Система охорони здоров`я в країнах світу Інвалідність методика вивчення Злоякісні новоутворення

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ У МЕДИЦИНІ І

СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ










Контрольна робота № 1


Найменування дисципліни

Соціальне медичне страхування


Варіант № 8



Зміст


Введення

1 Система охорони здоров'я в країнах світу: порівняльна характеристика, принципові проблеми, представники

1.1 Системи охорони здоров'я в економічно розвинених країнах

1.2 Організація охорони здоров'я в країнах, що розвиваються

1.3 Основні напрями реформування систем охорони здоров'я в країнах Центральної та Східної Європи

2 Інвалідність: методика вивчення, рівень, структура, причини, групи інвалідності

2.1 Визначення терміна «інвалідність», групи інвалідності

2.2 Причини інвалідності

3 Злоякісні новоутворення: сучасні тенденції, медико соціальні аспекти. Організація медичної допомоги

Висновок

Список використаних джерел


Введення


В даний час за кордоном існують різні системи охорони здоров'я населення. Всі країни виділяють на охорону здоров'я певний відсоток від валового національного продукту.

Слід підкреслити, що в економічно розвинених країнах передбачається значне фінансування охорони здоров'я, яке щорічно зростає, в країнах, що розвиваються, навпаки, фінансування недостатньо. Але і в тому і іншому випадку підвищується рівень інвалідизації населення.

Інваліди складають особливу категорію населення, чисельність якої постійно збільшується.

Світовою спільнотою захист інвалідів розглядається як проблема першорядної важливості. Серед причин інвалідизації населення не останнє місце займають злоякісні новоутворення.

Метою контрольної роботи є аналіз системи охорони здоров'я в країнах світу, вивчення інвалідності її причини і груп, а також виявлення медико-соціальних аспектів та сучасних тенденцій в області вивчення злоякісних новоутворень. Досягнення поставленої мети передбачає постановку і вирішення наступних завдань:

- Розглянути системи охорони здоров'я в різних країнах світу, провести при цьому порівняльну характеристику;

- Охарактеризувати системи охорони здоров'я в економічно розвинених країнах;

- Виявити, які організації охорони здоров'я існують в країнах, що розвиваються;

- Дати характеристику основним напрямам реформування систем охорони здоров'я в країнах Центральної та Східної Європи;

- Дати визначення терміну «інвалідність», встановити причини інвалідності, виявити методику її вивчення, а також групи інвалідності;

- Відзначити сучасні тенденції та медико-соціальні аспекти в області вивчення злоякісних новоутворень.


1 Система охорони здоров'я в країнах світу: порівняльна характеристика, принципові проблеми, представники


1.1 Системи охорони здоров'я в економічно розвинених країнах


З точки зору організаційно-фінансових особливостей можна виділити три основні системи охорони здоров'я економічно розвинених країн: державну, страхову та приватнопідприємницьку. Державна система охорони здоров'я фінансується переважно (до 90%) з бюджетних джерел. Діє у Великобританії. Данії, Ірландії.

Страхова система охорони здоров'я фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, трудящих громадян і субсидії держави. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%).

слуг населению. Приватнопідприємницька система фінансується головним чином за рахунок внесків по добровільному медичному страхуванню та реалізації платних медичних y слуг населенню. Така система діє в США, Ізраїлі, Південній Кореї, Нідерландах [1, с. 507].

Жодна із вищеназваних систем організації охорони здоров'я не є ідеальною, і жодна не існує в чистому вигляді. Фінансове забезпечення систем охорони здоров'я в розвинених країнах здійснюється з різних джерел - державного бюджету, коштів підприємств і внесків приватних осіб. Існують лише відмінності в їх структурі. Тому правильніше говорити про переважно державної, переважно страхової і переважно приватної системах охорони здоров'я.

Державна система охорони здоров'я забезпечує рівність громадян в отриманні медичної допомоги. При такій системі основна частина медичних установ належить державі. Управління охороною здоров'я здійснюють центральні та місцеві органи. Держава забезпечує підготовку медичних кадрів - лікарів, медичних сестер, планує розвиток мережі лікувально-профілактичних установ у країні. Держава фінансує поточне утримання медичних установ, розвиток медичної науки, проведення профілактичних заходів, забезпечує безкоштовну медичну допомогу населенню. Недоліки цієї системи полягають у тому, що, фінансування охорони здоров'я є однією зі статей державного бюджету, воно залежить від інших статей і конкурує з ними. Уряд не завжди має можливість розширення фондів охорони здоров'я, а можливості залучення додаткових коштів досить обмежені.

Незважаючи на відомі переваги англійської системи охорони здоров'я, вона має істотні недоліки, які змушені визнавати самі лікарі і адміністратори. Це брак ресурсів, і зайва централізація та монополізація управління.


1.2 Організація охорони здоров'я в країнах, що розвиваються


До розвивають країнам відносять країни Африки, Східного Середземномор'я, і Латинської Америки. Для цих країн характерні такі особливості: низький рівень матеріально-побутових умов, висока питома вага сільського населення, широке розповсюдження релігійних і національних обрядів, низька щільність населення, погане сполучення між населеними пунктами.

У країнах, що розвиваються зараз присутні всі перераховані вище системи охорони здоров'я, з переважанням однієї з них, залежно від політичного та соціально-економічного ладу. Медичні служби країн, що розвиваються, успадковані від колоніальних режимів і не одержують достатніх коштів, у 50 - 60 р. 20 ст. випробували на собі вплив радянської системи охорони здоров'я. У 80-х роках під впливом програм ВООЗ первинної медичної допомоги стало приділятися більше уваги. Поліпшилася санітарна обстановка, збільшився охоплення населення вакцинацією [2, с. 105].

Разом з тим підвищенням темпів урбанізації, дедалі ширше західного способу життя ведуть до зростання захворюваності неінфекційної патології. На тлі величезних втрат від туберкульозу, малярії, інших інфекційних хвороб набирає чинності епідемія СНІДу; це важким тягарем лягає на систему охорони здоров'я, і без того зазнають нестачу коштів. При цьому постійно випереджаючими темпами зростає і вартість медикаментів та медичних технологій.

Багато що розвиваються країни витрачають на охорону здоров'я менше 4% свого невеликого національного доходу (наприклад, Ефіопія - 3,8%, Судан - 3,5%, Нігерія - 3,1%), причому більша частина цих сум іде на облаштування дорогих лікарень у найбільш великих містах. Відсутність необхідних коштів посилює необхідність створення загальнонаціональної системи медичного страхування, здатної охопити більшу частину населення медичним обслуговуванням і забезпечити додатковий приплив коштів на розвиток охорони здоров'я.


1.3 Основні напрями реформування систем охорони здоров'я в країнах Центральної та Східної Європи


Колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи, а також нові незалежні держави, що входили раніше до складу СРСР, переживають період глобальних перетворень у всіх сферах життя, включаючи охорону здоров'я. При колишній системі медична допомога була загальною і безкоштовною, але існувало чимало проблем. Сьогодні ці проблеми різко загострилися у зв'язку з браком коштів, викликаною економічною кризою. Майже всі показники здоров'я населення в цих країнах істотно нижче, ніж у розвинених державах

Нові уряди країн, про які йде мова, схвалили ідеї вільної ринкової економіки. Тому що почалися реформи охорони здоров'я полягають у приватизації, децентралізації, страхуванні і скорочення державного фінансування. Основний принцип - це створення нової системи, заснованої на медичному страхуванні та фінансуванні медико-санітарних установ з різних джерел. Передача власності здійснюється шляхом аукціону, відкритого конкурсу або створення акціонерного товариства. Однак, ті медичні установи, які мають особливе значення для громадської охорони здоров'я, приватизації не підлягають.

У системі медико-санітарної допомоги в Угорщині в минулому робився акцент на стаціонарну і спеціалізовану допомогу, висока була ступінь госпіталізації. Один з перших кроків до реформи охорони здоров'я в цій країні - це запровадження національних засобів громадського охорони здоров'я та медичної інспекції. Нинішня система має структуру суспільної охорони здоров'я трьох ступенів: міські та обласні установи та національні центри. Також було прийнято законодавство, що передбачає вільний вибір лікаря - це перший крок до сімейної медицини та економічної конкуренції. Негативні сторони: це надто ускладнена система через подвійного керівництва (фонд медичного страхування і місцеві органи управління охороною здоров'я); є небезпека укладення контракту з лікарями, що не має достатнього досвіду; немає забезпечення якості медичної допомоги та її спадкоємності.

У Польщі з 1992 р. набув чинності закон про затвердження медико-санітарної допомоги, який передбачає заходи щодо усунення недоліків старої системи і стимулює поліпшення медичної допомоги. Новий закон дозволяє приватному сектору вступати в конкуренцію за державні кошти. Однак немає певності в тому, як варто фінансувати медичну допомогу і управляти реформованою системою охорони здоров'я.

Реформи охорони здоров'я, що проводяться в країнах Центральної та Східної Європи, поки не дали великого ефекту, але вже накопичено певний позитивний досвід.


2 Інвалідність: методика вивчення, рівень, структура, причини, групи інвалідності


2.1 Визначення терміна «інвалідність», групи інвалідності


Інвалідність стає в даний час проблемою не тільки однієї людини або групи людей, а всього суспільства в цілому.

У Російській Федерації офіційно визнаними інвалідами вважаються понад 8 млн. чоловік. У перспективі їх чисельність зростатиме.

–«действенный, полноценный, могущий») и в буквальном переводе может означать «непригодный», «неполноценный». Термін «інвалід» походить від латинського кореня (valid - «дієвий, повноцінний, що може») і в буквальному перекладі може означати «непридатний», «неповноцінний». Організація Об'єднаних Націй у 1975 р. прийняла Декларацію про права інвалідів, де сказано, що «інвалід» означає будь-яку особу, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормальної особистої та / або соціального життя з нестачі, чи то природженого або набутого, його або її фізичних чи розумових можливостей »[3, с. 15].

Залежно від ступеня розладу функцій організму та обмеження життєдіяльності особам, визнаним інвалідами, встановлюється група інвалідності, а особам у віці до 18 років встановлюється категорія "дитина - інвалід". Інвалідність -   це постійна або   тривала, повна або   ; наличие и часткова втрата працездатності, наявність і (в ред. Федерального закона от 17.07.1999 N 172-ФЗ). ступінь встановлюються лікарсько-трудовими експертними комісіями (в ред. Федерального закону від 17.07.1999 N 172-ФЗ).

Визнання особи інвалідом здійснюється Державною службою медико-соціальної експертизи. Порядок і умови визнання особи інвалідом встановлюються Урядом Російської Федерації.

Відповідно до Основ законодавства Російської Федерації з охорони здоров'я громадян медико-соціальна експертиза (за нормативно-правовим актам СРСР - Лікарсько-трудова експертна комісія (МСЕК)) встановлює причину і групу інвалідності, ступінь втрати працездатності громадян, визначає види, обсяг і строки проведення їх реабілітації та заходи соціального захисту, дає рекомендації по трудовому влаштуванню громадян.

У залежності від тяжкості захворювання, ступеня порушення функцій організму, клінічного та трудового прогнозу розрізняють три групи інвалідності:

Перша група інвалідності встановлюється хворим, які не можуть себе обслуговувати і потребують постійної сторонньої допомоги, догляду або нагляді.

Друга група встановлюється при виражених порушеннях функцій організму, не викликають повної безпорадності. До цієї групи належать особи, у яких наступила постійна або тривала повна непрацездатність, але які не потребують стороннього догляду. Всі види праці їм протипоказані на тривалий період, тому що перебіг захворювання внаслідок трудової діяльності може погіршитися.

Третя група інвалідності встановлюється при значному зріджуванні працездатності, коли за станом здоров'я необхідний переклад на роботу за іншою спеціальністю, більш низької кваліфікації; необхідні значні зміни умов роботи за своєю професій, що призводять до значного скорочення обсягу виробничої діяльності; значно обмежені можливості працевлаштування внаслідок виражених функціональних порушень в осіб з низькою кваліфікацією або раніше не працювали.


2.2 Причини інвалідності


У кожному разі встановлення інвалідності обов'язково вказується її причина. В даний час офіційна статистика має надійними даними лише про причини первинної інвалідності дорослого населення (старше 16 років).

Половина всієї первинної інвалідності дорослого населення обумовлена ​​хворобами системи кровообігу, ще 10% - злоякісними новоутвореннями, по 4-6% нових інвалідів щорічно додають хвороби нервової системи, травми, психічні розлади, хвороби органів дихання та хвороби кістково-м'язової системи. Провідні причини інвалідності значною мірою визначаються віковим складом інвалідів. Так, близько 60% осіб, вперше визнаних інвалідами, мали пенсійний вік. Переважна більшість інвалідів (близько 70%) мають другу групу, частки інвалідів першої і третьої групи також приблизно однакові.

Очевидно, що в різних віках провідні причини інвалідності помітно різняться. У віках до 45-50 років спектр інвалідизуючих захворювань достатньо широкий. Перше за значимістю місце ділять психічні захворювання і травми. В останньому передпенсійному десятилітті життя (45-54 роки для жінок, 55-59 років - для чоловіків) серед провідних причин інвалідності на перше місце виходять хвороби системи кровообігу, що дають більше 37% інвалідів цього віку. На друге місце виходять новоутворення, що стали причиною близько 17% випадків інвалідності.

Основною причиною інвалідності осіб пенсійного віку є хвороби системи кровообігу, що дають близько 75% випадків.

Таким чином, з віком спектр інвалідизуючих захворювань істотно звужується і в ньому поступово виділяються провідні причини, що визначають всю картину інвалідності. Системи кровообігу викликають найбільше число випадків інвалідності. Другий за значимістю причиною інвалідності населення є злоякісні новоутворення, а третьою - травми. Ці три провідні причини інвалідності є головними причинами смертності населення.

3. Злоякісні новоутворення: сучасні тенденції, медико соціальні аспекти. Організація медичної допомоги


Фахівці називають злоякісні новоутворення «вбивцею № 2», відзначаючи тим самим, що в багатьох країнах світу злоякісні новоутворення займають друге місце, після хвороб системи кровообігу, серед причин смерті. Крім того, злоякісні новоутворення характерні фатальною приреченістю для хворих при багатьох локалізаціях.

І рівень, і структура смертності від злоякісних новоутворень знаходяться в тісній залежності від статі і віку. У чоловіків по структурі смертності перше місце займає рак органів дихання, друге - рак шлунка і третє - стравоходу. У жінок: перше місце - рак шлунка, друге - молочної залози, третє - рак шийки матки. Смертність від раку у чоловіків значно вище, ніж у жінок.

Великий інтерес представляє питання про динаміку смертності від злоякісних новоутворень. Смертність від таких захворювань, за даними ВООЗ, росте повсюдно. Однак більшість вчених, що займаються питаннями епідеміології злоякісних новоутворень, вважають, що при аналізі динаміки смертності від таких захворювань необхідно враховувати три обставини:

1) За 60-70 років у всьому світі сильно просунулося якість діагностики раку, з'явилася достатня кількість фахівців-онкологів, якісні зміни відбулися в гістологічному, рентгенологічному дослідженні пухлин.

2) удосконалено статистичний облік таких захворювань.

3) Відбулась зміна вікової структури населення у бік його постаріння. Рівень смертності від раку жінок е віці 60-70 ліг в 50-60 разів вище, а у чоловіків такого ж віку в 100 - 115 разів вище, ніж в осіб у віці до 30 років. Стандартизовані за віком показники смертності від раку за останні роки у світі у чоловіків стабілізувалися.

Величезну роль у позитивному вирішенні проблеми злоякісних новоутворень грає раннє виявлення захворювання. Від цього залежить результат всієї медичної допомоги. У справі боротьби із злоякісними новоутвореннями величезне значення має правильна організація медичної допомоги. Очолює цю роботу Російський онкологічний науковий центр ім. М. М. Блохіна (Москва), до складу якого входять три інститути: інститут канцерогенезу, інститут експериментальної діагностики і терапії та інститут клінічної онкології. У ряді регіонів, в тому числі і в Санкт-Петербурзі, є науково-дослідні інститути онкологічні. Головною ланкою в здійсненні спеціалізованої допомоги є онкологічні диспансери. Такі диспансери, які надають усі види спеціалізованої допомоги, в тому числі і стаціонарної допомоги, організовані в обласних центрах і великих містах. На будь-якій території робота з онкологічними хворими ведеться диспансерним методом. Онкологічні диспансери мають такі завдання:

- Організація раннього виявлення хворих;

- Висококваліфікована і спеціалізоване лікування;

- Організаційно-метадіческое керівництво з питань онкології
всіма лікувально-профілактичними установами на території діяльності диспансеру;

- Впровадження найбільш ефективних методів діагностики та лікувань
раку в практику лікувальних установ;

- Контроль за лікуванням хворих у лікувальних установах;

- Вивчення та аналіз випадків пізнього виявлення хворих. Всі коітінгенти онкологічних хворих, які підлягають диспансеризації, ділять на наступні групи обліку:

1 а - хворі з підозрою на рак;

1 б - передрак;

  1. - Хворі, що підлягають спеціалізованому лікуванню;
    2а - хворі, що підлягають радикальному лікуванню;

  2. - Практично здорові;

  3. - Хворі до запущеної стадії, що вимагають паліативного лікування.

    Онкологічні диспансери є провідними, але не єдиними установами в лікуванні онкологічних хворих. Незважаючи на відомі досягнення в облаем лікування онкологічних хворих, більший успіх досягається там, де має місце раннє виявлення таких хворих, а що можливо лише за активної участі всіх лікувально-профілактичних установ і перш за все поліклінік. Для раннього виділення злоякісних новоутворень є дві можливості:

    1. особлива онкологічна настороженість не тільки всіх лікарів будь-якої спеціальності, але і населення;

    2. профілактичні огляди, в першу чергу цільові огляди широких контингентів населення.

    Існують два основні принципи профілактики раку: 1-й - вивчення канцерогенних речовин і усунення контакту людини з ними. Тут має значення ліквідація професійних шкідливостей. На виробництві - заході проти забруднення навколишнього середовища, суворий санітарно-гігієнічний контроль води і продуктів харчування; 2-й - раннє виявлення і радикальне лікування передпухлинних захворювань, оскільки, як кажуть онкологи, «без передраку немає раку». соответствовать массовые медицинские профилактические осмотры и возрастание онкологической бдительности. Реалізації цього принципу повинні c відповідати масові медичні профілактичні огляди і зростання онкологічної пильності. Необхідно поставити на новий якісний рівень санітарно-освітню роботу серед населення.


    Висновок


    Метою контрольної роботи було: аналіз системи охорони здоров'я в країнах світу, вивчення інвалідності її причини і груп, а також виявлення медико-соціальних аспектів та сучасних тенденцій в області вивчення злоякісних новоутворень. Аналіз результатів дозволяє зробити наступні висновки:

    1) Вивчення показало, що з точки зору організаційно-фінансових особливостей виділяють три основні системи охорони здоров'я: державну, страхову та приватнопідприємницьку. Ці системи конкурують між собою, маючи позитивні і негативні сторони. Приміром державна система фінансування охорони здоров'я залежить від інших статей бюджету і конкурує з ними, уряд не завжди має можливість розширення фондів охорони здоров'я, а можливості залучення додаткових коштів досить обмежені. Недоліки приватнопідприємницької системи - це нестача ресурсів, і зайва централізація та монополізація управління.

    2) В ході роботи вдалося встановити, що інвалідність - це постійна або тривала, повна або ; наличие и часткова втрата працездатності, наявність і . ступінь встановлюються лікарсько-трудовими експертними комісіями. У залежності від тяжкості захворювання, ступеня порушення функцій організму, клінічного та трудового прогнозу розрізняють три групи інвалідності.

    3) Встановлено, що злоякісні новоутворення займають 2-е місце серед причин смерті. Основною медичною допомогою є онкологічні диспансери. Основні принципи профілактики раку - це вивчення канцерогенних речовин і усунення контакту людини з ними і раннє виявлення і радикальне лікування передпухлинних захворювань.

    Теоретична значимість дослідження полягає в тому, що його результати, основні висновки та узагальнення сприяють більш глибокому розумінню проблем системи охорони здоров'я, інвалідності та злоякісних новоутворень.


    Список використаних джерел


    1 Громадське здоров'я та охорону здоров'я: Підручник для студентів медичних вузів / під ред. В.А. Меняева, Н.І. Вишнякова, - 4-е вид. - М.: МЕДпресс-інформ, 2006. - 528 с.

    2 Лисицин Ю.П. Громадське здоров'я та охорону здоров'я.: Підручник. М.: ГЕОТАР-МЕД, 2002. - 520 с.

    3 Комплексна реабілітація інвалідів: Учеб. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Т. В. Зозуля, Є. Г. Свистунова, В. В. Чешіхіна та ін; Під ред. Т. В. Зозулі. - М.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 304 с.

    4 Артюніна Г.П. Основи соціальної медицини. Навчальний посібник для ВНЗ. М.: Академічний проект, 2005. - 576 с.

    5 Назарова Є.М. Жілова Ю.А. Основи соціальної медицини. Навчальний посібник. - М.: Академія. - 368 с.

    Посилання (links):
  1. http://terms.monomed.ru/info.php?id=6773
  2. http://terms.monomed.ru/info.php?id=17914
  3. Додати в блог або на сайт

    Цей текст може містити помилки.

    Банк | Контрольна робота
    62.7кб. | скачати


    Схожі роботи:
    Злоякісні новоутворення
    Література - Патофізіологія злоякісні новоутворення
    Злоякісні новоутворення сечостатевої системи рак нирки сечового міхура простати яєчка статевого члена
    Зміст і методика соціально-медичної роботи в установах охорони здоров`я
    Система органів охорони здоров я
    Система управління транспортом в економічно розвинених країнах світу
    Діяльність охорони здоров`я з охорони здоров`я населення
    Вплив стану охорони здоров`я та транспортної забезпеченості на життя і здоров`я людей
    Особливості інфляції в країнах світу
    © Усі права захищені
    написати до нас
    Рейтинг@Mail.ru