додати матеріал


приховати рекламу

Стандартизація сертифікація акредитація

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Лекція I (1)
Тема 1. Мета, завдань i i зм i ст дисципл i ні «Метролог i я, стандартизації i я, сертиф i Кац i я й акредитації i я. Основн i терм i ні i визначення.
Перехід України до ринкової економіки визначив нові умови для діяльності вітчизняних фірм, підприємств та організацій не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку.
Право підприємств на самостійність змушує вивчати, знати і застосовувати в своїй практиці прийняті в усьому світі «правила гри». Міжнародне співробітництво з будь-яких напрямах і на будь-якому рівні вимагає гармонізації цих правил з міжнародними і національними нормами.
Стандартизація, сертифікація та метрологія в тому вигляді, як це було в плановій економіці, не тільки не вписувалися в нові умови роботи, але й гальмували інтеграції нашої країни в цивілізоване економічний простір.
Механічне перенесення зарубіжного досвіду у вітчизняні умови неможливо, але фахівцям необхідно знати його і мати достатньо широкий кругозір, щоб творчо підходити до вироблення та прийняття нових прогресивних рішень, що дозволяють виробляти продукцію, послуг реалізувати їх у країні або за кордоном на належному рівні. Це стосується не тільки працівників виробничої сфери.
Знання в галузі стандартизації та сертифікації в однаковій мірі важливі для менеджерів, маркетологів та інших фахівців, які можуть використовувати можливості й перевага. Стандартизації та сертифікації в якості вагомих складових конкурентоспроможності товару.
Основна мета вищеназваної дисципліни - дати бедующім фахівцям теоретичні засади та практичні рекомендації з організації планування якості продукції та послуг на підприємствах і в організаціях, ознайомити з новими методами і принципами стандартизації продукції і послуг, ознайомити з основними метрологічними методами отримання і обробки вимірювальної інформації, ознайомити з основними вимоги до випробувальних лабораторій та порядком їх акредитації.
Основні завдання дисципліни полягають
- У формуванні у майбутніх фахівців системи знань про способи вибору та розробки показників якості для промисловості послуг;
- У з'ясуванні ролі і місця стандартизації в загальній системі управління економікою;
- В освоєнні методів отримання достовірної вимірювальної інформації та правильному її використанні;
- У вивченні йде сертифікація як найважливішого механізму управління якості;
- В отриманні знань теоретичних основ у сфері забезпечення якості та управління якістю продукції (УКП);
- Можливість отримання практичних рекомендацій щодо забезпечення ефективного функціонування і вдосконалення систем якості;
- В умінні знайомства з сучасною практикою постачальників і замовників у сфері якості та основних нормативних документів з правових питань у сфері якості;
- У з'ясуванні можливостей організації та ефективного функціонування систем якості при проектуванні виробництва, експлуатації продукції та наданні послуг.
В «Основах метрології» будуть розглянуті законодавчі основи метрологічної діяльності, вимірювання як об'єкт метрології, роль і значення досягнення єдності вимірювань в міжнародних економічних і науково-технічних зв'язках, а діяльність з метрології в зарубіжних країнах.
У розділі «Основи стандартизації» пропонується вивчити правові, організаційні та методологічні основи стандартизації на різних рівнях. Буде приділено увагу на нововведення в національну систему стандартизації, ролі стандартизації у розвитку ЗЕД вітчизняних фірм і підприємств, застосування міжнародних стандартів. Стандартизація розглядається в різних областях, що дає уявлення про її значне поширення і необхідності застосування як для підвищення ефективності діяльності, так і взаєморозуміння із зарубіжними партнерами та агентами.
«Основи сертифікації» присвячується організаційно-методичним і правових причин сертифікації в державі та інших країнах. Безпосередньо з сертифікацією пов'язані питання акредитації, що стосуються і до органів з сертифікації, і до випробувальних лабораторій. Передбачається розглянути створення в країні системи акредитації, вивчити актуальність області сертифікації.
Стандартизація, сертифікація та метрологія нерозривно пов'язані між собою. Вивчення їх в одному навчальному курсі дає більш повне уявлення про важливість кожного з цих напрямків діяльності та їх сукупності для становлення ринкової економіки в Україні, розвиток ЗЕД підприємств і фірм на сучасній цивілізованій основі.
Основні терміни:
1. Акредитація - процедура визнання виконання випробувальною лабораторією чи органом по сертифікації конкретних робіт у заявленій галузі.
2. Доаккретізація - розширення галузі акредитації будь-якої організації.
3. Критерії акредитації - вимоги, які повинна відповідати організація, щоб бути акредитованою.
4. Атестація організації - перевірка організації з метою її відповідності критеріям акредитації.
5. Нотифікація - офіційне повідомлення, з якого-небудь міжнародного питання.
6. Омологація - офіційне твердження, приймання.
7. Петля якості - схематична модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість продукції (послуги) на всіх стадіях її життєвого циклу - від визначення потреби до проектування утилізації.
8. Рециклінг - повторне промислове використання відходів виробництва та споживання.
9. Тезаурус - словник, в якому надані терміни з прикладами їх застосування.

Лекція I (2)
Тема 2. Якість продукції та методи її оцінки.
В останнє десятиліття ХХ століття відбулися великі зміни в ринковій економіці, науці і техніці. Новий ринок, небувала конкуренція вимагає нових підходів до забезпечення якості продукції.
Звичне поняття якості трансформувалося і стало основою нової філософії якості), від перехід порівнюють з переходом від ньютонівської механіки до теорії Ейнштейна.
У ринкових відносинах забезпечення високої якості стає умовою існування, найважливішим чинником підвищення рівня життя, гарантією соціальної, економічної та екологічної безпеки.
Якість стала інтегруючим поняттям, що зачіпають інтереси всіх учасників суспільного виробництва.
Для виробників якість - вирішальний фактор забезпечення конкурентоспроможності та виживання в ціпом.
Для споживачів підвищення якості - це найбільш дієва міра по задоволенню потреб та захисту їх прав.
Для органів влади забезпечення якості життя громадян - одне з пріоритетних державних завдань.
Визначення якості стало застосовуватися до підприємства в цілому, до його здатності задовольняти потреби і очікування замовника, забезпечити мінімальний ризик при укладанні контракту.
Резюмуючи вищевикладене можна переобозначив напрям кінця ХХ століття і початку ХХІ; від якості продукції до якості фірми у новий напрямок, додавши «до якості життя».
Категорія якості вперше була проаналізована Аристотелем. Гегель розглядав якість, як початкову ступінь пізнання речей і становлення світу. Він писав: «Якість є взагалі тотожна з буттям безпосередня визначеність».
Зараз поширене таке визначення: «Під якістю продукту його властивість (спроможність) задовольняти потреби та очікування конкретного споживача».
У міжнародному стандарті ISO 8402: 1994 під «якістю» розуміється «сукупність характеристик об'єкта, що відносяться до його здатності задовольняти встановлені і передбачувані потреби».
Європейська організація з якості (ЄОК) дає таке визначення: «якість є ступінь, до якої воно задовольняє вимоги споживачів». Для промислової продукції виділяється якість проекту і якість виготовлення.
Якість може бути досягнуто, коли створюється рівновагу між вимогами та властивостями: Вимоги - властивості. Коли мова йде про якість продукції просто маються на увазі готові вироби. У теперішній час поняття "продукція" стало набагато ширше. Відповідно до ISO 8402: 1994 під «продукцією» розуміється «результат діяльності або процесів». Продукція може містити послуги, обладнання, що переробляються матеріали, програмне забезпечення або комбінації з них. Послуги - підсумки безпосередньої взаємодії постачальника і споживача. Надання послуги - діяльність постачальника необхідних для забезпечення послуги. Якість продукції буде залежати від різних чинників на всіх етапах життєвого циклу. Слід враховувати, що витрати на коригування при перекладі від однієї стадії до іншої зростають у десятикратному розмірі. Це зміна витрат на якість відомо, як правило 10-ти кратних витрат.
У японських компаніях основні зміни вносять на початкових стадіях проектування і незначну частину - на наступних. У Японії кажуть: «Потрібно не виправляти шлюб, а не робити шлюбу». Ось чому багато японські товари завоювали весь світ не тільки високою якістю, але і відносно низькою ціною. Японці не працюють без менеджера з якості. І ще вони говорять: «Якості треба не контролювати, а створювати».
Відносні витрати на проведення вимі нения
1000
100
10
1
Планування
Розробка
Виробниц-ство
Викорис-тання
Час
рис. 2.1. Правило 10-кратних витрат.

Відносність поняття «Якість»

З урахуванням сучасних філософських поглядів можна визначити категорію «якість» як об'єктивну, істотну, відносно стійку внутрішню визначеність цілісності предметів та явищ, а також специфічних груп предметів, колективів, систем, абстрактних уявлень.
Якщо філософське визначення якості розповсюджується на матеріальний світ і охоплює всю сукупність властивостей продукції, то приводиться в діючих нормативно-методичних документах (Стандарт ІСО 8402-94 Якість. Словник. Та ГОСТ 15467-79 Управління якістю продукції. Основні поняття. Терміни та визначення) визначення якості, як сукупності властивостей та характеристик виробу або послуги, що відносяться до його здатності задовольняти встановлені або передбачувані потреби, орієнтоване тільки на його застосування по відношенню до продукції.
Показники якості продукції носять відносний характер, оскільки:
- Встановлені і передбачувані потреби можуть з часом змінюватися: те, що вчора нас задовольняло - сьогодні може бути неприйнятним;
- Поняття якості може бути застосовано до будь-якого етапу або ряду етапів «спіралі якості», що також призводить до його відносності;
- Відносний характер носить і поняття «рівень якості продукції», яке використовується для кількісної характеристики якості і значення якого визначається шляхом порівняння показників якості оцінюваної продукції з показниками якості базового зразка.
Тому при створенні систем якості необхідно виходити з цілей, які ставляться при її створенні, і конкретизувати поняття якості. При цьому обов'язково потрібно враховувати вимоги суспільства.
Якість, як сукупність характеристик об'єкта, може розглядатися з різних точок зору.
Можна назвати наступні основні характеристики для виробів:
1) функціональні характеристики;
2) надійність - кількість ремонтопрігодним відмов за термін;
3) довговічність (термін служби) - показник, пов'язаний з надійністю;
4) бездефектність - кількість виявлених покупцями дефектів;
5) естетичні властивості;
6) екологічність;
7) безпеку.
Основними характеристиками для послуг будуть наступні:
1) надійність;
2) гарантованість;
3) доступність;
4) взаємозв'язок;
5) чуйність;
6) ввічливість;
7) наявність симпатій;
8) відчутність.
2.2. Показники якості та їх класифікація
Необхідно пам'ятати, що якість продукції закладається в процесі розробки проекту, а оцінюється при експлуатації (рис. 2.1). Ступінь якості виробів оцінюється за допомогою кількісних показників якості (параметрів).
Параметри якості можуть мати кількісні вирази (літри, км / год, см) і якісні (колір, смак, запах).
Показники якості можуть бути узагальнені в такі групи:
1) По властивостях:
а) - показники призначення;
б) - показники надійності;
в) - показники технологічності;
г) - естетичні показники;
д) - ергономічні показники;
е) - показники стандартизації і уніфікації;
ж) - екологічні показники;
з) - показники безпеки;
і) - патентно-правові показники.
2) За способом вираження:
а) - показники вираження в натуральних одиницях (кг, м тощо);
б) - показники, виражені в безрозмірних (бали) одиницях;
в) - показники, виражені в вартісних одиницях.
3) За кількістю характеризуються властивостей:
а) - узагальнюючі (охоплюють всі одиничні показники якості);
б) - поодинокі (показники призначення надійності та ін);
в) - комплексні (що характеризують декілька властивостей вироби)

Рис. 12. Порядок проведення сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
ПО СТАНДАРТІЗАЦІЇ. МЕТРОЛОГІЇ ТА СЕРТІФІКАЦІЇ
(Держстандарт УКРАЇНИ)
═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═
Система сертіфікації УкрСЕПРО
Сертифікат ВІДПОВІДНОСТІ

Зареєстрованій у Реєстрі
Системи сертіфікації УкрСЕПРО
«____»___________ 199___ р.
№ ____________________
Дійсний до «____»___________ 199___ р.
ВИДАННЯ ______________________________________________________
назва підприємства віготовлювача (постачальника), Його адреси
______________________________________________ ______________________________________
код ЄДРПОУ
ЦЕЙ Сертифікат ПОСВІДЧУЄ, ЩО ІДЕНТІФІКОВАНА належно чином ПРОДУКЦІЯ_____________________________________________
назва продукції, тип, вид, марка та інш.
______________________________________________ ______________________________________
код ТН ЗЕД код ОКП
ВІПРОБУВАНА І ВІДПОВІДАЄ ___________________________________
наводитися необхідне: усім обов'язковим та ...
__________________________________________________________________________________________
(Перелічуються окремі Вимоги)
Вимоги, ЩО ВСТАНОВЛЕНІ ___________________________________
Позначення та назви нормативних ДОКУМЕНТІВ
__________________________________________________________________________________________
(При необхідності наводить пункти)
Сертифікат РОЗПОВСЮДЖУЄТЬСЯ НА __________________________
наводитися необхідне: віріб, зав. № ___
__________________________________________________________________________________________
партію в кількості ___ (шт.., кг, м2 та ін.) зав. № № ____; годину випуску продукції з виробництва
Контроль відповідності сертіфікованої продукції вимог нормативних ДОКУМЕНТІВ Під час випуску з виробництва здійснюється шляхом________
наводитися необхідне: періодичних міцністю зразків (проб) продукції, ТЕХНІЧНОГО нагляд
__________________________________________________________________________________________
за атестованім виробництвом продукції; ТЕХНІЧНОГО нагляд за сертіфікованою системою Якості
Сертифікат ВИДАННЯ __________________________________________
назва органу з сертіфікації, Що бачивши сертифікат, Його адреси, номер атестата акредітації І дата РЕЄСТРАЦІЇ
Увезення в УКРАЇНУ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ
Печатка
Керівник органу з
сертіфікації продукції ________________________
______________________ ________________________
підпис ініціалі, Прізвище
«___»______________ 199___р.
Рис. 13. Форма 1 сертифіката відповідності
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
ПО СТАНДАРТІЗАЦІЇ. МЕТРОЛОГІЇ ТА СЕРТІФІКАЦІЇ
(Держстандарт УКРАЇНИ)
═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═ ═
Система сертіфікації УкрСЕПРО
Сертифікат НА СИСТЕМУ Якості
Зареєстрованій у Реєстрі
Системи сертіфікації УкрСЕПРО
«____»___________ 199___ р.
№ ____________________
Дійсний до «____»___________ 199___ р.
ЦІМ СЕРТІФІКАТОМ посвідчується, ЩО СИСТЕМА Якості Стосовно ДО ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ___________________________________________
назва продукції, вид, марка, код ОКП
__________________________________________________________________________________________
Яка випускається__________________________________________________
назва підприємства-виробника, адреси код ОКПО
__________________________________________________________________________________________
за _______________________________________________________________
Позначення та назва нормативного документа на продукцію
__________________________________________________________________________________________
відповідає вимог ________________________________________________
Позначення державного, міждержавного,
__________________________________________________________________________________________
міжнародного стандарту на систему Якості
Контроль відповідності сертіфікованої системи Якості вимог напрямній стандарту здійснюється шляхом періодічного ТЕХНІЧНОГО нагляд
Сертифікат
ВИДАННЯ ______________________________________________________
назва органу з сертіфікації,
__________________________________________________________________________________________
Що бачивши сертифікат, Його адреси,
__________________________________________________________________________________________
номер атестата акредітації органу з сертіфікації
на підставі результатів перевіркі І оцінкі системи Якості
Керівник органу з
сертіфікації системи Якості __________ ________________________
підпис ініціалі, Прізвище
Печатка
Рис. 14. Форма сертифіката на систему якості
З. З. МІЖНАРОДНА СЕРТИФІКАЦІЯ
Сертифікація покликана сприяти розвитку міжнародної торгівлі. Однак система сертифікації може виявитися і технічним бар'єром. Усунення технічних бар'єрів в торгівлі сприяють зі Угоді про взаємне визнання (угода щодо визнання - згідно з термінологією Посібника 2 ІСО / МЕК), які залежно від кількості країн, що визнають результати діяльності іншої (інших) сторони, бувають односторонні, двосторонні, багатосторонні.
Європейська програма якості EQP (European Quality Programm) має на меті об'єднати зусилля всієї економіки Європейського співтовариства, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності внаслідок поліпшення якості товарів, послуг і вдосконалення виробництва. Розвиток цієї програми, мабуть, слід віднести до середини 90-х років, коли в Європейському Співтоваристві (ЄС) була прийняті основи нової політики в області якості продукції, яка відображена в документі КЕС "Елементи політики Європейського Співтовариства в області якості". Цьому ж передувало все більш зростаюче насичення європейського ринку товарами і ще більш явне посилення нецінової конкуренції, в тому числі в області якості. З іншого боку, аналіз діяльності основних світових конкурентів (японських і американських компаній) показує, що в підході до проблеми якості вони значно перевершили європейців. Так, на задоволення запитів споживачів націлене близько 34% з опитаних західноєвропейських фірм і майже 53% компаній США та Тихоокеанського регіону. Концепцію TQM застосовує близько 30% фірм Європи, більше 56% компаній США і понад 53% - в Тихоокеанському регіоні.
Цілі політики за якістю як невід'ємною складовою загальної економічної політики ЄС вбачає в наступному: узгодження вимог до якості національних та єдиного ринків для розробки загальних цілей у сфері якості; забезпечення умов для постійного поліпшення якості, підвищення якості внаслідок зближення вимог до якості державного та приватного секторів виробництва ; зміна структури виробництва відповідно до світових тенденцій для посилення впливу на якість відповідних організацій (інститутів якості) і т.д. Основні принципи європейської політики з якості сформульовані наступним чином: кооперація і взаємне доповнення; базовий підхід; соціальність; структурування; використання нової концепції якості та інтернаціоналізація.
Європейська програма якості складається з п'яти розділів: підвищення якості та усвідомлення необхідності цього, створення, розвиток і демонстрація способів і методів підвищення якості; підвищення ролі "інфраструктур якості"; навчання та підвищення кваліфікації; структурна координація.
Завдання, поставлені в першому розділі, полягають у доведенні до керівників виробничих, і обслуговуючих підрозділів інформації про переваги, які забезпечують високу якість продукції на внутрішньому ринку, проведенні широкої рекламної кампанії, що пропагує підвищення якості, установі європейської премії за якість для фірм, які досягли в цій області значних успіхів, розширенні маркування товарів знаками відповідності та іншими символами, що несуть споживачеві необхідну інформацію про товар.
Завдання другого розділу визначені як поширення передового досвіду з управління якістю всередині ЄС, забезпечення взаємопроникнення методів і організація обміну практичним досвідом на національному і на регіональному рівнях.
Третій розділ спрямовано на виявлення і реформування тих складових інфраструктури якості, які можуть мати негативний вплив на управління єдиним ринком ЄС.
Мета четвертого розділу - посилення ефективності використання людського фактора шляхом навчання персоналу всіх рівнів, залучення кожного співробітника від вищої ланки управління до рядового виконавця у процес управління.
Головне завдання п'ятого розділу полягає в "підготовці Європейської Хартії якості для закріплення та підвищення ролі інфраструктури якості", для чого намічається біліше тісна взаємодія організацій зі стандартизації, сертифікації та метрології ЄС із загальноєвропейськими відповідними організаціями. Поряд з цим відзначається необхідність підтримки національних органів, які керують випробувальними центрами, що пов'язано з труднощами періоду гармонізації технічних вимог до продукції, а також обов'язкової ув'язки методів, що застосовуються для підвищення якості, з вимогами безпеки для людини і навколишнього середовища.
З практичними діями по виконанню програми пов'язана сертифікація систем якості.
Європейська мережа з оцінки та сертифікації систем якості (EQNET) в даний час об'єднує 17 європейських національних організацій, що займаються сертифікацією систем забезпечення якості (Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Іспанія, Ірландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія та Словенія). EQNET є відкритою організацією, до якої можуть приєднатися органи з сертифікації систем якості будь-якої країни. Діяльність EQNET спрямована на сприяння широкому і взаємного визнання сертифікатів відповідності систем якості міжнародним стандартам ISO серії 9000, що видаються національними органами. EQNET має єдину форму сертифіката, який визнається організаціями-партнерами (приклад такого сертифіката наведено на рис.15). Власник такого сертифіката має право отримати сертифікат від будь-якого конкретного органу, що входить до складу Мережі, без додаткової перевірки системи якості і заявника. Мережа пропонує деякі додаткові послуги: надання допомоги транснаціональними корпораціями за визнанням сертифікатів практично в будь-якій країні світу; додаткова сертифікація товару на відповідність Директив ЄС, проведення добровільної сертифікації. Основоположними нормативними документами для аудиторів EQNET служать стандарт ІСО 10011 "Настанови щодо перевірки систем якості. Перевірка, кваліфікаційні вимоги до експертів-аудиторів з перевірки систем якості" і європейський стандарт EN 45012 "Критерії оцінки органів з сертифікації систем якості".
Міжнародна незалежна організація з сертифікації (II ОС) об'єднує сім великих міжнародних фірм з сертифікації продукції та систем якості, серед яких найбільш відомі Дет Норске Верітас (Det Norske Veritas), Регістр Ллойда (Lloyd's Register) і ТЮФ-СЕРТ (TYς-XEPT). Приклади загального вигляду сертифікатів, що видаються цими організаціями представлені на рис.16-18. Основна мета організації IIOC полягає у виключенні повторних сертифікації систем якості та надання більшої вагомості сертифікації на відповідність стандартам ISO серії 9000. В даний час сертифікати Дет Норске Верітас, Регістр Ллойда і ТЮФ-СЕРТ користуються достатньо широкою популярністю в експортерів продукції в усьому світі. Серед українських експортерів продукції можна виділити металургійні підприємства, які в більшості своїй прагнуть досягти максимально можливою мірою атестації з в системі стандартів ISO 9000, отримавши сертифікати вищезазначених фірм. Враховуючи той факт, що Україна експортує понад 65% своєї металопродукції (10-11 млн. тонн), роль такого роду сертифікації продукції важко переоцінити.
Міжнародний форум з акредитації (IAF) об'єднує національні органи з акредитації 19 країн, у тому числі Австралії, Канади, США, Японії, Великобританії, Китаю та ін Росія - також член IAF, де вона представлена ​​Держстандартом РФ.
Ідея створення та широкого розповсюдження в світі єдиного сертифікату, що видається на основі результатів аудиторської перевірки за єдиними правилами, концептуально сформульована ІСО ще в 1994 р . і широко підтримується міжнародними та регіональними організаціями. Для цього в структурі ІСО створено спеціалізований підрозділ для сертифікації систем якості (QSAR). Система QSAR є дворівневою системою, а її членами можуть бути як акредитив органи, так і органи з сертифікації систем якості. Фірми (підприємства), системи якості яких сертифіковані органами-членами QSAR, мають право на застосування знака QSAR. Оскільки в МЕК є система сертифікації, яка застосовує і стандарти ISO серії 9000, система QSAR сумісна з нею.
Основною умовою прийняття в члени QSAR і IAF є відповідність заявника положенням Керівництва 61 ІСО / МЕК "Загальні вимоги до оцінки та акредитації органів з сертифікації (реєстрації)" та посібник з 62 І6О/МЕК "Загальні вимоги до органів, які виконують оцінку і сертифікацію (реєстрацію) систем якості ", прийнятим у 1995р.
Велике місце в діяльності сертифікаційних органів і комісій займає екологічна сертифікація, що займається об'єктами навколишнього природного середовища, джерелами забруднення навколишнього середовища, продукцією природоохоронного призначення та екологічними інформаційними ресурсами, продуктами та технологіями. Для багатьох видів продукції екологічний сертифікат або знак є визначальним чинником їх конкурентоспроможності.
Мета екологічної сертифікації - стимулювання виробників до впровадження таких технологічних процесів і розробці таких товарів, які в мінімальному ступені забруднюють природне середовище і дають споживачеві гарантію безпеки продукції для його життя, здоров'я, майна та середовища існування.
У західноєвропейських країнах екосертіфікація розвинена досить широко. Вона доповнює звичайну сертифікацію і майже завжди носить обов'язковий характер. При цьому принципи екосертіфікаціі полягають у забезпеченні безпеки продукції для споживача і навколишнього середовища, відповідності європейської екосертіфікаціі урахування екологічної ситуації на ринках. Системи екосертіфікаціі вже тривалий час існують у всіх країнах Західної Європи і, як показує практика, більшість положень національних систем екосертіфікаціі цих країн дуже співзвучні. Проте в деяких випадках слід відзначити і відмінності в екосертіфікаціі між країнами, які визначаються багатьма факторами, в тому числі географічним положенням, питомою вагою різних галузей промисловості, ситуацією на внутрішньому ринку та ін Найбільш представницький в цьому плані досвід Німеччини.
У Німеччині роботи по екосертіфікаціі почалися в 1974 р . Через кілька років був заснований Екознак - прообраз сучасного, відомого у світі «Блакитного ангела» (рис.9), що інформує про безпеку продукції для здоров'я людини і навколишнього середовища. Подальший розвиток системи екосертіфікаціі з присвоєнням знаку "Блакитний ангел" багато в чому пов'язане з програмою ООН з захисту навколишнього середовища. Продукція, маркована цим знаком, відповідає встановленій групі критеріїв, які гарантують її екологічну безпеку. Наприклад, автомобіль, що має Екознак, обладнаний надійною системою очищення вихлопних газів. Сертифікація на знак "Блакитний ангел" не охоплює продукцію сільського господарства, фармацевтичну, побутового призначення і т.п.
Авторитет німецької системи екосертіфікаціі досить високий, про що свідчить той факт, що раніше використовувані тільки в Німеччині Екознак «Блакитний ангел» і «Зелена точка» "стали загальноєвропейськими.

Рис. 19. Екознак Рис. 20. Знак «Зелена точка»
«Блакитний ангел» ("Grune Punkt")
Широко поширений Екознак «Зелена точка» (рис.20) застосовується в системі заходів щодо запобігання забруднення навколишнього середовища відходами. Такий знак на упаковці вказує на можливість її подальшої переробки. Інші Екознак інформують споживача про різні екологічні характеристики товарів, що продаються, що нерідко служить основним критерієм їх вибору серед численних аналогів (рис.21 - рис.26).

Рис.21 Екознак «Досліджено на Рис.22 Знак, що позначає ви-
придатність товару конання виробником
для харчових продуктів вимог щодо збереження
озонового шару Землі

Рис.23. Знак «Ресайклінг" (віз-рис.24. Екознак, що проставляється
ливість вторинної переробки-на папері, отриманої з
ки чи використання) вторинної сировини (США)

Рис.25. Знак небезпеки товару рис.26. Екознак Японської асоціації-
для навколишнього середовища ції з охорони навколишнього
Особливу позицію в Європі з питань захисту навколишнього середовища займає Данія, що пов'язано з її географічною близькістю до основних «забруднювачів» природи в Європі (Польща, Чехія, Росія, Великобританія, Швеція і т.п.). У країні діє закон, що регулює використання і виробництво хімічних продуктів і їх компонентів. У ньому містяться і принципи екосертіфікаціі. Парламент Данії враховує всі дії ЄС у галузі екології на відміну від інших країн, наприклад, Німеччини, де громадськість вважає екосертіфікацію суто національним справою кожної країни. Уряд Данії сприяє застосуванню Екознак, але вважає, що воно повинно носити добровільний характер, хоча самі знаки охороняються законом. Датські споживачі вважають наявність Екознак важливим аргументом при покупці товару, але оскільки застосування знаків не носить обов'язкового характеру, є чимало випадків введення виготовлювачами, спілками торговців і навіть окремими супермаркетами своїх Екознак, що призводить до конкуренції Екознак на ринку Данії, а також їх фальсифікації недобросовісними виробниками .
Що стосується європейської екосертіфікаціі, то Європейське співтовариство підкреслює її добровільність і відкритий характер для всіх країн, що також не виключає і розвитку системи національної екосертіфікаціі. Разом з тим ще в 1993 р . була прийнята Директива ЄС, що визначає переваги екосертіфіцірованной продукції, що поставляється на єдиний ринок, відповідно до якої ціна її може бути підвищена в два рази.
Принципи екосертіфікаціі ЄС базуються на превентивні заходи: збитки для навколишнього середовища треба запобігати в першу чергу шляхом ліквідації джерел забруднення. Ефективність сертифікації безпосередньо залежить від критеріїв нешкідливості продукції, послуги, процесу або іншого об'єкта екосертіфікаціі для навколишнього середовища. Критерії екосертіфікаціі повинні перевершувати за своєю сутністю (всебічності, охопленням) параметри екологічності, що містяться у стандартах. Визначити такі критерії можливо на основі широких маркетингових досліджень, які дозволять встановити критерії для кожної конкретної групи товарів залежно від ступеня їх впливу на навколишнє середовище. Офіційний бюлетень Комісії ЄС періодично публікує екологічні критерії, які співвідносяться з кожною фазою життєвого циклу об'єкта сертифікації - від проектування до утилізації відходів. Інформація про критерії супроводжується даними про терміни придатності продукту та тривалості періоду застосовності критерію.
Встановлення видів товарів, які підлягають екосертіфікаціі і маркування Екознак ЄС, критеріїв їх оцінки покладено на уповноважені державні органи країн-членів ЄС за участю представників промисловості, споживчих товариств, незалежних вчених, екологічних організацій, які об'єднуються на регіональному рівні в спеціальний консультативний форум. Практична робота з присвоєння європейського екологічного знака проводиться на національному рівні, на якому здійснюються екологічні випробування на відповідність затвердженим критеріям і виноситься висновок про присвоєння Екознак.
У ЄС прийнята екомаркування спеціальним знаком (рис.27). Цілі його введення полягають у достовірному інформуванні споживачів про екологічність купованого продукту і стимулювання виробників до дотримання норм і вимог з охорони навколишнього середовища.

Рис. 27. Знак екомаркування ЄС
Європейський Екознак не поширюється на харчові продукти, напої та лікарські препарати. Їм маркують товарів, які містять речовини та препарати, віднесені директивами до небезпечних, але в допустимих межах. Колір знака може бути зеленим, блакитним, чорним на білому фоні (і навпаки). Екознак широко використовується в рекламі і сприяє просуванню товару на ринок, позитивно впливаючи на конкурентні позиції продавця (виробника).
3.4.СЕРТІФІКАЦІЯ У ПРОВІДНИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Порядок сертифікації продукції в різних країнах може суттєво відрізнятися, що, мабуть, слід пов'язувати як з історично сформованими традиціями в цій галузі, так і зі специфікою законодавства в частині стандартизації та сертифікації цих країн. Найбільший інтерес, звичайно, представляють країни з потужно розвиненою і швидко прогресуючою системою сертифікації (Німеччина, Франція, США, Японія), які багато в чому визначають прогрес у міжнародних системах сертифікації.
Сертифікація в Німеччині
Правовою базою сертифікації в Німеччині служать закони в галузі охорони здоров'я і життя населення, захисту навколишнього середовища, безпеки праці, економії ресурсів і захисту інтересів споживачів. З 1990 р . в країні діє закон про відповідальність за виготовлення недоброякісної продукції, які гармонізовані з законодавством країн - членів ЄС і служить законодавчою базою для сертифікації в рамках єдиного ринку. Закон охоплює досить широке коло товарів від іграшок до деяких видів обладнання. За даними Німецького інформаційного центру ГАТТ / СОТ, Загальнонаціональна система сертифікації в країні включає кілька систем сертифікації. Потреби німецької економіки на 80-90% задовольняють наступні системи, складові загальнонаціональну:
А - система сертифікації відповідності регламентам:
А1 - система сертифікації відповідності стандартам DIN;
А2 - система сертифікації VDE;
A3 - система сертифікації DVGW;
В - система сертифікації Німецького інституту гарантії якості та маркування RAL;
С - система сертифікації на знак GS промислової технології;
D - система нагляду за відповідністю будівельних конструкцій федеральним нормам;
Е - система сертифікації засобів вимірювань і еталонів;
F - система сертифікації відповідності з розділом 24 Німецького промислового законодавства.
Система А1 носить добровільний характер і охоплює всі види виробів, на які встановлено вимоги в стандартах DIN, а керує нею Німецький інститут стандартизації. До неї мають однаковий доступ німецькі та закордонні організації, зацікавлені в сертифікації своєї продукції. Безпосередні роботи з сертифікації в цій системі здійснює Товариство з оцінки відповідності DIN CERTCO, яке бере участь у кількох угодах з сертифікації в рамках ЄС і співпрацює з міжнародними організаціями. Вироби, випробувані на відповідність вимогам стандартів, маркуються знаком DIN GEPRTUFT («випробуване на відповідність вимогам DIN»), рис.28. Знак відповідності DIN GEPRUFT введено з 1972 р . і може використовуватися тільки для маркування сертифікованих виробів.
Інспекційний нагляд за дотриманням законів з безпеки праці і закону про безпеку технічного обладнання проводять відділи виробничого нагляду міністерств праці та соціального забезпечення усіх земель. Інспекція полягає в тому, щоб максимально обмежити застосування обладнання, що не пройшов сертифікаційні випробування. Технічну інспекцію здійснюють асоціації виробників обладнання, які несуть відповідальність за запобігання нещасних випадків, страхування та відшкодування шкоди працівникам підприємств. Вони також розробляють і видають вимоги з безпеки установок та устаткування. Перевірки обладнання асоціації організують або за запитами підприємств (фірм), або після негативних результатів сертифікації. Для виконання перевірок запрошуються професійні технічні інспектори. Асоціації складаються з груп, що організуються за галузевою ознакою. Найбільш відомі з них група GBG (Gewerbliche Berufsgenossenichaften) - Професійна асоціація для промисловості, а також TUV (Technische Oberwachungs Ver-ein ev) - Організація технічної інспекції. TUV також має право проводити сертифікацію від імені VDE.
Система А2 - Це система Союзу електротехніків (VDE), підтримувана Інститутом сертифікації й іспиті (PZI). У ній сертифікують всі види електротехнічних і електронних виробів, на які поширюються правила VDE, а іноді і стандарти DIN. З 1980 р . проводяться випробування на відповідність стандартам МЕК. У цій системі сертифікація може бути добровільною і обов'язковою, що залежить від наявності законів, безпосередньо регламентують вимоги до конкретного виду товарів. VDE - учасник європейських і міжнародних багатосторонніх угод про взаємне визнання результатів випробувань і систем сертифікації, що сприяє визнанню знаків відповідності системи VDE за кордоном . Вони зареєстровані і визнані практично в усіх європейських країнах.
Контроль за правильністю маркування знаками VDE (рис.29) здійснює Центр з випробувань і сертифікації VDE - Prufstelle. Сертифікат, виданий цією організацією, гарантує відповідність продукції вимогам Закону про безпеку промислового обладнання або Закону про захист від радіоперешкод. Використання знаків VDE без ліцензії цього Центру категорично заборонено. Виробник устаткування, що отримав сертифікат та право маркування знаком відповідності, зобов'язаний представити докази можливості підтримувати відповідність своєї продукції сертифікаційним вимогам протягом усього часу її випуску.
Система A3 - Це система сертифікації Асоціації фірм з газо-і водопостачання Німеччині - DVGW. Газове обладнання у відповідності з Законом "Про забезпечення безпеки технічних пристроїв" підлягає обов'язковій сертифікації на відповідність стандартам DIN. He сертифіковане газове обладнання місцеві газові компанії відмовляються підключати до системи газопостачання. Особливістю вимог до газового обладнання в Німеччині є його відповідність того типу газу, який застосовується в конкретній області країни, що враховують виробники устаткування. У відношенні сертифікації інших видів товарів, що застосовуються у сфері газо-і водопостачання, сертифікація носить добровільний характер, але споживачі завжди воліють сертифікований товар.
Сертифікація газового побутового обладнання на відповідність закордонним або міжнародним стандартам у системі DVGW проводиться тільки на основі угоді між виробником, покупцем та органом влади Німеччини. Всі поставляється на ринок Німеччини газове обладнання повинно мати знак відповідності DVGW. За сертифікованим обладнанням проводиться інспекційний контроль з боку DVGW у формі періодичних випробуванні зразків, що відбираються на заводі у виробника
Система В, звана системою RAL, працює під керівництвом Німецького інституту гарантії якості та маркування, до складу якого входить близько 150 товариств за якістю. Кожне суспільство по якості організовує свою діяльність стосовно до одного виду продукції. Область поширення системи RAL - сільськогосподарські товари та будівельні матеріали. Незважаючи на те, що в системі проводять добровільну сертифікацію, її правила засновані на стандартах DIN. RAL-член європейських і міжнародних організацій з випробувань та сертифікації і учасник угод про взаємне визнання, що сприяє визнанню сертифікатів і знака RAL за кордоном.
Система С - Це система сертифікації, яка підтверджує відповідність виробів вимогам Закону про безпеку приладів (GSG), що засвідчується маркуванням знаком GS. У Німеччині діє близько 100 органів з сертифікації, які проводять випробування приладів на відповідність знаку GS. Система носить добровільний характер, але випробування проводяться на відповідність вимогам стандартів DIN, а також технічних правил, які є загальновизнаними і внесені до спеціального переліку. Федеральне міністерство з праці і соціального забезпечення встановлює вимоги щодо інспекційному контролю, визначає випробувальні центри, які мають право маркувати прилади (технічні засоби праці) знаком GS, а також зобов'язує випробувальні центри забезпечувати доступ до системи зарубіжних заявників.
Система D на відміну від попередніх є обов'язковою і поширюється на продукцію будівельного профілю, на яку діють законодавчі приписи та розпорядження. Загальне керівництво перебуває у віданні Німецького інституту будівельної техніки (DIBT), а основні нормативні документи системи - стандарти DIN.
Система Е - Система сертифікації, що діє в рамках законодавчої метрології. У Німеччині основним федеральним органом у сфері метрології є Федеральний фізико-технічний інститут. Крім нього, в системі задіяні відповідні організації федеральних земель і акредитовані випробувальні центри, яким надано право підтвердження відповідності вимірювальних приладів, які підлягають обов'язковій сертифікації за Законом про повірку. Основні області дії даної системи - прилади, пов'язані з електрикою, теплом, газом, водою, а також трансформатори. У системі існує кілька знаків відповідності: знак про допуск (видає Федеральний фізико-технічний інститут); знак перевірки (видають органи з перевірки); засвідчує знак (видають акредитовані на федеральному рівні випробувальні центри). У системі Е може здійснюватися як обов'язкова, так і добровільна повірка приладів. Правила системи гармонізовані з міжнародними та європейськими. Федеральний фізико-технічний інститут використовує рекомендації Міжнародної організації законодавчої метрології та директиви ЄС (як обов'язкові).
Система F займається сертифікацією парових котлів, балонів високого тиску, засобів транспортування горючих рідин, вибухозахищеного електрообладнання, підйомних пристроїв. Згідно з розпорядженням Федерального уряду встановлено суворий режим інспекційного контролю за зазначеними товарами, які визначені як потенційно небезпечні: відповідність встановленим вимогам перевіряється до початку експлуатації, періодично в процесі експлуатації і відповідно до відомчими правилами. Практичну роботу з сертифікації систем якості в Німеччині веде Товариство з сертифікації систем якості (DQS), створене ще до виходу в світ стандартів ISO серії 9000. Це некомерційна організація, яка здійснює оцінку систем якості і видає сертифікат та ліцензію на використання знака відповідності, акредитує організації на право проведення сертифікації систем якості від імені DQS, навчає інспекторів, представляє Німеччину в міжнародних, організаціях у рамках своєї компетенції. У DQS акредитовані комерційні організації, які отримують завдяки цьому право на діяльність з сертифікації систем якості. З 1989 р . роботи з сертифікації систем якості регламентує TUV CERT - організація, яка офіційно зареєстрована на європейському рівні і її діяльність заснована на стандартах ISO серії 9000.
Роботами з акредитації в Німеччині керує Німецька рада з акредитації (DAR), який займається акредитацією в регламентованих законодавством областях. У нерегламентіруемой сфері ці функції виконує Головне суспільство по акредитації (TGA). Акредитація випробувальних лабораторій та органів з сертифікації проводиться у відповідності з європейськими стандартами EN серії 45000.
Процедура екосертіфікаціі в Німеччині включає в себе кілька досить послідовно пов'язаних кроків. На початковому етапі публічно представляється продукція, що претендує на Екознак, а федеральне бюро з навколишнього середовища створює компетентну комісію, яка аналізує відгуки та дає замовлення Німецькому інституту гарантії якості та сертифікації на розгляд заявки на екосертіфікацію. У розгляді заявки беруть участь Німецький інститут гарантії якості та сертифікації, Федеральне бюро з охорони навколишнього середовища, Конференція німецької промисловості, Асоціація споживачів, Асоціація торгівлі та експерти. За результатами розгляду заявки виробляються рекомендації для журі, а журі, враховуючи результати розгляду на всіх вищеперелічених етапах, докази відповідності виробника та відгуки організацій, призначених для участі в процедурі, виносить остаточне рішення. Отримавши сертифікат і право на використання Екознак, підприємство-виробник може укласти контракт з Німецьким інститутом гарантії якості на рекламування свого підприємства.
Сертифікація у Франції
Сертифікація у Франції існує з 1939 р . Першим законом у цій області був Закон про знак відповідності національним стандартам NF, який з подальшими змінами і доповненнями діє і сьогодні. Відповідальність за сертифікацію покладено на Французьку асоціацію з стандартизації (AFNOR). Організаційно сертифікація побудована за галузевим принципом і постійно взаємодіє з системою стандартизації в плані як відповідності вимогам національних стандартів, так і розробки нових вимог і норм. Крім AFNOR, сертифікацією керують органи державного і галузевого рівня: Французький центр зовнішньої торгівлі (CNCE), Центр інформації про норми і технічні регламенти (CINR), Союз електротехніків (UTE).
AFNOR визначає повноваження випробувальних центрів і лабораторій, відповідає за їх акредитацію, за привласнення і скасування знака NF, координує співпрацю національних органів з сертифікації з міжнародними організаціями, CNCE відповідає за сертифікацію експортованих та імпортованих товарів. CINR здійснює інформаційне забезпечення національної системи сертифікації і галузей економіки, розташовуючи банком даних про більш ніж 400 тис. стандартів, про правила і системах сертифікації, процедурах акредитації багатьох країн світу, міжнародних і регіональних організацій. UTE розробляє нормативні вимоги для сертифікації електронної та електротехнічної продукції, будучи не тільки уповноваженим AFNOR галузевим органом з сертифікації, але і національною організацією зі стандартизації в галузі електроніки, електротехніки та зв'язку.
Оцінка відповідності у Франції має кілька форм: підтвердження відповідності європейським директивам; заяву-декларація виробника про відповідність продукту європейському стандарту; добровільна сертифікація на відповідність національним стандартам Франції; контроль безпеки продукції, що знаходиться у продажу.
Відповідність Директив ЄС підтверджується сертифікацією третьою стороною і знаком CE. У Франції близько 20% випущеної продукції підлягають такому способу оцінки.
Заява-декларація виробника під його відповідальність вказує, що продукція відповідає конкретному європейському стандарту.
Виробник має право також маркувати товар знаком CE. Уповноважений орган здійснює інспекційний контроль за такою продукцією і при виявленні відхилень позбавляє права маркування. Якщо товар виробляється з іншого нормативного документу, то він підлягає сертифікації третьою стороною.
Добровільна сертифікація на відповідність національним стандартам Франції проводиться AFNOR, причому зазвичай використовується сама сувора схема сертифікації (№ 5). Сертифікована продукція маркується знаком відповідності національним стандартам Франції - NF. Добровільної сертифікації піддається до 75% продукції, що випускається. На відміну від підтвердження відповідності Директивам ЄС у цьому випадку потрібно довести відповідність товару всім вимогам національного стандарту, в тому числі безпеки.
Контроль безпеки продукції, що знаходиться у продажу, проводиться шляхом регулярних перевірок відповідності якості відібраних зразків, маркованих знаками CE і NF, вимогам Директиви ЄС або національного французького стандарту відповідно. Найбільш активно цим займається Міністерство економіки, керівне роботою кількох тисяч інспекторів.
Національною системою є система сертифікації на відповідність державному стандарту, що засвідчується знаком NF, який застосовується для всіх видів товарів. Але для електротоварів є свої знаки, наприклад, для побутових електроприладів - NF ELECTRICITE. Знак CONTROLE NF LIMITE A LA SECURITE означає тільки безпеку електроприладу, але не відповідність його технічних характеристик стандарту.
Право застосування знаку NF виробник може отримати на основі контракту та ліцензії в тому випадку, коли в ньому зацікавлена ​​значна частина виробників даного виду продукції. По кожному виду продукції AFNOR стверджує постанови про правила застосування знака, видах обов'язкового контролю і суб'єктів, що здійснюють його, про відповідальність і порядку апеляцій. При маркуванні товару знаком NF ліцензіат бере на себе зобов'язання не тільки по відношенню до AFNOR, але і до споживача. AFNOR має право застосувати переслідування за законом за неправомірну маркування товарів, неправдиву рекламу або шахрайство. У Франції знаком NF маркується більше 100 тис. видів продукції, він має 110 модифікацій для різних галузей. Продукція закордонного виробництва також може маркуватися цим знаком, якщо вона відповідає встановленим вимогам для аналогічної французької продукції.
З метою більшої доступності для заявників AFNOR затвердила мережа уповноважених органів, які мають право на сертифікацію для отримання знаку NF. Уповноважений орган виконує замість AFNOR всі функції, пов'язані з сертифікацією (управління, випробування, контроль). Сертифікація на знак NF носить добровільний характер. Виняток становить продукція медичного спрямування (матеріали, ліки, обладнання), де випробування, в тому числі і клінічні, обов'язкові.
Такі товари маркуються знаком NF - MEDICAL. Незважаючи на добровільність, фірми - виробники будь-якого виду виробів прагнуть отримати право маркування знаком NF, оскільки це забезпечує довіру споживачів до якості товару.
Випробувальні лабораторії у Франції можна підрозділити на чотири групи: державні, громадські, приватні та лабораторії фірм. Окремі акредитовані лабораторії - це технічні промислові центри, які контролюються урядом. Крім AFNOR, добровільної акредитацією займається Національна мережа випробувальних лабораторій (RNE), програма якої дотується державою. Термін дії акредитації не перевищує трьох років, перша перевірка зазвичай призначається через рік. У рамках RNE працюють найбільші випробувальні центри Франції: Національна лабораторії з випробувань (LNE); Центральна електротехнічна лабораторія (LCIE), яка також є хранителем еталонів і державних стандартів на електротехнічну продукцію. Акредитацію лабораторії з перевірки вимірювальних приладів проводить Національне бюро метрології BNM.
Існує також особливий вид акредитації, який носить обов'язковий характер, зазвичай пов'язаний з конкретним міністерством. Наприклад, Міністерство з охорони навколишнього середовища акредитує випробувальні лабораторії, які проводять біологічні та хімічні випробування хімічної продукції на відповідність національним та міжнародним стандартам. Термін такої акредитації зазвичай не перевищує двох років.
Сертифікація в Японії
У Японії діють три форми сертифікації:
-Обов'язкова сертифікація, що підтверджує відповідність законодавчим вимогам;
-Добровільна сертифікація на відповідність національним стандартам JIS, яку проводять органи, уповноважені урядом;
-Добровільна сертифікація, яку проводять приватні органи з сертифікації.
Обов'язкова сертифікація регламентується діючими законами (їх на сьогоднішній день більше 30), в яких встановлюються перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, та вимоги до неї; схеми сертифікації; знаки відповідності; органи управління, відповідальні за організацію сертифікації та інспекційний контроль. Уповноважені органи розробляють технічні регламенти, на відповідність яким проводяться сертифікаційні випробування, а затверджує їх Кабінет міністрів країни. Забезпечення виконання законодавчих положень щодо сертифікації розподіляється між міністерствами та іншими державними органами управління. Наприклад, за Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості закріплено десять законів.
За деякими видами продукції в законах вводяться категорії, що характеризують ступінь їх небезпеки для користувача. Наприклад, для електротехнічних виробів встановлено категорії А і Б. Для категорій використовують різні схеми сертифікації та знаки відповідності (рис.30).

знак категорії А знак категорії Б
Рис.30. Знаки відповідності електротехнічних виробів
Для більш небезпечних товарів (категорія А) передбачена сертифікація третьою стороною, а для виробі категорії Б - заява-декларація виробника.
Особливість обов'язковій сертифікації в Японії полягає в необхідності отримати дозвіл на серійне виробництво продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, а також у тому, що експортовані товари підлягають обов'язковій сертифікації.
Добровільна сертифікація на відповідність стандарту JIS не завжди підтверджує відповідність вимогам безпеки, оскільки обов'язкові вимоги включаються в технічні регламенти. Цей вид сертифікації знаходиться у веденні Міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості. Заявник повинен звертатися до міністра, що в однаковій мірі відноситься і до експортерів на японський ринок, якщо з ними укладено угоду про взаємне або односторонньому визнання результатів випробувань. Як правило, схема сертифікації включає оцінку діючої системи якості на відповідність стандартам ISO 9000 та інспекційний контроль, який у плановому порядку проводиться один раз на 4-5 років, а позаплановий - у будь-який час без попередження.
На підставі закону про електротехнічні товари побутового призначення та контролю матеріалів для їх виробництва діє знак відповідності Т. Отримання такого знака служить необхідним "перепусткою" для реалізації товарів даного виду, причому закон в однаковій мірі діє як для японських, так і імпортованих електротехнічних товарів. Знак, що відноситься до товару категорії А, засвідчує відповідність побутових електротоварів, до яких користувач торкається безпосередньо (електробритви, телевізори, пилососи та ін.) Знак категорії Б - це підтвердження відповідності таких товарів, як електроарматура, вентилятори, обладнання офісів і т.п .
Експортер подібних товарів на японський ринок повинен представляти свій продукт на випробування в японському відповідному випробувальному центрі. Зробити це він має право тільки через японських посередників, які в свою чергу проходять через певну процедуру. Японський посередник зобов'язаний надати в Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості всі дані про товар, який він має намір імпортувати: параметри безпеки та якості, класифікаційні характеристики, підтвердження його повної відповідності японським стандартам. Посередник зобов'язаний гарантувати дотримання порядку одержання знака відповідності та своєчасно інформувати покупців про всі зміни в якості або конструкції товару.
Якщо ж товар відноситься до категорії Б, то додається додаткова вимога до імпортера-посередника, який буде продавати товар зарубіжної фірми: подання до Міністерства торгівлі та промисловості заяви про намір почати бізнес з цього товару. Японський покупець "вихований" так, що електротехнічні товари, не марковані знаком відповідності Т, він сприймає як низькоякісні з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками для експортера.
До обов'язкових знаків відповідності у Японії ставляться також: знак JATE , Що засвідчує схвалення товару Японським інститутом телекомунікаційного обладнання; знак JIS, що позначає відповідність широкого діапазону товарів вимогам японських стандартів. Знак введений Міністерством торгівлі і промисловості, яке і здійснює контроль за отриманням знака і подальший нагляд за дотриманням встановлених вимог виробником товару.
Діють також різні добровільні знаки. Їх встановлюють асоціації та інші товариства для інформування споживачів про відповідність товару певним вимогам. Особливо характерне застосування таких знаків для продовольчих товарів.
Таким чином, для експортерів продукції на японський ринок створені вкрай складні умови та правила обов'язкової сертифікації, що захищає внутрішній ринок. У свою чергу іноземні постачальники на ринок Японії намагаються різними шляхами подолати або хоча б знизити жорсткі бар'єри. Так, США вдалося домогтися угоди японської сторони на проведення випробувань деяких товарів, призначених для експорту в Японію, у своїх лабораторіях під спостереженням японського Міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості. Ця угода торкнулося лише п'яти американських лабораторій, на думку яких залишається ще й мовний бар'єр, тому що японська сторона приймає до розгляду тільки перекладені на японську мову документи.
Для проведення сертифікації систем якості створена Японська асоціація з сертифікації систем якості (JAB). Вся діяльності JAB будується відповідно до документів ІСО / МЕК. Основні її функції:
-Акредитація органів з сертифікації продукції та систем якості та організацій, що займаються навчанням аудиторів; атестація аудиторів, а також реєстрація відповідних постачальників;
-Проведення досліджень та здійснення практичних дій по взаємному визнанню акредитації органів з сертифікації систем якості за кордоном, з координації зусиль у цій галузі з національними та зарубіжними організаціями;
-Виконання інших робіт, спрямованих на досягнення цілей JAB.
Акредитація органів з сертифікації та організацій, що займаються підготовкою аудиторів, здійснюється аудиторами JAB, призначаються її генеральним директором. По лінії JAB акредитовані такі великі центри, як Центр сертифікації систем якості Японської асоціації по стандартизації (JSA - Q), Центр з контролю газового обладнання (JI А-ОА), Центр сертифікації систем якості Асоціації з безпеки посудин, що працюють під тиском (KHK - QA) і ін
Сертифікація в США
У США діють численні закони з безпеки різних видів продукції, які й служать правовою основою сертифікації відповідності. Найбільш широким діапазоном дії відрізняється Закон про безпеку споживчих товарів. Згідно з цими законами обов'язкової сертифікації підлягає продукція, на яку прийнятий державний стандарт, а також закуповувана державою на внутрішньому і зовнішньому ринках. Обов'язкова сертифікація контролюється державними органами. Добровільна сертифікація проводиться за заявою споживачів або виробників продукції на відповідність пропонованим ними нормативним документам.
У країні діють три основні категорії програм сертифікації, які затверджує Федеральний уряд:
1-а категорія - обов'язкова сертифікація товарів і послуг на безпеку.
2-а категорія - програми з перевірки зразків продукції і виробництв, що замінюють суцільний контроль;
3-ю категорію - програми оцінки якості і умов виробництва до надходження продукції в торгівлю.
За програмами 1-ї категорії, як правило, проводиться обов'язкова сертифікація такої продукції, як автомобілі, контейнери (у тому числі для сільськогосподарських продуктів), судна, магістральні трубопроводів і т.д.
Відповідно до програм 2-ї категорії сертифікуються такі види товарів, які споживаються в державних установах (Департамент оборони, Департамент торгівлі, Управління сільської електрифікації та ін), а сертифікація обов'язкова, якщо продукція закуповується урядовими організаціями на державні кошти.
Програми 3-ї категорії в основному добровільні, за винятком тих, які передбачають сертифікацію окремих видів продовольства (наприклад, яйце, тютюн і ін) Найбільша кількість програм розроблено Департаментом сільського господарства та Департаментом торгівлі. За результатами сертифікації харчових продуктів їх поділяють на "добірні" (Choice) і "сорт A" (Trade А). Програми Управління з безпеки харчових продуктів і ліків охоплюють продукцію не тільки для людини, але й для тварин, і випробування проводяться не тільки на нешкідливість, а й на ефективність дії.
Крім затверджених урядом, в США є програми сертифікації, які організовуються в приватному секторі. Їхніми послугами користуються не тільки фірми США, але й експортери з інших країн.
Нормативною базою сертифікації є стандарти, які розробляються:
-Американським товариством з випробувань матеріалів ASTM (для широкого діапазону споживчих товарів);
-Національною асоціацією виробників електрообладнання NEMA (для електротехнічних товарів та електрообладнання);
-Комісією з безпеки товарів широкого споживання CPSC (для товарів широкого вжитку);
-Федеральним агентством з захисту навколишнього середовища ЕРА (для сертифікації різних виробництв, двигунів внутрішнього згоряння, наземного, водного і повітряного транспорту тощо);
-Урядовим органом з стандартизації - Національним інститутом стандартів і технологій NIST, який розробляє обов'язкові стандарти.
Загальне керівництво сертифікацією в країні здійснює Сертифікаційний комітет, який діє у складі NIST, який також координує роботи зі стандартизації і представляє США в ISO / IEC та інших міжнародних організаціях. У функції Сертифікаційного комітету входить схвалення та реєстрація програм з сертифікації, правил проведення сертифікації, перевірка компетентності органів з сертифікації (наявність належного обладнання, рівень кваліфікації персоналу тощо).
У сертифікаційних роботах бере участь більше 2000 випробувальних лабораторій. У їх число входять великі лабораторії загальнонаціонального значення, лабораторії науково-дослідних інститутів і страхових компаній і незалежні лабораторії інститутів та університетів. Найбільш відомі загальнонаціональні лабораторії - Національної асоціації виробників електроустаткування, Американської асоціації по газу, Американського інституту нафти, Національної асоціації із захисту від пожеж, Американського бюро судноплавства, Управління з безпеки харчових продуктів і медикаментів та ін Приклади американських сертифікатів, отриманих металургійним комбінатом «Азов- сталь »наведено на мал.31 і мал.32.
У США немає єдиної системи акредитації випробувальних лабораторій, їх діє близько 100. Найбільш авторитетними вважаються система Американської асоціації з акредитації лабораторій (AALA) і Національна добровільна програма акредитації лабораторій (NU LAP). AALA проводить акредитацію лабораторій, які відчувають оптику і фотометрію, проводять такі види випробувань, як акустичні, вібраційні, біологічні, хімічні, теплові, механічні, електричні і неруйнівні. Критеріями акредитації служать положення посібників ІСО / МЕК. Бюджет організації складається з внесків приватних осіб, внесків організацій-членів та оплати випробуванні заявником. NULAP була організована під егідою Міністерства торгівлі, яке і дотує її роботу на додаток до внесків за акредитацію. У цій системі проводиться акредитація лабораторій, які відчувають текстиль, скло, цемент, інструменти для наукових досліджень.
3.5.СЕРТІФІКАЦІЯ І ТЕХНІЧНІ БАР'ЄРИ У міжнародній торгівлі
З розвитком сертифікації стає все більш очевидним її позитивний вплив на розвиток торгових зв'язків між державами в частині скорочення строків отримання дозволу на ввезення продукції (для сертифікованого товару) за рахунок виключення повторних випробувань в приймаючій країні. З іншого боку в міру розвитку національних систем сертифікації також все більш виразно позначаються їх відмінності. Ці відмінності пов'язані як зі стандартами, на відповідність яким проводяться сертифікаційні випробування, так і з законами, на підставі яких введена сертифікація, а також з правилами процедури сертифікації та ін У зв'язку з цим визначилася негативна роль сертифікації як серйозного технічного бар'єру у міжнародній торгівлі.
Сертифікаційні бар'єри виникають не тільки із зазначених причин, які певною мірою, складалися об'єктивно. Зовсім інший механізм виникнення перешкод у торгівлі має перетворення сертифікації в спосіб протекціонізму для захисту внутрішнього (або регіонального, як в ЄС) ринку від проникнення товарів іноземного виробництва. У таких випадках використовують ускладнення адміністративної боку випробувань імпортованих товарів, посилюють контроль якості, приймають стандарти (державні або регіональні), що стосуються процедури випробувань (наприклад, європейські стандарти серії 45000), що відбивається на порядок визнання зарубіжних сертифікатів, а для деяких країн визнання взагалі виявляється неможливим. Протекціоністські заходи нерідко пов'язані з прийняттям національних обов'язкових стандартів або технічних регламентів під тиском транснаціональних корпорацій, які, як відомо, беруть активну участь в стандартизації на національному рівні, забезпечуючи головну частину фінансування діяльності національних організацій зі стандартизації, і прагнуть отримати можливість контролю над діяльністю технічних комітетів .
Таким чином, вірогідність перетворення стандарту в інструмент конкурентної боротьби досить велика, а оскільки іноземному постачальнику подібної продукції практично завжди доведеться доводити її відповідність високим вимогам, то отримати сертифікат відповідності виявляється досить проблематично. В організації систем сертифікації нерідкі випадки створення таких умов отримання сертифікату, які нездійсненні для середніх і тим більше дрібних фірм.
Останнім часом у міжнародній торгівлі склалися жорсткі правила щодо визнання закордонного сертифіката на імпортовану продукцію. Для успішного експорту необхідно отримати сертифікат відповідності, виданий авторитетної і визнаної в усіх провідних країнах організацією. А для цього потрібен тривалий час і чималі фінансові витрати. Підготовка до сертифікації може бути пов'язана з необхідністю введення системи забезпечення якості, якщо цього вимагає схема сертифікації.
Проблеми, пов'язані з нетарифними бар'єрами та шляхів їх усунення, знайшли відображення в Угоді про технічні бар'єри в торгівлі, яке прийняте на Уругвайському раунді ГАТТ у 1993 р . В області сертифікаційних бар'єрів Угода зачіпає питання процедури оцінки відповідності та визнання оцінки відповідності; міжнародних і регіональних систем оцінки відповідності, а також інформації про технічні регламенти, стандарти та процедури оцінки відповідності. Загальний принцип Угоди полягає в тому, що для імпортованої продукції повинен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутрішнього виробництва.
Угода рекомендує приймати такі процедури оцінки, які не створюють дискримінації для іноземних постачальників як за самою процедурою, так і по сплаті за цю послугу. Процедури оцінки "не повинні бути більш суворими або застосовуватися більш жорсткий, ніж це необхідно" для засвідчення відповідності товару технічним регламентам (стандарту). Не повинні також створюватися перешкоди в міжнародній торгівлі і шляхом затримки випробувань; на прохання заявника його необхідно інформувати про хід оцінки і пояснити причини затримки.
У якості нормативної основи для процедури оцінки відповідності рекомендується застосовувати міжнародні стандарти, інструкції та рекомендації, видані або знаходяться на завершальній стадії розробки у міжнародних організаціях. Угода зобов'язує країни-учасниці гарантувати прийняття результатів оцінки, якщо навіть процедури самі по собі в чомусь різняться, але «забезпечують встановлення відповідності продукції чинним технічним регламентам чи стандартам так само, як і їхні процедури».
В області інформації про технічні регламенти, стандарти та процедури оцінки відповідності Угода зобов'язує кожну країну-учасницю організувати довідкову службу. Ця служба повинна забезпечити зв'язок між країнами-учасницями, відповідаючи на їх запити і представляючи зацікавленим органам країн-учасниць документи, які стосуються технічних регламентів або стандартів (прийнятих на будь-якому рівні), будь-яких процедур оцінки відповідності, що діють або пропонованих на їх території, членства або участі в міжнародних (регіональних) організаціях зі стандартизації або системах оцінки відповідності і т.д. Будь-яка країна-учасниця зобов'язана повідомляти інші країни-учасниці про те, які угоди, пов'язані з питаннями процедур оцінки відповідності, стандартів або технічних регламентів, вона укладає, якщо такі угоди можуть вплинути на торгові відносини.
Таким чином, щоб вийти на глобальний ринок, зберігши стійку конкурентну перевагу, фірма повинна використовувати концепцію стандартизації маркетингової активності та адаптацію своєї продукції до умов міжнародних угод і рекомендацій.
Питання для самоконтролю
1.Що таке процедура сертифікації, ким і з якою метою вона проводиться?
2.На якому рівні можуть діяти системи сертифікації?
З. Що таке сертифікат відповідності і ким він видається?
4.Что таке знак відповідності і в яких випадках він використовується?
5.Что таке обов'язкова сертифікація і в яких випадках вона застосовується?
6.Что таке добровільна сертифікація і з якою метою вона проводиться? 7.Перечислите і коротко охарактеризуйте міжнародні та європейські організації по сертифікації якості.
8.Какие основні стандарти систем якості використовуються в міжнародній і європейській практиці?
9.Могут чи використовуватися сертифікати Україні в країнах СНД і навпаки?
10.Що таке екологічна сертифікація і в яких випадках вона використовується? Наведіть приклади (знаки відповідності).
11. Який знак відповідності використовується в системі УкрСЕПРО?
12.В яких випадках сертифікація може служити розвитку міжнародної торгівлі і яким чином сертифікація може стати бар'єром для неї?
13.На який термін може видаватися сертифікат відповідності і чи може він бути анульований?
14.Які чином сертифікація захищає національні інтереси України?
15.Перечислите особливості системи сертифікації в США і Японії? В якій мірі сертифікація захищає інтереси цих країн?
16.Какие чином сертифікація може служити завданню усунення бар'єрів в міжнародній торгівлі?
4) За застосування для оцінки якості:
а) - базові;
б) - відносні;
Показник, який виступає основним по визначальним. Показники якості закріплюються в нормативно-технічної документації та стають основною для формування вимог до якості виробів.
Вся інформація про продукцію вноситься в карту технічного рівня і якості продукції.
2.3. Основні фактори, що впливають на якість продукції
До основних факторів, що впливає на якість продукції, відносять:
- Виробничі (сировина, матеріали, комплектуючі, обладнання, інструменти технології);
- Людські (навички і знання, організованість і дисциплінованість працівників);
- Економічні (системи стимулювання, визначення оптимальної собівартості).
На якість впливають різні чинники: при проектуванні, в процесі виробництва і експлуатації.
На проектно-конструкторському етапі основні фактори такі: а) ретельне маркетингове дослідження передбачуваних виробів; б) глибока передпроектна розробка продукції; в) техніко-економічне обгрунтування продукції та експлуатаційних характеристик; г) використання стандартизованих та уніфікованих деталей, вузлів; д) скорочення паливних і пально-мастильних матеріалів на одиницю виробу і т. д.
На виробничому етапі до основних факторів можна віднести: а) рівень технічного переозброєння та реконструкції підприємств, б) комплексна механізація і автоматизація процесів; в) стандартизація та уніфікація; г) ефективний вхідний контроль сировини і матеріалів і т.д.
На стадії експлуатації вирішальними чинниками будуть: а) суворе дотримання режимів використання, передбачених технічною документацією; б) максимальне завантаження з урахуванням номінальної потужності і т.д.
Всі вищевказані фактори діють в певних умовах. До них можна віднести форми організації праці, виробничих процесів і т.д.
Фактори, що впливають на якість продукції, можуть підрозділятися на об'єктивні (технічний рівень виробництва, обладнання, рівень технології тощо) і суб'єктивні (особиста зацікавленість у результатах праці, рівень освіти, профмайстерності та ін).
Еволюція якості та систем управління якістю
Еволюція якості розвивалася одночасно з виникненням товару і послуг. У міру розвитку виробничих процесів, змінювалося і ставлення до якості. У середні століття майстерні ремісників об'єднувалися в цехи. Кожен з них мав свій статут, за яким продукція повинна виготовлятися за певним зразком, з хорошого сировини. За виготовлення неякісної продукції в різних країнах передбачалися різні міри покарання.
В Англії призначався (за законом про гільдіях) наглядач за якістю, який мав право карати винних за погану роботу. Відповідно до кодексу Хаммурапі за шлюб у будівництві, якщо це призвело до загибелі пана або членів його сім'ї, то подібна доля чекала будівельників та їх родичів. У Росії суворі методи покарання за виготовлення і поставку неякісних виробів були введені при Петрі I. Нижче наводиться текст Закону про штрафи, що діяв у період його царювання.
Указ царя Петра I від 11 січня 1723 чітко давав зрозуміти, що загрожувало тому, хто виготовляв шлюб:
Наказую господаря Тульської фабрики Корнила Бєлоглазова бити батогом і заслати на роботу в монастирі, понеже він, негідник, насмілився війську Державну продавати негідні пищали і фузії, старшину альдермана Флора Фукса бити батогом і заслати в Азов, нехай не ставить клейма на погані рушниці.
Наказано окружної канцелярії з Петербурга переїхати в Тулу і вдень і вночі дотримуватися справність рушниць.
Нехай дяки і Подьячий дивляться, як альдермали клейма ставлять, якщо сумнів виникне, самим перевірити і оглядом, і стрільба.
А дві рушниці кожен місяць стріляти, поки не зіпсується.
Буде в війську заминка видаватися при битві, за недогляд дяка і Подьячий, бити оних батогами по оголеному місцем. Господарю 25 батогів і пені по червонцю за рушницю. Старшині алдермалу - бити до нестями.
Старшого дяка віддати в унтер-офіцери. Дяка в писарі. Подьячий позбавити чарки на один рік.
Новому господарю рушничного фабрики Демидову наказую побудувати дякам і Подьячий хати, щоб не гірше хазяйської були, буде гірше, нехай Демидов не ображається, наказую живота позбавити.
Система штрафів відповідала тому часу і служила хорошим стимулом доброякісної роботи.
Поступово управлінська діяльність удосконалювалася, але як самостійна наукова дисципліна сформувалося лише в XIX столітті.
У царській Росії митну службу очолював тільки близький родич государя. Петро I казав: Хто буде чинити перешкоди митної справи, страчувати на місці, не питаючи рангу.
Основоположниками теорії наукового виробничого управління (виробничого менеджменту) вважають різних вчених, що працюють в той час. Проте найбільший вклад у розвиток теорії менеджменту вніс амер. інженер Ф. Тейлор, якого тепер називають «батьком наукового управління». Розроблювані ним на початку ХХ століття принципи збереглися дотепер.
Тейлору належить заслуга у вивченні проблем розподілу відповідальності за розробку проекту і його виконання; поділ складних операцій на прості повторюваного дії (конвеєрне виробництво). Він зробив висновок про те, що некваліфіковані й ненавчені робітники є основним джерелом шлюбу. Кращим методом управління він вважав не просто принцип «ініціатива - заохочення», а єдність наступних засад:
а) - вироблення наукових основ виробництва;
б) - науковий підбір робітників;
в) - наукове навчання й тренування робітників;
г) - тісне та дружнє співробітництво між адміністрацією і робітниками;
Певну роль у розвитку наукового менеджменту зіграли А. Файоль, Вебер, Г. Емерсон, Г. Форд і ін У подальшому свою частку в розробку теорії управління внесли Майо, Маслоу, Мак-Грегор.
На початковому етапі управління якістю являло собою певні елементи, які були частиною виробничого менеджменту. Однак з метою більш ефективного вирішення проблем, пов'язаних з якістю, знадобилося понад тісна ув'язка всіх елементів. У результаті з'явилося відокремлений напрям менеджменту виробництва - УКП (управління якістю продукції).
У подальшому УКП виділилося в самостійний напрям. Воно розглядалося як інженерно-технічна проблема контролю продукції.
Таким чином, можна виділити кілька етапів еволюції УКП. Вони отримали такі умовні назви:
1 - механічний контроль (до 1900р)
2 - контроль майстра (1900-1920гг)
3 - інспекційний контроль (1920-1940рр)
4 - статистичний контроль (1940-1960рр)
5 - забезпечення якості (1960-1980рр)
6 - загальне управління якістю (1980-2000рр)
SHAPE \ * MERGEFORMAT
2
1
3
4
5
6
майбутнє
Кожен працівник сам відповідав за виріб власного виготовлення, виконаного за допомогою машинного чи ручної праці. До 1900
1900-1920
Основна відповідальність за якість лягала на майстра (десятника)
1920-1940
Перевірка якості і випробування - сортування, розбракування і переробка (США 25% браку)
1940-1960
Контроль якості
Післяопераційний період
1960-1980 Економіка якості
Система забезпечення якості
1980-2000 Загальне управління якістю. Методи і засоби управління якістю ISO9000 I10000 перевірка систем якості.
Удосконалення якості ISO9004-4
Якість життя
-Широке розуміння якості;
-Культура якості підприємства;
-Людський фактор в якості.
Рис. Спіраль еволюції управління якістю продукції (УКП)
На першому етапі кожен працівник сам відповідав за продукцію власного виготовлення.
Другий етап умовно торкнувся період з 1900-1920р. Сутність його полягала в тому, що основна відповідальність за якість лягало на майстра (десятника). У цей період проходило активне впровадження «системи Тейлора», яка включала такі поняття як верхній і нижній межі якості, поля допусків, вводила вимірювальні інструменти (шаблони і калібри ). У ній влаштувалася необхідність введення незалежної посади інспектора з якості, були розроблені метод впливу на якість продукції, система штрафних санкцій за брак. На цьому етапі якість продукції визначалося як відповідність стандартам.
Третій етап еволюції управління якістю охопила період з 1920 по 1940. У цей період почали з'являтися обгрунтовані Тейлором інспекції за якістю. Почала здійснюватися 100% інспекція готової продукції. Контроль якості переходив до рук спеціально навчених незалежних експертів з якості. Вперше стали застосовуватися методи статистичного контролю: контрольні карти, обгрунтовувалися вибіркові методи контролю якості продукції.
Заслуги у розробці контрольних карток належать В. Шухорту (1891-1967). Його роль в історії якості пов'язана також з розробкою сучасної філософії якості.
Якість визначалося як відповідність стандартам і стабільності процесів. Проводився контроль готової продукції.
Четвертий етап з 1940 по 1960 отримав ціле назву «Статистичний контроль якості», тому що саме в цей час повсюдно поширилися статистичні методи контролю якості. Розроблені в США і не отримали там належного визнання, вони активно стали використовуватися на японських підприємствах. Більш того, після зведення проблем якості в ранг загальнодержавної національної програми за безпосередньою участю К. Ісікава, вивченням статистичних методів почали займатися в Японії зі шкільної дошки. На підприємствах їх вивчали в гуртках якості.
Якість продукції, процесів, діяльності визначалося як відповідність ринковим вимогам. Здійснювався контроль проектування і виробництва.
П'ятий етап охопив період с1960 по 1980. На цьому етапі великий внесок у розвиток управління якістю внесли Е. Демінг і Дж.Джурам. Їм вдалося переконати керівництво японських компаній у важливості забезпечення якості продукції. Вони відводили особливу роль у забезпеченні якості продукції саме вищого керівництва фірми. Е. Демінга були сформульовані 14 принципів, які були покладені в основу реформування системи менеджменту виробництва в Японії. Філософія якості і методи його забезпечення, розроблені цими вченими, пізніше лягли в основу теорії Загального управління якістю (TQM).
У цей період американським фахівцем з якості А. Фейгенбаум була розроблена ідея комплексного управління якістю, яка передбачала врахування всіх факторів, що впливають на якість, управління якістю на всіх етапах виробництва та між усіма підрозділами компанії. У цей час набула поширення концепція «Систем забезпечення якості», яка забезпечувала вже не тільки проектування та виготовлення якісної продукції, але і якість всієї діяльності фірми.
Завдяки Деменгу, Джураму, Фейгенбаум, Ісікава і іншим в Японії стався прискорений процес поліпшення якості продукції. Було створено «японське» держава, якість японських товарів поступово завоювало весь світ.
Це відбувалося тому, що японські компанії дуже швидко зрозуміли перевагу випуску продукції високої якості. Вони першими усвідомили важливість кращого розуміння потреб споживача (замовника) і необхідність системного підходу до аналізу його вимог. Їм вдалося розробити карту створення і удосконалення продукту відповідно до вимог та пріоритетами ринку.
Якість визначалося як задоволення потреб і вимог замовників і службовців. Здійснювався контроль всієї діяльності виробника.
На шостому етапі посилене поширення принципів TQM.
Розробляються міжнародні стандарти ISO9000. система TQM є комплексною підсистемою, орієнтованої на постійне поліпшення якості, мінімізацію витрат і своєчасність постачання.
На взаємовідносини постачальника і споживача сильний вплив робить сертифікація на відповідність МС ISO9000. основною метою цих стандартів є забезпечення якості продукції, необхідних споживачем, і надання йому доказів у здатності підприємства виконати це. Підвищується увагу керівництва фірм до задоволення потреби своїх працівників. Сформована нова концепція якості, сфокусіровшаясь на споживачеві.
З'явилися міжнародні стандарти ISO14000, що встановлюють вимоги до систем управління виробництвом з точки зору навколишнього середовища і безпеки. Створюються міжнародні стандарти QS9000 «Вимоги до систем якості» для автомобілебудівних галузей з підвищеними вимогами. Якість визначається як задоволення потреб і вимог суспільства, власників (акціонерів), споживачів і службовців. Здійснюється управління якістю підприємства та управління якістю суспільства в цілому.
До теперішнього часу в міжнародних стандартах накопичено й закладено великий практичний досвід, що дозволяє організовувати на підприємствах ефективну роботу в сфері якості.
Системи якості. Розглядаючи систему якості як сукупність організаційних структур, методик та ресурсів, необхідних для здійснення загального керівництва якістю, слід відзначити її «внутрішньофірмову» спрямованість. Вона повинна бути складовою частиною системи організації і повинна створювати у керівництва організації і (або) у споживача впевненість у тому, що продукція буде відповідати встановленим вимогам до її якості. При цьому масштаб системи якості повинен відповідати завданням організації в галузі якості (політики організації в області якості), а витрати на її створення та функціонування не повинні перевищувати "позитивного ефекту» від експлуатації або споживання продукції.
Система повинна бути документована в такій мірі, щоб бути легко актуалізованою в організації та прозорою для її контролю.
При розробці системи варто звертати увагу на рішення 3 основних завдань: забезпечення якості, управління якістю і поліпшення якості. Ці завдання можуть бути вирішені з використанням різних методів та принципів управління.
Так і в стандартах системи ISO9000 використовується, як правило, метод Тейлора, заснований на жорсткому нормуванні і контролі за дотриманням нормативних вимог. Це метод ефективний в організаціях з високим рівнем технічної компетентності керівних працівників у порівнянні з рівнем виконавців і невисоким ступенем автоматизації виробництва. Проте закладений в основу принципу Тейлора елемент примусу зовсім неефективний в умовах дефіциту робочої сили.
Модернізацією принципу Тейлора в сфері людських відносин на виробництві є гуртки якості, спрямовані на залучення робітників до процесу підвищення якості та ефективності виробництва. В основі гуртків якості лежить зрослий загальноосвітній, професійний та культурний рівень сучасних робітників, а також очевидне твердження про те, що можливості і умови своїх робочих місць знають краще ті, хто на них працює.
Наявність автоматизованих систем контролю та обробки даних дозволяє використовувати методологію Тагуті або гнучкі методи статистичного контролю. На відміну від принципу Тейлора, заснованого на чисто допускний управлінні, методи Тагуті переходять до управління за відхиленнями від нормального значення з використанням спрощених методів статистичної обробки при відхиленнях показників якості від встановленого значення застосовуються або економічні методи впливу, або збільшують обсяг контрольованої вибірки.
Значний ефект дає застосування принципу розподілу пріоритетів, встановлює правила реалізації функції оцінки якості та приймання продукції, правила вибору методик контролю, засобів і планів контролю, а також плану ухвалення рішень. При цьому, виходячи зі встановлених правил приймання, пріоритет в організації контролю, вибору методик та засобів контролю одержує одна сторона, а пріоритет у трактуванні невизначеності результатів - інша.
Механізми впливу між виробником і споживачем можуть бути також побудовані з використанням різних принципів: регламентації, координації, самоорганізації і самоврядування, або їх комбінації. Наприклад, при обслуговуванні засобів вимірювань регламентується обов'язковість їх перевірки, однак порядок організації перевірки (в органах Держстандарту РФ або в організаціях, що мають ліцензію на проведення перевірочних робіт) вирішуються на основі принципу самоврядування.
Система якості може охоплювати різні етапи життєвого циклу продукції: ГОСТ Р ІСО9003-96 Модель якості при контролі та випробуванні готової продукції; ДСТУ ISO 9001-96 Модель якості при розробці, проектуванні, виробництві, монтажі та обслуговування; Стандарти QS9000 «Quality system 9000» .
Все більш широке поширення при створенні систем якості отримують концепція TQM (Total quality management) - загального управління якістю і концепція CWQC (Company wide quality control) - управління якістю в рамках компані

Лекція 3
Науково-методологiчнi i правові основи стандартізації І функції робіт по стандартізації в Україні.
У процесі стандартизації виробляються норми, правила, вимоги, характеристики, що стосуються об'єкта стандартизації, які формуються у вигляді нормативного документа.
Керівництво ІСО \ МЕК рекомендує: стандарти, документи технічних умов, зведення правил, регламенти.
Стандарт - це нормативний документ, спрямований на досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі. У ньому встановлюються загальні принципи, правила, характеристики, що стосуються різних видів діяльності або результатів. Стандарт повинен грунтуватися на результатах наукових досліджень, технічних досягнень та практичного досвіду.
В Україні нормативні документи з стандартизації поділяються на категорії:
1) державні стандарти України - ДСТУ
2) галузеві стандарти України - ДСТУ, ОСП
3) стандарти науково-технічних та інженерних товариств - СТТУ
4) технічні умови України - ТУ
5) стандарти підприємств - СТП
6) звід правил
7) технічний регламент - ТР
Вимоги стандартів СТП, СТТУ не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних і галузевих стандартів.
Державні стандарти України ДСТУ містять обов'язкові і рекомендовані вимоги.
Державні стандарти стверджують Держстандарт України, Республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ) застосовують як державних стандартів України до їх заміни чи скасування.
У деяких випадках у стандартах можуть бути встановлені вимоги, які випереджають можливості традиційних технологій.
Галузеві стандарти (ДСТУ, ОСТ) розробляють продукцію, послуги при відсутності державних стандартів України або у випадках необхідності встановлення вимог, що перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.
Обов'язкові вимоги галузевих стандартів не повинні суперечити вимогам державних стандартів. Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами та організаціями певної галузі.
Стандарти науково-технічних та інженерних товариств СТТУ звичайно розробляють на принципово нові види продукції, процесів або послуг. Характерна особливість цієї категорії стандартів те, що вони є повністю рекомендуються для суб'єктів господарської діяльності.
Технічні умови (ТУ) - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукти, процеси або послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Стандарти підприємства (СТП) розробляють на продукцію (процес, послугу) яку виготовляють тільки на конкретному підприємстві.
Звід правил - документ, який вміщує практичні правила чи процедури, проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Звід правил може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Технічний регламент (ТР) - документ, прим'ятий органом влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг. Безпосередньо або через посилання на стандарти. Технічний регламент є нормативно-правовим актом.
Технічний регламент має обов'язкового характеру. Документ містить обов'язкові правові норми, і приймається органом влади, а не органом по стандартизації.
Види стандартів:
Основоположний стандарт - містить загальні положення для певної галузі. Використовується як стандарт, або методичний документ, на основі якого можуть розроблятися інші стандарти.
Термінологічний стандарт - містить визначення тлумачення терміну, приклади його застосування і т.д.
Стандарт на методи випробувань встановлює методики, правила, процедури випробувань і пов'язаних з ними дій (напр. Відбір проб або зразків)
Стандарт на продукцію містить вимоги до продукції. Може бути повним або неповним.
Стандарт на процес, стандарт на послугу.
Стандарт на сумісність встановлює вимоги стосуються сумісності продукту в цілому, а також його окремих частин.
Положення можуть носити методичний або описовий характер.
Методичні положення - це методика, спосіб здійснення процесу, тієї чи іншої операції т.д. за допомогою чого можна досягти відповідності нормативного документа.
Описове положення звичайно містить опис конструкції, складу вихідних матеріалів, розмірів деталей і частин виробу (конструкції) крім того нормативний документ може містити й експлуатаційне положення, яке описує «поведінка» об'єкта стандартизації при його використанні (застосуванні, експлуатації).
Стандарт з відкритими значеннями. У деяких ситуаціях ту чи іншу норму визначають виробники (постачальники), в інших - споживачі. Тому в стандарті може міститися перелік характеристик, які конкретизуються в допустимих відносинах.
Крім стандартів нормативними документами є так само ПР - правила стандартизації, Р - рекомендації щодо стандартизації та ТУ - технічні умови. Особливі вимоги пред'являються до нормативними документами на продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації, а також методи контролю (випробувань), які слід застосовувати для встановлення відповідності, правила маркування такої продукції і види супровідної документації.
Державні стандарти розробляють на продукцію, роботу і послуги, потреби в яких носять міжгалузевий характер. У державних стандартах міститься як зобов'язане для виконання вимоги до об'єкта стандартизації, так і рекомендаційні. До обязонностей відноситься: безпека продукту, послуги, процесу для здоров'я людини, навколишнього середовища, майна, а також виробнича безпека і санітарні норми; технічна сумісність і взаємозамінність виробів; єдність методів контролю і єдність маркування. Особливо актуальні вимоги безпеки оскільки безпека товару - основний аспект сертифікації відповідності. Вимоги обов'язкового характеру повинні дотримуватися державні органи управління і всі суб'єкти господарської діяльності незалежно від форми власності.
До вимог безпеки в стандартах відносять: електобезопасность, пожежобезпечність, вибухобезпечність, радіаційну безпеку, гранично допустимі концентрації хімічних та забруднюючих речовин; безпеку при обслуговуванні машин та обладнання; вимоги до захисних засобів і заходи із забезпечення безпеки (огорожі, обмежувачі ходу машин, блокуючі пристрої, аварійна сигналізація і т.д.).
У стандартах на окремі види продукції можуть бути наведені такі характеристики, як клас небезпеки, допустимі рівні небезпечних і шкідливих факторів виробництва, що виникають при роботі обладнання, дія речовини на людину і т.п.
Замовник і виконавець зобов'язані включати в договір умови про відповідність предмета договору обов'язковим вимогам державних стандартів.
Відповідність продукту (послуги) іншим вимогам може підтверджуватися по законодавчим положенням про добровільну сертифікацію.
У деяких випадках у стандартах можуть бути встановлені перспективні (попередні) вимоги, які випереджають можливості традиційних технологій.
Галузеві стандарти розробляються відповідно до продукції певної галузі, їх вимоги не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних стандартів, а також правилам і нормам безпеки, встановленим для галузі. Діапазон галузевих стандартів обмежується підприємствами, підвідомчі державі органу управління, що прийняв цей стандарт. На добровільних засадах можливе використання цих стандартів суб'єктами господарської діяльності або підпорядкування. Контроль за виконання обов'язкових вимог організовує відомство, що прийняло цей стандарт.
Стандарти підприємств розробляються і приймаються підприємством. Об'єктами стандартизації є складові організації та управління виробництвом; продукція, вироблена цим підприємством; технологічне оснащення та інструменти; загальні технологічні норми процесу виробництва цієї продукції. Стандарти можуть містити вимоги і до різних роду послуг, внутрішнього характеру.
Стандарти громадських об'єднань (Науково-технічних товариств, інженерних товариств та ін.) Ці нормативні документи розробляють, як правило, на принципово нові види продукції, процесів чи послуг; передові методи випробувань, а також нетрадиційні технології та принципи управління виробництвом. Стандарти повинні бути узгоджені з держави.
Правила по стандартизації (ПР) та рекомендації щодо стандартизації (Р) - за своїм характером відповідають нормативним документам методологічного змісту. ПР і Р розробляються, як правило, організаціями та підрозділами, підвідомчими Держстандарту. Проект цих документів обговорюється із зацікавленими сторонами, затверджується і видається цими комітетами.
Технічні умови (ТУ) розробляють підприємства та інші суб'єкти господарської діяльності в тому випадку, коли стандарт створювати недоцільно. Об'єктом ТУ може бути продукція разової поставки, що випускається малими партіями, а також твори художніх промислів і т.п.
ТУ віднесені до технічних, а нормативними документами. Приймає ТУ їх розробник (керівник або заст. Керівника організації) без зазначення строку дії за винятком окремих випадків, коли зацікавленість у цьому проявляє замовник (споживач) продукції.
Види стандартів. Розрізняють декілька видів стандартів, які відрізняються специфікою об'єкта стандартизації:
а) основоположні стандарти;
б) стандарти на продукцію (послуги);
в) стандарти на роботи (процеси);
г) стандарти на методи контролю (випробувань, змін, аналізу.
Основоположні стандарти розробляють з метою сприяння взаєморозумінню, технічному єдності та взаємозв'язку діяльності в різних галузях науки, техніки та виробництва цей вид нормативних документів, що носять методичний характер містить положення, спрямовані на те, щоб стандарти, що застосовуються на різних рівнях управління не суперечили один одному і законодавству , забезпечували досягнення спільної мети та виконання обов'язкових вимог до продукції, процесів, послуг.
Стандарти на продукцію (послуги) встановлюють вимоги або до конкретного виду продукції (послуги), або до груп однорідної продукції (послуги). У вітчизняній практиці є два різновиди цього виду нормативних документів:
1) стандарти загальних технічних умов, які містять загальні вимоги до груп однорідної продукції, послуги;
2) стандарти технічних умов, містить вимоги до конкретної продукції (послузі).
Допускається також розробка стандартів на певні вимоги до груп однорідної продукції (послуги). Наприклад, на класифікацію, методи випробувань, правила зберігаються та / або транспортування і т.п. Найбільш часто окремим об'єктом стандартизації є параметри та норми безпеки та охорони навколишнього середовища.
Стандарт загальних технічних умов зазвичай включає наступні розділи: класифікацію, основні параметри (розміри), загальні вимоги до параметрів якості, установці, маркування, вимоги безпеки, вимоги охорони навколишнього середовища, правила приймання продукції, методи контролю, транспортування та зберігання, правила експлуатації, ремонту , утилізації.
Наявність у змісті стандарту тих чи інших розділів залежить від особливостей об'єкта стандартизації і характеру пред'явлення до нього вимог.
Стандарт технічних умов встановлює всебічні вимоги до конкурентної продукції. Сутність цих вимог не повинна суперечити стандарту загальних технічних умов. Але стандарт технічних умов містить додаткові вимоги, що відносяться до об'єкта стандартизації. Стандарти ТУ на послугу можуть містити вимоги до асортименту послуг, що надаються (точність і своєчасність виконання, естетичність, комфортність, комплексність обслуговування).
Стандарти на роботи (процеси) встановлюють вимоги до конкретних видів робіт, які здійснюються на різних стадіях виробничого циклу продукції: розробки, виробництва, експлуатації (споживання), зберігання, транспортування, ремонту, утилізації. Особливе місце займають вимоги безпеки для життя і здоров'я людей при здійсненні технологічних процесів.
Стандартизації підлягає гранично допустимі норми різного роду впливів технологій на природне середовище. Ці дії можуть носити хімічний (вибір шкідливих хімікатів), фізичний (радіаційне випромінювання), біологічний (зараження мікроорганізмами) і механічний (руйнування пам'яток архітектури) характер небезпечний в екологічному аспекті. Екологічні вимоги можуть вплинути на застосування матеріалів і сировини, роботи очисного обладнання, правил аварійних викидів, ліквідації їх наслідків, гранично допустимих норм скидів речовин і вод.
Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу). Головний критерій об'єктивності методу контролю - воспроіводімость і порівнянність результатів. Необхідно користуватися стандартизованими методами контролю, тому що про них базується на міжнародному досвіді та передових досягненнях.
Стандарт зазвичай рекомендує кілька методик контролю стосовно до одного показника якості продукту.
У 1996р. внесено измение в основний стандарт, відповідно до якого до переліку нормативних документів додається технічний регламент. У ЄС технічний регламент стандарту обов'язковим документами, якщо на нього є посилання у відповідній Директиві.
Технічний регламент містить технічні вимоги, спираючись на вимоги державного стандарту.
Застосування нормативних документів і характер їхніх вимог.
Керівництво 2 ІСО / МЕК рекомендує два основні способи застосування нормативного документа:
1) безпосереднє використання у відповідній області (виробництві, випробуваннях, сертифікації і т.д.);
2) введення його в інший нормативний документ.
Наприклад, міжнародне правило (норма) вводиться в національний стандарт, який може застосовуватися безпосередньо на підприємстві, або правила (норми), що містяться в цьому національному стандарті, включається в стандарт підприємства.
Застосування міжнародного стандарту може бути прямим і непрямим. Пряме - не пов'язане з його застосуванням у нормативному документі, чинному в національній стандартизації. Непряме - за допомогою включення стандарту в національний нормативним документ.
Характер вимог нормативних документів.
Нормативні документи можуть містити: обов'язкові вимоги та альтернативні вимоги та положення. Інструкції зазвичай викладаються в наказовому способі, рекомендації - в умовному вимоги містять критерії, які повинні бути дотримані.
Альтернативні вимоги подаються у формі вибіркових яких додаткових норм.
По суті положення - узагальнююче поняття. Воно може бути викладено у формі повідомлення, інструкції, рекомендації чи вимоги.
Відповідальність за порушення обов'язкових вимог стандартів.
У зарубіжній практиці вимоги стандартів обов'язкові для виконання відповідно до загальним законом, або на цей стандарт є обов'язкове посилання.
У регламентах (технічних) посилання можуть носити різний характер:
-Посилання з твердою ідентифікацією;
-Посилання зі ковзної ідентифікацією;
-Посилання загального характеру.
Відповідальність існує за порушення стандарту, на яку є обов'язкове посилання.
Технічний регламент може мати індикативну посилання. У цих посиланнях дотримання стандарту розглядається як один із шляхів досягнення відповідності вимогам регламенту. Відповідальність за порушення стандарту несуть підприємства (юридичні особи) та фізичні, органи державного управління. Відповідальність носить кримінальний, адміністративний або цивільно-правовий характер. Порушення виявляються службами державного контролю і нагляду.
Спеціальна кримінальна відповідальність встановлена ​​за обман покупців щодо якості товару, а також за виробництво і реалізацію товарів і послуг, не відповідність вимогам безпеки. Кримінальна відповідальність за порушення вимог стандартів по продукції виробничого призначення не передбачена, а адміністративна відповідальність встановлена ​​за недотримання обов'язкових вимог при її продажу (поставки), використанні, транспортуванні і зберіганні. Цивільно-правова відповідальність за порушення вимог до кількості визначається на основі положень цивільного законодавства.

Контрольні питання.
1. Назвіть основні цілі стандартизації?
2. Які органи здійснюють діяльність з стандартизації?
3. Які категорії стандартів ви знаєте.
4. Перерахуйте методи застосування стандартів.

5. Лекція 4
Тема 5. Державна система стандартизації i п Украпні. Ун i ф i кація. Нормоконтроль технолог i п документації i п.
За точку відліку виникнення стандартизації в нашій державі можна взяти
1555г. - Царювання Івана Грозного (стандарти на військове спорядження і будівництво, наприклад, храм Василя Блаженного)
1911р. - Створення суспільства по стандартизації
1923р. - Комітет еталонів і стандартів (КЕС)
1925р. - Комітет з стандартизації при Раді Праці і оборони - створення державної системи стандартизації.
1930р. - Всесоюзний комітет стандартизації (ВКС)
1954 - Комітет стандартів, мір і вимірювальних приладів (Держстандарт СРСР)
1992 - Постійна комісія з стандартизації, якості та сертифікації - міждержавний орган СНД
2001 - Закон України: Про стандартизацію.
Цей закон обумовлює загальні правові та організаційні органи стандартизації в Україні і спрямований на забезпечення єдиної технічної політики в сфері стандартизації.
Розділ 1

Загальні положення

Стаття 1. Основні терміни та визначення.
Стаття 2. Сфера дії Закону.
Цей Закон регулює відносини, пов'язані з застосуванням її результатів і поширювати на господарські суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності, органів виконавчої влади, а також на громадські організації і спілка.
Дія цього Закону не поширюється на фармацевтичну продукцію, ядерні матеріали, стандарти медичного обслуговування, освіти, бухобліку та інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється іншими законами.
Стаття 3. Законодавство у сфері стандартизації
Воно складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів, які не суперечать цьому Закону.
Стаття 4. Об'єкти стандартизації
Стаття 5. Мета і основні принципи державної політики у сфері стандартизації.
Розділ 2
Організація стандартизації
Стаття 6. Суб'єкти стандартизації
Суб'єктами стандартизації є:
1) національний орган стандартизації Україні;
2) Рада стандартизації;
3) Технічні комітети стандартизації;
4) Інші органи, що займаються стандартизацією.
Стаття 7. Національний орган стандартизації Україні.
Національним органом стандартизації Україні є спеціальний уповноважений орган центральної виконавчої влади, який організовує, координує і проводить діяльність щодо розробки, затвердження, прийняття, перегляду та скасування національних стандартів.
Стаття 8. Рада стандартизації.
Рада є консультативним органом правління Кабінету Міністрів України. Основною метою Ради є розвиток діалогу між виробниками, споживачами продукції та органами виконавчої влади, сприяння розвитку стандартизації.
Стандарти застосовуються на добровільній основі: безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов'язковим:
1) для всіх суб'єктів господарської діяльності, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;
2) для учасників угоди щодо розробки, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ньому є посилання на певний стандарт;
3) для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартом чи застосував значення цих стандартів у маркуванні;
4) для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо вимог стандарту.
Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього виробу. Міжнародні, регіональні та стандарти інших країн, якщо вони не суперечать законодавству, можуть застосовуватися в Україну в установленому порядку.
Стаття 9. Технічні комітети стандартизації.
Національний орган стандартизації створює технічні комітети стандартизації, призначені та узгодити міжнародні, регіональні і національні стандарти.
Технічні комітети стандартизації можуть мати статус юридичної особи.
Стаття 10. Інші органи по стандартизації.
Мають право розробляти і приймати статусу відповідних рівнів.
Розділ 3
Стандарти та їх застосування.
Стаття 11.Разработка та прийняття стандартів
Залежно від рівня органу, який приймає чи затверджує стандарти, їх поділяють на:
1) національні стандарти і зведення правил, прийняті чи затверджені національними органами стандартизації Україні;
2) стандарти, зводи правил і технічні умови, прийняті чи затверджені іншими органами стандартизації;
Національні стандарти розробляються технічними категоріями стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими організаціями, які мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.
Стаття 12. Порядок застосування стандартів
Стаття 13. Застосування стандартів у технічних регламентах та інших нормативно-правових актах
Технічні регламенти та інші нормативно-правові акти, які встановлюють обов'язкові вимоги щодо: а) захисту життя, здоров'я та майна людей;
б) охорони навколишнього середовища;
в) безпеки продукції, процесів та послуг;
г) попередження введення в оману щодо призначення та безпеки продукції;
д) усунення загрози для національної безпеки.
Стаття 14. Знаки відповідності національним стандартам.
Розділ 4
Інформаційне забезпечення
Стаття 15. Видання та розповсюдження нормативних документів.
Стаття 16. Надання інформаційних послуг.
Розділ 5
Міжнародне співробітництво.
Розділ 6
Фінансування робіт зі стандартизації.
Розділ 7
Кінцеві положення
Роль уніфікації в промисловому виробництві
Максимальна уніфікація вузлів, деталей, матеріалів, конструктивних елементів є одним з найважливіших важелів підвищення ефективності діяльності галузей промисловості і окремих підприємств.
Уніфікація машин, приладів і матеріалів дозволяє:
на стадії виробництва - різко зменшити час на технологічну підготовку за рахунок застосування стандартної переналагоджуваної оснащення, створення потокових ліній для створення однотипних складальних одиниць і деталей;
на стадії експлуатації - отримати більшу ефективність за рахунок різкого скорочення номенклатури та кількості запасних частин, інструменту і приладдя, скорочення термінів обслуговування, прискорення підготовки та обслуговуючого персоналу.
На жаль, уніфікація проводиться, в основному, в інтересах виробництва, в рамках одного підприємства без урахування інтересів споживача, що призводить до подорожчання обслуговування і ремонту техніки. Повільно вирішуються питання міжгалузевої уніфікації.
Для досягнення максимальної уніфікації необхідно провести заходи, спрямовані на:
оптимізацію типорозмірів машин, обладнання та приладів і розробку на цій основі уніфікованих базових конструкцій;
істотне збільшення випуску уніфікованих виробів у загальному обсязі виробництва продукції машинобудування.
Каталогізація продукції
Перехід України до ринкових відносин висувають перед органами управління всіх рівнів, перед підприємствами і організаціями всіх форм власності в числі безлічі інших проблему отримання інформації про своєї продукції.
Існуюча раніше система централізованого розподілу через Держплан, Держпостач була забезпечена системою централізованої інформації за допомогою довідників, каталогів і т. д. В АСУ використовувався загальносоюзний класифікатор промислової та сільськогосподарської продукції (ОКП), які за допомогою 10-розрядних кодів забезпечував ідентифікацію конкретних типів, марок виконаної продукції .
Сьогодні після децентралізації розподілу однією з актуальних проблем є проблема збору, обробки і доведення до споживачів оперативної інформації про випускається товарної продукції.
З досвіду США, країн НАТО, Франції, Індії, Болгарії випливає, що найбільш ефективною є система каталогізації продукції з використанням стандартних машинно-орієнтованих форм збору інформації, на основі яких створюються бази даних про продукцію. Каталогізація грунтується на ідентифікації продукції, що забезпечує відміну виготовлених виробів один від одного.
Створювана система каталогізації дозволяє:
1) оцінювати технічний рівень продукції і її конкурентоспроможність;
2) уніфікувати номенклатуру основних показників на групу однорідної продукції;
3) визначити взаємозамінну продукцію;
4) виявити продукцію з найбільш прогресивними споживчими характеристиками.
Досвід показує, що найбільш точна і оперативна інформація про продукцію може бути отримана безпосередньо від підприємства-виробника без будь-яких посередників (головних, базових, провідних організацій, як було раніше).
Ідентифікацію об'єктів за допомогою мінімального числа знаків
Кодове позначення характеризується:
- Алфавітом коду;
- Структурою коду;
- Числом знаків - довгою коду;
- Методом кодування.
Алфавіт коду складається зазвичай з цифр 0-9
Структура коду представляє зображення послідовності розташування знаків коду: SHAPE \ * MERGEFORMAT
XX
X
X
X
X
Вид
Підгрупа
Група
Підклас
Клас

Кількість символів в коді визначається його структурою і залежить від кількості об'єктів (необхідно передбачити резервні коди для появи нових об'єктів).
Методи кодування пов'язані з поділом множини на підмножини і бувають двох типів:
Послідовний метод найчастіше використовується при ієрархічному методі класифікації, коли безліч поділяється на підмножини в потрібній послідовності (недолік - залежність коду від порядку, необхідність мати резервні коди для додаткових об'єктів).
Паралельний (незалежний) метод - присвоєння кодів різними ознаками не залежить один від одного. Даний метод добре пристосований для машинної обробки і рішення технолого-економічних завдань, характер яких часто змінюється. Недолік: громіздкість формул і надлишкова ємність кодів.
Контроль коду необхідний для виключення помилок при введенні в комп'ютерні системи, особливо це стосується кодів великої довжини (5 і більше значень).
З метою недопущення в комп'ютерні α-и помилкових кодів використовується контрольне число, що забезпечує автоматичний контроль вводиться коду. Контрольне число розраховується за певним алгоритмом на основі знаків, що складають код, і стають контрольної частиною кодового позначення.
Контрольні питання:
1. Які основні цілі та завдання каталогізації продукції?
2. Що каталогізація дає виробникам?
3. Що каталогізація дає споживачам?
4. Назвіть можливості системи каталогізації.
5. Які основні цілі та задачі ідентифікації об'єктів?
6. Які Ви знаєте методи ідентифікації об'єктів?
7. З чого складається кодове позначення?
8. У чому відмінності паралельного і послідовного методів кодування?
9. Яка роль контрольного числа?

Лекція 5
Тема 9: Стандартизація в різних сферах.
Стандартизація послуг.
На думку експертів для послуг у світовій торгівлі становить> 25%, а до 2005році обсяг торгівлі послугами перевищить обсяг торгівлі товарами. На сьогоднішній день найбільші експортери послуг-США і країни Західної Європи, однак по щорічному приросту експорту послуг такі азіатські країни, як Китай і Таїланд займають перше місце в світі (в основному, за рахунок телекомунікацій і передачі інформації). Завдяки електронного зв'язку ростуть постійно послуги з кредитування під заставу, страхування, обміну валют, брокерським операціям і т.д. У відповідність із законом України «Про захист прав споживачів» (від 15.12.93г.). В Україні розпочато поетапне введення обов'язкової сертифікації послуг. Сертифікація послуг неможлива без їх стандартизації, яка повинна забезпечити захист інтересів споживачів в аспектах безпеки для життя і здоров'я людини та екології. У світовій практиці стандартизація повністю охоплює готельне господарство, туризм, пасажирські і вантажні перевезення, зв'язок, освіта, банківська справа.
Послуга, як об'єкт стандартизації, представляє певні труднощі, оскільки не всі її характеристики можуть бути виражені кількісно. У цьому ж полягає і особливість сертифікації послуг, тим не менш світовий досвід у цій галузі стандартизації достатній, щоб бути базою міжнародної стандартизації. Так ІСО займається розробкою міжнародних стандартів для послуг банків та хімчисток, інші міжнародні та регіональні організації працюють над стандартизацією послуг в своїх областях (автотуризм, залізні дороги, туризм, електрозв'язок та ін)
Дуже актуальна стандартизація послуг з післяпродажного обслуговування, яке є одним з чинників конкурентоспроможності товару.
У 1995 році набула чинності Генеральна угода про торгівлю послугами (GATS), яке стосується практично всіх видів послуг, що є предметом міжнародної торгівлі і обслуговуючих такі галузі економіки, як банківська справа, страхування, туризм, архітектура і проектування, телекомунікації, бухгалтерський облік, консультування з різних питань, транспорт і багато інших послуг.
Генеральна угода про торгівлю послугами направлено на лібералізацію та усунення бар'єрів в отриманні ліцензії сервісним фірмам і обмеження іноземних інвестицій.
Підписали угоду країни повинні виконувати певні обов'язки, щоб нормативні документи не перетворилися на технічні бар'єри.
Вітчизняні проблеми в галузі стандартизації послуг пов'язані з відсутністю напрацювань з одного боку і збільшенням надаваних послуг - з іншого. Наприклад, в умовах ринкової економіки виникла потреба в оцінці нерухомості. У загальному обсязі послуг населенню частка побутових послуг становить більше третини і по стандартизації використання виглядає в наступному порядку:
1) Послуги лазень і перукарень;
2) Ремонт і обслуговування радіо та електропобутової техніки;
3) Ремонт і пошиття виробів та головних уборів;
4) Хімчистки і пральні;
5) Технічне обслуговування і ремонт автомототехніки;
6) Ремонт, пошиття та фарбування взуття;
7) Ремонт і будівництво житла;
8) Послуги фотоательє і фотокінолабораторій;
9) Виготовлення та ремонт меблів;
Велика робота має бути по створенню методів контролю і оцінки якості послуг, а з цим пов'язана ще одна задача - встановлення показників якості як самих послуг, так і обслуговування. Головний аспект сертифікації послуг - їх безпеку. Наприклад, перукарні, частка яких по послугах найбільш висока, таять у собі багато небезпек для клієнта (використання хімікатів, відсутність стерилізаторів для манікюрних інструментів і не менш небезпечні для споживачів послуги хімчистки. Наприклад, залишки розчинника викликають алергічні захворювання шкіри, печінки тощо) Тому стандарти встановлюють вимоги і норми безпеки, а також методи контролю за їх виконанням.
Поряд із стандартизацією самих послуг проводиться і стандартизація систем забезпечення якості послуг, що необхідно для сертифікації окремих видів послуг.
Петля якості послуг включає такі складові, як маркетингові умови ринку послуг; організація технологічного процесу і контролю; надання послуги; результат послуги; оцінка виконавцем і замовником. Нормативне забезпечення петлі якості складає як державні стандарти, так і стандарти підприємства (технічні умови), які конкретизують вимоги по виду послуги і можливостям організації, що представляє їх.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Державний рівень
Правила - закони
Основоположні стандарти
Класифікатори
ГОСТ за видами послуг
Рівень підприємства
ТУ на конкретні послуги
Стандарти підприємства
Конструкторські документи
Рецептури
Технічні описи
Зразки моделей
Технологічні документи
Договори з замовником

Рис. Загальна структура фонду нормативних документів, що діють у сфері послуг.
2. Стандартизація і екологія
Стандартизація в галузі екології починає грати помітну роль і все частіше стандарти є засобом регулювання відносин у сфері охорони природи і використання ресурсів. Тобто стандарти - засіб управління якістю навколишнього середовища.
Світова спільнота проводить чималу роботу із захисту навколишнього середовища. Так, в ЄС прийнято близько сотні директив у галузі екології: це стосується охорони навколишнього середовища, якість води та повітря, промислових ризиків і біотехнології, відходів, шуму і т.д. (Приклад, у Швеції було заборонено використовувати «Волгу»)
У ЄС введена екомаркування спеціальним знаком з метою достовірного інформування споживачів про екологічність купованого продукту. Екознак не поширюється на харчові продукти, напої та лікарські препарати. Їм маркують товарів, які містять небезпечні речовини і препарати, але в допустимих межах. Колір знака може бути зеленим, блакитним, чорним на білому тлі, білим на чорному тлі. Для отримання права використовувати Екознак, виробник повинен представити продукт для оцінки його екологічності, ніж зазвичай займаються органи з сертифікації. Один з важливих аспектів екологічної стандартизації - утилізація відходів виробництва та споживання. Фахівці підрахували, що за всю історію свого існування людство використало вихідну сировину за призначенням менше, ніж 5%, близько 20% іде на промислові викиди (скиди) і більше 70% - інші відходи.
У наступній таблиці наводяться закони, що діють в області охорони навколишнього середовища зарубіжних держав.
Країна
Рік прийняття
Найменування закону
США
Англія
Франція
Японія
Швеція
ФРН
Канада
Греція
Нідерланди
1970
1972, 1980, 1984
1980, 1986
1976, 1980, 1984
1972, 1975, 1978
1976
1974
1972
1976
1977
1967
1971, 1976
1973
1969, 1981
1973
1972
1980
1975
1952
1977
1962, 1975
Про нацполітіке в області охорони навколишнього середовища
Про охорону, використання морського середовища і про морських заповідниках (Закон про скиди в океан)
Про прийняття всеосяжних заходів з охорони навколишнього середовища, виплаті компенсацій і відповідальності.
Про переробку і збереження сировинних ресурсів.
Про інсектицидах, фунгіцидах і радіотіцідах.
Про контроль за токсичними речовинами
Про контроль за забрудненням
Про зберігання отруйних відходів
Про охорону природи
Про контроль за хімічними продуктами
Основний закон про боротьбу із забрудненням навколишнього середовища
Про видалення відходів
Про випробування і регулювання виробництва хімічних речовин
Про охорону навколишнього середовища
Про продукти, небезпечних для здоров'я людини і навколишнього середовища
Про знищення відходів
Про охорону небезпечних хімічних речовин
Про речовинах, що забруднюють навколишнє середовище
Про контроль за використанням пестицидів
Про контроль за с / г хімікатами
Про пестициди
У Россі проблема утилізації відходів виробництва та споживання відображена в наступних законах: 1) «Про охорону навколишнього і природного середовища», 2) «Про екологічну експертизу»; 3) «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення»; 4) «Про надра»; 5) «Про плату за землю»; 6) «Про підприємства і підприємницької діяльності»; 7) «Про захист прав споживача»; 8) «Про стандартизацію»; 9) «Про сертифікації продукції та послуг»; 10) «Про інвестиційну діяльності »; 11)« Про конверсії оборонної промисловості »; 12)« Про оборону ».
Утилізація відходів призвела до появи «другої геології», оскільки частина відходів вважається ресурсосодержащімі (приклад, про використання відвального шлаку). Світовий досвід з утилізації відходів включає рециклінг (10-20%), складування на полігонах (до 80%) і знищення. Тому розробка стандартів з утилізації відходів досить актуальна.
У зарубіжних країнах діють стандарти, що встановлюють норми і можливості переробки токсичних відходів за певною технологією, стандарти по знешкодженню, знищення, захоронення і конкретним заходам переробки відходів. Встановлено юридичну відповідальність виробника відходів за безпеку роботи з ними.
Утилізація відходів - заключна складова петлі якості. Але нормативні вимоги до неї розробляються і контролюються на допроізводственной стадії, що випускається. У США це робить Агентство з захисту навколишнього середовища. У колишньому СРСР не було створено нормативної бази з утилізації відходів, хоча ці питання обговорювалися Держпостачем з 1975р.
Важливу роль у екостандартізаціі відігравало міжнародні стандарти з охорони навколишнього середовища. Так ІСО розробила стандарти серії 14000: 14001 та 14004.
Основоположний стандарт ISO 14001 «Системи управління в галузі охорони навколишнього середовища. Керівництво щодо застосування »і стандарт ІСО 14004« Системи управління в галузі охорони навколишнього середовища. Загальне керівництво за принципами, системам і супутнім технологіям ». Ці стандарти універсальні: їх можна застосовувати у сфері виробництва та обслуговування, а способи управління охороною навколишнього середовища можуть варіювати і жорстко не регламентувати.
3. Стандартизація та кодування інформації про товар
Ідея штрихового кодування зародилася в 30-і роки в Гарвардській школі бізнесу США. Вперше за допомогою штрих-коду в США в 60-і роки були ідентифіковані ж / д вагони. Завдяки розвитку мікропроцесорної техніки в 70-і роки стало можливим широко використовувати штрихкодування товарів.
Універсальний товарний код (IPC) був прийнятий в США в 1973р., А в 1977р. з'явилася Європейська система кодування EAN (European Article Numbering), яка зараз застосовується і за межами Європи.
Штриховий код складається з почергових темних (штрихів) і світлих (пропусків) смуг різної ширини. Розміри смуг стандартизовані. Штрихові зчитуються сканерами - спеціальними оптичними пристроями. Сканери декодують штрихи в цифри через мікропроцесори і вводять інформацію про товар в комп'ютер.
У зарубіжних країнах наявність штрих-коду на упаковці товару стало обов'язковим, без нього торговельні організації можуть відмовитися від товару. Це відноситься і до міжнародної торгівлі. Така система інформації економічно ефективна, коли не <85% товару кодується. Вона дозволяє впорядкувати і прискорити збір і формування замовлення, облік надходження товару, його відвантаження, оформлення документації і бухоблік, контроль товарів при їх складуванні та збуті.
EAN: 13-розрядний і 8-розрядний цифрові коди. Самий вузький штрих прийнятий за одиницю. Кожна цифра (або розряд) складається з двох штрихів та двох пробілів (прапор країни), коду підприємства (фірми) - виробника, коду самого товару і контрольного числа.
52-5
Крайові штрихи
Центральні штрихи
5
0
12 3 45 6 78900
Код країни (Великобританія)
Код виробника
Асоціація EAN розробила коди країн:
50 - Великобританія
30-37 - Франція
45 і 49 - Японія
80-83 - Італія
Для деяких країн код тризначний:
520 - Греція
789 - Бразилія
460-469 - Росія
474 - Естонія
471 - Тайвань
599 - Угорщина
690 - Китай
Рис. - 13-розрядний код EAN
Підпис: 52-5
Код товару
Підпис: Код товару


Код підприємства складається відповідним національним органом і включає п'ять цифр після коду країни.
Код товару складає сам виробник (5 цифр). Розшифровка коду товару не є стандартною, він може відображати певні характеристики (ознаки) самого товару, або представляють реєстраційний номер товару, відомий лише цьому підприємству
Контрольна цифра призначена для встановлення правильності зчитування коду сканером за алгоритмом EAN.
Код EAN-8 призначений для невеликих упаковок, на які не поміщається більше довгий код.
Центральні штрихи
Підпис: Центральні штрихи
Крайові штрихи
Підпис: Крайові штрихи
0
5
Код виробника
Підпис: Код виробника
Код країни (Великобританія)
Підпис: Код країни (Великобританія)



45
Підпис: 45
12 3 4 5 2 78900
Підпис: 12 3 4 5 2 78900
Контрольне число
Підпис: Контрольне число
Рис. - 8-розрядний код EAN
Підпис: Рис. - 8-розрядний код EAN
Код EAN - 8 складається з коду країни, коду виробника і контрольного числа (іноді замість коду виробника - реєстраційний номер продукту).
Цифровий ряд не зчитується сканером і призначений для покупця.
Інформація для кінцевого споживача обмежується лише зазначенням країни. Повний штриховий код дозволяє закупівельними організаціям мати чіткі реквізити походження товару та адресно пред'являти претензії щодо якості, безпеки та іншими параметрами, що не відповідає контрактом (договором).
Коди EAN деяких країн для штрихового кодування товарів
Код країни
Країна
Код
Країна
Код
Країна
Код
Країна
93
Австралія
520
Греція
87
Нідерланди
64
Фінляндія
90 - 91
Австрія
57
Данія
94
Нов. Зеландія
30 - 37
Франція
779
Аргентина
729
Ізраїль
70
Норвегія
859
Чехія
54
Бельгія і Люксембург
539
Ірландія
590
Польща
780
Чилі
380
Болгарія
569
Ісландія
560
Португалія
76
Швейцарія
789
Бразилія
84
Іспанія
460 - 469
Росія
73
Швеція
50
Великобританія
80 - 83
Італія
888
Сінгапур
860
Югославія
599
Угорщина
529
Кіпр
383
Словенія
880
Пд. Корея
759
Венесуела
690
Китай
00 - 09
США і Канада
45 - 49
Японія
400 - 440
Німеччина
850
Куба
869
Туреччина
489
Гонконг
750
Мексика
482
України
Введення в країні штрихового кодування товарів створює умови для реалізації одного з положень закону «Про захист прав споживачів» - права споживача на одержання необхідної і достовірної інформації про, що здобувається товар. Для виробничих підприємств штрихове кодування дає можливість: 1) полегшити освоєння АСУ; 2) підвищити ефективність облікових операцій у сферах виробництва, складування, збуту, 3) вести аналіз споживаних ресурсів; 4) скоротити обсяг документообігу; 5) налагодити збір достовірної інформації про товародвижении і реалізації продукту; 6) оперативно надавати інформацію органам управління та контролю.
Однак споживач має потребу в більш повної інформації про купуємо товар, а не тільки про країну-виробника. Це проблема також може бути вирішена за допомогою стандартизації. Але для цього слід розширити перелік тих обов'язкових вимог і стандартів, які підтверджуються шляхом сертифікації. Поки що єдиним аспектом обов'язкової сертифікації є безпека продукту, а в продуктів дитячого харчування при сертифікації перевіряється на тільки безпеку, але і харчова цінність продукту. Мабуть, варто більш повно продумувати параметри якості при розробці стандарту для обов'язкової сертифікації конкретного товару (або групи продукції).
PS Людина-оператор вводить 3 - 5 знаків в секунду і припускається помилки приблизно на кожні 300 введених знаків.
4. Стандартизація та маркетингові дослідження.
Маркетингові дослідження, як відомо, - необхідна складова забезпечення якості продукції, а стандартизація - один з інструментів управління якістю. Тому розглядати питання про стандартизацію у відриві від управління якістю і маркетингом не буде правильним.
Закордонна практика показує, що нерідко продукція самого високого технічного рівня і якості виявляється неконкурентоспроможною.
Багато західні фірми вважають, що ідея нової продукції повинна виникати не в конструкторському бюро або науковій установі, а у відділі маркетингу, який розробляє вимога і до якості, і до методів реалізації товару. На їхню думку, якісною вважається не та продукція, яка перевершує за технічним рівнем світові зразки, а та що найбільшою мірою задовольняє споживача і відповідає його можливостям. Роль ринкового чинника у формуванні підходу до якості, на думку західних фахівців, дає більш відчутний ефект у разі використання так званого «агресивного маркетингу» - активної експортної діяльності. На початку 80-х рр.. Японія практично витіснила західнонімецькі магнітофони фірми «Грунда», а в 1987р. на ринку ФРН японські магнітофони становили вже 97%. Зараз кА їх випуск за ліцензією перейшли і західнонімецькі виробники. Основна помилка у випуску нової продукції полягає в організації її виробництва без ретельного вивчення ринку і розрахунку на збут стандартизованої продукції.
Маркетинг - складне явище, яке на сьогоднішній день не має однозначного трактування. Це та ринкова концепція управління виробництвом і збутом продукції; це теорія і практика організації та управління виробничо-збутовою діяльністю, що включає: ув'язку реальних ресурсів фірми з ринковим попитом, координацію діяльності всіх підрозділів для виконання спільної господарської завдання, використання новітніх досягнень теорії управління, матстатістікі , програмування, і т.д. Але маркетинг - це і метод конкурентної боротьби монополій при загостренні проблеми збуту товарів, це і інструмент підвищення прибутку нерідко на шкоду інтересам покупців.
Без вивчення ринку неможливо визначити "ринкову новизну» товару, а це не менш важливо, ніж створити стандартизований товар високого технічного рівня і якості.
Об'єктами дослідження є: товар, споживач, місткість ринку, попит, умови конкуренції, методи збуту, сегментація ринку. Ємність ринку (обсяг реалізованих на ньому товарів за рік) потрібна для визначення якості товару, що поставляється. Принципова особливість управління якістю товару з позиції маркетингу полягає в тому, що споживач перш за все купує «очима», тому виробник повинен звертати увагу на естетичні чинники якості - стайлинг (колір, упаковка, дизайн). (Приклад, склянки в березових ящиках). Не менш важливі ергономічні показники якості та наявність інструкції з експлуатації виробів, написаних в доступній формі.
Ринкова сегментація на прикладах:
на ринку жіночого одягу можна виділити 3 сегменти: покупці нейтральній одягу, одягу для екстравагантних жінок, одягу для ділових жінок;
сегментацію ринку безалкогольних напоїв проводять за географічним чинникам;
автомобілів - за рівнем доходів населення.
Тобто сегменти (групи) споживачів визначаються на основі географічних, демографічних та соціально-психологічних факторів.
Системне управління якістю має бути гнучким, швидко реагує на зміну запитів споживача і попиту на товар. Якщо співвіднести стандартизацію з життєвим циклом товару, то картина буде наступна:
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Крива життєвого циклу товару
Фаза впровадження на ринок
Фаза спаду
Час
Фаза зростання продукції
Фаза зрілості
Об'єкт
Рис. - Крива життєвого циклу товару.

Фази життєвого циклу
Ступінь стандартизації нового товару
1. Впровадження
Стандартизація відсутня
2. Зростання продажів
Низька, початкова. Поява базової моделі
3. Зрілість
Висока. Стандартизація базової моделі
4. Спад і відхід з ринку
Роботи із стандартизації не ведуть
Стандартизація нових високотехнологічних товарів (Hi-Tech), що не мають аналогів на світовому ринку, менше залежать від факторів, і, як правило, відображають високий рівень новизни технології (нерідко - технологічний), що недосяжне для конкурентів. Стандартизація в маркетингу може ставитися не тільки до товару, але й до самої маркетингової діяльності - методів маркетингових досліджень та операційного маркетингу.
Мета стандартизації методів маркетингових досліджень - уніфікація процедур і оптимізація методів вивчення ринку. Фахівці встановили пряму залежність ефективності ринкових досліджень і ступеня уніфікації методів. Чим вище коефіцієнт уніфікації прийомів ринкових досліджень, тим більше їх ефективність:
Е Р.І. = Н * Т * З
де Н-загальна кількість уніфікованих методів;
Т-середня норма часу для обробки однієї процедури досліджень (у людино-годинах);
З-середньогодинна (середньоденна) ставка спеціаліста, який розробляє процедуру.
Стандартизація методів вивчення ринку припускає класифікацію, типізацію та уніфікацію дослідних операцій, що піднімає достовірність інформації, використовуваної в управлінні якістю продукції. Таким чином можуть бути створені передумови для зростання обсягу експорту продукції або скорочення імпорту. Залежності річного економічного ефекту від збільшення обсягу експорту (формула 1) і призупинення (або скорочення) імпорту (ф.2) від ступеня стандартизації методів ринкових досліджень наведемо нижче.
Ефект від збільшення обсягу експорту визначається за формулою 1:
Р. Е = (Ц 1 * К + П-Ц 2) * Д,
де Р. е. - річна економічна ефективність збільшення обсягу експорту;
Ц 1 - експортна ціна виробу;
К-коефіцієнт, що враховує офіційний курс валют;
П - експортна премія на одиницю продукції;
Ц 2 - ціна на реалізацію продукції з урахуванням витрат;
Д - зростання річного обсягу експорту внаслідок продажів нового виробу, спроектованого на основі стандартизованих ринкових досліджень.
Формула для визначення зниження витрат по імпорту має вигляд:
Р і = (Ц в * К-Ц) * В, (ф.2)
де Р і - зменшення витрат по імпорті;
Ц в - ціна, що включає витрати з доставки,
К - коефіцієнт, що враховує офіційний курс валют;
Ц - ціна реалізації продукції, що замінює імпортовану;
В - зменшення річного обсягу імпорту в результаті заміни імпортованої продукції виробами, розробленими на основі стандартизованих досліджень ринку.
5. Стандартизація і пріоритет споживача
Говорячи, що пріоритетне завдання маркетингу полягає в задоволенні запитів споживача (покупця), фірми виявляють не альтруїзм, а намагаються отримати більший прибуток. Проте захоплення виробництвом товарів на догоду попиту може негативно позначитися на діяльності фірми, відволікаючи її від більш високого рівня інноваційної діяльності. Така фірма орієнтується на товари «втягує ринком», в той час як стратегія «вштовхування товарів», тобто розробка і виведення на ринок високотехнологічних, абсолютівнонових або вдосконалених на базі відкриттів, будучи більш ризикованою стратегією, при ефективному маркетингу надійно забезпечує перевагу над конкурентами. Чималу роль грає і стандартизація в рекламі. Ідеї, якої спрямовані на створення іміджу товару в світовому масштабі, скорочення витрат на виробництво реклами - прискорення виходу на ринки різних країн. При цьому необхідно враховувати і ряд обмежень.
Стандартизація реклами доцільна для товарів, пов'язаних із широко поширеними звичками (наприклад, реклама сигарет Мальборо). При стандартизації реклами труднощі можуть виникнути при сумлінному дослівному перекладі. Так, рекламне гасло «Come alive with Pepsi» в англійському варіанті - «Воскресни з пепсі» - при перекладі на французьку без урахування смислових нюансів звучить як «Вийти живим з могили з пепсі».
При розробці заходів щодо стандартизації реклами, необхідно враховувати фактори, що впливають на ступінь адаптації реклами, а також знати про відповідальність за зміст реклами. Так, у Великобританії. Австрії, Німеччині, Бельгії, Франції, Швеції та Італії діє заборона на порівняльну рекламу. У ряді країн суворі умови обговорюються для випадків показу в рекламі дітей. Так, у Швеції, в рекламі не можна показувати дітей в небезпечних ситуаціях, в Італії заборонено показ дітей за їжею, в Австрії заборонено пряме звернення до дітей і т. д.
Різного роду обмеження пов'язані з рекламою алкоголю і сигарет. У Франції, Італії та Фінляндії заборонено рекламувати спиртні напої по телебаченню, у Великобританії - те ж після 21 години. У Швеції - повна заборона на рекламу в будь-яких засобах масової інформації діє не тільки по відношенню до спиртного, а й до тютюнових виробів. Заборонено рекламування тютюнових виробів по радіо і телебаченню в Німеччині, Бельгії, Великобританії, Франції. Існує заборони на рекламу ліків: у всіх засобах масової інформації - в Бельгії, Німеччині, Данії, Швейцарії. У Швеції не дозволено рекламувати ліки, що відпускаються за рецептом лікаря. У Великобританії, Італії, Фінляндії та Франції діє суворий контроль з боку держави за текстом реклами ліків. Таким чином, в стандартизації реклами, швидше за все оптимальна часткова стандартизація.
6. Стандартизація банківської діяльності
Теорія і практика вітчизняної стандартизації не знають прикладів застосування в банківській діяльності основні цілі і завдання стандартизації в банківській справі - захист інтересів юридичних і фізичних осіб, а також держави при наданні банківських послуг, встановлення єдиної термінології, класифікації та кодування в галузі банківської справи.
Дуже розвинена практика міжнародної та зарубіжної стандартизації в цій галузі свідчить про пильну увагу до неї і підтримки з боку як громадськості, так і уряду.
В даний час Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) поєднує зусилля зацікавлених фінансових кіл і стандартизаторів промислово-розвинених зарубіжних країн у рамках постійно діючого технічного комітету Т90/ТС-68 «Банківська справа та відповідні фінансові операції» В умовах формування ринкової економіки в Україні стандартизація, сертифікація та метрологія банківської діяльності набуває особливої ​​актуальності. На думку фахівців пряме застосування чинних міжнародних стандартів у вітчизняній практиці можливо лише на 30 - 40%. Без зміни з ISO були прийняті наступні формати типових повідомлень:
100 - Клієнтський переказ;
200 - банківський переказ на власний рахунок відправника повідомлень;
202 - банківський переказ на користь третього банку;
210 - повідомлення про отримання;
п 92 - вимога скасування;
п 95 - запит;
п 96 - відповідь.
У національній практиці сьогодні використовуються різні типи і види цінних паперів: акція (проста, цінна, привілейована, золота), облігація (державна, корпоративна, муніципальна), сертифікат (депозитний, ощадний), чек (приватизаційний), вексель, опціон, варант і т.д. Не дивлячись на те, що стандарт в першу чергу стосується акцій і облігацій, у ньому закладена потенційна можливість розширення сфери розповсюдження на інші види цінних паперів.
Міжнародні стандарти ISO серії 9000 орієнтовані на споживача і передбачають значення можливості для поліпшення виконання послуги і задоволення потреб споживача, підвищення продуктивності, ефективності та скорочення витрат, розширення ринку діяльності.
Система якості банківської організації повинна охоплювати всі процеси, які необхідні для забезпечення ефективності послуги від маркетингу до її надання та включати аналіз якості послуги споживачу.
Серед першочергових завдань у сфері якості міжнародні стандарти передбачають наступні:
1) послідовне задоволення споживача з точки зору професійних стандартів та етики;
2) безперервне підвищення якості послуг;
3) постійний облік вимог суспільства, забезпечення безпеки персоналу та захисту навколишнього середовища;
4) забезпечення ефективності наданої послуги системи якості, створювані в банківських структурах у відповідності з ідеологією ІСО серії 9000, повинні документувати процедури забезпечення необхідними матеріальними ресурсами, включаючи обладнання та майно, програмне забезпечення, робочу і технічну документацію. Основними документами системи якості як складової частини всієї документації банківської організації є:
1) настанову з якості - опис системи якості, політика і цілі у сфері якості, структура організації з розподілом повноважень щодо відповідальності;
2) програма якості - опис конкретних заходів у сфері якості, перелік ресурсів, порядок надання та вимоги до специфічної послузі;
3) методики, протоколи, інструкції та ін
Аналогічні системи якості вже створюються у сфері часткового господарства, громадського харчування, туризму, сервісобслужіванія і т.д.
Контрольні питання
1. Чому необхідна стандартизація банківської діяльності і які основні напрямки її розвитку?
2. Назвіть об'єкти стандартизації банківської діяльності.
3. У чому сутність єдиної структури побудови та визначення статусу реєстраційного номеру цінних паперів?
4. У чому особливості класифікації основних послуг до фінансового посередництва?
5. У чому полягає сутність системи якості банківської організації?
6. Які завдання в області якості банківських послуг передбачають міжнародні статті?
7. Банківська справа та відповідні фінансові операції?
7. Стандартизація страхової діяльності
Страхування є важливим елементом економічних відносин, представляючи фінансову послугу, притаманну економічно розвиненим країнам.
В основному використовується система комплексного страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб (страхувальників). Взаємозв'язок між майновим інтересом суб'єкта страхування і потребами в страховому захисті при настанні несприятливих обставин показана на малюнку:
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Майнова шкода
Майновий інтерес
Необхідність управління ризиком
Страховий інтерес (ризик)
Знання про страхування
Страховий захист (страховий договір)

Рис. Майнові інтереси і страхування.
Страхові відносини в сучасному розумінні цієї економічної категорії виникли в епоху Середньовіччя і розвиваються до теперішнього часу.
У всьому світі зрозуміли, що без потужної страхової індустрії, яка за розміром капіталу поступається тільки банківській системі, країна не може нормально розвиватися, така соціальна проблема, як забезпечення гідної якості життя, не може бути вирішена. У розвинених країнах вона вже забезпечує до 25% довгострокових капіталовкладень в розвиток національної економіки.
Страхування може бути добровільним і примусовим шляхом укладення відповідних договорів. Крім того, закон передбачає випадки обов'язкового страхування життя, здоров'я та майна громадян за рахунок коштів, наданих з відповідного бюджету (обов'язкове державне страхування).
Об'єктивні передумови попиту на страхування виникли у зв'язку з Законами: «Про захист прав споживача», «Про стандартизацію», «Про сертифікації продукції та послуг» і т.д. Таким чином, в нашій країні створена нормативно-правова база щодо захисту прав споживачів, що реально вплине на формування нового ринку страхових послуг.
У нашій країні в даний час здійснюється обов'язкове державне особисте страхування, обов'язкове страхування життя і здоров'я, страхування від нещасних випадків у тому числі:
1) обов'язкове державне особисте страхування податківців;
2) обов'язкове страхування життя і здоров'я космонавтів;
3) страхування співробітників правоохоронних органів;
4) страхування державних службовців;
5) страхування військовослужбовців;
6) обов'язкове страхування деяких інших категорій громадян (напр., пасажирів усіх видів транспорту).
Для розвитку стандартизації в галузі страхування організований Тих-й комітет, який планує здійснювати:
1) розробку концепції стандартизації та сертифікації в області страхової справи;
2) гармонізацію національних нормативних док-в по страхуванню та оцінки вартості об'єкта цивільних прав з міжнародними док-ми;
3) організацію та ведення довідково-інформаційного фонду міждержавних, державних, галузевих нормативних док-в товариств та асоціацій в області страхової справи.
Контрольні питання:
1. Які основні функції страхування в економіці?
2. Які особливості страхової справи як виду підприємницької діяльності?
3. Яку класифікацію видів страхування пропонує Цивільний кодекс?
4. Які майнові інтереси можуть стати об'єктами страхування?
Міжнародна інформаційна система.
Провідну роль тут відіграє Міжнародна організація по стандартизації (ІСО) в особі Комітету з інформаційних систем і служб (ІНФКО), який координує діяльність ІСО в обмін інформаційних послуг, баз даних, маркетингу, продажу стандартів, керує діяльністю Інформаційної мережі ІСО (ІСОНЕТ), а також виконує роботи, пов'язані з інформаційною діяльністю.
До складу ІНФКО входять Керуючий рада та три групи: за інформацією, з систем і з маркетингу.
Комітет складається з 61 дійсного члена та 16 членів-спостерігачів.
На 1997 рік у складі ІСОНЕТ 63 національних члена, 2 асоційованих і 6 міжнародних членів та інформаційний центр ІСО (НЕК).
Велику роль в інформаційному забезпеченні відіграє Міжнародний класифікатор по стандартизації (МКС). Деякі країни (Канада, Ірландія, Ісландія, Італія та ін) вже ввели МКС у свої інформаційні системи.
Стандартизація в інформаційних технологіях.
На сьогоднішній день це питання стає більш актуальним, так як самі інформаційні технології розвиваються дуже інтенсивно і, напевно, вже не знайдеться сфери діяльності, яка не використовувала елементи Вт Необхідні впорядкування, нормування та стандартизація насамперед у галузі інформаційних технологій, при веденні баз даних, і передач інформації, а також при технічного захисту її від перешкод і несанкціонованого доступу.
Значний інтерес проявляє міжнародне співтовариство до безпеки своїх інформаційно-обчислювальних систем на різних рівнях: від великих банківських систем типу CHIPS і EFT, що здійснюють міжбанківські розрахунки на великі суми і аж до автоматів-касирів, які безпосередньо обслуговують клієнтів. Щодня банки США переводять платежі на суму близько 400млрд доларів; тижні економічна система міжбанківських клірингових розрахунків CHIPS обробляє до 500тис повідомлень на суму 1б5трлн доларів. За оцінками фахівців, щорічні збитки банків США в результаті несанкціонованого доступу зловмисників до інформації в їх системах становлять десятки мільйонів доларів, причому ціна кожного такого проникнення оцінюється сумою від 100тис до 1,5 млн доларів.
Ця ситуація стандартизації в галузі ідентифікації користувачів, повідомлень і шифрування інформації в банківських системах є досить актуальною проблемою. Для їх вирішення Американський національний інститут стандартизації (ANSI) на замовлення американської асоціації банкірів розробив більше 20 національних стандартів у галузі безпеки банківських систем.
Міжнародні стандарти фінансової звітності підприємств
Уніфікація фінансової звітності підприємств необхідна з таких причин: 1) податковим службам потрібна об'єктивна інформація, 2) підприємству потрібні взаємозв'язку з інфраструктурою; 3) збільшується коло користувачів звітної інформації. Не існує двох країн, де правила обліку, були б абсолютно тотожні. Просте ж копіювання системи будь-якої системи, навіть такої передової, як США, може спричинити за собою необхідність переходу всього законодавства на американські зразки. Тому необхідно розробляти свої національні стандарти бухобліку, де відображаються як національна специфіка і традиції обліку, так і міжнародний досвід.
Ідея стандартизації облікових процедур реалізується в рамках уніфікації обліку, яку проводить комітет з міжнародних стандартів обліку. Міжнародні стандарти розробляються ним же (IASC). Створенню міжнародних стандартів обліку передує велика підготовча робота. Умовно весь цей процес можна розбити на наступні етапи:
1-й - вибір об'єкта стандартизації;
2-й - визначення змісту роботи;
3-й - вивчення наукових розробок і практичних рішень;
4-й - аналіз зібраного матеріалу.
Стандарт публікується за один - два роки до введення в дію. Якщо протягом цього періоду зауваження та заперечення не надходять, то стандарт вважається прийнятим з тієї дати, яка встановлена ​​заздалегідь.
Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) можна об'єднати в групи єдиної спрямованості, таких груп п'ять, угруповання значною мірою умовна.
Контрольні питання
1. Чому необхідна уніфікація фінансової звітності підприємств?
2. Який орган розробляє міжнародні стандарти фінансової звітності продукцією?
3. Охарактеризуйте етапи підготовчої роботи при розробці міжнародних стандартів обліку.

Лекція 6
Тема 8. Регіональні організації із стандартизації та пріоритети міжнародної стандартизації.
1. Діяльність ЄС зі стандартизації
Діяльність ЄС в галузі стандартизації направлена ​​на виконання положень Римського договору 1957р. про створення єдиного європейського ринку. Для зближення національних стандартів був зроблений перехід на створення єдиних європейських стандартів - євронорм і прийняття Директиви ЄС. На адміністрацію підприємств покладено обов'язок підтверджувати відповідність продукту загальним вимогам директиви. Тому, якщо підприємство не дотримується вимог євронорми, на нього лягає необхідність доводити відповідність виробу загальним вимогам директиви через сертифікацію.
При розробці євронорм широко використовуються національні стандарти: країн-членів, особливо німецькі (стандарти DIN), французькі (AFNOR), а також міжнародні.
Роботи за директивами ЄС у галузі стандартизації ведуться з безпеки праці, охорони здоров'я і навколишнього середовища, а також за параметрами якості товарів.
З-за труднощів у товарообміні, які виникають внаслідок незнання стандартів в інших країнах ЄС, була прийнята директива ЄС "Методи і процеси інформування в галузі стандартів і технічних регламентів". Після її введення склалася процедура взаємного інформування країн-учасниць ЄС.
• кожна країна-учасниця ЄС зобов'язана інформувати відповідну інстанцію Комісію ЄС або центральні секретаріати СЕН і СЕН Елек про підготовку проектів нормативних документів.
• кожна із зазначених центральних інстанцій накопичує і обробляє інформацію і доводить її до національних органів з стандартизації країн-членів і регіональних органів стандартизації.
• кожна країна-член ЄС зобов'язана повідомляти отриману інформацію зацікавленим колам.
Директива стосується всіх видів продукції, крім харчових продуктів, сільгосппродукції, медикаментів і косметики.
Основні практичні завдання з регіональної стандартизації покладені на СЕН і СЕН Елек, які в своїй практиці інформаційного забезпечення керуються цією Директивою.
2. Європейський комітет зі стандартизації (СЕН)
Європейський комітет зі стандартизації існує з 1961р. Членами СЕН є 18 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеччина, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, ФРН, Франція, Швеція, Швейцарія.
СЕН - закрита організація.
Основна мета СЕН - сприяння розвитку торгівлі товарами і послугами шляхом розробки європейських стандартів (євронорм, EN)
Один з принципів роботи СЕН - обов'язкове використання міжнародних стандартів ІСО як основи для розробки євронорм.
Вищий орган СЕН - Генеральна асамблея, яка обирає Адміністративна рада.
Технічна робота з стандартизації виконується технічними комітетами, діяльність яких координується Технічними бюро.
Крім євронорм, СЕН розробляє документи з гармонізації (НД) та попередні стандарти (ENV), спрямовані на усунення технічних бар'єрів у торгівлі і на прискорення впровадження прогресивних технічних вимог у виробництво нових товарів.
Крім розробки стандартів на продукцію, послуги, процеси СЕН займається стандартизацією систем забезпечення якості продукції, методів випробувань і акредитації випробувальних лабораторій. У цьому напрямку створені і затверджені євростандарти серії 29000 (EN 29000) в якості п'яти європейських стандартів.
В області випробувань, сертифікації та акредитації прийнято комплекс із семи європейських стандартів - євронорми серії 45000 (EN 45000).
3. Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (СЕН елек)
Створений у 1971р. Члени СЕН Елек 17 країн. Відсутня германію, а замість Ісландії - Ірландія. Структура аналогічна СЕН.
Основна мета СЕН Елек - розробка стандартів на електротехнічну продукцію. Крім СЕН / СЕН Елек, в європейському регіоні стандартизацією в галузі телекомунікацій займається Європейський інститут з телекомунікаційних стандартів.
4. Нова європейська організація по стандартизації.
У західноєвропейському регіоні створена організація по стандартизації в інтересах середнього і дрібного бізнесу (NORMAPME). Членами та засновниками її стали різні об'єднання сфери дрібного і середнього підприємництва.
Основне завдання нової організації полягає в інформуванні національних і галузевих організацій ремісничого виробництва щодо стандартизації та залучення їх до участі в стандартизації.
Можливо ця організація може стати асоційованим членом СЕН і заповнить брак регіональної стандартизації по лінії СЕН і СЕН Елек, що полягає в тому, що вона не охоплює дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм вихід на внутрішній ринок ЄС.
5. Межскандінавская організація по стандартизації (Інст).
Створена в 1952р. Її члени - Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція - основні, + 10 ін організацій, що займаються питаннями стандартизації в цих країнах.
Головна особливість діяльності Інст в тому, що вона не розробляє регіональних общескандінавскіх стандартів. Це пов'язано з тим, що, наприклад, Данія ще на початку 70-х рр.. відмовилася від національних стандартів і перейшла на міжнародні.
Своє основне завдання Інст бачить в узгодженні національних стандартів скандинавських держав.
При узгодженні стандартів фахівці Інсти спираються на правило " 4F ": Forbruker (споживач), Fabrikant (виробник), Forshrufter (безпека), Forshuning (результати досліджень).
За основу розроблюваних нормативних документів приймаються міжнародні стандарти ІСО, МЕК, євростандарти СЕН і СЕН Елек, інших організацій. Розроблені документи приймаються в якості національних після того, як їх проекти схвалюються усіма країнами членами Інст.
Важливим напрямком своєї діяльності організація вважає досягнення взаєморозуміння між скандинавськими країнами. Для цього проводяться щорічні з'їзди на яких обговорюються всі спірні питання. За взаємною домовленістю у роботі національних органів із стандартизації беруть участь представники Інст.
Як будь-яка регіональна організація Інст спрямовує свої зусилля на усунення технічних бар'єрів в торгівлі як у скандинавському регіоні так і з країнами ЄС. Основні шляхи для вирішення даної проблеми - гармонізація стандартів, взаємне визнання результатів випробувань, створення єдиної системи сертифікації відповідності продукції. Значну роль у цій роботі відіграють Данія, Норвегія і Швеція як члени ЄАВТ. Розроблена спеціальна програма щодо усунення бар'єрів у регіональній торгівлі, згідно з якою встановлюється автоматичне визнання результатів випробувань і контролю товарів, якщо вони здійснювалися на відповідність гармонізованих стандартів. Інст майже не має друкованих видань. Про її роботу повідомляється в національних журналах по стандартизації та бюлетені Копа.
Пріоритетними напрямками в гармонізації національних стандартів визнані: машино-і верстатобудування, безпеку робочих місць, експлуатаційна надійність і безпеку протипожежних засобів.
6. Міжнародна асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН)
Міжнародна асоціація країн Південно-Східної Азії в 1994р. створила Консультативний комітет з стандартизації і якості, куди входять національні організації із стандартизації та сертифікації країн АСЕАН: Малайзії, Таїланду, Індонезії, Сінгапуру, Філіппін, Брунею, Даруссаламу, В'єтнаму. Членами комітету є також торгово-промислові палати цих держав. У більшості названих країн національна стандартизація та застосування міжнародних стандартів знаходиться на досить високому рівні.
У Малайзії національна організація по стандартизації - Малайзійський інститут стандартів і промислових досліджень (СІРІМ) - існує з 1975р., Де основним власником акцій є малазійськоє уряд. Під керівництвом СІРІМ в Малайзії створена національна система стандартизації та сертифікації. Основними завданнями СІРІМ складається: подальший розвиток і вдосконалення стандартизації для сприяння торгівлі та промисловості, забезпечення безпеки продукції для життя і здоров'я людей, проведення наукових досліджень у галузі новітніх технологій та ін
У 90-і роки Малайзія стала одним із 25 лідерів світової торгівлі. Неабиякою мірою цьому сприяло створення системи акредитації випробувальних лабораторій, сертифікації товарів, що експортуються, сертифікації систем забезпечення якості на відповідність стандартам ІСО серіі9000.
Національний орган з стандартизації та сертифікації Таїланду - Таїландський інститут промислових стандартів (Тиси) - відрізняється особливою організацією своєї діяльності. Він веде всю роботу по стандартизації (від планування до прийняття). Тиси є структурним підрозділом міністерства промисловості, яке і затверджує стандарти. Проект стандарту приймається тільки після повної згоди зацікавлених сторін як за текстом, так і за технічними вимогами. Всю роботу з узгодження проводить Тиси. Уряд Таїланду надає підтримку національної стандартизації, здійснюючи закупівлі продукції різних галузей тільки при її повній відповідності вимогам національних стандартів. Тиси керує також і сертифікацією продукції, причому випробування проводять інститут і промислові та університетські лабораторії за його дорученням. У країні діє 10 систем сертифікації.
В Індонезії національна організація по стандартизації - Національна Рада з стандартизації Індонезії (ІДС) - створений в 1984р. Завдання ради включають координацію діяльності різних організацій із стандартизації та сертифікації, а також програм з стандартизації, розробку національної політики в галузі стандартизації та метрології, прийняття стандартизації після досягнення консенсусу всіх сторін. ІДС також представляє Індонезію в міжнародних організаціях із стандартизації, але питання акредитації випробувальних лабораторій і сертифікатів в її компетенцію не входять.
Майже всі національні організації - члени Консультативної комітеті з стандартизації та якості є державними і їхня робота фінансується державою (Виняток - сінгапурська організація по стандартизації СІСІР (знаходиться на самофінансуванні))
Майже всі національні стандарти країн АСЕАН носять добровільний характер (в Малайзії - 100%, Індонезії - 97%, Філіппінах - 95%, Сінгапурі - 91%, Таїланді - 97%).
Всі країни АСЕАН прийняли стандарти ISO серії 9000.
Сінгапур впроваджує стандарти ІСО серії 14000 з управління якістю послуг.
Розглянуті приклади дають уявлення про те, що країни АСЕАН зробили вагомий внесок у регіональну стандартизацію, очолювану Консультативним комітетом з стандартизації та якості.
Практична частина діяльності Комітету здійснюється трьома робочими групами:
1. група «Стандартизація та координація» займається створенням системи
обміну інформацією між національними організаціями з стандартизації та гармонізації стандартів.
2. групі «Підтвердження відповідності» отримана гармонізація національних систем сертифікації та оцінки відповідності продукції, питання взаємного визнання результатів сертифікації систем якості та реєстрації аудиторів.
3. в завдання групи «Випробування та повірки» входять питання метрології - розробки принципів взаємного визнання результатів випробувань та повірки вимірювальних приладів.
7. Панамериканський комітет стандартів
СКОПАНТ
СКОПАНТ існує з 1961р. і об'єднує національні організації Аргентини, Болівії, Бразилії, Чилі, Колумбії, Коста-Ріки, Еквадору, Домініканської республіки, Мексики, Панамв, Парагваю, Перу, Трінідат-Тобаго, Уругваю, Венесуели а також регіональні організації п'яти країн: Коста-Ріки, Сальвадору , Гватемали, Гондурасу і Нікарагуа. До 1975р. в КОПАНТ брав участь Американський нац. інститут стандартів.
Головна мета організації - усунення технічних бар'єрів у регіональній торгівлі. КОПАНТ вважає за необхідне застосовувати регіональну стандартизацію в тих областях, які не охоплені міжнародними стандартами або пов'язані зі специфікою, що вимагає встановлення особливих регіональних норм і правил.
Організаційна структура КОПАНТ традиційна. На чолі - Генеральна асамблея - вищий орган, в якому представлені всі країни-члени. На три роки обирається Виконавчої Ради, виконавчий секретар і Технічний координаційний секретаріат. Робочими органами є технічні комітети, діяльність яких координується спеціальними комісіями по розвитку, за законами і регламентами, з сертифікації та знаків відповідності, з фінансів, з метрології.
Діяльність КОПАНТ направлена ​​також і на вдосконалення роботи національних організацій країн-членів, зокрема навчання та підвищення кваліфікації фахівців, що працюють у національних органах зі стандартизації. Найбільш вагомою заслугою КОПАНТ є організація прийняття державами регіону метричної системи вимірів і сприяння переходу на неї.
8. Стандартизація в рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Стандартизація, сертифікація та метрологія в рамках СНД здійснюється у відповідність до «Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, сертифікації та метрології», яке є міжурядовим і діє з 1992р. Створений Міждержавна Рада країн-учасниць СНД (МДР), в якому представлені всі національні організації із стандартизації цих держав. МДР приймає міждержавні стандарти.
У 1995р. Рада ІСО визнав МДР регіональною організацією з стандартизації країн СНД.
Робота по стандартизації ведеться на основі пропозицій, що надходять від національних органів із стандартизації. Вже прийнято і переглянуто> 2500 міждержавних стандартів.
У сфері сертифікації прийнятий Перелік міждержавних нормативних документів, куди входить 21 документ з сертифікації: харчових продуктів, продовольчої сировини, іграшок, столових приладів, тютюну, чаю, засобів зв'язку. У перелік включені і документи по послугах, туризм, техобслуговування і ремонт автотранспортних засобів, готельний комплекс і пр.Половіну документів розробила Росія.
У рамках СНД діє «Угод про взаємне визнання результатів сертифікації». Але в цій області проблемно через розбіжності в правилах досить численних відомчих систем сертифікації.
У галузі метрології реалізуються програми робіт у кількох напрямках: передача розмірів одиниць фізичних величин, розробка і перегляд міждержавних документів з метрології, методи неруйнівного контролю.
Серед першочергових перспективних завдань МДР можна відзначити: розвиток співпраці та ISO, МЕК, СЕН та іншими міжнародними та регіональними організаціями з метрології; створення в рамках МДР Євро-Азіатської регіональної організації з акредитації випробувальних лабораторій; вирішення проблем уніфікації навчальних дисциплін по стандартизації, метрології та сертифікації з урахуванням їх діяльності в «єдиному просторі» по цих видах робіт.
На порядку денному також питання про можливість участі у роботі МДР національних організацій по стандартизації країн, які не є членами СНД. Інтерес до цієї області проявляють, в першу чергу, колишні учасники РЕВ.
9. Визначення пріоритетів в області
міжнародної стандартизації.
Пріоритетні напрями в галузі міжнародної стандартизації визначає Робоча група з питань політики у галузі стандартизації. Вона утворилася в 1990р. Наради Робочої групи (РГ) скликаються щорічно. У її роботі беруть участь національні організації із стандартизації практично всіх регіонів світу. Таким чином, пріоритетні напрямки по стандартизації, які виробляє РГ, стосуються по суті всіх країн світу.
Найбільш знаменитий документ, серед прийнятих РГ, - комплекс Рекомендацій урядам про політику в галузі стандартизації. Цей документ визначив основні пріоритетні напрямки та завдання для стандартизації:
а) охорона здоров'я та забезпечення безпеки;
б) поліпшення навколишнього середовища;
в) сприяння науково-технічному співробітництву;
г) усунення технічних бар'єрів в міжнародній торгівлі.
Найважливішим документом є і «Перелік об'єктів, що підлягають міжнародній стандартизації», який періодично оновлюється з урахуванням пропозицій.
У переліку позначено 15 секторів, для яких необхідна стандартизація.
1. Атомна енергетика, радіаційна безпека та захист.
2. Будівельне обладнання та елементи.
3. Електро-та електронне обладнання і деталі.
4. Охорона навколишнього середовища.
5. Протипожежний захист та системи захисту від крадіжок.
6. Машинне обладнання.
7. охорону здоров'я.
8. Трактори, машини для сільського та лісового господарства.
9. Транспортне обладнання.
10. Обробка інформації.
11. Енергетика.
12. Матеріали.
13. Інші продукти і обладнання.
14. Метрологія.
15. Забезпечення та оцінка якості.
По кожному сектору виділені першочергові завдання (критерії А) із зазначенням основних організацій, які розробляють стандарти в певному секторі.
Робоча група присвятила кілька нарад країнам Центральної та Східної Європи, які перейшли на ринкову економіку. По відношенню до них РГ заохочує взаємне визнання взаємне визнання випробування і систем сертифікації, вдосконалення гарантій якості, гармонізацію національних систем сертифікації з міжнародними.
При розробці технічних вимог і методів випробування продукції користуються рекомендаціями РГ з політики в галузі стандартизації. Робочою групою розроблено Рекомендації «Міжнародна гармонізація стандартів і технічних приписів», про які буде сказано нижче.
Всі документи РГ (правила, стандарти, рекомендації) носять добровільний характер, і кожна країна встановлює порядок їх застосування, виходячи зі своїх інтересів і можливостей.
10. Гармонізація стандартів.
Гармонізація стандарту - приведення його змісту у відповідність з іншим стандартом для забезпечення взаємозамінності продукції (послуг), взаємного розуміння результатів випробувань та інформації, що міститься в стандартах. У такій же мірі гармонізація може бути віднесена і до технічних регламентів.
Гармонізовані (еквівалентні) стандарти можуть містити деякі відмінності. У відповідність з цим Посібнику 2 ІСО / МЕК пропонує терміни:
Ідентичні стандарти можуть лише відрізнятися позначенням (шифром, кодом)
Уніфіковані стандарти - ідентичні за змістом, але різні за формою подання.
Погоджений стандарт - нормативний документ, узгоджений з іншим стандартом.
Порівнянні стандарти - нормативні документи на одну і ту ж продукцію (процеси, послуги) затверджені різними органами стандартизації.
Активна діяльність по гармонізації стандартів ведеться в рамках СНД.
У Західноєвропейських державах гармонізовано з міжнародними 70 - 80% національних стандартів. У Росії прийнято до 20% стандартів ІСО і ~ 60% стандартів МЕК.
Від міжнародного співробітництва з стандартизації та гармонізації стандартів залежить ефективність робіт з підвищення конкурентоспроможності товарів на зовнішніх і на внутрішніх ринках.
Актуальною проблемою є гармонізація стандартів щодо харчових продуктів та харчової сировини, робота з яким знаходиться в початковій стадії. Найбільш важлива умова для застосування стандартів полягає у введенні в національне законодавство положення, що встановлює максимальний рівень вмісту пестицидів у харчовій продукції.
За останні роки акценти гармонізації все помітніше зміщуються у бік національних систем стандартизації, метрології та сертифікації. Створення єдиного європейського ринку, перехід до ринкової економіки країн Східної Європи, укладення угод про вільну торгівлю на американському континенті ведуть до глобалізації міжнародної торгівлі: величезні маси товарів переміщуються по всіх країнах і континентах, що ще більшою мірою привертає увагу світової спільноти до питань технічних бар'єрів в торгівлі. Провідну роль у цьому напрямку продовжує грати ЗЕК ООН, визначаючи сфері співпраці з стандартизації та сертифікації товарів, що сприяла б вільної світової торгівлі товарами та послугами.
Історія стандартизації
1.1. Сутність, історія та перспективи розвитку стандартизації
Визначення ІСО
"Стандартизація" - це процес встановлення і застосування правил з метою впорядкування в даній області на користь і за участю всіх зацікавлених сторін, в часності, для досягнення загальної максимальної економії з дотриманням функціональних умов і вимог безпеки.
Вона визначає основу цього розвитку, а також і майбутнього і повинна йти нерозривно з прогресом.
Стандартизація
- Як діяльність, виникла у ІІІ тисячолітті до н.е.
- Реалізувалася на державному рівні на початку ХХ ст.
- Виникла як наука в 40-х роках ХХ ст.
- Отримала розвиток на світовому і регіональному рівнях у 40-х роках ХХ ст.
Приклад.
Виникнення державних систем стандартизації на основі уповноваженого органу.
1901 - Британський інститут стандартів (BSI);
1918 - Американський інститут стандартів (ANSI);
1918 - Французька асоціація по нормалізації (AFNOR);
1918 - Німецький комітет щодо нормалізації (DIN) і ін
2. Міжнародна стандартизація
Міжнародна стандартизація, участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн.
Результатом роботи по стандартизації є міжнародні стандарти або рекомендації по стандартизації, використовувані країнами-учасницями при створенні або перегляді національних стандартів.
Міжнародна організація по стандартах (ISO) створена в 1946р. ІСО є неурядовою організацією і використовується консультативним статусом ООН.
Завдання ИСО:
сприяння розвитку стандартизації та суміжних видів діяльності у світі з метою забезпечення міжнародного обміну товарами і послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науково-технічної та економічної областях.
Офіційні мови ИСО - англійська, французька.
3. Регіональна стандартизація.
Регіональна стандартизація - стандартизація, участь в якій відкрито тільки для відповідних органів лише одного географічного або економічного регіону світу.
Приклад.
Виникнення регіональних систем стандартизації на основі уповноваженого органу:
- АСЕАН - 1994р. (8 країн) асоціація країн Південно-Східної Азії
- АВС - регіональна система Америка-Британія-Канада (1952)
- INSTA - міжнародна організація по стандартизації (1953)
- CEN - Європейський комітет стандартизації (1961)
- CEN Елект - Європейський комітет стандартизації електротехнічних стандартів (1971)
- RDC - регіональна система Туреччина-Іран-Пакистан (1961)
- NOPMAPME - Європейська організація по стандартизації середнього та малого бізнесу.
- COPANT - Панамериканська (15 країн) комісія по стандартизації (1961)
- ARSO - Африканська організація по стандартизації
- ASMO - Арабська організація з стандартизації і метеорології.
- КООМЕТ - регіональна організація країн Центральної та Східної Європи (колишні країни члени РЕВ, а також ФРН)
1.3. Стандартизація в Росії
- 1555г. - (Царювання Івана Грозного) стандарти на військове спорядження і будівництво, наприклад, храм Василя Блаженного.
- 1911р. - Створення Товариства по стандартизації.
- 1923р. - Комітет еталонів і стандартів (КЕС).
- 1925р. - Комітет з стандартизації при Раді праці та оборони - створення державної системи стандартизації.
- 1930р. - Всесоюзний комітет стандартизації (ВКС).
- 1954р. - Комітет стандартів, мір і вимірювальних приладів (Держстандарт СРСР).
- 1992р. - Комітет по стандартизації, якості та сертифікації (Держстандарт РФ).
- 1992р. - Постійна комісія з стандартизації, якості та сертифікації - міждержавний орган країн СНД.

З. СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ
Слово «сертифікація» в перекладі з латині означає "зроблено вірно". І в цьому плані розуміння ідеї сертифікації відомо досить давно і сягає своїм корінням до різного роду запевненнями продавця покупцеві щодо якості свого товару. Розвитком цієї форми стало отримало широке поширення в 17-19 століттях таврування продукції. Прикладом такого таврування може бути зображення соболя на металопродукції, яку виробляли на уральських металургійних заводах, що належали Демидов. Продукцію з таким клеймом охоче брали по всій Європі.
3.1 СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ТА УТРИМАННЯ СЕРТИФІКАЦІЇ
З розвитком зовнішньоторговельних та економічних відносин все більш чітко проявляється необхідність і доцільність проведення об'єктивних випробувань і оцінок якості продукції незалежними від покупця і продавця експертами. Інформація про відповідність стандартам необхідна покупцеві, кінцевому споживачеві, що інспектують і контролюючим органам, страховим компаніям, урядовим органам та ін Тому сертифікація вважається основним достовірним способом доказу відповідності продукції (процесу, послуги) заданим вимогам. У самій загальній постановці для того щоб переконатися в тому, що продукція "зроблено вірно», треба знати, яким вимогам вона повинна відповідати і яким чином можливо отримати достовірні докази цієї відповідності.
У стандарті ДСТУ 2462-94 під сертифікацією мається на увазі процедура, за допомогою якої третя сторона (юридична особа або орган, які в розглянутому питанні визнані незалежними ні від постачальника, ні від покупця) дає письмову гарантію, що продукція, процес або послуга відповідають заданим вимогам. Загальновизнаним способом такого докази служить сертифікація відповідності (certificate of conformity) - документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.
Встановлення відповідності заданим вимогам пов'язане з певними випробуваннями, що полягають у визначенні однієї чи декількох характеристик даної продукції згідно з встановленою процедурою за прийнятими правилами. Будь-яка система сертифікації використовує стандарти (міжнародні, регіональні, національні і т.п.), правила і норми на відповідність вимогам яких проводяться випробування. Випробування проводять у спеціальних випробувальних лабораторіях. Систематичну перевірку ступеня відповідності заданим вимогам прийнято називати оцінкою відповідності. Більш приватним поняттям оцінки відповідності вважають контроль, який розглядають як оцінку відповідності шляхом вимірювання конкретних характеристик продукції.
У системах сертифікації третьою стороною застосовуються два способи вказівки відповідності стандартам: сертифікат відповідності і знак зі умови відповідності. Вони і є способами інформування всіх зацікавлених сторін про сертифікований товар. Сертифікат відповідності - це документ, виданий за правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Сертифікат може ставитися до всіх вимог стандарту, а також окремих розділів або конкретним характеристикам продукту, що чітко обумовлений в самому документі. Знак відповідності - це захищений у встановленому порядку знак, застосовуваний чи виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що дана продукція, процес або послуга відповідає конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Знак відповідності обмежений певною системою сертифікації, що вказує на обов'язок цієї системи (в особі органу з сертифікації) контролювати відповідність стандарту продукції, маркованої цим знаком. Зазвичай в системах сертифікації діють правила відповідності чи національні стандарти, які регламентують застосування знака відповідності. Дозвіл на використання знака відповідності видається органом з сертифікації. Приклади зображення знаків відповідності національним стандартам провідних країн світу наведені на рис.10.
З оцінкою відповідності пов'язані такі процедури як перевірка відповідності, нагляд за відповідністю та забезпечення відповідності. Перевірка відповідності - це підтвердження відповідності продукції (процесу, послуги) встановленим вимогам за допомогою вивчення доказів. Нагляд за відповідністю - це повторна оцінка з метою переконатися в тому, що продукція (процес, послуга) продовжує відповідати встановленим вимогам. Забезпечення відповідності - це процедура, результатом якої є заява, що дає впевненість у тому, що продукція (процес, послуга) відповідають заданим вимогам. Стосовно до продукції це може бути або заяву постачальника про відповідність (письмова гарантія в тому, що продукція відповідає заданим вимогам), або - сертифікація. При цьому заява постачальника може бути надруковано в каталозі, накладної, керівництві про експлуатацію або іншому повідомленні, що відноситься до продукції , а також це може бути ярлик, етикетка тощо Термін "заяву постачальника про відповідність" означає, що постачальник (виробник) під свою особисту відповідальність повідомляє про те, що його продукція відповідає вимогам конкретного нормативного документа. Заява виробника звичайно містить такі відомості: адреса виробника, що представляє заяву-декларацію, позначення виро-

Рис.10. Знаки відповідності національним стандартам деяких країн:
а) України; б) Росія; в) Великобританія; г) Німеччина;
д) Франція; д) Японія; ж) Південна Корея
лія і додаткову інформацію про нього; найменування, номер і дату публікації стандарту, на який посилається виробник; вказівку про особисту відповідальність виробника за зміст заяви та ін Посилання на стандарт в цьому випадку не означає твердження вироби організацією, яка прийняла цей стандарт, а виробник не має права користуватися знаками відповідності стандартам.
Процедури, правила, випробування та інші дії, які можна розглядати як складові самого процесу (діяльності) сертифікації, можуть бути різними в залежності від ряду факторів. Серед них - законодавство, що стосується стандартизації, якості і безпосередньо сертифікації; особливості об'єкта сертифікації, що в свою чергу визначає вибір методу проведення випробувань, і т.д. Іншими словами, доказ відповідності здійснюється з тієї чи іншої системи сертифікації, що відноситься до певної продукції, процесів чи послуг, для яких застосовуються одні й ті ж конкретні стандарти і правила і та ж сама процедура.
Систему сертифікації (у загальному вигляді) складають центральний орган, який керує системою, проводить нагляд за її діяльністю і може передавати право на проведення сертифікації іншим органам, правила і порядок проведення сертифікації; нормативні документи, на відповідність яким здійснюється сертифікація; процедури (схеми) сертифікації ; порядок інспекційного контролю. Системи сертифікації можуть діяти на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Якщо система сертифікації займається доказом відповідності певного виду продукції (процесу, послуг) - це система сертифікації однорідної продукції, яка у своїй практиці застосовує стандарти, правила і процедуру, що відносяться саме до цієї продукції.
До стандартів, які використовуються для цілей сертифікації пред'являються певні вимоги, які враховують технічні комітети організацій, що займаються стандартизацією. У стандарт включаються тільки ті характеристики, які можуть бути об'єктивно перевірені. Якщо при сертифікації третьою стороною необхідно встановити методи контролю виробничих процесів, такі вимоги включаються в спеціальні правила та програми сертифікації, засновані на стандарті. Стандарт також має встановлювати послідовність проведення випробувань, якщо це впливає на їх результати.
Сертифікація може мати обов'язковий і добровільний характер.
Обов'язкова сертифікація здійснюється на підставі законів і законодавчих положень і забезпечує доказ відповідності товару (процесу, послуги) вимогам технічних регламентів, обов'язковим вимогам стандартів. Оскільки обов'язкові вимоги цих нормативних документів відносяться до безпеки, охорони здоров'я людей і навколишнього середовища, то основним аспектом обов'язкової сертифікації є безпека і екологічність. У багатьох країнах діють прямі закони з безпеки виробів, тому обов'язкова сертифікація проводиться на відповідність зазначеним у них вимогам (самостійно або у вигляді посилання на стандарт). Номенклатура об'єктів обов'язкової сертифікації встановлюється на державному рівні управління.
Добровільна сертифікація проводиться за ініціативою юридичних або фізичних осіб на договірних умовах між заявником та органом з сертифікації в системах добровільної сертифікації. Допускається проведення добровільної сертифікації в системах обов'язкової сертифікації органами з обов'язкової сертифікації. Нормативний документ, на відповідність яким здійснюються випробування при добровільній сертифікації, вибирається, як правило, заявником. Заявником може бути виробник, постачальник, продавець, споживач продукції. Системи добровільної сертифікації найчастіше об'єднують виробників і споживачів продукції, зацікавлених у розвитку торгівлі на основі довгострокових партнерських відносин. На відміну від обов'язкової сертифікації, об'єкти якої та підтвердження їх відповідності пов'язані з законодавством, добровільна сертифікація стосується видів продукції (процесів, послуг), не включених до обов'язкової номенклатуру і визначених заявником (або у договірних відносинах). Правила та процедури системи добровільної сертифікації визначаються органом з добровільної сертифікації, але вони базуються на рекомендаціях міжнародних і регіональних організацій у цій області.
Рішення про добровільну сертифікацію, як правило, пов'язано з проблемами конкурентоспроможності товару, просуванням товарів на ринок (особливо зарубіжний); уподобаннями покупців, все більше орієнтуються у своєму виборі на сертифіковані вироби.
Якщо сертифікація проводиться з метою доказу безпеки вироби, то застосовуються стандарти, в яких регламентуються характеристики і норми безпеки. Це можуть бути і спеціально розроблені для даної мети нормативні документи. Наприклад, при сертифікації на безпеку виробів електронної техніки і побутових електротехнічних товарів використовуються міжнародні стандарти з безпеки МЕК. Якщо виріб сертифіковано на безпеку, то воно може маркуватися спеціальними знаками відповідності, які відносяться або до конкретних видів продукції, наприклад, електротехнічним побутових приладів, або мають більш загальний характер, тобто інформують споживача про безпеку багатьох видів товарів (додаток А).
3.2. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА СЕРТИФІКАЦІЇ УКРАЇНИ
Створення ефективної державної системи сертифікації можна розглядати як одну з першочергових проблем становлення економіки України. Перші нормативні документи системи сертифікації УкрСЕПРО розроблені в 1993 р . Система встановлює основні принципи, структуру та правила Української державної системи сертифікації продукції, процесів та послуг і призначена для проведення обов'язкової і добровільної сертифікації. Система створена відповідно до міжнародних нормативними документами ІСО / МЕК. Система передбачає, що сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів і вимогам, які передбачені відповідним законодавством України, проводиться виключно в рамках УкрСЕПРО. Загальне керівництво системи, організацію та координацію робіт з сертифікації здійснює Держстандарт України - Національний орган з сертифікації, а його функції безпосередньо виконує Управління сертифікації Держстандарту.
Організаційну структуру УкрСЕПРО становлять: національний орган з сертифікації - Держстандарт України; органи з сертифікації продукції; органи з сертифікації систем якості; науково-технічна комісія; випробувальні лабораторії (центри); експерти-аудитори; науково-методичний та інформаційний центр; територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України; Український навчально-науковий центр стандартизації, метрології та якості продукції. На високі темпи формування системи сертифікації в Україні впливає перехід до ринкової економіки.
Відповідно до угод про взаємне визнання результатів сертифікації видані в Системі УкрСЕПРО сертифікати відповідності визнаються в наступних країнах СНД: Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Узбекистан, Таджикистан і Туркменістан.
Встановлено (стандарт ДСТУ 2296-93) два варіанти зображення національного знака відповідності:
-Для продукції, яка відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів і вимогам, що передбачені відповідними законодавчими актами України, за якими встановлено обов'язкова сертифікація (рис.11 а);
-Для продукції, яка відповідає всім вимогам нормативних документів, які поширюються на дану продукцію (рис. 11 б).

Рис.11 Національний знак відповідності для продукції
Проведення сертифікації продукції в системі Укрсепро в загальному випадку проводиться у відповідності зі схемою, наведеною на рис.12. Для проведення випробувань продукції Заявник надає до випробувальної лабораторії зразки (проби) продукції та технічну документацію на неї. Форма сертифіката відповідності наведена на рис.13. Термін дії сертифіката відповідності на продукцію, що випускається підприємством серійно, визначається з урахуванням терміну дії нормативних документів на продукцію, терміну, на який сертифікована система якості, але не більше, ніж на три роки. У разі сертифікації одиночного виробу або партії виробів виданий сертифікат відповідності поширюється тільки на відповідне одиночне виріб або партію виробів.
Сертифікація системи якості при виробництві певних видів продукції проводиться з метою підтвердження відповідності вимогам стандартів на системи якості (наприклад, ISO 9001 - ІСО 9003) і забезпечення упевненості в тому, що виробник здатний постійно випускати продукцію, яка відповідає вимогам нормативних документів. При цьому продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, а виробник застосовує всі заходи для запобігання появи такої продукції на постійній основі. Форма сертифіката на систему якості наведено на рис.14.
Відповідно до чинного законодавства за реалізацію продукції, яка підлягає, але не пройшла обов'язкової сертифікації, виробник (продавець) сплачує штраф у розмірі 25% від вартості проданої продукції; за реалізацію імпортних продовольчих і непродовольчих товарів, які не відповідають вимогам українських нормативних документів щодо безпеки для життя, здоров'я і власності споживачів і навколишнього середовища штраф становить 50% вартості реалізованих товарів.
Однією з головних проблем у розвитку системи сертифікації в України є питання визнання чи взаємного визнання результатів сертифікації провідними зовнішньоекономічними партнерами. Ця проблематика охоплює такі напрями розвитку: участь у міжнародних системах сертифікації й у роботі міжнародних організацій, що займаються проблемами сертифікації; укладання угод з національними органами зарубіжних країн про взаємне визнання сертифікатів та результатів випробувань; створення технічних центрів Держстандарту за кордоном; акредитація зарубіжних органів з сертифікації та випробувальних лабораторій в українській системі сертифікації та укладання угод між вітчизняними та зарубіжними випробувальними лабораторіями про взаємне визнання протоколів випробувань. Система сертифікації в Україні також будується на міжнародних принципах, що позитивно позначиться на проблемі визнання зарубіжними державами українських випробувальних лабораторій, результатів випробувань, отриманих у цих лабораторіях, українських сертифікатів і знаків відповідності.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Виробництво і технології | Лекція
444кб. | скачати


Схожі роботи:
Стандартизація та сертифікація 2
Стандартизація і сертифікація
Стандартизація і сертифікація 3
Сертифікація і стандартизація
Метрологія стандартизація і сертифікація 3
Метрологія стандартизація і сертифікація 2
Метрологія стандартизація і сертифікація 4
Метрологія стандартизація і сертифікація
Стандартизація і сертифікація продукції
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru