приховати рекламу

Система страхування в Узбекистані

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Зміст:
Введення
1. Поняття страхування
2. Форми і види страхування
3. Форма і зміст договору страхування
4. Сутність, форми та види перестрахування.
5. Державне регулювання страхової діяльності.
6. Страхування в Узбекистані.

Введення:
Життя повне несподіванок. Людина може виявитися жертвою катастрофи або пограбування, раптово захворіти, внаслідок зміни ринкової кон'юнктури можуть не виправдатися розрахунки підприємця на отримання прибутку. У цих і в багатьох інших випадків виникає необхідність заздалегідь убезпечити себе від їх шкідливих наслідків або звести їх до мінімуму. Чимало людей постійно перебувають у зоні підвищеного ризику. Це пожежники, працівники охоронних служб, рятувальники, інкасатори, представники цілого ряду інших професій. При надходженні їх на роботу або призові на службу відповідні міністерства, відомства та інші організації приймають на себе зобов'язання по страхуванню життя і здоров'я вказаних осіб.
Багато громадян напередодні старості і пов'язаного з нею зниження працездатності хочуть забезпечити собі хоча б прожитковий мінімум, для чого вдаються до послуг спеціалізованих організацій.
У всіх зазначених випадках мова йде про страхування, при якому спеціалізовані організації - страховики збирають внески з громадян і організацій - страхувальників, які уклали з ними договори страхування.
Прийнято вважати, що початок страховому справі було, покладено в XVII ст. в лондонській кав'ярні Едварда Ллойла. У кав'ярні зустрілися купці, багато з яких понесли чималих збитків внаслідок пішли в плавання і ніколи не повернулися кораблів. Нерідко кораблі і їхня команда ставали, та й зараз стають, жертвами морських піратів. Купці вирішили у випадку загибелі і зникнення кораблів не залишати в біді того, хто спорядив корабель в експедицію, а розподіляти понесений збиток між усіма. Для цього домовилися робити відрахування від вартості бере участь в експедиціях майна, за рахунок яких створювати особливий фонд. З цього фонду надавалася допомога купцеві, що потрапив у біду. Саме так і зародилося страхування в його сучасному розумінні.
Поняття страхування.
Під страховою діяльністю слід розуміти діяльність по захисту майнових інтересів громадян, підприємств, установ і організацій при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових внесків (страхових премій).
За рахунок цих фондів здійснюється відшкодування збитків та виплата страхових сум беруть участь у страхуванні особам при настанні страхового випадку. Таким чином, в страховій діяльності можна виділити діяльність зі створення страхових фондів і безпосередньо захист прав зацікавлених в страхуванні осіб.
Страхувальники прагнуть до отримання грошової компенсації шкоди, заподіяної майну чи особистості в результаті випадкових обставин, причому розмір цієї компенсації повинен бути якомога вище і вже у всякому разі, більше суми сплаченої страхової премії. Страхова виплата часом виступає для страхувальника єдиним способом покриття збитків. Нарешті, не можна забувати про почуття «захищеності», яке має страхувальник, який уклав договір з надійною страховою компанією.
Страховик, у свою чергу, має на меті одержати страхову премію, вкласти її в ті чи інші активи і витягти інвестиційний доход. Укладання договорів страхування для нього - вид підприємницької діяльності, який можливий тому, що далеко не за кожним договором настає страховий випадок.
Наступ страхових випадків підпорядковане законам ймовірності. Імовірність розраховується математично, шляхом аналізу безлічі подій, і використовується при визначенні величини страхової премії.

Форми і види страхування.
За формою здійснення страхування поділяється на добровільне й обов'язкове. Підставою виникнення зобов'язання з добровільного страхування є тільки волевиявлення сторін - учасників відносини. При обов'язковому страхуванні на страхувальника законом покладається обов'язок у певних випадках стати учасником страхового зобов'язання, застрахувати життя, здоров'я, майно інших осіб або свою цивільну відповідальність перед іншими особами за власний рахунок або за рахунок зацікавлених осіб. Законом встановлюються умови здійснення обов'язкового страхування, невиконання яких тягне майнову відповідальність страхувальника як перед вигодонабувачем по обов'язковому страхуванню, так і перед державою.
Обов'язкове страхування здійснюється на підставі договору. Виняток становить різновид обов'язкового страхування - державне обов'язкове страхування, яке здійснюється за рахунок коштів бюджету. Об'єктом обов'язкового державного страхування є життя, здоров'я і майно певних категорій державних службовців.
Страхування здійснюється на підставі договорів майнового або особистого страхування, укладених громадянином або юридичною особою (страхувальником) зі страховою організацією (страховиком). Страхування на підставі договорів є добровільним страхуванням. Причому договір добровільного особистого страхування є публічним договором.
Закон може покласти на певних осіб обов'язок страхувати життя, здоров'я або майно або свою цивільну відповідальність перед іншими особами за свій рахунок або за рахунок зацікавлених осіб (обов'язкове страхування). У цих випадках страхування здійснюється шляхом укладання договорів. Для страховиків укладання договорів обов'язкового страхування на запропонованих страховиком умовах не є обов'язковим.
Законом передбачені випадки обов'язкового страхування життя, здоров'я та майна громадян за рахунок коштів, наданих з відповідного бюджету (обов'язкове державне страхування).
Обов'язковому державному страхуванню підлягають, наприклад, федеральні судді, військовослужбовці, працівники прокуратури та службовці МВС.
Закон не наводить повного переліку страхових випадків, у відношенні яких може бути укладений договір страхування. Однак визначено випадки, страхування яких не допускається. Розглянемо ці ситуації.
По-перше, не допускається страхування протиправних інтересів.
По-друге, не допускається страхування збитків від участі в іграх, лотереях і парі.
По-третє, не допускається страхування витрат, до яких особа може бути змушений з метою звільнення заручників.
Закон встановлює кілька видів страхових договорів в залежності від предмету страхування.
А) Майнове страхування.
За цим договором одна сторона (страховик) зобов'язується за обумовлену договором плату (страхову премію) при настанні передбаченого в договорі події (страхового випадку) відшкодувати іншій стороні (страхувальникові) або іншій особі, на користь якої укладено договір (вигодонабувачу), заподіяні внаслідок цієї події збитки в застрахованому майні або збитки у зв'язку з іншими майновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) в межах визначеної договором суми (страхової суми).
За договором майнового страхування можуть бути, зокрема, застраховані наступні майнові інтереси:
1) ризик втрати (загибелі), недостачі або пошкодження певного майна;
2) ризик відповідальності за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб, а у випадках, передбачених законом, також відповідальності за договорами - ризик цивільної відповідальності;
3) ризик збитків від підприємницької діяльності через порушення своїх зобов'язань контрагентами підприємця або зміни умов цій діяльності по незалежних від підприємця обставинам, у тому числі ризик неотримання очікуваних доходів - підприємницький ризик.
Майно може бути застраховане за договором страхування на користь особи (страхувальника або вигодонабувача), має заснований на законі, іншому правовому акті або договорі інтерес у збереженні цього майна. В іншому випадку договір буде недійсним.
Договір страхування майна на користь вигодонабувача може бути укладений без вказівки імені або найменування вигодонабувача (страхування "за рахунок кого слід»). При укладенні такого договору страхувальникові видається страховий поліс на пред'явника. Такий страховий поліс пред'являється вигодонабувачем або страхувальником для здійснення своїх прав за договором.
За договором страхування ризику відповідальності за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб, може бути застрахований ризик відповідальності самого страхувальника чи іншої особи, на яку така відповідальність може бути покладена.
Особа, ризик відповідальності якого за заподіяння шкоди застрахований, має бути зазначено в договорі. Якщо ця особа в договорі не названо, застрахованим вважається ризик відповідальності самого страхувальника.
Договір страхування ризику завжди вважається укладеним на користь тієї особи, якій завдано шкоду, навіть якщо договір укладено на користь страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяння шкоди, або в договорі не сказано, на чию користь він укладений.
Ризик відповідальності за порушення договору може бути застрахований за договором страхування ризику тільки на користь самого страхувальника. В іншому випадку договір буде незначним.
Підприємницький ризик може бути застрахований за відповідним договором лише на користь страхувальника і предметом такого договору може бути тільки ризик самого страхувальника.
Договір страхування підприємницького ризику на користь особи, яка не є страхувальником, вважається укладеним на користь страхувальника.
Договір страхування підприємницького ризику особи, яка не є страхувальником, мізерний.
Закон передбачає майнове страхування за генеральним полісом.
Систематичне страхування різних партій однорідного майна (товарів, вантажів тощо) на подібних умовах протягом певного терміну може за погодженням страхувальника зі страховиком здійснюватися на підставі одного договору страхування - генерального полісу. Такий договір дозволяє спростити взаємини сторін, розвивати і зміцнювати їх співпраця, забезпечує безперервність страхового покриття.
Страхування по генеральному полісу може проводитися при дотриманні наступних умов:
1) предметом страхування повинно бути майно;
2) це майно має складатися з партій;
3) умови страхування для однорідного майна повинні бути подібними;
4) договір повинен бути укладений на певний строк;
5) договір може бути укладений лише за наявності угоди сторін.
Норми, які регулюють генеральний поліс є диспозитивними.
Сторони можуть вносити свої умови в договір. У практиці комерційного страхування генеральні поліси укладаються для всіх партій майна (однорідного й неоднорідного). У полісі передбачається страхування на різних умовах, а дія договору не обмежується певним терміном.
Генеральні поліси повинні містити всі істотні умови договору. У них перераховуються можливі об'єкти страхування, для однорідного майна кожного виду, встановлюються спеціальні умови страхування (наприклад, для скляних виробів передбачається страхування ризику бою, для наливних вантажів - страхування ризику витоку). У генеральному полісі повинні міститися умови розрахунків між сторонами, а також перелік відомостей, які страхувальник зобов'язаний повідомити по кожній партії майна.
До договорів страхування майна за генеральним полісом близько стоять так звані договори комбінованого страхування. Вони укладаються на основі розробляється сторонами страхової програми з надання страхувальникові широкомасштабного страхового забезпечення по великій кількості ризиків та об'єктів страхування. За одним договором може бути застраховане кілька ризиків, пов'язаних з діяльністю страхувальника.
У ньому можуть бути передбачені послуги страховика з ризик-менеджменту, що представляє собою комплекс які страховиком заходів, які включають консультації експертів, планування і реалізацію заходів щодо впровадження засобів безпеки, сучасної безпечної технології і т.п.
Б) Особисте страхування.
За договором особистого страхування страховик зобов'язується за обумовлену договором плату (страхову премію), що сплачується страхувальником, виплатити одноразово чи виплачувати періодично зумовлену договором страхову суму у випадку заподіяння шкоди життю і здоров'ю самого страхувальника або другою названого в договорі громадянина (застрахованої особи), досягнення ним певного віку) або настання в його житті іншого передбаченого договором події (страхового випадку). Як видно з визначення, договору особистого страхування, особливість цих відносин полягає в особливому статусі страхувальника (застрахованої особи): їм може бути тільки громадянин. Предметом страхування є життя і здоров'я людини або будь-які події в житті цієї людини - застрахованої особи,
Право на отримання страхової суми належить особі, на користь якого договір укладений.
Договір особистого страхування вважається укладеним на користь застрахованої особи, якщо в договорі не названо в якості вигодонабувача інша особа. У разі смерті особи, застрахованої за договором, в якому не названий інший вигодонабувач, вигодонабувачами визнаються спадкоємці застрахованої особи.
Договір особистого страхування на користь особи, яка не є застрахованою особою, в тому числі на користь не є застрахованою особою страхувальника, може бути укладений лише з письмової згоди застрахованої особи. При відсутності такої згоди договір, може бути визнаний недійсним за позовом застрахованої особи, а в разі смерті цієї особи за позовом його спадкоємців.
В) Обов'язкове страхування.
Законом може бути покладено обов'язок на окремих осіб здійснювати страхування при настанні конкретних обставин.
Обов'язковому страхуванню підлягає життя, здоров'я і майно визначених у законі осіб на випадок заподіяння шкоди їх життю, здоров'ю або майну.
Обов'язковому страхуванню підлягає ризик своєї цивільної відповідальності, яка може виникнути внаслідок нанесення шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб або порушення договору з іншими особами.
Обов'язок страхувати своє життя або здоров'я не може бути покладена на громадянина за законом.
У випадках, передбачених законом або у встановленому ним порядку, на юридичних осіб, що мають у господарському віданні або оперативному управлінні майно, яке є державною або муніципальною власністю, може бути покладено обов'язок страхувати це майно.
Обов'язкове страхування здійснюється шляхом укладання договору страхування особою, на яку покладено обов'язок такого страхування (страхувальником), зі страховиком.
Обов'язкове страхування здійснюється за рахунок страхувальника (платника страхової премії), за винятком обов'язкового страхування пасажирів, що може здійснюватися за їх рахунок (за рахунок застрахованої особи, вигодопрійбретателя). Платником страхової премій (плати) за договором обов'язкового страхування є або держава (страхування держслужбовців), або роботодавець.
Якщо обов'язкове страхування не здійснено, то особа, на користь якого за законом воно має відбутися, може вимагати в судовому порядку виконати обов'язок страхування від того, на кого покладена ця функція.
Якщо особа, на яку покладено обов'язок страхування, не здійснив його або уклало договір страхування на умовах, що погіршують становище вигодонабувача в порівнянні з умовами, визначеними законом, воно при настанні страхового випадку несе відповідальність перед вигодонабувачем на тих же умовах, на яких повинно було бути виплачене страхове відшкодування при належному страхуванні. До осіб, які порушують умови страхування, відповідно до закону застосовуються майнові санкції. Іноді такі особи не виконують свій обов'язок, або здійснюють це неналежним чином. Грошові суми, безпідставно збережені в результаті цього, стягуються за позовом органів державного страхового нагляду в держ. скарбницю. Укладення договору страхування на користь вигодонабувача, в тому числі і тоді, коли їм є застрахована особа, не звільняє страхувальника від виконання обов'язків за цим договором. У договорі можуть бути передбачені інші умови. У деяких випадках обов'язки страхувальника виконуються особою, на користь якої укладено договір.
Страховик має право вимагати від вигодонабувача, в тому числі і тоді, коли вигодонабувачем є застрахована особа, виконання обов'язків за договором страхування, включаючи обов'язки, що лежать на страхувальнику, але не виконані ним, при пред'явленні вигодонабувачем вимоги про виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування або страховий суми за договором особистого страхування. Ризик наслідків невиконання або несвоєчасного виконання обов'язків, які повинні бути виконані раніше, несе вигодонабувач.
Форма і зміст договору страхування.
За загальним правилом для всіх договорів страхування обов'язкова письмова форма. Недотримання письмової форми договору страхування спричиняє його недійсність з моменту укладення. Такий договір не породжує прав і обов'язків. Кожна зі сторін недійсною угоди зобов'язана повернути другій стороні все отримане за такою угодою.
Лише для обов'язкового страхування в силу його великої соціальної значущості встановлено виняток з цього загального правила.
На підтвердження такого договору сторони можуть приводити письмові й інші докази, окрім посилання на показання свідків. У зв'язку з тим, що обов'язкове державне страхування у здійснюється безпосередньо на підставі законів та інших правових актів, громадяни відповідних категорій автоматично є застрахованими з моменту заняття певної посади, і довести дійсність і наявність договору не важко.
Закон встановлює два способи укладення договору страхування у письмовій формі: шляхом складання одного документа, що підписується сторонами, і шляхом обміну документами, які виражають їхнє волевиявлення, спрямоване на укладання договору.
Складанням одного документа укладаються договори по генеральному полісу і договори комбінованого страхування. Страховий поліс як доказ укладення договору страхування може бути виданий страхувальнику на основі його письмової або усної заяви. Усної заяви досить, коли умови страхового забезпечення не вимагають докладної інформації про застраховану, а страхувальникові відомі обставини, що мають істотне значення для визначення ймовірності настання страхового випадку. Таким способом полягають короткострокові договори страхування від нещасних випадків, наприклад, на час авіа перельоту, залізничного перевезення пасажира, договори страхування дачних будівель і т.п. У той же час закон не позбавляє страховика права вимагати від страхувальника письмової заяви. Така вимога може надати суттєве значення при вирішенні питання щодо достовірності та повноти повідомлених страхувальником відомостей про себе.
Момент укладання договору страхування без підписання одного документа, на підставі письмової або усної заяви страхувальника визначається передачею страховиком страхувальникові страхового поліса (свідоцтва, сертифіката, квитанції), підписаного страховиком. У таких випадках, прийняття страхового документа страхувальником означає згоду укласти договір на зазначених умовах і є безпосередньо укладенням договору.
На практиці повсюдно, застосовуються типові, стандартні форми договору (страхових полісів). Це спрощує роботу з документами, полегшує взаємини з іншими органами. 'Кожна страхова компанія має власні форми договорів.
Передбачені законом переліки форм укладання договорів страхування без підписання обома сторонами одного документа, за усною або письмовою заявою страхувальника (страховий поліс, свідоцтво, сертифікат, квитанція) не є вичерпним, але не мають принципових відмінностей. Вони, як правило, містять всі умови договору, включаючи стандартні правила страхування, спеціальні умови для цього договору, доповнення та виключення зі стандартних правил;
в них можуть міститися індивідуальні, окремо узгоджені зі страхувальником умови. Страхові сертифікати або квитанції кілька спрощені. У них містяться лише істотні умови договору, а в іншому вони відсилають до стандартних правил страхування.
У період дії договору страхування може виникнути необхідність у зміні деяких її умов. Такі зміни оформлюються аддендума (доповненням), який є невід'ємною частиною договору. Порядок видачі аддендума такий же, як і при укладанні договорів страхування.
У законі наведено вичерпний перелік істотних умов, за якими має бути досягнуто згоди сторін при укладанні договору страхування. Договір буде вважатися укладеним, якщо досягнуто згоди:
1) про певний майні або іншому майновому інтересі, що є об'єктом страхування;
2) про характер події, на випадок настання якої здійснюється страхування (страхового випадку);
3) про розмір страхової суми;
4) про термін дії договору.
При укладанні договору особистого страхування між страхувальником і страховиком має бути досягнуто згоди:
1) про застраховану особу;
2) про характер події, на випадок настання якого в житті застрахованої особи здійснюється страхування (страхового випадку);
3) про розмір страхової суми;
4) про термін дії договору.
За змістом закону договір страхування повинен визнаватися неукладеним, якщо сторонами не погоджено хоча б одне із зазначених умов. Слід, однак, розрізняти не досягнення сторонами угоди сторін з істотних умов договорів страхування і відсутність у договорі істотних умов. У першому випадку, настають наслідки недійсності правочину, у другому 'ж випадку договір страхування може бути виконаний не в повному обсязі. Але ці недоліки договору можуть бути усунені шляхом підписання аддендума, доповнень до договору.
Закон не називає в числі істотних умов таке істотне умова всіх відплатних договорів, як ціна. Ціна не може визнаватися істотною умовою в договорі некомерційного характеру, яким є обов'язкове державне страхування. У майновому страхуванні ж умова про ціну має визнаватися істотною умовою. Відсутність вказівки на ціну в договорі страхування не тягне, однак, недійсності договору. У такому випадку страхова премія повинна оплачуватися відповідно до загальної нормою за тарифами чи ставках, які звичайно застосовуються за такими ж видами страхування. Не досягнення згоди про ціну договору робить його недійсним.
Умови, на яких укладається договір страхування, можуть бути визначені у стандартних правилах страхування відповідного виду. Такі правила приймаються, схвалюються або затверджуються страховиком.
Умови, що містяться в правилах страхування і не включені в текст договору страхування (страховий поліс), обов'язкові для страхувальника (вигодонабувача). Але при цьому в договорі обов'язково має бути вказівка ​​на застосування таких правил, а самі правила повинні бути викладені в договорі (страховому полісі) або на його зворотному боці. Правила можуть додаватися до договору, про що повинно бути зазначено в договорі.
При укладанні договору страхування страховик і страхувальник можуть змінити або виключити окремі умови, або доповнити правила.
Правила страхування - найбільш поширений і зручний звід умов страхування за окремими його видами. Вдало складені правила широко використовуються на страховому ринку незалежно від того, ким вони розроблені.
При укладанні договору страхування страхувальник зобов'язаний повідомити страховика відомі страхувальникові обставини, що мають істотне значення для визначення ймовірності настання страхового випадку та розміру можливих збитків від його настання (страхового ризику), якщо ці обставини не відомі і не повинні бути відомі страховику.
У необхідних випадках страховик зобов'язаний зажадати у страхувальника такі додаткові відомості. Якщо страхувальник не відповість на запит страховика, договір може бути не укладено.
Однак, якщо він буде укладений, то страховик не має права згодом вимагати розірвання договору на тій підставі, що відповідні обставини не були повідомлені страхувальнику.
Страховик має право самостійно визначати коло обставин, які можуть мати істотне значення для судження про ступінь ризику. Перелік цих обставин може викладатися в стандартній формі договору. Про них може бути зроблений запит у страхувальника. Наприклад, згідно з § 8 Правил транспортного страхування вантажів САТ «Ингосстрах» страхувальник зобов'язаний повідомити відомості про упаковку вантажу, номери та дати перевізних документів, виді транспорту, на якому перевозиться вантаж, способі відправлення (у трюмі, на палубі, навалом, насипом), пункті відправлення та призначення, дати відправлення, страховій сумі.
При укладанні договору страхування майна страховик має право провести огляд застрахованого майна, при необхідності призначити експертизу для встановлення його дійсної вартості.
Робити огляд і оцінку застрахованого майна доцільно, коли з представлених страхувальником відомостей важко зробити адекватний висновок про ступінь ризику, наприклад, при страхуванні суден, літаків, автомобілів і т.п., коли необхідно оцінити безліч складних факторів.
При укладанні договору особистого страхування страховик має право провести медичне обстеження застрахованого особи для оцінки фактичного стану його здоров'я. Воно особливо важливо при страхуванні літніх людей на великі суми, коли є підстави вважати, що застрахований має будь-яку хронічну хворобу, а страхувальник просить страхове покриття на випадок такої хвороби.
Сума страхового відшкодування, яку страховик зобов'язується виплатити за договором майнового страхування або за договором особистого страхування (страхова сума), визначається угодою страхувальника зі страховиком.
При страхуванні майна або підприємницького ризику страхова сума не повинна перевищувати їх справжню вартість (страхову вартість). Договором може бути передбачено інше. Страховий вартістю майна вважається дійсна вартість на місці його перебування в день укладення договору страхування. Страховий вартістю підприємницького ризику вважаються збитки, які страхувальник поніс би при настанні страхового випадку.
При визначенні дійсної вартості майна слід керуватися наявними у страхувальника документами (рахунки, специфікації, договори тощо), в яких вказана вартість майна. У певних випадках, наприклад, при страхуванні нерухомості, доцільно виходити з реальної ринкової вартості, оскільки вона може бути схильна до значних кон'юнктурних коливань.
Найбільш складно визначить вартість страхування підприємницького ризику, бо практично неможливо з великою часткою вірогідності визначити розмір можливих збитків. Тут повинні враховуватися середня норма прибутку, обсяг комерційного обороту страхувальника, можливий термін перерви комерційної діяльності і т.п.
У договорах особистого страхування сторони вільні у визначенні страхової суми. Тут вона багато в чому залежить від суб'єктивної оцінки страхувальника.
У тому випадку, коли майно або підприємницький ризик застраховані лише в частині страхової суми (неповне страхуванні), страхувальник (вигодонабувач) вправі здійснити додаткове страхування, в тому числі і в іншого страховика. Однак загальна страхова сума за всіма договорами страхування не повинна перевищувати страхову вартість.
Необхідність в додатковому страхуванні майна може виникнути при збільшенні вартості майна після укладення договору (приріст майна, сумлінне оману страхувальника при визначенні величини страхової суми тощо).
Закон разом з тим застерігає від перевищення загальної страхової суми над страховою вартістю під загрозою застосування наслідків нікчемності договору в частині перевищення і не повернення внесеної страхової премії.
Майно і підприємницький ризик можуть бути застраховані від різних страхових ризиків як по одному, так і за окремими договорами страхування, у тому числі за договорами з різними страховиками. У цих випадках допускається перевищення розміру загальної страхової суми за всіма договорами над страховою вартістю. Тим часом при майновому страхуванні від різних ризиків, як і при подвійному страхуванні, закон забороняє збагачення страхувальника або вигодонабувача. Загальні норми законодавства про громадянські права вимагають від громадян та юридичних осіб їх розумного і сумлінного здійснення і забороняють зловживання ними. Можливість отримання відшкодування від кожного із страховиків означає безпідставне збагачення страхувальника або вигодонабувача, якщо це відшкодування перевищує страхову вартість. Безпідставне збагачення законом не допускається. Об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування спільно кількома страховиками (співстрахування).
Співстрахування - спосіб поділу ризику між двома або більше страховиками шляхом віднесення на кожного з них наперед обумовленої частки можливих збитків і належної страхової премії. Якщо в договорі співстрахування не визначені права та обов'язки кожного із страховиків, вони солідарно відповідають перед страхувальником за виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування або страхової суми за договором особистого страхування.
Розподіл ризику, тобто пропозиція укладання договору співстрахування, проводиться з ініціативи сторін.
Страхувальник проявляє свою ініціативу в цьому питанні, коли він сумнівається у фінансовій стійкості одного страховика.
Страховик може заявити про договір співстрахування, коли мова йде про велику страховій сумі. З метою забезпечення своєї фінансової стійкості він передає частину ризику іншій особі на умовах солідарної відповідальності. У такому випадку потрібна згода страхувальника.
Співстрахування - солідарне зобов'язання з кількома з-боржниками. Виконання їх обов'язки здійснюється в порядку. Страховики можуть відповідати перед страхувальником і в частках за правилами, якщо договором спеціально встановлена ​​їх часткова, а не солідарна відповідальність.
Початок дії договору страхування визначається за загальним правилом: з моменту сплати страхової премії або першого її внеску. Сторони вправі визначити і більш пізні терміни вступу договору в силу.
Підпорядковується загальним правилом і початок дії страхового покриття: після вступу договору в силу. Сторони можуть встановити інші терміни дії страхового покриття.
Дострокове розірвання договору звільняє страховика від обов'язку виплачувати страхове відшкодування при настанні страхового випадку.
Підставами для дострокового припинення договору страхування є обставини двох видів:
об'єктивні обставини, в силу яких договірні зобов'язання не можуть бути виконані через відсутність об'єкта страхування і, відповідно; страхового інтересу;
суб'єктивні обставини, при настанні яких страхувальник втрачає страховий інтерес і висловлює свою волю про розірвання договору.
З обставинами першого виду зв'язується припинення страхового ризику з причин, не передбачених договором страхування. До таких обставин закон, зокрема, відносить: загибель застрахованого майна з підстав іншим, ніж настання страхового випадку; припинення в установленому порядку підприємницької діяльності особою, що застрахували підприємницький ризик чи ризик цивільної відповідальності, пов'язаної з цією діяльністю. Перелік обставин не закритий. Договір страхування припиняється, наприклад, у зв'язку з достроковою переробкою сировини або істотною зміною індивідуально визначеної речі.
Під припиненням у встановленому порядку підприємницької діяльності слід розуміти реорганізацію, ліквідацію або банкрутство страхувальника, а також припинення ним в силу інших обставин того виду діяльності, ризики якого були застраховані за договором страхування підприємницького ризику.
При достроковому розірванні договору страхування страховик має право на частину страхової премії пропорційно часу, протягом якого діяло страхування. Страхувальник у цьому випадку має право вимагати повернення частини страхової премії, відповідно пропорційно решта строку договору.
Договір може бути припинений достроково і на вимогу страхувальника. Але при достроковому відмову страхувальника від договору страхування сплачена страховику страхова премія поверненню не підлягає, якщо тільки договором не передбачено інше.
Враховуючи звичаї ділового обороту і міжнародну практику, законодавство встановлює конкретні підстави звільнення страховика від виконання своїх обов'язків по страховому покриттю.
Якщо законом або договором не передбачено інше, страховик звільняється від виплати страхового відшкодування при договорі майнового страхування і страхової суми при договорі особистого страхування, коли страховий випадок настав через: впливу ядерного вибуху, радіації або радіоактивного зараження; військових дій, а також маневрів або інших військових заходів; громадянської війни, народних хвилювань усякого роду або страйків.
Це викликано тим, що можливі збитки від страхових випадків, що наступили внаслідок перерахованих обставин, можуть виявитися настільки великі, що дестабілізують фінансове становище страховика, його перестраховиків і навіть, страховий ринок в цілому. Тому питання про прийняття на страхування катастрофічних ризиків завжди вирішується окремо. Прийняття таких ризиків має спеціально вказуватися в договорі додатково до стандартних умов страхування, в іншому випадку вони вважаються незастрахованими. Включення в договір зазначених ризиків може вимагатися згідно із законом. У такому випадку страховик не має права відмовити в наданні відповідного страхового покриття.
Названі вище обставини, що звільняють страховика від виплати страхових платежів, поширюються на договори майнового і особистого страхування. Але для договорів майнового страхування закон встановлює ще й інші обставини, що виключають названу обов'язок страховика.
Якщо договором майнового страхування не передбачено інше, страховик звільняється від виплати страхового відшкодування за збитки, що виникли внаслідок вилучення, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення застрахованого майна за розпорядженням державних органів.
Такі ризики за загальним правилом виключаються зі страхового покриття, по-перше, через те, що при укладанні договору страхування оцінити ступінь ймовірності настання охоплених ними подій досить важко.
Ці події мають непередбачений, надзвичайний і широкомасштабний характер. По-друге, виникли збитки навіть за одним договором страхування можуть бути значними, а автоматичне включення названих ризиків у всі договори страхування мало б для страховиків катастрофічні наслідки.
За вимогами, що випливають з договору майнового страхування законом встановлено скорочений строк позовної давності - два роки. Він застосовується за всіма спорами, що випливають з правовідносин по страхуванню: про оплату страхової премії, про виплату страхового відшкодування, у відношенні інших вимог, що випливають з разових договорів, з договорів, укладених за генеральним полісом, з договорів співстрахування і перестрахування. До зазначеного терміну позовної давності застосовуються загальні правила про початок, припинення і перерві перебігу строку позовної давності, встановлені в цивільному законодавстві.
Дворічний строк позовної давності, встановлений для вимог, що випливають з договорів страхування майна, не застосовується до вимог, які страховик в порядку суброгації (перехід до страховика прав страхувальника на відшкодування збитку) має до особи, відповідальної за збитки, відшкодовані в результаті страхування. У зв'язку з такими вимогами страховик зобов'язаний дотримуватися вимог нормативних актів, що регулюють ті правовідносини, до яких входило страхувальник та особа, відповідальна за збитки. Це стосується дотримання як матеріальних, так процесуальних норм, що містяться в цих актах. Так, транспортними статутами та кодексами передбачено обов'язковий порядок досудового врегулювання розбіжностей в претензійному порядку. Тому й суброгаціонние права страховика повинні здійснюватися з дотриманням такого порядку.
Слід зауважити, що в економіко-правовому сенсі страхування - це підприємницька діяльність. Ризики підприємницької діяльності можуть бути застраховані. Тому цілком правомірно, що ризик виплати страхового відшкодування або страхової суми, тобто ризик підприємництва в страхуванні, на страховому ринку може бути також застрахований. Страхування ризиків страхової діяльності називається перестрахуванням, вторинним страхуванням. Перестрахування на увазі передачу всіх або частини прийнятих на страхування ризиків одним страховиком іншому або декільком іншим з метою створення збалансованого страхового портфеля та забезпечення фінансової стійкості страхової діяльності. Така передача ризиків реалізується за договором страхування, у якому визначаються умови і спосіб передачі ризиків, частка участі інших страховиків у сукупному ризику, розмір належної кожному страхової премії.
Оригінальний страховик чинності договору перестрахування стає в положення страхувальника і є носієм відповідних прав і обов'язків.
До договорів перестрахування застосовуються правила цивільного кодексу (гл. 48), що підлягають застосуванню щодо страхування підприємницького ризику, якщо договором перестраховки не передбачене інше.
При перестрахуванні відповідальності перед страхувальником за основним договором страхування за виплату страхового відшкодування або страхової суми залишається страховик за цим договором.
Цивільний кодекс Російської Федерації (п. 4 ст. 967) допускає послідовне укладенням двох або декількох договорів перестрахування (ретроцессию ризиків). Права та обов'язки сторін при ретроцесссіі аналогічні таким у договорі перестрахування.

Сутність, форми та види перестрахування
Кожна страхова організація прагне до створення стійкої, стабілізованого страхового портфеля, тобто до створення такого портфеля, який складався б з можливо більшої кількості страхових договорів, але з невисоким ступенем відповідальності по кожному прийнятому ризику. Цей ступінь відповідальності повинна відповідати фінансовим можливостям страхової організації, щоб при настанні страхового випадку або ряду випадків виплата страхового відшкодування по збитках не позначалася на її фінансовому становищі.
Разом з тим жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страхової організації можуть виявитися ризики з надмірно високою відповідальністю, при якій настання лише одного повного події може виявитися катастрофічним для організації, що не розташовує необхідними грошовими засобами.
Для убезпечення себе від можливих фінансових труднощів страховики вдаються до передачі прийнятих ними ризиків за допомогою інституту перестрахування іншим страховикам. Схема передачі (розміщення) страхового ризику показана на рис. 1. Перестрахування є системою економічних відносин, в процесі якої страховик, приймаючи на страхування ряски різної величини, частину відповідальності по них, у відповідності зі своїми фінансовими можливостями передає па певних узгоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого портфеля власних страхувань і забезпечення тим самим фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій. Отже, економічною сутністю перестрахування є перерозподіл між страховими організаціями створеного первинного страхового фонду.

Схема передачі страхового ризику.
Батьківщиною перестрахування вважається Німеччина. Перше перестрахувальне товариство було утворено в Кельні в 1846 р.
Перестрахування, як самостійний інститут, виникло незабаром після початку проведення страхових операцій. Відомо про існування перестрахового угоди, укладеної в 1370 р., коли перестрахування знадобилося при розміщенні страхування вантажів у рейсі Генуя - Брюге (Бельгія).
У договорі перестрахування виступають дві сторони: страхове товариство, що передає ризик, тобто перестраховик, і страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність, тобто перестрахувальник.
Сам процес, пов'язаний з передачею ризику, називається цедірованіем ризику, або перестрахувальною цесією. У зв'язку з цим перестраховика, що віддає ризик, називають цедентом, а перестраховика, що приймає ризик, - цесіонарієм.
Ризик, прийнятий даними перестрахувальником від цедента, досить часто піддається подальшої передачі повністю або частково наступного страховому товариству. Подальша передача перестрахувального ризику називається ретроцесій. Страхове товариство, що дає ризик у перестрахування третьому учаснику, називається ретроцедентом, а страхове товариство, що приймає ретроцедірованний ризик - ретроцессіонаріем.
За договором перестрахування страховик або перестрахувальник залишає (утримує) на своїй відповідальності від кожного великого ризику лише певну частку, відповідну його фінансовим можливостям, яка називається власним утриманням. Все, що за величиною страхової суми (а значить, по відповідальності) перевищує ліміт власного утримання, передається зацікавленим у цьому перестраховикам і називається ексцедент.
Оскільки передані ризики придбані цедентом (перестрахувальником) і він може розпоряджатися ними на свій розсуд, передача відбувається не на оригінальних умовах, а за винагороду. Це винагороду називається оригінальної чи перестрахувальної комісією, яка утримується цедентом з передаваної перестрахувальникам частки страхової премії з цих ризиків.
Крім того, як правило, за перспективними, благополучним ризикам цедент вимагає від перестрахувальників участі в їх майбутнього прибутку за даними ризиків (Тантьєма) і надання адекватної участі в перестрахуванні їх ризиків.
Слід зазначити, що прийняття у перестрахування чужих ризиків є цілком рентабельним справою, оскільки перестраховики, крім комісії, а іноді і Тантьєма не несуть інших витрат з придбання страхування (а ці витрати досить істотні. Утримання апарату, приміщення, оплати агентів, брокерів і т. п.). Існують страхові організації, які спеціалізуються тільки на прийомі у перестрахування чужих ризиків і навіть не вдаються до прямого страхування. Всесвітньо відомі такі найбільші перестрахувальні компанії як «Колонія Реін-шуренс» (Кельн, 1846 р.), «Швейцарське перестрахувальне товариство» («Свісс Ре», 1863 р.), «Мюнхенське перестрахувальне» («Мюніха Ре», 1880 р. ). На Україну також є компанії, які займаються тільки перестрахувальними операціями, такі як «Українська перестрахувальна компанія» (Львів), «Скіфія Ре» (Київ) і т.д.
Однією з відмінних рис договору перестрахування є принцип возмездности. Перестрахувальник зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі і тільки в тому випадку, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.
Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов'язаний інформувати страховика до укладання договору страхування і протягом усього його строку дії про всі істотні обставини ризику, які стосуються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійних лих. Аналогічні зобов'язання випливають з відносин перестрахування. Цедент зобов'язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедірованном ризик. Принцип доброї волі має особливе значення для підтримання довгострокового співробітництва перестраховика з цедентом. Звідси випливає, що перестрахувальник приймає рішення про укладення договору перестрахування та виплату страхового відшкодування за цим договором виходячи з інформації, наданої у документах цедента.
Об'єктом перестрахувальних відносин є майнова ситуація даного страхового суспільства, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав і обов'язків, що випливають з укладених цедентом договорів страхування. У свою чергу застрахований не має нічого спільного з договорами перестрахування, укладеними цедентом щодо передачі ризиків. Страховик не зобов'язаний інформувати страхувальника про намір передати в перестрахування повністю або частково взяті ризики.
Маючи за плечима таку надійний захист, як система перестрахування, страхові компанії вступають у жорстку конкурентну боротьбу за придбання ризиків (одночасно приймаючи в перестрахування частки від інших страховиків). Слід пам'ятати, що збирається страховиками маса страхових платежів (премій) часто інвестується в інші народногосподарські галузі або пускається у фінансовий оборот з метою отримання більш високого рівня прибутку, ніж за страховими операціями. Це дозволяє страховим організаціям, перекривати результати малорентабельних договорів, які вони змушені укладати для підтримки престижу.
Перестрахування, крім того, захищає страховиків, перш за все від випадкових відхилень від розрахункової збитковості, що не відповідає фактичному її рівню в році, який обумовлений непередбаченими обставинами.
Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і нормальної діяльності будь-якого страхового товариства незалежно від величини його капіталів, запасних фондів та інших активів.
Ідеально збалансований, стійкий страховий портфель, тобто сукупність застрахованих об'єктів товариства, повинен складатися з якомога більшої кількості об'єктів страхування, які за своєю величиною, своєму вартісному виразу й схильності, можливих небезпек, загибелі або ушкодження, були б більш-менш однозначними. Якщо ж загальна кількість застрахованих ризиків невелика, або якщо серед них є великі і небезпечні ризики, про збалансованість не може бути й мови.
Крім того, навіть якщо б страхове суспільство мало можливість ретельно відбирати ризики за величиною, все одно, воно не змогло б створити портфель повністю ізольованих один від одного об'єктів страхування, так як умовами страхування зазвичай покриваються різні небезпеки, яким застраховані об'єкти можуть піддатися одночасно при настанні катастрофічних випадків: землетрусів, повеней, ураганів, пожеж і т. п. Оскільки всі активи будь-якого страхового товариства можуть становити лише невелику частку загальної суми його відповідальності перед страхувальниками за прийнятими страхуванням, катастрофічний страховий випадок може істотно підірвати фінансовий стан страхового товариства.
Звідси прагнення будь-якого страховика до створення портфеля з великої кількості рівнозначних ризиків. Іншими словами, при збалансованому портфелі ймовірність і величина можливих збитків може бути спрогнозований з достатньою точністю на базі складу портфеля, статистичних даних та інших показників попередніх років, ніж буде певною мірою досягнута фінансова стійкість страхових операцій.
Основною функцією перестрахування є вторинне розподіл ризику, завдяки якому відбувається кількісне і якісне вирівнювання страхового портфеля. Розподіл ризику відбувається не тільки в рамках національних економік, а набуває міжнародного характеру.


Крім того, перестрахування виконує деякі допоміжні функції. Воно дозволяє приймати на страхування унікальні й дорогі ризики. Завдяки перестрахуванню з'являється можливість організації нових видів і варіантів страхування.
Перерозподіл ризиків за допомогою системи перестрахування досягається не тільки захист страхового портфеля від великих збитків, але також і та обставина, що виплата страхового відшкодування по таких збитків не лягає на одне суспільство (яке повинно мати для цього достатні вільні кошти), а здійснюється колективно всіма страховиками , які беруть участь у перестрахуванні цих об'єктів.
У багатьох випадках страхові вартості об'єктів, що підлягають страхуванню, настільки великі і небезпечні, що ємність окремих національних страхових ризиків, з усіма, які у них страховими організаціями, виявляється недостатньою, щоб забезпечити їх страхування в повних сумах. Через канали перестрахування такі ризики передаються на страхові ринки інших країн, в результаті чого може виявитися, що в страхуванні великих ризиків бере участь весь або майже весь міжнародний страховий ринок, сотні і тисячі страхових установ. Слід мати при цьому на увазі, що перестрахувальники, як правило, беруть на, свою відповідальність лише невелику частину ризику, порядку декількох відсотків, а іноді і частки відсотка, знову ж таки, для формування портфеля, що складається з порівняно дрібних ризиків.
Перерозподіл ризику між страховими товариствами різних країн по суті є не чим іншим, як різновидом зовнішньої торгівлі, з тією тільки різницею, що об'єктом обміну слугують не споживчі вартості в натурально-речовій формі, а страхові гарантії. У зв'язку з цим міжнародні перестрахувальні угоди ставляться до «невидимому» експорту.
Кожна страхова компанія, вдаючись до перестрахування, виходить, насамперед, з поставленої мети - вирівнювання портфеля, але, крім того, враховує при цьому вартість перестрахування, тобто не тільки втрату частки страхової прибутку, переданої перестраховикові, але і ті витрати, які компанія буде нести по веденню справи за прийнятим і частково переданим у перестрахування ризиків (оформлення перестрахувальних договорів, ведення карток обліку, оформлення передавальних документів і т. п.) і те відшкодування (комісію, танто), яке вона отримає, від перестрахувальників.
Перестрахові договори рідко бувають двосторонніми, звичайно в перестрахуванні ризиків однієї передавальної страхової компанії бере участь велика кількість приймаючих компаній, кожна з яких бере в перестрахування лише невелику частку пропонованого ексцедента. Будь-яка передає компанія має потребу в перестрахувальної захисту не на один рік, а на весь період своєї практичної діяльності.
Тому портфель її пропозицій про перестрахування, її договір діє з різними варіаціями з року в рік, але, звичайно, в кінці кожного року перестрахувальники збираються всі разом і переглядають свою участь у старих договорах, підтверджуючи чи відмовляючись від нього. Звільнитися при цьому частки «розміщуються» серед інших перестрахувальників, які вважаються які входять у цей договір.
Слід пам'ятати, що чисто передавальних компаній, практично, немає і всі вони, у свою чергу, беруть участь у договорах інших компаній, приймаючи ризики у перестрахування.
Системою перестрахування і подальшої ретроцесії досягається значне дроблення великих ризиків, для покриття яких, таким чином, бере участь велика кількість страхових організацій всього світу. Іноді трапляється, що якась частка ризику по каналах перестрахування знову повертається для покриття до первісного страховику цього ризику.
Початок відповідальності перестраховика збігається з початком дії перестрахувального договору. Однак його відповідальність за прийнятими в перестрахування ризиків поширюється не тільки на договори страхування, укладені після підписання перестрахувального договору, але також і на все вже діючі договори страхування, укладені до набрання чинності перестрахувального договору, і премія за яким вже була отримана страховиком, але відповідальність страховика ще не закінчилася. Сума премії, належна в таких випадках перестраховикові, розраховується пропорційно часу і сумі прийнятої ним на себе відповідальності.
Види і форми перестрахування.
У кожному окремому випадку перестрахувальні операції мають свої особливості, розрізняючи за частками участі перестрахувальників у договорі, за ставками премії, власним утриманню перестраховика, комісійним обчислюватись, свободу сторін у прийнятті рішень і т.п. Але все-таки спробуємо класифікувати перестрахувальні операції.
1.В залежності від ступеня свободи перестраховика і перестрахувальника щодо передачі і прийомі у перестрахування окремих ризиків виділяють факультативне і облігаторне перестрахування. На практиці також зустрічається факультативно-облігаторне перестрахування.
Факультативне перестрахування
При факультативної формі перестрахування передає компанія (страховик, цедент, перестрахувальник) прийняті на страхування ризики передає іншій, йдучи іншим страховим компаніям у перестрахування в розмірах, що перевищують встановлений нею ліміт власного утримання. Передавальна компанія може передавати на перестрахування і велику і меншу частину і весь ризик у цілому, не маючи при цьому жодних зобов'язань по відношенню до цих інших страховим компаніям, яким вона пропонує цю передачу. У перестрахування може бути запропонований і який-небудь окремий вид відповідальності із загальної кількості видів, що страхуються цією компанією. Зі свого боку перестрахувальники також не мають жодних зобов'язань перед передавальною стороною: вони можуть прийняти ризик повністю або частково, можуть виставити зустрічні умови або відмовитися від прийому ризику.
Договір факультативного перестрахування являє собою індивідуальну угоду, що стосується, як правило, одного ризику.
Договір факультативного перестрахування надає повну свободу беруть участь у ньому сторонам: цеденту - у вирішенні питання, скільки слід залишити на власному ризику (власне утримання), перестраховику - у вирішенні питань прийняття ризику в тому чи іншому обсязі.
З урахуванням наданої свободи прийняття рішень при укладанні кожного договору перестрахування перестрахувальні платежі стягуються індивідуально, незалежно від суми страхових платежів, отриманих цедентом.
Зазвичай розмір платежів за надані гарантії в порядку факультативного перестрахування надається виходячи із ситуацій на перестрахувальному ринку. Наприклад, якщо наданий у перестрахування ризик оцінюється вище середнього ступеня ризику чи коли попит на даний тип ризику на перестрахувальному ринку є незначною, то запропонований перестрахувальником рівень перестрахувальних платежів, безумовно, буде вище, ніж рівень первинних страхових платежів, отриманих цедентом при укладанні первинного договору страхування . Навпаки, рівень перестрахувальних платежів може бути нижче рівня первинних страхових платежів, якщо запропонований ризик відноситься до групи ризиків, охоче приймаються на перестрахувальному ринку, тобто користуються великим попитом. З цього прикладу випливає, що принципи визначення перестрахувальних платежів часто зовсім інші, ніж принципи, використовувані при обчисленні (калькулюванні) початкових страхових платежів.
Відмінна риса факультативного перестрахування в тому, що як цеденту, так і перестраховику надана можливість індивідуальної оцінки ризику і залежно від цього прийняття певного рішення: цеденту - про передачу ризику, перестраховику - від прийняття ризику. Негативна сторона факультативного перестрахування в тому, що цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за цей ризик. Перестрахувальник зазвичай має у своєму розпорядженні невеликим проміжком часу для докладного аналізу одержуваного в перестрахування ризику.
До факультативних перестрахування страхових компаній вдаються досить часто, в таких випадках, коли:
ризик настільки великий, що виходить за рамки (ліміти) діючих договорів перестрахування;
ризик не підпадає під умови діючих договорів;
передавальна компанія вважає за необхідне перестрахувати частину відповідальності за власним утриманню.
Основним недоліком факультативного перестрахування є та обставина, що перестрахувальники вільні у прийомі або відмову від такого перестрахування, і поки йде розміщення ризику може виявитися, що страховий випадок станеться до остаточного розміщення ризику в перестрахування і передає компанія опиниться в скрутному становищі внаслідок обмежених фінансових можливостей.
Для перестрахувальника також є свої незручності в цій формі перестрахування. Може виявитися, що через різні канали перестрахування або ретроцесії їм будуть неодноразово прийняті частки участі в одному і тому ж ризику і тим самим невиправдано зросте його відповідальність у випадку збитку (кумуляція ризику).
Найбільш важливим показником у факультативному перестрахуванні є власне утримання цедента за пропонованим ризику. При наявності загальних відомостей про фінансовий стан і страхової політиці цедента, власні утримання цедента з будь-якого ризику відображають його думку про ризик і є хорошим орієнтиром для перестрахувальника в оцінці ризику.
При наявності в даний час багатьох форм договірного перестрахувального покриття можна було припускати, що факультативне перестрахування, що є найстарішою формою захисту, почне втрачати своє значення. Однак на практиці цього не відбувається, і, навпаки, спостерігаються періоди зростання факультативне перестрахування на ринку. І це при тому, що факультативна форма перестрахування пов'язана з набагато більшими витратами, ніж будь-яка інша форма перестрахувального покриття.
Історія розвитку перестрахування свідчить про те, що передача ризиків у перестрахування на факультативній основі займала домінуюче положення Згодом розвиваються облігаторні форми передач, які приймають всілякі комбіновані форми перестрахувальних відносин.
Облігаторне перестрахування
Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента в передачі певних часток у всіх ризиках, прийнятих на страхування. Передача цих часток ризиків перестраховику відбувається лише в тому випадку, якщо їх страхова сума перевищує певне заздалегідь власну участь страховика. З іншого боку, договір облігаторного перестрахування накладає зобов'язання на перестраховика прийняти запропоновані йому в перестрахування частки цих ризиків.
Перестрахові платежі за договором облігаторного перестрахування завжди визначаються у відсотку від суми страхових платежів, отриманих страховиком при укладанні первинного договору страхування.
Договір облігаторного перестрахування, як правило, укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання договору шляхом відповідного повідомлення сторін заздалегідь про прийняте рішення.
Договір облігаторного страхування найбільш вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь певні ризики автоматично одержують покриття у перестраховика, на відміну від факультативного перестрахування, де предметом договору є кожен відокремлений ризик з урахуванням умов, визначених в індивідуальному порядку. Облігаторне перестрахування охоплює весь або значну частину страхового портфеля страховика. Обслуговування договору облігаторного страхування дешевше для двох сторін в порівнянні з договором факультативного перестрахування. У зв'язку з цим у практиці міжнародного перестрахового ринку найбільш часто зустрічається така форма перестрахування.
Факультативно-облігаторне перестрахування
На практиці також зустрічається змішана (перехідна) форма договору перестрахування - факультативно-облігаторна.
Ця форма договорів перестрахування називається договором "відкритого покриття». Вона дає цеденту свободу прийняття рішень у відношенні, яких ризиків, і в якому розмірі слід їх передати перестраховику. У свою чергу перестраховик зобов'язаний прийняти цедірованние частки ризиків на заздалегідь обговорених умовах.
Перестрахові платежі за договорами «відкритого покриття» визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, отриманим при укладенні первинного договору страхування.
Перестраховикові договір «відкритого покриття" може бути невигідним і небезпечним, оскільки цедент, провівши селекцію ризиків у страховому портфелі, передасть у перестрахування лише найбільш небезпечні ризики. Тому договори «відкритого покриття» полягають перестраховиками тільки з такими цедентами, які користуються повною довірою, виходячи з багаторічної практики їх взаємного співробітництва.
Цей вид договору також носить назву «відкритий килим». Відкритий килим є угода, при якому перестраховик факультативно передає в перестрахування суворо встановлену частку кожного ризику. Перестрахувальник може відхилити будь-який ризик, але в цілому він бере участь у цьому договорі на обов'язковій основі.
Таким чином, ця угода з одного боку - факультатив, але для страховика, і з іншого боку - облігаторний для перестраховика.
Відкритий килим необхідний для перестрахування ризиків, які носять періодичний характер і страхова сума збільшується раптово в певну пору року. Такі ризики характерні для вогневого і морського перестрахування.
2. У залежності від системи розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком виділяють пропорційні та непропорційні договори.
Пропорційними договори названі тому, що премія та збитки по них розподіляються пропорційно до участі перестрахувальників у договорі. У непропорційних договорах розмір премії перестрахувальника не залежить від його частки участі в договорі.
Пропорційне перестрахування
Пропорційне перестрахування - історично найбільш древня і власне кажучи до кінця XIX ст. єдина загальна форма перерозподілу ризику. З цієї точки зору пропорційне перестрахування носить ще назву традиційного перестрахування.
Договір пропорційного перестрахування передбачає, що частка перестрахувальника в кожному переданому йому для покриття ризику визначається по заздалегідь обговореному співвідношенню власної участі цедента. Участь перестрахувальника в платежах і відшкодуванні збитку відбувається по такому ж співвідношенню, що і його участь у покритті ризику. В узагальненій формі пропорційне перестрахування діє за принципом «перестрахувальник розділяє ризик цедента».
У практиці страхової роботи сформувалися наступні форми договорів пропорційного перестрахування: квотний, ексцедентні, квотно-ексцедентного або змішаний.
Названі договори є як би засадничими. На практиці застосовуються безліч модифікацій цих основних, базисних форм перестрахувальних договорів.
Квотний договір є найбільш простою формою перестрахувального договору. За його умовами страховик (перестрахувальник) передає перестраховикові узгоджену частку всіх прийнятих ним ризиків за певним видом страхування або групі. суміжних страхувань. У цій же частці перестрахувальник отримує премію і відшкодовує перестрахувальникові всі сплачені ним збитки за прийнятими страхуванням.
У тих випадках, коли страхові суми за прийнятими страховиком ризиків можуть бути надмірно великими, перестрахувальник обмежує свою участь у договорі і, отже, свою відповідальність певними лімітами.
Перестраховик за квотним договором одержує перестрахувальну комісію, яку він утримує з передаваної перестраховикові премії і бере участь в певному відсотку в можливого прибутку перестраховика по переданим йому ризиків у перестрахування (тантьема). Розмір перестрахувальної комісії, становить залежно від виду страхування 20-40%.
Квотний перестрахувальний договір має ряд переваг для передавальної компанії:
на ризику страховика - на його власному утриманні може залишатися така частка відповідальності, яка повністю відповідає його фінансовим можливостям.
розмір перестрахувальної комісії, зазвичай складової пропорційну частку перестрахувальника у витратах передавальної компанії, збільшується на додаткову суму непередбачених витрат.
за умовами квотних договорів передавальна компанія звичайно утримує частину належної перестраховикові премії в якості резервів збитків і премій. За ним на користь перестраховика нараховуються відсотки, які зазвичай нижче банківських. За рахунок різниці передавальне суспільство має певний дохід.
належні перестраховикові суми виплачуються після обробки, закриття та підтвердження перестрахувальником відповідного рахунку. Таким чином, отримана страховиком премія якийсь час перебувала в його обороті.
квотні договори за результатами є більш збалансованими і стійкими.
умови і структура квотного договору зумовлюють мінімальні витрати часу та коштів на технічні, адміністративні та інші операції, пов'язані з веденням такого договору.
Договори квотного перестрахування прості в обслуговуванні і нетрудомісткий перш за все для цедента. Цедент передає перестраховику пропорційну частину отриманих за даний проміжок часу страхових платежів, залишаючи на своєму рахунку комісійну винагороду (провізію) за передачу ризику, яке було заздалегідь обумовлено при укладанні договору перестрахування.
Незважаючи на свої переваги, квотне перестрахування не виконує цілком тих цілей, які хотів би досягти страховик, приступаючи до перестрахування свого портфеля. Квотное перестрахування дійсно зменшує ризик цедента за всіма договорами, переданими в перестрахування, проте не тягне за собою достатнього вирівнювання залишилася частини страхового портфеля, яка пов'язана з власною участю цедента в покритті ризиків.
Основним недоліком є ​​те обставина, що за договором передаються і частки від тих дрібних ризиків, які в інших випадках передавальна компанія могла б тримати на своїй відповідальності і тим самим зберегло б у себе відповідну частку страхової премії.
Ексцедентні договір - найбільш поширена форма пропорційних договорів. Умови цього договору передбачають, що всі прийняті цедентом на страхування ризики, страхові суми яких перевищують власне утримання передавальної компанії (пріоритет), підлягають передачі у перестрахування. Таким чином, у перестрахування передається ексцедент понад пріоритету (власного утримання).
Ексцедентні форма перестрахування надає широку можливість страховику для створення страхового портфеля, що складається з значної кількості однорідних за величиною ризиків.
Склад всього договору визначається величиною ексцедента і способами побудови договору. Як правило, перестрахувальник розбиває переданий ексцедент на кілька частин, кратних власним утриманню. Наприклад, якщо на страхування прийнятий ризик зі страховою сумою 220000 валютних одиниць, а власне утримання передавальної компанії визначено в 20 тис. одиниць, то 200 тисяч валютних одиниць складе суму ексцедента, яка падає на перестраховиків, причому сума відповідальності кожного з них буде пропорційна розміру участі в договорі.
Якщо ексцедент розбитий на 10 часток, то при двох долях участі сума ексцедента в 1 / 5 складе 40 тис. одиниць відповідальності (1 / 5 від 200 тис.), при участі в 1 / 2 частки сума ексцедента в 1 / 20 складе 10 тис . одиниць. Пропорційно сумі власного утримання передавальної компанії і частками участі перестрахувальників у договорі і проводиться розподіл прибутку і оплата збитків.
За умовами ексцедентного договору передавальна компанія також, як і за квотним договором, має право на комісію на свою користь з суми, належної перестраховикові премії, а також на участь в його прибутку (тантьема).
Залежно від характеру ризиків, передає компанія може встановлювати диференційоване власне утримання, що оформляється спеціальним додатком до договорів перестрахування, яке називається таблицею лімітів власного утримання.
У ексцедентні перестрахувальному договорі для передавальної компанії міститься ряд позитивних моментів:
можливість передавальної компанії встановлювати ліміт власного утримання з урахуванням своїх фінансових можливостей.
незалежно від того чи встановлюється єдине власне утримання або воно визначається таблицею лімітів власного утримання, передає компанія може залишати на своїй відповідальності всі найбільш дрібні ризики.
розмір власного утримання завжди може бути переглянутий у бік збільшення.
незважаючи на те, що комісія на користь передавальної компанії зазвичай нижче, ніж при квотному договорі, остаточні фінансові результати внаслідок перерахованих причин при правильному веденні справи можуть виявитися вищими, ніж за квотних договорах.
До недоліків слід віднести необхідність обробки кожного ризику, тобто встановлення пропорційного розподілу між передавальною компанією та перестраховиками сум відповідальності, премії, оплачуваних збитків і т. п. (при квотному договорі під перестрахування потрапляють автоматично всі ризики у певній частці). Негативним моментом для перестраховиків є та обставина, що при диференційованому власному утриманні (за таблицею) існує потенційна передумова до передачі перестрахувальникам найбільш небезпечних ризиків.
Обслуговування договорів ексцедентного перестрахування вимагає значних трудових витрат з боку цедента. Це пов'язано з необхідністю глибокого вивчення кожної страхового договору, частину ризиків якого передасться в перестрахування. Трудовитрати виражаються у виділенні груп об'єктів страхування, які в результаті одного і того ж стихійного лиха можуть бути частково пошкоджені або повністю знищені. Одночасно робиться оцінка максимально можливого збитку по кожному ризику.
Незважаючи на ці технічні труднощі, договори ексцедентного перестрахування застосовуються на практиці значно частіше, ніж договори квотного перестрахування, оскільки є більш вигідними для цедента. Ці переваги виражені в тому, що забезпечують максимальне вирівнювання страхового портфеля, що залишається на власному ризик цедента. Крім того, в рамках договору ексцедентного перестрахування менша сума страхових платежів передасться перестраховику. У кінцевому підсумку при даній угоді цедент утримує всю сукупність дрібних страхових ризиків на власну участь.
Договір змішаного перестрахування (квотно-ексцедентного) застосовується на практиці відносно рідко. Він являє собою поєднання двох перерахованих вище видів перестрахувальних договорів.
Портфель даного виду страхування перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад установлену квоту (норми) у свою чергу підлягає перестрахуванню на принципах ексцедентного договору.
Непропорційне перестрахування
Непропорційне перестрахування відомо з XIX ст. Проте в широких масштабах стало застосовуватися після закінчення другої світової війни. Використовується в різних видах страхування, але найчастіше застосовується за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам у результаті ДТП. Непропорційне перестрахування також застосовується в усіх видах страхування, де немає верхньої межі (межі) відповідальності страховика.
У практиці непропорційного перестрахування не застосовується принцип участі перестраховика в платежах і виплати страхового відшкодування, виходячи з відсотка перестрахування. При пропорційному перестрахуванні інтереси цедента і перестраховика в цілому співпадають. Навпаки, при непропорційному перестрахуванні інтереси сторін можуть придбати суперечливий характер. Сенс протиріччя полягає в тому, що досягнення додаткових фінансових результатів цедентом не супроводжується аналогічними результатами, досягнутими перестраховиком. Навпаки, перестрахувальник може зазнати збитків.
Спонукальним мотивом до розвитку непропорційного перестрахування з боку цедента було прагнення дати певні гарантії всім наявним фінансовим інтересам, які схильні до малій кількості виключно великих збитків чи великій кількості виключно дрібних збитків. З урахуванням цих потреб отримали розвиток два типи непропорційного перестрахування - перестрахування перевищення збитків та перестрахування перевищення збитковості по ризиках певного виду. Певні труднощі у практиці непропорційного перестрахування були пов'язані з обчисленням перестрахувальних платежів, які були б адекватними прийнятим зобов'язанням перестраховика на умовах укладеного перестрахувального договору. Тільки розвиток сучасних методик актуарних розрахунків дозволило вирішити ці проблеми.
Статистичний аналіз великих збитків дозволив скласти таблиці розподілу їх ймовірностей, оцінити їх ймовірний розмір і вірогідність відхилення дійсного збитку від очікуваного. Виходячи з накопичених статистичних даних збитковості по всьому страховому портфелю цедента, практика актуарних розрахунків дозволила обчислити очікувану величину збитковості (прогноз) і ймовірність майбутніх відхилень цієї збитковості.
Обслуговування договорів непропорційного перестрахування досить просто і нетрудомістке. Воно дешевше, ніж обслуговування договорів пропорційного перестрахування.
Розрахунки між сторонами договору охоплюють остаточні фінансові результати цедента (або лише відшкодування збитку по виключно великих збитків), а не окремі договори страхування і збитки, як це має місце при укладанні договорів пропорційного перестрахування. Це одна з причин зростаючої популярності непропорційного перестрахування і виникнення його нових варіантів і модифікацій.
До договорів непропорційного перестрахування належать договори ексцеденту збитків і договори ексцеденту збитковості (договори «стоп лосс»).
Договір ексцедента збитків - найбільш поширена форма непропорційного перестрахувального покриття, служить для захисту від найбільш великих і непередбачених збитків по окремих видах страхування.
Перестрахування на умовах ексцедента збитків значно відрізняється від перестрахування на умовах ексцедента сум (пропорційне перестрахування). За перестрахувального договору на умови ексцедента збитків перестрахувальник приймає на себе відповідальність по кожному і кожному збитку, понесеного компанією - цедентом, який перевищив заздалегідь зафіксований рівень у межах певної суми (ліміту). Відповідальність перестраховиків (за умовами цього договору) настає лише тоді, коли остаточна сума збитку по застрахованому ризику в результаті страхового випадку та ряду випадків, які є наслідком дії одного і того ж події, перевищить обумовлену суму. Відповідальність перестраховиків понад цю суму, у свою чергу обмежується певним лімітом. Наприклад, 1 млн. одиниць валюти понад 100 тис, які лежать на відповідальності передавальної компанії, тобто перестрахувальники будуть оплачувати збитки, що перевищують 100 тис, але в межах 1 млн. по кожному з них.
Обумовлюється в договорі умова може звучати приблизно так: «зобов'язується сплатити суму понад 100 тис. одиниць остаточного нетто-збитку щодо кожного і всякого збитку, викликаного одним випадком, до наступних 1 млн. валютних одиниць остаточного нетто-збитку щодо кожного і всякого збитку і / або ряду збитків, викликаних одним випадком ».
Обслуговування договорів перестрахування перевищення збитків технічно нескладно і вигідно для цедента. Чи не складається зведення (перелік) страхувань, охоплених перестрахувальним договором (бордеро). Перестраховик не повідомляється про специфічні особливості ризиків переданих у перестрахування. Укладений договір перестрахування охоплює всі ризики певного виду. застраховані цедентом. Обов'язок цедента - інформувати перестраховика про будь збиток, який за своїми розмірами може спричинити взаєморозрахунки з перестрахувальником. Рішення про повідомлення приймає цедент.
Професійні перестрахувальники в цілому охоче укладають договори перестрахування перевищення збитків, особливо якщо на період їх дії є сприятливий прогноз щодо можливості великих збитків.
Даний тип договорів приносить високий прибуток перестраховикам.
Разом з тим на ринку є ряд перестраховиків, які свідомо уникають укладання таких договорів виходячи з наявного несприятливого прогнозу. Договір перестрахування перевищення збитків в даний час широко застосовується в наступних видах страхування: цивільної відповідальності, від нещасних випадків, від вогню, транспортному (карго і каско), авіаційному, т. з. там, де практично можливий груповий збиток катастрофічного характеру.
Договір ексцедента збитковості або договір «стоп лосс» - форма перестрахувального покриття, яка відрізняється від розглянутих договору ексцедента сум і ексцеденту збитків тим, що вона покриває не окремі збитки, а весь або частину рахунку компанії або навіть пулу, у вигляді так званого «парасольки» , надаючи покриття після інших форм перестрахування на суму збитків, що перевищують певний відсоток заробленої премії
Це перестрахування стосується всього страхового портфеля і ставить за мету захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками надзвичайно великої збитковості (яка визначається як процентне відношення виплаченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових платежів). Причиною надзвичайно великої збитковості може бути виникнення малого числа досить великих збитків або виникнення значного числа дрібних збитків.
Відповідальність перестраховика за договором ексцедента збитковості зазвичай обмежується встановленим відсотком збитковості плі певної абсолютної сумою. Ліміти покриття визначаються за результатами минулих років.
Перестрахові договори ексцеденту збитковості застосовуються звичайно в тих випадках, коли за окремими видами страхових операцій результати проходження справи схильні до різких коливань або коли існує небезпека, що один або ряд страхових випадків може різко негативно позначитися на результатах (градобою, пожежі, урагани і т. п. ).
Договори ексцедента збитковості можуть діяти як додаткові до існуючого перестрахового покриття на базі пропорційних договорів.
Договори страхування перевищення збитковості вигідні для страховиків, але неохоче полягають професійними перестрахувальними товариствами. З цієї точки зору, вони належать до так званого типу договорів, «шукаючих покриття» на перестрахувальному ринку.
Як висновок можна сказати, що хоча непропорційні договори перестрахування і є найбільш мобільними, найбільш простими в організації та обробці, вони в той же час і найбільш небезпечні, найбільш збиткові.
Тим не менш, тенденція така, що будучи більш молодими в порівнянні з пропорційними формами договорів, вони виявилися перспективними.
І, нарешті, при зіткненні з цими формами треба мати на увазі так званий парадокс НТР у майновому страхуванні, який полягає в тому, що із зростанням технічного прогресу зростає захищеність об'єктів, що в принципі зменшує можливість виникнення збитків, а з іншого боку, їх бурхливий кількісне зростання і зростання вартостей об'єктів, що досягають величезних сум, різко збільшує і кількість і розміри відбулися і можливих збитків, що зайвий раз підкреслює популярність і перспективність непропорційних форм перестрахового захисту.
3.В залежності від ролі, яку відіграють цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на активне і пасивне. Активне перестрахування полягає в передачі ризику, пасивне перестрахування - в прийомі ризику.
У практиці страхової справи прийнято позначати страхове товариство, що передає ризик у перестрахування, як провідне активну перестрахування, а приймає ризик - як страхове товариство, що веде пасивне перестрахування. Передача ризику є передача відповідальності, прийом ризику є прийняття відповідальності.
На практиці часто активне і пасивне перестрахування проводиться одним і тим же страховим товариством одночасно. У результаті страхове товариство може виступати одночасно в трьох функціях: прямого страховика, перестраховика і цедента.
Численні взаємозв'язку, які проявляються на міжнародному перестрахувальному ринку, здійснюються за принципом так званого «обміну інтересами». Це означає, що активне і пасивне перестрахування, здійснюване перестрахувальником, має бути урівноважене заданий проміжок часу. Іншими словами, інтерес, переданий у перестрахування, виміряний величиною сплаченого перестрахового внеску, повинен бути приблизно дорівнює інтересу, натомість отриманому, чи величині перестрахового внеску, отриманого за надані перестрахувальні гарантії.
Переданий перестраховий інтерес носить назву аліменти, а отриманий перестрахувальний інтерес - контралімента. Принцип взаємного обміну інтересами в перестрахувальних відносини означає, що аліменти, переданий даними перестрахувальником іншим контрагентам, повинен бути приблизно дорівнює отриманому контраліменту.
Державне регулювання страхової діяльності.
Як ні в якій іншій галузі підприємницької діяльності в страховій діяльності велика роль державного впливу. Держава сама здійснює страхування і веде державний нагляд у сфері страхування. Така увага до цього виду підприємництва пов'язане із соціальною значимістю функції страхування, бо страховий випадок означає для страхувальника катастрофу, що в свою чергу призводить до страхового випадку в економіці країни, до розриву в ланцюжку виробництва. Нещастя одного страхувальника є соціально значущим для всього народного господарства. Страхування дозволяє досить швидко відновити порушене страховим випадком майновий стан страхувальника, відновити зруйновані зв'язки в господарських правовідносинах відтворення. У функціонуванні страхового механізму, в страховій діяльності зацікавлені кожен зі страхувальників та держава.
Тривалий час у нашій країні, як і в багатьох країнах світу на певному етапі суспільного розвитку, існувала державна монополія на страхування. Монополія страхування давала можливість широкого залучення страхувальників, більшої стійкості страхових організацій, але внаслідок відсутності конкуренції відбувалося обмеження кола наданих страхових послуг, зниження розміру страхових премій. Однак у період переходу до ринкової системи господарювання не можна повністю відмовитися від державного страхування.
Державний вплив на страхову діяльність здійснюється через подану звітність про діяльність страхових організацій, перевірку їх діяльності та регулювання страхової діяльності.
Державний нагляд за страховою діяльністю з утримання розмежовують на попередній і поточний.
До попередньою нагляду належить перевірка відповідності страхових організацій встановленим вимогам і видача ліцензій на право здійснення певних видів страхової діяльності, а також реєстрація об'єднань страховиків та внесення до реєстру страхових брокерів.
До поточного нагляду належить перевірка дотримання вимог законодавства професійними учасниками страхової діяльності: огляд та аналіз звітності, призупинення та відкликання ліцензій, виключення страхових брокерів з реєстру і т.п.
Для виконання покладених обов'язків федеральний орган виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю має право:
а) одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище. Багато відомостей надходять від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків, а також від громадян;
б) проводити перевірки дотримання страховиками законодавства про страхування і достовірності представленої ними звітності;
в) при виявленні порушень страховиками вимог закону давати їм приписи щодо їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків надалі до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій;
г) звертатися до арбітражного суду з позовом про ліквідацію страховика у разі неодноразового порушення останнім законодавства, а також про ліквідацію підприємств і організацій, що здійснюють страхування без ліцензій.
Страхування в Узбекистані.
Діяльність підприємців постійно піддається всіляким ризикам.
Можливі надзвичайні ситуації, стихійні лиха, крадіжки майна підприємця можуть заподіяти йому матеріальні збитки. Відновити такі збитки допоможе підприємцю страхування.
Страхування - необхідний елемент виробничих відносин, пов'язаний з відшкодуванням матеріальних втрат у процесі суспільного виробництва.
Відповідно до Закону Республіки Узбекистан "Про страхову діяльність", "страхуванням є захист інтересів юридичних або фізичних осіб шляхом виплати їм відповідно до договору страхування страхового відшкодування (страхової суми) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових премій, при настанні певної події ( страхового випадку) ".
Метою страхування є забезпечення страхового захисту громадян, підприємств і установ від страхових ризиків у вигляді повного або часткового відшкодування збитків та втрат, заподіяних стихійними лихами, надзвичайними подіями в різних областях людської діяльності, а також виплати громадянам грошових сум при настанні страхових подій.
Система страхування в Узбекистані складається з добровільного та обов'язкового страхування. Обов'язкове державне страхування забезпечується державними органами, а добровільне - страховими компаніями різних форм власності.
Кожен підприємець зобов'язаний забезпечити пенсійне і соціальне страхування персоналу шляхом виплати єдиного соціального платежу у відсотках від фонду оплати праці. Ці кошти розподіляються між державними цільовими фондами та Радою Федерації профспілок відповідно до порядку, що визначаються Міністерством фінансів, Міністерством праці та соціального захисту населення, Державним податковим комітетом і Центральним банком Республіки Узбекистан, у таких розмірах:
- Позабюджетних пенсійний фонд - 24,2,
- Державний фонд сприяння зайнятості - 0,5
- Рада Федерації профспілок - 0,3.
При страхуванні підприємницьких ризиків страхується ризик неотримання очікуваних доходів від підприємницької діяльності.
Страхування - одна з найбільш динамічно розвиваються сфер вітчизняного бізнесу. В Узбекистані діє 21 страхова компанія, яка надає близько 260 видів страхових послуг.
Страхова подія - це будь-яка подія, незалежно від його емоційного забарвлення, яке може призвести до матеріальних витрат або втрат. Імовірність настання такої події називається страховим ризиком. Небажаний результат його настання прийнято називати збитками.
Ризик - невід'ємна складова частина підприємницької діяльності. Адже в бізнесі ймовірність втрат так само реальна, як і можливість отримати прибуток.
Усі ризики, з якими може зіткнутися господарюючий суб'єкт, можна розділити на чотири основні групи:
1. Втрата власності (через знищення або розкрадання як матеріальних, так і нематеріальних активів);
2. Втрата доходу (через зменшення надходжень або збільшення видатків внаслідок якого-небудь випадку);
3. Юридична відповідальність перед іншими особами, включаючи службовців компанії;
4. Втрата провідних працівників компанії (з-за нещасного випадку, хвороби або смерті).
Підприємець може вжити заходів, спрямованих на те, щоб зменшити ризик або розмір пов'язаного з ним потенційного збитку. Але оскільки повністю виключити можливість втрат не можна, він повинен задуматися над питанням: яким чином і за рахунок яких коштів будуть компенсуватися можливі збитки?
У практиці бізнесу склалося два варіанти відповіді на це питання.
Перший - прийняття ризику. Це означає, що підприємець воліє відшкодування збитків за рахунок власних коштів. Щоб покрити непередбачені збитки, багато підприємств беруть кошти з поточних доходів, створюють резервні фонди або фонди непередбачених витрат.
Другий варіант - передача ризику, що дозволяє уникнути небезпечних подій. У цьому випадку збитки покриваються за рахунок коштів, отриманих із зовнішніх джерел. Найбільш відомим способом передачі ризику є страхування.
Страхування в Узбекистані розділене на дві галузі: страхування життя і загальне страхування.
Ці види страхування успішно здійснюються усіма страховими компаніями, основні з яких наведені нижче.
Перелік основних страхових компаній Республіки Узбекистан
1. Національна компанія експортно-імпортного страхування «Узбекінвест»
2. державна акціонерна страхова компанія «Узагросугурта»
3. Державна страхова компанія «Кафолат»
4. Страхова агенція «Мадад» м.Ташкент, ул.У.Насира,
5. ССК «УзАІГ» Ташкент, ул.Тураб Тула, 1 120-67-45
6. ССК «Universal sug'urta» м.Ташкент, ул.Темур
7. МСК «Ішонч» м.Ташкент,
8. ССК «Трансіншуеранс» Ташкент, ул.Буз Бозор, 21
9. АСК «АЖСК» м.Ташкент,
10. АЖ «Парвіна сугурта» г.Самарканд,
11. Страхова компанія «UNIPOLIS»
12. Страхова агенція «Темір йулларі»
13. ДПСК «UZTINSHURANS» м.Ташкент,
14. Акціонерна компанія «Група страхування АРК»
15. траховая компанія «Тошкент сугурта» м.Ташкент,
16. Страхова компанія
«АСКО-Схід»
17. ССК «АЛСКО» Ташкент, ул.А.Темура, 24 132-07-15
18. ССК «ALFA-INVEST» Ташкент, ул.Буюк Турон,
19. Страхова компанія
«O'zbekinvest Hayol»
Мінімальні і максимальні страхові тарифи (за результатами опитування страхових компаній Узбекистану) № Вид страхування Розмір страхових тарифів,% страхової суми
1. Страхування майна 0,2-2
2. Страхування автотранспортних засобів 2-8
3. Страхування вантажів 0,1-4
4. Страхування від нещасних випадків 0,2-3
5. Страхування професійної відповідальності 0,2-10.
6. Страхування ризику непогашення кредитів 5-15
7. Страхування ризику непогашення кредиту
сільськогосподарськими виробниками
Страховий ринок Узбекистану: підсумки 9 місяців 2007.
Згідно огляду страхового ринку Узбекистану за підсумками 9 місяців 2007 року, складеного аналітиками компанії "SAIPRO", станом на 1 жовтня 2007 року кількість діючих договорів страхування страховиків Республіки Узбекистан склало понад 3 млн. (проти 3,1 млн. у відповідному періоді 2006 року ). У звітному періоді спостерігається незначне зменшення діючих договорів страхування - на 3,3%, - пише UzReport.com.
Однак зменшення кількості страхових договорів не відбилося на зборі страхових премій. Так, за підсумками 9 місяців 2007 року страховиками республіки було зібрано 49,5 млрд. сум страхових премій (включаючи премії, зібрані перестрахувальною компанією), що на 43,4% перевищує зібрані страхові премії аналогічного періоду попереднього року.
В абсолютному значенні в III кварталі цього року порівняно з аналогічним періодом 2006 року найбільше зростання продемонструвало добровільне особисте страхування, збільшившись на 60%. Страхові премії, отримані з добровільних видів майнового страхування, збільшилися на 47,5%, премії за добровільними видами особистого страхування - на 16,8%, премії за обов'язковими видами страхування - на 22,9%.
В аналізованому періоді 94,3% усіх зібраних премій припадає на добровільні види страхування, і відповідно на обов'язкові види страхування припадає 5,7% сукупних премій.
Страховиками Узбекистану в січні-вересні поточного року було здійснено понад 5,7 млрд. сумів страхових виплат. Темп зростання страхових виплат в порівнянні з III кварталом 2006 року скоротився в 1,7 рази і склав 23,8%. При цьому за добровільними видами страхування виплати зросли на 25,6%, у той час як виплати за обов'язковим страхуванням збільшилися на 12,5%.
Страхові виплати на ринку страхових послуг республіки в порівнянні з іншими країнами СНД, а також країнами з розвиненим страховим ринком, залишаються на низькому рівні, що робить вітчизняний ринок страхових послуг привабливим для інвестицій.
Так, за підсумками 9 місяців 2007 року рівень виплат по ринку становив 11,6% проти 13,4% в аналогічному періоді попереднього року. При цьому за добровільними видами страхування даний показник склав 10,8% (у III кварталі 2006 року - 12,4%), а з обов'язкових видів страхування - 12,4% (у III кварталі 2006 року - 13,7%).
Найбільш збитковими видами страхування стали добровільні види особистого страхування - 15,3% (проти 18,9% в III кварталі 2006 року), а найменш збитковими - добровільні види страхування відповідальності - 1,7% (проти 1,9% в III кварталі 2006 року).
При розгляді вироблених страхових виплат за підсумками 9 місяців 2007 року, аналітики відзначають, що 75,1% всіх страхових виплат здійснювалися за договорами добровільного страхування майна, на добровільне особисте страхування довелося 11,2%, на добровільне страхування відповідальності - 1,3%, а на обов'язкове страхування - 12,4% всіх страхових виплат.
Станом на 1 жовтня 2007 року на вітчизняному ринку страхових послуг здійснюють діяльність 26 страхових компаній (з урахуванням створеної в III кварталі поточного року нової страхової компанії "Garant Insurance Group"). З них 25 компаній надають свої послуги в галузі загального страхування і одна компанія - в галузі страхування життя. Також на ринку здійснюють діяльність одна перестрахувальна компанія і 2 страхових брокера.
Як передбачено в постанові, страхові премії зі страхування майна і життя не обкладаються податком. Це сприяє підвищенню інтересу населення до страхування і створює хороші передумови для розвитку страхової культури.
Відповідно до постанови затверджено положення про професійних учасників страхового ринку. У ньому чітко визначено їх права і обов'язки, зокрема аджастер, актуаріїв, сюрвейєрів і асистанс. Ці фахівці беруть участь у різних етапах процесу надання страхових послуг і забезпечують його комплексність і якість.
Наприклад, якщо аджастер надає послуги з визначення причин, розміру збитку та його врегулювання при виникненні страхового випадку, то асистанс забезпечує екстрену і своєчасну допомогу застрахованій особі, майно якого зазнало збитків або здоров'ю якої заподіяна шкода внаслідок страхового випадку.
Важливе значення сьогодні має збільшення капіталізації страховиків. У минулому році сукупний розмір статутних капіталів страхових компаній склав 17,3 мільярда сумів і 66,8 мільйона доларів США. У постанові Президента передбачені заходи щодо збільшення мінімального розміру статутного капіталу страхових компаній. У цьому напрямку вже активно ведеться робота зі збільшення компаніями своїх статутних капіталів і приведення їх у відповідність новим вимогам.
На сьогоднішній день в країні свою діяльність здійснюють 27 страхових компаній, що надають більш двохсот видів страхових послуг. За підсумками першого півріччя темпи зростання такої важливої ​​частини ринку, як збір страхової премії, склали 170%. У 2006 році страхові організації виплатили клієнтам страхове відшкодування в розмірі більше семи мільярдів сумів, а за перше півріччя нинішнього року ця цифра вже досягла чотирьох мільярдів сумів.
Важливе значення сьогодні має збільшення капіталізації страховиків. У минулому році сукупний розмір статутних капіталів страхових компаній склав 17,3 мільярда сумів і 66,8 мільйона доларів США. У постанові Президента передбачені заходи щодо збільшення мінімального розміру статутного капіталу страхових компаній. У цьому напрямку вже активно ведеться робота зі збільшення компаніями своїх статутних капіталів і приведення їх у відповідність новим вимогам.
РОЗКВІТ ЕПОХИ СТРАХУВАННЯ.
Ринок страхування в Узбекистані активно зростає. Головним джерелом зростання страхового сектора стали високі темпи економічного розвитку, які демонструє національна економіка в останні роки, а також діяльність держави та уряду. Президент Республіки Узбекистан своєю постановою схвалив програму розвитку страхового ринку республіки на 2007 - 2010 роки.
Програмою передбачено низку заходів, спрямованих на розвиток сучасних видів і підвищення якості страхової діяльності, рівня капіталізації страхових компаній та забезпечення фінансової стійкості страховиків, а також вдосконалення методів регулювання страхування.
Зокрема, передбачено приведення законодавства, що регулює діяльність страхового ринку, у відповідність з міжнародними стандартами, відповідним міністерствам і відомствам доручається розробка законопроектів з обов'язкових видів страхування, у тому числі страхування відповідальності власників автотранспортних засобів, відповідальності роботодавця і медичного страхування.
Передбачені також розширення складу професійних учасників страхового ринку та порядок здійснення їх діяльності. Відтепер на республіканському ринку будуть діяти актуарії, аджастер і сюрвейєра.
В області розширення обсягів, спектру та підвищення якості наданих страхових послуг передбачено ввести єдині вимоги надання страхових послуг для сфери бізнесу, збільшити кількість регіональних страхових підрозділів, особливо в сільській місцевості, розробити і впровадити ряд нових комплексних продуктів у сфері страхування підприємницької діяльності, імпортно-експортних операцій, довгострокового страхування життя, у тому числі накопичувальних видів страхування.
Очікується, що реалізація програми дозволить до початку 2011 року збільшити обсяги страхових послуг в 3 рази, страхові резерви страховиків - в 2,5 рази, сукупний капітал страхових компаній - більш ніж в 2 рази, кількість видів страхових послуг - в 3,3 рази.
У рамках програми до 2010 року планується реалізувати державні частки у статутних фондах трьох найбільших страхових компаній республіки - національної компанії експортно-імпортного страхування (НКЕІС) "Узбекінвест", державно-акціонерної страхової компанії (ДАБК) "Кафолат" і державно-акціонерної компанії (ДАК ) "Узагросугурта". В даний час страховий ринок Узбекистану представлений 25 компаніями, у тому числі 1 компанією зі страхування життя, 23 - загального страхування та 1 перестрахувальною компанією.
У 2006 році страхові компанії республіки зібрали 48,5 млрд. сумів страхової премії (зростання у порівнянні з 2005 роком - 13,7%), сукупний обсяг страхових виплат виріс в 2006 році в 1,4 рази - до 6,2 млрд. сумів .

ЗАТВЕРДЖЕНО ПРОЕКТ ЗАКОНУ ПРО ОСАЦВ.
Олій Мажліс Узбекистану прийняв у першому читанні проект закону «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів (ОСАЦВ)», що є початком запланованої реформи цього виду страхування в країні. Після доопрацювання законопроект буде розглянутий у другому читанні і в жовтні переданий на розгляд Сенату.
Відповідно до проекту закону, до надання даних послуг будуть допускатися страховики зі статутним фондом понад $ 1 млн. і мають досить широку філіальну мережу, що охоплює всі регіони республіки.
Максимальна сума виплат складе $ 3000 в еквіваленті, причому за частиною заподіяння шкоди майну - $ 1200, а по шкоді життя і здоров'ю - $ 1800. Раніше діяла ставка у 50 МРЗП (20 майно, 30 здоров'я), що складає менше $ 800.
Розміри ставок по страхових премій будуть варіюватися в діапазоні від 0,15% до 2% від страхового покриття залежно від таких факторів як територіальна належність, об'єм двигуна, стаж водія та наявність страхових випадків в минулі періоди.
Таким чином, планується введення «бонусної» системи, що припускає зниження тарифів для досвідчених і обережних водіїв, що має підвищити безпеку руху по дорогах країни.
Законопроект передбачає створення фонду ОСАЦВ у вигляді об'єднання страховиків, які проводять обов'язкове страхування автоцивільної відповідальності. Фонд буде здійснювати захист третіх осіб при не встановленому страхувальника - винуватця ДТП, під час банкрутства страховика, при наявності незастрахованого водія, а також компенсувати надаються окремим категоріям громадян знижки по страхових премій. Функціонування фонду буде здійснюватися за рахунок відрахувань страховиків у розмірі до 2% від страхової премії, отриманої за ОСАЦВ.
За даними ДАІ, в даний час експлуатується понад 2,5 млн. одиниць автотранспорту, їх кількість з 1994 року збільшилася більш ніж в 2 рази. Більше половини належить фізичним особам. Щорічно органами ДАІ реєструється близько 10 тис. дорожньо-транспортних пригод.
Можна оцінити ринок ОСАЦВ за зібраних премій за умови страхування всіх автомашин і середньої ставки по преміях в 0,5-0,65% у 47-61 млрд. сум на рік, що значно збільшить ринок страхування в Узбекистані. А якщо врахувати, що основна частина автомашин зареєстровані в Ташкенті, столичної області та Ферганській долині, то коефіцієнт модно прийняти і вище, що, відповідно, збільшить і збори. При цьому виплати можуть скласти близько 8-10 млрд. сум, а відповідний коефіцієнт виплат до премій POP = 15-17%, що вище середньоринкового значення, що скоротився з минулого року з 13 до 7% за підсумками півріччя 2007 року.
З 24 страхових компаній, що діють в області загального страхування з нашими відомостями на ОСАЦВ можуть розраховувати на даний момент НКЕІС «Узбекінвест», ДАБК «Узагросугурта», ДАБК «Кафолат» і БА «Мадад». Досить великою мережею володіє і СК «АЛСКО», яка планує відкриття нових філій в 2007-08 роках. Що також дозволить її прийняти участь в ОСАГО.
Якщо «пиріг» ОСАГО розділять тільки ці 5 компаній, то структура ринку страхування може значно змінитися, збільшивши їх роль.
Якщо припустити, що ОСАГО було б введено з початку поточного року, а темпи його зростання залишалися б на рівні півріччя, розділивши мінімальну оцінку доходів від ОСАГО між 5 страховиками можна відзначити, що держкомпанії зайняли б 63,5% ринку.

Можлива структура ринку страхування.

Виходячи з великого потенціалу ринку, багато страховиків можуть задуматися про доведення до вимог розмірів статутного фонду і філіальної мережі, що стане додатковим стимулом до активізації емісійної діяльності страхових компаній з випуску акцій і, можливо, облігацій для залучення додаткових коштів, необхідних для відкриття нових філій і організації роботи з клієнтами.
Страховий ринок Узбекистану: Підсумки та тенденції
2006 року і I кварталу 2007.ра
2006 рік став для економіки Узбекистану досить вдалим. Реальне зростання ВВП склало 7,3%, зовнішньоторговельний товарообіг перевищив 10 млрд. дол США, причому позитивне сальдо досягло 2 млрд. дол США, укладено безліч контрактів в нафтогазовій, металургійної, гірничодобувної, текстильної та інших галузях. Активно розвивалися і фінансові сегменти економіки. У першу чергу велику увагу варто звернути на надзвичайне зростання ринку цінних паперів, а особливо сегменту вторинного обігу акцій, оборот якого виріс майже в 3,5 рази в порівнянні з 2005 роком. Величезне значення мав зростання банківського сектору, який збільшив свої сукупні активи на 27,9% до показника на початок 2006 року.
Винятком не став і сектор страхових послуг країни. Зростання обсягів отриманих премій компаніями склав 13,7%. Більш низькі темпи зростання галузі в порівнянні з перерахованими вище легко пояснюються недостатньою поширеністю та популярністю послуг страхування у населення країни, а даний сегмент завжди був найбільш прибутковим і швидкозростаючим на світових ринках. Розвиток сектору роздрібного страхування в Узбекистані варто очікувати в найближчі роки, а, отже, і більш високі темпи зростання «не за горами». На даний момент більша частина страхових премій припадає на великі компанії, які страхують своє дороге майно, обладнання, експортні товари, що знаходяться в дорозі і складуванні і тд. До числа таких, можна віднести ДАК «Узбекистон хаво йулларі», ГАЖК «Узбекистон Темір йулларі», Алмаликскій ГМК, Навоїйський ГМК, НХК «Узбекнафтогаз», текстильні і хлопкоперерабативающіе підприємства і тд.
Динаміка зміни показників страхового ринку, у% до 2000р.

Переважна частина отриманих премій ставитися до договорів добровільного майнового страхування - 73,5%. Серед інших видів добровільного страхування виділялися страхування відповідальності (13,6%) і особисте страхування (7,5%). Частка обов'язкового страхування постійно знижується, і в минулому році скоротилася до 5,5%, тоді як ще за підсумками першого кварталу 2006 року дорівнювала 7,8%.
За підсумками 2006 р. страхові компанії Узбекистану отримали премію в розмірі 48,5 млрд. сум та виплатили 6,2 млрд. сум. Відповідно коефіцієнт виплат склав 12,8%. За підсумками першого кварталу 2007 року спостерігається значне зростання премій, отриманих страховими компаніями - на 70% до позначки в 19,7 млрд. сум. При незмінних або близьким до даним показником темпами зростання обсягів страхових премій можна очікувати, що за підсумками поточного року цей показник перевищить відмітку в 75 млрд. сум. Слід також зазначити, що за три місяці 2007 року сума страхових виплат зросла лише на 2% і досягла 1,5 млрд. сум, тим самим скоротивши коефіцієнт виплат до 7,6%. Це говорить про значну рентабельності страхових компаній, а з урахуванням податкових пільг робить їх одними з найбільш привабливих активів для інвестицій у країні.

Найбільші виплати виробили «Узагросугурта» - 47,7% від усього обсягу, НКЕІС «Узбекінвест» - 25%, ДАБК «Кафолат» - 6,2% і Asia Inshurans - 3,5%. За оцінками фахівців Avesta Investment Group, заснованих на деяких на інформації контролюючих органів, ЗМІ, даних компаній і власних оцінках, структура ринку за обсягом зібраних страхових премій представляється наступним чином:

.10.2006 2006 1 кв. 2006 1 кв.
Варто відзначити досить довго скорочують частку «Узагросугурта», «UVT Inshurans» і «Кафолат», а також зростаючу роль СК «Kapital Sugurta». Також значно зросла частка перестрахувальної компанії «Transishuranse». Серед п'ятірки лідерів за підсумками 2006 року варто виділити СК «SIG», коефіцієнт квітня 2007 Галузевий огляд 3 Страховий ринок виплат якої практично дорівнює нулю, в той час як інші лідери мають найбільш високі цифри по цьому показнику.
Серед цікавих подій, що відбулися за аналізований період варто відзначити проведення додаткових емісій акцій страхових компаній БА «Мадад» та ДАБК «Кафолат».
Емісія «Мадад» була схвалена на зборах акціонерів у грудні 2006 року, коли було прийнято рішення про випуск додаткових 1,4 млн. простих іменних акцій номінальною вартістю 700 сум на загальну суму 98 млн. сум. Проспект емісії було зареєстровано 28 березня 2007 року в ЦКК ФРБЦ РУз.
Статутний капітал страхового агентства становив 1,12 млрд. сум. Надалі планується збільшити розмір статутного фонду до рівня капіталізації банків, що дозволить збільшити масштабність страхових операцій, фінансову стійкість і конкурентоспроможність.
Перевага в придбанні акцій мають акціонери товариства. Отримані в результаті розміщеної емісії кошти передбачається направити на подальший розвиток агентства.
ДАБК «Кафолат» приступила в 2006 році до розміщення шостий емісії акцій сукупної номінальної вартістю 775 млн. сум. 28,9% були реалізовані акціонерам за закритою підпискою за рахунок нарахованих дивідендів за підсумками 2005 року, а інша частина підлягає реалізації за відкритою підпискою. Розміщення додаткової емісії акцій дозволить збільшити статутний капітал компанії в 1,6 рази до 2 млрд. сум.
Станом на кінець 2006 року загальний статутний капітал страхових компаній склав 66.7 млн. дол США і 15.8 млрд. сум.
Починаючи з 1 квітня 2006 року, на період 3 роки, страхові компанії звільнені від сплати податків на прибуток і єдиних податкових платежів згідно з Постановою Президента РУз прийнятому в березні 2006 року.
Також, з 2007 року введено для страхових організацій податок на прибуток замість діяв податку на дохід.
Ставка податку на прибуток встановлена ​​у розмірі 10%. Ставка податку на дохід для узбецьких страхових компаній становила 12%. Уряд має намір зберегти чинний порядок надання пільг для страхових компаній відповідно до рішень керівництва країни.
Значний потенціал ринку полягає в низькому проникненні цього виду послуг серед юридичних осіб і, більшою мірою, населення. Крім деяких видів обов'язкового страхування, щодо поширене страхування життя і здоров'я, однак, цим займаються спеціалізовані компанії з різних галузей економіки (сільське господарство, міжнародні перевезення, залізничний транспорт і т. д.).
Варто зазначити, що даний сектор є досить привабливим для іноземних компаній з-за високого потенціалу страхової галузі в країні, низького рівня застрахованого таких категорій, як відповідальність перед третіми особами, фінансові ризики, автострахування та ін До того ж, запропоновані і значні пакети акцій великих страховиків - 34,6% акцій ДАБК «Узагросугурта» - другий за величиною страхової компанії в країні. Статутний фонд компанії складає близько 2 млн. дол США.
Серед прикладів реалізації пакетів акцій компаній страхового сектору іноземним інвесторам можна відзначити розміщення 8% акцій страхової компанії «Kapital Sugurta» серед іноземних інвестиційних фондів.
Ексклюзивним агентом з розміщення даного пакета акцій виступила інвестиційно-консалтингова компанія Avesta Investment Group.

Література:
В.С. Анохін. Підприємницьке право. - М.: 1999р.
Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. - Т.2. - СПб.: 1998р.
Комерційне право / Ред. В.Ф. Понондопуло і В.Ф. Яковлевской
Цивільне право. Підручник. Частина II / під ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. - М.: 1999.
Avesta investment group.
UzReport.com
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Банк | Реферат
214.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Добровільне страхування в Узбекистані
Система страхування
Система страхування вкладів
Кредитно-грошова політика в Узбекистані
Основи екологічного права в Узбекистані
Історія лялькового театру в Узбекистані
Система соціального страхування в Німеччині
Страхування - найважливіша система фінансової системи
Сучасна система страхування в Російській Федерації

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru