додати матеріал

приховати рекламу

Суспільна свідомість

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Тема: «Суспільна свідомість»

Зміст
1.     Поняття – суспільство та свідомість.
2.     Структура та соціальні призначення  суспільної свідомості.
3.     Функції та носії суспільної свідомості.
4.     Види суспільної свідомості.

Суспільна свідомість, її структура та соціальні призначення. Носії суспільної свідомості
Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців та збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом – феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства (до індустріальне, індустріальне, постіндустріальне та ін.).
У межах однієї й тієї ж країни в різні періоди існували різні типи суспільства.
Термін «суспільство» у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.
1.    Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін. Середньовічної Венеції, сучасної Болгарії, України тощо.
Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів. Це дає підстави вживати для означення таких одиничних конкретних суспільств термін «соціальний організм».
2.    Та чи інша сукупність соціальних організмів.
3.    Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на зеленій кулі, тобто все людство в цілому.
4.    Суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.
Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.
Людина здійснює свій зв'язок зі світом у трьох формах – практичній, пізнавальній і духовно – практичній. Вона не просто пристосовується до навколишнього середовища (як природного, так і соціального), але й активно перетворює, освоює світ і опановує його закони. Таке активне опанування світом як об’єктом відбувається в формі практичної діяльності (матеріально – предметного перетворення діяльності) і теоретичної, пізнавальної діяльності, засобом і вищою формою якого є мислення. Пізнавальна діяльність, і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, суто об’єктивне відображення світу і людини (людина так само може розглядатися по аналогії з об’єктом зовнішньої діяльності). Проте людська духовна активність не обмежується лише спрямованістю на об’єкт, на реальність «поза себе». Є й інша форма ідеальної діяльності, яка спрямована саме на перебудову людської душі. Це – духовно – практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб’єктивним значенням, спів ставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об’єктивних характеристиках, але і як свого життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, вона нерозривно пов’язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки з природою і світом людей.
Отже, свідомість, з одного боку, є формою об’єктивного відображення, формою пізнання діяльності як незалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об’єктивної істини. З другого боку, свідомість містить в собі прояв суб’єктивного відношення людини до діяльності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно – практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребують здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.
Свідомість не є лише суб’єктивно – психологічною здатністю індивіда, не є проявом лише психічної сфери життя. З позиції специфіки психічної організації і суб’єктивно – психологічних особливостей внутрішнього світу людини неможливо розкрити сутність свідомості. Проблема полягає в тому, що витоки духовності людини не зосереджені в самому індивіді, вони мають зовнішні щодо нього джерела. Людина в своєму розвитку спирається на певні форми духовності, які існують незалежно від її індивідуальної свідомості. Філософські системи по – різному визначали факт об’єктивного існування духовних формоутворень. Системи об’єктивного ідеалізму (Платон, Гегель та ін.), констатуючи об’єктивність форм духовності, факт їх існування в просторі людської культури, пояснюють це наявністю поза–  і надлюдської духовної субстанції – абсолютного духу, світу ідей, духовної космічної енергії тощо. Сучасний матеріалізм основи духовності вбачає саме в людському суспільстві, в особливостях соціально – практичного і культурно – історичного буття людини у світі. Згідно з матеріалістичною концепцією, свідомість породжується всім розвитком матеріального світу, його еволюцією. Але людська духовність, духовна культура людства виникає не шляхом стихійного розвитку матерії взагалі, а внаслідок розвитку такої форми матеріальності, як людська практична діяльність, що відбувається за певних соціальних умов.
Духовний світ людини сформувався у процесі антропосоціогенезу на основі суспільної праці і спілкування індивідів. Особливість людського способу буття полягає в тому, що людина діє не за біологічною програмою, інстинктивною схемою поведінки, вона не пристосовується до навколишнього середовища. А активно перетворює його в процесі суспільної практики, предметної діяльності. Причому перетворення, зміна зовнішньої діяльності можливі лише у відповідності з власними закономірностями природи. Тому в процесі суспільної практики людина відображає ці закономірності, сутності речей і явищ. На цьому ґрунтується здатність людського мислення до об’єктивності відображення. До того ж діяльність не обмежується відтворенням, реконструкцією наявного стану речей. Вона є активною, творчою діяльністю. Людина здатна створювати щось нове, змінювати природні речі, (але дотримуватись законів природи), продукувати нові форми, відсутні в природі. Тому практиці притаманна і така риса, як універсальність, тобто потенційна можливість діяти за логікою нескінченної природи. Активність, творчість, універсальність притаманні і свідомості як ідеальному аналогу, відображенню практичної діяльності. Людина потенційно, в принципі, здатна пізнати і відтворити будь – який предмет природи, бо відноситься до існуючого з точки зору всього людського суспільства.
В процесі суспільної життєдіяльності формується соціальний тип спадковості. Суспільний досвід акумулюється не лише у формах спілкування, в суспільних відносинах, не лише у засобах і знаряддях праці, але також і в мові. Мова виступає зовнішньою оболонкою думки, засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі суспільного досвіду та інформації. Незважаючи на те, що не всі елементи духовного життя можуть мати повний вираз (наприклад, потреби, емоції, переживання, підсвідомі явища), свідомість, як продукт суспільного життя нерозривно пов’язана з мовою, опосередкована нею. Джерело людської духовності міститься (всупереч примітивно – матеріалістичній точці зору) не в нервовій системі, не в генній організації і не в структурах головного мозку. Щоб зрозуміти акт народження свідомості, потрібно вийти за межі людської голови і тіла взагалі. Людина не народжується з готовою соціальною програмою, з готовою здатністю до мислення, до свідомості. Все це вона отримує завдяки включенню в суспільно – практичну діяльність, в певне суспільне середовище, в історію людської культури. Особливість суто людської форми відображення діяльності, яким є мислення, полягає саме у тих соціальних умовах, які змушують мозок людини в одну епоху сприймати так, а в іншу інакше.
Таким чином, будучи функцією мозку, свідомість знаходиться поза сферою біологічних закономірностей, вона є суто соціальною за своїм походженням і змістом. Більш того, вищі прояви людської духовності – безкорисливий пошук істини і сенсу, моральність, свобода, самосвідомість, переживання краси. Творчість не можуть бути пояснені лише необхідністю функціонального забезпечення суспільного життя, вони не є утилітарними засобами суспільно – практичної життєдіяльності. У цьому розумінні духовність має над соціальну природу.
Саме ця обставина – наявність духовних абсолютів, вищих цінностей в свідомості людини – є найважливішою в розумінні сутності свідомості. Матеріалістична позиція щодо цього феномену полягає в розумінні зумовленості людини та її свідомості не лише конкретним суспільством, соціально – економічними обставинами, приватними цілями та інтересами, а всією історією людства, що втілена у світ культури. Людська культура постає, як складний і суперечливий процес історичного «олюднення» самої людини, як процес само творення нею своєї сутності. Саме в культурі концентруються історично сформовані загальнолюдські цінності. Людина, будучи культурно – історичним суб’єктом, виходить за межі будь – якої даної соціальності. Її свідомість виявляється ширшою і багатшою за будь – яку історично – обмежену форму відображення дійсності. Саме в цьому виявляється надсоціальний, культурно – історичний характер свідомості. Як культурно – історична істота, людина у своїй свідомості дивиться на світ очима суспільного цілого, намагаючись побачити в ньому те, що має загальнолюдське значення і цінність. Безумовно, свідомість визначається конкретно – історичною формою суспільного буття, вона є відображенням суспільно – практичних умов життєдіяльності людей, але вона є й відносно незалежною від цих умов. Навіть – точніше буде сказати – наскільки людина здатна підноситися над безпосередніми умовами свого життя, виходити за межі конкретного соціуму, визначати своє життя не готовими стереотипами і пануючими в суспільстві уявленнями, а духовними цінностями людської культури, настільки вона є вільною особистістю, настільки її життя має дійсно усвідомлений характер.
Отже, можна зробити певні висновки щодо закономірностей і особливих рис свідомості:
·        Свідомість є вищою формою відображення дійсності і способом ідеального ставленні до світу; її особливості і закономірності зумовлені суспільно – практичним і культурно – історичним способом людського існування;
·        Свідомість існує в двох формах ідеальної діяльності – теоретичній (пізнавальній) та духовно – практичній (ціннісній);
·        Людській свідомості притаманна здатність до об’єктивності відображення дійсності, вона є активною, творчою та універсальною діяльністю;
·        Свідомість опосередкована мовою, яка є засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі інформації;
·        Свідомість існує в єдності індивідуальної і суспільної форм, які взаємопов’язані, але, одночасно, існують, як самостійні. Відносно незалежні одна від одної.
Прилучення людини до світу людської культури та його смислів не є автоматичним. Воно зумовлене не лише суспільним середовищем, певною епохою, даним суспільством, етносом, соціальною спільнотою, до якої належить індивід, але й його особистими зусиллями, внутрішньою роботою, власними уподобаннями та моральною позицією. В такій площині проблема суспільного характеру свідомості постає як проблема співвідношення індивідуальної і суспільної свідомості.
Свідомість, як уся сукупність духовної творчості людей, є єдністю індивідуальності і суспільної свідомості. Індивідуальна свідомість – це духовний світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ крізь призму певного соціуму – суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, що народжуються та існують в соціальному середовищі. Свідомість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди виявляється в суспільній формі. В одному випадку людина відображає світ і усвідомлює буття в формі міфологічної свідомості, в іншому – філософської, наукової, у третьому – художньої тощо. Свідомості як такої, без і незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість і є існуванням свідомості у суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, здобутку суспільства.
Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об’єктивної, незалежної від індивідів та їх свідомості форми існування. Вона втілюється в різноманітні об’єктивні форми духовної культури людства – в мову, в науку, філософію, в мистецтво, в політику і право, мораль, релігію і міфи, в народну мудрість, в соціальні норми і уявлення соціальних груп, націй, людства в цілому. Всі ці елементи духовного світу людини існують відносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття, вони відносно самостійні, мають власні особливості розвитку, успадковуються, передаються від покоління до покоління. Кожен індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості.
 Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуально – неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов’язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежать від його нейрофізіологічних структур, особливостей психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.
У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосередковують одна одну: кожен індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних здобутків минулих поколінь і сучасності, а розвиток духовності людства здійснюється через індивідуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.
Суспільна свідомість має складну структуру – різноманітні рівні і форми. Свідомість виявляє себе в двох формах ідеального освоєння світу – як пізнавальна діяльність і як духовно – практична, ціннісно–мотиваційна сфера свідомості. За пізнавальними можливостями і особливостями відображення суспільного буття виділяють рівні суспільної свідомості – емпіричний (буденна свідомість) і теоретичний. Сфера ціннісного відношення до дійсності, соціальне бачення буття з позиції окремих соціальних груп і суспільства в цілому представлені соціальною психологією та ідеологією. Крім цих елементів, виділяють форми суспільної свідомості, які є формами пізнання дійсності і, разом з тим, духовно – практичними формами усвідомлення світу і людини (мораль, право, мистецтво, філософія тощо).
Емпіричний рівень суспільної свідомості є відображенням дійсності в межах повсякденного життя. Часто емпіричну свідомість називають буденною свідомістю або здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно в процесі безпосереднього життя. Вона включає в себе накопичені за віки емпіричний досвід, знання, норми та зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнена і несистематизована система уявлень і знань про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення.
Теоретична (раціональна) свідомість виходить за межі повсякденності. Це є системна, теоретично оформлена сукупність ідей, поглядів, переконань. Вони узагальнюють досвід практичного життя і буденної свідомості, відрізняються послідовністю, логічністю, потребують теоретичного обґрунтування і доведення, пов’язані з філософсько–світоглядними принципами і настановами.
Форми суспільної свідомості виникають внаслідок розвитку різних форм діяльності (моральних, правових тощо) і є їх ідеальними відтвореннями. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення.
Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. Вона виникла і була єдиною формою духовності на початкових стадіях розвитку суспільства. Міфологія є своєрідним началом людської духовності, в синкретичному, нерозчленованому вигляді вона містила зародок всіх майбутніх форм і способів духовного освоєння світу. З розподілом праці на матеріальну і духовну (що відбулося в період становлення класового суспільства), сталася диференціація міфологічної свідомості. Виникає система моралі, мистецтво. Філософія, політична і правова свідомість, наука.
Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об’єктивних закономірностей і зв’язків природного та соціального світу. Вона систематизує об’єктивні знання про діяльність інтелектуально – понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною цінністю її є істина. Наука має теоретичний і емпіричний (експериментально–досвідний) рівні дослідження і організації знання, спирається на спеціально розроблену систему наукових методів пізнання і доведення знань. Як соціальний інститут наука оформляється у XVII – XVIII ст. За своїми видами наука поділяється на гуманітарні, технічні науки і природознавство.
Естетична (художня) свідомість спрямована на пробудження людини до творчості. Вона відображає дійсність і формі художніх образів. Основною цінністю художнього відношення до дійсності є краса як символічне – чуттєве відображення реальності, як прояв доцільності і досконалості певного явища, його відповідності ідеалу, як відповідність художньої форми змісту. Професійною формою естетичної свідомості і певним соціальним інститутом є мистецтво.
Політична свідомість є сукупністю ідей, що відображають соціально – групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне становлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості.
Воля державної влади трансформується в право і виступає як юридичний закон. Правова свідомість регулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи зі сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної з точки зору закону поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав, визначенням і дотриманням відповідних обов’язків.
Право не може регулювати всі без винятку суспільні відносини, воно регулює лише найважливіші з точки зору держави стосунки. Решта суспільних відносин регулюються мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять в мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм – вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільним і власним усвідомленням добра і зла. Вимоги моралі не мають підтвердження в певних установах чи закладах, вони підтримуються громадською думкою, владою звичаїв, усталеними нормами, оцінками суспільства і соціальних груп. Моральна свідомість на рівні суспільства – це ті вимоги, які приписуються індивіду і які він повинен виконувати в силу соціального обов’язку. Таким чином, суспільна мораль є способом адаптування до суспільного середовища, яка виявляє себе на індивідуальному рівні – моральність особистості. Моральність, що заснована не на зовнішніх вимогах суспільства, а на внутрішніх чинниках – совісті, співпереживанні, на власному усвідомленні добра і зла, - є проявом людської свободи.

Використана література
1.  Н. В. Олексіїв, А. В. Панін «Філософія».
2.  П. С. Гуревич «Філософія».
3.  А. Е. Бала шов «Філософія».
4.  В. Г. Несторенко «Онтологія людини».
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Філософія | Реферат | 43.3кб. | скачати

Схожі роботи:
Суспільна свідомість та її структура
Індивідуальне і суспільна свідомість
Абстрактне мислення і суспільна свідомість
Політична свідомість Вплив ЗМІ на політичну свідомість громадян Росії
Свідомість і психіка Рівні свідомості Свідомість і самосвідомість Феномен людського Я
Політична свідомість Вплив ЗМІ на політичну свідомість громадян
Істинне свідомість і свідомість неістинне
Суспільна сфера
Суспільна психологія та ідеологія
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru