Словацька література

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Б. Навроцький

Перші свідчення історії про словаків відносяться до IX-X ст. н. е.. Здається словаки спочатку зайняли в Ср. Європі територію, звільнену Карлом Великим від аварів. В даний час словаки займають (етнографічно) простір між Татрами і Дунаєм (від Яблункова до Нових Замків і від Братислави до Шарішского потоку). Будучи в своєму економічному розвитку слабкіше оточуючих їх племен, словаки дуже рано втратили свою самостійність. Тільки один раз, на початку XIV ст., Вони її відновили на короткий час, але і ця спроба була незабаром розгромлена угорськими феодалами. Герой зазначеної епохи (1301-1312) - Матвій Тренчанскій (Matuš Čák Trenčiansky, 1260-1321) оспіваний був словацької буржуазією і став для неї одним з образів-символів боротьби за національне відродження словацького народу.

Від найдавнішої епохи до нас не дійшло літературних пам'яток. Тільки від кінця XIV ст. зберігся пам'ятник словацької мови - збірник церковних пісень Вацлава Бзенецкого зі словацькими глоссами (1385). У несприятливих умовах підневільного існування словацька мова та література, природно, не могли розвиватися нормально, і тому далі ми бачимо знову тривалий період культурного занепаду. Деякий просвіт внесла епоха гусітізма, коли словацькі церковні кола, підпадаючи під вплив гуситських проповідників, культивували, хоча й у релігійній формі, пісню з тематикою боротьби проти феодального гніту. Однак це пам'ятники власне чеської мови та літератури, які свідчать про вплив чеських керівних верхів на розвиток культурного процесу у словаків. Такі напр. твори Яна Сільвана (пом. 1572), Ю. Бановского (J. Bánovski, розум. 1561), Яна Таборскі (помер бл. 1576), Яна Пруня (Ján Pruno Fraštacký, розум. 1586) і ін

У зв'язку з відомим відносним посиленням словацької торговельної, потім промислової буржуазії остання прагне відвоювати собі більш самостійні позиції по відношенню до чеської буржуазії. У XVII ст. Данило Горчічка (Daniel Sinapius Horčička, розум. 1709), євангельський проповідник і письменник, вперше піднімає голос на захист самобутності словацької культури. У 1678 він видав свою працю «Neoforum latino-slovenicum», в якому є збори (30 декурии) словацьких народних прислів'їв. У передмові Горчічка висловлює думку, що словацька мова - давня мова, споріднений і рівноправний іншим слов'янським мовам. Протестантська частина словацької буржуазії протягом усього XVII і XVIII ст. тримала контакт з близькими їй чеськими громадськими колами, з якими її пов'язувала відома спільність економічних інтересів. Тому даний період характеризується знову поруч письменників (з протестантських кіл), що виступають на чеській мові: Бель (M. Bél, 1684-1749), Крман (D. Krman, 1653-1740), Грушковіц (S. Hruškovič, розум. 1748) , Долежал (P. Doležal, 1709-1778), Голка (M. Holko, 1719-1785).

Організація власне словацької літературної яз. і поезії почалася в інших словацьких громадських шарах - в колах католицької словацької буржуазії, економічно й ідейно незалежних від чеських впливів. Словацька католицький священик Бернолак (Antonin Bernolák, 1762-1813) в 1787 у Братиславі опублікував «Dissertatio philologico-critica de literis Slavorum» і як додаток до неї «Linguae slavonicae per Regnum Hungariae usitatae orthographia». У своїх працях Бернолак запропонував особливу систему правопису, відому під ім'ям «бернолаччіни». Бернолак поклав в основу словацької літературної яз. зх.-словацьке наріччя, на якому і стали видаватися книги в цей період. Згодом словацькі письменники відмовилися від «бернолаччіни» на увазі великий штучності її мовної основи і незручності правопису, встановленого Бернолаком. Однак їм було покладено початок самостійного развитияи словацької літературної яз.

Період перед революцією 1848 характеризується спробами організації культурнопросветітельних і літературних товариств, що ставили за мету розвиток словацької літературної яз. Але ці спроби були все ж таки ще дуже слабкими. З таких товариств слід згадати «Tovarišstvo literného umeňa slovenského», що виникло в 1793 у Тернави, і «Spolek milovnikov reči a literatury slovenskej» - у 1834 в Пешті. У 1835-1840 був організований періодичний орган «Zora», що зіграв значну роль у словацькій літературі процесі тієї епохи. У Братиславі видавався альманах «Nitra» (1842-1853), з 1828 виходила «Literarna Jednota», закрита в 1838 австрійським урядом. Розвивалося вивчення словацької фольклору: Шафарик (PJ Šafarik, 1795-1861) у 1823-1827 видав збори словацьких пісень, доповнене і перевидане Колларом (Ján Kollar, 1793-1852) у 1834-1835. Шафарик і Коллар проте були ідеологами єдиної чехословацької літератури і розглядали С. л. лише як приватна прояв «загальнослов'янської культурного відродження». Найбільшим поетом цього періоду є Ян Голий (Ján Hollý, 1785-1849), вихований на класицизмі, перекладач античних поетів і між іншим Вергілієву «Енеїди». Віддаючи данину європейського класицизму, Я. Голий створив ряд героїчних поем цілком у дусі зазначеного стилю. Такі: «Sviatopluk» (Святополк, 1833) і «Cyrillo-Methodiada» (Кирило-Мефодіада, 1835) та ін Ці поеми характеризуються фольклорної та історичною основою буржуазно-націоналістичної ідеології в її ранній формі.

Вже в 30-х рр.. почало поступово назрівати рух угорських мас проти австрійського абсолютизму, що завершилося революційним повстанням у 1846-1848. Словацька буржуазія, конкуруючи з більш сильною угорської, прагне протидіяти цьому руху, використовуючи невдоволення словацьких мас націоналістичної діяльністю угорських шовіністичних кіл. Не зупинилися ідеологи словацької буржуазії і перед прямим угодою з австрійським самодержавством, активно допомагаючи йому у придушенні угорської революції. Ця реакційна діяльність словацької буржуазії, яка спровокувала словацьких повстанців і яка призвела до прямої підтримки австрійської реакції, в літературі знайшла своє вираження у творчості цілої групи поетів і письменників. Ототожнюючи словацьку боротьбу за культурну незалежність з ідеями реакційного панславізму, доходячи до ідеалізації російського царизму, ці поети і письменники тим самим перекручували визвольну суть боротьби словацьких народних мас із феодальним гнітом. Янко Краль (Janko Kral, 1822-1876), один з найбільших ідеологів словацького руху цього періоду, знайшов підтримку у відомого душителя угорської революції, хорватського бана Елачича і т. д. Ось чому, як відомо, Маркс і Енгельс затаврували ганьбою реакційну діяльність буржуазії австрійських слов'ян у цю епоху. Найбільшими культурними діячами і письменниками цієї епохи були: Саме халупка (Samo Chalupka, 1812-1883), Людевіт Штур (Ludevit Štur, 1815 - 1856), Ян Ботто (Ján Botto, 1829-1881), Андрій Сладковіч (Andrej Sládkovič, 1820 - 1872). Саме халупка відомий як автор ліричних і епічних творів. Багато пісень його фольклорізовалісь завдяки близькості їх до народної мови, такі напр. «Nad Tatru sa nebo kali», «Truby trubia», «Koniku môj vrany» та ін Епічні твори мають фольклорну та історичну тематику («Mor ho!», 1864; «Muráň», 1863; «Starý väzeň», 1858, та ін.) Ян Ботто, який замикає собою ряд послідовників халупка, відомий гол. обр. своїм основним твором «Smrt Jánošika» (Смерть Яношика, 1862), де ідеалізується легендарний герой словацьких лісів, месник панам за пригноблений народ. Найбільшим поетом цього періоду є Андрій Сладковіч, глава словацької поезії, часто званий критикою словацьким Пушкіним. У нього ми знаходимо ряд романтичних поем, як напр. «Sověty rodine Dušanovej», «Marina» (1846), «Detvan» (1853), поема про Зрінском та ін

В ідеологічному відношенні ці поети очолювалися Л. Штуром, основним ідеологом охарактеризованого вище руху, чому і називаються вони часто по його імені «штуровцамі». Л. Штур став у 30-х рр.. XIX ст. на чолі кафедри чехословацької літератури в Братиславському ліцеї, що виявився на довгий час основною ідейною цитаделлю всього руху. Йому належить заслуга узаконення в якості основи словацької літературної яз. центрального словацького прислівники. Штур написав ряд епічних і ліричних творів, з числа яких найбільш значними були «Святобой» і «Матвій Тренчанскій», що представляють собою досвід літературного обробки усного героїчного епосу. І сам Штур і штуровци спиралися на німецький романтизм, намагаючись використовувати за його прикладом дані фольклору в класових інтересах національної буржуазії. У філософському відношенні штуровци були правими гегельяцамі, які засвоїли тільки ідеалістичну бік системи Гегеля, ігнорувавши повністю гегелівську діалектику. Вузька буржуазно-націоналістична ідеологія руху, збережена на довгий час наступними поколіннями словацької буржуазії, позначилася між іншим і в тому, що завжди зовсім ігнорувалося і замовчувалося вплив угорської літератури на молоду словацьку. Тим часом ті чи інші впливи угорських письменників і поетів ми бачимо і в «Святополку» Голого і в пізнішого словацького поета Гвіездослава (PO Hviezdoslav, 1849-1921), перекладача Петефі, великого угорського поета, і у Пауліна Тота (V. Paulíny Tóth, 1826-1877).

Націоналістична ідеологія штуровцев, зберігаючись у цілого ряду наступних поколінь буржуазних словацьких письменників з незначними змінами, набувала в нових соціально-політичних умовах все більшу реакційність. У міру того як розвивалася й міцніла словацька буржуазія, її ідеологи все більш замикалися в зачарованому колі націоналістичної ідеології на противагу зростаючим силам молодий революційної С. л. У другій половині XIX ст. на чолі буржуазно-націоналістичної течії став Світозар Гурбан-Ваянскій (Svetozár Hurban Vajanský, 1847-1916), який виступив як поет, прозаїк і журналіст. Він заявив себе досить непримиренним борцем проти гноблення словацького народу угорським правлячим класом. Але у нього ж ми бачимо і характерні для всього руху риси реакційності, оскільки напр. він як справжній панславісти чекав «порятунку» для словацького народу лише від російського царизму. Гурбан-Ваянскій, як і Штур, стояв на чолі цілої школи письменників та культурних діячів. У літературному відношенні найбільш цікавою серед них фігурою стала Олена Марат Солтанова (Elena Maróthy-Šoltészová, p. 1855), автор популярного свого часу роману «Мої діти» (Moje deti).

Подальший розвиток словацького літературного процесу відображало в собі наступ диференціації словацького буржуазного суспільства. Так напр. на зміну Ваянскому прийшов Павло Оршаг Гвіездослав, у своїй ліриці відображав інтереси дрібної буржуазії. Гвіездослав - великий майстер форми, тонкий перекладач Шекспіра на словацьку яз., Був дуже великим поетом і вважається одним з видатних класиків словацької літератури.

У другій половині XIX ст. під впливом зазначених письменників словацький літературний яз. набуває нарешті належну художню обробку. Так напр. словацька поезія до 1880 не знала впливу ні античної метричної просодії ні новітньої, заснованої на наголосу, і задовольнялася прийомами простий римування. У 1880 Ваянскій під впливом чеських поетів ввів нове віршування. Його справу продовжив Гвіездослав, учень у формальному відношенні великого чеського поета Врхліцкого. Гвіездослав після тривалої боротьби обробив словацький яз. остаточно до ступеня повного відповідності завданням вираження найскладніших поетичних задумів.

Боротьба проти пережитків феодалізму, проти удушення словацької культури, велася в кінці XIX ст. гол. обр. ідеологами дрібної буржуазії, групувалися навколо журн. «Голос». У політичному відношенні рух це було пов'язано з аналогічним чеським рухом, очолюваним Массарика. У літературному відношенні це були представники словацького реалізму, що розвинувся в значній мірі під впливом російського реалізму, зокрема Л. М. Толстого. «Гласісти» виступили проти штуровской концепції словацького сепаратизму і за ідею чехословацького єдності, відкидаючи разом з тим і реакційну орієнтацію на російський царизм. Для цієї течії характерне своєрідне народництво, що виразилося в розвитку культурно-освітньої пропаганди серед народу, в організації кооперативного руху, кредитних установ, бібліотек і т. д. Найбільшими представниками зазначеного течії є: Мартін Кукучін (Martin. Kukučin, 1860). Його роман «Будинок в стороні» дає першу спробу зупинитися на проблемі класових протиріч в буржуазному суспільство (Л. Новомосскій), йому ж належить ряд реалістичних оповідань з сільського життя; потім Йосип Грегор-Тайовскій (Josef Gregor Tajovský, 1874) і ін

Особлива лінія розвитку опроделілась у групи письменників, формально примикали в «гласістам», але що відійшли від реалізму в бік символізму і декадентства. Такі напр. поет Ів. Краско (Ivan Krasko, 1876), Янка Есенський (Janko Jesenský, 1874 -), відомий перекладами творів російської літератури (Єсенін, Блок та ін.)

Після перевороту 1918 процес загострення класових протиріч поглибився і призвів до ще більшої диференціації в галузі літератури. У цей період мм спостерігаємо спроби консолідації сил чисто буржуазної літератури, відокремлення літератури дрібнобуржуазної, яка переживає загальноєвропейський процес революціонізування перед лицем загрози фашизму, і нарешті організацію словацької пролетарської літератури.

Найбільш консервативна частина буржуазії стоїть на грунті подальшого розвитку традицій Штура і Ваянского. Літературні ідеологи її групуються навколо журн. «Словацькі погляди» (Slovenské pohladý, з 1881; ред. Крчмері). З іншого боку, ідеологію тих же суспільних верств відображає і «Словацька Матіца», що проводить лінію узконаціоналістіческой обробки словацької літературної яз. і фактично часто змикаються з фашистською ідеологією. Найбільш видними представниками цієї течії є: Ст. Крчмері, Мартін Разус (Martin Rázus, р. 1888), Влад. Рой (Vladimír Roý, р. 1885). Однак і в цьому таборі є своя диференціація. Частина словацької буржуазії, обійдені в своїх інтересах при утворенні єдиної чехословацької буржуазної республіки, висунула в літературі виразників своїх умонастроїв. Так, напр. навіть консервативний письменник Разус проявив у своїх віршах (1925) різке невдоволення чеським імперіалізмом. Андрій пожежної з'явився найбільш яскравим виразником ідей словацького сепаратизму. Книга його віршів «Страж на Мораві» була тому заборонена цензурою і не побачила світ. Реалістичний метод, засвоєний поруч буржуазних письменників, силою речей приводить їх до критики існуючого ладу. Так напр. Міло Урбан (Milo Urban, 1904, див) у своєму романі «Живий бич» (Živý bič, 1927) дав яскраву реалістичну картину агонії словацького села під час імперіалістичної війни, боротьби селянства проти імперіалістичної політики. Романом Урбана відкривається новий напрямок в С. л., Тому що в ньому вперше була досить поглиблено розроблена соціальна тематика. Двотомний його роман з'явився в 1927 р., в період визначився вже впливу радянської літератури, відкрила перед молодими словацькими письменниками нові перспективи. З інших реалістів заслуговує згадки Гронський (JC Hronský, 1896 -).

На чолі буржуазної словацької поезії стоять Лукач (EB Lukáč, 1900 -) та Ян Смрек (Ján Smrek, 1898 -); провідним прозаїком буржуазної літератури є Тідо Гашпар. Характерним є те, що серед цих письменників культивується формалізм, особливо яскраво відбився в поезії Лукача та його послідовників.

На противагу ідеологічно упадочной буржуазній літературі в післявоєнні роки формується здорова і сильна своїм духом боротьби молода словацька революційна література. У центрі її у 20-х роках XX століття стала група молодих письменників «Давши» (Маса), що виникла в Празі в 1922 серед тих кіл словацького студентства, яких досвід імперіалістичної війни і подальших соціально-політичних процесів призвів до розчарування. Незважаючи на фінансові та цензурні труднощі, журнал «Давши» зміцнів і завоював міцні позиції в колах передової словацької інтелігенції. З кіл, що групувалися навколо журн. «Давши», вийшли і найбільш яскраві представники словацької революційної і пролетарської літератури.

Перший пролетарським поетом з'явився Ян Роб Понічан (JR Poničan, 1902 -), а збірка його віршів «Som myslim, cítim a vidím» (Я єсмь, 1923) був першим досвідом словацької пролетарської поезії. Його агітаційна поезія зіграла значну роль у справі революціонізування словацьких мас в епоху запеклих класових боїв. В останньому своєму романі «Машини рушили» Понічан описує сучасну робочу середу. Незважаючи на певний схематизм, роман «Машини рушили» має велике значення в розвитку словацької пролетарської літератури.

Лацо Новомесскій (Laco Novomeský, 1904 -), другий найвидатніший представник пролетарської С. л., З'явився продовжувачем Понічана. Збірка його віршів «Nedela» (Тиждень, 1928) збагатив словацьку поезію, давши зразки чудово обробленого поетичної мови, яскраво виражає революційний дух його поезії. Третім видатним поетом, що вийшли з групи «Давши», є Даніель окали.

Найбільший словацький пролетарський прозаїк - Петер Ілемніцкій (Peter Jilemnicky, р. 1901). Він дав ряд значних і за своєю тематикою і з художнього оформлення романів. Такі: «незоране поле», «Шматок цукру», «Дзвінкий крок». У перших двох романах яскравими фарбами описана важке життя наймитів, фабричного пролетаріату та безробітної трудової інтелігенції. Роман «Дзвінкий крок» є романом з життя чеських і словацьких колоністів на Кавказі. Ілемніцкій в 1926 жив в СРСР, навчався в ГІЖе, а потім працював серед чеських і словацьких колоністів. Результати його спостережень над процесами класової боротьби на селі в епоху реконструкції і лягли в основу зазначеного роману. Під впливом групи «Давши» ростуть нові кадри словацьких революційних письменників, поглиблюється диференціація в середовищі дрібнобуржуазних письменників, багато з яких помітно революціонізуюче.

Серед молодих революційних письменників виділяється Краль, роман якого «Діти Ченковой» дає яскраву і художньо виконану картину безвиході становища словацької бідноти в умовах капіталістичної системи. Другим його твором з соціальною тематикою є роман «Шлях західний».

З групою «Давши» пов'язано і наймолодші словацькі літературні організації: «Рік 1910" і група навколо журн. «Шип». Так. обр. процес розвитку революційної С. л. і консолідації всіх літературних сил, що відходять все далі і далі від буржуазної літератури, йде великими кроками, відображаючи процеси революціонізування широких мас словацьких трудящих. Не дивно тому, що революційна С. л. впливає і на кращих представників чеської літератури, тієї яка довгі століття сама впливала на творчий розвиток низки словацьких класичних письменників.

Список літератури

Jakubec J. u. Novák A. Geschichte der tschechischen Literatur, 2 Aufl., Lpz., 1913; Rizner LV, Bibliografia písomníctva slovenskeho do konca r. 1900, Praha, 1917, 2 вид., 4 vv., Turč. Sv. Martin, 1929-1932 (до літери «R» включ.); Vlček J., Dějiny literatúry slovensky, 2 изд., Turč. Sv. Martin, 1923 (1-е вид., Перев. На рос. Яз. І вид. В Києві в 1889); Krčemery S., A survey of modern Slovak literature, «The Slavonic Review», v. 7, 1928 / 9, p. 160-170; Пипін і Спасович, Історія слов'янської літератури, т. II; Новомесскій Л., Словацька соціальний роман, «За кордоном», М., 1936, № 1 (109).

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
37.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Словацька Юліуш
Література
Тенденційна література
Римська література
Болгарська література
Візантійська література
Література в Бухарі
Бурятська література
Валлійська література
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru