Розгляд справ про банкрутство в господарських судах України

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Розгляд справ про банкрутство в господарських судах України

План

1. Порядок порушення справи про банкрутство

2. Розпорядження майном боржника

3. Санація

4. Ліквідація

5. Мирова угода

1. Порядок порушення справи про банкрутство

Процедура банкрутства виникає тоді, коли вичерпані всі можливості отримання заборгованості посредствам позовного провадження або іншого досудового дозволу.

Підставою для порушення справи про банкрутство є заява боржника або кредитора.

При цьому справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності наступних умов:

якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника за грошовими зобов'язаннями, в тому числі з виплати заробітної плати, сплату податків і зборів (обов'язкових платежів), сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

якщо вимоги є безперечними;

якщо вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців з дня строку, встановленого для їх погашення.

При визначенні розміру вимог за грошовими зобов'язаннями кредитора не враховуються:

а) суми збитків;

б) неустойка (пеня, штраф);

в) суми фінансових санкцій до боржника;

г) зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

д) зобов'язання з виплати авторської винагороди;

е) зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, які виникають з такої участі.

При порушенні справи про банкрутство громадянина-підприємця в розмір вимог кредиторів не включаються: зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, вимоги щодо стягнення аліментів та інші вимоги особистого характеру.

Для ініціювання спрощеної процедури банкрутства не обов'язковий розмір вимог, їх безспірність і термін виконання зобов'язань.

Закон про банкоротстве встановлює вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство, не дотримання яких служить підставою для повернення судом заяви.

Крім загальних вимог Закон про банкрутство встановлює особливі вимоги до заяв боржника і кредитора. При цьому боржник має право ініціювати справу про банкрутство лише за наявності у нього майна, достатнього на покриття судових витрат.

Боржник зобов'язаний у місячний термін звернутися до господарського суду про порушення справи про банкрутство з настанням таких обставин:

а) якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

б) коли орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства приймати рішення про ліквідацію, прийняв рішення про звернення до господарського суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

в) при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

До заяви боржника і кредитора в загальному порядку додаються документи, зазначені в ст. 7 Закону. В іншому випадку господарський суд не ініціює справу про банкрутство.

Слід мати на увазі, що кредитори можуть об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою.

Закон встановлює випадки, коли суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство (п. 2 ст. 8. Закону).

Відмова у прийомі заяви оформляється ухвалою господарського суду.

Якщо заява про порушення справи про банкрутство не оформлено у відповідності до вимог Закону і ГПК України, то суд повертає його у випадках, зазначених у ст. 9 Закону.

Коли ж заяву про порушення справи про банкрутство подано з дотриманням вимог Закону і ГПК, суддя господарського суду не пізніше п'яти днів з дня надходження приймає його і виносить ухвалу про порушення справи про банкрутство.

При цьому, виходячи зі змісту заяви про порушення справи про банкрутство, суддя визначає порядок ведення провадження у справі: загальний, спеціальний або спрощений.

2. Розпорядження майном боржника

Розпорядження майном боржника - це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Розпорядження майном - це сама перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не проводиться лише у випадках спрощеного порядку банкрутства, стосовно громадян-підприємців.

Завдання процедури розпорядження полягають у:

1) збереження майнових активів боржника;

2) виявленні кредиторів;

3) складання та затвердження реєстру грошових вимог кредиторів;

4) проведення перших загальних зборів кредиторів;

5) прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження запроваджується при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні. Термін цієї процедури становить 6 місяців і може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном). У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має великий термін. Так, у відношенні селянського (фермерського) господарства строк процедури розпорядження не повинен перевищувати 15 місяців і може бути продовжений на один рік.

Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майна.

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Суть мораторію зводиться до призупинення виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Це означає, що боржник не має права самостійно виконувати грошові зобов'язання. Погашення такої заборгованості можливо в порядку, встановленому пунктами 3, 4 ст. 14 Закону. Для цього необхідна згода кредиторів та погодження з розпорядником майна, а зобов'язання боржник повинен виконувати одночасно і пропорційно вимогам всіх кредиторів згідно з реєстром.

Мораторій більше грає на користь боржника, ніж кредиторів. У процесі мораторію у боржника накопичуються грошові кошти.

Як бути, якщо є виконавче провадження по заборгованості за грошовими зобов'язаннями? Згідно з п. 3 ст. 12 Закону в період дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів. Не нараховується неустойка (штраф, пеня), не здійснюються інші фінансові санкції.

Мораторій закінчується, коли припиняється провадження у справі, і тільки тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) і збитки, які виникли до дня введення мораторію.

Дія мораторію не поширюється на - заробітну плату; аліменти; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода; вимоги щодо поточної заборгованості (розпорядження і санація).

Отримавши ухвалу суду про порушення справи про банкрутство, банки і державна виконавча служба повинні, безумовно, призупинити виконавче провадження за вимогами, які підпадають під дію мораторію. Якщо ж який-небудь кредитор отримає задоволення на свою вимогу в порушення мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої грошової суми.

Особливою (виключної) мірою є припинення повноважень керівника боржника або органу управління боржника у разі якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства (п. 6 ст. 13 Закону).

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше 30 днів з дня порушення справи про банкрутство, суд дає остаточно правову оцінку поданим документам в частині безспірності вимог, неоплати їх повністю на момент розгляду, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника.

Якщо до дня підготовчого засідання боржник погасив заборгованість перед кредитором або сторони припинили зобов'язання за угодою сторін, то в цьому випадку суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі згідно з п. 7 ст. 40 Закону. Нерідко ініціюючий кредитор користується ст. 10 Закону, тобто відкликає свою заяву про порушення справи про банкрутство. Такий механізм притаманний тільки процедурі банкрутства і відсутній в позовному провадженні. Суть відкликання заяви полягає в тому, що кредитор з боржником досягли певної угоди про порядок погашення боргу поза рамками справи про банкрутство. Отримавши такий відгук, суд його перевіряє на предмет утиску прав боржника або кредиторів і виносить ухвалу про залишення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду. Надалі кредитор може наново ініціювати справу про банкрутство.

Механізм відмови від позову з втратою права звернення до суду, подібно позовної виробництва, у процедурі банкрутства неможливий, тому що у кредитора незалежно від такої відмови продовжує існувати виконавче провадження по грошовому вимогу і, отже, не відпадають підстави ініціювати справу про банкрутство заново.

Остаточно з'ясувавши всі обставини як по суті грошових зобов'язань, так і у відношенні сторін у справі, господарський суд виносить ухвалу за результатом підготовчого засідання.

Публікація в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить на наступний етап - виявлення кредиторів. На цьому етапі відбувається відсіювання кредиторів, і він розрахований на вимушених і заставних кредиторів. Суть такого режиму полягає в тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання терміну виконання зобов'язань, зобов'язані в місячний термін звернутися до господарського суду з заявами з приводу вимог до боржника.

На відміну від ініційованих кредиторів, Закон не містить вимоги до заяв вимушених кредиторів. У цьому разі кредитори повинні керуватися ст. 7 Закону та ст. 54 ГПК.

Боржник разом з розпорядником майна розглядає надійшли на їх адресу копії заяв. Якщо вимоги зізнаються, то вони включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Розпорядник майна не пізніше 2 місяців і 10 днів з дня проведення підготовчого засідання повинен представити на розгляд і затвердження господарського суду реєстр вимог кредиторів.

Обов'язок щодо повідомлення кредиторів про місце і час проведення перших загальних зборів лежить на розпоряднику майна.

На перших загальних зборах кредиторів вирішується тільки одне питання - створення комітету кредиторів (вибори членів комітету, визначення чисельного складу комітету кредиторів, його повноважень).

Вирішення питань про скорочення процедури розпорядження майном і перехід до інших судових процедур належить комітету кредиторів.

Заключним етапом процедури розпорядження є засідання суду, яке є «прикордонним стовпом» перед іншими процедурами. На засіданні приймається рішення про введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до початку засідання суду було укладено мирову угоду або погашений борг перед кредиторами, то провадження у справі про банкрутство припиняється.

3. Санація

Санація являє собою систему заходів, що мають на меті запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, і спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та / або зміну організаційно -правової та виробничої структури боржника.

У Законі відображені дві основні процедури, які по суті відновлюють механізм платоспроможності. Це санація та мирова угода. Основною формою фінансового оздоровлення боржника є санація. Вона можлива в разі, якщо у боржника є реальна можливість відновити свою платоспроможність.

Тривалість процедури санації становить 12 місяців і може бути продовжена не більше ніж на 6 місяців. Для містоутворюючих, особливо небезпечних підприємств Закон допускає продовження терміну санації на 10 років за наявності клопотання органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника.

З моменту введення процедури санації арешт на майно боржника та інші обмеження його дій щодо розпорядження майном можуть бути накладені виключно в рамках процедури санації.

Іншим важливим елементом фінансового оздоровлення є додатковий мораторій на сплату неустойки і збитків, що виникли в процедурі розпорядження майном. Важливою (ключової) процесуальною фігурою у процедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарським судом одночасно з введенням процедури санації. Кандидат на посаду керуючого санацією повинен бути незацікавленою особою у відношенні як боржника, так і кредиторів і мати ліцензію арбітражного керуючого (за винятком керівника підприємства).

Керуючий санацією істотно відрізняється від розпорядника майна. Якщо розпорядник майна здійснює свої повноваження разом з керівником підприємства, то для виконання функцій керуючого санацією необхідно зосередження в руках однієї особи повноважень як керівника, так і органів управління боржника. Інакше процедура санації втрачає сенс.

Таким чином, вся повнота влади боржника зосереджується в одних руках - керуючого санацією. При цьому власник майна (орган, керуючий майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном.

У процедурі санації важливо вирішити три завдання:

по-перше, необхідно вибрати засоби відновлення платоспроможності власності боржника;

по-друге, підготувати умови для реалізації таких засобів;

по-третє, виконати всі поставлені завдання та сплатити (погасити) заборгованість перед кредиторами.

Виходячи з цього і побудована вся процедура санації.

Вона являє собою два великі етапи;

а) доплановая санація - комплекс заходів, спрямованих на усунення негативних правових наслідків, укладених боржником і призвели до банкрутства, а також підтримка в нормальному господарському режимі виробничо-господарської діяльності підприємства боржника;

б) планова санація - реалізація планових засобів відновлення платоспроможності боржника та погашення заборгованості перед кредиторами.

Процедура санації боржника реалізується за допомогою плану санації. План санації - це комплексна програма фінансового оздоровлення боржника та застосування спеціальних заходів щодо відновлення його платоспроможності з зазначенням терміну з реалізації.

У плані санації в обов'язковому порядку повинні бути передбачені: умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, у тому числі шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

Заходами відновлення платоспроможності можуть бути: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; виконання зобов'язань боржника власником або інвестором; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу та інші способи.

Якщо план санації буде схвалений комітетом кредиторів, то він разом з протоколом протягом 5 днів підлягає передачі до господарського суду.

Слід мати на увазі, що якщо протягом 6 місяців з дня введення процедури санації не буде представлений у суд план санації, то суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури.

Схвалений комітетом кредиторів план санації підлягає затвердженню судом.

Ця обставина не перешкоджає приведенню плану санації у відповідність до вимог законодавства та поданням його заново до господарського суду.

Звіт керуючого санацією та протокол зборів кредиторів направляються в господарський суд не пізніше 5 днів після проведення зборів. До звіту додається реєстр вимог кредиторів та за наявності - скарги кредиторів.

Господарський суд повинен розглянути і затвердити звіт керуючого санацією у разі прийняття зборами кредиторів таких рішень:

а) про виконання плану санації, закінчення процедури санації;

б) про звернення до господарського суду з клопотанням про припинення санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами.

4. Ліквідація

Ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Процедура ліквідації відкривається лише у чотирьох випадках:

1) коли кредитори в особі комітету кредиторів клопочуть про запровадження такої процедури як підсумку розпорядження майном;

2) коли виявилися незадовільними підсумки процедури санації;

3) коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства;

4) у разі банкрутства громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Загальний термін ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. У разі необхідності суд може продовжити цей термін ще на 6 місяців.

Процедура ліквідації має наступні етапи:

а) запровадження процедури;

б) виявлення і оцінка ліквідаційної маси;

в) реалізація майна боржника;

г) задоволення вимог кредиторів;

д) затвердження звіту ліквідатора.

Про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарський суд приймає постанову.

Коли визнається банкрутом громадянин-підприємець, постанову господарського суду і виконавчий лист на звернення стягнення на майно направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. При банкрутстві юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд може обов'язки ліквідатора покласти на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього ліцензії.

У разі банкрутства відсутнього боржника (прирівняних категорій боржників) господарський суд призначає ліквідаторів за поданням держоргану з питань банкрутства або з числа працівників останнього.

З моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута переходять до ліквідатора.

Якщо процедура ліквідації введена після розпорядження, то припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління та реорганізації майна, а також власника (власників) майна банкрута. Що стосується керівника боржника, то він звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства (п. 9 ст. 40 КЗпП України). Протягом трьох днів після призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей ліквідатору.

З цього правила є кілька виключень.

Так, при банкрутстві відсутнього боржника ліквідатора повідомляє про це всіх відомих йому кредиторів, які в місячний термін з дня одержання повідомлення можуть направити арбітражному керуючому заяви з вимогами до банкрута. Кредитори можуть оскаржити результати розгляду їх вимог ліквідатором до господарського суду до затвердження судом ліквідаційного балансу.

У місячний термін з дня публікації оголошення про визнання боржника, який ліквідуються, банкрутом кредитори зобов'язані заявити свої претензії до боржника.

У разі визнання банкрутом громадянина-підприємця таку постанову і інформацію про це господарський суд направляє всім відомим кредиторам із зазначенням строку пред'явлення кредиторами вимог, який не може перевищувати двох місяців.

Важливий етап ліквідаційної процедури - формування ліквідаційної маси. Тут ліквідатор наділений широкими повноваженнями. Він, зокрема, може відмовитися від виконання договорів банкрута, як це передбачено процедурою санації; вживає заходів з пошуку, виявлення та повернення майна боржника; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкрута.

Ліквідатор для поповнення ліквідаційної маси може заявити вимоги до третіх осіб, які несуть відповідно до законодавства субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір таких вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Якщо ліквідатор виявить частку банкрута у спільному майні, то ця частка підлягає виділенню.

Іншим важливим елементом формування ліквідаційної маси є інвентаризація і оцінка особистого майна банкрута.

До складу ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права), які належать банкруту на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлення в її ході (ст. 26 Закону).

У разі відмови від задоволення визнаної у встановленому порядку боргу ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Слід мати на увазі, що до погашеним слід віднести вимоги кредиторів, не визнаних господарським судом або не заявлених взагалі (крім привілейованих кредиторів).

Якщо вимоги не задоволені через брак майна, то вони вважаються погашеними.

У відношенні деяких суб'єктів Закон встановив особливий порядок черговості вимог кредиторів.

Заключним етапом процедури ліквідації є затвердження звіту ліквідатора. Звіт і ліквідаційний баланс підприємства подаються ліквідатором до господарського суду після завершення всіх розрахунків з кредиторами.

У ході розгляду господарським судом звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів суд може затвердити звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс або призначити нового ліквідатора, коли попередній не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси боржника.

Затвердження господарським судом звіту і ліквідаційного балансу є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Подальша доля юридичної особи - банкрута залежить від наявності залишився в нього після ліквідаційної процедури майна.

Якщо майна не залишилося, то суд ліквідує юридичну особу. Копії ухвали суду направляють органу, який здійснив державну реєстрацію банкрута, та організації держстатистики для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У разі коли майна банкрута вистачило, щоб задовольнити вимоги кредиторів, то він вважається таким, що не має боргів і може здійснювати свою підприємницьку діяльність.

5. Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та / або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода є особливою (специфічної) угодою, у якої є свої ознаки, що відрізняють її від інших цивільно-правових угод.

По-перше, мирова угода укладається у процедурі банкрутства, по-друге, воно вступає в силу з моменту затвердження його господарським судом, по-третє, сторони угоди не можуть надалі вносити зміни, по-четверте, сторони угоди не можуть самостійно його розірвати . Для цього необхідне рішення господарського суду; по-п'яте, розірвання мирової угоди або визнання його недійсним тягне за собою відновлення провадження у справі про банкрутство та відновлення колишніх вимог в незадоволеною частини.

Крім того, слід розрізняти мирову угоду як процесуальну угоду і процедуру банкрутства.

Процедура мирової угоди представляє собою порядок досягнення домовленості між кредиторами і боржником про умови відстрочки (розстрочки), прощення боргів, а так само процес затвердження господарським судом мирової угоди.

Мирова угода може бути укладена на всіх стадіях банкрутства. Правда, є певні етапи банкрутства, де мирову угоду неможливо укласти. Наприклад, у процедурі розпорядження майном мирову угоду можливо лише після попереднього засідання суду і затвердження реєстру вимог кредиторів. До публікації в газеті мирова угода не укладається, а використовується такий інструмент, як відкликання заяви кредитора (ст. 10 Закону). У процедурі ліквідації і санації мирову угоду можливо до погашення повністю всієї заборгованості на етапі розрахунків з кредиторами.

Значення мирової угоди полягає в тому, що воно є механізмом фінансового оздоровлення фінансово неспроможних підприємств.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається більшістю голосів членів комітету кредиторів і вважається прийнятим за умови, що всі заставні кредитори дали письмову згоду на його укладення.

Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника (в процедурі розпорядження майном) або арбітражним керуючим (в процедурі санації та ліквідації).

Мирова угода укладається у письмовій формі. Воно підписується з боку боржника керівником або арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), а від імені кредиторів - головою комітету кредиторів.

У світовому угоді містяться належні та можливі умови.

Мирова угода має містити положення про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника, відстрочення або розстрочення, прощення (списання боргів та їх частини).

Після того, як мирова угода буде підписана усіма діючими сторонами, заяву про його затвердження має бути передано арбітражним керуючим у 5-денний термін до господарського суду.

Мирова угода набирає чинності з дня його затвердження господарським судом. З цього моменту боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Мирова угода є обов'язковим для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від виконання умов мирової угоди не допускається.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

У випадках визнання мирової угоди недійсною або її розірвання повідомлення про відновлення провадження у справі про банкрутство повинні публікуватися в офіційних друкованих органах.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
76.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Розгляд справ про адміністративні правопорушення
Розгляд справ про адміністративні правопорушення 2
Розгляд справ про адміністративні правопорушення арбітражними
Розгляд справ про адміністративні правопорушення арбітражними 2
Розгляд справ про адміністративні правопорушення арбітражними судами
Розгляд справ про стягнення обов`язкових платежів і санкцій
Судові штрафи Розгляд справ про факти мають юридичне значення
Судові штрафи Розгляд справ про факти мають юридичне значення
Практика розгляду справ у судах по адміністративних пра-вопорушень передбачених ст 173
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru