додати матеріал

приховати рекламу

Соціологічні методи дослідження у педагогіці

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Контрольна робота на тему

Соціологічні методи дослідження у педагогіці”

План

  1. Загальні відомості про використання соціологічних методів.

  2. Анкета, її значення у дослідженні.

  3. Види анкет та їх характеристика.

  4. Методи усного опитування (інтерв'ю); їх класифікація та умови використання.

  5. Можливості вивчення особистості через оцінювання та самооцінювання.

1. Загальні відомості про використання соціологічних методів

Вже тривалий час соціологи проводять дослідження різноманітних явищ суспільно-політичного життя із залученням значної кількості людей, тобто великих масивів, чи об’ємів вибірки, використовуючи при цьому відповідні методи, які, завдяки простим технікам впровадження та надійним процедурам обробки отриманої інформації, мають велику популярність серед науковців. Зазначені чинники є важливими, оскільки однією з головних проблем організації соціологічних досліджень вважають протиріччя між обмеженими матеріально-технічними можливостями дослідників, з одного боку, та специфікою природи і властивостей виучуваних соціальних процесів і явищ, з іншого. Крім цього, кожний елемент, що підлягає вивченню, визначається множиною ознак: об’єм емпіричної інформації ще більше зростатиме, якщо соціолог спостерігає явища не в статиці, а в динаміці.

Теоретичні основи педагогіки, що є складовою частиною філософії, також націлені на вивчення непростих процесів та явищ, і для цього з успіхом можуть бути використані соціологічні методи, якщо їх адаптувати до відповідних умов. Тому широке застосування при дослідженні проблем навчання та виховання, отримали такі з них: усне й письмове опитування, оцінювання (рейтинг) та самооцінювання. Цей факт підтверджується рядом наукових праць. Зокрема, питання проведення анкетування й інтерв’ю висвітлювалося такими дослідниками, як: В.Коган, П.Парибок, В.Рожин, А.Светницький, В.Ядов та ін. Обгрунтування методу рейтингу здійснювали: Б.Ананьєв, Є.Григорєва, Дж.Гілфорд, Креч, Крачфілд, П.Торндайк, Е.Хаген. Проблему самооцінювання особистості вивчали: Г.Засобіна, С.Зимічова, З.Леонова, С.Галл, Ж.Ліндей, Л.Іванова, М.Розенберг та ін.

Якщо розглядати історичний аспект використання соціологічних методів у педагогіці, то доцільно зазначити, що в 1899 році в США було проведено дослідження, яке базувалося на аналізі більше ніж 600 висловлювань учителів про мотиви своєї діяльності. А в 1911 році статистичній обробці піддавалися дані анкетного опитування близько 14 тисяч педагогів. Й таких прикладів можна навести багато, і це стосується не лише минулого, але й теперішнього часу.

Основними соціологічними методами, що превалюють у педагогічних дослідженнях, можна вважати письмове та усне опитування, тобто анкетування й інтервю. Тому необхідно розглянути деякі аспекти планування й нормування діяльності при їх реалізації.

Загальновідомо, що основою для розробки нормативів будь-якого методу наукового пізнання є виділення його основних структурних елементів, найхарактерніші з яких можуть виступати етапами дослідницької роботи. Для усного й письмового опитування доцільно виділити такі етапи:

1. Окреслення проблеми дослідження; визначення обєкта, предмета пошукової роботи, мети і завдань та їх стилізування й уточнення; розробка робочої гіпотези, а також визначення характеру й об’єму інформації для формулювання запитань. Якщо опитування різнопланове, то уточнюються терміни проведення окремих етапів чи операцій дослідження.

2. Розробка програми дослідження; визначення послідовності реалізації (розв’язання) проблеми, а також техніки й процедури роботи.

3. Розробка документації: складання питальника для анкети або інтерв’ю (коригування запитань) та відповідних інструкцій для роботи (якщо педагог-дослідник залучає до опитування своїх колег чи учнів старших класів).

4. Визначення масиву (популяції або вибірки) залежно від мети й завдань опитування, складності (глобальності) досліджуваної проблеми.

5. Розмноження документів дослідження.

6. Збирання первинної інформації (можливе й пробне опитування) – перевірка, уточнення, шліфування запитань тощо.

7. Обробка отриманого матеріалу.

8. Аналіз результатів обробки й підготовка рекомендацій щодо їх використання.

9. Консервування (зберігання) матеріалів дослідження.

Разом з тим, слід зазначити, що структура й конкретні значення показників соціологічного дослідження залежать від його типу. Визначимо, які з них доцільно використовувати в системі освіти для вивчення громадської думки.

1. Поглиблене дослідження маловивчених проблем, яке пов’язане із розробкою сучасних теорій (зокрема, трудової підготовки), й зорієнтоване на вироблення сукупності практичних рекомендацій щодо їх впровадження у загальноосвітніх школах. Воно характеризується комплексним, багаторівневим вивченням дидактичного процесу, що передбачає використання різноманітних методик одержання й опрацювання інформації при значній кількості (масиві) учасників.

2. Регулярне вивчення вузького спектру науково-методичних проблем; підпорядковане конкретизації та поглибленню окремих освітніх аспектів (наприклад, теоретичних основ трудового навчання і виховання), перевірці й уточненню наявних емпіричних даних про можливі шляхи загальнотехнічної підготовки українських школярів.

3. Зондування громадської думки (попереднє опитування учителів, учнів та батьків про їхнє бачення перспективи трудового навчання у загальноосвітній школі); дозволяє отримати окремі зрізи загальних педагогічних процесів чи явищ.

4. Експрес-опитування – оперативне оцінювання конкретних станів думки респондентів, отримання “миттєвої фотографії” ситуації; дає можливість вивчати окремі характеристики досліджуваної проблеми, що є актуальними протягом певного проміжку часу.

Представивши загальну інформацію про використання соціологічних методів у педагогіці, слід провести більш детальний аналіз кожного з них.

2. Анкета, її значення в дослідженні

Метод анкетування побудований на письмовому задаванні наперед підготовлених запитань іспитникам й отриманні адекватних відповідей; як правило, кожне наступне питання є логічним продовженням попереднього. Тому, в анкеті (на відміну від інтерв’ю й особливо бесіди) існує жорстка логічна конструкція змісту, яка залишається незмінною протягом проведення всього опитування.

Анкета як ефективний засіб пізнання найчастіше використовується тоді, коли необхідно вивчати думку педагогів, школярів та їх батьків щодо шляхів і напрямків реалізації навчально-виховного процесу, коли потрібно дізнатися про ставлення учнів певного віку один до одного, до вчителів та предметів, які вони викладають, до різних видів трудової діяльності тощо.

Письмове опитування може бути з успіхом реалізоване при умові, що педагоги та їх вихованці звикли систематично відповідати на подібні запитання й з всією серйозністю та розумінням ставляться до виконання пропонованих завдань. Позитивних результатів можна досягнути при роботі з тими колективами, з якими дослідник вже попередньо ознайомився, вивчаючи певні аспекти педагогічного процесу за допомогою інших методів (бесіди, спостереження або експерименту).

Анкетування доцільно широко використовувати тоді, коли проводиться дослідження великого спектру аналогічних проблем, або вивчаються подібні за певними ознаками іспитники. Під сучасну пору цим методом можна також визначати необхідні ділові якості та риси особистості, що мають бути притаманні педагогам або учням, а також певною мірою прогнозувати основні напрямки реалізації дидактичних завдань, зокрема для конкретних загальноосвітніх навчальних закладів.

Як і будь-який метод наукового пізнання, анкета має свої переваги та недоліки. До позитивних аспектів належить можливість одночасного опитування великого масиву (кількості респондентів). При анкетуванні не є обов’язковим особистий контакт дослідника й іспитника, її можна переслати поштою або передати через довірену особу. Проведення письмового опитування, якщо воно попередньо підготовлене, не потребує (як, наприклад, при бесіді) кваліфікованого організатора. Вчителі-предметники, студенти-практиканти й навіть учні старших класів можуть успішно виступати в ролі розповсюджувачів анкети.

Завдяки тому, що анкета містить багато різноманітних варіантів вирішення певної проблеми, дослідник може отримати інформацію, яка раніше не була й не могла бути в його розпорядженні. Крім того, однакові або подібні відповіді, висловлені великою кількістю іспитників, можуть об'єктивно й правдиво підтверджувати (чи спростовувати) закономірність конкретного явища, факту.

Матеріали письмового опитування, отримані з різноманітних джерел (загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій та ін.), дадуть можливість науковцеві правильно зорієнтуватися у визначенні теоретичних основ проблеми, а також виділити нові аспекти своєї діяльності.

Позитивний бік використання анкети, може мати також і негативні наслідки. Як показує практика роботи, досить часто дослідники вибирають анкетування провідним методом своєї діяльності, хоча саме в педагогіці отримані за допомогою письмового опитування факти не завжди можуть вважатися основними й беззаперечними.

Слід наголосити, що анкетне опитування дає достовірну інформацію про рівень свідомості, але не про реальну поведінку іспитників. Поставлені запитання дають можливість отримати відповіді лише про вербальну поведінку респондента, тобто про те, як він має поступати, чи про те, як він повів би себе в тій або іншій ситуації.

Можливості проведення анкет серед школярів обмежена віковими особливостями дітей. Чим молодший учень, тим менше шансів отримати від нього змістовну інформацію на поставлене запитання. Це визначається не лише тим, що дитина недостатньо вміє будувати свої відповіді, але й тим, що вона часто висловлює не свою думку, а пристосовується до того, що хочуть від неї почути дорослі. Крім того, відповіді на питання анкети потребують досить складного аналізу явищ або й самоаналізу, який просто недоступний для молодших школярів.

3. Види анкет та їх характеристика

Структура та характер анкет визначаються змістом і формою запитань, які задаються іспитникам. Саме тому при їх формуванні необхідно чітко окреслити коло запитань до респондентів, лаконічно й однозначно їх записати, та апробувати.

Питання, що вводяться до анкети, за змістом можна розділити на дві великі групи. У першу з них входять прямі запитання: їх зміст, формулювання збігаються з об'єктом інтересу дослідника, як, наприклад: Чи подобається Вам професія вчителя (лікаря, юриста, артиста, інженера, водія тощо)? З цього видно, що ставлення до певного фаху (саме те, що потрібно науковцеві) включене в зміст запитання.

Якщо формулювання запитання та об'єкт інтересу дослідника не збігаються, то це питання належить до групи непрямих. Бо, наприклад, фраза: Чи згідні Ви з твердженням, що професія вчителя (лікаря, юриста, артиста, інженера, водія) є однією із найкращих? не прямо передає ставлення до конкретного Фаху. Підбір непрямих запитань є складним завданням для науковця, оскільки при формуванні анкети існує небезпека відхилення від предмета дослідження.

Зміст запитань анкети визначається також характером досліджуваної ситуації, яка може бути як реальною (безумовною), так і передбачуваною (умовною). Якщо, наприклад, ми проводимо опитування серед п’ятикласників, то фраза: Чи подобається Вам навчання у школі? Для кожного іспитника є безумовною, вона відтворює реальну ситуацію. А запитання: Чи хотіли б Ви обрати професію вчителя? Для тих само школярів є умовним, заданим у передбачуваній ситуації.

Інколи передбачувані ситуації та питання, що їх репрезентують, відносять до проективних. Їх прикладом може бути пропозиція для іспитників завершити певну умовну ситуацію, підібрати підписи до малюнків тощо. Розробляючи анкету, поряд із змістом запитань, необхідно визначити також їх форму. Це залежить від завдань дослідження і є основою для вибору способів опрацювання отриманої інформації. За своєю формою анкета може бути вільною (із відкритими запитаннями), закритою та напівзакритою.

Вільна анкета (із відкритими запитаннями). Відкритими називають такі питання, на які інструкція не обмежує напрямків мислительних дій і не визначає очікуваних варіантів. Тому, відповідь на запитання: Які шкільні предмети Вам найбільше подобаються? Може містити будь-який спектр думок іспитників.

Слід зазначити, що вільні анкети дозволяють якнайкраще передавати справжні думки опитуваних, правильніше ті, які найбільше підходять їм у конкретній ситуації. Проте, таке опитування не може бути засобом точного вимірювання, оскільки до нього важко використати математичні методи. Тому вільне анкетування застосовується для попереднього орієнтування у представленій проблемі.

Точніше вимірювання думок респондентів можливе з використанням закритих анкет. Таке опитування буває двох видів: з передбаченими альтернативними відповідями (так, ні), а також з обмеженим їх переліком.

Закриті анкети (з альтернативними відповідями) застосовують у випадках коли потрібно визначити позитивне чи негативне ставлення іспитника до обєкта дослідження без уточнення ступеня уподобання (більше-менше, краще-гірше тощо). Наприклад: Чи будете Ви систематично відвідувати гурток технічної (декоративно-ужиткової) творчості, якщо заняття за часом співпадають із показом по телевізору улюблених передач? (так, ні).

Закриті анкети (з обмеженим переліком відповідей) дозволяють дослідникові дізнатися про найбільше вподобання іспитника з-поміж усіх можливих, поданих у списку. Зокрема, запитання: Яка із нижче вказаних професій Вам найбільше подобається? (агроном, інженер, лікар, учитель, продавець), зумовлює школяра вибрати лише одну відповідь.

Закриті анкети, на відміну від відкритих, легше піддавати статистичній обробці. Проте, в них не передбачені деякі малоймовірні (але можливі) думки респодентів. Якщо школяр не знайде, наприклад, у списку професій ту, яку він насправді вподобав, то він не може обєктивно відповісти на запитання анкети. В такому випадку інструкція повинна дозволяти учневі вписувати свій варіант. А це можливо при використанні напівзакритої анкети.

Напівзакрита анкета є комбінованим варіантом письмового опитування. У ній передбачена можливість вибору як конкретної відповіді на поставлене питання, так і формулювання власної думки. Приклад такого запитання: Що спонукає Вас займатися у гуртку технічної (декоративно-ужиткової) творчості? (Підкресліть або впишіть відповідь, що підходить Вам найбільше). При проведенні напівзакритих анкет підвищується складність їх опрацювання, але розширюється діапазон висловлюваних думок, що сприяє об’єктивності дослідження.

Форми закритих запитань визначаються передбаченими дослідником способами відповідей. Вони можуть будуватися за схемами парних порівнянь, послідовних категорій оцінок, а також рангового ряду. Дамо їх коротку характеристику.

Схема парних порівнянь полягає в тому, що із всіх варіантів відповідей складаються ланки, в кожній із яких іспитник має вибрати те, що йому найбільше підходить. Наприклад, відповіді на запитання: Як Ви ставитеся до зазначених професій? Можуть бути закритими за схемою парних порівнянь: пілот – агроном, інженер – лікар, юрист – продавець, педагог – бухгалтер і т.д. Тоді інструкція до відповіді містить вимогу, щоб у кожній парі професій підкреслити одну, кращу на думку респондента. Слід зазначити, що число парних комбінацій зростає дуже швидко із збільшенням кількості порівнюваних об’єктів. Тому, ця схема може використовуватися при незначному обсязі досліджуваних елементів, коли потрібна велика точність і надійність відповідей.

Схема послідовних категорій передбачає диференціацію відповідей адекватно до шкали оцінок, визначених дослідником. Наприклад, відповіді на питання: Чи згідні Ви з твердженням, що професія вчителя (лікаря, юриста) є однією із найкращих? можна розподілити за категоріями оцінок згоди: “безумовно згідний”, “згідний”, “мабуть, згідний”, “не згідний”, “безумовно не згідний”. Неважко побачити, що послідовність цих оцінок утворює певну спадаючу шкалу. Для підрахунків потрібно приписати категоріям оцінок відповідно числа: 5,4,3,2,1. Тоді ступінь згоди іспитників може бути визначена конкретним числом на цій шкалі шляхом знаходження середньої арифметичної величини або моди (медіани).

Наслідки опитування можна записати в формі таблиці частот відповідей (представлені дані отримані студентами Дрогобицького державного педуніверситету в ході проведеного анкетування серед учнів 11-х класів під час проходження педагогічної практики).

Таблиця

Професія

“Вага” категорії

Кіль-кість опи-таних

Середня арифметик-на величина


Безу-мовно згід-ний

Згід-ний

Ма-буть згід-ний

Не згід-ний

Безу-мовно не згід-ний




5

4

3

2

1



Учитель

7

21

44

12

16

100

2,9

Лікар

11

29

32

13

15

100

3,08

Юрист

32

37

14

15

2

100

3,82

Середній ступінь згоди (середня арифметична величина) для кожної професії обчислюється за формулою:

де xiвеличина окремих елементів певної сукупності;

fiчастота появи окремої величини;

n – кількість членів сукупності.

Таким чином, за опрацьованими результатами закритої анкети можна стверджувати, що із зазначених професій найбільшу популярність серед випускників шкіл (1997-98 н.р.) м. Дрогобича має фах юриста.

Для точніших обчислень думок іспитників, слід визначити за певними правилами шкальні бали кожної категорії та внести їх у відповідні графи.

4. Методи усного опитування (інтерв’ю); їх класифікація та умови використання

При дослідженні різноманітних процесів та явищ педагогам часто доводиться виявляти також й причини, які лежать в основі їх виникнення та розвитку. Зокрема, це можуть бути мотиви позитивних чи негативних вчинків школярів, їх вибору різних видів позакласних занять, ставлення до навчальних предметів, стимули до трудової діяльності тощо. Вивчення внутрішніх спонукальних причин самоствердження іспитників доцільно реалізовувати за допомогою інтерв’ю.

Усне опитування часто поєднується з письмовим, і може передувати йому, супроводжувати або завершувати його; це залежить від мети, завдань і умов здійснення пошукової роботи.

Оскільки існує багато різних видів інтерв’ю, спробуємо класифікувати їх за найхарактернішими ознаками.

За дослідницькими цілями вирізняють: інтерв’ю думок (скеровані на виявлення ставлення іспитників до конкретного явища чи факту) й документальні інтерв’ю (де уточнюються певні події).

За структурною побудовою інтерв’ю поділяють на нестандартизовані (неформальні), стандартизовані (категори-зовані), й напівстандартизовані.

Нестандартизоване інтерв’ю передбачає попереднє продумування запитань дослідником, формулювання й послідовність яких у ході розмови можуть змінюватися. Педагогічні дослідження найчастіше розпочинаються саме за допомогою таких опитувань, оскільки вони є найближчими до життєвих ситуацій, їх можна проводити в невимушеній формі. Проте, результати такого інтерв’ю важко кількісно опрацьовувати; в ході проведених розмов з’являється багато побічної інформації, що немає прямого відношення до завдань дослідження (коли співбесідник захоплюється й відходить у бік від предмета розмови).

Часто використовується інтенсивне (або якісне, глибинне, вільне) інтервю, для якого взагалі спеціально не готують наперед сформульованих запитань. Дослідник вільно використовує навідні питання, домагаючись того, щоб іспитник самостійно виклав думку (про причини поведінки, ставлення до друзів чи товаришів і таке ін.).

Стандартизоване інтерв’ю передбачає формулювання запитань у певній, чітко визначеній послідовності, що дотримується протягом всієї розмови. Така конструкція дозволяє легше реєструвати отримані результати, піддавати їх кількісному опрацюванню й порівнянню. Разом з тим, слід вказати на недоліки, йому притаманні. А саме: відсутність гнучкості, неможливість глибокого проникнення в ситуацію та складність врахування багатозначних понять.

Недоліки попередніх видів опитування компенсуються при використанні напівстандартизованого інтерв’ю, яке включає в себе як чітко сформульовані запитання, так і ті, що дозволяють дослідникові вільно маневрувати при розмові.

У процесі усного опитування велику увагу приділяють формулюванню запитань, переведенню мети і завдань дослідження у ряд конкретних стимулів, які скеровані на отримання потрібної інформації. Питання в інтерв’ю (як і в анкеті) можуть бути:

  • відкритими, коли характер та кількість відповідей, їх вигляд і форма не передбачаються завчасно (використовуються лише в нестандартизованих інтерв’ю);

  • закритими, коли передбачають вибір однієї або кількох відповідей лише в запропонованих формулюваннях (для стандартизованого інтерв’ю);

  • напівзакритими, коли іспитникові пропонується вибрати одну або декілька відповідей із ряду пропонованих, і в цей же час надається можливість висловити суто свою, власну думку (для напівстандартизованих інтерв’ю).

Як показує практика роботи, у процесі проведення опитувань (усних і письмових) виникає багато непередбачених проблем. Це стосується, в першу чергу, вміння дослідника переводити зміст гіпотези в площину запитань інтерв’ю та анкети. При формулюванні питань й можливих варіантів відповідей науковець повинен чітко уявляти собі їх мету, можливості виявлення необхідних залежностей і тенденцій.

Соціологи попереджають про часті помилки, які полягають у тому, що дослідницькі цілі трансформуються у дуже прямі запитання. Тому інколи буває доцільніше об’єкт нашої цікавості пізнавати непрямо, а через систему часткових запитань; слід уникати слів із подвійними значеннями і дуже довгих речень.

Не рекомендується також у прямій ормі торкатися шепетильних для іспитника тем. Мабуть, запитання: Чи, на Ваш, погляд, Ви володієте педагогічною майстерністю? Легко шокує респодента або викличе негативну реакцію. Успіх такого інтервю дуже залежить від тактики його поведінки. Слід пам’ятати, що невдалий початок розмови із учителем може спричинити незаплановане швидке її завершення.

Розпочинати інтерв’ю рекомендується із загальних питань, які дозволяють ввести респондента в коло досліджуваних проблем, викликають у нього зацікавлення, сприяють налагодженню контакту. Перехід до спеціальних запитань має здійснюватися поступово, інколи лише в середині бесіди дослідник може торкатися основної мети дослідження.

Не бажано зав’язувати розмову із загальних питань про вік, стаж роботи тощо; це можна зробити при завершенні інтерв’ю, або зовсім іншим способом.

Як і анкетування, інтерв’ю має певні переваги й недоліки. До переваг можна віднести те, що воно проводиться, як правило, в неформальній обстановці. Тому люди, які часто відмовляються заповнювати найкоротшу анкету, легко вступають у розмову й дають потрібну інформацію. При проведенні інтерв’ю дослідник може спостерігати за поведінкою співрозмовника, що полегшує інтерпретацію отриманих даних. Завдяки можливості розкидати запитання усувається небезпека їх взаємного впливу (тобто, спотворення відповідей, спричиненого близьким сусідством споріднених за характером запитань). Іспитник, що відповідає усно, в більшості випадків серйозніше ставиться до заданих запитань, оскільки хтось вважає за потрібне витратити свій час на розмову з ним. Зменшується число запитань, на які немає відповідей, оскільки дослідник у процесі опитування має можливість до них повертатися.

Суттєвим недоліком інтерв’ю (порівняно з анкетою) є значні витрати грошей і часу при його застосуванні (формуванні питальника та безпосередньому проведенні). Крім того, один дослідник може опитати усно значно менше людей, ніж письмово.

5. Можливості вивчення особистості через оцінювання та самооцінювання

Взаємостосунки між людьми мають значною мірою оцінювальний характер. Кожний із нас мав можливість звернути увагу на те, як люди охоче говорять про інших і дають їм оцінки. Ця особливість з успіхом може бути використана при дослідженні проблем навчання та виховання. Саме тому, значного поширення у педагогіці набув метод оцінювання (рейтингу).

Рейтинг – метод психологічного вимірювання, який базується на судженнях компетентних суддів; іншими словами – це спосіб непрямого спостереження, що полягає у вивченні та оцінюванні обєкта дослідження людиною, яка пізнавала його протягом тривалого часу.

Рейтинг полягає в тому, що дослідник звертається до “суддів” із проханням оцінити конкретні властивості (риси) добре знайомої їм людини. Оцінювання може бути проведено за допомогою неперервної або дискретної шкали, що дозволяє визначити “місце” індивіда в соціальному середовищі (школі, класі, на вулиці тощо). “Судді”, що характеризують добре знані їм об’єкти вивчення, порівнюють їх з ознаками, які необхідно розкласти відповідно до оцінки.

Звичайний інструментарій рейтингу містить два компоненти:

  1. Ряд змінних (перелік властивостей), які потрібно оцінити.

  2. Відповіді на вибір (оцінки), з яких необхідно вказати одну (най об’єктивнішу).

Найтиповішим для оцінювання є варіант, коли для кожної властивості у відповіді – реакції визначена частота її прояву, як наприклад: “завжди”, “періодично”, “інколи”, “рідко” або інтенсивність: “дуже значною мірою”, “значною мірою”, “незначною мірою”, “мінімально”.

Також, при оцінюванні якості роботи та особистих рис учителя кожна із досліджуваних характеристик може бути представлена за шкалою балів: 5,4,3,2, де “5” – максимальний ступінь вираження (прояву) властивості, “2” – мінімальний.

Щоб допомогти суддям при визначенні рейтингу педагога, до розглядуваних ознак його діяльності можна додавати певні характеристики, які свідчитимуть про рівень майстерності: “формує міцні та глибокі знання (так, ні, не знаю)”; “формує належні вміння і навички (так, ні, не знаю)”; “розвиває глибокий інтерес та зацікавлення до свого предмета (так, ні, не знаю)”; “розробив і впроваджує свою систему трудової підготовки (так, ні, не знаю)” та ін.

Представлені варіанти компонування структури рейтингу вибираються у залежності від мети та завдань дослідження, зокрема тих властивостей, які потрібно оцінити.

Як і кожний пошуковий метод, оцінювання має позитивний й негативні аспекти.

У порівнянні із прямим спостереженням, рейтинг відзначається економічністю. Наприклад, безпосередньо дослідникові потрібно багато часу, щоб дати характеристику діяльності педагогів та їх вихованців. Ще складніше буває вивчити систему їх роботи. І якщо керівники шкіл, чи інших навчальних закладів працюють багато років, то вони вважаються тими компетентними особами, чиї знання можуть бути узагальнені за допомогою рейтингу. Тобто, при оцінюванні суддями-спостерігачами є люди без спеціальної психологічної підготовки. Це потребує менше витрат часу й зусиль, ніж звичайні систематичні спостереження самого дослідника.

Головним недоліком рейтингу є те, що висновки дослідження здебільшого ми робимо на основі суб’єктивних думок компетентних осіб (хоча й пряме спостереження також не зовсім позбавлене цієї вади). Автори цього методу (П.Торндайк, Є.Хаген) вказують на такі чинники, які заважають об’єктивно порівняти спостережувані явища:

  • неточність, неясність формулювання ознаки, яку потрібно оцінити;

  • прихований характер деяких оцінюваних властивостей (риси, що проявляються зовнішньо, у взаємостосунках з іншими людьми, оцінюються точніше, ніж наприклад, мотиви, потреби, установки);

  • обмеження можливостей спостерігати оцінювані властивості (в навчальній діяльності школярів проявляються, наприклад, лише деякі риси).

Щоб рейтинг давав максимально правдиву інформацію, потрібно чітко дотримуватися правил включення ознак в шкали, що пропонуються для оцінки:

  1. Характеристика має бути описана об’єктивно.

  2. Властивість (риса), яку слід оцінити, не повинна містити декілька окремих ознак.

  3. Кожна властивість має характеризувати якийсь один вид діяльності чи його ж результати.

  4. Ознаки повинні бути згруповані згідно з вимогами точності, з якою їх можна оцінювати.

  5. Оцінки потрібно виносити на базі минулого й теперішнього досвіду роботи, а не майбутнього.

  6. Не застосовувати оцінювання там, де можуть бути використані інші, надійніші та об’єктивніші методи.

Слід додати, що рейтинг може зайняти певне місце в організації та отриманні первинного матеріалу для подальшого використання математичних методів.

Під сучасну пору в соціальній психології, зокрема за рубежем, широко застосовується метод самооцінювання; його використання дозволяє обгрунтовувати різні концепції ролі особистості в суспільстві.

Слід зазначити, що “образ себе”; який створюється у самосвідомості людини, має велику стійкість. Як стверджують зарубіжні та вітчизняні психологи, інформація про себе, яка протирічить усталеному в особистості образу “Я”, засвоюється значно гірше або зовсім не сприймається.

Педагог досить добре повинен знати своїх вихованців, щоб кваліфіковано та об’єктивно оцінювати їх знання, вчинки, поведінку. Неспівпадання його оцінки з самооцінкою приводить до конфліктів явних та прихованих.

Явний конфлікт виявляється там, де в школярів самооцінка є значно вищою від оцінки вчителя; прихований – у протилежній ситуації.

При вивченні особистості слід застосувати різні методики самооцінювання. Наприклад, школярам можна запропонувати описати себе за допомогою списку, який містить певну кількість (чим більше, тим краще) добре знайомих їм прикметників (веселий, спокійний, урівноважений, життєрадісний, товариський, щедрий та ін.). Іспитник має оцінити кожний прикметник за шкалою від 1 (“найбільше подібний на мене”) до 6 (“найменше подібний до мене”). Пізніше за цією ж шкалою кожного учня оцінюють два його товариші; результати самооцінювання й оцінювання порівнюють і роблять висновки по роботі.

Набула поширення техніка вивчення порівняльних цінностей для особистості різних психічних рис. Іспитникові пропонують перелік властивостей, за допомогою яких можна описувати людей. Аналізуючи їх, він визначає, які з них є для нього важливими, а які ні, яким він надає великого значення, а яким меншого або ніякого. Наприклад, риса “честолюбність” за порядком у списку поставлена на першому місці: “Незалежно від того, чи вважаєте Ви себе честолюбним чи ні, наскільки важливою є для Вас зазначена риса в інших людях”. Відповіді розподіляються за шкалою: “дуже”, “повною мірою”, “небагато”, “зовсім ні”. Після цього методом анкетування можна вияснити, чи вважає іспитник, що він володіє конкретною рисою, і в якій мірі. Співставлення результатів самооцінки й анкети дає можливість визначити ступінь самоповаги субєкта.

Вивчення оцінки та самооцінки в педагогічному процесі повинно бути, мабуть, робочим інструментом у встановленні взаємостосунків, що дозволить педагогові ефективніше будувати навчально-виховний процес.

Література

  1. Григорьева Е.А, Оценивание как метод педагогического исследования: Автореф. дисс. канд.пед. наук.- Л., 1974.

  2. Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологических исследований. - М.:Высшая школа, 1969.

  3. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности.-Л., 1970.

  4. Методы педагогических исследований /Под ред. А.И.Пискунова, Г.В.Воробьёва.-М.:Педагогика, 1979.

  5. Осипов Г.В., Андреев Э.П. Методы измерения в социологии. - М., 1977.

  6. Паниотто В.И., Максименко B.C. Количественые методы в социологических исследованиях. -К.:Наука, 1982.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Соціологія і суспільствознавство | Контрольна робота | 79,9кб. | скачати

Схожі роботи:
Методи дослідження в педагогіці
Соціологічні дослідження
Соціологічні обстеження та дослідження
Соціологічні дослідження і суспільна практика
Соціологічні підходи до дослідження проституції
Соціологічні дослідження в системі соціальних досліджень
Соціологічні дослідження як інструмент пізнання проблем соціа
Соціологічні дослідження як інструмент пізнання проблем соціальної роботи
Основні методи розвитку музичної пам`яті в музичній педагогіці
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru