції виникнення життя
Сучасні ідеологічні концепції та доктрини
Етика бізнесу сучасні концепції
Цивілізація 21 століття Деякі сучасні концепції
Сучасні дидактичні концепції - закономірності і принципи
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru