додати матеріал

приховати рекламу

Сухомлинський про професію вчителя

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

План
Введення
1. В.А. Сухомлинський про вимоги до особистості вчителя
2. Взаємини вчителя і учня в процесі навчання і виховання
3. Єдність духовного життя вчителя і учня - основа принципів виховання В.А. Сухомлинського
Висновок
Список літератури

Введення
Теперішній час вимагає яскравою, масштабної, творчої особистості педагога, який покликаний опановувати культурою загальнолюдських цінностей, професійного мислення, методологічними знаннями як надійним інструментом теоретичної і практично-перетворюючої діяльності. У сучасній педагогічній науці розроблено концепцію індивідуальної діяльності педагога, сутність якої полягає, по-перше, у розвитку його багатою, самобутньою особистості, а по-друге, у злитті суспільного і особистісного смислів. Індивідуальність педагога як суб'єкта професійної діяльності знаходить своє вираження у формі і змісті. Формальна сторона - це зовнішній вираз індивідуальних особливостей особистості педагога. Воно проявляється у формі індивідуального стилю педагогічної діяльності, спілкування, поведінки і т.д. Змістовна сторона має серйозну філософську основу.
Практично всі без винятку видатні педагоги минулого і сучасності мають глибокі філософські підстави своїх педагогічних концепцій. Тому більшість дослідників педагогічної творчості особливу увагу приділяють опису й аналізу філософсько-педагогічних поглядів. Виявити філософські витоки творчості, простежити духовне становлення педагога - це значить осмислити процес формування його індивідуальної діяльності.
Блискучим прикладом проникнення філософських ідей у ​​вітчизняну педагогіку служать філософсько-педагогічні погляди В.А. Сухомлинського.
Мета реферату - аналіз поглядів В.А. Сухомлинського про професію вчителя.

1. В.А. Сухомлинський про вимоги до особистості вчителя
У 50-60-ті роки ХХ століття найбільш значний внесок у теорію і практику гуманістичного виховання вніс В.А. Сухомлинський - директор Павлиської середньої школи на Полтавщині. Його ідеї громадянськості і людяності в педагогіці виявилися співзвучними нашої сучасності. Виховання в ім'я щастя дитини - і такий гуманістичний сенс педагогічних праць В.А. Сухомлинського, а його практична діяльність - переконливий доказ того, що без віри в дитині, без довіри до нього вся педагогічна мудрість, усі методи і прийоми навчання та виховання неспроможні. [9, с. 23].
В.А. Сухомлинський розвивав теорію і практику формування педагогічного колективу. Будучи сам протягом багатьох років керівником школи, він прийшов до висновку про визначальну роль педагогічного співробітництва в досягненні тих цілей, які стоять перед школою. Досліджуючи вплив педагогічного колективу на колектив вихованців, В.А. Сухомлинський встановив таку закономірність: чим багатша духовні цінності, накопичені і дбайливо охороняються у педагогічному колективі, тим виразніше колектив вихованців виступає як активна, справжня сила, як учасник виховного процесу, як вихователь. На питання, як же і завдяки чому створюється педагогічний колектив, В.А. Сухомлинський відповідав однозначно - його творять колективна думка, ідея, творчість.
Педагогічна справедливість представляє собою своєрідне мірило об'єктивності вчителя, рівня його моральної вихованості. В.А. Сухомлинський писав: «Справедливість - це основа довіри дитини до вихователя ... щоб стати справедливим, треба знати духовний світ кожної людини» [9, с. 83].
В.А. Сухомлинський вважав, що «майстер педагогічної справи наскільки добре знає абетку своєї науки, що на уроці, в ході навчального матеріалу, в центрі його уваги не сам зміст того, що вивчається, а учні, їх розумова праця, їхнє мислення, труднощі їх розумової праці »[8, с. 39].
Питання про роль і значення педагогічного стилю для формування колективу і особистості не новий, він неодноразово піднімався в нашій психологічної та педагогічної літератури і, насамперед, у роботах В.А. Сухомлинського. Особливо серйозній критиці піддавався авторитарний стиль, зловживання вчителів владою.
В.А. Сухомлинський писав: «Володарювання над дітьми - одне з найважчих випробувань педагога, один з показників педагогічної культури ... Цінувати довірою, а значить, і беззахисністю дитини - ця педагогічна мудрість має збагатить всю нашу роботу». [6, с. 112]
Сухомлинський вважав, що перед кожною дитиною, навіть самим посереднім і важким, вчитель повинен відкрити сфери, де він зможе досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Тому й створив «Азбуку моралі», учівшую осягати суть добра і зла, честі і безчестя, справедливості і обману. Ця азбука стала засобом подолання емоційної нерозвиненості. У дитині необхідно відкривати здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої людини.
Самого серйозної уваги заслуговують рекомендації В.А. Сухомлинського про способи спілкування на заняттях. Він безкомпромісно виступав проти зайвого порушення психіки учнів підвищеним тоном, напругою, проти перевантаження мови вчителя інформацією, проти непотрібних повторень і питань. Учитель, на думку В.А. Сухомлинського, повинен робити з учням «те, що підказали йому мудрі роздуми», а не те, «на що його штовхає сьогохвилинне, скороминуче настрій».
Василь Олександрович пред'являв дуже високі вимоги до особистості педагога як керівника і організатора навчально-виховного процесу: «Ми повинні бути для підлітків прикладом багатства духовного життя; лише за цієї умови ми маємо моральне право виховувати». [8, с. 22] Високі особистісні якості вихователя, його знання і життєвий досвід повинні стати для дітей незаперечним авторитетом. Під авторитетом Василь Олександрович розумів не піднесення, відгородження від дітей ерудицією, вимогами беззаперечного послуху, формальне і авторитарне управління дитиною, а доводив, що без постійного духовного спілкування вчителя і дитини, без взаємного проникнення в світ думок, почуттів, переживань один одного немислима емоційна культура як плоть і кров культури педагогічної.
«Найважливіший джерело виховання почуттів педагога - це багатогранні емоційні відносини з дітьми в дружному колективі, де вчитель не тільки наставник, а й друг, товариш». [8, с. 22]
Намагаючись знайти відповіді на багато життєво важливі питання, В.А. Сухомлинський, його колеги та учні розмірковували над етичними і естетичними проблемами. Так, для В.А. Сухомлинського проблеми життя і смерті, пам'яті і забуття, трагічного і прекрасного були постійним предметом роздуми. Подолання смерті у філософсько-педагогічних поглядах В.А. Сухомлинського - це символічне безсмертя результатів людської творчості. Педагог завжди прагнув до того, щоб розуміння життя і смерті, відчуття і переживання близької людини сприяло дорослішання дитини, вносило в його життя зрілість, виховувало вміння дорожити людьми, ставитися до них як до великої цінності. «Розуміння етичної сторони смерті - найважливіша передумова справжнього оптимізму, життєлюбства, вміння дорожити життям і берегти її. Багаторічний досвід виховної роботи переконав мене, що дитина разом з дорослими, осягаючи смерть як невідворотне горі, у дорослих ж черпає оптимістичну віру у всеперемагаючу силу життя »[4, т. 2, с. 260]. В.А. Сухомлинський вважав, що в бесідах з учнями вчитель зобов'язаний зачіпати питання життя і смерті, що об'єднують біологічну і соціальну сутність людини, хоча це майже не досліджена область виховання. Тому такі розмови вимагають дуже дбайливого та ретельного поводження з матеріалом і повинні спиратися на знання, розуміння і відчуття стану дитини, його характеру, емоційного світу. Учитель, який за складом свого мислення не відчуває в собі схильність до роздумів і розмов на ці теми, повинен просто опускати їх у процесі роботи.
Дотримання етичних принципів забезпечить успіх педагогічної діяльності вчителя. Етична культура педагога сприяє встановленню психологічної сумісності вчителя з учнями. І основною умовою тут є педагогічний такт. Вчитель, як ніхто інший повинен керувати своїми почуттями, темпераментом, бути прикладом для дітей - адже різним проявом своїх емоцій, ставленням до людей він передає хлопцям справжню науку високоморальної поведінки. Нетактовність, образливе ставлення до дітей завдає глибокі душевні травми, шкодить всій справі навчання і виховання.
«Будьте доброзичливі!» - Радив Сухомлинський вчителям, відносячи цю раду до азбуки педагогічної культури.
2. Взаємини вчителя і учня в процесі навчання і виховання
В.А. Сухомлинський вважав, що в процесі виховання значущу роль відіграють взаємини вчителя й учня. Тому вони повинні бути уважними, доброзичливими та зацікавленими. Саме виходячи з подібних установок у школі Сухомлинського, стали практикуватися спільні походи, твори і читання віршів, слухання «музики» лісу, ріки, полів, повітря. Наприклад, він писав: «Музика є самим чудодійним, найбільш тонким засобом залучення до добра, краси і людяності» [1, с. 355] Саме через подібні моменти формується дорогоцінний досвід спілкування учнів і вихователів.
Учитель у першу чергу, на думку Сухомлинського, повинен уміти пізнавати духовний світ дитини, розуміти в кожній дитині «особисте». Як писав Сухомлинський: «Немає в світі нічого складнішого і багатше людської особистості» [1, с. 355]. І саме до особистості звернений педагог у своїй діяльності, тому вчитель - це людина, яка не тільки опанувала теорію педагогіки, вона ще і практик, який відчуває дитину, вона мислитель, який з'єднує теорію та практику воєдино.
Дитина не може бути щасливий, якщо в школі йому нудно і погано, якщо він не відчуває себе досить здатним, що б опанувати шкільну науку. Зробити дитину щасливою - значить, перш за все, допомогти їй вчитися.
Навчання не дає бажаних результатів, якщо вчитель ставить перед учнем на перше місце мету: «Вивчити, запам'ятати!». Шкода зубріння величезна - вона мимоволі знищує основні ідеї навчального предмета. Учитель повинен точно розмежувати, що треба запам'ятати на все життя, а що треба тільки зрозуміти і засвоїти без зубріння - у вправах.
Одне за іншим робить Сухомлинський маленькі відкриття: виявляється, кожен вчитель, який предмет він ні викладав, повинен бути викладачем словесності ... Слово - перший крок до думки учня.
У виховній роботі важливо і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд учителя, і манери його поведінки.
Слово вчителя знаходить відзвук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли мудрість вихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів. Діти дуже добре відчувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконання вихователя. Вони зневажають того, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре світлими словами.
Десятки, сотні ниток, духовно зв'язують вчителя і учня, - це ті стежки, які ведуть до людського серця, це найважливіша умова дружби, товариства вчителя та учнів. Вчителі та учнів повинна об'єднувати духовна спільність, при якій забувається, що педагог - керівник і наставник. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з ним можна порівняти з блуканням в темряві.
Отже, Сухомлинський показує: діти повинні постійно переживати радість успіху, подолання труднощів. Не можна давати дитині відчути, ніби він гірше за інших, не здатний, відстає, не можна принижувати його достоїнство: він не винен в тому, що думає повільніше інших. Постійно підтримувати дитину, не ставити йому поганих оцінок, не ставити йому ніяких відміток, поки він не досягне успіху. Оцінювати не знання саме по собі і не старанність, а саме просування вперед, цей результат з'єднання знання зі старанністю. «Навчання - праця, серйозна праця дитини, отже, воно повинно бути радістю, тому що праця, успіх в праці, подолання перешкод у праці, її результат - все це надійні джерела людської радості».
3. Єдність духовного життя вчителя і учня - основа принципів виховання В.А. Сухомлинського
Багаторічний досвід переконав Сухомлинського в тому, що вплив однієї людини на іншу при розкритті кращих людських рис - найсприятливіша обстановка для виховання особистості. Почуття власної гідності, честі, гордості пробуджується за умови, коли можна вкладати частку своїх духовних сил в іншу особистість, прагне зробити її краще. Вихователь сам повинен бути високоморальною особистістю, щоб досягти успіхів у вихованні дітей. Цій меті Сухомлинський невпинно домагався в роботі з педагогічним колективом Павлиської середньої школи. Виховання, згідно Сухомлинському, являє собою єдність духовного життя вихователя і вихованців. Він радив молодим директорам шкіл в першу чергу домагатися дружної творчої атмосфери в педагогічному колективі. Гуманістична спрямованість педагогіки Сухомлинського об'єднувала учнів та вчителів.
Василь Олександрович не вірив у рятівну силу покарань, був проти, як він говорив, «педагогічного екстремізму», переконаний був, що виховання можна організувати так, щоб потреби в покаранні взагалі не було. Це дійсно можливо, якщо між вихователем і вихованцями встановлюється духовну єдність, якщо вони на якийсь ступені розвитку обопільних відносин стають однодумцями в утвердженні високих моральних цінностей.
Сухомлинський вчить, що педагог, вихователь покликаний відчувати в кожному свого вихованця активну істоту, читати його душу, вгадувати його складний духовний світ, але при цьому - берегти, щадити його недоторканність, вразливість, вразливість його. Він застерігав від нанесення ненавмисних ран і образ, тривог і неспокою і наполягав на повазі особистості вихованця. Але цю свою здатність наставник повинен передати і своєму учневі. Тільки поважаючи гідність іншого, людина може здобути повагу і до себе. Немає більшого зла у людських стосунках, ніж підвищену увагу до своєї персони і байдужість (або - ще гірше - зарозумілість) до оточуючих. «Як важливо, щоб діти навчилися відчувати душевний стан товариша, розпізнавати чуже горе, переживати його, як своє особисте» [4, т. 5, с. 235].
Дитинство, шкільні роки повинні бути роками виховання сердечності. Вона не успадковується генетично, вона отримується разом з іншими рисами характеру, формується процесом виховання. Дитинство - найважливіший період людського життя. І від того, як минуло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в її розум і серце з навколишнього світу, - від цього у вирішальній мірі залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.
«Серце віддаю дітям» - так назвав Сухомлинський книгу, яка стала підсумком тридцяти трьох років безвиїзно роботи в сільській школі. У передмові він розповів, який величезний вплив на нього зробили життя і подвиг Януша Корчака. «Життя Януша Корчака, його подвиг дивовижної моральної чистоти - пише Сухомлинський, - з'явилися для мене натхненням. Я зрозумів: щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддати їм серце »[8, с. 10].
Назви лише деяких статей Сухомлинського, опублікованих в різних журналах і газетах, - свідоцтво яскраво вираженої гуманістичної спрямованості його педагогіки: «Людина неповторний», «Щоб душі не іржавіли», «Виховання почуттів», «Не бійтеся бути ласкавими», «Чистота і благородство »та ін
Сухомлинський глибоко вірив, що кожна людина може досягти високої майстерності в тій чи іншій галузі праці і прагнув пробудити у своїх вихованцях творчий початок. «Ні дітей обдарованих і необдарованих, талановитих і звичайних. Розпізнати, виявити, розкрити, виплекати, виплекати в кожному учня його неповторно індивідуальний талант - значить підняти особистість на високий рівень розквіту людської гідності »[4, т. 5., С. 92].
В одному з нарисів Сухомлинський розповідає про долю хлопчика, у якого, вважалося, немає здібностей. А вчитель - біолог відкрив у ньому приховану «пружинку» за допомогою якої був пробуджений інтерес і стало розвиватися творчий початок. Тільки праця пробуджує розум і відкриває невичерпне джерело вольових зусиль, спрямованих на подолання труднощів. Автор підкреслює, що вольові мотиви, які спонукають до подолання труднощів, повинні бути пов'язані не із задоволенням особистого марнославства, власного самолюбства, а з свідомим ставленням до праці, з підготовкою до майбутньої діяльності.
Виховання інтересу, потреби в самостійній осмисленої діяльності закладає в характер стимул самосвідомості особистості. Байдужість, інертність школяра - його власний ворог номер один. Сухомлинський закликав докопуватися до самих коренів цієї небезпеки і рішуче її усувати. Один з таких коренів - нав'язування готових формулювань, гасел, повчань, риторичних правил. У подібному випадку в свідомості включаються гальма. Зняти їх можна тільки живим ділом і прикладом.
Праця і культура, вся життєдіяльність сучасної людини з кожним роком все більше залежать від рівня його духовності, моральної позиції. Навчання не дає бажаних результатів, якщо вчитель ставить перед учнем на перше місце мету: «Вивчити, запам'ятати!». Чим більшою мірою на перше місце висувається ця задача, чим більше вона захоплює внутрішні сили учня, тим далі відходить на задній план завдання морального виховання. Шкода зубріння величезна - вона мимоволі знищує основні ідеї навчального предмета. Сподіватися лише на формальне заучування готових формул, на просте збільшення ідейного чи морального змісту в досліджуваних предметах і тим самим сподіватися, що ми вирішимо всі завдання з формування всебічно розвиненої особистості, було б занадто великим спрощенням. Подібне виховання впливає лише на логічну, абстрактну систему мислення, не зачіпаючи область почуття й емоцій людини.
Велика біда, вважав Сухомлинський, якщо вихователь не уміє вибирати зі скарбниці мови саме ті слова, які необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини, якщо в процесі виховання норм моралі і моральності ми не викликаємо позитивних емоцій, подібних тим, які з'являються у людини від зіткнення з чимось близьким і дорогим. Слово має бути ємним, мати глибокий сенс, емоційне забарвлення, воно повинно залишати слід в думках і душі вихованця. Адже якщо слова, нехай навіть самі потрібні і красиві, про високу моралі не викликають емоцій, не хвилюють, то вони так і залишаться порожніми звуками, благими побажаннями. У тому полягає майстерність вихователя, щоб розмова з вихованцем викликав в останнього власні думки, переживання, спонукуючи до активної діяльності.
У виховній роботі важливо і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд учителя, і манери його поведінки. Слово вчителя знаходить відзвук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли «мудрість вихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів». Діти дуже добре відчувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконання вихователя. Вони зневажають того, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре темними словами. Сухомлинський підкреслював: «Корінь багатьох лих виховання саме в тому, що найчастіше вихованця закликають іти за прапором, у той час, як цей прапор ніхто не несе».
Саме в цьому В.А. Сухомлинський бачить вище призначення педагога.
«Учительська професія, - писав Сухомлинський, - це людинознавство, постійне, що не припиняється проникнення в складний духовний світ людини. Чудова риса - постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі його становлення - один із тих коренів, які живлять покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається в людині ще в дитинстві й отроцтві, закладається й у родині, і в школі. Він закладається турботами старших - батька, матері, вчителя, - які виховують дитину в дусі любові до людей, поваги до людини ». Саме так формувався педагогічний талант самого В.А. Сухомлинського, джерело якого - любов до дітей, глибока віра в можливість виховання кожної дитини так, щоб не потрібно було потім виправляти допущені в ранньому дитинстві помилки. Терпимість до дитячих слабкостей, розуміння найтонших спонукальних мотивів і причин дитячих пустощів, чуйність, турбота про дитину - усю цю мудрість Сухомлинський виніс із власного дитинства.

Висновок
Школа, як визначив у свій час видатний педагог В.А. Сухомлинський, - це не тільки місце, де діти здобувають знання і вміння, а й місце формування духовного світу дитини. Над тим, щоб зробити це середовище найбільш сприятливою і досконалою, і б'ються педагоги з першого дня заснування шкільного процесу. На це йдуть роки, десятиліття, століття. Змінюються світ, життя, погляди та звичаї, політичний і економічний устрій. Тим не менш школа як була, так і залишається найважливішим і головним інститутом виховання людини. І для будь-якої дитини і дорослого школа - це в першу чергу вчителі і педагоги.
В.А. Сухомлинський, залишив багату літературно-педагогічна спадщина, характеризуючи найважливіші вимоги до вчителя, писав: «Що значить хороший вчитель? Це, перш за все людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі й прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває , що і сам він був дитиною »[7, с. 40].
Сухомлинський підкреслював, що якщо вчитель став другом дитини, якщо ця дружба осяяна благородним захопленням, поривом до чогось світлого, розумного, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є насторожився, наїжачені, недовірливі, а іноді й злі діти, то лише тому, що вчителі не впізнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з ним можна порівняти з блуканням в темряві. Саме в цьому і укладені, на його думку, основні вимоги до педагога - стати другом своїм учням.

Список літератури
1. Лушников А.М. Історія педагогіки. - Єкатеринбург, 1995.
2. Підласий І.П. Педагогіка. - М: Владос, 1996. - 432 с.
3. Родчанін Є.Г., Зязюн І.А. Про ідеали В.А. Сухомлинського. - М., 1991.
4. Сухомлинський В.А. Вибрані твори в п'яти томах. - Київ.: Радянська школа, 1980. - Т.2, 5.
5. Сухомлинський В.А. Не тільки розумом, але й серцем ... - М., 1986.
6. Сухомлинський В.А. Про виховання. - М.: Шкільна преса, 2003.
7. Сухомлинський В.А. Павлиська середня школа. - М., 1969.
8. Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. - М.: Педагогіка, 1983. - 318 с.
9. Сухомлинський В.А. Вчитель - методист - наставник. - М.: Просвещение, 1988. - 289 с.
10. Харламов І.Ф. Педагогіка. - Мінськ: Вид-во Мінського Державного Університету, 2000. - 560 с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Педагогіка | Реферат | 47,2кб. | скачати

Схожі роботи:
Людина вибирає професію
Чому я вибрав професію юриста
Як я уявляю свою майбутню професію
Чому я хочу обрати професію медсестри
В О Сухомлинський про значення початкової школи в системі освіти
В О Сухомлинський про значення початкової школи в системі освіти 2
ВО Сухомлинський про значення початкової школи в системі освіти 2
ВО Сухомлинський про значення початкової школи в системі освіти
Видатні майстри педагогічної праці А Макаренко В Сухомлинський
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru